Рішення

від 08.06.2023 по справі 911/2656/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2023 р.

м. Київ

Справа № 911/2656/22

Суддя Черногуз А.Ф. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами

позов Комунального підприємства «Гніваньводопостач» (23310, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Гнівань, вул. Квітнева, будинок 2, код ЄДРПОУ 36242300)

до Правобережної геологічної експедиції Державного підприємства "Українська геологічна компанія" (09150, Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Фури, вул. Ярослава Мудрого, буд. 1А, код ЄДРПОУ 38265749)

про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Комунального підприємства «Гніваньводопостач» до Правобережної геологічної експедиції Державного підприємства "Українська геологічна компанія" про стягнення боргу.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.12.2022 вказану позовну заяву залишено без руху.

Позивачем, на виконання ухвали Господарського суду Київської області про залишення позовної заяви без руху подано заяву про усунення недоліків позовної заяви. Суд, перевіривши подані документи, встановив, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Господарський суд ухвалою від 17.01.2023 відкрив провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження, встановив строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

До суду 16.02.2023 надійшов відзив, який прийнятий судом. 02.03.2023 позивачем надано до суду відповідь на відзив, який також прийнятий судом та долучений до матеріалів справи.

Враховуючи це, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними документами, оскільки сторонам було надано всі процесуальні можливості для реалізації наданих процесуальним законом прав та достатньо часу для наповнення справи доказовою базою.

Позивач просив суд стягнути з відповідача 20000,00 грн основного боргу, що включає в себе 11224,31 грн неоплачених послуг за договором № 301 за послуги автомобіля ЗІЛ-ММЗ з краном-маніпулятором, 6581,76 грн за послуги з самовивозу твердих побутових відходів, 2193,93 грн за договором № 302 за вивіз твердих побутових відходів.

Разом з тим позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача одного відсотку від суми простроченого платежу за кожен день прострочення починаючи з 10.08.2021 по 05.12.2022 у розмірі 96595,17 грн (за 483 дні).

Разом з відзивом на позовну заяву відповідач надав до суду платіжну інструкцію № 15 від 08.02.2023, якою підтверджується здійснення оплати за надані послуги згідно договорів № 301 та № 302. Тож суд констатує, що після пред`явлення позову позивачем в добровільному порядку погашено суму основної заборгованості.

Щодо штрафних санкцій відповідач зазначав, що в результаті збройної агресії проти України відповідач був позбавлений можливості отримання прибутку. За результатами фінансової діяльності відповідач опинився в стані збитковості, на підтвердження чого подані документи фінансової звітності.

Позивач у відповіді на відзив наполягав на стягненні з відповідача суми штрафних санкцій, оскільки вважає, що боржником не додано належних та допустимих документів, що підтверджували б його неплатоспроможність.

Розглянувши надані до суду заяви, дослідивши докази, суд зазначає наступне.

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини, воно закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

В силу частини 1 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Як встановлено у статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Положеннями статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства

Згідно зі статтею 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що між позивачем, як виконавцем та відповідачем, як замовником, 30.07.2021, укладено договори № 301 та № 302 про надання послуг вивезення твердих побутових відходів.

Відповідно до пунктів 2.2 зазначених договорів оплата за послуги здійснюється замовником, шляхом переказу коштів на рахунок виконавця протягом 10 календарних днів з моменту підписання сторонами товарно-транспортної накладної.

Позивач, як замовник 04.08.2021 виставив відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000646 за надання автомобільних послуг та послуг з вивезення сміття на загальну суму 25465,02 грн з ПДВ.

Відповідно до акту № ОУ-0000646 здачі-прийняття робіт (надання послуг) замовник та виконавець засвідчили виконання 04.08.2021 робіт загальною вартістю 25465,02 грн. Акт підписано представниками позивача та відповідача, скріплено печатками установ.

Вбачається, що 17.09.2021 позивачем була виставлена претензія про сплату заборгованості у розмірі 25465,02 грн. Претензія відповідно до наданої позивачем роздруківки електронної пошти була направлена 20.09.2021 на електронну адресу відповідача, яка також відмічена останнім у відзиві.

Позивач вказував, що 05.10.2021 відповідач сплатив 5465,02 грн боргу. Тож неоплаченою залишалася сума в 20000,00 грн на момент подання позову.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на відсутність у матеріалах справи товарно-транспортних накладних, які відповідно до пунктів 2.2 наведених договорів напряму впливають на визначення настання моменту оплати за договорами, суд вважає за можливе застосувати положення частини 2 статті 530 ЦК України.

Відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отож, з огляду на направлення позивачем вимоги (претензії про сплату боргу від 17.09.2021) лише 20.09.2021 - семиденний строк для виконання обов`язку сплатити борг закінчився 27.09.2021. Відтак, прострочення виконання зобов`язання щодо сплати боргу розпочалося 28.09.2021.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Сторони пунктом 4.1 узгодили, що за несвоєчасну оплату послуг замовник сплачує штраф у розмірі 1 відсотка від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, суд констатує, що сторонами узгоджено відповідальність за несвоєчасну оплату послуг, яка у розумінні наведених положень ЦК України є саме пенею і нараховується на кожен день прострочення несвоєчасно виконаного грошового обов`язку.

Суд наголошує, що статтею 1 3акону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" закріплено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до статті 3 3акону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Тож, перевіривши розмір пені, який може бути нарахований відповідно до договору судом встановлено, що він значно перевищує розмір пені встановлений наведеним законом. Тому коригування можливого до стягнення розміру пені має бути здійснене шляхом розрахунку пені до розміру подвійної облікової ставки НБУ України на кожен день прострочення у встановлені законом строки.

У відповідності до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З урахуванням того, що відповідачем було здійснено часткову оплату боргу, а також на необхідність застосування положень статті 232 ГК України та статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", суд визначає період на який може бути нарахована пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, як з 28.09.2021 по 04.10.2021 на суму 25465,02 грн та з 05.10.2021 по 28.03.2022 на суму 20000,00 грн. Суд констатує, що нарахування пені понад визначений статтею 232 ГК України шестимісячний строк договором не передбачалось, як і не передбачалась можливість не враховувати встановлені Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" положення.

Здійснивши розрахунок суми заборгованості суд встановив, що розмір підставних до стягнення штрафних санкцій за договорами № 301 та 302 становить 1846,31 грн. Тож суд вважає за можливе стягнути вказану суму з відповідача.

Разом з тим, суд відхиляє агрумент відповідача про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на відсутність у відповідача фінансової можливості. Статтею 617 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Також суд зауважує, що обставини збройної агресії, що вплинули на відповідача мали місце вже після спливу значного строку невиконання ним свого обов`язку.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

В силу частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що підставою позову стало порушення відповідачем своїх зобов`язань не дивлячись на наступне їх виконання після звернення з позовом, суд покладає сплачений позивачем судовий збір на відповідача у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 81 ГПК України сторонами доказів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Правобережної геологічної експедиції Державного підприємства "Українська геологічна компанія" (09150, Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Фури, вул. Ярослава Мудрого, буд. 1А, код ЄДРПОУ 38265749) на користь Комунального підприємства «Гніваньводопостач» (23310, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Гнівань, вул. Квітнева, будинок 2, код ЄДРПОУ 36242300) 1846,31 грн пені за прострочення виконання обов`язку зі сплати боргу за договорами № 301 та 302 від 30.07.2021 та 2481,00 грн витрат зі сплати судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 08.06.2023.

Суддя А.Ф. Черногуз