Постанова

від 06.06.2023 по справі 917/1233/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2023 року м. Харків Справа № 917/1233/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Фоміна В.О.

за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Комунального підприємства Об`єднане автогосподарство закладів та установ охорони здоров`я Полтавської області Полтавської обласної ради, м. Полтава, вх. № 669 П/2 на рішення Господарського суду Полтавської області від 07.03.2023, ухвалене суддею Мацко О.С. у приміщенні Господарського суду Полтавської області 07.03.2023 о 12 год. 33 хв. (повне рішення складено 15.03.2023) у справі № 917/1233/22

за позовною заявою Комунального підприємства Об`єднане автогосподарство закладів та установ охорони здоров`я Полтавської області Полтавської обласної ради, м. Полтава,

до Товариства з обмеженою відповідальністю Надежда 1988, м. Полтава,

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власником своїм майном

ВСТАНОВИВ:

КП Об`єднане автогосподарство закладів та установ охорони здоров`я Полтавської області Полтавської обласної ради подало до Господарського суду Полтавської області позовну заяву про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання ТОВ Надежда 1988 повернути пальне, яке знаходиться на відповідальному безкоштовному зберіганні відповідача згідно з договором № 81 від 15.11.2021 в обсязі 186260 л. дизельного пального на суму 5733082,80 грн з ПДВ.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 07.03.2023 у справі №917/1233/22 у позові відмовлено.

В обґрунтування вказаного рішення місцевий господарський суд зазначив наступне: позивачем при зверненні до суду з даною позовною заявою було обрано спосіб захисту своїх прав у вигляді усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання ТОВ Надежда 1988 повернути пальне, яке знаходиться на відповідальному безкоштовному зберіганні відповідача згідно з договором № 81 від 15.11.2021, проте однією з умов застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в разі наявності таких відносин здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів (аналогічний за змістом правовий висновок наведено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №522/1029/18); судом встановлено, що між сторонами виникли господарські зобов`язання, підставою яких є письмовий договір, неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору стало матеріальною підставою даного позову; викладене дає підстави суду для висновку про неправильне обрання позивачем способу захисту порушеного ним права, що є самостійною підставою для відмови у позові. Твердження позивача щодо можливості встановлення судом способу захисту, який не передбачений ні договором, ні законом, якщо він ефективний, господарським судом було відхилено з огляду на наступне: в обґрунтування зазначених тверджень КП Об`єднане автогосподарство закладів та установ охорони здоров`я Полтавської області Полтавської обласної ради посилається на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, однак, п. 5.5 та 5.6 цієї постанови спростовують наведені вище твердження позивача, оскільки зазначають протилежне, а саме: під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника; загальний перелік таких способів захисту земельних прав наведено в частині третій статті 152 ЗК України; як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним частиною третьою статті 152 ЗК України, або ж іншим способом, який передбачено законом. Господарський суд також вказав, що визначення судом іншого способу захисту права позивача практично нівелює закріплений законодавцем у статті 14 ГПК України принцип диспозитивності господарського судочинства, за яким кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів; за цим принципом саме позивачу належить право визначати предмет спору та спосіб захисту порушеного права, тоді як суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати предмет позову, тобто право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог - дані висновки викладені в постанові Верховного Суду від 23.02.2023 у справі № 906/1/21. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, а тому відмовив у задоволенні позову.

Позивач у межах встановленого законом строку надіслав поштою до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (вх.№ 669 П/2 від 10.04.2023), в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 07.03.2023 у справі №917/1233/22 повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю; стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 128994,36 грн.

В обґрунтування вимог скарги заявник, із посиланням на правову позицію, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, у п. 52 постанови Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 917/353/19, зазначає наступне: суд самостійно здійснює правову кваліфікацію спірних правовідносин і застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини; незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові; зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Апелянт зазначає, що фактично суд першої інстанції обмежився лише тлумаченням ст.391 ЦК України, на яку посилався позивач в тексті позовної заяви, обставини, які дійсно мають місце на момент розгляду справи хоч і констатовані судом у рішенні суду, але належної оцінки суд останнім не надав, що призвело до прийняття формального рішення; у позові вказано обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (підстави позову) невиконання відповідачем умов договору щодо поставки оплаченого позивачем товару та повернення із зберігання залишків товару, що не були передані позивачу, крім того, предметом договору є дизельне паливо, яке відноситься до речей, що визначаються родовими ознаками, отже, визначений ч. 1 ст. 949 ЦК України обов`язок відповідача повернути поклажодавцеві (позивачу) відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості не ставиться в залежність від фактичної наявності у нього речі, яка є замінною; договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України); згідно з ч.5 ст.226 ГК України у разі невиконання зобов`язання про передачу їй індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов`язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків. Зазначений спосіб захисту (примусове виконання обов`язку в натурі) застосовується в зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов`язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов`язку чи уникає його. Апелянт вказує, що суд першої інстанції не звернув увагу та не дав оцінки тим обставинам, що у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що 19 листопада 2021 року відповідачем передано позивачу талони по видаткових накладним та рахунки на оплату товару, у цей же день, надійшла оплата за товар; 04.08.2022 на адресу позивача надійшло повідомлення від TOB «Надежда 1988» № 484 від 04.08.2022 про те, що з 00 год 00 хв. 08 серпня 2022 року паливні талони, які поставлені на виконання умов вищевказаного Договору не будуть отоварюватися через істотну зміну обставин, які постачальник, TOB «Надежда 1988», не міг передбачити на момент участі у тендері та укладенні Договору та на які постачальник не може вплинути, тобто відповідач визнав у повному обсязі факт невиконання взятих на себе зобов`язань за договором; посилання суду першої інстанції на наявність договірних відносин як відмову у задоволенні позовних вимог про зобов`язання повернути товар, на думку позивача, є такими, що не відповідають нормам чинного законодавства. Апелянт також зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, які свідчать, що внаслідок протиправних дій відповідач, TOB «Надежда 1988», безпідставно розпоряджається майном позивача, а саме, паливно-мастильними матеріалами (пальним) на загальну суму 5733082,80 грн, яке йому були передано на відповідальне зберігання на договірних засадах, тобто перебуває у його віданні, але належить на праві власності позивачу, внаслідок чого в умовах військового стану зривається робота по наданню екстреної медичної допомоги (швидкої допомоги) населенню на території всієї Полтавської області, робота системи охорони здоров`я Полтавської області, що створює загрозу для національної безпеки України, до складової якої належать, зокрема і охорона здоров`я; крім того, згідно з інформацією з офіційних сайтів відповідача (групи компаній Надежда): https://bvsua.com/ua , https://www.oil.pl.ua, посилання на які містяться в реквізитах відповідача і листуванні та знаходяться у відкритому доступі в мережі Інтернет, реалізація пального останнім здійснюється без будь-яких обмежень юридичним та фізичним особам, дизельне пальне в наявності та продається в необмеженій кількості.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.04.2023 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Тарасова І.В.) відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, повідомлено учасників справи, що розгляд скарги відбудеться "12" травня 2023 р. об 11:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104. Доручено Господарському суду Полтавської області забезпечити проведення судового засідання 12.05.2023 об 11:30 годині у справі №917/1233/22 в режимі відеоконференції. Встановлено учасникам справи строк до 08.05.2023 для подання відзиву на апеляційну скаргу (з доказами надсилання відзиву іншим учасникам справи), а також для подання заяв, клопотань тощо.

Іншою ухвалою від цієї ж дати витребувано у Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/1233/22, оскільки апеляційну скаргу подано заявником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

19.04.2023 до Східного апеляційного господарського суду надійшов лист, у якому Господарський суд Полтавської області, посилаючись на відсутність поштових марок, зазначає, що він позбавлений можливості виконати вимоги ухвали Східного апеляційного господарського суду від 12.04.2023 щодо надіслання матеріалів справи та повідомляє, що після усунення обставин, які зумовили припинення надсилання судом поштової кореспонденції у паперовому вигляді, матеріали справи будуть невідкладно надіслані до Східного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 повторно витребувано у Господарського суду Полтавської області матеріали даної справи.

09.05.2023 матеріали справи надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

10.05.2023 до суду надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу (направлений 08.05.2023, тобто в межах установленого судом строку), в якому ТОВ Надежда 1988 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. У відзиві відповідач наводить наступні доводи: зважаючи на наявність між позивачем і відповідачем відносин зобов`язального характеру, а також, оскільки дизельне пальне, що є предметом договору, не є індивідуально визначеним майном, і зі змісту позовної заяви вбачається, що майно не знаходиться у позивача, отже, позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні власником своїм майном не підлягають задоволенню, оскільки позивачем помилково обрано відповідний спосіб захисту своїх прав, а саме речовий спосіб замість ефективного та належного зобов`язально-правового способу захисту, у зв`язку з чим місцевим господарським судом і було відмовлено в позові; у позивача було достатньо часу до закінчення підготовчого засідання для подання заяви про зміну предмету позову, однак він не скористався цим правом.

Відповідач також направив до Східного апеляційного господарського суду клопотання, в якому просив розглянути справу за участю представника ТОВ Надежда 1988, адвоката Батраченко В.В., у режимі відеоконференції, за допомогою власних засобів зв`язку в програмі ВКЗ (електронний суд). Ухвалою суду від 11.05.2023 вказане клопотання було задоволено.

Присутні в судовому засіданні 12.05.2023 (у режимі відеоконференції) представники обох сторін підтримали викладену ними письмово правову позицію.

Ухвалою суду від 12.05.2023 оголошено перерву у судовому засіданні до 06.06.2023 о 10:00 год. що було погоджено з представниками обох сторін, які не висловлювали заперечень і не зверталися з клопотаннями про призначення наступного судового засідання на іншу дату та час.

23.05.2023 до суду надійшло клопотання позивача, в якому заявник просить надати можливість участі в судових засіданнях у даній справі в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів за допомогою системи EasyCon представникові Комунального підприємства Об`єднане автогосподарство закладів та установ охорони здоров`я Полтавської області Полтавської обласної ради, ОСОБА_1 . Ухвалою суду від 25.05.2023 вказане клопотання було задоволено.

30.05.2023 до суду надійшло клопотання відповідача, в якому заявник просить розглянути справу № 917/1233/22, призначену до розгляду на 06.06.2023 о 10:00 год., за участю представника ТОВ Надежда 1988, адвоката Батраченко Валерії Вікторівни, в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів у програмі ВКЗ (електронний суд). Ухвалою суду від 01.06.2023 вказане клопотання було задоволено.

05.06.2023, у зв`язку з відпусткою судді Тарасової І.В. було здійснено повторний автоматизований розподіл даної справи, за результатами якого визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Фоміна В.О.

06.06.2023 до суду надійшло клопотання (вх.№ 6404 ел. 10168), в якому ТОВ Надежда 1988 просить відкласти розгляд справи у зв`язку з тим, що на цю ж дату, 06.06.2023 об 11:00 год., призначено засідання у справі №917/1400/22 за участю ТОВ Надежда 1988, що підтверджується ухвалою Господарського суду Полтавської області від 02.05.2023 (копію ухвали додано до клопотання).

06.06.2023 о 10:00 год. представник відповідача не вийшов на відеозв`язок.

Присутній у судовому засіданні представник позивача (в режимі відеоконференції) заперечував проти задоволення вказаного клопотання, посилаючись на те, що представнику відповідача, який брав участь у судовому засіданні 12.05.2023 у даній справі, було достеменно відомо про відповідну ухвалу Господарського суду Полтавської області від 02.05.2023 у справі №917/1400/22, якою призначено судове засідання на 06.06.2023 об 11:00 год., однак він не просив у зв`язку з цим призначити наступне судове засідання у справі № 917/1233/22 на іншу дату та час. Окрім того, за твердженням представника позивача, представництво інтересів відповідача в судових процесах здійснюють декілька адвокатів, тому ТОВ Надежда 1988 мало змогу забезпечити участь свого повноважного представника у даному судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.11, 12 ст.270 ГПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Як уже зазначалося, представник відповідача, адвокат Батраченко В.В. (у режимі відеоконференції) була присутня в судовому засіданні 12.05.2023, надала усні пояснення стосовно суті спору, була повідомлена про дату та час наступного судового засідання 06.06.2023 о 10:00 год. та не зверталася до суду з клопотанням про оголошення перерви на іншу дату та час, яке було б мотивоване тим, що 06.06.2023 об 11:00 год. вона братиме участь у судовому засіданні Господарського суду Полтавської області у справі №917/1400/22, призначеному ухвалою від 02.05.2023.

Натомість 30.05.2023 відповідач направив до суду клопотання, в якому просив розглянути справу №917/1233/22, призначену до розгляду на 06.06.2023 о 10:00 год., за участю представника ТОВ Надежда 1988, адвоката Батраченко Валерії Вікторівни, в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів у програмі ВКЗ (електронний суд). Ухвалою суду від 01.06.2023 вказане клопотання було задоволено.

Тобто Східним апеляційним господарським судом було створено учасникам справи (зокрема, відповідачу) умови для участі представників у судовому засіданні 06.06.2023.

Однак ТОВ Надежда 1988 вказаною можливістю не скористалося, не навівши при цьому обґрунтування поважності причин не виходу на відеозв`язок свого представника, адвоката Батраченко Валерії Вікторівни (про участь якої у судовому засіданні в режимі відеоконференції судом було постановлено ухвалу від 01.06.2023).

Із наданих відповідачем доказів - копії ухвали Господарського суду Полтавської області від 02.05.2023 у справі №917/1400/22 - не вбачається, що інтереси ТОВ Надежда 1988 у вказаній справі представляє саме Батраченко В.В. Також заявником не обґрунтовано, чому судовому засіданню у Господарському суді Полтавської області було надано перевагу перед судовим засіданням Східного апеляційного господарського суду, дату та час якого було визначено за його участю. Враховуючи, що дану справу №917/1233/22 призначено до розгляду на 06.06.2023 о 10:00 год, а справу №917/1400/22 на 06.06.2023 об 11:00 год, колегія суддів зазначає, що адвокат Батраченко В.В., у разі подання клопотання про участь у розгляді справи №917/1400/22 в режимі відеоконференції, могла б встигнути взяти участь у розгляді обох справ.

Окрім того, відповідачем не доведено неможливості направлення в судове засідання іншого представника, а також не надано доказів, що справу не може бути розглянуто без участі представника ТОВ Надежда 1988, яким у судовому засіданні 12.05.2023 було надано пояснення щодо суті спору (зокрема, не зазначено про наявність у представника пояснень та доказів, які станом на 06.06.2023 відсутні в матеріалах справи, не могли бути надані раніше з об`єктивних причин та мають значення для її розгляду).

За таких обставин, враховуючи, що явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов`язковою, колегія суддів, керуючись принципами рівності всіх юридичних осіб перед законом і судом (ст.7 ГПК України), пропорційності у господарському судочинстві (ст.15 ГПК України), дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання представника ТОВ Надежда 1988 про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 06.06.2023 представник позивача (в режимі відеоконференції) підтримав викладену ним письмово правову позицію стосовно суті спору.

В ході апеляційного розгляду даної справи апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах встановленого строку.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України.

Присутній в судовому засіданні представник позивача не висловлював заперечень щодо повноти дослідження доказів, які надано до справи у відповідності до ст.74 ГПК України та які стосуються меж апеляційного розгляду справи.

За таких обставин, колегія суддів, дослідивши матеріали справи та заслухавши представника позивача, дійшла висновку про закінчення розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

У відповідності до вимог ст.282 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

15.11.2021 між Комунальним підприємством Об`єднане автогосподарство закладів та установ охорони здоров`я Полтавської області Полтавської обласної ради (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Надежда 1988 (постачальник) було укладено договір № 81 (т.1, а.с. 22-25).

Згідно з п. 1.1. вказаного договору постачальник зобов`язується у 2021 році поставити Замовнику (КП Об`єднане автогосподарство закладів та установ охорони здоров`я Полтавської області Полтавської обласної ради) товар, зазначений в тендерній пропозиції, а Замовник прийняти і оплатити товар, визначений у п. 1.2. Договору. Найменування (номенклатура, асортимент) товару: Нафта і дистиляти, код за ДК 021:2015 - 09130000-9 (09134200-9 дизельне паливо (талони) 226000 л.).

В специфікації (додаток № 1 до договору, т.1, а.с. 26) визначено предмет договору дизельне паливо (талони або картки), кількістю 226000 літрів, вартістю 30,78 грн за одиницю товару з ПДВ. Талон або паливна картка є документом встановленого постачальником зразка та форми, одноразового використання, який посвідчує право замовника та/або уповноваженого ним користувача на одержання певної кількості та певної марки пального на автозаправній станції (далі - АЗС), зазначеній постачальником у тендерній пропозиції. Талон або паливна картка має певний ступінь захисту, гарантований Постачальником (п. 1.4. договору).

Пунктом 1.5. договору передбачено, що право власності на пальне переходить до замовника в момент передачі талонів або паливних карток постачальником і може бути реалізоване в будь-який момент на АЗС, визначених постачальником у тендерній пропозиції, тобто постачальник зобов`язується забезпечити наявність та передати визначену кількість дизельного палива за першою вимогою замовника по факту пред`явлення ним талону або паливної картки на певній АЗС.

З моменту переходу до замовника права власності на дизельне паливо та до моменту його фактичного отримання на АЗС, товар перебуває на відповідальному безкоштовному зберіганні в постачальника (п. 1.6. договору).

Ціна Договору становить: 6956280,00 грн (п. 3.1 договору).

Згідно з п. 4.1 договору № 81 від 15.11.2021 розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після пред`явлення постачальником рахунка на оплату товару та видаткової накладної на товар. Оплату за товар замовник здійснює відповідно до п. 1 ст. 49 Бюджетного кодексу України, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника згідно рахунків-фактур, видаткових накладних у строк, що не перевищує 20 робочих днів з моменту поставки товару. Постачання товару може здійснюватися частинами.

Пунктом 5.3. договору передбачено, що постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити замовнику товар на умовах DDP (ІНКОТЕРМС 2010), місце поставки: Україна, м. Полтава, вул. Коцюбинського, 7 (для талонів); АЗС згідно з додатком 2 до цього договору.

Відповідно до п. 5.4. договору, постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити товар шляхом здійснення заправки автотранспорту замовника на АЗС. Заправка автотранспорту на АЗС здійснюється на підставі талонів або паливних карток постачальника або його партнерів встановленого зразка, які є документами суворої звітності. Довіреною особою замовника для взаємовідносин по даному договору вважається особа пред`явник талонів або паливних карток. Перелік АЗС, на яких буде здійснюватися заправка автотранспорту замовника, визначений у Додатку № 2 до договору.

Згідно з п 6.3 договору постачальник зобов`язаний: забезпечити поставку товару у строки, встановлені п. 5.2. цього договору; забезпечити передачу товару через АЗС замовнику або уповноваженому ним користувачу в наступному режимі - безперервно та цілодобово відповідно до кількості та номенклатури дизельного палива, визначеного в пред`явлених талонах або паливних картках, за винятком випадків, коли роботу АЗС припинено в наслідок технічної перерви, технічної аварії або дії форс-мажорних обставин; забезпечити достатню кількість дизельного палива на зазначених АЗС з метою своєчасного та належного виконання своїх обов`язків згідно з договором; замінити невикористані замовником талони або паливні картки, строк дії яких закінчився, на інші талони або паливні картки такого ж номіналу та кількості, строк дії яких становить не менше 3 місяців з моменту проведення заміни.

Відповідно до п. 10.1 договору він набирає чинності з моменту підписання і діє до 31 грудня 2021 року, а в частині розрахунків до повного виконання.

19.11.2021 сторонами у справі була підписана видаткова накладна № 1186 (т.1, а.с. 33), в якій зазначено про передачу відповідачем як продавцем та прийняття позивачем як покупцем товару дизельного палива код УКТ ЗЕД 2710 19 43 00, кількістю 226000 літрів на суму 6956280,00 грн.

На підставі виставленого відповідачем рахунку на оплату № 88 від 19.11.2021 (т.1, а.с. 32) позивачем платіжним дорученням № 297 від 19.11.2021 (т.1, а.с. 34) було сплачено відповідачу 6956280,00 грн з посиланням на оплату за договором № 81 від 15.11.2021 та на накладну №1186 від 19.11.2021 як на підстави платежу.

Додатковою угодою № 1 від 28.12.2021 було продовжено строк дії договору № 81 від 15.11.2021 до 30.04.2022 (т.1, а.с. 19).

Додатковою угодою № 2 від 04.03.2022 було внесено зміни до договору № 81 від 15.11.2021 та збільшено суму договору на 1391235,00 грн (т.1, а.с. 16). 20.04.2022 сторони уклали додаткову угоду № 3 до договору № 81 від 15.11.2021 (т.1, а.с. 12), якою зменшили суму договору на 1391235,00 грн, зазначивши, що ціна договору становить 6956280,00 грн.

Таким чином, позивач як замовник (покупець) в повному обсязі здійснив розрахунок за товар (дизельне паливо) кількістю 226000 літрів відповідно до умов договору.

Листом № 76 від 04.08.2022 (т.1, а.с. 10-11) відповідач повідомив позивача про те, що з 00 год. 00 хв. 08 серпня 2022 року паливні талони, які були поставлені позивачу на виконання умов договору № 81 від 15.11.2021, не будуть отоварюватися через істотну зміну обставин, які постачальник не міг передбачити на момент участі у тендері та укладенні договору та на які постачальник не може вплинути.

Згідно з актом звірки не отоварених (не використаних) талонів на пальне (т.1,а.с. 39) станом на 08.08.2022 відповідачем не отоварено талонів по договору № 81 від 15.11.2021 на 186260 літрів дизельного пального на суму 5733082,80 грн. Зазначений акт підписаний головними бухгалтерами позивача та відповідача та засвідчений відповідними печатками підприємств. Відповідач в ході розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції визнав, що за договором № 81 від 15.11.2021 він не передав позивачу дизельне паливо на суму 5733082,80 грн.

Відповідне стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання ТОВ Надежда 1988 повернути пальне, яке знаходиться на відповідальному безкоштовному зберіганні відповідача згідно з договором № 81 від 15.11.2021, в обсязі 186260 л дизельного пального на суму 5733082,80 грн.

Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову з наведених вище підстав.

Надаючи оцінку висновкам місцевого господарського суду, згідно з підпунктом б) пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Як зазначено в статті 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників сторін, спір у даній справі виник з договору поставки, за яким відповідач не повною мірою виконав свої зобов`язання, а саме - не передав позивачу дизельне паливо на суму 5733082,80 грн. Вказані обставини підтверджено відповідачем в ході розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст.265 ГК України).

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 ст.334 ЦК України).

Пунктом 1.5. договору передбачено, що право власності на пальне переходить до замовника в момент передачі талонів або паливних карток постачальником і може бути реалізоване в будь-який момент на АЗС, визначених постачальником у тендерній пропозиції, тобто постачальник зобов`язується забезпечити наявність та передати визначену кількість дизельного палива за першою вимогою замовника по факту пред`явлення ним талону або паливної картки на певній АЗС.

Таким чином, умовами договору передбачено, що право власності на дизельне паливо у позивача (замовника) виникає до моменту фактичної передачі відповідного товару у володіння позивача в порядку, визначеному пунктом 5.4 договору (шляхом здійснення заправки автотранспорту замовника на АЗС відповідача).

У пункті 1.6 договору сторони погодили, що з моменту переходу до замовника права власності на дизельне паливо та до моменту його фактичного отримання на АЗС, товар перебуває на відповідальному безкоштовному зберіганні в постачальника.

Отже, укладений між сторонами у даній справі договір має елементи договору зберігання. При цьому договором не передбачено необхідність складання сторонами інших документів (зокрема, акту приймання-передачі) у підтвердження передачі на зберігання відповідачу дизельного палива, право власності, на яке було набуте позивачем відповідно до умов договору.

Тому, враховуючи, що 19.11.2021 сторонами у справі була підписана видаткова накладна № 1186, в якій зазначено про передачу відповідачем як продавцем та прийняття позивачем як покупцем товару дизельного палива код УКТ ЗЕД 2710 19 43 00, кількістю 226000 літрів на суму 6956280,00 грн, колегія суддів визнає необґрунтованими доводи відповідача щодо відсутності документів, якими б підтверджувалася передача дизельного пального на відповідальне зберігання.

Як у пункті 1.2 договору, так і у специфікації (т.1, а.с.26) визначено, що предметом договору є дизельне паливо (талони) кількістю 226000 літрів, а у пункті 5.3 договору визначено порядок виконання зобов`язань відповідача щодо поставки шляхом передачі талонів.

Згідно з Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України №281/171/578/155 від 20.05.2008, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики України від 20.05.2008 №281/171/578/155, талон - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.

Матеріалами справи підтверджується як фактичне отримання, так і використання позивачем талонів на дизельне паливо шляхом здійснення заправки автотранспорту на АЗС відповідача у період до 08.08.2022. Відповідач в ході розгляду справи не заперечував тих обставин, що виконання умов договору здійснювалося ним саме в такий спосіб.

Проте, як було встановлено вище, листом № 76 від 04.08.2022 відповідач повідомив позивача про те, що з 00 год. 00 хв. 08 серпня 2022 року паливні талони, які були поставлені позивачу на виконання умов договору № 81 від 15.11.2021, не будуть отоварюватися через істотну зміну обставин, які постачальник не міг передбачити на момент участі у тендері та укладенні договору та на які постачальник не може вплинути.

Підписаним сторонами актом звірки не отоварених (не використаних) талонів на пальне станом на 08.08.2022 підтверджується, що на дату укладення акту звірки відповідачем не отоварено талонів по договору № 81 від 15.11.2021 на 186260 літрів дизельного пального на суму 5733082,80 грн, при цьому в акті звірки зазначено, що звірялась відповідна кількість літрів ДП (дизельного палива) саме в талонах.

Згідно зі ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідні положення містяться також у ч.7 ст.193 ГК України. Зазначене кореспондується із вимогами ст.629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Умовами укладеного між сторонами договору не передбачено права постачальника на односторонню відмову від зобов`язання.

Згідно зі ст. 202 ГК України та ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Окрім того, враховуючи, що, як було встановлено вище, укладений між сторонами договір має елементи договору зберігання, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ч.1,2 ст.938, ч. 1 ст.949 ЦК України, відповідно до яких зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання; якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Посилання відповідача на фізичну неможливість зберігання ТОВ Надежда 1988 пального в об`ємі, про який зазначає позивач, на думку колегії суддів, суперечать вищенаведеним умовам договору та чинного законодавства, згідно з якими у відповідача виникло зобов`язання перед позивачем забезпечити передачу товару через АЗС замовнику або уповноваженому ним користувачу в наступному режимі - безперервно та цілодобово відповідно до кількості та номенклатури дизельного палива, визначеного в пред`явлених талонах або паливних картках, за винятком випадків, коли роботу АЗС припинено внаслідок технічної перерви, технічної аварії або дії форс-мажорних обставин.

Доказів на підтвердження припинення роботи АЗС внаслідок технічної перерви, технічної аварії або дії форс-мажорних обставин відповідачем не надано суду першої та апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що умовами договору не передбачено будь-якої індивідуалізації місця зберігання дизельного палива, яке має родові ознаки та є замінним майном. Договір також не містить умов щодо здійснення зберігання придбаного позивачем дизельного палива у певних сховищах, які б належали саме відповідачу.

Місцевий господарський суд встановив, що, як визнається ТОВ Надежда 1988 та підтверджується матеріалами справи, відповідач не передав позивачу дизельне паливо на суму 5733082,80 грн за договором № 81 від 15.11.2021. В оскаржуваному рішенні зазначено, що неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору стало матеріальною підставою даного позову.

Тобто підставою для відмови в позові стали виключно ті обставини, що позивач в обґрунтування своїх вимог посилається не лише на умови договору, але і на ст.391 ЦК України (відповідно до якої, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном) та просить усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання ТОВ Надежда 1988 повернути пальне, яке знаходиться на відповідальному безкоштовному зберіганні відповідача згідно з договором № 81 від 15.11.2021 в обсязі 186260 л. дизельного пального на суму 5733082,80 грн з ПДВ.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач також не наводить будь-яких інших заперечень проти доводів апелянта щодо правомірності позовних вимог - окрім посилань на те, що позивачем, на думку відповідача, неправильно обрано спосіб захисту, і що ст.391 ЦК України не підлягає застосуванню до правовідносин сторін у даній справі.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимога власника майна про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном є негаторним позовом, однією з умов застосування якого має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в разі наявності таких відносин здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.

Водночас суд першої інстанції залишив поза увагою те, що КП Об`єднане автогосподарство закладів та установ охорони здоров`я Полтавської області Полтавської обласної ради у позові використовує і зобов`язально-правові способи, наполягаючи на необхідності виконання відповідачем зобов`язань, що виникли з договору і прямо передбачені його умовами.

Стосовно висновку суду першої інстанції про те, що в даному випадку позивачем обрано неналежний спосіб захисту, колегія суддів зазначає наступне.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалися Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Отже, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

У пунктах 108-110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20) викладено такі висновки: "Велика Палата Верховного Суду зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. Відповідну правову позицію викладено також у постанові Верховного Суду від 11.05.2023 у справі № 915/715/16.

Колегія суддів зазначає, що у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічний висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15, у постанові Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 910/11718/22 тощо).

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19, у постанові Верховного Суду від 11.05.2023 у справі № 915/715/16(915/686/21) тощо ).

Надаючи правову кваліфікацію позовним вимогам у даній справі, виходячи зі змісту правовідносин сторін та норм чинного законодавства, якими вони врегульовані, колегія суддів зазначає, що положення ч. 2 ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як примусове виконання обов`язку в натурі.

Згідно з ч. 5 ст.226 ГК України у разі невиконання зобов`язання про передачу їй індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов`язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків.

Зазначений спосіб захисту (примусове виконання обов`язку в натурі) застосовується в зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов`язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов`язку чи уникає його.

Таким чином, право позивача вимагати від свого контрагента виконання конкретних невиконуваних умов договору в натурі (в дійсності) прямо передбачено нормами чинного законодавства.

А саме, позивач як власник речей, визначених родовими ознаками (ч.2 ст.186 ЦК України), що передані на зберігання відповідачеві, в силу ч.1 ст.949 ЦК України управнений вимагати повернення від зберігача відповідної кількості речей такого самого роду та такої самої якості, що узгоджується із ст.953 цього Кодексу та фактично опосередковує такий спосіб судового захисту як спонукання до виконання обов`язку в натурі (п.5 ч.2 ст.16 ЦК України).

Оскільки цей спосіб захисту прямо передбачений чинним законодавством для випадку, що має місце у спірних правовідносинах, та спрямований на відновлення бажаного позивачем права власності на приналежне майно, родові ознаки якого дозволяють через замінність забезпечити саме необхідну натуральну (товарну) форму, відсутні підстави заперечувати ефективність обраного способу судового захисту.

Тому, враховуючи, що змістом позову в даній справі є не саме по собі усунення перешкод у користуванні майном, а вимоги позивача фактично спрямовані на зобов`язання відповідача виконати умови договору щодо повернення пального, яке знаходиться на відповідальному безкоштовному зберіганні відповідача згідно з зазначеним договором колегія суддів зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту прав (примус відповідача до дій щодо повернення пального, які він має здійснити на виконання зобов`язань за договором та отримання позивачем того, на що він розраховував за наслідком його належного виконання) відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, відповідно, задоволення вимоги про зобов`язання повернути пальне призведе до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду.

Відповідне не є виходом за межі позовних вимог або зміною судом предмета позову, оскільки вимога про зобов`язання відповідача повернути пальне, яке знаходиться у нього на відповідальному безкоштовному зберіганні, міститься в позовній заяві.

За своєю природою даний спір є майновим, у зв`язку з чим позивачем при зверненні до суду обґрунтовано, у відповідності до пп 1, 4 п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" сплачено судовий збір у розмірі 85996,24 грн (тобто 1,5% від вартості пального, про повернення якого просить позивач), а також судовий збір у розмірі 128994,36 грн за подання апеляційної скарги (у розмірі 150% від суми 85996,24 грн).

З урахуванням викладеного, дотримуючись вищенаведеного принципу "jura novit curia" ("суд знає закони"), колегія суддів зазначає, що, незважаючи на додаткове обґрунтування позовних вимог положеннями ст.391 ЦК України (які не підлягають застосуванню в даному випадку), а також на наявність формулювання "усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном" позов у даній справі не є негаторним (як необґрунтовано зазначено в оскаржуваному рішенні та у відзиві відповідача на апеляційну скаргу), оскільки за своїм змістом та метою спрямований на зобов`язання відповідача виконати його обов`язки згідно з укладеним між сторонами договором, у відповідності до умов договору, вимог п.5 ч.2 ст.16, ч.1 ст.949, ст.953 ЦК України.

Як було встановлено вище, матеріали справи свідчать про те, що спірне майно (дизельне пальне) у зазначеній позивачем кількості підлягає поверненню позивачеві згідно з умовами договору.

Однак місцевий господарський суд не надав зазначеним обставинам належної правової оцінки, а обмежився лише тлумаченням ст.391 ЦК України, що призвело до відмови в позові з формальних підстав на що обґрунтовано вказує позивач в апеляційній скарзі і що, на думку колегії суддів, не відповідає визначеному ч. 1 ст.2 ГПК України завданню господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Частиною 2 вказаної статті також встановлено, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що апеляційну скаргу позивача слід задовольнити, оскаржуване рішення місцевого господарського суду має бути скасовано з огляду на неправильне застосування норм матеріального права (зокрема, норм, які визначають способи захисту порушених прав), а позовні вимоги щодо зобов`язання ТОВ Надежда 1988 повернути пальне, яке знаходиться на відповідальному безкоштовному зберіганні відповідача згідно з договором № 81 від 15.11.2021 в обсязі 186260 л. дизельного пального на суму 5733082,80 грн з ПДВ підлягають задоволенню (з наведених вище підстав).

Суд апеляційної інстанції в ході даного провадження надав належну оцінку наявним у справі доказам та доводам сторін, зокрема, запереченням відповідача щодо доводів апеляційної скарги.

Водночас, враховуючи, що наведені апелянтом аргументи визнано переконливими та достатніми для висновку про скасування оскаржуваного рішення, керуючись Рішенням ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов`язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Розподіл судових витрат між сторонами за результатами даного апеляційного провадження здійснюється у відповідності до вимог ст.129 ГПК України.

Керуючись п.2 ч.1 статті 275, п.4 ч.1 статті 277, статтями 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства Об`єднане автогосподарство закладів та установ охорони здоров`я Полтавської області Полтавської обласної ради, м. Полтава, задовольнити.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 07.03.2023 у справі № 917/1233/22 скасувати.

Прийняти нове рішення. Позов задовольнити.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Надежда 1988 (вул. Зіньківська 19 - Б, м. Полтава, Полтавська область, 36009, код ЄДРПОУ 43895048) повернути Комунальному підприємству "Об`єднане автогосподарство закладів та установ охорони здоров`я Полтавської області Полтавської обласної ради" (вул. Коцюбинського, 7, м. Полтава, Полтавська область, 36039, код ЄДРПОУ 22548359) пальне, яке знаходиться на відповідальному безкоштовному зберіганні згідно з договором № 81 від 15.11.2021 в обсязі 186260 л. дизельного пального на суму 5733082,80 грн з ПДВ.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Надежда 1988 (вул. Зіньківська 19 - Б, м. Полтава, Полтавська область, 36009, код ЄДРПОУ 43895048) на користь Комунального підприємства "Об`єднане автогосподарство закладів та установ охорони здоров`я Полтавської області Полтавської обласної ради" (вул. Коцюбинського, 7, м. Полтава, Полтавська область, 36039, код ЄДРПОУ 22548359) 85996,24 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та 128994,36 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 08.06.2023

Головуючий суддя О.В. Шевель

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя В.О. Фоміна