Рішення

від 08.06.2023 по справі 910/148/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.06.2023Справа № 910/148/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,

справу № 910/148/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Клін пойнт"</a>;

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Культтовари України";

про стягнення 112 771, 92 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Клін пойнт"</a> звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Культтовари України" про стягнення заборгованості у розмірі 52 329,03 грн, інфляційних втрат у розмірі 21 891,01 грн, трьох процентів річних у розмірі 3 515,79 грн та пені у розмірі 35 036,31 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Культтовари України" зобов`язань з оплати вартості поставленого товару за договором № 14112017/3 від 14.11.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/148/23, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

01.02.2023 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Клін пойнт"</a> надійшло клопотання про зменшення розміру позовних вимог, згідно якого позивач повідомляє суд, що станом на 31.01.2023 сума основного боргу між сторонами за договором № 14112017/3 від 14.11.2017 складає 0,00 грн. Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у розмірі 21 891,01 грн, 3% річних у розмірі 3 515,00 грн та пеню у розмірі 35 036,31 грн.

02.02.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Клін пойнт"</a> надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2023 прийнято до розгляду клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Клін пойнт"</a> про зменшення розміру позовних вимог.

Також вказаною ухвалою суду у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін відмовлено.

09.02.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Культтовари України" надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Аналогічні за змістом відзиви Товариства з обмеженою відповідальністю "Культтовари України" на позовну заяву також надійшли до суду 13.02.2023.

21.02.2023 та 24.02.2023 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Клін пойнт"</a> надійшли відповіді на відзив, які також є аналогічними за змістом один одному.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

14.11.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Клін пойнт" (далі - позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Культтовари України" (далі - відповідач, покупець) укладено договір купівлі-продажу № 14112017/3 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, продавець зобов`язується передати, а покупець прийняти та своєчасно оплатити на умовах даного договору продукцію у кількості, асортименті та за цінами, що визначені у накладних на товар, які є невід`ємною частиною договору.

Згідно з п. 1.2. договору, передача товару здійснюється у встановленому діючим законодавством порядку. Підставою для поставки кожної партії товару є замовлення покупця, яке передається продавцю в усній або письмовій формі. доставка здійснюється у термін до 10 робочих днів з моменту одержання замовлення продавцем. Умови поставки EXW. Київ, вул. Колекторна. 44 (Інкотермс 2010).

Як встановлено п. 5.2., 5.3. договору, оплата за відвантажений товар здійснюється покупцем на умовах відстрочення платежу на протязі 14 календарних днів з моменту передачі товару. Датою оплати є дата зарахування грошових коштів на рахунок продавця.

У п. 6.1. договору сторони визначили, що приймання товару покупцем здійснюється за кількістю згідно видаткової накладної, за якістю відповідно сертифікату якості виробника та/або встановленим стандартам/технічним умовам на даний вид товару.

За змістом п. 10.1., 10.2. договору, даний договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31 грудня 2017 року, але в будь якому разі до повното належного його виконання сторонами. Договір вважається подовженим на наступний строк і на тих самих умовах, якщо за 30 (тридцять) днів до закінчення терміну дії договору жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про припинення дії договору.

Позивач вказує, що ним було виконано умови договору та поставлено відповідачеві товар загальною вартістю 52 329,60 грн, однак відповідач, у строк визначений п. 5.2. договору оплату за поставлений товар не здійснив, у зв`язку з чим позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

У заяві про зменшення позовних вимог позивачем вказано, що в період з 20.12.2022 по 26.01.2023 відповідачем повністю сплачено вартість поставленого товару, що складала 52 329,60 грн, проте, враховуючи тривалість невиконання грошового зобов`язання, позивач просить стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у розмірі 21 891,01 грн, 3% річних у розмірі 3 515,00 грн та пеню у розмірі 35 036,31 грн.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що позивачем не надано належних доказів отримання покупцем товару загальною вартістю 52 329,60 грн, оскільки до матеріалів справи не додано копій довіреностей осіб, які зазначені у видаткових накладних.

Також відповідач просив застосувати позовну давність до позовної вимоги про стягнення пені.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом першим частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Судом встановлено, що позивачем поставлено відповідачеві товар загальною вартістю 52 329,60 грн, про що свідчать видаткові накладні № 565 від 22.03.2021, № 944 від 13.05.2021, № 1029 від 21.05.2021, № 1057 від 24.05.2021, № 1388 від 25.06.2021, 1539 від 08.07.2021, № 1774 від 28.07.2021, № 1878 від 06.08.2021, № 1901 від 10.08.2021, № 2118 від 31.08.2021, № 2183 від 07.08.2021, № 2233 від 09.09.2021, № 2360 від 21.09.2021, які наявні в матеріалах справи.

Однак покупцем не було сплачено вартість поставленого товару за вищезазначеними видатковими накладними у строк, передбачений п. 5.2. договору.

Враховуючи наведене, суд встановив факт поставки позивачем товару за договором загальною вартістю 52 329,60 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні та факт прийняття товару відповідачем, що підтверджується підписом його представника на вказаних видаткових накладних.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з банківської виписки по рахунку позивача, відповідачем у період з 20.12.2022 по 26.01.2023 сплачено суму заборгованості у розмірі 52 376,00 грн.

Таким чином, станом на момент прийняття рішення господарським судом, заборгованість відповідача перед позивачем відсутня.

Однак, позивач за прострочення строків оплати за поставлений товар, нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 21 891,01 грн та три проценти річних у розмірі 3 515,00 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки відповідачем сплати за поставлений товар у розмірі 3 515,00 грн вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону, індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання в зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочення у розмірі 21 891,01 грн вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 35 036,31 грн.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.2. договору, у випадку затримок з боку покупця в перерахуванні будь-яких платежів, передбачених п. 5.2. цього договору на користь продавця, покупець сплачує пеню в розмірі офіційно встановленої подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, за кожен день прострочення від суми заборгованості, але в будь-якому випадку не більш встановленої чинним законодавством.

Отже, при укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов`язання щодо оплати платежів за договором.

Однак суд зазначає, що у відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вбачається з розрахунку пені позивача, останній просить стягнути пеню за період який більший ніж шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В той же час, згідно положень ст. 529 Цивільного кодексу України, сплата пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання є різновидом неустойки, тому до цієї вимоги застосовується спеціальна позовна давність тривалістю в один рік.

Таким чином спеціальний строк позовної давності тривалістю в один рік щодо вимоги про стягнення 35 036,31 грн пені, станом на момент звернення позивача з позовом до суду, сплив, та про її застосування заявлено відповідачем у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на те, що відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності, при цьому позивачем не наведено будь-яких поважних причин пропущення вказаного строку, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 35 036,31 грн.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Культтовари України" (03150, місто Київ, вулиця Казимира Малевича, будинок 86, літера И, ідентифікаційний код юридичної особи 40188737) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Клін пойнт"</a> (02121, місто Київ, вулиця Колекторна, будинок 44, ідентифікаційний код юридичної особи 40448925) 21 891 (двадцять одна тисяча вісімсот дев`яносто одна) грн 01 коп. інфляційних втрат, 3 515 (три тисячі п`ятсот п`ятнадцять) грн 00 коп. трьох процентів річних та 1 042 (одна тисяча сорок дві) грн 76 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Мандриченко