Рішення

від 29.05.2023 по справі 916/2648/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" травня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2648/21

Господарський суд Одеської області у складі:

судді С.В. Літвінова

при секретарі Т.О. Липі

розглянувши у судовому засіданні справу за правилами загального позовного провадження за позовом Державної судноплавної компанії "Чорноморське морське пароплавство" (вул.Ланжеронівська, 1, Одеса, Одеська область, 65001) до відповідача: Приватне підприємство "ДЕЛЬТА-КОНСАЛТІНГ" (вул. Жуковського, 6, кв. 1, Одеса, Одеська область, 65014) про стягнення 24000 грн.;

Представники сторін:

від позивача: Козаченко І.В. - адвокат

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Державна судноплавна компанія "Чорноморське морське пароплавство" звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства "ДЕЛЬТА-КОНСАЛТІНГ", в якому просить господарський суд: про стягнення 24000 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.09.2021р. за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/2648/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

01.10.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву відповідно якого останній вважає, що позовна заява є безпідставною та необгрунтованою з підстав викладених у відзиві.

Також, відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності.

01.10.2021р. відповідачем по справі було подано до канцелярії суду заяву проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 04.10.2021року вирішено здійснювати розгляд справи № 916/2648/21 за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на "27" жовтня 2021 р. о 15:45.

Ухвалою суду від 27.10.2021 вирішено справу №916/2648/21 розглядати за правилами загального позовного провадження.

27.10.2021 позивач надав відповідь на відзив так як із зазначеними у вказаному відзиві доводами не погоджується та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою суду від 24.01.2022р. закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 26.01.2022р. справу було призначено до розгляду по суті на 28.02.2022р.

28.02.2022р. судове засідання не відбулось, у зв`язку з запровадженням 24.02.2022 воєнного стану указом Президента України № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, який 14.03.2022 згідно указу Президента України № 133/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні продовжено до 25.04.2022.

Ухвалою суду від 12.04.2022 розгляд справи призначено на 27.04.2022

21.11.2022 відповідач звернувся до суду із клопотанням про залучення документів.

Суд залучив відповідні документи але до уваги, при вирішенні справи не бере так як відповідні документи подані з порушенням строку без клопотання про поновлення строку.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про причини свого нез`явлення суд не повідомив.

У судовому засіданні 29.05.2023 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

Як зазначає позивач, 14.07.2017р. Товариством з обмеженою відповідальністю Регіональний центр оцінки було виписано рахунок № 02/14 про сплату ДСК ЧМП 14000,00 грн. та 03.05.2018 рахунок № 05/03р про сплату 10000 за послуги з оцінки майна та за рецензію звітів з оцінки.

Також, позивач стверджує, що сторони не досягли істотних умов договору надання послуг, а саме строку надання послуг щодо здійснення оцінки майна. Отже, договір надання послуг сторонами не був укладений.

Наразі судом встановлено, що 24.07.2017р. та 17.05.2018 Державною судноплавною компанією Чорноморське морське пароплавство на виконання вказаних вище рахунків відповідача перераховано на банківський рахунок останнього кошти на загальну суму 24000,00 грн. згідно платіжного доручення № 3203 від 24.02.2017р. на суму 14000,00 грн. з призначенням платежу за рецензію звітів з оцінки згідно рах. № 02/14 від 14.02.2017р. та платіжного доручення № 3843 від 17.05.2018 на суму 10000грн. з призначенням платежу за послуги оцінки майна згідно рах. № 05/03 від 17.05.2018р.

Позивач в позовній заяві вказує, що з метою досудового врегулювання спору позивачем направлено на адресу відповідача претензію вих. № П-455 від 16.08.2021р., в якій просив повернути грошові кошти в сумі 24000грн. Вказану претензію отримано відповідачем 20.08.2021, що підтверджується роздруківкою з сайту Укрпошти про відстеження руху листа. Однак вказана претензія відповідачем залишена без відповіді та задоволення.

Відтак, неповернення вказаних коштів відповідачем стало підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом про стягнення з відповідача сплачених коштів.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 184 ГК України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч. 1 ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (ч. 8 ст. 181 ГК України).

При цьому відповідно до ч. 1, 2 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Нормами цивільного права України в розділі "Зобов`язальне право" визначено, що зобов`язання припиняється тільки у випадку їх належного виконання. Тобто, якщо сторона, яка здійснила будь-які дії на виконання своїх договірних зобов`язань, вважає, що інша сторона неналежним чином виконала свої договірні зобов`язання, вона має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів у порядку, визначеному в главі 51 ЦК України із застосуванням наслідків порушення винною стороною її договірного зобов`язання.

Згідно висновку суду щодо зобов`язальних відносин сторін договір між сторонами у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, не складався.

Зважаючи на надані позивачем докази судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з оплати послуг, що належним чином підтверджується матеріалами справи.

Так, за результатами аналізу наявних у справі доказів судом визначено правову природу сплаченої суми коштів в розмірі 24000,00 грн. як передоплата, тобто кошти, які попередньо оплачені на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань.

Натоміть, доказів виконання відповідачем своїх зобов`язань, зокрема, актів прийому-передачі наданих послуг або будь-яких інших доказів надання ПП "ДЕЛЬТА-КОНСАЛТІНГ" послуг оцінки майна та послуз за рецензію звітів з оцінки, суду не надано.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Як вбачається за матеріалів справи, зважаючи на значний сплив часу з моменту сплати коштів (укладання договору) та враховуючи те, що відповідач так і не приступив до виконання робіт, позивач звернувся до відповідача з претензією № П-255 від 26.05.2021р. про повернення коштів на суму 10 000,00 грн. у 7-денний строк з дати отримання претензії.

Доказів задоволення відповідачем зазначеної вимоги та повернення грошових коштів (передоплати) позивачу, як і належних та допустимих доказів виконання робіт та послуг на зазначену суму, оформлених у відповідності до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, суду не надано.

Суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення 10 000,00 грн. перерахованих відповідачу коштів в судовому порядку є правомірною та обґрунтованою, оскільки матеріали справи містять докази перерахування позивачем обумовленої у позові грошової суми та не містять доказів виконання відповідачем вимоги позивача щодо повернення вказаних коштів у визначені строки чи надання відповідних послуг.

Зважаючи на вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань з надання послуг, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та на момент прийняття рішення належних та допустимих доказів виконання вказаних робіт або повернення суми попередньої оплати в розмірі 10 000,00 грн. відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги позивача про стягнення 14 000 грн. які сплачені за платіжним дорученням №3203 від 24.02.2017 року, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач в позовній заяві вказує, що з метою досудового врегулювання спору позивачем направлено на адресу відповідача претензію вих. № П-455 від 16.08.2021р., в якій просив повернути грошові кошти в сумі 24000грн. Вказану претензію отримано відповідачем 20.08.2021, що підтверджується роздруківкою з сайту Укрпошти про відстеження руху листа. Однак вказана претензія відповідачем залишена без відповіді та задоволення.

Отже, позивач вважає, що строк виконання зобов`язання по поверненню коштів виник 20.08.2021

Але, в матеріалах справи відсутня вищезазначена претензія.

Таким чином, суд приходить до висновку, що зобов`язання по поверненню 14 000грн. які сплачені за платіжним дорученням №3203 від 24.02.2017 року не настав, отже права вимагати стягнення 14000грн. є передчасним тому суд відмовляє позивачу в задоволенні вимог в цій частині.

Що стосується застосування строків позовної давності то суд зазначає наступне.

Відповідач у своїй заяві від 01.10.2021 за вх. № 25897/21 стверджує, що право замовника вимагати повернення грошових коштів за невиконання договірних зобов`язань виникає з 01.03.2017 року за договором №02/14 від 14.02.2017 та відповідно з 21.05.2018 року за договором № 05/03 від 03.05.2018, отже строк позовної давності щодо вимог ДСК «ЧМП» в частині стягнення 14000грн. спливає 01.03.2020 року, а вимог в частині стягнення 10000грн. 21.05.2021 року.

Але, суд вважає такі твердження відповідача хибними та такими, що не підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Як встановлено судом, позивач звернувся до відповідача з претензією № П-255 від 26.05.2021р. про повернення коштів на суму 10 000,00 грн. у 7-денний строк з дати отримання претензії, що підтверджується фіскальним чеком від 01.06.2021 року.

Отже, суд доходить до висновку, що строк позовної давності у межах якого позивач звернувся до суду з вимогою щодо стягнення 10000грн. не сплив.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Саме такої позиції дотримуються суді при розглядів спорів (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц тощо).

Враховуючи, що суд відмовив позивачу у задоволенні вимог в частині стягнення 14000грн. з підстав необгрунтованості та недоведеності тому в цій частині строк позовної давності не застосовується.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Посилання сторін не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору, за подання позову покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "ДЕЛЬТА-КОНСАЛТІНГ" (вул. Жуковського, 6, кв. 1, Одеса, 65014, код 30946119) на користь Державної судноплавної компанії "Чорноморське морське пароплавство" ( вул. Ланжеронівська, 1, Одеса, 65001, код ЄДРПОУ 01125614) , боргу в розмірі 10 000грн. та витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви у сумі 953,40 грн.

3. В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати згідно зі ст. 327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 08 червня 2023 р.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Літвінов