Постанова
від 30.05.2023 по справі 904/12079/16
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.05.2023 року м.Дніпро Справа № 904/12079/16

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії

головуючого судді: Мороза В.Ф. (доповідач),

суддів: Паруснікова Ю.Б., Коваль Л.А.

секретар судового засідання Мацекос І.М.

розглянувши апеляційнуу скаргу Концерну "ПІВДЕНРУДА" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2022 (суддя Панна С.П.)

у справі № 904/12079/16

за позовом Концерн "ПІВДЕНРУДА", м. Дніпро

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестамрок", м. Дніпро

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тамрок", м. Дніпро

відповідача-3: ОСОБА_1 , м. Дніпро

відповідача-4: ОСОБА_2 , м. Дніпро

відповідача-5: Товариства з обмеженою відповідальністю "Транскомплекс-В", село Веселе (Дібровська с/р), Синельниківський район, Дніпропетровська область

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-5: Підприємство з іноземними інвестиціями у формі Приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат", село Мала Білозерка, Веселівське шосе 7 км, Василівський район, Запорізька область

про визнання недійсним договору купівлі-продажу

ВСТАНОВИВ:

Концерн "ПІВДЕНРУДА" звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТАМРОК", відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАМРОК", відповідача 3: ОСОБА_3 , відповідача 4: ОСОБА_2 та відповідача 5: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСКОМПЛЕКТ-В", в якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу №278 від 17.02.2014р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕСТАМРОК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАНСКОМПЛЕКТ-В", з приведенням сторін (продавця та покупця) за цим договором у первісний стан.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2017р. у справі №904/12079/16 припинено провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; у задоволенні позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТАМРОК", Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАМРОК", Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСКОМПЛЕКТ-В" відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.09.2017р. у справі №904/12079/16 апеляційну скаргу Концерну "Південруда" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2017 року у справі №904/12079/16 залишено без задоволення, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2017 року у справі №904/12079/16 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 15.05.2018р. у справі №904/12079/16 касаційну скаргу Концерну "Південруда" задоволено частково, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.09.2017р. у справі №904/12079/16 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2017р. у справі №904/12079/16 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Рішенням господарського суду від 10.11.2022 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням Концерном "ПІВДЕНРУДА" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2022 у справі №904/12079/16 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом порушені норми матеріального права, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення.

Так, укладанням спірного договору грубо порушені права позивача як засновника щодо прийняття участі в управлінні справами Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестамрок", оскільки спірний договір укладений за відсутності згоди загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестамрок" на його укладення. Позивач зазначає, що протокол загальних зборів №7 від 11.02.2014 року, на підставі якого директором ТОВ "Вестамрок" укладений оспорюваний договір купівлі-продажу, є сфальсифікованим, а рішення загальних зборів від 11.02.2014 року визнані недійсними в судовому порядку.

Апелянт також звертає увагу на порушення відповідачем-1 вимог Податкового кодексу України в частині визначення звичайної ціни нерухомого майна, яке є предметом оспорюваного договору, що призвело до порушення прав позивача щодо частини прибутку товариства (дивідендів).

Позивач вважає безпідставним висновок місцевого господарського суду щодо наступного схвалення правочину шляхом прийняття рішення загальних зборів 19.05.2017 року, оскільки відповідачем-1 не були дотримані вимоги Закону України "Про господарські товариства" та Статуту Товариства щодо скликання та проведення загальних зборів, чим порушені права позивача на участь у цих зборах.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №904/12079/16 передано на розгляд колегії у складі головуючого судді Мороза В.Ф., суддів Кузнецова В.О., Чередко А.Є.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.12.2022 апеляційну скаргу Концерну "ПІВДЕНРУДА" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2022 у справі №904/12079/16 залишено без руху. Скаржнику надано строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази надіслання копії апеляційної скарги на адресу всіх учасників справи.

Апелянтом подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги та надано докази надіслання копії апеляційної скарги на адресу учасників справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.01.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Концерну "ПІВДЕНРУДА" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2022 у справі №904/12079/16.

14.02.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від третьої особи-1 Підприємства з іноземними інвестиціями у формі Приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" надійшла заява з уточненням дійсної адреси місцезнаходження юридичної особи.

20.02.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від третьої особи-1 Підприємства з іноземними інвестиціями у формі Приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" надійшла заява з уточненням дійсної адреси місцезнаходження юридичної особи з наданням підтверджуючих документів (витягу з ЄДР).

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.02.2023 розгляд апеляційної скарги призначено у судове засідання з викликом сторін на 30.03.2023 об 11 год. 30 хв.

16.03.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від третьої особи-1 Підприємства з іноземними інвестиціями у формі Приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду апеляційної скарги у справі №904/12079/16 визначено колегію у складі головуючого судді Мороза В.Ф., суддів Коваль Л.А., Кузнецов В.О.

У судове засідання 30.03.2023 з`явився представник позивача.

У судовому засіданні 30.03.2023 колегія суддів, порадившись на місці, оголосила про відкладення розгляду справи на 13.04.2023 о 12:00 год.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.04.2023 повідомлено учасників справи про судове засідання у справі №904/12079/16, яке відбудеться 13.04.2023 о 12:00 год

В судове засідання 13.04.2023 з`явились представники позивача та відповідача-3.

У судовому засіданні 13.04.2023 колегія суддів, порадившись на місці, оголосила про перерву в судовому засіданні на 20.04.2023 о 12:20 год.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.04.2023 повідомлено учасників справи про судове засідання у справі №904/12079/16, яке відбудеться 20.04.2023 о 12:20 год.

18.04.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від третьої особи-1 Підприємства з іноземними інвестиціями у формі Приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У зв`язку з незапланованою відпусткою головуючого судді Мороза В.Ф. судове засідання, призначене на 20.04.2023 не відбулося.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.04.2023 повідомлено учасників справи про судове засідання у справі, яке відбудеться 11.05.2023 на 12:15 год.

11.05.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-3 ОСОБА_1 надійшли пояснення у справі, в яких останній наголосив на відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін.

У зв`язку з тривалою відпусткою члена колегії судді Кузнецова В.О. та здійсненням перерозподілу судової справи між суддями, судове засідання призначене на 11.05.2023 не відбулося.

На підставі розпорядження керівника апарату суду щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи, у зв`язку із перебуванням у відпустці судді Кузнецова В.О., згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду апеляційних скарг у справі №904/12079/16 визначено колегію у складі головуючого судді Мороза В.Ф., суддів Коваль Л.А., Парусніков Ю.Б.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.05.2023 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Концерну "ПІВДЕНРУДА" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2022 у справі №904/12079/16.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.05.2023 повідомлено учасників справи про судове засідання у справі, яке відбудеться 30.05.2023 о 14:30 год. Визнано явку представників сторін в судове засідання не обов`язковою.

22.05.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від третьої особи-1 Підприємства з іноземними інвестиціями у формі Приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Клопотання обґрунтоване неможливістю розгляду справи та проведення слухань (судових засідань) у зв`язку з триваючою дією військового стану на території України внаслідок збройної агресії російської федерації.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Зважаючи на те, що судові засідання у справі вже відкладалися 30.03.2023, 13.04.2023, 20.04.2023, 11.05.2023, а судом явка сторін обов`язковою не визнавалась, відтак, суд не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та відмовляє у задоволенні заявленого клопотання.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Також, за приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про місце, дату та час судового засідання, у судове засідання 30.05.2023 не з`явилися, явку уповноважених представників не забезпечили, про причини неявки суд не проінформували.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, зважаючи на надані представниками сторін у судових засідання 30.03.2023, 13.04.2023 пояснення щодо вимог апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах (в матеріалах справи наявні пояснення відповідача-3 на апеляційну скаргу), а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників сторін.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Розгляд справи здійснювався судом за відсутності учасників справи, відповідно до частини 3 статті 222 ГПК України без фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Концерн "Південруда" станом на 17.02.2014 року (час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу) та на даний час, був та є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестамрок", частка якого у статутному капіталі Товариства становила 0,1%, що підтверджується розділами 1, 3 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестамрок", який затверджений протоколом №1/2013 загальних зборів учасників Товариства від 16.01.2013 року, зареєстрованим 05.02.2013 року, номер запису 12241050008044498, а також Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 17.02.2014 року.

Відповідно до розділів 1, 3 вказаної редакції Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестамрок" розмір статутного капіталу становить 9 000,00 грн. Учасниками товариства є Товариство з обмеженою відповідальністю "Тамрок" розмір внеску 8 991,00 грн., що становить 99,9% статутного капіталу та Концерн "Південруда" - розмір внеску 9,00 грн., що становить 0,1% статутного капіталу.

17.02.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вестамрок" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транскомплект-В" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцю, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити визначене у пункті 1.2. цього договору нерухоме майно, а саме: дробильно-сортувальний комплекс з переробки відвалу пустих порід ЗЗРК (далі нерухоме майно), що знаходиться за адресою: Запорізька область, Василівський район, с/рада Малобілозерська, Веселівське шосе, 7 км, буд. 2.

Договір посвідчений 17.02.2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Буцьких О.О. та зареєстровано в реєстрі за №278.

Відповідно до пункту 2.1 договору продаж нерухомого майна за домовленістю вчинений за 121 616,57 грн. без ПДВ, сума з ПДВ склала 145 939,08грн.

Договір купівлі-продажу підписаний з боку продавця - директором Ториваства з обмеженою відповідальністю "Вестамрок" ОСОБА_4 , який діяв на підставі Статуту Товариства, з боку покупця директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Транскомплект-В" ОСОБА_5 , який діяв на підставі Статуту Товариства.

Пунктом 11.5 статуту ТОВ "Вестамрок" визначена виключна компетенція загальних зборів учасників товариства, до якої належить, зокрема, надання попередньої згоди на укладення договорів (угод) на суму понад 100 000,00 грн.

Пунктом 12.2 статуту ТОВ "Вестамрок" передбачено, що директор вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів Учасників. Так, директор, зокрема, має право без довіреності та письмової згоди загальних зборів учасників товариства укладати угоди та правочини, що не перевищують 100 000,00 грн.

З наданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Буцьких О.О. протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Вестамрок" № 7 від 11.02.2014, загальними зборами учасників товариства вбачається, що було прийнято рішення про надання директору ТОВ "Вестамрок" ОСОБА_4 повноваження на укладення договорів, цивільно-правових угод та інших угод з продажу дробильно-сортувального комплексу по переробці відвалу пустих порід ЗЗРК третім особам, що перевищують суму 100 000,00 грн (т. 1 а.с. 103).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2017р. по справі №904/1696/17, яке набрало законної сили, були визнані недійсними рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТАМРОК" (49027, м. Дніпро, вул. І. Акінфієва, 1, код 30983061), що оформлені протоколом № 7 від 11.02.2014.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що згода загальних зборів товариства на укладання договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства. Повноваження органу управління товариства ( на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства права не мають. Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою навіть без передбаченої статутом згоди вищого органу товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою-стороною договору, а не корпоративних прав його учасника.

Крім того, зазначив, що враховуючи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не є учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестамрок", зазначені особи не можуть бути учасниками даного корпоративного спору, відповідно, місцевий господарський суд дійшов до правильного висновку про припинення провадження у справі в частині позовних вимог до відповідачів-3,4 на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позов подано до відповідачів, які не мають статусу юридичної особи або громадянина - суб`єкта підприємницької діяльності і не є учасниками корпоративних відносин (пункт 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Концерн "ПІВДЕНРУДА" звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТАМРОК", відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАМРОК", відповідача 3: ОСОБА_3 , відповідача 4: ОСОБА_2 та відповідача 5: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСКОМПЛЕКТ-В", в якому просило визнати недійсним договір купівлі-продажу №278 від 17.02.2014р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕСТАМРОК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАНСКОМПЛЕКТ-В", з приведенням сторін (продавця та покупця) за цим договором у первісний стан.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення вимог Закону України "Про господарські товариства", статуту ТОВ "ВЕСТАМРОК", укладеного Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕСТАМРОК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАНСКОМПЛЕКТ-В" договору купівлі-продажу №278 від 17.02.2014р., оскільки була відсутня згода загальних зборів учасників ТОВ "ВЕСТАМРОК" на укладення оспорюваного договору. Також позивач посилався на порушення відповідачем-1 вимог Податкового кодексу України в частині визначення звичайної ціни нерухомого майна, яке є предметом оспорюваного договору.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2017р. у справі №904/12079/16, залишеним без змін Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.09.2017, припинено провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; у задоволенні позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТАМРОК", Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАМРОК", Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСКОМПЛЕКТ-В" відмовлено.

Рішення суду касаційної інстанції вмотивовано тим, що:

1) суди, встановивши, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, визнано недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ "Вестамрок", оформлених протоколом №7 від 11.02.2014 (про вчинення правочину з продажу дробильно-сортувального комплексу по переробці відвалу пустих порід ЗЗРК та уповноваження директора товариства на його укладення), дійшли передчасного висновку, що такі обставини не є підставою для визнання недійсним договору, мотивуючи це тим, що такі рішення були прийняті та набрали законної сили після його укладення;

2) сам факт визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства не може слугувати єдиною підставою для висновку про недійсність договору. Проте такий договір може бути визнано недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно;

3) Закон не встановлює вичерпного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах з юридичною особою. Тому з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (ст. 12 ЦК України) висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, обумовлених договором, і чи настали такі наслідки насправді. Таким чином, підлягає оцінці не лише поведінка третьої особи до та в момент укладення оспорюваного договору, але й після його укладення, зокрема необхідно встановити, чи виконала третя особа свої обов`язки за договором, у який спосіб у подальшому третя особа розпорядилася одержаним за оспорюваним договором майном, чи не було залучення третьої особи до участі в укладенні договору формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета договору з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно (аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 12.07.2017 у справі № 3-537гс17, від 27.04.2016 у справі № 6-62цс16);

4) суди не надали оцінки обставинам, установлення та оцінка яких є необхідними для правильного застосування статті 92 ЦК України, не проаналізували поведінку покупця (ТОВ "Транскомплект-В") за оспорюваним правочином, а саме: як у подальшому він розпорядився предметом оспорюваного договору, чи є обґрунтовані підстави для висновку, що участь ТОВ "Транскомплект-В" як покупця в укладенні договору була формальною, спрямованою на протиправне позбавлення ТОВ "Вестамрок" нерухомого майна;

5) суди попередніх інстанцій зазначаючи про те, що спірний правочин було схвалено фактичним виконанням договору купівлі-продажу №278 від 17.02.2014, в порушення вимог ст. 241 ЦК України не вказали, які дії особи (ТОВ "Вестамрок"), в інтересах якої було укладено спірний договір свідчать про подальше його схвалення, при тому, що рішеннями господарських судів скасовано рішення загальних зборів учасників ТОВ "Вестамрок" (про надання повноважень директору на укладення спірного договору та про схвалення спірного договору), що оформлені протоколами № 7 від 11.02.2014 та № 01/0517 від 19.05.2017;

6) суди попередніх інстанцій зазначили про те, що наявність чи відсутність порушень під час визначення вартості майна у спірному договорі не стосується реалізації позивачем своїх корпоративних прав, як учасника ТОВ "Вестамрок", в той час як позивач, звертаючись із даним позовом, зазначав, що заниження ціни майна у спірному договорі порушує його корпоративні права, які передбачені ст. 10 Закону України "Про господарські товариства", зокрема, право на отримання частки прибутку.

Як передбачено ч. 5 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

В свою чергу, за приписами ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Таким чином, розгляд даної справи повинен відбуватися з обов`язковим урахуванням висновків та вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 15.08.2018.

Так, предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу №278 від 17.02.2014р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕСТАМРОК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАНСКОМПЛЕКТ-В", з приведенням сторін (продавця та покупця) за цим договором у первісний стан.

Концерн "Південруда" вважає, що спірний договір купівлі-продажу від 17.02.2014 року підлягає визнанню недійсним відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, проти чого заперечують відповідачі та третя особа, що і є причиною виникнення спору.

Позивач вважає, що відповідно до п.11.5. Статуту відповідача-1 до виключної компетенції загальних зборів учасників відповідача-1 належить, зокрема, надання попередньої згоди на укладання договорів (угод) на суму 100 000,00грн.; надання попередньої згоди на укладання угод (незалежно від суми), предметом яких є відчуження основних засобів. Однак, враховуючи нехтування прав позивача, як учасника відповідача-1, та оформлення відповідачем-1 протоколу без фактичного проведення загальних зборів та навіть без повідомлення позивача щодо наміру та факту укладення договору, оспорюваний правочин був укладений без такої попередньої згоди, що в свою чергу, призвело до порушення права позивача на отримання інформації про діяльність відповідача-1. Також позивач звертає увагу суду на те, що на момент проведення загальних зборів (11.02.2014р.) та на момент відчуження нерухомого майна (17.02.2014р.) вона була учасником відповідача-1 та не приймала участі в зазначених вище зборах, не була повідомлена про їх проведення, оскільки вона в цей час перебувала за кордоном.

Варто зауважити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала правові висновки щодо можливості учасника товариства від свого імені звертатися до суду з позовами з підстави вчинення товариством правочинів або інших дій чи бездіяльності.

Так, за змістом статей 92, 97 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

За положеннями статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

Відповідно до частини першої статті 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, зокрема, брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

За змістом частин першої, третьої та четвертої статті 92 Цивільного кодексу України, частини першої статті 89 Господарського кодексу України, пункту 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» орган юридичної особи має повноваження щодо представництва юридичної особи (з можливістю їх обмеження відповідно до установчих документів чи закону), створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва, наведене у статті 237 Цивільного кодексу України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17 (провадження № 12-45гс19, пункт 6.18).

Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (стаття 239 Цивільного кодексу України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи. Отже, підписання від імені товариства договору чи іншого правочину без передбаченого статутом попереднього погодження загальними зборами цього товариства або з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на вчинення правочину може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасника, оскільки виконавчий орган діє саме від імені товариства, а не його учасників.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 02.05.2018 у справі № 923/20/17 дійшов висновків, відповідно до яких укладення директором товариства договорів, сума яких перевищує визначену в статуті суму без передбаченої статутом згоди загальних зборів товариства, порушує корпоративні права позивача на управління справами такого товариства, які полягають у наданні згоди учасниками товариства, оформленої рішенням загальних зборів учасників, на укладання таких договорів.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку у постанові від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19), оскільки згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства.

Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які за загальним правилом діяти від імені товариства не мають права.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 13.01.2020 у справі №910/10734/18 зазначила, що у постановах від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17 та від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що договори, укладені посадовою особою товариства без передбаченої статутом згоди загальних зборів, не порушують прав та інтересів учасників такого товариства оскільки:

- згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства. Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства права не мають;

- за договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому правовий стан (сукупність прав та обов`язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється;

- підписання генеральним директором оспорюваних договорів без передбаченої статутом згоди загальних зборів цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасника, оскільки генеральний директор діяв саме від імені товариства, а не його учасників.

Зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду має загальний характер та не залежить від розміру частки учасника у статутному капіталі товариства, отримання ним прибутку від діяльності товариства або реалізації корпоративного права на управління діяльністю товариства.

Матеріалами справи засвідчено, що Концерн "Південруда" станом на 17.02.2014 року (час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу) та на даний час, був та є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестамрок", частка якого у статутному капіталі Товариства становила 0,1%, що підтверджується розділами 1, 3 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестамрок", який затверджений протоколом №1/2013 загальних зборів учасників Товариства від 16.01.2013 року, зареєстрованим 05.02.2013 року, номер запису 12241050008044498, а також Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 17.02.2014 року.

З огляду на викладене, наведений висновок Великої Палати Верховного Суду є релевантним до спірних правовідносин.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц досліджувала можливість учасника товариства від свого імені звертатися до суду з позовами з підстави вчинення товариством правочинів або інших дій чи бездіяльності та сформувала наступний правовий висновок.

«Укладення виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою стороною договору, а не корпоративних прав його учасника; належним позивачем у подібних справах є юридична особа, права якої порушено, а не її учасник».

Наведене слідує з того, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), згідно з якою акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення від 20 травня 1998 року у справі Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95, пункти 46 52; рішення від 18 жовтня 2005 року у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України (Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28 30; рішення від 21 грудня 2017 року у справі Фельдман та банк Слов`янський проти України, заява № 42758/05, пункт 30). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, ЄСПЛ розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участі у справі в особі своїх органів (рішення від 21 грудня 2017 року у справі Фельдман та банк Слов`янський проти України, заява № 42758/05).

Подібні правові висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19), від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17 (провадження № 12-264гс18), від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (провадження № 12-90гс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18 (провадження № 12-159гс19), від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19).

Таким чином, належним заявником є той, хто звертається за захистом саме свого права.

Національне законодавство України також наголошує на наявності в особи права на звернення за захистом свого особистого права. Зокрема, стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Так само і частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України містить положення, відповідно до яких юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, належним позивачем у подібних справах є юридична особа, права якої порушено, а не її учасник.

Сучасний підхід до використання теорії проникнення за корпоративну завісу сформувався в ЄСПЛ починаючи з рішення 1995 року у справі Agrotexim and Others v. Greece.

Застосовуючи зазначений підхід, ЄСПЛ відтворив правову позицію Міжнародного суду ООН, що була висловлена ним у рішенні у справі Barcelona Traction, Light and Power Company Limited від 05.02.1970.

У пункті 56 вказаного вище рішення відзначено, що незалежність юридичної особи не можна вважати абсолютною. У цьому контексті проникнення за корпоративну завісу або ігнорування статусу юридичної особи визнається адекватним та справедливим у певних обставинах або для досягнення певної мети.

Ця теза була відображена, розвинена та конкретизована на рівні практики ЄСПЛ.

ЄСПЛ проводить різницю між скаргами, поданими акціонерами про заходи, що зачіпають їх права як акціонерів, та про дії, що зачіпають права компанії, у яких вони володіють акціями (Agrotexim and Others v. Greece, пункти 65 66; Albert and Others v. Hungary [GC], пункт 122).

В одній групі справ самі акціонери можуть вважатися потерпілими в розумінні статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) (Olczak v. Poland, пункти 57 62; Albert and Others v. Hungary [GC], пункти 126 134, та цитовані в них посилання; Project-Trade d.o.o. v. Croatia, пункти 44 47).

В іншій групі справ загальний принцип такий, що акціонери компаній не можуть розглядатися як потерпілі у розумінні Конвенції, щодо дій та заходів, що стосуються їхньої компанії. Однак при цьому ЄСПЛ у низці справ передбачає можливість для відступу від указаного в цьому пункті загального принципу.

Так, у пункті 66 рішення від 24 жовтня 1995 року у справі Agrotexim and Others v. Greece, № 14807/89) ЄСПЛ зазначив, що підходи проникнення за корпоративну завісу або ігнорування статусу юридичної особи можуть застосуватись тільки у виняткових випадках, наприклад коли чітко встановлено, що компанія не мала можливості безпосередньо звернутись до інституцій Конвенції через органи управління юридичної особи або через ліквідаторів.

У рішенні від 26 жовтня 2000 року у справі G. J. v. Luxembourg (№ 21156/93) суд встановив, що підприємство було ліквідовано, а подана до суду скарга стосувалася діяльності ліквідаторів. За цих обставин ЄСПЛ вважав, що компанія як юридична особа на той час не могла подати скаргу до Комісії.

У справі Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic) (№ 29010/95, рішення від 21 жовтня 2003 року) заявником був банк (через свого колишнього голову-акціонера, який володів контрольним пакетом акцій), у якому Чеським Національним Банком було запроваджено тимчасову (примусову) адміністрацію через незадовільний фінансовий стан банку та його ліквідацію. Суть скарги заявника до ЄСПЛ полягала в тому, що банк був позбавлений доступу до суду, де банк хотів виступити з протестом проти запровадження тимчасової адміністрації.

У рішенні від 07 липня 2020 року у справі Camberrow MM5 AD v. Bulgaria (№ 50357/99) ЄСПЛ вважав, що через конфлікт інтересів між компанією (банком) та її спеціальною адміністрацією і довіреними особами сам банк не міг подати справу до ЄСПЛ.

У пункті 26 рішення від 21 грудня 2017 року у справі Фельдман та банк Слов`янський проти України ЄСПЛ зазначив, що проникнення за корпоративну завісу або нехтування правосуб`єктністю компанії може бути виправданим лише за виключних обставин, зокрема якщо точно встановлено, що компанія не може звернутися до конвенційних установ через органи, утворені згідно з її статутом, або у випадку ліквідації через її ліквідаторів.

У рішенні від 07 липня 2020 року Alberts and Others v. Hungary (пункти 133 та 134) ЄСПЛ зазначив, що у справах Agrotexim and Others v. Greece та Olczak v. Poland встановлені загальні принципи того, що заходи, які направлені або націлені на права акціонерів, необхідно відрізняти від втручання в право компанії на мирне володіння майном. Дії, що зачіпають права акціонерів, відрізняються від заходів та процедур, що стосуються компанії, тим, що їх характер та імовірний ефект прямо та особисто зачіпає права акціонерів і виходить за межі простого втручання в інтереси компанії, порушуючи положення акціонерів у структурі управління компанії.

ЄСПЛ у вказаному рішенні також звертає увагу, що для того аби акціонери компанії могли довести, що їх звернення з питань, які стосуються компанії, були виправдані винятковими обставинами (exceptional circumstances), такі акціонери повинні навести вагомі та переконливі причини, що доводять відсутність у самої компанії практичної та ефективної можливості звернутися до суду через органи, створені відповідно до її статуту.

За змістом рішенням ЄСПЛ у справі Alberts and Others v. Hungary, такими винятковими обставинами можуть бути, зокрема, запровадження відносно компанії зовнішнього нагляду або контролю у зв`язку з її фінансовими або іншими труднощами, або якщо особа, до завдання якої відносився захист інтересів компанії, не була здатна або не хотіла звертатися до суду, або якщо виникли розбіжності між акціонерами та тимчасовим керуючим (наприклад, відсторонення від посади керуючого та призначення тимчасового керуючого).

Таким чином, допускається проникнення за корпоративну завісу та звернення учасників товариства з позовом в інтересах самого товариства, але за виняткових обставин.

Якщо екстраполювати наведені висновки ЄСПЛ на національне законодавство, то Велика Палата Верховного Суду вважає, що такими винятковими обставинами можуть бути, наприклад, відкриття ліквідаційної процедури та визнання боржника банкрутом, наслідком чого є припинення повноважень органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також припинення повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута, або запровадження тимчасової адміністрації чи оголошення про ліквідацію банку, в результаті чого припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту).

Разом з тим, в цій справі, що переглядається, Концерн "Південруда" не зазначає про виключні обставини і їх наявність судом не встановлена. Зокрема, матеріали справи не містять відомостей, що відносно ТОВ «ВЕСТАМРОК» була відкрита ліквідаційна процедура та його було визнано банкрутом, а ліквідатор неналежним чином вчиняє дії на захист прав банкрута.

Отже, укладення директором ТОВ «ВЕСТАМРОК» оспорюваного договору без попереднього погодження загальними зборами цього Товариства може порушувати права та інтереси цього Товариства, а не корпоративні права Концерну "Південруда".

Враховуючи відсутність порушення спірним договором прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові, апеляційний суд міг не надавати оцінки законності указаного правочину, оскільки вона надавалася б в іншій справі за позовом належного позивача за застосуванням належного способу захисту, проте, зважаючи на приписи ч. 5 ст. 310 та ч. 1 ст. 316 ГПК України повинен виконати вказівки Верховного Суду та дослідити інші обставини.

Так, щодо висновків Верховного Суду по пунктам 1-2.

Дійсно, як вбачається з матеріалів справи, рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Вестамрок", оформленим протоколом № 7 від 11.02.2014, було надано директору ТОВ "Вестамрок" ОСОБА_4 повноваження на укладення договорів, цивільно-правових угод та інших угод з продажу дробильно-сортувального комплексу по переробці відвалу пустих порід ЗЗРК третім особам, що перевищують суму 100 000,00 грн (т. 1 а.с. 103).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2017 у справі №904/1696/17, яке набрало законної сили, були визнані недійсними рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТАМРОК", що оформлені протоколом № 7 від 11.02.2014.

19.05.2017 ТОВ "Вестамрок" було проведено загальні збори учасників, оформлені протоколом № 01/0517 від 19.05.2017.

Загальними зборами учасників товариства від 19.05.2017 розглянуто наступні питання порядку денного зборів:

- обрання голови та секретаря загальних зборів учасників товариства;

- розгляд питання щодо схвалення правочину: договору купівлі-продажу дробильно-сортувального комплексу по переробці відвалу пустих порід ЗЗРК, який укладено 17.02.2014 Товариством з обмеженою відповідальністю "Вестамрок" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транскомплект-В".

Відповідно до наведеного порядку денного зборів загальними зборами учасників товариства прийняті такі рішення:

- з першого питання порядку денного зборів (обрання голови та секретаря загальних зборів учасників Товариства): секретарем загальних зборів учасників Товариства обрати ОСОБА_3, головою загальних зборів учасників товариства обрати ОСОБА_2;

- з другого питання порядку денного вирішили визнати продаж ДСК доцільним та схвалити правочин - договір купівлі-продажу дробильно-сортувального комплексу по переробці відвалу пустих порід ЗЗРК, укладений 17.02.2014 ТОВ "Вестамрок" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транскомплект-В" за ціною 145 939,08 грн з ПДВ або 121 616,57 грн без ПДВ.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2017 року у справі № 904/6965/17, яке набрало законної сили, визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Вестамрок", яке оформлене протоколом №01/0517 від 19.05.2017.

27.02.2018 відбулись загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестамрок", рішення яких оформлені протоколом № 01/0218.

На загальних зборах ТОВ "Вестамрок" 27.02.2018 прийнято наступні рішення: обрано секретаря загальних зборів товариства та голову; вирішено доповнити порядок денний дев`ятим питанням: "Уповноваження обраних голови та секретаря даних зборів товариства на підписання даного протоколу загальних зборів товариства та нової редакції статуту товариства"; схвалено правочин - договір купівлі-продажу Дробильно-сортувального комплексу по переробці відвалу пустих порід ЗЗРК, укладений 17.02.2014 між ТОВ "Вестамрок" та ТОВ "Транскомплект-В" за ціною 145 939,08 грн, з ПДВ або 121 616,57 грн без ПДВ; затверджено нову редакцію статуту товариства; уповноважено ОСОБА_6 подати документи, пов`язані із прийнятими на зборах рішеннями, зокрема, але не виключно, статут товариства у новій редакції, протокол загальних зборів, підписати та подати відповідні заяви державному реєстратору та здійснити будь-які необхідні дії для внесення змін до відомостей про товариство, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; уповноважено голову та секретаря даних загальних зборів товариства на підписання протоколу загальних зборів товариства та нової редакції статуту товариства.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.12.2020 у справі №904/1570/20, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Отже, судом встановлено, що рішення загальних зборів учасників ТОВ "Вестамрок", оформлене протоколом №7 від 11.02.2014 (про вчинення оспорюваного правочину) було визнано судом недійсним. Проте, як правильно зазначив Верховний Суд, наведене не може бути достатньою підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу №278 від 17.02.2014р.

До того ж, в подальшому загальними зборами ТОВ "Вестамрок" 27.02.2018 було прийнято рішення, оформлене протоколом № 01/0218, яким схвалено правочин - договір купівлі-продажу Дробильно-сортувального комплексу по переробці відвалу пустих порід ЗЗРК, укладений 17.02.2014 між ТОВ "Вестамрок" та ТОВ "Транскомплект-В" за ціною 145 939,08 грн, з ПДВ або 121 616,57 грн без ПДВ. Вказане рішення є чинним.

Щодо дослідження поведінки покупця за договором - ТОВ "Транскомплект-В" слід зазначити, що матеріали справи не містять доказів недобросовісної поведінки згаданої юридичної особи, в тому числі злочинної домовленості представників сторін на укладення оспорюваного правочину, вчинення його під впливом обману або тяжкої обставини. Договір купівлі-продажу №278 від 17.02.2014 породив правові наслідки, обумовлені ним (ТОВ "Транскомплект-В" набуло право власності на визначене майно ТОВ "Вестамрок", а останнє отримало за нього грошові кошти в сумі 145 939,08 грн, з ПДВ. При цьому позивачем не доведено факту заниження ціни / її невідповідності ринковій ціні саме внаслідок дій покупця (впливу на посадових осіб ТОВ "Вестамрок"), в той час як сторони правочину стверджують про досягнуту домовленість щодо ціни та її погодження загальними зборами продавця.

Крім того, придбання ТОВ "Транскомплект-В" Дробильно-сортувального комплексу по переробці відвалу пустих порід ЗЗРК було продиктоване економічними цілями, зокрема, як вказує покупець він мав намір використовувати його в своїй господарській діяльності, тобто правочин мав розумну ділову мету. В подальшому в ході його детального обстеження та експлуатації було встановлено недоцільність вкладень у його модернізацію та утримання, а тому прийнято рішення про його продаж. 26.02.2015 між ТОВ "Транскомплект-В" (продавець) та ПІІ ПАТ "Запорізький залізорудний комбінат" було укладено договір купівлі-продажу вищеозначеного майна за ціною 308 000,00 грн. В свою чергу, як зазначають сторони продаж відповідачем-1 відповідачу-5 нерухомого майна було здійснено за залишковою балансовою вартістю, що не суперечить нормам бухгалтерського та податкового обліку, а ріст ціни пояснюється курсовою різницею (курс долара США по відношенню до гривні станом на 17.02.2014 складав 8.6405, а 26.02.2015 - вже 30.0102 гривень за долар) та домовленістю сторін, що відповідає приписам ст.ст. 6, 627 ЦК України.

Отже, встановлені обставини не свідчать про формальне залучення ТОВ "Транскомплект-В" для укладення договору відчуження комплексу з метою протиправного позбавлення ТОВ "Вестамрок" права власності на майно, що складає собою предмет договору, оскільки подальший продаж майна відбувся аж через рік після його придбання та мав обґрунтоване пояснення доцільності такої операції (економічну мету).

В цьому аспекті апеляційний суд надав вичерпну оцінку обставинам, на яких наголошував Верховний Суд в частині висновків за пунктами 3-4.

Щодо висновку Верховного Суду по п. 5, то колегія суддів зауважує, що за приписами ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно із частиною першою статті 46 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» значний правочин, правочин із заінтересованістю, вчинений з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки товариства лише у разі подальшого схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення.

За змістом зазначених положень якщо правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, не був схвалений особою (зокрема, юридичною особою в особі органу, уповноваженого надавати згоду на вчинення правочину), то такий правочин не створює, не змінює і не припиняє цивільні права та обов`язки особи в силу закону. Натомість у разі наступного схвалення такого правочину він вважається укладеним з моменту його вчинення.

Як вже було зазначено, загальними зборами ТОВ "Вестамрок" 27.02.2018 було прийнято рішення, оформлене протоколом № 01/0218, яким схвалено правочин - договір купівлі-продажу Дробильно-сортувального комплексу по переробці відвалу пустих порід ЗЗРК, укладений 17.02.2014 між ТОВ "Вестамрок" та ТОВ "Транскомплект-В" за ціною 145 939,08 грн, з ПДВ або 121 616,57 грн без ПДВ. Вказане рішення оскаржувалося Концерном "Південруда" в судовому порядку, за результатом чого не було визнано недійсним, тобто є тим самим остаточним схваленням оспорюваного правочину, що мало місце до постановлення рішення судом першої інстанції у цій справі та враховується судом на виконання вказівок, наданих у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2018 у даній справі.

Щодо обставин, викладених в п. 6 постанови суду касаційної інстанції, варто наголосити, що позивачу не належить право використовувати спірне майно у господарській діяльності та отримувати прибуток у разі реалізації або використання спірного майна, бо таке право належить самому ТОВ "Вестамрок".

Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, зокрема, брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

Вказане положення цивільного законодавства означає, що учасник товариства уповноважений брати участь у вищому органі товариства при вирішенні ним питання про розподіл прибутку, в тому числі при вирішенні питання про виплату за рахунок прибутку дивідендів учасникам.

Зазначене повноваження не є суб`єктивним правом на одержання дивідендів, і таке повноваження належить учаснику в силу закону, тобто незалежно від вирішення спору у справі, що переглядається.

При цьому прийняття рішення про виплату або невиплату дивідендів є правом Товариства, а не обов`язком.

І лише у разі прийняття товариством (в особі вищого органу) рішення про виплату учасникам дивідендів у певному розмірі, яке є одностороннім правочином товариства, спрямованим на виникнення прав учасників товариства, в учасників виникає суб`єктивне право вимоги до товариства щодо сплати сум дивідендів у визначеному рішенням товариства розмірі.

Поміж іншого, апеляційний суд вважає за необхідне також зазначити, що позовні вимоги у цій справі спрямовані на визнання спірного договору недійсним та відновлення становища, що існувало до його укладення, тобто мова йде про застосування правових наслідків недійсності правочину в порядку ст. 216 ЦК України шляхом приведення сторін (продавця та покупця) за цим договором у первісний стан.

Разом з тим, позовні вимоги в цій частині не відповідають належному способу захисту прав Концерну "Південруда".

Наведений висновок слідує з того, що якщо позивач прагне відновити за продавцем втрачене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності (принцип реєстраційного підтвердження володіння, сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18, пункти 43, 89) та інші), то застосовуються способи захисту прав, які приводять до набуття позивачем володіння нерухомим майном, зокрема, віндикаційний позов (стаття 387 Цивільного кодексу України).

Зазначений спосіб захисту прав опосередковуються вимогами про витребування нерухомого майна. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном введення його у володіння полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункти 95-98), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 146) та інших.

Відповідачем за позовними вимогами про витребування (повернення, стягнення) нерухомого майна завжди є особа, за якою зареєстроване право на нерухоме майно, оскільки саме така особа як книжковий володілець (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 61) та постанови Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 329/1114/19-ц, від 01.08.2021 у справі № 329/253/20, від 21.04.2022 у справі № 759/10589/13-ц) може бути позбавлена майна в разі задоволення позову.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

Як вже було встановлено судом, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, відчужений за договором купівлі-продажу №278 від 17.02.2014, укладеним між ТОВ "Вестамрок" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транскомплект-В", дробильно-сортувальний комплекс по переробці відвалу пустих порід ЗЗРК, 26.02.2015 було продано ПІІ ПАТ "Запорізький залізорудний комбінат", який наразі є його зареєстрованим власником. При цьому вказана юридична особа має статус у даній справі третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-5 і вимог про витребування майна з її володіння позивачем не заявлено.

З цього слідує, що визнання недійсним договору купівлі-продажу №278 від 17.02.2014 не призвело до відновлення становища, що існувало до його укладення (приведення сторін (продавця та покупця) за цим договором у первісний стан, тобто позивачем ще й обрано неналежний спосіб захисту прав, що також є самостійною підставою для відмови в позові.

Поряд з цим, колегія суддів вкотре наголошує, що чітке відмежування особистості компанії від особистості учасника, в тому числі мажоритарного, є загальновизнаним.

Звернення учасника господарського товариства до суду з позовом про відновлення становища товариства, яке існувало до порушення, можливе, якщо, зокрема, учасник господарського товариства доведе, що мав місце правочин, вчинений з метою завдання шкоди товариству та самому учаснику (виведення майна з товариства без справедливої компенсації, позбавлення його ліквідних активів, ринкових можливостей, погіршення його майнового чи фінансового стану, безпідставне взяття на себе зобов`язань чи іншого майнового тягаря).

Із цього приводу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц зазначила, що необхідно розмежовувати звернення учасника до суду від свого імені і звернення від імені товариства.

Оскільки товариство та його учасники є різними суб`єктами права, кожний з яких має власне відокремлене майно, то виведення майна з товариства без справедливої компенсації, позбавлення його ліквідних активів, ринкових можливостей, погіршення його майнового чи фінансового стану, безпідставне взяття на себе зобов`язань чи іншого майнового тягаря спричиняє негативні наслідки саме для товариства, а не для його учасників. Із цих же причин учасник товариства та товариство не можуть мати права на позов (у матеріальному значенні) з одним і тим самим предметом. Тому в цих випадках звернення учасника товариства з позовом від власного імені не допускається. За протилежного підходу було б можливим ініціювання різних судових процесів щодо одного і того ж предмета, зокрема з метою поставити учасником товариства (або товариством) під сумнів остаточність та правову визначеність постановленого в межах справи за участю товариства (або його учасника) судового рішення, яким вирішений спір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19, пункт 7.48).

Водночас, майновий стан товариства не є байдужим для його учасників. Так, від такого стану може залежати як вартість частки учасника товариства, так і можливість прийняття товариством рішення про виплату учасникам дивідендів у тому чи іншому розмірі. Таким чином, хоча порушення прав товариства не є порушенням прав чи прямого (безпосереднього) інтересу учасника, але учасник може мати похідний інтерес у захисті прав товариства.

Необхідно також зазначити, що особа може мати похідний інтерес у захисті прав іншої особи не тільки у випадку, коли особа є учасником товариства. Похідний інтерес можуть мати, наприклад, кредитори боржника в захисті прав боржника у процедурі банкрутства, у виконавчому провадженні, у процедурі ліквідації банків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункти 72, 77, 78, 101, 105).

Похідний інтерес задовольняється через різні правові інститути.

Зокрема, до них належить інститут так званого похідного позову. Відповідно до частини першої статті 54 Господарського процесуального кодексу України власник (власники), учасник (учасники), акціонер (акціонери) юридичної особи, якому (яким) сукупно належить 5 і більше відсотків статутного капіталу товариства (голосуючих акцій) або частка у власності юридичної особи якого (яких) сукупно становить 5 і більше відсотків, може (можуть) подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою.

Відповідно до частин другої, третьої статті 54 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за таким позовом зазначена юридична особа набуває статусу позивача, але не вправі здійснювати свої процесуальні права та обов`язки без згоди власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів), який (які) подав (подали) позов. Посадова особа, до якої пред`явлений позов, не вправі представляти юридичну особу та призначати іншу особу для представництва юридичної особи в даній справі. До закінчення підготовчого засідання у справі інший співвласник (співвласники), учасник (учасники), акціонер (акціонери) цієї юридичної особи має (мають) право приєднатися до поданого позову шляхом подання до суду відповідної заяви, після чого він (вони) набуває (набувають) таких самих процесуальних прав та обов`язків, як і власник (учасник, акціонер), який подав позов.

Отже, за похідним позовом учасник, член, акціонер набуває статусу процесуального представника юридичної особи, якій завдано збитків, але не має власного права на позов (у матеріальному значенні) до порушника.

Як вже раніше зазначалося, відповідно до усталеної практики ЄСПЛ акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункти 73-76).

В свою чергу, неможливість звернення юридичної особи до суду в особі свого виконавчого органу може бути підставою для такого звернення учасником від імені юридичної особи, а не від власного імені.

Проте в такому випадку позивачем є саме товариство, від імені якого звертається учасник з позовом.

У даній же справі Концерн "Південруда" визначене у статусі самостійного позивача та обґрунтовувало позов саме порушенням своїх корпоративних прав, які передбачені ст. 10 Закону України "Про господарські товариства", зокрема, права на отримання частки прибутку.

Апеляційний суд звертає увагу, що скаржник, як учасник ТОВ "ВЕСТАМРОК", не позбавлений права звернутися з окремим позовом від імені та в інтересах товариства з урахуванням висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц.

За наслідком розгляду справи, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин, підтверджених відповідними доказами, наявними в матеріалах справи, з огляду на положення ст.ст.74-80, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

За таких умов, твердження, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Водночас, суд першої інстанції відмовляючи у позові зазначив, що враховуючи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не є учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестамрок", зазначені особи не можуть бути учасниками даного корпоративного спору, відповідно, місцевий господарський суд дійшов до правильного висновку про припинення провадження у справі в частині позовних вимог до відповідачів-3,4 на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позов подано до відповідачів, які не мають статусу юридичної особи або громадянина - суб`єкта підприємницької діяльності і не є учасниками корпоративних відносин (пункт 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Як вбачається з позовної заяви та підтверджено матеріалами справи, позивачем визначені в якості відповідача 3 - ОСОБА_1 , який є учасником ТОВ "ТАМРОК", з часткою 33,3%, та в якості відповідача 4 - ОСОБА_2 , який є учасником ТОВ "ТАМРОК" з часткою 33,4%.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 19.02.2020 у справі № 629/4590/17, від 23.06.2020 у справі № 689/1220/17 та від 30.06.2020 у справі № 727/2878/19, неодноразово наголошувала на тому, що під час визначення предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

За змістом положень статті 4, частини першої статті 20 ГПК України та статті 167 ГК України сторонами корпоративного спору є або юридична особа та її учасник (засновник, акціонер, член), або учасники юридичної особи, які володіють корпоративними правами, у тому числі учасник, який вибув.

Визначаючи наявність юрисдикції господарського суду на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній з 28.03.2014 до 15.12.2017), або пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017), слід враховувати, чи пов`язаний цей спір з корпоративними відносинами. Зазначені відносини характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні нею та інші правоможності, передбачені законом і статутом (правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 509/577/18, від 01.10.2019 у справі № 910/7554/18 (пункт 5.31), від 13.11.2019 у справі № 146/616/15-ц (пункти 32 33)).

Участь в управлінні товариством, є один з елементів змісту корпоративного права (ст. 167 ГК України), реалізація якого, відбувається через участь в роботі вищого органу товариства загальних зборах учасників, а стороною у корпоративному спорі може бути, зокрема учасник підприємства, який обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

В свою чергу, якщо учасник юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням своїх корпоративних прав, то такий спір є спором про право управління юридичною особою, має ознаки корпоративного і належить до юрисдикції господарських судів, незалежно від того, чи є сторонами у справі фізичні особи. При цьому вирішення питання про наявність чи відсутність такого порушення та відповідно підстав для задоволення позову з`ясовується судами під час розгляду справи по суті позовних вимог (подібний правовий висновок викладено в постановах ВП ВС від 30.10.2018 у справі № 905/2445/17, від 09.04.2019 у справі № 916/1295/18, від 17.12.2019 у справі № 927/97/19, від 07.05.2020 у справі № 904/3657/18).

Судом встановлено, що предметом позову є договір, вчинений ТОВ "ВЕСТАМРОК", учасниками якого є позивач та відповідач-5, та позовні вимоги обґрунтовані порушенням корпоративних прав позивача як учасника ТОВ "ВЕСТАМРОК", а отже спір є корпоративним.

Проте, відповідач 3 - ОСОБА_1 та відповідач 4 ОСОБА_2 не є учасниками ТОВ "ВЕСТАМРОК", як власне і стороною оспорюваного правочину, і до них не заявлено інших вимог, які б розглядалися в порядку господарського судочинства, а отже зазначені особи не можуть бути учасниками даного корпоративного спору, і відповідно провадження у справі в частині позовних вимог до відповідачів 3, 4 належало закрити на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України, оскільки позов подано до відповідачів, які не мають статусу юридичної особи або громадянина - суб`єкта підприємницької діяльності і не є учасниками корпоративних відносин, чого судом першої інстанції зроблено не було.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 278 ГПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

За таких умов, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2022 у справі №904/12079/16 в частині відмови в задоволенні позовних вимог Концерну "ПІВДЕНРУДА" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасовується як таке, що прийнято з порушенням ст.ст. 20, 231 ГПК України, із закриттям провадження у цій частині. В іншій же частині рішення залишається без змін.

Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Водночас, як передбачено п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

В свою чергу, за приписами ч. 9 цієї статті Кодексу у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, з огляду на фактичний результат вирішення спору та підстави для відмови у позові, витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 231, 269, 275, 278, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Концерну "ПІВДЕНРУДА" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2022 у справі №904/12079/16 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2022 у справі №904/12079/16 в частині відмови в задоволенні позовних вимог Концерну "ПІВДЕНРУДА" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасувати.

В цій частині провадження у справі закрити.

В решті рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2022 у справі №904/12079/16 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Концерн "ПІВДЕНРУДА".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 08.06.2023

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

СуддяЮ.Б. Парусніков

СуддяЛ.А. Коваль


Дата ухвалення рішення	30.05.2023
Оприлюднено	09.06.2023
Номер документу	111397901
Судочинство	Господарське

Мороз Валентин Федорович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 30.05.2023 по справі 904/12079/16ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —904/12079/16

Постанова від 30.05.2023

Постанова
від 30.05.2023 по справі 904/12079/16
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД