Рішення

від 30.05.2023 по справі 910/1723/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.05.2023Справа № 910/1723/23За позовом Громадської організації «Інвалідів «Союз Милосерця»

до 1) Регіонального відділення фонду державного майна України по місту Києву,

2) Головного управління регіональної статистики

про усунення перешкод у користуванні приміщенням та стягнення 114 629,52 грн,

за зустрічним позовом Головного управління регіональної статистики

до Громадської організації «Інвалідів «Союз Милосерця»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Регіональне відділення фонду державного майна України по місту Києву

про стягнення 106 617, 53 грн

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Федорова С.М.

Представники учасників справи:

від позивача за первісним/відповідача за зустрічним позовом: не з`явився;

від відповідача-1 за первісним/третьої особи за зустрічним позовом: Павленко А.В.;

від відповідача-2 за первісним/позивача за зустрічним позовом: Сумський Ю.А.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Громадська організація «Інвалідів «Союз Милосердя» (надалі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до 1) Регіонального відділення фонду державного майна України по місту Києву (надалі-відповідач-1), 2) Головного управління регіональної статистики (надалі-відповідач-2), в якому просить суд:

- зобов`язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні майном, що знаходиться за адресою: 01601, місто Київ, вулиця Еспланадна, 4/6 шляхом визнання недійсним договору про відшкодування витрат на його утримання приміщення №1-в від 01.01.2019, а також доступу до орендованого майна кожного дня у будь-який час;

- солідарно стягнути з відповідачів грошові кошти в розмірі 114 629, 52 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.188, 193 Господарського кодексу України, мотивовані тим, що позивач з січня 2019 року не може в повній мірі використовувати орендоване приміщення, оскільки балансоутримувач (відповідач-2) вимагає звільнення орендованого приміщення в робочі дні з 8-30 до 18-30 години та не допускає позивача в приміщення в суботу та неділю. А тому, оскільки позивач не може повністю використовувати своє право щодо користування орендованим приміщенням, а саме замість 720 годин використовує його лише 220 годин, просить суд визнати недійсним договір про відшкодування витрат на його утримання приміщення №1-в від 01.01.2019, додатком до якого встановлений графік роботи адміністративної будівлі в якій знаходиться орендоване приміщення і солідарно стягнути з відповідачів компенсацію у вигляді сплачених позивачем орендних платежів за загальний період з грудня 2019 року по лютий 2022 року в розмірі 70%.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2023 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

23.02.2023 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі №910/1723/23, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 04.04.2023.

22.03.2023 від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позову повністю, посилаючись на його необґрунтованість.

Також 22.03.2023 від відповідача-2 надійшла зустрічна позовна заява до Громадської організації «Інвалідів «Союз Милосерця» про стягнення суми грошових коштів у розмірі 106 617,53 грн, з яких: 7 940, 21 грн заборгованість з орендної плати, 1 323, 37 грн заборгованість з погашення податкового зобов`язання, 17 482, 58 грн заборгованість з відшкодування земельного податку, 79 871, 37 грн заборгованість з відшкодування витрат за комунальні послуги.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.525, 526, 612, 629 Цивільного кодексу України, ст.173, 193 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконанням Громадською організацією «Інвалідів «Союз Милосерця» свого грошового зобов`язання за договором №8306 про оренду нерухомого майна, що належить до державної власності від 28.12.2018 та договором №1-в про відшкодування витрат на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг другій стороні від 01.01.2019, в частині повної та своєчасної сплати орендних та інших платежів.

24.03.2023 від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позову та просить відмовити в його задоволені повністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 зустрічну позовну заяву відповідача-2 залишено без руху.

У підготовче засідання 04.04.2023 з`явились представники відповідачів-1 та 2, позивач у засідання не з`явився, про дату, час та місце засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 02.05.2023.

04.04.2023 від Головного управління регіональної статистики надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 прийнято для спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов Головного управління регіональної статистики (надалі - відповідач-2 за первісним/позивач за зустрічним позовом) до Громадської організації «Інвалідів «Союз Милосерця» (надалі - позивач за первісним/відповідач за зустрічним позовом) про стягнення 106 617, 53 грн та залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача за зустрічним позовом - Регіональне відділення фонду державного майна України по місту Києву (надалі - відповідача-1 за первісним/третя особа за зустрічним позовом).

24.04.2023 від відповідача-2 за первісним/позивача за зустрічним позовом надійшла виписка банку про рух коштів.

25.04.2023 від відповідача-1 за первісним/третьої особи за зустрічним позовом надійшла виписка банку.

У підготовче засідання 02.05.2023 з`явились представники відповідача-1 за первісним/третьої особи за зустрічним позовом та відповідача-2 за первісним/позивача за зустрічним позовом, представник позивача за первісним/ відповідача за зустрічним позовом у засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.05.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.05.2023.

Представники відповідача-2 за первісним/позивача за зустрічним позовом та відповідача-1 за первісним/третьої особи за зустрічним позовом у судовому засіданні 30.05.2023 підтримали в повному обсязі зустрічний позов та просили його задовольнити і заперечували проти задоволення первісного позову. Представник позивача за первісним/відповідача за зустрічним позовом у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд дійшов висновку, що неявка представника позивача за первісним/відповідача за зустрічним позовом у судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 30.05.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників відповідача-2 за первісним/позивача за зустрічним позовом та відповідача-1 за первісним/третьої особи за зустрічним позовом, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28.12.2018 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (орендодавець, відповідач-1 за первісним/третя особа за зустрічним позовом) та Громадською організацією «Інвалідів «Союз Милосердя» (орендар, позивач за первісним/відповідач за зустрічним позовом), укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №8306 (надалі - договір оренди), за умовами якого, з урахуванням додаткових угод, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення, загальною площею 106,5 кв.м (на 2-му поверсі 9-ти поверхової адміністративної будівлі), розташовані за адресою: м. Київ, вул. Еспланадна, 4-6 (далі - майно) та перебуває на балансі Головного управління регіональної статистики, код ЄДРПОУ 21680000 (балансоутримувач, відповідач-2 за первісним/позивач за зустрічним позовом), вартість якого визначена згідно з оцінкою станом на 31.08.2021 і становить 3 545 172,00 грн.

Майно передається в оренду з метою розміщення громадського об`єднання інвалідів на площі, що не використовується для провадження підприємницької діяльності (п.1.2 договору оренди).

Згідно з п.2.1. договору оренди орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передавання майна.

Орендна плата відповідно до п.3.1. договору оренди визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 № 786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку листопад 2018 року 11 281,02 грн.

Розмір орендної плата за перший місяць оренди грудень 2018 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за грудень місяць 2018 року.

Пунктом 3.2. договору оренди узгоджено, що нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

У відповідності до п. 3.3. договору оренди орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розміщується на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.

За умовами п.3.6. договору оренди орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувача у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Пунктами 5.3. та 5.11. договору оренди визначено, що орендар зобов`язується своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу та здійснювати витрати, пов`язані з утримання орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Згідно з п.10.1. договору, цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 28 грудня 2018 року до 28 листопада 2021 року включно.

На виконання умов договору оренди, 28.12.2018 за актом приймання-передавання орендованого майна за адресою: м. Київ, вул. Еспланадна, 4-6 орендодавець передав, а орендар прийняв в користування майно - нежитлові приміщення на 2-му поверсі 9-ти поверхової адміністративної будівлі, площею 106,5 кв.м.

Також 01.01.2019 між Головним управлінням регіональної статистики, як балансоутримувачем (далі - перша сторона) та Громадською організацією "Інвалідів «Союз Милосердя", як орендарем (далі - друга сторона) було укладено договір №1-в про відшкодування витрат першої сторони на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг другій стороні (надалі - договір №1-в), за умовами п.1.1. якого перша сторона забезпечує обслуговування та утримання 9-ти поверхової адміністративної будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Еспланадна, 4-6, загальною площею 14 651,7 кв.м., отримує комунальні послуги (далі - послуги) та сплачує земельний податок.

Перша сторона на підставі документів, що підтверджують витрати на утримання орендованого нерухомого майна, отримані комунальні послуги та нарахування земельного податку, щомісячно надає другій стороні акти надання комунальних послуг (далі - акти) згідно з договором та рахунки на відшкодування витрат і сплаченого земельного податку пропорційно до займаної нею площі (далі - рахунки).

Відповідно до п.1.2. договору №1-в друга сторона користується приміщенням загальною площею 106,5 кв.м., що розміщене на 2-ому поверсі будівлі (кімната № 201), (далі - приміщення), і відшкодовує першій стороні витрати за послуги, зазначені в переліку комунальних послуг, що споживаються другою стороною (далі - перелік), що додається, а також частину сплаченого першою стороною земельного податку пропорційно до площі приміщення згідно з п. 271.1 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 2.2.3. договору про відшкодування витрат, друга сторона зобов`язується на підставі наданих першою стороною актів та рахунків протягом 5 робочих днів від дати їх отримання відшкодувати першій стороні вартість спожитих послуг і частини сплаченого земельного податку шляхом оплати усіх сум, зазначених у рахунках, на розрахунковий рахунок першої сторони.

Договір діє до 28 листопада 2021 року, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами зобов`язань (п.5.1. договору №1-в).

Згідно з п. 5.3. договору №1-в у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, він вважається продовженим на тих самих умовах.

Крім цього, сторонами підписано додатки до договору №1-в, а саме додаток №1 в якому визначено перелік комунальних послуг, що споживаються другою стороною, додаток №2, яким визначено порядок розрахунків щомісячних платежів для відшкодування другою стороною витрат та додаток №3, яким визначено правила користування будівлею та приміщенням.

Також 26.10.2021 між орендарем та орендодавцем було укладено 26.10.2021 додаткову угоду №8306/12 (надалі-додаткова угода), згідно з якою договір оренди було викладено у новій редакції, яка містить розділ І "Змінювані умови" (надалі - умови 1) та розділ ІІ "Незмінювані умови" (надалі - умови 2).

У пункті 12.1. умов 1 та пункті 12 умов 2 договору оренди (в редакції додаткової угоди) зазначено, що строк дії цього договору встановлений з 28.09.2021 до 28.10.2024.

Згідно з пунктом 9 умов 1 та пунктом 3.1. розділу 3 умов 2 договору оренди місячна орендна плата становить 4 036,17 грн без ПДВ.

Відповідно до пункту 3.1. розділу 3 умов 2 договору оренди нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством України.

У пункті 3.3. розділу 3 умов 2 договору оренди, що орендар сплачує орендну плату щомісяця до 15 числа, що настає за поточним місяцем оренди, та сплачує її до Державного бюджету України та на розрахунковий рахунок ГУ Регіональної статистики у співвідношенні, визначеному у пункті 16 умов 1.

У пункті 16 умов 1 договору оренди зазначено, що орендар сплачує орендну плату у співвідношенні 50% - до Державного бюджету України та 50 % - ГУ Регіональної статистики.

Предметом первісного позову є вимоги орендаря (другої сторони) до орендодавця та балансоутримувача (першої сторони) про зобов`язання останніх усунути перешкоди в користуванні майном, що знаходиться за адресою: 01601, місто Київ, вулиця Еспланадна, 4/6 шляхом визнання недійсним договору про відшкодування витрат на його утримання приміщення №1-в від 01.01.2019, а також доступу до орендованого майна кожного дня у будь-який час та про солідарне стягнення грошових коштів у розмірі 114 629, 52 грн.

Предметом зустрічного позову є вимоги балансоутримувача (першої сторони) до орендаря (другої сторони) про стягнення 7 940, 21 грн заборгованості з орендної плати, 1 323, 37 грн заборгованості з погашення податкового зобов`язання, 17 482, 58 грн заборгованості з відшкодування земельного податку та 79 871, 37 грн заборгованості з відшкодування витрат за комунальні послуги.

Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір від 28.12.2018 є договором оренди державного майна, до якого застосовуються положення Цивільного кодексу України про договір найму і Закону України «Про оренду державного та комунального майна», договір №1-в від 01.01.2019 за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України

Частинами 1, 3 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Об`єктом оренди можуть бути державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання.

Договір оренди є одним з видів зобов`язального майнового найму, правовідносини за яким регламентуються загальними нормами зобов`язального права та майнового найму.

Своєчасне внесення орендної плати за користуванням майном є одним з основних обов`язків наймача (орендаря), належне виконання якого вимагається законом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно п. 5. ст. 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Положеннями ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приймаючи до уваги предмет та підстави первісного та зустрічного позову, заперечення учасників справи, суд вважає за необхідне в першу чергу розглянути первісний позов у частині зобов`язання відповідачів усунути перешкоди в користуванні майном, що знаходиться за адресою: 01601, місто Київ, вулиця Еспланадна, 4/6 шляхом визнання недійсним договору №1-в від 01.01.2019, а також доступу до орендованого майна кожного дня в будь-який час.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відтак, у силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

В обґрунтування недійсності договору №1-в від 01.01.2019 позивач за первісним позовом зазначає, що фактично вказаний договір обмежує його право щодо користування орендованим приміщенням у будь-який час, оскільки додатком до договору встановлений графік роботи адміністративної будівлі в якій знаходиться орендоване приміщення.

Як установлено судом вище пунктом 5.11. договору оренди визначено, що орендар зобов`язується протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Так, на виконання вказаного пункту договору 01.01.2019 між балансоутримувачем (перша сторона) та орендарем (друга сторона) було укладено договір №1-в про відшкодування витрат першої сторони на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг другій стороні.

До договору №1-в, сторонами, зокрема, підписано додаток №3, яким визначено правила користування будівлею та приміщенням, а саме:

1. Збереження у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі в оренду приміщення та будівлі.

2. Дотримання вимог пожежної безпеки, санітарно - технічних норм і правил, вимог, визначених у Кодексі цивільного захисту України.

3. Забезпечення дотримання пропускного режиму, встановленого у будівлі, а саме:

3.1. Представники (працівники) другої сторони входять (виходять) до (з) будівлі після пред`явлення перепустки: у робочі дні з 8-30 до 18-30 годин;

в інший час - з дозволу першої сторони за письмовим зверненням другої сторони.

3.2. Відвідувачі другої сторони допускаються до будівлі в години ( час ), визначені у п.3.1 цих правил, після отримання перепусток відвідувачів за умови пред`явлення документів, що засвідчують їхні особи.

3.3. Особи, запрошені до участі у проведенні в приміщенні/будівлі нарад, засідань, зборів, конференцій, допускаються згідно зі списком, підписаним першою стороною, за умови пред`явлення документів, що засвідчують їхні особи.

3.4. Матеріальні цінності вносяться (виносяться) працівниками другої сторони з будівлі на підставі відповідних документів, погоджених першою стороною за письмовим зверненням другої сторони.

Відповідно до ч. 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, вірогідними (ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України).

У силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Правочином на підставі ч.1 ст. 202 Цивільного кодексу України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст.626 Цивільного кодексу України).

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Порядок укладення господарських договорів регулюється ст. 179-181 Господарського кодексу України та ст. 638-647 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

Аналогічні приписи містить частина 1 статті 180 Господарського кодексу України, згідно якої зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору.

Відповідно до вимог ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Зміст принципу справедливості, добросовісності і розумності полягає в тому, що норми законів, умови договорів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають відповідати загальновизнаним вимогами цивільного обороту, вимогам справедливості, добросовісності та розумності, що практично виражається у встановленні нормами цивільного законодавства рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб.

Цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалась шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Під предметом договору цивільно-правова теорія розуміє необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони.

У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов`язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Однак усі вони (права та обов`язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.

За змістом статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов, до яких, серед іншого, віднесено умови про предмет договору.

Суд звертає увагу, що кожна сторона у відповідних правовідносинах має поводити себе добросовісно, обачливо й розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію, що випливає зі ст.3 Цивільного кодексу України.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово посилався на принцип римського права venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі "ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці" (постанови Верховного Суду у справах №910/19179/17, №914/2622/16, №914/3593/15, №237/142/16-ц, №911/205/18).

Як зазначено судом вище, договір №1-в укладений сторонами ще в 2019 році без будь-яких зауважень чи заперечень та виконувався сторонами тривалий час, тобто позивач за первісним позовом підписуючи договір погоджувався на виконання його умов, в тому числі і правил користування будівлею та приміщенням. Окрім того, позивач за первісним позов не тільки не відмовився від договору, а додатковою угодою від 26.10.2021 за №8306/12 погодився на його продовження до 28.10.2024, тобто ще майже на три роки.

Також як зазначено судом вище, а саме пунктом 3.1. правил передбачено, що представники (працівники) другої сторони (позивача за первісним позовом) входять (виходять) до (з) будівлі після пред`явлення перепустки: у робочі дні з 8-30 до 18-30 годин, а

в інший час - з дозволу першої сторони за письмовим зверненням другої сторони.

Суд зазначає, що позивач за первісним позовом (орендар) не був позбавлений можливості звертатися до першої сторони (балансоутримувача) щодо отримання доступу до приміщення в інший час ніж перебачено правилами.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідачі 1 та 2 будь-яким чином обмежували права позивача за первісним позовом (орендаря) у використанні орендованого приміщення згідно умов укладених договорів та додатків до них.

Враховуючи викладене, оскільки позивачем за первісним позовом не доведено в контексті статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України і статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України підстав, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними, суд приходить до висновку про необґрунтованість первісного позову в частині визнання недійсним договору №1-в від 01.01.2019, а оскільки інші вимоги первісного позову є похідними, а тому також залишаються судом без задоволення.

Разом з тим, згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджено, що в період з грудня 2018 року по лютий 2023 року відповідач за зустрічним позовом користувався орендованими нежитловими приміщеннями загальною площею 106, 5 кв.м, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Еспланадна, 4-6. Вказане позивачем за первісним/відповідачем за зустрічним позовом не заперечується.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У пункті 3.3. розділу 3 умов 2 договору оренди, що орендар сплачує орендну плату щомісяця до 15 числа, що настає за поточним місяцем оренди, та сплачує її до Державного бюджету України та на розрахунковий рахунок ГУ Регіональної статистики у співвідношенні, визначеному у пункті 16 умов 1.

У пункті 16 умов 1 договору оренди зазначено, що орендар сплачує орендну плату у співвідношенні 50% - до Державного бюджету України та 50 % - ГУ Регіональної статистики.

Разом з тим, на час розгляду спору в господарському суді відповідачем за зустрічним позовом не надано доказів оплати оренди за період користування майном у загальному розмірі 7 940,21 грн.

Також оскільки позивач за зустрічним позовом є платником податків згідно з пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України, відповідно до пункту 22.1 статті 22 Податкового кодексу України операції з оренди нерухомого майна, яке перебуває на його балансі, оподатковуються податком на додану вартість (ПДВ).

Згідно з підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України та пункту 3.1. розділу 3 умов 2 договору оренди №8306 від 28.12.2018 нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством України.

У підпункті "б" пункту 185.1 статті 185, підпункті "а" пункту 193.1 статті 193 та пункті 194.1 статті 194 Податкового кодексу України зазначено про те, що ПДВ на суму орендної плати нараховується в розмірі 20 %.

Оскільки послуги з надання державного майна в оренду відповідно до підпункту "б" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу є об`єктом оподаткування, відповідно нарахування ПДВ на суму орендної плати є елементом витрат, пов`язаних з послугами з надання майна в оренду, а тому позивачем здійснено нарахування ПДВ на суму орендної плати в розмірі 1 323,37 грн.

Крім того, суд відзначає, що приміщення перебуває на балансі ГУ Регіональної статистики (позивача за зустрічним позовом) та останнє здійснює витрати з утримання приміщення та сплачує комунальні послуги, тобто несе витрати, які є елементом витрат, пов`язаних з послугами з надання майна в оренду.

Так, оскільки пунктом 5.11. договору оренди передбачено, що між орендарем та балансоутримувачем має бути укладений договір про відшкодування цих витрат, відтак, між позивачем за первісним/позивачем за зустрічним позовом та відповідачем-2 за первісним/ позивачем за зустрічним 01.01.2019 було укладено договір №1-в про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю.

За змістом пункту 1.2. договору про утримання приміщення на відповідача покладено обов`язок щодо відшкодування балансоутримувачу витрат за послуги, що споживаються відповідачем.

Перелік зазначених послуг викладений в переліку комунальних послуг (послуги) та відповідач зобов`язався оплачувати спожиті послуги на підставі порядку розрахунку щомісячних платежів для відшкодування відповідачем витрат (додаток № 2 до договору про утримання приміщення) пропорційно до площі приміщення.

При цьому відповідач за зустрічним позовом зобов`язаний ще відшкодувати частину сплаченого балансоутримувачем земельного податку пропорційно до площі приміщення.

Зазначені відшкодування відповідач за зустрічним позовом зобов`язаний здійснювати на підставі пункту 2.2.3. договору про утримання приміщення та таке відшкодування має здійснюватися протягом 5 робочих днів від дати отримання відповідачем актів про надання послуг та рахунків про відшкодування витрат шляхом перерахування усіх сум на відповідний поточний рахунок балансоутримувача.

Матеріалами справи підтверджується отримання відповідачем за зустрічним позовом рахунків та актів за договорами (т.2, а.с.150-291, т.3, а.с.1 -114).

Внаслідок того, що відповідач за зустрічним позовом своєчасно не здійснював оплату зазначених витрат, у нього виникла як прострочена, так і поточна заборгованість з їх оплати.

Враховуючи, що відповідач за зустрічним позовом не виконав свої зобов`язання щодо сплати відповідних грошових сум, його дії відповідно до норм статті 610 Цивільного кодексу України вказують на допущення ним порушень умов договору оренди та договору про утримання приміщення в частині виконання грошових зобов`язань.

Перевіривши розрахунки, надані позивачем (т.1, а.с.210-214), суд вважає їх арифметично правильними, такими, що відповідають умовам договору та вимогам чинного законодавства, а тому з відповідача за зустрічним позовом підлягають стягненню на користь позивача за зустрічним позовом (балансоутримувача) 7 940, 21 грн заборгованості з орендної плати, 1 323, 37 грн заборгованості з погашення податкового зобов`язання, 17 482, 58 грн заборгованості з відшкодування земельного податку та 79 871, 37 грн заборгованості з відшкодування витрат за комунальні послуги.

Відповідач за зустрічним позовом доводів позивача за зустрічним позовом не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене вище, суд повністю відмовляє в задоволенні первісного позову Громадської організації «Інвалідів «Союз Милосерця» та задовольняє зустрічний позов Головного управління регіональної статистики.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на Громадську організацію «Інвалідів «Союз Милосерця».

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні первісного позову відмовити в повному обсязі.

2. Зустрічний позов задовольнити.

3. Стягнути з Громадської організації «Інвалідів «Союз Милосерця» (01601, місто Київ, вулиця Еспланадна, будинок 4-6, ідентифікаційний код 42068815) на користь Головного управління регіональної статистики (01601, місто Київ, вулиця Еспланадна, будинок 4-6, ідентифікаційний код 21680000) 7 940 (сім тисяч дев`ятсот сорок) грн 21 коп. заборгованості з орендної плати, 1 323 (одну тисячу триста двадцять три) грн 37 коп. заборгованості з погашення податкового зобов`язання, 17 482 (сімнадцять тисяч чотириста вісімдесят дві) грн 58 коп. заборгованості з відшкодування земельного податку, 79 871 (сімдесят дев`ять тисяч вісімсот сімдесят одну) грн 37 коп. заборгованості з відшкодування витрат за комунальні послуги та 2 684 (дві тисяч шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. судового збору.

4. Видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 07.06.2023.

Суддя Я.А.Карабань