Рішення

від 28.04.2023 по справі 466/8739/20

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/8739/20

Провадження № 2/466/161/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«28» квітня 2023 року Шевченківський районний суд м. Львова

в складі : головуючого - судді Кавацюка В.І.

при секретарях Молінській С.В., Балковому Н.Д., Настасяк Б.І.

Репета К.М., Попенко І.І.

учасники справи: позивач керівник Львівської обласної прокуратури

позивач Львівська обласна державна адміністрація

позивач ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий

центр»

відповідач ОСОБА_1

третя особа Львівська міська рада

представники Львівської обласної прокуратури Сенів О.П., Турчин І.Я.

представники позивача - Львівської обласної державної адміністрації Смотрич Д.В., Махник А.І.

представник відповідача Гричинський А.В.

представники третьої особи Наумець А.Г., Кузь І.І., Гордєєва О.В.

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові

цивільну справу за позовом керівника Львівської обласної прокуратури Войтенка А. в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, державного підприємства «Львівський лісовий селекційно - насіннєвий центр» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Львівська міська рада, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення,

у с т а н о в и в:

09 листопада 2020 року керівник Львівської обласної прокуратури А. Войтенко звернувся в Шевченківський районний суд м. Львова з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства «Львівський лісовий селекційно- насіннєвий центр» (далі - ДП «Львівський лісовий селекційно- насіннєвий центр») до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на стороні позивача - Брюховицька селищна рада, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення.

Як на підставу позовних вимог зіслався на наступні обставини.

У провадженні СВ Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області перебувало кримінальне провадження, внесене в ЄРДР за №4201814109000040 від 03 травня 2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.366 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що колишній голова Брюховицької селищної ради Сало І.М. склав та видав завідомо неправдивий офіційний документ, а саме державний акт на право приватної власності на землю від 12 лютого 1996 року ІI-ЛВ №081660, який у подальшому використано з метою реєстрації права приватної власності на земельну ділянку, що спричинило тяжкі наслідки у вигляді вибуття із державної власності земельної ділянки площею 0,15 га по АДРЕСА_1 (земель лісового фонду), ринкова вартість якої згідно з висновком оціночно-земельної експертизи №3462 від 09 червня 2020 року становить 2 121 920 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 29 серпня 2018 року в межах цього кримінального провадження накладено арешт на вищевказану земельну ділянку.

30 червня 2020 року обвинувальний акт про обвинувачення Сала І.М. у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.366 КК України, скеровано до Шевченківського районного суду м. Львова.

Опрацюванням даних, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, встановлено, що 12 лютого 1996 року Брюховицькою селищною радою ОСОБА_2 видано державний акт на право приватної власності на землю II-ЛВ №081660, який зареєстрований у Книзі реєстрації державних актів за №1184, на підстві якого ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку площею 0,15 га у смт. Брюховичі. Підставою видачі вказаного державного акта стало рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів №525 від 26 грудня 1995 року.

На підставі державного акта на право приватної власності на землю II-ЛВ №081660 від 12 лютого 1996, виданого на ім`я ОСОБА_2 , 03 листопада 2017 року відділом Держгеокадастру у м.Львові внесено відомості про земельну ділянку площею 0,15 га до Державного земельного кадастру та присвоєно кадастровий №4610166300:07:001:0059.

09 листопада 2017 року державним реєстратором внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий №4610166300:07:001:0059, площею 0,15 га.

У подальшому ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу №368 від 17 квітня 2018 року відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_1 , про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис №25750918.

Відповідно до вимог ст.17 Земельного кодексу України (у редакції від 22.06.1993 року, далі - ЗК України), передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Відповідно до ст.ст. 22, 23 ЗК України право власності на землю виникає після одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до наказу Державного комітету України по земельних ресурсах №28 від 15 квітня 1993 року «Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди)» державні акти, що посвідчують право власності на землю, видаються на підставі рішень місцевих Рад народних депутатів.

Разом з тим, відповідно до відповіді Брюховицької селищної ради №1100 від 14.08.2018 рішення щодо передачі ОСОБА_2 земельної ділянки за кадастровим номером: 4610166300:07:001:0059 по АДРЕСА_1 у власність не приймалось, будь-які листи щодо вилучення вказаної земельної ділянки із земель лісового фонду селищною радою на адресу ДП «Львівський ЛСНЦ» не скеровувались, державний акт у селищній раді відсутній.

Згідно з відповіддю відділу Держгеокадастру у м. Львові №10-13-0.37-990/109-18 від 12.09.2018 та №10-13-0.37-117/109-19 від 12.02.2019, державний акт на право власності на земельну ділянку II-ЛВ №081660 від 12.02.1996 державної реєстрації не проходив.

У Книзі реєстрації державних актів за 1996 рік під записом №1184 від 12.02.1996 зареєстровано інший державний акт серія ЛВ №7311121184 на ім`я ОСОБА_4 .

Згідно із земельно-кадастровими даними земельна ділянка, кадастровий №4610166300:07:001:0059, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), знаходиться у приватній власності. За категорією земель відноситься до земель житлової та громадської забудови. До реєстрації кадастрового номера земельна ділянка відносилась до земель державного лісового фонду.

Також згідно з відповіддю архівного відділу Львівської міської ради №110007-818 від 06.09.2018 та аналізу оригіналу рішення №525 встановлено, що будь-які дані щодо виділення ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1 у рішенні виконавчого комітету Брюховицької селищної ради Ради народних депутатів від 26.12.1995 №525 відсутні.

З врахуванням наведеного, державний акт на право приватної власності на землю II-ЛВ №081660 від 12.02.1996, виданий на підставі рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів №525 від 26.12.1996, у якому немає відомостей щодо виділення ОСОБА_2 земельної ділянки. Окрім того, вказаний державний акт не пройшов державної реєстрації, а, отже, земельна ділянка отримана у приватну власність ОСОБА_2 без будь-яких правових підстав, всупереч вимогам вищенаведених норм.

Крім того, згідно з відповіддю ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр» №153 від 14.08.2018 земельна ділянка за кадастровим номером: 4610166300:07:001:0059 накладається на землі 41 кварталу державного лісового фонду Брюховицького лісництва ДП «Львівський ЛСНЦ», жодних погоджень щодо її вилучення із таких земель підприємством не надавалось.

Згідно з інформацією ДП «Львівський лісгосп» №105 від 24.04.2020 встановлено, що до 2006 року землі держлісфонду Брюховицького лісництва перебували у постійному користуванні «Львівського лісопаркового господарства», правонаступником якого є ДП «Львівський лісгосп». З 01.01.2007 Брюховицьке лісництво, в тому числі землі держлісфонду, відповідно до наказу Держкомлісгоспу України від 25.12.2006 №285 передані державному підприємству «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр».

Належність земельної ділянки до земель лісового фонду Брюховицького лісництва ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр» також підтверджується картографічними матеріалами, а саме планшетом №2 лісовпорядкування 1990 року та накладкою, проведеною ДП «Центр державного земельного кадастру» щодо накладення земельної ділянки кадастровий №4610166300:07:001:0059 на землі лісового фонду 41 кварталу Брюховицького лісництва, які обліковуються за ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр».

Відповідно до ст. 9 ЗК України до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить передача земельних ділянок у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 та 19 цього Кодексу.

Згідно з ст.ст. 76, 77 ЗК України землями лісового фонду визнаються землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства. Землі лісового фонду використовуються за цільовим призначенням для ведення лісового господарства. Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів за погодженням із державними органами лісового господарства можуть надавати колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, радгоспам, іншим підприємствам, установам, організаціям і громадянам у тимчасове користування землі лісового фонду, що є у користуванні державних лісогосподарських підприємств, установ і організацій, для сільськогосподарських цілей.

Відповідно до ст.6 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами. Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному цим Кодексом.

Також відповідно до ст.16 ЛК України до відання селищних і сільських Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування в межах селищ і сіл та припинення права користування ними.

Враховуючи вищевикладене, нормами земельного та лісового законодавства, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачено право передачі Радами народних депутатів земель лісового фонду у приватну власність, а лише надання їх у користування, а отже спірна земельна ділянка незаконно вибула із державної власності.

Так, відповідно до ст.1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Приписами ст. 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ст.ст. 317, 319 ЦК України, власник володіє користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Лише власник має право розпоряджатись своїм майном і вчиняти відносно будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 25.09.2018 у справі № 914/760/17, від 21.08.2018 у справі № 902/1722/14, від 26.06.2018 у справі № 914/1953/17, від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 12.04.2018 у справі № 910/16133/16, від 11.04.2018 у справі № 904/9655/16, від 29.03.2018 у справі № 904/10673/16, від 27.03.2018 у справі № 904/11088/16, від 27.03.2018 у справі № 904/11141/16 та Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі № 6-1цс15, від 16.04.2014 у справі № 6-146цс13.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц висловила правові висновки про те, що набуття прав громадянами та юридичними особами на землі з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим.

Таким чином, зайняття земельних ділянок з обмеженим оборотом (землі водного фонду, лісогосподарського призначення, природо-заповідного фонду) з порушенням вимог чинного законодавства треба розглядати як негаторний позов - не пов`язане з позбавленням володіння права власності держави.

В п. 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 «Про судову практику в справах про захист власності та інших речових прав» зазначено що «застосовуючи положення ст. 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Відповідно до положень ст. 391 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння».

Цивільний оборот земельних ділянок лісогосподарського призначення є і був обмежений законодавчо з огляду, зокрема, на приписи Земельного кодексу України, Лісового кодексу України.

Для повернення майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав.

При цьому, позивач вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним - таке рішення, за умови його невідповідності закону, не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване, а відтак визнавати підроблений (що засвідчено висновком почеркознавчої експертизи) державний акт на право приватної власності на землю від 12.02.1996 ІI-ЛВ №081660, виданий начебто Брюховицькою селищної радою ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної ради №525 від 26.12.1995, не потрібно.

Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 01.10.2019 та від 15.10.2019 у справах №911/2034/16 та №911/3749/17, від 19.11.2019 у справі №911/3680/17, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13.

Крім того, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Також згідно з правовою позицією у справі №6-2776цс16 Верховним Судом України спростовано тривалі суперечності щодо застосування практики Європейського Суду з прав людини на предмет підставності втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його повернення на користь держави.

Так, статтею першою Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно повертається державі.

Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності, володіння відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою такого права, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності (володіння) на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали Європейського суду з прав людини у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (рішення у справі «Де Куббер проти Бельгії» від 26.10.1984 та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії» від 28.10.1998). Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як «явну помилку» (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (справа «Хамідов проти Росії»).

Піддаючи аналізу пропорційність втручання з дотриманням основоположних принципів ст. 1 Першого протоколу Конвенції у справі «Хамер проти Бельгії» Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 27.11.2007 вперше зазначив, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність, в збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада, і економічні імперативи та навіть деякі основні права не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.

При цьому, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях (у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) неодноразово вказував про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

З огляду на вказане, повернення майна в даному випадку буде підставним та законним, відповідатиме легітимній меті та переслідуватиме законний суспільний інтерес, оскільки спрямовуватиметься на поновлення порушеного права власника - Кабінету Міністрів України та постійного користувача ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр».

При поверненні майна державі від відповідача забезпечуватиметься також пропорційність, співрозмірність між метою (втручання у право особи) та інтересами суспільства, як невід`ємною складовою та інструментом верховенства права.

Згідно з ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом (ч. 2 ст. 182 ЦК України). Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (ч. 4 ст. 182 ЦК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У ч. 4 ст. 18 цього Закону вказано, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

З наведеного також вбачається, що вилучення з порушенням земельного законодавства земель лісового фонду та набуття їх у власність, порушує права та інтереси держави в особі Кабінету Міністрів України розпоряджатись і використовувати спірні земельні ділянки.

Окрім цього, вилучення з порушенням земельного та лісового законодавства земель лісогосподарського призначення у ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр», зміна їх цільового призначення та передача у власність, порушує права та інтереси держави в особі ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр» використовувати спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення.

Таким чином, спірна земельна ділянка має бути повернута ОСОБА_1 у власність держави на користь Кабінету Міністрів України та у постійне користування ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр».

Відповідно до ст. 84 ЗК України (у редакції, чинній на даний час), у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Можливість передачі у приватну власність земель лісогосподарського призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд законом взагалі не передбачена.

Таким чином, законно набути права власності на спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення із земель державної власності не могла жодна фізична або юридична особа, в тому числі й відповідач ОСОБА_1 .

Відповідач не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могла і повинна були знати про те, що ділянки мають ознаки земель лісового фонду, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідачки під час набуття ними земельних ділянок у власність.

Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №357/9328/15-ц.

Відповідно до п. «а» ч.1 ст.13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно з ч.8 ст.122 ЗК України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених ст. 149 цього Кодексу.

Відповідно до ч.9 ст.149 цього Кодексу Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб.

Згідно з положеннями ст.27 ЛК України (в редакції, чинній на час пред`явлення позову), Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.

У відповідності до ст.19, п.1. ч.1 ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, вирішення питань державного управління у сфері, зокрема, охорони навколишнього природного середовища та природокористування.

Кабінет Міністрів України здійснює в межах своїх повноважень державне управління у сфері охорони та раціонального використання землі, її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів.

Приписами ч. 1 ст. 37 цього Закону визначено, що Кабінет Міністрів України може бути позивачем у судах загальної юрисдикції, тобто звертатися до суду з позовами щодо вирішення питань, які до закону відносяться до його компетенції. Разом з цим, Кабінет Міністрів України не має контрольних повноважень у сфері земельних правовідносин, тобто не має функцій по виявленню порушень у цій сфері.

Враховуючи викладене, спірна земельна ділянка підлягає поверненню до державної власності в особі Кабінету Міністрів України.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо обґрунтування прокурором у позові підстав для подання позову в інтересах держави вважає за необхідне зазначити про таке.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено функції представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Приписами ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави, у випадках, передбачених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Право прокурора у визначених законом випадках звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовами, передбачено ч.ч.3, 4, 5 ст. 56 ЦПК України. При цьому, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

У рішенні Конституційного Суду України у справі № 3-рп/99 від 08 квітня 1999 року зазначено, що прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, на який покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах на захист інтересів держави.

Згідно з вимогами ст. ст. 13, 14 Конституції України земля та її надра є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого право власності здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України та Законами України.

З урахуванням наведеного, вибуття з державної власності спірної земельної ділянки, порушує право Українського народу на володіння, ефективне користування і розпорядження на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй; ослаблює економічні інтереси держави у зв`язку з безоплатним відчуженням земельної ділянки.

У даному випадку необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у необхідності відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами суспільства (у цьому випадку - місцевої громади) і відповідача, повернення об`єкта нерухомого майна у державну власність та відновлення порушеного порядку розпорядження об`єктами державної власності тощо.

Прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

18 серпня 2020 року прокуратурою Львівської області до Кабінету Міністрів України було скеровано лист про те, чи відомо про зазначений факт вибуття земельної ділянки та чи вживались заходи щодо її повернення.

Згідно з листом Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2020 року рішення про вилучення з постійного користування Львівського лісопаркового господарства, ДП «Львівський лісгосп» та ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр» вищевказаної земельної ділянки не приймалось.

З відповіді, наданої Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області за дорученням Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2020 року вбачається, що про факт вибуття земельної ділянки із державної власності їм відомо з 05 квітня 2018 року за наслідками проведеної перевірки, про що було складено відповідний акт. Однак, заходи представницького характеру не вживались.

З цього випливає, що Кабінет Міністрів України, як власник спірної земельної ділянки, а також ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр», як її постійний користувач, володіючи інформацією про незаконність вибуття вказаної ділянки з державної власності, не вживали належних та дієвих заходів на поновлення прав та інтересів держави.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у п. 5.6 постанови від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 зазначив, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Крім цього, Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 у справі №915/20/18 виклав правову позицію з приводу правових підстав для представництва прокуратурою інтересів держави, в якому вказано, що посилаючись на норми права (п. 3 ст. 131-1 Конституції України, ч.ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 N 3-рп/99) суд зазначає, що, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).

Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є Кабінет Міністрів України та ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр».

Однак їх бездіяльність зі зверненням до суду з відповідним позовом про усунення перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення на користь держави, свідчить про те, що державний орган неналежно виконує свої повноваження щодо захисту інтересів держави та підтверджує наявність «виключного випадку» для звернення прокурора з даним позовом до суду (п.6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18; п. 27.1 постанови Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 927/246/18).

Відповідно до положень п.п. 38-40 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №912/2385/18 від 26.05.2020 бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Пунктом 81 цієї ж постанови передбачено, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Щоб інтереси держави не залишились незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18 та від 08.02.2019 у справі №915/20/80.

Відповідно до листа Офіса Генерального прокурора №15/1/1-107вих-20 від 27.10.2020 Львівську обласну прокуратуру уповноважено здійснювати представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України.

Таким чином, у Львівської обласної прокуратури є достатні підстави для представництва інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України щодо усунення перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення на користь держави.

Окрім цього встановлено, що з моменту вибуття спірної земельної ділянки із державної власності по даний час Кабінетом Міністрів України та ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр», як уповноваженими суб`єктами, не вжито заходів щодо повернення майна у власність держави. Вказане свідчить про неналежне здійснення позивачами захисту інтересів держави.

Таким чином, позов заявляється керівником Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр», оскільки порушуються інтереси держави у земельній сфері, однак уповноважені органи заходів щодо усунення зазначених порушень законодавства не вживають.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.06.2019 у справі №487/10128/14, від 07.04.2020 у справі №372/1684/14 та від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 звернула увагу на те, що зайняття земельних ділянок з обмеженим оборотом всупереч вимогам законодавства необхідно розглядати як непов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Як наслідок позовні вимоги слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення права законного володільця відповідної земельної ділянки.

У даному випадку спірна земельна ділянка відносяться до земель лісогосподарського призначення та рішення уповноваженим державою органом про їх вилучення з вказаної категорії земель не приймалося.

Тобто, положення чинного законодавства щодо строків позовної давності у спірних правовідносинах не підлягають застосуванню.

Кабінету Міністрів України про факт первинного порушення інтересів держави внаслідок виготовлення від імені Брюховицької селищної ради підробленого державного акту на право власності на земельну ділянку від 12.02.1996 про відведення у приватну власність земельної ділянки відомо не було, земельна ділянка не огороджувалась, не забудовувалась, інформація про відведену у власність земельну ділянку за рахунок земель лісогосподарського призначення у загальнодоступних базах даних була відсутня.

З огляду на наведені в позовній заяви обставини, норми матеріального і процесуального права, а також зазначену в позовній заяві практику Верховного Суду, Європейського суду з прав людини, просив ухвалити рішення, яким:

- усунути перешкоди у здійсненні Кабінетом Міністрів України права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,15 га з кадастровим номером 4610166300:07:001:0059, яка розташована у АДРЕСА_1 , шляхом її повернення із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з правом постійного користування державного підприємства «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр»;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівської обласної прокуратури 31 828,80 грн. (тридцять одну тисячу вісімсот двадцять вісім гривень вісімдесят копійок) витрат по оплаті судового збору.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 листопада 2020 року позовну заяву керівника Львівської обласної прокуратури Войтенка А. в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр» до ОСОБА_1 , третіх осіб без самостійних вимог - Брюховицька селищна рада, ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення передано для розгляду по суті судді Шевченківського районного суду м. Львова Глинській Д.Б.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 березня 2021 року позовну заяву керівника Львівської обласної прокуратури Войтенка А. в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр» до ОСОБА_1 , третіх осіб без самостійних вимог - Брюховицька селищна рада, ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення передано для розгляду по суті судді Шевченківського районного суду м. Львова Кавацюку В.І.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 03 березня 2021 року позовну заяву керівника Львівської обласної прокуратури Войтенка А. в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр» до ОСОБА_1 , третіх осіб без самостійних вимог - Брюховицька селищна рада, ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення прийнято до розгляду за правилами за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою підготовчого судового засідання Шевченківського районного суду м.Львова від 08 червня 2021 року, враховуючи Розпорядження Кабінету Міністрів України №718-р від 12 червня 2020 року «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області», ухвалу Львівської міської ради №6 від 29 грудня 2020 року «Про функціонування Львівської міської територіальної громади», ухвалу Львівської міської ради №7 від 29 грудня 2020 року «Про припинення місцевих рад шляхом приєднання до Львівської міської ради», якою вирішено припинити Брюховицьку селищну раду шляхом приєднання до Львівської міської ради, було проведено заміну третьої особи - Брюховицької селищної ради шляхом виключення її з числа учасників процесу та залучено до участі в справі в якості третьої особи Львівську міську раду.

Цією ж ухвалою підготовчого судового засідання Шевченківського районного суду м. Львова від 08 червня 2021 року третю особу без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 виключено з числа учасників процесу у зв`язку з її смертю.

Крім цього, ухвалою підготовчого судового засідання Шевченківського районного суду м. Львова від 17 вересня 2021 року, враховуючи положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» №14230-ІХ від 28 квітня 2021 року, який набрав чинності і яким, зокрема, внесено зміни до ст. 122 Земельного кодексу України і питання розпорядження землями державної власності, що відносились до повноважень Кабінету Міністрів України, віднесено до повноважень обласних державних адміністрацій, було задоволено клопотання прокурора Львівської обласної прокуратури Нестерук С.С. та проведено заміну сторони у справі (позивача) шляхом виключення з числа учасників процесу Кабінету Міністрів України та залучення до участі в справі правонаступника - Львівську обласну державну адміністрацію.

Відповідач ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву не надіслала та 17 вересня 2021 року подала до суду письмове пояснення, з якого убачається, що вона проти задоволення позову вона заперечує, оскільки спірну земельну ділянку вона придбала у власність за 130 000,00 грн. у ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, який був укладений 17 квітня 2018 року. За вказаних обставин вона є добросовісним набувачем та правових підстав для витребування у неї спірної земельної ділянки немає.

Вважає, що задоволення позову прокурора і витребування земельної ділянки від добросовісного набувача призведе до порушення вимог ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки на неї буде покладено індивідуальний та надмірний тягар, а тому в позові просить відмовити.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Львівська міська рада відзиву на позовну заяву керівника Львівської обласної прокуратури Войтенка А. в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, ДП «Львівський лісовий селекційно - насіннєвий центр» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення до суду не подала.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 02 червня 2022 року підготовче провадження у справі за позовом керівника Львівської обласної прокуратури Войтенка А. в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, ДП «Львівський лісовий селекційно - насіннєвий центр» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Львівська міська рада, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення було закрито та призначено судовий розгляд справи по суті.

В судовому засіданні прокурори Львівської обласної прокуратури Сенів О.П., Турчин І.Я., представники Львівської обласної державної адміністрації Смотрич Д.В. Махник А.І. , представники Львівської міської ради Наумець А.Г., Гордєєва О.В. позовні вимоги керівника Львівської обласної прокуратури підтримали, зіславшись на обставини, які викладені в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_1 в судові засідання жодного разу не з`явилась, хоч про час та місце розгляду справи повідомлялись в установленому порядку.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Гричинський А.В. в судовому засіданні проти позову заперечив, покликаючись на доводи, які викладені у долученому до матеріалів справи письмовому поясненні ОСОБА_1 від 17 вересня 2021 року.

Представник ДП «Львівський лісовий селекційно - насіннєвий центр» в судове засідання жодного разу не з`явився, хоч про час та місце розгляду справи повідомлявся в установленому порядку.

Заслухавши пояснення учасників процесу, з`ясувавши обставини, на які сторони покликаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши зібрані у справі докази, суд приходить до наступних висновків.

В ході судового розгляду справи встановлено, що у провадженні СВ Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області перебувало кримінальне провадження, відомості про яке внесене в ЄРДР за №4201814109000040 від 03 травня 2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.366 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що колишній голова Брюховицької селищної ради Сало І.М. склав та видав завідомо неправдивий офіційний документ, а саме державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ЛВ №081660 від 12 лютого 1996 року, який у подальшому використано з метою реєстрації права приватної власності на земельну ділянку, що спричинило тяжкі наслідки у вигляді вибуття із державної власності земельної ділянки площею 0,15 га по АДРЕСА_1 (земель лісового фонду), ринкова вартість якої згідно з висновком оціночно-земельної експертизи №3462 від 09 червня 2020 року становить 2 121 920 грн.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 29 серпня 2018 року під час досудового розслідування кримінального провадження №4201814109000040 було накладено арешт на вищевказану земельну ділянку.

30 червня 2020 року обвинувальний акт про обвинувачення Сала І.М. у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.366 КК України, скеровано на розгляд Шевченківського районного суду м. Львова.

Опрацюванням прокуратурою даних, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, було встановлено, що 12 лютого 1996 року Брюховицькою селищною радою ОСОБА_2 видано державний акт на право приватної власності на землю серії II-ЛВ №081660, який зареєстрований у Книзі реєстрації державних актів за №1184, на підставі якого ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку площею 0,15 га у смт. Брюховичі м. Львова. Підставою для видачі цього державного акта на право приватної власності на землю, як зазначено в ньому, слугувало рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів №525 від 26 грудня 1995 року.

На підставі державного акта на право приватної власності на землю серії II-ЛВ №081660 від 12 лютого 1996, виданого на ім`я ОСОБА_2 , 03 листопада 2017 року відділом у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області до Державного земельного кадастру внесено відомості про земельну ділянку площею 0,15 га та присвоєно кадастровий номер: 4610166300:07:001:0059.

09 листопада 2017 року право власності ОСОБА_2 на вищевказану земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий №4610166300:07:001:0059, площею 0,15 га, зареєстровано державним реєстратором Гук О.Б. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно

17 квітня 2018 року між ОСОБА_2 , як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого ОСОБА_2 продала та передала у власність, а ОСОБА_1 купила і прийняла у власність вищевказану земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:07:001:0059, площею 0,15 га. Продаж вказаної земельної ділянки, як зазначено в цьому договорі, було вчинено за 130 000,00 грн., які повністю отримані продавцем до підписання цього договору. Зазначений договір купівлі-продажу земельної ділянки було посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Якібчук О.Б. та зареєстровано в реєстрі за №368.

Цим же приватним нотаріусом 17 квітня 2018 року на підставі укладеного договору купівлі-продажу земельної ділянки внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №25750918 про право власності ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:07:001:0059, площею 0,15 га.

10 липня 2020 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла у м. Львові, що підтверджується долученою до справи копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , яке видано 10 липня 2020 року Франківським районним у м. Львові відділом ДРАЦС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів).

З відповіді Брюховицької селищної ради №1100 від 14.08.2018 на запит прокурора Львівської місцевої прокуратури №2 №06/10-3451 вих-18 від 10.08.2018 року вбачається, що рішення щодо передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером: 4610166300:07:001:0059 по АДРЕСА_1 не приймалось, будь-які листи щодо вилучення вказаної земельної ділянки із земель лісового фонду селищною радою на адресу ДП «Львівський ЛСНЦ» не скеровувались, державний акт у селищній раді відсутній.

З відповідей відділу Держгеокадастру у м. Львові за №10-13-0.37-990/109-18 від 12.09.2018 та №10-13-0.37-117/109-19 від 12.02.2019 видно, що державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІI-ЛВ №081660 від 12.02.1996 державної реєстрації не проходив. Згідно із земельно-кадастровими даними земельна ділянка, кадастровий №4610166300:07:001:0059, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), знаходиться у приватній власності. За категорією земель відноситься до земель житлової та громадської забудови. До реєстрації кадастрового номера земельна ділянка відносилась до земель державного лісового фонду.

З долучених до справи копій відповіді архівного відділу Львівської міської ради №110007-818 від 06.09.2018 та рішення Брюховицької селищної Ради народинх депутатів №525 від 26 грудня 1995 року вбачається, що будь-які дані щодо виділення ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1 у цьому рішенні виконавчого комітету Брюховицької селищної ради Ради народних депутатів відсутні.

З висновку судової почеркознавчої експертизи №6/581 від 18.09.2019 видно, що підпис від імені Сала І.М. в графі «Голова Брюховицької селищної Ради народних депутатів» в державному акті на право приватної власності на землю серії ІІ-ЛВ №081660 від 12.02.1996 - виконаний Сало І.М . Підпис від імені ОСОБА_7 в графі «Інженер-землевпорядник» в державному акті на право приватної власності на землю серії ІІ-ЛВ №081660 від 12.02.1996, - виконаний не ОСОБА_7 , а іншою особою.

З відповіді ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр» №153 від 14.08.2018 випливає, що земельна ділянка за кадастровим номером: 4610166300:07:001:0059 накладається на землі 41 кварталу державного лісового фонду Брюховицького лісництва ДП «Львівський ЛСНЦ», жодних погоджень щодо її вилучення із таких земель підприємством не надавалось.

Згідно з інформацією ДП «Львівський лісгосп» №105 від 24.04.2020 встановлено, що до 2006 року землі держлісфонду Брюховицького лісництва перебували у постійному користуванні «Львівського лісопаркового господарства», правонаступником якого є ДП «Львівський лісгосп». З 01.01.2007 Брюховицьке лісництво, в тому числі землі держлісфонду, відповідно до наказу Держкомлісгоспу України від 25.12.2006 №285 передані державному підприємству «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр».

Належність земельної ділянки до земель лісового фонду Брюховицького лісництва ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр» також підтверджується картографічними матеріалами, а саме планшетом №2 лісовпорядкування 1990 року та накладкою, проведеною ДП «Центр державного земельного кадастру» щодо накладення земельної ділянки кадастровий №4610166300:07:001:0059 на землі лісового фонду 41 кварталу Брюховицького лісництва, які обліковуються за ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр».

Вищевказані обставини підтверджується поясненнями в судовому засіданні прокурорів Львівської обласної прокуратури Сеніва О.П., Турчина І.Я., представників Львівської обласної державної адміністрації Смотрича Д.В., Махника А.І., представника Львівської міської ради Наумець А.Г., долученими до справи копіями рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів №525 від 26 грудня 1995 року, державного акта на право приватної власності на землю серії II-ЛВ №081660 від 12 лютого 1996, виданого на ім`я ОСОБА_2 , договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17 квітня 2018 року, який був укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 та посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Якібчук О.Б., відповіді Брюховицької селищної ради №1100 від 14.08.2018, відповідей відділу Держгеокадастру у м. Львові за №10-13-0.37-990/109-18 від 12.09.2018 та №10-13-0.37-117/109-19 від 12.02.2019, відповіді архівного відділу Львівської міської ради №110007-818 від 06.09.2018, відповіді ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр» №153 від 14.08.2018, іншими письмовими доказами по справі та ці обставини фактично не оспорювались і не спростовувались представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Гричинським А.В.

Згідно з положеннями ст. ст. 17, 22, 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону України №2196-ХІІ від 13.03.1992 року, зі змінами, внесеними Законом України №3179-ХІІ від 05.05.1995 року, які були чинним на час виникнення спірних правовідносин, далі - ЗК України), передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Право власності на землю або прапво користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

У відповідності до приписів ст. ст. 76, 77 ЗК України землями лісового фонду визнаються землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства. Землі лісового фонду використовуються за цільовим призначенням для ведення лісового господарства. Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів за погодженням із державними органами лісового господарства можуть надавати колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, радгоспам, іншим підприємствам, установам, організаціям і громадянам у тимчасове користування землі лісового фонду, що є у користуванні державних лісогосподарських підприємств, установ і організацій, для сільськогосподарських цілей.

Відповідно до ст. 6 Лісового кодексу України (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, далі - ЛК України) усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами. Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з приписами ст.16 ЛК України до відання селищних і сільських Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території, зокрема, належить надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування в межах селищ і сіл та припинення права користування ними.

Тобто, нормами земельного та лісового законодавства, яке діяло станом на 1995-1996 рр., тобто на час виникнення спірних правовідносин, не було передбачено права передачі Радами народних депутатів земель лісового фонду у приватну власність, а лише надання їх у користування, а отже спірна земельна ділянка незаконно вибула із державної власності.

Приписами ст. 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.Згідно з ст.ст. 317, 319 ЦК України, власник володіє користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Лише власник має право розпоряджатись своїм майном і вчиняти відносно будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 25.09.2018 у справі № 914/760/17, від 21.08.2018 у справі № 902/1722/14, від 26.06.2018 у справі № 914/1953/17, від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 12.04.2018 у справі № 910/16133/16, від 11.04.2018 у справі № 904/9655/16, від 29.03.2018 у справі № 904/10673/16, від 27.03.2018 у справі № 904/11088/16, від 27.03.2018 у справі № 904/11141/16 та Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі № 6-1цс15, від 16.04.2014 у справі № 6-146цс13.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц висловила правові висновки про те, що набуття прав громадянами та юридичними особами на землі з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Таким чином, зайняття земельних ділянок з обмеженим оборотом (землі водного фонду, лісогосподарського призначення, природо-заповідного фонду) з порушенням вимог чинного законодавства треба розглядати як негаторний позов - не пов`язане з позбавленням володіння права власності держави.

Враховуючи наведені в позовній заяві норми матеріального права, практику Європейського суду з прав людини та правові висновки Верховного Суду, суд погоджується з доводами прокурора про те, що повернення майна в даному випадку буде підставним та законним, відповідатиме легітимній меті та переслідуватиме законний суспільний інтерес, оскільки спрямовуватиметься на поновлення порушеного права власника спірної земельної ділянки, яка відноситься до земель лісового фонду, та відновлення прав постійного користувача цією земельною ділянкою, яким є ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр».

При поверненні майна державі від відповідача забезпечуватиметься також пропорційність, співрозмірність між метою (втручання у право особи) та інтересами суспільства, як невід`ємною складовою та інструментом верховенства права.

При цьому, суд приймає до уваги, що рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

З наведеного також вбачається, що вилучення з порушенням земельного законодавства земель лісового фонду та набуття їх у власність, порушує права та інтереси держави в особі (на час розгляду справи в суді) Львівської обласної державної адміністрації розпоряджатись і використовувати спірні земельні ділянки.

Крім цього, вилучення з порушенням земельного та лісового законодавства земель лісогосподарського призначення у ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр», зміна їх цільового призначення та передача у власність, порушує права та інтереси держави в особі ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр» використовувати спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення.

Таким чином, спірна земельна ділянка має бути повернута ОСОБА_1 у власність держави на користь Львівської обласної державної адміністрації та у постійне користування ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр».

Відповідно до ст. 84 ЗК України (у редакції, чинній на даний час), у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Можливість передачі у приватну власність земель лісогосподарського призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд законом взагалі не передбачена.

Таким чином, законно набути права власності на спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення із земель державної власності не могла жодна фізична або юридична особа, в тому числі й відповідач ОСОБА_1 .

Суд також погоджується з доводами прокурора про те, що відповідач ОСОБА_1 не мала перешкод у доступі до законодавства, а в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могла і повинна були знати про те, що ділянка мають ознаки земель лісового фонду, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідача під час набуття нею спірної земельної ділянки у власність.

Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №357/9328/15-ц.

Суд також дійшов висновку, що пред`являючи позов в інтересах держави. керівник Львівської обласної прокуратури А.Войтенко належним чином і в достатній мірі обгрунтував підстави для представництва інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України (на час подання позову) та в подальшому Львівської обласної державної адміністрації (на час судового розгляду справи) щодо усунення перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення на користь держави, а тому його позовні вимоги є такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.

Доводи відповідача ОСОБА_1 , які наведені в поданому до суду письмовому поясненні, та доводи її представника - адвоката Гричинського А.В. в судовому засіданні є непереконливими, вони спростовуються зібраними у справі докази та суперечать вимогам матеріального законодавства, а тому такі доводи суд не може покласти в основу свого рішення та відмовити у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 76, 77, 78, 79, 81, 82, 83, 89, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, державного підприємства «Львівський лісовий селекційно - насіннєвий центр» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Львівська міська рада, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення - задовольнити повністю.

Усунути перешкоди у здійсненні Львівською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,15 га з кадастровим номером 4610166300:07:001:0059, яка розташована у АДРЕСА_1 , шляхом її повернення із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації з правом постійного користування державного підприємства «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр».

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівської обласної прокуратури 31 828,80 грн. (тридцять одну тисячу вісімсот двадцять вісім гривень вісімдесят копійок) витрат по оплаті судового збору.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

позивач: керівник Львівської обласної прокуратури, адреса місцезнаходження: 79005, м. Львів, просп. Шевченка, 17-19;

позивач: Львівська обласна державна адміністрація, адреса місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Винниченка, 18;

позивач: державне підприємство «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр», адреса місцезнаходження: 79491, смт. Брюховичі м. Львова, вул. Львівська, 10, ЄДРПОУ 34260396;

відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;

третя особа: Львівська міська рада, адреса місцезнаходження: 79008, м. Львів, площа Ринок, 1, ЄДРПОУ 04055896.

Повний текст судового рішення складено 15 травня 2023 року.

Суддя В. І. Кавацюк