Рішення

від 29.05.2023 по справі 910/2781/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.05.2023Справа № 910/2781/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв

до Концерну «Військторгсервіс» в особі Філії «Південно-Центральна» Концерну «Військторгсервіс»

про стягнення 36 717, 63 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Концерну «Військторгсервіс» в особі Філії «Південно-Центральна» Концерну «Військторгсервіс» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за надання послуг з теплопостачання за період грудень 2021 - лютий 2022 року у розмірі 36 717, 63 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про надання послуг з теплопостачання № 372/33/ВТ-2020 від 01.11.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 позовну заяву Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв - залишено без руху. Встановлено Квартирно-експлуатаційному відділу міста Миколаїв строк для усунення недоліків позовної заяви.

16.03.2023 до суду надійшла заява Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, зокрема встановлено відповідачу строк протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подачі заяви з обгрунтованими запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

Крім того, судом повідомлено, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву (частина 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

12.04.2023 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому відповідач, зокрема зазначає, що позовну заяву було підписано не уповноваженою особою, а також зазначає, що позивачем у позові не вказано загальний обсяг споживання по лічильнику будівлі № 13 (вч НОМЕР_1 ), позивач не надав належного розрахунку на підстав якого здійснювалося нарахування за спожите теплопостачання, у зв`язку з чим відповідач вважає, що позивачем не доведено споживання відповідачем теплопостачання на загальну суму 36 717, 62 грн.

01.05.2023 до суду надійшла заява позивача про збільшення розміру позовних вимог (сфоромовна в системі «Електронний Суд»), в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за надання послуг з теплопостачання за період грудень 2021 - лютий 2022 року у розмірі 36 717, 63 грн., пеню у розмірі 9 707, 54 грн, 3 % річних у сумі 582, 45 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 643, 34 грн.

04.05.2023 до суду надійшли додаткові пояснення позивача (сформовані в системі «Електронний Суд»), в яких позивач зазначає, що докази на підтвердження повноважень представника на підписання позовної заяви були додані до позовної заяви. Крім того, позивач зазначає, що розрахунки теплової енергії здійснювалися згідно показань приладу обліку, зазначеним в/ч НОМЕР_1 в журналі обліку теплової енергії і переданим КЕВ м. Миколаїв, пропорційно опалювальній площі за тарифами на теплову енергію, що встановлений рішенням Миколаївської міської ради для Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв.

10.05.2023 до суду надійшли додаткові пояснення відповідача, в яких він зазначає, що юрисконсульт Федорова І.В. є особою, яка не мала повноважень на підписання позовної заяви, у зв`язку з чим відповідач вважає, що позовна заява Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв повинна бути залишена без розгляду.

Суд з урахуванням твердження відповідача щодо підписання позовної заяви неуповноваженою на те особою, дослідивши позовну заяву Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв, зазначає наступне.

Статтею 58 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

За частиною першою статті 56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Верховний Суд у своєму рішенні (постанова КГС ВС від 27.07.2018 у справі № 910/9224/17) дотримується позиції, що процесуальне представництво юридичної особи може здійснюватись як в порядку самопредставництва, так і іншими особами - представниками юридичної особи за довіреністю.

У порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами.

Позовна заява Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв підписана представником позивача Федоровою Інною Валеріївною.

Чинними нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема частиною другою статті 58, регламентовано, що при розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 12 Господарського процесуального кодексу України України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Тобто процесуальним законом встановлено, що малозначними є справи, по-перше, визначені такими законом (пункт 1 частини п`ятої статті 12 ГПК України), і по-друге, визнані малозначними судом (пункт 2 частини п`ятої статті 12 ГПК України). Така правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 25.06.2018 у справі № 927/5/18.

Отже, Верховний Суд у своїх рішеннях (постанови КГС ВС від 02.10.2018 у справі № 910/2915/18, від 25.06.2018 у справі № 927/5/18, від 01.06.2018 у справі № 904/7536/17, від 11.10.2018 у справі № 910/6435/18) дотримується позиції, що представництво інтересів учасника справи у малозначних справах може здійснюватися не лише адвокатом, а й іншим законним представником з наданням доказів суду щодо уповноваження такої особи на представництво інтересів учасника справи відповідно до вимог процесуального законодавства.

Оскільки ціна спору не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що підпадає під ознаки малозначної справи, судом вирішено розглядати дану справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Як зазначено судом вище, позовна заява підписана представником Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв Федоровою І.В., на підтвердження повноважень якої додано наказ № 27 від 11.03.2019 про прийняття на роботу з 12.03.2019 на посаду юрисконсульта, наказ № 139 від 20.11.2020 про зміну персональних облікованих даних, Положення про Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв, затверджений наказом командувача Сил логістики Збройних Сил України від 30.06.2021 № 254 (зі змінами), відповідно до пункту 12 якого, КЕВ міста Миколаїв бере участь у судовому процесі в усіх судах України (першої, апеляційної та ксаційної інстанції) через начальника та юрисконсультів юридичної служби, чи осіб, які тимчасово виконують обов`язки за вказаними посадами (або інших посадових осіб, визначених наказом начальника), в порядку самопредставництва, які є уповноваженими особами відповідно до цього положення, або через представника.

Тож, суд вважає безпідставними твердження відповідача щодо підписання позовної заяви неуповноваженою на те особою, відтак суд не вбачає підстав для залишення без розгляду позовної заяви Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв.

Щодо заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Відповідно до частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Слід зазначити, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Отже зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/2575/19.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.

Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи:

1) заміна одних позовних вимог іншими;

2) доповнення позовних вимог новими;

3) вилучення деяких із позовних вимог;

4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

При цьому Верховний Суд у постанові від 22.07.2021 у справі № 910/18389/20 зазначив про те, що збільшити або зменшити розмір позовних вимог можна лише тоді, коли вони виражені у певному цифровому еквіваленті, наприклад, у грошовому розмірі. Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмету позову, а не через збільшення розміру позовних вимог.

Предметом спору у цій справі у первісній редакції позовної заяви були позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за надання послуг з теплопостачання за період грудень 2021 - лютий 2022 року у розмірі 36 717, 63 грн.

У подальшому 01.05.2023 позивач подав до Господарського суду міста Києва заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за надання послуг з теплопостачання за період грудень 2021 - лютий 2022 року у розмірі 36 717, 63 грн., пеню у сумі 9 707, 54 грн, 3 % річних у розмірі 582, 45 грн та інфляційні втрати у сумі 1 643, 34 грн.

Отже, позивач доповнив позовні вимоги новими вимогами про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Зобов`язання зі сплати пені, інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19; пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об`єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову.

Отже, як вбачається з заяви, позивач здійснив заміну одних позовних вимог іншими та доповнив позовні вимоги новими вимогами, тобто змінив предмет позову.

Разом з тим, відповідно до ч. 5 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази направлення заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог, яка фактично є заявою про зміну предмету позову на адресу Концерну «Військторгсервіс» в особі Філії «Південно-Центральна» Концерну «Військторгсервіс», тобто позивачем не виконані приписи Господарського процесуального кодексу України щодо направлення такої заяви на адресу відповідача, у зв`язку з чим суд не приймає до розгляду таку заяву та розглядає справу виходячи з первісної редакції позовної заяви про стягнення з відповідача заборгованості за надання послуг з теплопостачання за період грудень 2021 - лютий 2022 року у розмірі 36 717, 63 грн.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ

01.11.2020 між Концерном «Військторгсервіс» в особі Філії «Південно-Центральна» Концерну «Військторгсервіс» (далі - споживач) та Квартирно-експлуатаційним відділом міста Миколаїв (далі - постачальник) укладено договір про надання послуг з теплопостачання № 372/33/ВТ-2020, умовами якого передбачено, що постачальник зобов`язаний передати споживачу теплову енергію, а споживач зобов`язаний прийняти отриману теплову енергію та оплатити її на умовах даного договору постачальнику.

Відповідно до п. 2.2. договору, розрахунки споживачем по даному договору здійснюються в безготівковій формі щомісяно протягом опалювального періоду на підставі наданих постачальником рахунків, що сформовані керуючись здійсненими постачальником розрахунками, що містяться в додатку № 1, додатку № 2 та додатку № 3 (вступає в силу в разі виходу з ладу лічильника) та додатку № 4 до договору, на підставі показів лічильника для будівлі № 13 (в/ч НОМЕР_1 ), шляхом перерахування відповідної суми з ПДВ на поточний рахунок постачальника до 15 числа місяця наступного за звітним. Постачальник в останній робочий день звітного місяця надає споживачу акти про використану теплову егергію у двох примірниках, один з яких споживач повертає постачальнику з підписом уповноваженої особи. Оплата за спожиту теплову енергію здійснюється на підставі рахунків наданих постачальником в останній робочий день звітного місяця.

Згідно п. 2.3. договору, за наявності приладів обліку теплової енергії розрахунки здійснюються згідно з показаннями пропорційно опалювальній площі за тарифом на теплову енергію, що встановлений рішенням Миколаївської міської ради для Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв.

За умовами п. 5.2.2. договору, за несвоєчасну оплату вартості спожитої теплової енергії, за безпідставну відмову від підписання актів приймання-передачі теплової енергії або акту звіряння розрахунків постачальник має право скоротити або припинити постачання теплової енергії споживачу шляхом відключення. Відновлення постачання теплової енергії здійснюється після того, як споживач перерахує суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, а також 3 % річних від простроченої суми та понесені постачальником збитки та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Цей договір діє до 31.12.2020 року, а в частині розрахунків - до повного їх завершення та вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії договору не буде заявлено однією зі сторін про перегляд його умов (п. 6.5. договору).

Додатками № 1, № 2 №3, № 4 та № 5 до договору сторони погодили розрахунки планового використання тепла на опалення:

- будівля № 100/16 їдальня (приміщення магазину) в/ч НОМЕР_2 ;

- будівля № 68/29 санчасть (приміщення магазину) в/ч НОМЕР_3 ;

- будівля № 6/27 їдальня (приміщення магазину) в/ч НОМЕР_4 ;

- будівля № 131/13 їдальня (приміщення магазину) в/ч НОМЕР_1 ;

- будівля № 4/160 (в/м НОМЕР_5 а) магазин в/ч НОМЕР_6 .

Також, між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору № 372/33/ВТ-2020 від 01.11.2020, відповідно до якої сторони вирішили викласти п. 2.2. у наступній редакції: «Розрахунки споживачем по даному договору здійснюються в безготівковій формі щомісячно протягом опалювального періоду на підставі наданих постачальником рахунків, що сформовані керуючись здійсненими постачальником розрахунками, що містяться в додатку № 1, додатку № 2, додатку № 3 додатку № 5 та додатку № 4 (вступає в силу в разі виходу з ладу лічильника) до договору, шляхом перерахування відповідної суми з ПДВ на поточний рахунок постачальника до 15 числа місяця наступного за звітним. Постачальник в останній робочий день звітного місяця надає споживачу акти про використану теплову енергію у двох примірниках, один з яких споживач повертає постачальнику з підписом уповноваженої особи. Оплата за спожиту теплову енергію здійснюється на підставі рахунків наданих постачальником в останній робочий день звітного місяця.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору про надання послуг з теплопостачання № 372/33/ВТ-2020 від 01.11.2020 позивачем було надано відповідачу теплову енергію протягом опалювального сезону, а саме за період з грудня 2021 по лютий 2022 року у розмірі 36 717, 62 грн, на підтвердження чого позивачем додано до позовної заяви акти приймання-передачі теплової енергії від 31.12.2021 на суму 11 455, 95 грн, від 31.01.2022 на суму 13 335, 00 грн та від 28.02.2022 на суму 11 926, 68 грн, а також рахунки на оплату № 372/6 від 30.12.2021, № 372/1 від 27.01.2022 та № 372/2 від 31.03.2022.

З матеріалів справи вбачається, що рахунки на оплату № 372/6 від 30.12.2021, № 372/1 від 27.01.2022 та № 372/2 від 31.03.2022 та акти приймання-передачі теплової енергії від 31.12.2021 на суму 11 455, 95 грн, від 31.01.2022 на суму 13 335, 00 грн та від 28.02.2022 на суму 11 926, 68 грн були надіслані відповідачу супровідним листом № 1330 від 23.09.2022, що підтверджується списком згрупованих поштових відправлень та копією фіскального чеку від 27.09.2022.

Відповідач не підписав акти приймання-передачі теплової енергії від 31.12.2021, від 31.01.2022 та від 28.02.2022, вмотивовану відмову від їх підписання не надав, у зв`язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість на загальну суму 36 717, 62 грн.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання щодо оплати наданих послуг з теплопостачання , зокрема, погашення заборгованості у розмірі 36 717, 62 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 статті 714 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України, встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Згідно ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору. Теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що на виконання умов договору про надання послуг з теплопостачання № 372/33/ВТ-2020 від 01.11.2020 позивачем було надано відповідачу теплову енергію протягом опалювального сезону, а саме за період з грудня 2021 по лютий 2022 року у розмірі 36 717, 62 грн, відповідні рахунки на оплату № 372/6 від 30.12.2021, № 372/1 від 27.01.2022 та № 372/2 від 31.03.2022 та акти приймання-передачі теплової енергії від 31.12.2021 на суму 11 455, 95 грн, від 31.01.2022 на суму 13 335, 00 грн та від 28.02.2022 на суму 11 926, 68 грн були надіслані відповідачу супровідним листом № 1330 від 23.09.2022, що підтверджується списком згрупованих поштових відправлень та копією фіскального чеку від 27.09.2022.

Відповідач не підписав акти приймання-передачі теплової енергії від 31.12.2021, від 31.01.2022 та від 28.02.2022, вмотивовану відмову від їх підписання не надав.

Пунктом 2.2. договору (в редакції додаткової угоди № 1 до договору) сторони погодили, що розрахунки споживачем по даному договору здійснюються в безготівковій формі щомісячно протягом опалювального періоду на підставі наданих постачальником рахунків, що сформовані керуючись здійсненими постачальником розрахунками, що містяться в додатку № 1, додатку № 2, додатку № 3 додатку № 5 та додатку № 4 (вступає в силу в разі виходу з ладу лічильника) до договору, шляхом перерахування відповідної суми з ПДВ на поточний рахунок постачальника до 15 числа місяця наступного за звітним. Постачальник в останній робочий день звітного місяця надає споживачу акти про використану теплову енергію у двох примірниках, один з яких споживач повертає постачальнику з підписом уповноваженої особи. Оплата за спожиту теплову енергію здійснюється на підставі рахунків наданих постачальником в останній робочий день звітного місяця.

Суд зазначає, що додатками № 1, № 2 №3, № 4 та № 5 до договору сторони погодили розрахунки планового використання тепла на опалення: в будівлі № 100/16 їдальня (приміщення магазину) в/ч НОМЕР_2 ; в будівлі № 68/29 санчасть (приміщення магазину) в/ч НОМЕР_3 ; будівлі № 6/27 їдальня (приміщення магазину) в/ч НОМЕР_4 ; будівлі № 131/13 їдальня (приміщення магазину) в/ч НОМЕР_1 ; будівлі № 4/160 (в/м НОМЕР_5 а) магазин в/ч НОМЕР_6 .

Згідно п. 2.3. договору, за наявності приладів обліку теплової енергії розрахунки здійснюються згідно з показаннями пропорційно опалювальній площі за тарифом на теплову енергію, що встановлений рішенням Миколаївської міської ради для Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв.

В матеріалах справи наявний Журнал обліку теплової енергї військової частини НОМЕР_1 , в який було внесено показники лічильників за грудень 2021, січень-лютий 2022 року.

Як вказує позивач, розрахунки теплової енергії здійснювались позивачем також з урахуванням показань приладу обліку (зазначеним в/ч НОМЕР_1 в журналі обліку теплової енергії та переданий позивачу), пропорційно опалювальній площі за тарифом на теплову енергію, що встановлений рішенням Миколаївської міської ради для Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв.

Пунктом 3.2.2. договору визначено, що споживач має право на отримання інформації щодо тарифів (які постачальник має право змінювати в односторонньому порядку у разі зміни цін на енергоносії і т.п., попереньо повідомивши про це споживача за п`ять робочих днів до таких змін), на передачу тепла, коефіціентів витрат та, у разі необхідності, інформації щодо виконання технічних умов, необхідних додаткових робіт, вимог до обліку теплової енергії, обробки інформації.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача про надання інформації щодо обсягу спожитої теплової енергії та/або показників приладів обліку, як і відсутні заперечення щодо отримання від позивача актів приймання-передачі теплової енергії та рахунків на оплату за період грудень 2021 - лютий 2022.

При цьому, в додатку № 4 до договору, який погоджений сторонами, наведений розрахунок планового використання тепла на опалення будівлі № 131/13 їдальня (приміщення магазину) в/ч НОМЕР_1 . У вказаному додатку зазначено, що розрахунки здійснені згідно норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні. КТМ 204 Україна 244-94.

Суд зазначає, що в спростування заявлених позивачем вимог відповідачем не було надано доказів здійснення ним розрахунків з позивачем за надану теплову енергію за період з грудня 2021 по лютий 2022, як підтвердження відсутності заборгованості перед Квартирно-експлуатаційним відділом міста Миколаїв.

Отже, підсумовуючи викладене вище, суд зазначає, що непідписання відповідачем актів приймання-передачі теплової енергії від 31.12.2021, від 31.01.2022 та від 28.02.2022, за умови відсутності письмової вмотивованої відмови, є фактом визнання відповідачем повного виконання позивачем своїх зобов`язань, послуги/роботи вважаються наданими/виконаними у повному обсязі та прийнятими відповідачем без зауважень.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що боржник вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати наданих послуг з теплопостачання за період з грудня 2021 по лютий 2022 у розмірі 36 717, 62 грн грн.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати наданих послуг з теплопостачання, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 372/33/ВТ-2020 від 01.11.2020 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 36 717, 63 грн.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв - задовольнити.

2. Стягнути з Концерну «Військторгсервіс» (вул. Молодогвардійська, буд. 28-А, м. Київ, 03151, ідентифікаційний код - 33689922) в особі Філії «Південно-Центральна» Концерну «Військторгсервіс» (пр. Героїв України, буд. 93А/1, м. Миколаїв, 54025, ідентифікаційний код - 43823151) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв (проспект Миру, буд. 62-А, м. Миколаїв, 54056, ідентифікаційний код - 08029523) 36 717 (тридцять шість тисяч сімсот сімнадцять) грн 63 коп. - заборгованості та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Суддя С. О. Щербаков