Постанова

від 07.06.2023 по справі 814/1547/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2023 року

м. Київ

справа № 814/1547/16

адміністративне провадження № К/9901/1864/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.11.2016 (суддя Марич Є.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 (головуючий суддя - Милосердний М.М., судді - Лук`янчук О.В., Ступакова І.Г.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Марконі" до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області, Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Марконі" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - відповідач 1, Інспекція, контролюючий орган), Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС (далі - відповідач 2, СДПІ), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Інспекції від 03.03.2016 №0002482202, 0002472202, 0002461303, від 16.05.2016 №0000484100, від 21.09.2016 №0000214902.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ "ТЕС Юг Бункер", TOB "Техно-Дизель", ТОВ "Трейд-Маркет БМ", ТОВ "ТД "Орлан", ТОВ "Юг-Спецсервіс". Зазначив, що господарські операції із зазначеними контрагентами фактично відбулися, спричинили зміну активів та зобов`язань Товариства, а висновки податкового органу, викладені в акті перевірки ґрунтуються лише на припущеннях, які не підтверджуються об`єктивними даними і, відповідно, не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 10.11.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017, позов задовольнив, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Інспекції від 03.03.2016 №0002482202, №0002472202, №0002461303, СДПІ від 21.09.2016 №0000214902, від 16.05.2016 №0000484100.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно сформований податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями з ТОВ "ТЕС Юг Бункер", TOB "Техно-Дизель", ТОВ "Трейд-Маркет БМ", ТОВ "ТД "Орлан", ТОВ "Юг-Спецсервіс", оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Інспекція подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, стверджує, що судами залишено поза увагою не підтвердження господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами з підстав відсутності деяких первинних документів в підтвердження таких господарських операцій, наявності недоліків у первинних документах, наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача, відсутності у контрагентів позивача необхідної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних ресурсів, порушення кримінального провадження відносно посадових осіб контрагента позивача за ознаками злочинів, передбачених частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України. Також скаржник доводить, що позивачем несвоєчасного перераховано податок з доходів, зазначених у пункті 160.2 статті 160 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за ставкою у розмірі 15 відсотків з джерела виплати таких доходів за рахунок цих доходів у терміни визначені пунктом 160.2 статті 160 ПК України.

В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26.05.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Інспекції та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Позивач у запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 06.06.2023 прийняв касаційну скаргу до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 07.06.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт перевірки від 16.02.2016 №79/14-03-22-02/31883013 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог: підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 138.1, 138.2, 138.4, підпункту 138.8.5 пункту 138.8 статті 138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 963602,00 грн, в тому числі за 2013 рік на суму 223774,00 грн, за 2014 рік на суму 747239,00 грн; пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 294458,00 грн; пункту 127.1 статті 127 ПК України в частині несвоєчасного перерахування податку з доходів, зазначених у п. 160.2 ст.160 цього Кодексу за ставкою у розмірі 15 відсотків з джерела виплати таких доходів за рахунок цих доходів у терміни визначені п. 160.2 ст.160 ПК України; підпункту "б" пункту 176.2 статті 176 ПК України в частині не включення до податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма І-ДФ) за І квартал 2014 року.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 03.03.2016: №0002492202, яким за порушення за порушення пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК України збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 294458,00 грн, за штрафними санкціями у розмірі 147229,00 грн; №0002482202, яким за порушення за порушення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 138.1, 138.2, 138.4, підпункту 138.8.5 пункту 138.8 статті 138 ПК України збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 963602,00 грн, за штрафними санкціями у розмірі 481801,00 грн; №0002472202, яким за порушення за порушення пункту 160.1 статті 160 ПК України збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб за штрафними санкціями на суму 10547,38 грн; №0002461303, яким за порушення підпункту "б" пункту 176.2 статті 176 ПК України збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за штрафними санкціями на суму 510 грн; №0000484100, яким за порушення за порушення пункту 160.1 статті 160 ПК України збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб за штрафними санкціями на суму 1764,43 грн.

За результатом адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень, рішенням про результати розгляду скарг від 20.07.2016 №15607/6/99-99-11-01-01-25, Товариству частково скасовано податкове повідомлення-рішення від 03.03.2016 №0002492202 в частині зменшення податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ "Югер" та у відповідній частині штрафні санкції, в іншій частині оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

З урахуванням зазначеного результату розгляду скарги, Інспекцією прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 21.09.2016 №0000214902, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на суму 285584,00 грн, штрафні санкції у розмірі 142792,00 грн.

Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум за господарськими операціями з вказаними вище контрагентами, які, на думку контролюючого органу, не відбулися з підстав відсутності реального характеру господарських операцій. До таких висновків відповідач дійшов з підстав відсутності деяких первинних документів в підтвердження зазначених господарських операцій, наявності недоліків у первинних документів, наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача, відсутності належної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів, порушення кримінального провадження відносно посадових осіб контрагента позивача за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 ПК України).

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 статті 138 ПК України).

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України).

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.

Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правомірності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, позивач (покупець) мав господарські взаємовідносини з контрагентами-постачальниками: ТОВ "ТЕС Юг Бункер", TOB "Техно-Дизель", ТОВ "Трейд-Маркет БМ", ТОВ "ТД "Орлан", ТОВ "Юг-Спецсервіс" за відповідними договорами постачання, предметом яких є постачання нафтопродуктів.

На підтвердження здійснення господарських взаємовідносин із вищезазначеними контрагентами позивачем надано до суду договори, товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів, видаткові накладні, сертифікати відповідності на паливо, паспорти на паливо, копії приймально-здавального актів на послуги пожежної машини при бункеруванні, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі (Тес-ЮГ-Бункер), накладні - вимоги на внутрішнє переміщення палива (склад-буксир), теплотехнічні звіти по буксирам, щомісячні паливні звіти по буксирам (надходження, використання палива, залишки), акти на списання товарно-матеріальних цінностей (палива) щомісячні, щомісячні інвентаризаційні описи залишків палива, копії листів допуску для ввезення палива в порти (місце базування буксирів), картку по рахунку 631, тощо.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеними контрагентами з підстав наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача та суб`єктів господарювання, з якими мали господарські взаємовідносини контрагенти позивача, оскільки такі доводи досліджено судами попередніх інстанцій і надано їм оцінку, та, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагенти позивача або суб`єкти господарювання, з якими мали відносини контрагенти позивача, в подальшому не дотримувалися у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру понесених витрат та свого податкового кредиту.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на відсутність окремих первинних документів та наявності недоліки у наданих первинних документах, оскільки зазначене повинне оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей, руху активів, колегія суддів не погоджується з посиланням скаржника на відсутність доказів використання товару у господарській діяльності та неправомірність формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Доводам скаржника про наявність кримінального провадження відносно посадових осіб контрагента позивача та відсутності належної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів судами також надано відповідну правову оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Колегія суддів враховує, що судами встановлено відсутність доказів існування судового рішення (обвинувального вироку, ухвали про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що б набрало законної сили та якими встановлено фіктивність контрагента позивача або нереальність господарських взаємовідносин між позивачем та вказаним вище контрагентом.

Стосовно доводів скаржника про несвоєчасне перерахування позивачем податку з доходів, зазначених у пункті 160.2 статті 160 ПК України з джерела виплати таких доходів та правомірності податкових повідомлень-рішень №0002472202, №0000484100 щодо нарахування штрафних санкцій на підставі пункту 127.1 статті 127 ПК України за нездійснення перерахування до бюджету нарахованих сум під час такої виплати, колегія суддів зазначає про наступне.

Суди, задовольняючи позовні вимоги в цій частині, виходили з того, що відповідальність за правопорушення, яке передбачене статтею 127 ПК України, може наставати у разі, коли платник податків, у тому числі податковий агент, допускає бездіяльність щодо нарахування, утримання та/або сплати (перерахування) податків до або під час виплати доходу на користь іншого платника, тобто взагалі відсутній факт виконання вказаних обов`язків платником податків (податковим агентом). В такому випадку контролюючий орган за результатами перевірки визначає суму грошового зобов`язання платнику податків та застосовує штраф у розмірі 25, 50 та 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Так, відповідно до підпунктів 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Згідно з підпунктом 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Пунктом 127.1 статті 127 ПК України передбачено, що ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Таким чином, положення статті 126 ПК України щодо застосування штрафної санкції застосовується у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов`язання. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати.

У разі, якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов`язання протягом строків, передбачених ПК України, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 ПК України.

У випадку, коли платник податків, в тому числі і податковий агент, не сплачує (не перераховує) податки, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, до такого платника застосовується відповідальність, встановлена за порушення, передбаченого статтею 127 ПК України. При чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не з часу затримки такої несплати, як передбачено статтею 126 ПК України, а з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.

Враховуючи, що податковим органом в акті перевірки було встановлено порушення у вигляді несвоєчасного перерахування податку з доходу нерезидентів, у податкового органу не було правових підстав для застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення, передбачене пунктом 127.1 статті 127 ПК України, що правильно було визначено судами попередніх інстанцій.

Висновки контролюючого органу про не включення до податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку з сум утриманого з них податку" (ф.І-ДФ) за І квартал 2014 та прийняття податкового повідомлення-рішення №0002461303, ґрунтуються на тому, що платник порушив вимоги підпункту "б" пункту 176.2 статті 176 ПК України в частині не включення до Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого і сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку" (ф.І-ДФ) за І квартал 2013 року, суми доходу перерахованого позивачем 06.03.2014 громадянину за придбаний у нього автомобіль.

Згідно з підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа, зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений р. ІУ ПК України. до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність органам контролюючим та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому ст. 18 тар. IV ПК України.

Відповідно до підпункту "б" пункту 176.2 статті 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані, зокрема, подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду.

Пунктом 173.3 статті 173 ПК України визначено, у разі, якщо стороною договору купівлі-продажу об`єкта рухомого майна є юридична особа, така особа вважається податковим агентом платника податку та зобов`язана виконати всі визначені цим розділом функції податкового агента. При цьому податковий агент утримує податок за ставками, визначеними відповідно до пунктів 173.1 або 173.2 цієї статті з урахуванням інформації про черговість продажу рухомого майна, зазначеної платником податку у договорі купівлі-продажу чи в окремій заяві.

Пунктом 173.2. статті 173 ПК України передбачено, як виняток із положень пункту 173.1 цієї статті, що дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) протягом звітного (податкового) року одного з об`єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля не підлягає оподаткуванню.

Позивач з суми доходу перерахованого 06.03.2014 громадянину за придбаний у нього автомобіль й не нарахував вказаний податок.

Як установлено судовими інстанціями, в акті перевірки вказано, що перевіркою достовірності та повноти включення доходів (як у грошовій, так і не грошовій формах) до складу загального місячного (річного) оподаткованого доходу Товариством за період з 01.01.2012 по 31.12.2014 порушень не встановлено.

Ураховуючи зазначене, суди дійшли правильного висновку, що у позивача були відсутні підстави для утримання податку з доходу, виплаченого фізичній особі за проданий ним один автомобіль, оскільки у даному випадку Товариством не виступало в якості податкового агента і, як наслідок, не зобов`язано було утримувати податок з доходів фізичних осіб, а отже, в податковому розрахунку по формі 1-ДФ за І квартал 2014 року не зобов`язано було відображати вказані доходи. Зазначене свідчить про відсутність правових підстав для застосування штрафних санкцій в сумі 510 грн.

Крім того, застосування відповідно до пункту 119.2 статті 119 ПК України штрафу в сумі 510 грн. передбачено лише за подання з недостовірними відомостями податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, якщо такі недостовірні відомості призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов`язань платника податку. Однак, не включення до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого на користь фізичної особи, не призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов`язань позивача, тому застосування штрафу в розмірі 510,00 грн є безпідставним.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач у доводах касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.11.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк