Рішення

від 05.06.2023 по справі 910/4835/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.06.2023Справа № 910/4835/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши матеріали справи

За позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»

до Всеукраїнської громадської організації «Товариство рятування на водах

України»

про стягнення 64.032,91 грн

Представники сторін: не викликались

Суть спору :

28.03.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» до Всеукраїнської громадської організації «Товариство рятування на водах України» про стягнення 64.032,91 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі укладеного між позивачем (підприємство-балансоутримувач), відповідачем Всеукраїнська громадська організація «Товариство рятування на водах України» (орендар) та Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець) договору № 1632-1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (нова редакція договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 03.07.2014 № 1632) від 30.10.2017 відповідачу передано у строкове платне користування нежитлові приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Полярна, 15 А для розміщення громадської організації, загальною площею 49,70 кв. м, в т.ч. 1 поверх -1,90 кв. м, 2 поверх -2,30 кв. м, 3 поверх - 45,50 кв. м. Приміщення було передано відповідачу 03.07.2014, що підтверджується актом приймання-передачі орендованого майна від 03.07.2014. Відповідно до умов договору орендна плата та компенсація витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт оренди, сплачується орендарем на рахунок підприємства - балансоутримувача, починаючи з 02.07.2017, орендна плата та компенсація витрат підприємства за користування земельною ділянкою за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць та сплачується орендарем незалежно від наслідків громадської діяльності орендаря не пізніше 5 числа поточного місяця. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 64.032,91 грн, з яких 55.973,72 грн боргу з орендної плати, 966,24 грн боргу з компенсації витрат за користування земельною ділянкою, 6.013,28 грн інфляційних втрат та 1.079,67 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 відкрито провадження у справі № 910/4835/23 та прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Даною ухвалою суду встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі до суду відзиву на позов у відповідності до вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 03.04.2023 було 04.04.2023 направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0105494251520 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 04212, м. Київ, вул. Зої Гайдай, 3, кв. 256, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

24.04.2023 судом отримано конверт разом з ухвалою від 03.04.2023 (номер відправлення 0105494251520), який повернуто поштовим відділенням зв`язку без вручення адресату з довідкою форми Ф-20 від 18.04.2023 з позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно з ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідач вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 03.04.2023 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.10.2016 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець), Всеукраїнською громадською організацією «Товариство рятування на водах України» (орендар, відповідач) та Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (підприємство-балансоутримувач, позивач) було укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 1632-1 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 03.10.2017 № 65 (п. 116 ч. ІІ) передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - об`єкт оренди), яке знаходиться за адресою: вул. Полярна, буд. 15, літ. А для розміщення громадської організації.

Згідно з п. 2.1. договору об`єктом оренди є нежитлові приміщення загальною площею: 49,70 кв.м в.т.ч., 1 поверх - 1,90 кв.м, 2 поверх - 2,30 кв.м, 3 поверх - 45,50 кв.м, згідно з викопіюванням з поверхового плану, що складає невід`ємну частину договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 1632 від 03.07.2014.

Спір виник в зв`язку з тим, що відповідачем в порушення умов договору не виконано основного обов`язку орендаря внаслідок чого виникла заборгованість по сплаті орендної плати у розмірі 55.973,72 грн та 966,24 грн заборгованості з компенсації витрат за користування земельною ділянкою. За неналежне виконання відповідачем взятих на себе грошових зобов`язань позивачем нараховані інфляційні втрати у розмірі 6.013,28 грн та 1.079,67 грн 3% річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Відповідно до п. 2.3 договору стан об`єкта на дату передачі його орендареві, визначається в акті приймання-передачі за узгодженим висновком підприємства-балансоутримувача і орендаря, що є невід`ємною частиною договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 1632 від 03.07.2014.

З наявного в матеріалах справи підписаного трьома сторонами акту приймання-передачі нерухомого майна від 03.07.2014 вбачається, що орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування згідно з договором № 1632 від 03.07.2017 приміщення, у нежитловому будинку, що перебуває на балансі КП «Київжитлоспецексплуатація», загальною площею 49,7 кв. м (у т.ч.: 1 поверх МЗК 1,90 кв.м, 2 поверх МЗК 2,30 кв.м, 3 поверх корисна 40,4 кв.м та МЗК 5,1 кв.м), розташоване за адресою: м. Київ, вул. Полярна, 15, літ. А.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

У відповідності до приписів ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» термін, на який укладається договір оренди є істотною умовою договору оренди.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з п. 9.1 договору він є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 30.10.2017 по 28.10.2020.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 Господарського кодексу України).

Пунктом 9.7 договору визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його дії протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються відповідним договором, який є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 9.2 договору усі зміни та доповнення до цього договору оформлюються в письмовій формі і вступають в силу з моменту підписання їх сторонами.

Статтею 764 Цивільного кодексу України регламентовано, що у разі якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Згідно з ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, нормами законодавства передбачено, що договір оренди продовжується на той самий термін, на який його було укладено, у разі відсутності заяви однієї із сторін про його припинення, поданої протягом визначеного законом строку.

Разом з цим, умовами договору не передбачена можливість автоматичного продовження строку дії договору на новий строк у разі відсутності відповідного заперечення однієї із сторін.

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Сторони у п. 9.7 договору визначили можливість продовження договору лише у такий спосіб як укладення письмового договору.

Відповідно до ч. 3 п. 9.4 договору він припиняється в тому числі у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Судом встановлено, що сторонами не укладались інші договори про продовження дії договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 1632-1 від 30.10.2017, оскільки у матеріалах справи будь-які інші договори відсутні та сторонами не подані. За таких обставин договір є припиненим з 29.10.2020.

Згідно з п. 4.2.19 договору орендар зобов`язаний після припинення дії цього договору протягом 3 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству-балансоутримувачу. Акт приймання-передачі об`єкта підписується відповідним орендодавцем, орендарем та підприємством-балансоутримувачем.

Відповідний акт повернення приміщень з оренди орендарем орендодавцю сторонами не поданий.

У відповідності до п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Відповідно до п. 3.1 договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженого рішенням Київради № 415/1280 від 21.04.2015 і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку вересень 2017 року: 14,09 грн за 1 кв.м для площі 20,0 кв.м; 56,38 грн за 1 кв.м для площі 29,70 кв.м, що в цілому складає: 1.956,49 грн.

Згідно з п. 3.1.1 договору крім орендної плати орендар сплачує компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт оренди, яка за вересень 2017 року складає 62,13 грн на місяць.

Згідно з п. 3.2 договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Відповідно до п. 3.5 договору додатково до орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою та компенсацією витрат підприємства за користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 3 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Пункт 5 статті 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з п. 3.7 договору орендна плата та компенсація витрат підприємства за користування земельною ділянкою сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця.

У разі припинення (розірвання) цього договору орендар сплачує орендну плату та компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою до дня повернення об`єкта за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії цього договору не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою та компенсацією витрат підприємства за користування земельною ділянкою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи штрафні санкції, підприємству-балансоутримувачу (п. 3.12 договору).

З наданої позивачем до матеріалів справи довідки вбачається що період заборгованості відповідача становить з 01.12.2021 по 28.02.2023, тобто після припинення дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Зі змісту всіх вищенаведених норм вбачається, що договір оренди є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку його дії зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору, а припинення такого договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Користування майном за договором оренди є правомірним, якщо воно відповідає його умовам та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Таким чином, користування майном після припинення договору оренди є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) і регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

З викладеного вбачається, що обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору оренди (до спливу строку його дії), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Подібний правовий висновок викладений в постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 904/342/19, від 08.07.2021 у справі № 904/6063/19, від 23.06.2021 у справі № 908/3593/19, від 27.10.2021 у справі № 910/8531/20.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Отже, невиконання наймачем передбаченого ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Водночас неустойка за ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Отже, яким би способом в договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення договору, що відбулося у спірних правовідносинах, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19,

Враховуючи викладене, та те, що позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача нарахованої орендної плати за період з 01.12.2021 по 28.02.2023, тоді як судом встановлено, що дія договору припинена з 29.10.2020, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача орендної плати у розмірі 55.973,72 грн та про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до п. 3.9 договору оплата комунальних послуг, витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг по ремонту і технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі в т.ч: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо, компенсацію витрат підприємства-балансоутримувача за користування земельною ділянкою не входять до складу орендної плати.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов`язання щодо своєчасної сплати компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, в результаті чого виникла заборгованість в розмірі 966,24 грн за період з грудня 2021 року по січень 2023 року.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів того, що відповідачем виконано зобов`язання по сплаті компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою у розмірі 966,24 грн не подано.

Враховуючи викладене та те, що умовами договору визначено, що компенсація витрат позивача за користування земельною ділянкою не входить до складу орендної плати, а отже питання такого стягнення не підпадає під врегулювування ч. 2 ст 785 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості по компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою у розмірі 966,24 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується що відповідач, в порушення умов договору, у визначений строк зобов`язання щодо оплати компенсації витрат позивача за користування земельною ділянкою не здійснив, та є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

В зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті орендної плати та компенсації витрат за користування земельною ділянкою, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 6.013,28 грн інфляційних втрат та 1.079,67 грн 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору не визначено інший розмір процентів.

Суд приходить до висновку про обґрунтованість нарахування 16,99 грн 3% річних, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню (розрахунок суду міститься в матеріалах справи).

В іншій частині позовних вимог про стягнення 3% річних в позові слід відмовити, оскільки позивачем здійснено нарахування на суму заборгованості по сплаті орендної плати, в задоволені якої судом відмовлено, а також невірно визначено період прострочення по сплаті компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою (не враховано, умови п. 3.7 договору згідно якого оплата здійснюється до 5 числа поточного місяця та положення ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Такий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 93,55 грн інфляційних втрат нарахованих на заборгованість по компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою (за обґрунтованим розрахунками позивача).

В іншій частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в позові слід відмовити, оскільки позивачем нараховано інфляційні втрати на суму заборгованості з орендної плати, в задоволені якої судом відмовлено.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

У п. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 (заява № 63566/00) «Проніна проти України» зазначено, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Інші доводи учасників справи судом не досліджуються, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Всеукраїнської громадської організації «Товариство рятування на водах України» (04212, м. Київ, вул. Зої Гайдай, 3, кв. 256, код ЄДРПОУ 00021539) на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 51-А, код ЄДРПОУ 03366500) 966 (дев`ятсот шістдесят шість) грн 24 коп. боргу з компенсації витрат за користування земельною ділянкою, 93 (дев`яносто три) грн 55 коп. інфляційних втрат, 16 (шістнадцять) грн 99 коп. 3% річних, 45 (сорок п`ять) грн 13 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

СуддяВ.В. Сівакова