Рішення

від 01.06.2023 по справі 916/1232/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2023 р. м. Одеса Справа № 916/1232/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту) (код ЄДРПОУ 38728457, 65026, м. Одеса, Митна пл., 1)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Експерт" (код ЄДРПОУ 40463220, 67550, Одеська обл., Лиманський р-н, смт. Нові Біляри, вул. Лиманна, буд.2)

про стягнення 55718,12 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Полубоярова К.В., в порядку самопредставництва

від відповідача: не з`явився

Позивач Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту) звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Експерт" про стягнення 55718,12 грн. заборгованості за Договором №2830-П-ОДФ-20 про допуск до об`єктів портової інфраструктури.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами договору №2830-П-ОДФ-20 від 13.02.2020 в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги.

Ухвалою від 27.03.2023 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений господарським судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.

Ухвалою від 07.04.2023 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначено судове засідання на 04.05.2023; встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи.

Ухвалою суду від 04.05.2023 розгляд справи відкладено; призначено розгляд справи на 01.06.2023.

Під час з`ясування питання щодо належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи Господарським судом Одеської області судом було встановлено, що ухвала суду про відкриття провадження у справі від 07.04.2023 направлена відповідачу на адресу: 67550, Одеська обл., Лиманський р-н, смт. Нові Біляри, вул. Лиманна, буд. 2 рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Вище вказана ухвала господарського суду від 07.04.2023 про відкриття провадження у справі отримана уповноваженою особою відповідача, що підтверджено повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення (поштове повідомлення від 23.05.2023 за вх. ГСОО №12197/23).

В судове засідання 01.06.2023 з`явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, відзив на позовну заяву не надав, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Будь-яких заяв та клопотань від відповідача не надходило.

Таким чином, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 01.06.2023, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 13.02.2020 між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту) (далі - адміністрація) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спец Експерт"(далі користувач) було укладено Договір №2830-П-ОДФ-20, за умовами п 1.1. та 1.2. якого предметом договору є надання користувачу послуг з користування об`єктами портової інфраструктури (далі - послуги), які закріплені за адміністрацією та знаходяться на її балансі, з метою можливості забезпечення максимально ефективного виробничого процесу, та які зазначені в Додатку № 1-2 (далі - об`єкти інфраструктури), який є невід`ємною частиною цього договору. Користувач сплачує плату адміністрації за надані послуги в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно п.2.1.- 2.6. договору, вартість послуг, особливості порядку розрахунків визначено в Додатку № 1-2, який є невід`ємною частиною цього договору. Податок на додану вартість нараховується відповідно до чинного законодавства України. Оплата за користування об`єктом (ами) інфраструктури здійснюється на підставі рахунку адміністрації та акту наданих послуг. Нарахування плати за послуги здійснюється за вільними цінами (тарифами) Одеської філії Адміністрації, що діють на момент надання відповідних послуг, якщо інше не передбачено чинним законодавством України. Адміністрація здійснює виставлення рахунку по об`єкту (ам) інфраструктури відповідно до умов, які вказані у Додатку № 1-2 до цього договору. Рахунки на оплату та Акти наданих послуг адміністрації передаються користувачу наступним чином: направляються за адресою електронної пошти/факсом, а у випадку відсутності такої адреси в умовах договору на дату його підписання - на адресу електронної пошти/факс, повідомлену користувачем за запитом адміністрації; та/або передаються безпосередньо уповноваженому представнику користувача під підпис у реєстрі пред`явлених рахунків; та/або направляються користувачу іншим загальноприйнятим способом (поштою, кур`єрською поштою тощо).

Адміністрація може застосувати будь-який з описаних способів передачі рахунку та Акту наданих послуг або кілька способів. Застосування одного з описаних способів визнається сторонами достатнім з боку адміністрації для забезпечення оплати користувачем такого рахунку та підписанням ним акту наданих послуг. У випадку виникнення спорів щодо одержання користувачем рахунку на оплату та Акту наданих послуг адміністрації, рахунок та акт вважаються переданими та одержаними користувачем, а тягар доказування того, що рахунок та акт не були одержані, несе користувач.

За умовами п. 2.7., 2.8. договору, користувач оплачує рахунки шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок Одеської філії Адміністрації, згідно з Актом наданих послуг. Датою надання послуг вважається дата підписання адміністрацією Акту наданих послуг. Користувач повинен підписати отриманий від Адміністрації Акт наданих послуг протягом 3 (трьох) робочих днів з дати оформлення такого акту. Якщо у цей строк користувач не повернув підписаний акт наданих послуг або не надав свої зауваження, цей Акт наданих послуг вважається сторонами погодженим (підписаним).

В п.п. 2.12., 2.13. договору сторони дійшли згоди про те, що нарахування плати за додаткові послуги (роботи) адміністрації здійснюється відповідно затверджених та діючих вільних тарифів (цін) адміністрації на дату надання (виконання) такої послуги (роботи). Вартість послуг підлягає перегляду у разі зміни ціноутворюючих факторів та державних регульованих цін і тарифів. При цьому адміністрація сповіщає про такі зміни користувача шляхом опублікування їх на офіційному сайті та/або електронною поштою, факсом.

Згідно з п.п. 3.1.5. п. 3.1. договору, адміністрація має право отримувати оплату за користування об`єктами інфраструктури в розмірах і строки, передбачені цим договором.

Підпунктом 3.4.1. пункту 3.4. договору визначено, що користувач зобов`язаний здійснювати оплату за користування об`єктами інфраструктури на умовах, у порядку та у строки, встановлені цим договором.

Відповідно до п.п. 5.1.- 5.4. договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим договором. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору. Сторона не несе відповідальності за порушення договору, якщо воно сталося не з її вини (умислу чи необережності). Сторона вважається невинуватою і не несе відповідальності за порушення договору, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання цього договору. Відповідальність сторін за порушення зобов`язань по цьому договору визначається умовами цього договору та чинним законодавством України. У випадку несвоєчасної сплати послуг адміністрація має право вимагати від користувача сплати на користь адміністрації пені у вигляді подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення до повної сплати заборгованості, включаючи день сплати.

За умовами п.8.1., цей договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками (за наявністю) і діє до 31 березня 2020 року, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Дія договору вважається продовженою на кожний наступний місяць, якщо не пізніше ніж за 7 (сім) календарних днів до останнього дня терміну дії договору жодна і сторін письмово не повідомила іншу сторону про припинення даного договору.

Пунктом 9.2. договору передбачено, що додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід`ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані сторонами та скріплені печатками (за наявністю).

Згідно з розділом 11 договору, невід`ємною частиною цього договору є: Додаток №1-2; доповнення № 1 до Додатку № 1-2.

Договір підписано уповноваженими представниками обох сторін без зауважень, підписи скріплено печатками.

Додатком №1-2 до договору сторони при підписанні цього Додатку до Договору від 13.02.2020 №2830-П-ОДФ-20, який є невід`ємною частиною договору, дійшли згоди з наступного: адміністрація надає послуги користувачу з надання права використання причалом № 14-з (інв. № 102138) з метою тимчасового розміщення (та/або зберігання) механізмів, майна, виконання ремонтних робіт та інше.

Пунктом 2 цього Додатку №1-2 до Договору від 13.02.2020 №2830-П-ОДФ-20 визначено, що за послуги, що надавалися адміністрацією, у період з 22.10.2019 по 31.12.2019 користувач зобов`язується сплатити 11102,40 грн. без урахування ПДВ, відповідно до доповнення № 1 до додатку № 1-2 до договору, протягом 10 банківських днів з моменту отримання рахунку адміністрації. Податок на додану вартість нараховується згідно п. 2.2. договору. З 01.01.2020 вартість послуг становить 3947,40 грн. на місяць без урахування ПДВ, відповідно до доповнення № 1 до додатка № 1-2 до договору. Податок на додану вартість нараховується згідно п. 2.2. договору. Адміністрація надає користувачу рахунки з оплати наданих послуг не пізніше 3-х (трьох) робочих днів місяця, наступного за звітним. Оплата належних адміністрації платежів здійснюється користувачем у розмірі, встановленому п. 2.1. цього Додатку до Договору, не пізніше 20-го числа місяця, наступного за звітним. У разі зміни тарифів, оплата користувачем наданих йому послуг проводиться за новими тарифами, чинними на дату надання послуги, без внесення змін до умов діючого договору. Відомості про зміну діючих тарифів користувач отримує шляхом повідомлення на його електронну пошту або на поштову (юридичну) адресу, зазначену у цьому договорі.

Вище вказаний додаток підписаний та скріплений печатками без будь-яких зауважень.

Доповненням № 1 до Додатку №1-2 до договору від 13.02.2020 №2830-П-ОДФ-20 передбачений розрахунок вартості послуг з користування об`єктами портової інфраструктури (а.с. 108).

Також в матеріалах справи наявна додаткова угода до договору від 26.01.2021, в якій сторони погодили внести зміни в окремі пункти договору (а.с. 109-110).

Доповненням № 1 до Додатку №1-2 до Договору від 13.02.2020 №2830-П-ОДФ-20 передбачений розрахунок вартості послуг з користування об`єктами портової інфраструктури (а.с. 111).

На виконання умов договору позивачем за надані послуги за період січень-липень 2022 року було виставлено відповідачу до сплати щомісячні рахунки:

-рахунок № 580007 від 31.01.2022 на суму 5771,52 грн з ПДВ;

-рахунок № 580013 від 28.02.2022 на суму 5771,52 грн з ПДВ;

-рахунок № 580017 від 31.03.2022 на суму 5771,52 грн з ПДВ;

-рахунок № 580021 від 30.04.2022 на суму 5771,52 грн з ПДВ;

-рахунок № 580023 від 31.05.2022 на суму 5771,52 грн з ПДВ;

-рахунок № 580028 від 30.06.2022 на суму 5771,52 грн з ПДВ;

-рахунок № 580029 від 31.07.2022 на суму 5771,52 грн з ПДВ.

Також в матеріалах справи наявні Акти наданих послуг, складені за спірний період, а саме:

-від 31.01.2022 на суму 5771,52 грн з ПДВ;

-від 28.02.2022 на суму 5771,52 грн з ПДВ;

-від 31.03.2022 на суму 5771,52 грн з ПДВ;

-від 30.04.2022 на суму 5771,52 грн з ПДВ;

-від 31.05.2022 на суму 5771,52 грн з ПДВ;

-від 30.06.2022 на суму 5771,52 грн з ПДВ;

-від 30.06.2022 на суму 5771,52 грн з ПДВ;

-від 31.07.2022 на суму 5771,52 грн з ПДВ.

При цьому, акт наданих послуг від 31.01.2022 підписаний між позивачем та відповідачем без будь-яких зауважень та скріплений печатками сторін.

В судовому засіданні представник позивача наголосила, що відповідачу неодноразово направлялись рахунки та акти наданих послуг, в свою чергу, за умовами п. 2.6. договору тягар доказування щодо одержання/ не одержання рахунків та актів несе саме відповідач.

На підтвердження направлення відповідачу актів наданих послуг та рахунків на оплату позивачем надано витяг з журналу реєстрації вихідної кореспонденції, лист №887/19-03-09/Вих від 10.08.2022, скріншоти електронної пошти позивача, рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с.95-97, 127-129, 135).

Водночас, суд зауважує, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст.212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні ст.613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку своєчасної оплати послуг.

15.07.2022 відповідач направив позивачу лист, в якому просив припинити дію означеного договору (а.с. 112).

10.08.2022 позивач надіслав відповідачу відповідь на вище вказаний лист від 15.07.2022, в якому повідомив про наявність заборгованості у сумі 40400,64 грн. та наголосив про необхідність виконання зобов`язання з оплати наданих послуг в повному обсязі. Вказаний лист разом з додатками був направлений відповідачу електронною поштою (а.с. 127-129).

11.11.2022 позивач звернувся до відповідача із претензією № 1229/19-03-09/Вих, в якій вимагав від останнього сплатити заборгованість у розмірі 40400,64 грн, а також повторно направив рахунки та акти наданих послуг за лютий - липень 2022 року для підписання їх відповідачем. Вище вказану претензію позивачем відповідачу було направлено поштою листом з описом вкладення та електронною поштою, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленням про вручення та скриншотом (знімком екрану) електронної пошти позивача (а.с.130-134).

Означені претензії залишені відповідачем без відповіді та належного реагування, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

За умовами ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу).

У відповідності до положень ч. 1, 3 ст. 6, ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Також сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України, зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін і погоджених ними умов, у яких закріплюються їхні права та обов`язки, що складають зміст договірного зобов`язання.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що між позивачем та відповідачем на підставі Договору про допуск до об`єктів портової інфраструктури № 2830-П-ОДФ-20 від 13.02.2020 виникли зобов`язальні правовідносини, згідно з якими позивач зобов`язався надавати відповідачу послуги, а відповідач, в свою чергу, зобов`язався здійснювати оплату за надані послуги.

При цьому, відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, отримані у спірному періоді послуги у встановленому порядку не заперечив, кошти за надані послуги в повному обсязі згідно рахунків не сплатив.

Отже, приймаючи до уваги встановлення судом під час розгляду справи обставини наявності у відповідача заборгованості перед позивачем у спірний період на підставі Договору про допуск до об`єктів портової інфраструктури № 2830-П-ОДФ-20 від 13.02.2020 у розмірі 40400,64 грн., враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в цій частині є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.

Водночас, окрім основного боргу в розмірі 40400,64 грн., позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 8948,19 грн. пені, 990,86 грн. 3% річних, 5378,43 грн. інфляційних втрат.

Так, згідно п.п.5.1., 5.3. та 5.4. договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим договором. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору. Відповідальність сторін за порушення зобов`язань по цьому договору визначається умовами цього договору та чинним законодавством України. У випадку несвоєчасної сплати послуг адміністрація має право вимагати від користувача сплати на користь адміністрації пені у вигляді подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення до повної сплати заборгованості, включаючи день сплати.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст.218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором згідно з ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

З огляду на те, що сторонами шляхом свого волевиявлення у пунктах 5.1., 5.3. договору погоджено порядок та розмір нарахування відповідних штрафних санкцій за порушення взятих на себе зобов`язань, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення штрафних санкцій, суд дійшов висновку щодо правомірності заявлених позивачем вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат на підставі вище вказаних пунктів укладеного між сторонами договору, а тому задовольняє позовні вимоги в цій частині у повному обсязі.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Так з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Експерт" на користь позивача Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту) підлягає стягненню 40400,64 грн. основного боргу, 8948,19 грн. пені, 990,86 грн. 3 % річних. 5378,43 грн. інфляційних збитків.

У зв`язку із задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Експерт" (код ЄДРПОУ 40463220, 67550, Одеська обл., Лиманський р-н, смт. Нові Біляри, вул. Лиманна, буд.2) на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту) (код ЄДРПОУ 38728457, 65026, м. Одеса, Митна пл., 1) - 40400 (сорок тисяч чотириста) грн. 64 коп. основного боргу, 8948 (вісім тисяч дев`ятсот сорок вісім) грн. 19 коп. пені, 990 (дев`ятсот дев`яносто) грн. 86 коп. 3% річних, 5378 (п`ять тисяч триста сімдесят вісім) грн. 43 коп. інфляційних втрат та 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.1, 2ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повне рішення складено 06 червня 2023 р.