Ухвала

від 26.05.2023 по справі 504/278/20

КОМІНТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 504/278/20

Провадження № 2/504/299/23

У Х В А Л А

"26" травня 2023 р. смт. Доброслав

Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Барвенко В.К.,

секретаря- Завади Ю.А., -

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні, в залі суду № 5, матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна набутого подружжям за час шлюбу, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , який уточнила (збільшила позовні вимоги) у вересні 2021 року, і в остаточні редакції позову просила суд:

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майно, яке набуто подружжям за час шлюбу, а саме:

Автомобіль Nissan-X-Trail, 2002 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 , статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «АБСОЛ ТРЕЙД» код ЄДРПОУ 39703001 в сумі 470000 грн., паркомісце № 82, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку, площею 0,12 га, яка розташована на території СТ «БОЯРИШНИК», в с. Бурдовка, Роздільнянського району Одеської області.

В порядку поділу майна, стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості половини частки автомобіля Nissan-X-Trail, 2002 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 в сумі 99900 грн.;

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію половини частки внесеної ОСОБА_2 до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «АБСОЛ ТРЕЙД» код ЄДРПОУ 39703001, на суму 235000 грн.;

Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за кожним з них право власності на половину паркомісця № 82, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 ;

Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за кожним з них право власності на половину земельної ділянки, площею 0,12 га, яка розташована на території СТ «БОЯРИШНИК», в с. Бурдовка, Роздільнянського району Одеської області;

Вирішити питання судових витрат.

Ухвалою судді Комінтернівського районного суду Одеської області (судді Добров П.В.) від 10.02.2020 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання.

Матеріали цивільної справи № 504/278/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна набутого подружжям за час шлюбу повторно перерозподілені внаслідок самовідведення судді Доброва П.В. від розгляду даної справи.

Ухвалою судді Комінтернівського районного суду Одеської області (суддя Барвенко В.К.) від 08.11.2022 року матеріали прийняті до свого провадження, призначено дату підготовчого засідання.

У квітні 2023 року сторони подали клопотання про затвердження мирової угоди.

Зокрема, сторони дійшли до такого:

ОСОБА_2 передає у власність половину ідеальної частки квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить йому на праві власності на підставі рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 02.04.2021 року у справі № 504/ 3032/18 у власність ОСОБА_1 , в рахунок компенсації вартості половини паркомісця № 82, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , за договором про пайову участь у будівництві об`єкта нерухомого майна, укладеного між ТОВ «Алькор-S» та ОСОБА_2 , а також в рахунок компенсації вартості половини автомобіля Nissan-X-Trail, 2002 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 , а також компенсації половини вартості частки внесеної ОСОБА_2 до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «АБСОЛ ТРЕЙД» код ЄДРПОУ 39703001, а також компенсації половини вартості земельної ділянки, площею 0,12 га, яка розташована на території СТ «БОЯРИШНИК», в с. Бурдовка, Роздільнянського району Одеської області.

Відповідно на вищевказане спірне майно у сторін виникає і припиняється право особистої власності на цілу одиницю відповідно.

Сторони подали заяву про розгляд питання затвердження мирової угоди у їх відсутність, просили затвердити мирову угоду.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для затвердження поданого тексту мирової угоди виходячи з наступного:

Відповідно до правила ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Предметом даного спору є автомобіль Nissan-X-Trail, 2002 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 , статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «АБСОЛ ТРЕЙД» код ЄДРПОУ 39703001 в сумі 470000 грн., паркомісце № 82, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка, площею 0,12 га, яка розташована на території СТ «БОЯРИШНИК», в с. Бурдовка, Роздільнянського району Одеської області.

Житлова квартира (її частка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , - не є предметом розгляду справи, що розглядається судом.

Відтак сторони не вправі укладати мирову угоду відносно предмету, який не є спором у судовій справі.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (частина перша статті 60 СК України).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України).

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини друга, четверта та п`ята статті 71 СК України).

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (частина перша статті 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга статті 365 ЦК України).

Як встановлено з поданих матеріалів, а також виходячи зі змісту мирової угоди, поділ набутого за час подружжя запропонований суду для його затвердження суперечить наведеним нормам матеріального права.

Зокрема сторони запропонували до поділу майно, власність якого не підтверджена відповідним належними та допустимим доказами, зокрема відсутні докази щодо належності на праві власності (інше речове право) паркомісця та земельної ділянки.

Окрім того, відсутні витяги з реєстру заборон та застави спірного нерухомого майна.

Суд вважає необхідним відмовити у затвердженні цієї мирової угоди .

Інші доводи сторін не спростовують висновків суду.

Окрім того, вирішуючи питання поділу між подружжям (колишнім подружжям) частки у статутному капіталі Товариства, суд враховує наступне:

Питання поділу бізнесу - вартості внесеного майна, половини отриманого доходу від діяльності товариства з обмеженою діяльністю - є одними з найбільш неоднозначних під час поділу спільного майна подружжя.

Підходи щодо поділу майна подружжя у частині поділу частки у такому товаристві (тобто стосовно прав одного з подружжя під час розірвання шлюбу на частку у статутному капіталі товариства, яке належить іншому з подружжя) у судовій практиці змінювалися;

Позивачка вважає, що вона має право на компенсацію половини вартості внеску відповідача до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, бо такий внесок зроблений під час шлюбу за рахунок спільних сумісних коштів;

Суд враховує численну судову практику щодо цього предмету спору:

Так, 19 вересня 2012 року Конституційний Суд України ухвалив рішення у справі № 1-8/2012 щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України. Виснував, що статутний капітал і майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя; 3 липня 2013 року Верховний Суд України ухвалив постанову у справі № 6-61цс13, у якій вказав, що у разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з подружжя у заснуванні господарського товариства це майно належить зазначеному товариству на праві власності, подружжя набуває відповідне майнове право, яке реалізується одним із подружжя (засновником) шляхом участі в управлінні товариством, а інший із подружжя набуває право вимоги виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям; 2 жовтня 2013 року Верховний Суд України ухвалив постанову у справі № 6-79цс13, у якій зазначив, що «навіть і в разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, заснованого одним із них, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства»; 3 червня 2015 року Верховний Суд України ухвалив постанову у справі № 6-38цс15, у якій роз`яснив поняття частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю та спосіб поділу такого майна: «Якщо один із подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується у право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства».

Суд враховує, що вирішуючи спори про поділ майна подружжя у частині поділу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, Верховний Суд послідовно застосовував у своїй практиці висновки Верховного Суду України, зокрема:

постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 травня 2019 року у справі № 683/886/16-ц, від 11 березня 2020 року у справі № 161/19023/17, від 8 вересня 2021 року у справі № 727/6374/17, від 13 березня 2019 року у справі № 756/10797/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 вересня 2021 року у справі № 161/9644/19, від 1 листопада 2021 року у справі № 179/130/13-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 906/936/18, від 3 березня 2020 року у справі № 909/52/19.

У цих справах порушене право позивача суд захистив через стягнення грошової компенсації половини вартості внесеного до статутного капіталу майна, половини отриманого доходу від діяльності підприємства, половини майна, що залишилось після його ліквідації; 29 червня 2021 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі №916/2813/18 і відступила від висновків Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 3 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 569/6236/16-ц, і Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, сформульованого у постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 918/598/18, про те, що частка у статутному капіталі приватного підприємства, яка «придбана» за спільні кошти подружжя, не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та може бути відчужена одним із подружжя без згоди іншого; 15 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову у справі № 450/624/15. Відмовив у задоволенні вимоги позивачки до відповідача про виділення 1/2 частини статутного капіталу приватного підприємства.

Вважав, що апеляційний суд обґрунтовано дійшов до висновку, про відсутність підстав для визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину нерухомого майна, належного такому підприємству, бо це майно є власністю юридичної особи. Однак апеляційний суд помилково зазначив, що речове право позивачки трансформувалося у право вимоги на виплату половини вартості зазначеного майна, набутого за рахунок спільних коштів подружжя для використання у підприємницькій діяльності.

Зважаючи на необхідність урахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, про те, що у разі внесення одним із подружжя (колишнього подружжя), який є учасником господарського товариства, коштів чи майна до статутного капіталу цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, саме товариство стає їх власником, тоді як право іншого з подружжя на спільні кошти / майно трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частки у статутному капіталі товариства, що є відмінним від виплати половини вартості внеску засновника товариства до його статутного капіталу, Верховний Суд вважав обґрунтованими доводи касаційної скарги відповідача про те, що позивач наділений правом вимагати компенсації половини вартості частки іншого з подружжя у статутному капіталі товариства, а не виплати половини вартості внеску відповідача як засновника до статутного капіталу товариства чи половини вартості внесеного подружжям майна;

У справі № 450/624/15 суддя Ступак О. В. виклала окрему думку, в якій, зокрема, зазначила, що інакше розуміє висновок Великої Палати Верховного Суду, сформульований у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18.

На її думку, Велика Палата Верховного Суду у тій постанові не вирішувала питання способу поділу майна подружжя, зокрема, якщо один із подружжя є власником товариства.

Вона вирішила питання стосовно правового режиму майна приватного підприємства, що має значення для вирішення питання поділу майна подружжя, бо суд повинен встановити, що саме є власністю подружжя.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 3 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, про те, що у разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, заснованого одним із подружжя, в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя; отже, невирішеним є питання про те, на що може претендувати один із подружжя: лише на компенсацію половини вартості частки іншого з подружжя у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю чи, за його вибором, на виплату половини вартості внеску відповідача як засновника до статутного капіталу цього товариства або половини вартості внесеного подружжям майна.

У теперішній час на розгляді у Великій Палаті Верхового Суду перебуває цивільна справа № 760/20948/16-ц, яка ухвалою від 21.09.2022 року прийнята до розгляду.

Справа розглядом станом на теперішній час не завершена.

У цій справі Велика Палата Верховного Суду з урахуванням принципу верховенства права має роз`яснити «особливості інтерпретації положень» статті 74 СК України, статті 13 Закону України «Про господарські товариства» у ситуаціях, аналогічних до тієї, якої стосується справа, що розглядається.

Окрім того, в ухвалі про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду також зазначив, що невирішеним є питання про те, у суді якої юрисдикції слід вирішувати спір між подружжям (колишнім подружжям) про компенсацію половини вартості частки (іншого з подружжя) у статутному капіталі товариства.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін,а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи освідомленість учасників справи про її розгляд, суд вважає можливим розглянути питання про зупинення провадження у справі за відсутності її учасників.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом п. 10 ч. 1 ст. 252 ЦПК України суд може з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п. 10 ч. 1 ст. 252 цього Кодексу до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Виходячи з викладеного, суд вважає за необхідне зупинити провадження у даній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду іншої справи № 760/20948/16-ц.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 196, 206-207, п. 10 ч.1 ст. 252, т.14 ч.1 ст. 253, 258-260, 353 України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у затвердженні мирової угоди у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна набутого подружжям за час шлюбу.

Зупинити провадження у даній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду іншої справи № 760/20948/16-ц.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом 15 днів від дня її проголошення.

Суддя В.К. Барвенко