Рішення

від 30.05.2023 по справі 910/14746/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.05.2023 Справа № 910/14746/22

За позовом ОСОБА_1 ;

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРГОТРАНССЕРВІС УКРАЇНА" (відповідач 1);

Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації (відповідач 2);

про визнання трудових відносин припиненими, зобов`язання вчинити дії.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Рябий І.П.

Представники:

Від позивача: Мучінська О.В., адвокат, ордер серії ВВ № 1027879 від 05.01.2023;

Від відповідача 1: не з`явилися.

Від відповідача 2: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Господарського суду міста Києва, в якому просить:

- визнати трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "КАРГОТРАНССЕРВІС УКРАЇНА" припиненими з 01.09.2022 на підставі частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України;

- зобов`язати Шевченківську районну у місті Києві державну адміністрацію внести до Єдиного державного реєстру юридичних, та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань України запис щодо звільнення ОСОБА_1 із посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРГОТРАНССЕРВІС УКРАЇНА".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.01.2023 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу спосіб та строк для усунення недоліків позовної заяви.

До господарського суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків на виконання вимог ухвали суду від 09.01.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 відкрито провадження у справі № 910/14746/22 та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання, підготовче засідання призначено на 07.03.2023.

До господарського суду 27.01.2023 від Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації надійшла заява про розгляд справи без участі уповноваженого представника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.05.2023 закрито підготовче провадження та призначити справу № 910/146/23 до судового розгляду по суті 30.05.2023.

Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 30.05.2023 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

У судове засідання 30.05.2023 представник відповідача 1 не з`явився, відзив на позовну заяву не надав, про причини неявки суд не повідомив, ухвали суду надсилалися відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, яка зазначена у відомостях з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 106, оф.12, проте з указаної адреси поштові відправлення повернулися з відміткою оператора поштового зв`язку про причини повернення - "за закінченням терміну зберігання".

Представник Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації у судове засідання 30.05.2023 не з`явився, проте 18.04.2023 ним подано заяву про розгляд справи без його участі.

Згідно з частиною 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Згідно з частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач 1 не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 910/14746/22 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Судом, враховано, що в силу вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пунктом 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Приймаючи до уваги, що відповідачі у строк, встановлений ухвалою суду від 02.02.2023, не подали до суду відзив на позов, а відтак, не скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представників відповідачів не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

30.05.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно із протоколом Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРГОТРАНССЕРВІС УКРАЇНА" (далі також - відповідач 1, Товариство) від 18.05.2009 № 2 вирішено призначити ОСОБА_1 (далі також - позивач) на посаду директора Товариства.

На виконання зазначеного протоколу, наказом Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРГОТРАНССЕРВІС УКРАЇНА" від 18.05.2009 № 4 позивач прийняв на себе обов`язки директора з 18.05.2009, про що у його трудовій книзі здійснено відповідний запис та внесено відповідні відомості до Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Позивач вказує, що станом на дату звернення із вказаним позовом, волевиявлення позивача щодо припинення трудових відносин із відповідачем 1 не реалізовано, що порушує конституційне право позивача на працю, яку він має право вільно обирати або на яку вільно погоджується, а тому, враховуючи викладене, у позивача виникло право на звернення до суду із позовною заявою про припинення трудових відносин із внесенням відповідного запису до Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку про наступне.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Конституційний Суд України у рішенні від 12 січня 2010 року №1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦКУ попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року №1255-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Кодекс законів про працю України регулює усі трудові відносини, які виникають між працівниками та юридичними особами. Проте, положення даних законів не врегульовують відносини виконавчого органу товариства та засновників, які врегульовані статтею 99 Цивільного кодексу України.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень Кодексу законів про працю України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах Кодексу законів про працю України, а у статті 99 Цивільного кодексу України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення їх повноваженнями на управління товариством або позбавлення таких повноважень на управління товариством. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Таким чином, норми трудового законодавства не розповсюджуються на спори між виконавчими органами товариства та самими товариствами, а є корпоративними, отже повинні розглядатися у порядку господарського судочинства.

Правова позиція щодо підсудності спору про звільнення керівника товариства в порядку господарського судочинства викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №145/1885/15-ц (провадження №14-613 цс18), від 19.02.2020 по справі №145/166/18, від 10.04.2019 у справі №510/456/17.

Відповідно до частин 2, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Як встановлено у статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно з частиною 1 статті 21 Кодексу законів про працю України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Частиною 1 статті 38 Кодексу законів про працю України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні.

Як встановлено частиною 1 статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 98 Цивільного кодексу України, загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

Згідно з частинами 1-3 статті 99 Цивільного кодексу України, загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

З п. 6.1. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРГОТРАНССЕРВІС УКРАЇНА" (далі - Статут) вбачається, що вищим органом управління Товариства є загальні збори учасників, які складається з учасників або призначених ними представників.

У п. 6.12. Статуту визначено, що виконавчим органом Товариства є його директор.

Як встановлено п. 6.13. Статуту, директор призначається загальними зборами учасників на строк, визначений загальними зборами.

Відповідно до частин 2, 3 статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.

До компетенції загальних зборів учасників належать, зокрема обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства (ч. 2 ст. 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

Процедура звільнення з ініціативи працівника визначена ст. 38 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 30, 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", відповідно до яких право директора на звільнення кореспондує обов`язок учасників товариства розглянути заяву директора про звільнення.

Як зазначено вище, питання щодо звільнення директора (генерального директора) вирішується тільки за рішенням загальних зборів учасників, тому позивач як директор Товариства не має самостійних повноважень щодо вирішення питань про своє звільнення з посади директора.

У постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 911/719/21 викладено висновок, що передбачений частиною 1 статті 38 Кодексу законів про працю України порядок розірвання трудового договору з ініціативи директора передбачає попередження ним про це власника або уповноваженого органу письмово за два тижні та ініціювання скликання загальних зборів учасників. У випадку вчинення директором відповідних дій, на учасників товариства покладено обов`язок розглянути заяву директора про звільнення та прийняти відповідне рішення про таке звільнення. При цьому на особу, яка ініціює питання проведення загальних зборів, покладено обов`язок належного повідомлення інших учасників товариства про скликання зборів у порядку, встановленому чинним законодавством та статутом підприємства.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частин 5, 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

За приписами частини 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивачем були вчинені всі необхідні дії, направлені на реалізацію свого права на звільнення з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРГОТРАНССЕРВІС УКРАЇНА".

Так суд зазначає, що відповідно до п. 1.2. Статуту його засновником (учасником) є Закрите акціонерне товариство "КАРГОТРАНССЕРВІС", юридична особа за законодавством російської федерації, що знаходиться за адресою: 109004, російська федерація, м. Москва, Товарищеський провулок, буд. 8, споруда 2.

За змістом п. 6.5. Статуту, загальні збори скликаються не раніше одного разу на рік.

Відповідно до п. 6.6. Статуту, загальні збори учасників Товариства можуть скликатися на вимогу директора.

У зв`язку із запровадженням в Україні воєнного стану з 05 години 30 хвилини 24 лютого 2022 року на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" зі змінами, беручи до уваги безпосередню небезпеку для життя та здоров`я та повну неможливість виконання позивачем посадових обов`язків, останній звернувся до генерального директора засновника відповідача - Закритого акціонерного товариства "КАРГОТРАНССЕРВІС" із заявою про припинення обов`язків директора ТОВ "КАРГОТРАНССЕРВІС УКРАЇНА" від 21.03.2022 №609/03.

Вказану заяву разом із проектом протоколу загальних зборів учасників відповідача 1 про припинення обов`язків директора позивач надіслав 21 березня 2022 року на електрону адресу засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРГОТРАНССЕРВІС УКРАЇНА", оскільки на цей час це була єдина можливість, так як пошта України не співпрацює ні яким чином та не доставляє будь-які листи в росію.

Позивач повторно звернувся до генерального директора ЗАТ "КАРГОТРАНССЕРВІС" із заявою про припинення обов`язків директора відповідача 1 від 01.08.2022 №01/08 та повторно просив скликати загальні збори та надав проект протоколу Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРГОТРАНССЕРВІС УКРАЇНА" про припинення обов`язків директора.

Вказану заяву з проектом протоколу позивач надіслав 10 серпня 2022 року на електрону адресу засновника Товариства.

Однак, станом на час розгляду справи в суді, заява позивача про звільнення загальними зборами учасників відповідача 1 у встановленому порядку не розглянута, рішення про звільнення не прийнято.

Процедура звільнення за ініціативою працівника визначена статтею 38 Кодексу законів про працю України, статтями 30, 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", відповідно до яких праву директора на звільнення за власним бажанням кореспондує обов`язок учасників товариства розглянути заяву директора про звільнення.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Разом з тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 520/11437/16-ц, у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року).

Відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні. Разом із тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18.

Матеріали справи не містять доказів у розумінні статей 77-79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження розгляду по суті уповноваженим на звільнення директора органом Товариства заяви позивача про звільнення з посади директора відповідача 1 за власним бажанням на підставі частини 1 статті 38 Кодексу Законів про працю України, а також фактичного звільнення ОСОБА_1 з посади директора Товариства на підставі рішення загальних зборів учасників відповідача 1 у передбачений чинним законодавством України строк і внесення змін до відомостей про наведену юридичну особу про зміну її керівника.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань України запис щодо звільнення про ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРГОТРАНССЕРВІС УКРАЇНА" та виключення його із переліку підписантів суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", у тому числі щодо зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

За змістом пункту 3 частини 5 статті 25 "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", суб`єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру (крім випадків, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 року в справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 року в справі № 910/7164/19.

У постанові Верховного Суду у складі Колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.02.2020 у справі №914/393/19 зроблено висновок, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

За приписами частини 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (пункт 8.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18).

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18 зроблено в тому числі висновок про те, що наявність повноважень директора як посадової особи законодавець пов`язує із моментом внесення відповідного запису до ЄДРПОУ.

Отже, виходячи із вище викладеного, можна дійти висновку, що процедура звільнення директора із займаної посади внаслідок припинення трудових відносин з товариством має супроводжуватись виключенням директора з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Враховуючи наведене, у зв`язку із прийняттям судом рішення щодо визнання припиненими трудових відносин, суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача в частині зобов`язання Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань України запис щодо звільнення про ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРГОТРАНССЕРВІС УКРАЇНА" та виключення його із переліку підписантів.

Встановлені судом обставини відповідачами не спростовані.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача 1.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати трудові відносини між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КАРГОТРАНССЕРВІС УКРАЇНА" (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 106, оф. 12, ідентифікаційний код 36051458) припиненими з 01.09.2022 на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України.

3. Зобов`язати Шевченківську районну в місті Києві державну адміністрацію (01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 24, ідентифікаційний код 37405111) внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань України запис щодо звільнення про ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРГОТРАНССЕРВІС УКРАЇНА" (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 106, оф. 12, ідентифікаційний код 36051458) та виключення його із переліку підписантів.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРГОТРАНССЕРВІС УКРАЇНА" (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 106, оф. 12, ідентифікаційний код 36051458) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судовий збір у розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 08.06.2023.

Суддя О.В. Мандриченко