Рішення від 05.06.2023 по справі 357/3886/23

Справа № 357/3886/23

Провадження № 2/357/1546/23

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05 червня 2023 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Орєхова О. І. ,

за участі секретаря - Сокур О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостіза оплату житлово-комунальних послуг з централізованого опалення, -

В С Т А Н О В И В :

В квітні 2023 року позивач комунальне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з централізованого опалення, мотивуючи наступним.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, яка вбачається з інформаційної довідки № 323805469 від 23.03.2023 року, об`єктнерухомосмті ( квартира ), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 1-376 від 20.01.2003 року.

Згідно особового рахунку № НОМЕР_1 , відповідач ( боржник ) за перод з 01.02.2015 року по 01.02.2013 року має заборгованість за теплову енергію в розмірі 47 666,33 грн., добровільно її не погашає, тому дана заборгованість потребує стягнення в судовому порядку.

КП БМР «БЦТМ» боржнику було надіслано попередження про наявність заборгованості з вимогою сплатити її протягом 7 днів, але боржник не відреагував на дану претензію та не сплатив заборгованість.

Своїми діями відповідач порушила статті 525, 526 Цивільного кодексу України, у відповідності до яких, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

У відповідності до ст. 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Закріплена в п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені, не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України.

За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг, покладається на боржника відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.

Просили суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 суму боргу за послуги постачання теплової енергії в розмірі 47 666,33 грн.; суму на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів в розмірі 10 342,87 грн. та три відсотки річних в сумі 3 623,54 грн. за період з 01.02.2015 року по 23.02.2022 року, а також 2684,00 грн. витрати на оплату судового збору (а. с. 1-3).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.04.2023 року, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. (а.с. 25) та матеріали передані для розгляду.

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

07 квітня 2023 року здійснено запит стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача (а.с. 29).

09 травня 2023 року за вх. № 20750 судом отримано з відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача (а.с. 30).

Згідно отриманої інформаціїОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 11.02.2003 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем пред`явлено позов до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ч. 1 ст. 27 ЦПК України, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 29.10.2020 року у справі № 263/14171/19.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна.

Ухвалою судді від 16 травня 2023 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Розгляд справи у відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України вирішено провести в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Розгляд справи було призначено на 05.06.2023 року (а.с. 32-33).

В судове засідання представник позивача не з`явився, 05.06.2023 року за вх. № 24777 судом отримано заяву, в якій представник позивача Зайченко В.М. просила справу розглянути за її відсутності. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити позов. Не заперечує проти винесення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, 02.06.2023 року за вх. № 24557 судом отримано заяву, в якій ОСОБА_1 позовні вимоги до нього про стягнення боргу визнає частково. Просив застосувати строк позовної давності та стягнути борг в межах позовної давності, тобто з травня 2020 року та розрахувати судові витрати пропорційно до розміру задоволених вимог. Розгляд справи здійснювати без його участі.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється ( ч. 2 ст. 247 ЦПК України ).

Оскільки сторони в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Інших заяв та клопотань на час розгляду справи від учасників судового розгляду на адресу суду не надходило.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

З матеріалів справи вбачається, що комунальне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» є виконавцем послуг з постачання теплової енергії відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг».

Так, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, яка вбачається з інформаційної довідки № 323805469 від 23.03.2023 року, об`єкт нерухомості ( квартира ), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 1-376 від 20.01.2003 року ( а. с. 13-14 ).

Згідно особового рахунку № НОМЕР_1 , відкрито в КП Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» по квартирі АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_1 , рахується заборгованість за послуги з опалення перед КП «Білоцерківтепломережа», в період з 01.02.2015 року по 01.02.2023 року, в сумі 47 666 грн. 33 коп., що слідує з розрахункового листа абонента, наданого позивачем, а також, розрахунку суми на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів - 10 342 грн. 87коп., та три відсотки річних - 3 623 грн. 54 коп. за період з 01.02.2015 р. по 23.02.2022 р. ( а. с. 4-6, 7-12 ).

З матеріалів справи вбачається, що 24.02.2023 року на адресу відповідача було надіслано претензію про наявність заборгованості в сумі 47 666,33 грн. станом на 01.02.2023 року з вимогою сплатити її протягом місяця, яка залишилася без задоволення (а. с. 12).

Звертаючись до суду з вказаними вимогами позивач посилається на те, що відповідач як власник майна, отримував послуги з теплопостачання, однак їх не оплачував в повному обсязі або взагалі не спалчував, у зв`язку з чим виникла заборгованість, тому така заборгованість повинна бути стягнута з останнього в судовому порядку.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, яка полягає у тому, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом (ст. 13 ЦПК України).

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» утримання будинків і прибудинкових територій господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Згідно п. 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (висновок Верховного Суду викладений у постанові від 14.02.2018 року у справі № 462/6393/15-ц).

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16.

Така правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 № 712/8916/17 (14-448цс19 ).

Де, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги.

Отже, суд приходить до висновку, що у сторін спору є фактичні договірні відносини згідно яких позивач КП БМР «Білоцерківтепломережа» надавав відповідачу послуги з централізованого опалення та абонентського обслуговування, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє останню від обов`язку здійснювати своєчасно оплату за надані послуги.

Частиною 2 статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що ціни/тарифи на комунальні послуги формуються і затверджуються національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Плата за комунальні послуги (централізоване опалення, централізоване постачання гарячої води) береться за затвердженими постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг в установленому поряду тарифами та вноситься щомісячно.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем послуг з центрального опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

У відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VІІІ від 09.11.2017 року (діючого законодавства з 01.11.2019 року), виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» від 09.07.2010 року № 2479-VІ, органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 6 згаданого вище Закону, передбачено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері теплопостачання і централізованого водопостачання та водовідведення.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Відповідно до ст. 68 ЖК України наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки.

Згідно до ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи між сторонами відсутні чинні договори про надання житлово-комунальних послуг, однак відповідач зареєстрована та проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , є власником вказаної квартири, а отже суд вважає доведеним, що відповідачу надавалися послуги з централізованого опалення, а також абонентського обслуговування, що підтверджується розрахунковим листом абонента за особовому рахунку № НОМЕР_1 , який закріплений за ОСОБА_1 (а. с. 4-6).

Отже, позивач виконав свої зобов`язання щодо надання послуг з централізованого опалення, а також абонентського обслуговування, а відповідач, незалежно від споживання цієї послуги або відмови від її споживання, зобов`язана оплатити надані послуги. У разі наміру споживача не отримувати відповідні послуги вона не позбавлена можливості у передбачений законом спосіб провести відключення квартири від мережі теплопостачання. Самовільне відключення від вказаної мережі не є підставою для звільнення від оплати за послуги з теплопостачання.

Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, наведеними у постановах від 11 листопада 2015 року у справах № 6-1192цс15 та № 6-1706цс15.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2019 року у справі № 226/1437/16-ц, провадження № 61-29708св18.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України 2004 року, частина перша статті 5 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).

Як встановлено судом та зазначено вище, відповідач ОСОБА_1 зареєстрований та проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , є власником вказаної квартири,користується послугами з теплопостачання, які позивач КП БМР «Білоцерківтепломережа» надавав останньому.

З огляду на це, відповідач ОСОБА_1 мав обов`язок оплатити позивачеві вартість наданих послуг з теплопостачання, однак, як встановлено судом, має заборгованість в розмірі 47 666,33 грн. за період з 01.02.2015 року по 01.02.2023 року.

Оскільки відповідач як власник вищевказаного нерухомого майна, який отримував послуги, надані з боку позивача, в силу ст. 322 ЦК України зобов`язаний утримувати майно, що йому належить якщо інше не встановлене договором або законом.

Тягар утримання майна належить на власнику квартири.

Зазначений правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2018 року у справі №522/7683/13-ц, провадження №61-31025св18.

Отже, відповідач ОСОБА_1 , як власник майна зобов`язаний утримувати майно, що йому належить на праві власності та сплачувати за отримані послуги.

Суд вважає доведеним, що відповідачу надані вищезазначені послуги на вищезазначену суму, що підтверджується розрахунковим листом абонента за особовим рахунком № НОМЕР_1 , який закріплений за відповідачем.

Зазначене не було спростовано з боку відповідача, а навпаки підтверджено, про що свідчить надана 02.06.2023 року до суду заява, в якій останній позов КП БМР до нього про стягнення боргу визнав частково, але просив застосувати строк позовної давногсті та стягнути борг в межах строку позовної давності, тобто з травня 2020 року.

Відповдіно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Позовна давність - це строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене. Іншими словами, це строк протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд. Сплив строку позовної давності є підставою для відмови в позові.

Статтею 256 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) визначено поняття позовної давності, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність, згідно з вимогами статті 257 ЦК України, встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до статті 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Отже, позовна заява позивача КП БМР «Білоцерківтепломережа» отримана судом 06.04.2023 року, про що свідчить штапм суду ( а. с. 1 ), але до суду позивач звернувся засобами поштового відправлення 13.03.2023 року, про що в матерілах справи свідчить наявний поштовий конверт ( а. с. 24 ), в якій останній просив суд стягнути заборгованість з відповідача за послуги постачання теплової енергії в розмірі 47 666,33 грн. за період з 01.02.2015 року по 01.02.2023 року, а відповідач просив суд застосувати строк позовної давності, то до стягнення підлягає заборгованість з період з 13.03.2020 року по 01.02.2023 року в межах строку позовної давності та в межах заявлених вимог.

Тому, враховуючи строк позовної давності, про застосування якого просив відповідач, сума боргу за вищевказаний період становить 28 960,11 гривень ( нарахування за опалення та абонплата ), яку необхідно стягнути з відповідача на користь позивача ( розрахована сума згідно наявних в матеріалах справи документів ).

Так, з відповідного розрахункового листа абонента, наявного в матеріалах справи вбачається, що з січня 2020 року по січень 2023 року, відповідач не здійснив жодної оплати за отримані послуги з теплопостачання ( а. с. 5-6 ).

Тому, з відповідача на користь позивача дійсно підлягає стягненню заборгованість у розмірі 28 960,11 гривень ( нарахування за опалення та абонплата ) в межах строку позовної давності та у межах заявлених вимог за період з 13.03.2020 року по 01.02.2023 року.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення суму, на яку збільшилася заборгованість внаслідок інфляційних процесів в розмірі 10 342,87 грн. та три відсотки річних в розмірі 2 3 623,54 грн. (в межах заявлених вимог ), суд приходить до наступного.

Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 6 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до частин 1, 5 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Отже, системний аналіз положень статей 11, 509, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що обов`язок відшкодувати інфляційні втрати за невиконання зобов`язання не є зобов`язанням у розумінні статті 509 цього Кодексу.

Разом з тим у постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

У постанові об`єднаної плати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 зазначено, що відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, щодо неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами. Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Верховний суд (в рамках цієї справи) наголошує, що положення статей 3, 509, 625 ЦК України, передбачають нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період, таким чином помилковим є твердження, що під час нарахування інфляційних втрат урахуванню (обчисленню) підлягає не тільки основний борг, а й сума, на яку збільшився цей борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів.

Наведену правову позицію також викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №916/2889/13.

Між тим, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18 (ЄДРСРУ № 82887781), з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Серед іншого правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Згідно з вимогами статті 625 ЦК України - боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

А тому, згідно вищенаведених правових норм обов`язком відповідача є своєчасна оплата отриманих послуг згідно затверджених в установленому порядку тарифів.

За ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як роз`яснив Верховний Суд України у правовій позиції від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15, закріплена в пункті 10 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово - комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування до таких правовідносин правових норм, установлених у статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами. Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати отриманих житлово - комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України.

В даному випадку, факт порушення відповідачем зобов`язань щодо своєчасної оплати за надані житлово-комунальні послуги з постачання теплової енергії встановлений, а наявність непогашеної заборгованості перед виконавцем послуг КП БМР «Білоцерківтепломережа» підтверджується матеріалами справи.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Таким чином платежі встановлені ст. 625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як зазначено вище, відповідач здійснював часткове погашення основної суми боргу, тому строки позовної давності таким чином переривалися, що відповідно не булопропущенострок позовної давності і при нарахування позивачем інфляційних втарт та 3% річних у відповідності до вимог ст. 625 ЦК України.

В свою чергу, суд критично оцінює доводи відповідача, що 3 відсотка річних, нараховані позивачем є пенею, яка передбачена п. 10. ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», щодо якої застосовується позовна давність в один рік.

Судом враховано, що відповідач дійсно мала заборгованість за вказаний позивачем у позові період з несплати за комунальні послуги, тому позивач має право вимагати від відповідача сплати інфляційних втрат та 3% річних.

Однак, суд не може погодитися в поній міріз доданим з боку позивача розрахунком інфляційних нарахувань та 3% річних та приводиь свій розрахунок з урахуванням застосованого сроку позовної давності та меж заявлених вимог ( період з 13.03.2020 року по 23.02.2022 року ).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора, зобов`язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розраховується за формулою:

[Проценти] = [Сума боргу] * [Процентна ставка (%)] / 100% ? [Кількість днів] / [Кількість днів у році]

Де:[Сума боргу] - сума простроченого боргу;

[Процентна ставка (%)] - проценти річних;

[Кількість днів] - кількість днів прострочення зобов`язання;

[Кількість днів у році] - кількість днів у календарному році.

Період розрахунку: з 13.03.2020 року по 31.12.2020 року - 294 дні

[Проценти] = 28 960,11 грн. (сума боргу) * 3,000% (процентна ставка) / 100% * 294 (кількість днів) / 366 (днів у році) = 697,89 грн.

Період розрахунку: з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року - 365 днів

[Проценти] = 28 960,11 грн. (сума боргу) * 3,000% (процентна ставка) / 100% * 365 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 868,80 грн.

Період розрахунку: з 01.01.2022 року по 23.02.2022 року - 54 дні

[Проценти] = 28 960,11 грн. (сума боргу) * 3,000% (процентна ставка) / 100% * 54 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 128,54 грн.

Сума нарахованих процентів: 1 695,23 грн.

Інфляційні нарахування на суму боргу, згідно ст. 625 ЦК України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Інфляційні втрати розраховуються шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка виникла з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу виникла з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права від 17.07.2012 № 01-06/928/2012).

Розраховується за формулою:

[Інфляційні нарахування] = [Сума боргу] * [Сукупний індекс інфляції] / 100% - [Сума боргу]

Де:[Сума боргу] - сума простроченого боргу.

[Сукупний індекс інфляції] - добуток щомісячних індексів за відповідний період.

У період з 13.03.2020 року по 23.02.2022 року індексація на суму 28 960,11 грн.

[Сукупний індекс інфляції] = 100,80% *100,80% * 100,30% * 100,20% * 99,40% * 99,80% * 100,50% * 101,00% * 101,30% * 100,90% * 101,30% * 101,00% * 101,70% * 100,70% * 101,30% * 100,20% * 100,10% * 99,80% * 101,20% * 100,90% * 100,80% * 100,60% * 101,30% * 101,60% = 119,001% (за період Березень 2020 - Лютий 2022)

[Інфляційні нарахування] = 28 960,11 грн. (сума боргу) * 119,001% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 28 960,11 грн. (сума боргу) = 5 502,75 грн.

Сума збитків від інфляції: 5 502,75 грн.

Відповідні індекси розраховуються Державним комітетом статистики України (раніше - Міністерство статистики України), починаючи з серпня 1991 року щомісячно і публікуються, зокрема, у газеті "Урядовий кур`єр". Повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на Державний комітет статистики України ці показники згідно зі статтями 19, 21 і 22 Закону України "Про інформацію" є офіційними.

Тому, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних саме в сумі 1 695,23 гривень та інфляційні втрати в розмірі 5 502,75 гривень, оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в межах строку позовної давності з відповідача на користь позивача має бути стягнута заборгованість за послуги опалення в розмірі 28 960,11 грн., сума на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів в розмірі 5 502,75 грн., три відсотки річних в сумі 1 695,23 грн.

Отже, будучи споживачем вищевказаних послуг, які були надані з боку позивача, позивач повинен сплачувати їх в повному обсязі та вчасно.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, суд дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з централізованого опалення є такими, що підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України "Про судовий збір").

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, що беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з розглядом справи і рішенням, а у випадках звільнення від сплати цих людей - це витрати держави, яку воно несе у зв`язку з рішенням конкретної справи.

Згідно із п. 1 ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на - відповідача. У разі відмови в позові - на позивача.

Позивачем при звернені до суду було понесено судові витрати у розмірі 2 684 гривень, сплата яких документально підтверджена платіжним дорученням № 5113 від 14.02.2023 року ( а. с. 23).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно задоволених вимог, тому оскільки позов задоволено на 58,66% ( 36 158,09 грн. х 100 : 61 632,74 грн. ), судовий збір слід стягнути в розмірі 1 574,43 гривень ( 2 684 грн. х 58,66% : 100 ).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 66, 67, 162 ЖК України, ст.ст. 11, 15, 16,322, 526, 509, 625 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 6-13, 19, 76, 77, 81, 89, 128, 133, 141, 187, 211, 247, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274, 279, 353-355 ЦПК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах",Законом України "Про судовий збір", суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з централізованого опалення, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» заборгованість за послуги з централізованого опалення та абонентського обслуговування за період з 13.03.2020 року по 01.02.2023 року в розмірі 28 960,11 гривень, суму на яку збільшилася заборгованість внаслідок інфляційних процесів в розмірі 5 502,75 гривень та три відсотки річних в розмірі 1 695,23 гривень за період з 13.03.2020 року по 23.02.2022 року та судові витрати в розмірі 1 574,43 гривень, загалом 37 732,52 гривень ( тридцять сім тисяч сімсот тридцять дві гривні п`ятдесят дві копійки ).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» ( адреса місцезнаходження: 09109, Київська область, м. Біла Церква, вул. Мережна, буд. 3, ЄДРПОУ: 04654336 );

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Повне судове рішення складено 05 червня 2023 року.

Рішеннянадруковано в нарадчійкімнаті в одному примірнику.

Суддя О. І. Орєхов