Постанова

від 31.05.2023 по справі 592/10415/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 травня 2023 року

м. Київ

справа № 592/10415/20

провадження № 61-7143св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Хопти С. Ф.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар`я Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сінько Ольги Аркадіївни на постанову Сумського апеляційного суду від 28 червня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Собини О. І., Кононенко О. Ю. , Левченко Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія»), ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Д. В. (далі - приватний нотаріус КМНО Пономарьова Д. В.) про скасування рішення державного реєстратора та витребування майна.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що між ним та Відкритим акціонерним товариством Банк «Біг Енергія»(далі - ВАТ Банк «Біг Енергія», банк) 12 жовтня 2007 року укладений кредитний договір для придбання квартири АДРЕСА_1 .

Позивач вказував, що набув право власності на вказану квартиру 19 березня 2008 року, а 02 квітня 2008 року уклав з банком договір іпотеки, предметом якого була квартира АДРЕСА_1 .

Позивач вказував, що у зв`язку з припиненням діяльності Сумської філії ВАТ Банк «Біг Енергія» шляхом її ліквідації та у зв`язку з передачею кредитної справи до головного банку рахунки сплати за кредитним договором змінилися і він припинив виплату за кредитним договором.

23 грудня 2011 року банк направив вимогу про дострокове повернення всього залишку кредитних коштів та припинення кредитного договору, внаслідок невиконання позивачем вимог кредитного договору. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 жовтня 2012 року з нього та ОСОБА_3 стягнуто у солідарному порядку на користь ВАТ Банк «Біг Енергія» заборгованість за кредитним договором від 12 жовтня 2007 року.

Із даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що його квартира за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 25 червня 2020 року була продана ОСОБА_2 , про що внесені дані до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Наголошує на тому, що передана ним в іпотеку банку квартира АДРЕСА_1 , площею 74,6 кв. м, є його єдиним місцем проживання, зазначене нерухоме житлове приміщення відповідає вимогам підпункту першого пункту першого Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не може бути примусово стягнуто (без згоди власника) протягом дії зазначеного закону. Він взагалі був позбавлений права погасити заборгованість, оскільки кредитор був ліквідований, від інших осіб не надходило жодних повідомлень. Також, на думку позивача, ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» не дотримало вимоги, визначені у розділі 5 Іпотечного договору. Фактично він був позбавлений права не тільки погасити борг за квартиру, а і переважного права на викуп своєї квартири особисто.

ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ОСОБА_2 , який був посвідчений приватним нотаріусом КМНО Пономарьовою Д. В., скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2

04 березня 2021 року ОСОБА_4 подав заяву про зміну позовних вимог та просив суд:

- скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Пономарьової Д. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 25 червня 2020 року, індексний номер 52846075, про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру № 24 , загальною площею 74,6 кв. м, житловою площею 40,9 кв. м, номер запису про право власності 37057414 від 25 червня 2020 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2109229959101;

- витребувати у ОСОБА_2 та передати йому у власність квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 жовтня 2021 року, ухваленим у складі судді Котенко О. А., позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано рішення державного реєстратора приватного нотаріуса КМНО Пономарьової Д. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

(з відкриттям розділу) від 25 червня 2020 року, індексний номер 52846075, про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру

АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 37057414 від 25 червня 2020 року.

Витребувано у ОСОБА_2 та передано у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на користь ОСОБА_1 1 051,00грн у відшкодування судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 051,00 грн у відшкодування судового збору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відчуження спірної квартири відбулося з порушенням законодавства, а тому договір купівлі-продажу відповідно до частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України є недійсним. Крім того, ОСОБА_1 не є стороною договору купівлі-продажу спірної квартири, між ОСОБА_2 та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» існують речово-правові відносини щодо права на спірне нерухоме майно, тому способом захисту є відповідний цим правовідносинам віндикаційний позов - витребування майна. Такий спосіб захисту, обраний позивачем, не суперечить вимогам законодавства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 28 червня 2022 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» задоволено.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 жовтня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 5 250,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вказав, що звертаючись до суду з цим позовом, позивач, посилаючись на невідповідність вимогам статей 203, 215 ЦК України, в тому числі просив визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 25 червня 2020 року, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» та ОСОБА_2 . Проте, позивач, діючи через свого представника - адвоката Сінько О. А., змінив позовні вимоги, посилаючись на те, що він не є стороною договору купівлі-продажу спірної квартири, тому на підставі статті 388 ЦК України, замість визнання договору купівлі-продажу недійсним, просив витребувати спірну квартиру у ОСОБА_2 та, відповідно до статті 26 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на вказану квартиру.

Посилаючись на положення статей 203, 215 ЦПК України, суд апеляційної інстанції вказав, що у цій справі договір-купівлі продажу квартири від 25 червня 2020 року, не є нікчемним, вимога про визнання його недійсним позивачем у цій справі не заявлена, отже в силу презумпції правомірності правочину він є правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про визнання цього правочину недійсним.

Позивач як власник квартири, продаж якої здійснив іпотекодержатель, мав право оспорити його правомірність, проте вимогу про визнання цього договору купівлі-продажу недійсним змінив на витребування у ОСОБА_2 спірної квартири. У той же час вказаний спосіб захисту не відповідає наведеним вище нормам матеріального права та змісту порушеного права. Отже, позивачем обрано неналежний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Щодо позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , то вона є похідною від вирішення спору щодо правомірності правочину, на підставі якого ОСОБА_2 набув право власності на вказану квартиру.

Та обставина, що позивач не є стороною спірного договору купівлі-продажу спірної квартири, за встановлених обставин справи, не є підставою для застосування такого способу захисту як витребування майна, оскільки позивач в обґрунтування позову посилається на укладення договору купівлі-продажу квартири з недодержанням актів цивільного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сінько О. А. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Сумського апеляційного суду від 28 червня 2022 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

01 серпня 2022 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху, надано строк на усунення недоліків.

22 серпня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Ковпаківського районного суду м. Суми, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

24 квітня 2023 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні позову.

Заявник вважає обраний позивачем спосіб захисту належним, та стверджує, що у тому випадку, якщо учасники судового процесу в обґрунтування своїх вимог послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд повинен самостійно здійснити правильну правову кваліфікацію останніх та застосувати при прийнятті рішення саме такі норми матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19), від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та інші.

Відзив на касаційну скаргу у визначений судом строк не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ Банк «Біг Енергія» укладений кредитний договір № 07637, з наступними змінами та доповненнями, внесеними додатковою угодою до цього договору від 02 квітня 2008 року, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 48 752 доларів США на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 зі сплатою процентів у розмірі 12,7 % річних і кінцевим терміном повернення кредиту - 11 жовтня 2022 року.

19 березня 2008 року ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу, укладеного із ТОВ «Созіданіє», придбав трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку за ним було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21 березня 2008 року.

02 квітня 2008 року між ВАТ Банк «Біг Енергія» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладений іпотечний договір, відповідно до якого останнім у забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором було передано в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 .

Пунктами 1.4, 5.1, 5.4, 5.5.1 іпотечного договору передбачено, що на строк дії цього договору предмет іпотеки залишається у власності (користуванні) іпотекодавця. У разі порушення іпотекодавцем основного зобов`язання та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення не менш ніж у 30 денний строк.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, передбаченому пунктом 5.5.1 цього договору.

Постановою Правління Національного банку України від 24 лютого 2010 року № 97 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ВАТ Банк «Біг Енергія» з 01 березня 2010 року.

22 березня 2012 року ВАТ Банк «Біг Енергія» направило ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення кредитних коштів в зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 вимог кредитного договору, яка була отримана ним 02 квітня 2012 року. Суму боргу пропонувалося сплатити на накопичувальний рахунок ліквідатора ВАТ Банк «Біг Енергія». Також банк повідомив, що в разі невиконання цієї вимоги буде розпочата процедура звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 жовтня 2012 року, що набрало законної сили 20 листопада 2012 року, позов ВАТ Банк «Біг Енергія» задоволено, стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь банку 506 308,38 грн заборгованість за кредитним договором від 12 жовтня 2007 року.

22 січня 2014 року між ВАТ Банк «Біг Енергія», в особі ліквідатора ВАТ Банк «Біг Енергія», та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладений договір про відступлення прав за іпотечним договором від 02 квітня 2008 року, укладеним між первісним іпотекодержателем ВАТ Банк «Біг Енергія» та ОСОБА_1

25 червня 2020 року між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на цю квартиру.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Сінько О. А. підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 цього Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

У статті 38 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час звернення стягнення на предмет іпотеки) передбачено, що якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. При нотаріальному посвідченні такого договору купівлі-продажу правовстановлюючий документ на предмет іпотеки не подається. Іпотекодавець і боржник, якщо він є відмінним від іпотекодавця, мають право виконати основне зобов`язання протягом тридцятиденного строку, зазначеного в частині першій цієї статті, згідно з умовами та з наслідками, встановленими статтею 42 цього Закону. Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У частині першій статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зазначено виключний перелік підстав для відмови в державній реєстрації прав, а саме: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) документи подано до неналежного суб`єкта державної реєстрації прав, нотаріуса; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Щодо обрання правомірного та ефективного способу захисту порушеного права

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 вказував, що його право порушене тим, що право власності на спірну квартиру зареєстроване за ОСОБА_2 , тому вважав, що належне йому право підлягає захисту шляхом витребування нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності.

Відповідно до частини першої статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Частина перша статті 388 ЦК України містить перелік підстав, за яких власник майна має право витребувати своє майно, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (підпункт 3 зазначеної статті).

Згідно з частиною третьою статті 388 ЦК України, якщо майно було набуте безпідставно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що позивач обрав неефективний (той, що не відповідає праву, яке підлягає застосуванню до спірних цивільних відносин) спосіб захисту прав, що є самостійною підставою для відмови у позові, оскільки ОСОБА_1 не оспорив правочин щодо відчуження належної йому квартири, а відразу заявив вимогу про витребування майна.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), на які посилається заявник у касаційній скарзі, зроблено висновки про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Отже, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зроблено висновки про те, що можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Судове рішення про задоволення позовної вимоги про витребування від відповідача нерухомого майна є підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Подібні висновки викладені також і в інших постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19) та у постановах Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 462/5536/16-ц (провадження № 61-34501св18), від 15 травня 2019 року у справі № 462/5804/16-ц (провадження № 61-39342св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 263/16124/17 (провадження № 61-5121св19), від 01 грудня 2021 року у справі № 463/2340/17 (провадження № 61-16441св20).

Отже, за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, з якою позивач не перебуває у договірних відносинах, тоді правомірному та ефективному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не вимагається, оскільки не є ефективним способом захисту права власника. Такі висновки узгоджуються також з висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Також у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) за позовом про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності, Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі висновки. Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то ефективним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для відновлення його права. Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про помилковість висновків апеляційного суду щодо обрання позивачем неправомірного (що не відповідає природі порушеного цивільного права та характеру цивільних відносин між учасниками спору) та неефективного способу захисту порушеного права і, відповідно, необхідності оскарження договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного між відповідачами.

Висновки суду апеляційної інстанції суперечать усталеній судовій практиці Верховного Суду, згідно з якою якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, тоді правомірним та ефективним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, й для такого витребування оспорювання рішень уповноважених органів, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є правомірним та ефективним способом захисту права власника.

Відтак доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції з наведених у ній мотивів відмови у позові ОСОБА_1 є незаконною та підлягає скасуванню.

Щодо оцінки правомірності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції

Враховуючи те, що Верховний Суд встановив підстави для скасування постанови апеляційного суду, вирішенню підлягає питання щодо можливості залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Суд першої інстанції задовольнив позов з тих підстав, що позивач не отримував від іпотекодержателя ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» письмових повідомлень про порушення зобов`язань за кредитним договором, не отримувала вимоги про виконання порушеного зобов`язання у тридцятиденний строк та не отримував попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки; нотаріус незаконно видав дублікат договору іпотеки ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», на підставі якого вчинено оскаржувану нотаріальну дію; спірна квартира є єдиним житлом позивача, тому підлягає застосуванню Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Колегія суду не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» не виконало обов`язку щодо надсилання іпотекодавцю письмового повідомлення про порушення зобов`язань за кредитним договором та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

Суд першої інстанції не врахував, що матеріали справи містять наступні докази: копії письмових вимог ВАТ Банк «БІГ Енергія» від 22 березня 2012 року № 498/2406 про усунення порушень за кредитним договором та сплату заборгованості, в якій зазначено, що у випадку невиконання вимог у тридцятиденний строк банк розпочне процедуру звернення стягнення на передане в іпотеку майно; копії повідомлень про вручення 02 квітня 2012 року ОСОБА_1 рекомендованого поштового відправлення.

Щодо наявності у нового кредитора обов`язку надсилати боржнику письмову вимогу про усунення порушень колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом, наявність згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Потрібно враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Отже, ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» замінило ВАТ Банк «БІГ Енергія» у вже існуючому зобов`язанні та набуло прав первісного кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Відтак товариство не зобов`язане повторно надсилати боржнику письмову вимогу про усунення порушень та знову попереджати про звернення стягнення на предмет іпотеки з урахуванням того, що цей обов`язок належно виконав попередній кредитор, а також того, що іпотекодавець отримав відповідне повідомлення, проте не вчинив дій щодо погашення існуючої заборгованості.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 755/7423/17 (провадження № 61-48776св18).

Крім того, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що нотаріус незаконно видав дублікат договору іпотеки ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», на підставі якого вчинено оскаржувану нотаріальну дію.

Такий висновок суд першої інстанції зробив, врахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 200/19062/17 (провадження № 61-1413св19), відповідно до яких згідно з положенням статті 53 Закону України «Про нотаріат» право на отримання дубліката документа мають особи, перелічені в першому реченні частини п`ятої статті 8 цього Закону, тобто фізичні та юридичні особи, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії. Посилання у наведеному правилі на статтю 8 цього Закону доводить те, що законодавець пов`язує право на отримання таких відомостей з обмеженим колом суб`єктів з урахуванням необхідності дотримання нотаріальної таємниці. Верховний Суд сформулював висновок, що оскільки позивач як набувач права вимоги за іпотечним договором не є особою, за дорученням якої чи щодо якої вчинялася нотаріальна дія щодо посвідчення договору іпотеки та договорів застави транспортних засобів, немає достатніх правових підстав для видачі йому дублікатів іпотечного та заставних договорів.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 210/2257/19 (провадження № 14-69цс22) відступила від наведеного висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 200/19062/17 (провадження № 61-1413св19), зауваживши, що право на отримання дубліката договору іпотеки має новий іпотекодержатель, який у встановленому порядку замінив первісного у зобов`язанні за договором іпотеки. Обставини заміни сторони у зобов`язанні, зокрема переходу права іпотекодержателя від первісного до нового, потрібно встановлювати у конкретній справі на підставі належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів.

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, договір купівлі-продажу прав вимоги від 22 січня 2014 року № 3066, укладений між ВАТ Банк «БІГ Енергія» в особі ліквідатора Васільченко Ю. Л. та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», не оспорюється та є чинним, оскільки діє презумпція правомірності правочину, передбачена у статті 204 ЦК України.

Отже, ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» як новий іпотекодержатель має право на отримання дубліката договору іпотеки, що відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 210/2257/19 (провадження № 14-69цс22).

Щодо висновку суду першої інстанції про незаконність звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з поширенням на спірні правовідносини дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Підпунктом 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Отже, до правовідносин з реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем на підставі іпотечного застереження застосовуються положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» щодо тимчасової заборони відчуження.

Зазначений висновок узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20).

У позовній заяві ОСОБА_1 посилався на те, що спірна квартира, яка є предметом іпотеки, є його постійним місцем проживання, іншого нерухомого житлового майна він не має.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 369/382/17 (провадження № 14-389цс18) вказала, що тягар доведення існування зазначених обставин покладається на позивача, який звернувся до суду, оскільки кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

На спростування доводів позивача про те, що він не має іншого житлового майна на праві власності, ОСОБА_2 належних та допустимих доказів до суд першої інстанції не подав.

Отже, не доведено, що на момент укладення (у порядку реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки, передбаченого статтею 38 Закону України «Про іпотеку») договору купівлі-продажу спірної квартири від 25 червня 2020 року та вчинення оскаржуваної реєстраційної дії з реєстрації за ОСОБА_2 права власності на цю квартиру, іпотекодавець ОСОБА_1 мав на праві власності іншу житлову нерухомість.

Та обставина, що спірна квартира була єдиною належною позивачу житловою нерухомістю на час звернення стягнення на предмет іпотеки, є підставою для застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Отже, висновки суду першої інстанції про відповідність предмета іпотеки вимогам статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та наявності підстав для застосування цього Закону у спірних правовідносинах є обґрунтованими.

Натомість висновки суду першої інстанції про те, що ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» не виконало обов`язку щодо надсилання іпотекодавцю письмового повідомлення про порушення зобов`язань за кредитним договором та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки; що нотаріус незаконно видав дублікат договору іпотеки ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» суперечить правовим висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень статей 512, 514 ЦК, статті 53 Закону України «Про нотаріат», тому підлягають виключенню із мотивувальної частини рішення суду першої інстанції.

Крім того, не підлягає задоволенню вимога позивача про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 , оскільки задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Отже, рішення суду першої інстанції у цій частині підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Згідно зі статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

У справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно.

За таких обставин касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову Сумського апеляційного суду від 28 червня 2022 року скасувати, рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 жовтня 2021 року у частині позовних вимог про витребування майна змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови. Рішення суду першої інстанції у частині вимог про скасування рішення державного реєстратора слід скасувати, ухваливши нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, скасуванню підлягає рішення суду першої інстанції у частині розподілу судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.

Звертаючись до суду першої інстанції ОСОБА_1 за дві позовні вимоги сплатив 1 681,60 грн, за подання заяви про забезпечення позову - 420,40 грн.

Верховний Суд частково скасував рішення суду першої інстанції та частково залишив у силі рішення суду першої інстанції.

Отже, перерозподілу підлягає сплачений за подачу позову ОСОБА_1 судовий збір. Тому з ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 840,80 грн за розгляд справи у суді першої інстанції та 420,40 грн за подання заяви про забезпечення позову, а всього - 1 261,20 грн, тобто по 630,60 грн з кожного.

Крім того, звернувшись до суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 сплатив 7 681,60 грн судового збору за дві вимоги майнового та немайнового характеру (6 000,00 грн +1 681,60 грн).

Касаційна скарга задоволена частково, тому судовий збір за подання касаційної скарги підлягає стягненню з ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 у розмірі 6 000,00 грн, тобто по 3 000,00 грн з кожного.

Отже, остаточно з ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 7 261,2 грн, тобто по 3 630,60 грн з кожного.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сінько Ольги Аркадіївни задовольнити частково.

Постанову Сумського апеляційного суду від 28 червня 2022 року скасувати.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 червня 2022 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», ОСОБА_5 про витребування майна змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 червня 2022 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», ОСОБА_5 про скасування рішення державного реєстратора скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», ОСОБА_5 про скасування рішення державного реєстратора відмовити.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 7 681,60 грн, тобто по 3 840,80 грн (три тисячі вісімсот сорок грн 80 коп.) з кожного.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

С. Ф. Хопта