Постанова

від 31.05.2023 по справі 373/1635/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 травня 2023 року

м. Київ

справа № 373/1635/21

провадження № 61-505св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Ігнатченко Н. В., Мережко М. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного історико-етнографічного заповідника (далі - НІЕЗ) «Переяслав» про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що він з 01 липня 2002 року працював у НІЕЗ «Переяслав» на посаді наукового співробітника.

01 червня 2014 року він був призначений на посаду заступника генерального директора з наукової роботи.

Після зміни у 2015 році керівництва НІЕЗ «Переяслав» генеральний директор ОСОБА_2 на ґрунті особистого конфлікту почав проявляти до нього упереджене ставлення, неодноразово накладав на нього дисциплінарні стягнення. 07 березня 2017 року його було звільнено з посади за систематичне невиконання посадових обов`язків заступника генерального директора на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України. Рішенням Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року, у справі № 373/573/17 його звільнення визнано незаконним і поновлено на посаді з виплатою середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Після поновлення на роботі наказом відповідача від 27 серпня 2021 року № 92-ОС його звільнено з посади заступника генерального директора з наукової роботи у зв`язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Вважав своє звільнення незаконним та упередженим до нього, оскільки зміни в організації виробництва та праці фактично були відсутні. Під час розгляду попередньої справи про його поновлення на роботі керівництво заповідника внесло зміни до штатного розпису шляхом уведення замість посади заступника генерального директора з наукової роботи посади заступника генерального директора з науково-методичної роботи. Однак, з метою виконання рішення суду про його поновлення відповідач 22 грудня 2020 року додав посаду заступник генерального директора з наукової роботи, при цьому зберігши посаду заступника генерального директора з науково-методичної роботи, яку на той час займав інший працівник.

Окрім цього, після поновлення на роботі відповідач вже наступного робочого дня попередив його про майбутнє скорочення посади заступника генерального директора з наукової роботи, не запропонувавши вакантну посаду старшого наукового співробітника, перевівши на неї іншого співробітника, а у подальшому робив все аби у нього не було шансів залишитись працювати. У результаті цілеспрямованих дій відповідача, направлених на його повторне звільнення та усунення з посади, відповідач створив видимість змін в організації праці, намагався ввести до штатного розпису будь-яку іншу посаду замість посади, яку він займав. Наказом від 23 червня 2021 року № 67-ОД ввів у дію зміни до штатного розпису, якими скорочувалась посада заступника генерального директора з наукової роботи та вводилась посада заступника генерального директора з фінансів та економіки.

Позивач вважав, що при звільненні відповідач не врахував його переважне право залишитися на одній із двох аналогічних за обсягом завдань посад, умисно не запропонував вакантні посади, які він міг би обійняти та всіляко намагався позбутися його як працівника. Зокрема про вакантну посаду провідного інженера з охорони праці, на яку він міг погодитись, йому було повідомлено в один день із призначенням на неї іншого працівника - 02 серпня 2021 року.

У зв`язку з наведеним, ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним і скасувати наказ НІЕЗ «Переяслав» від 27 серпня 2021 року № 92-ОС про його звільнення з посади заступника генерального директора з наукової роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України; поновити його на посаді заступника генерального директора з наукової роботи НІЕЗ «Переяслав» із 28 серпня 2021 року та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 серпня 2021 року по день ухвалення рішення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 26 травня 2022 року у складі судді Залеської А. О. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним і скасовано наказ генерального директора Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» № 92-ОС від 27 серпня 2021 року, яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника генерального директора з наукової роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника генерального директора з наукової роботи Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» з 28 серпня 2021 року.

Стягнуто з Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 28 серпня 2021 року по день ухвалення рішення - 26 травня 2022 року у розмірі 294 416,40 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду в частині поновлення на роботі звернуто до негайного виконання.

Рішення суду мотивовано тим, що звільнення позивача з посади здійснено відповідачем з дискредитацією його прав на працю, з надмірним формалізмом та без належного виконання відповідачем обов`язку працевлаштувати працівника, який вивільняється внаслідок скорочення посади, що є істотним порушенням законодавства про працю.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року апеляційну скаргу Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» задоволено.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 26 травня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при звільненні позивача відповідачем було дотримано вимоги трудового законодавства. Зокрема, ОСОБА_1 був попереджений про заплановане звільнення у зв`язку зі скороченням штату та чисельності працівників у передбачений законом двомісячний строк, йому були запропоновані усі наявні вакантні посади, а також підстав, які б давали позивачу переважне право залишення на роботі, не встановлено.

Позивачу була запропонована посада заступника директора з фінансів та економіки, але погодження позивач не надав.

При цьому, судом було встановлено, що на підприємстві дійсно відбулося скорочення посади, яку займав позивач, а давати оцінку доцільності такого скорочення не входить до компетенції суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 26 травня 2022 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції проявив надмірний формалізм при розгляді справи, не надав належної правової оцінки його доводам про те, що відповідач штучно скоротив його посаду з метою звільнення саме його через особисте упереджене ставлення керівництва. Вважає, що насправді у НІЕЗ «Переяслав» не відбулося змін в організації виробництва і праці.

Крім того, апеляційний суд не звернув належної уваги на те, що йому були запропоновані не всі вакантні посади.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2023 року НІЕЗ «Переяслав» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи, що її доводи є безпідставними, оскільки звільнення було проведено згідно з нормами КЗпП України, а доводи ОСОБА_1 є надуманими, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Крім того, НІЕЗ «Переяслав» подав клопотання про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, мотивуючи це тим, що постанови Верховного Суду, на які послався позивач у касаційній скарзі, не є релевантними до обставин цієї справи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

02 березня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з НІЕЗ «Переяслав». Зокрема, з 01 липня 2002 року він працював на посаді наукового співробітника, а з 01 червня 2014 року він призначений на посаду заступника генерального директора з наукової роботи.

Наказом НІЕЗ «Переяслав» від 15 квітня 2021 року № 32-ОД внесено зміни до штатного розпису, зокрема, з 01 травня 2021 року займана позивачем посада заступника генерального директора з наукової роботи виводилась зі штатного розпису. В обґрунтування змін в частині виведення зі штатного розпису посади заступника генерального директора з наукової роботи відповідач повідомив Міністерство культури та інформаційної політики України, що дана посада була уведена на виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі.

У цей самий день, 15 квітня 2021 року, відповідач повідомив первинну профспілкову організацію НІЕЗ «Переяслав» про виведення зі штатного розпису посади заступника генерального директора з наукової роботи, яка була введена на виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі та можливе його звільнення за скороченням штату.

22 червня 2021 року Міністерство культури та інформаційної політики України затвердило вказаний штатний розпис зі змінами згідно наказу НІЕЗ «Переяслав» від 15 квітня 2021 року № 32-ОД.

Вказаний штатний розпис був уведений в дію наказом відповідача від 23 червня 2021 року № 67-ОД.

23 червня 2021 року відповідно до положень статті 49-2 КЗпП України НІЕЗ «Переяслав» попередив ОСОБА_1 про скорочення його посади та наступне звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

При попередженні про наступне звільнення відповідач надав позивачу пропозицію усіх наявних у заповіднику вакантних посад.

У подальшому позивачу надавались пропозиції вакантних посад ще кілька разів, однак він на жодну з них не пристав, пояснивши, що вони не відповідали його кваліфікаційному рівню та попередньому службовому становищу. Єдина можлива посада, на яку після попередження про скорочення він міг би погодитись це провідний інженер з охорони праці, що була вказана у пропозиції 02 серпня 2021 року, виявилась зайнятою.

Останній раз пропозиції наявних вакантних посад були надані позивачу в день звільнення - 27 серпня 2021 року, серед яких: водій автотранспортних засобів, молодший науковий співробітник (тимчасово), реставратор, заступник генерального директора з фінансів та економіки, прибиральник.

Голова первинної профспілкової організації НІЕЗ «Переяслав» на повідомлення відповідача від 13 серпня 2021 року надав відповідь від 19 серпня 2021 року, що ОСОБА_1 не є членом профспілки.

Наказом НІЕЗ «Переяслав» від 27 серпня 2021 року № 92-ОС ОСОБА_1 звільнено з посади заступника генерального директора з наукової роботи у зв`язку зі скороченням штату працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Наказ мотивовано відсутністю згоди ОСОБА_1 на переведення та неможливістю переведення працівника за його згодою на іншу посаду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18) та постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 359/7538/18 (провадження № 61-18556св20), від 06 грудня 2021 року у справі № 756/10674/19 (провадження № 11106св20), від 07 грудня 2022 року у справі № 297/377/18, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої, частини другої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Положеннями статті 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 суд дійшов висновку, що власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Частиною першою статті 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Згідно із частиною третьою статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи, дійшовши обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з дотриманням норм КЗпП України.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки його доводам про те, що відповідач штучно скоротив посаду з метою звільнення саме його через особисте упереджене ставлення керівництва, а також про те, що насправді у НІЕЗ «Переяслав» не відбулося змін в організації виробництва і праці, не заслуговують на увагу, оскільки апеляційним судом були досліджені вказані обставини та їм була надана належна правова оцінка. Ці доводи, на відміну від доведення законності звільнення, має довести особа, яка на це посилається, тобто позивач. Проте, він цього не довів.

Апеляційним судом було встановлено, що підприємство дійсно вивело зі штату посаду, яку обіймав ОСОБА_1 , а саме наказом НІЕЗ «Переяслав» від 15 квітня 2021 року № 32-ОД внесено зміни до штатного розпису, зокрема з 01 травня 2021 року займана позивачем посада заступника генерального директора з наукової роботи виводилась зі штатного розпису, а надавати оцінку доцільності такої зміни структури суди не компетентні, оскільки згідно із частиною третьою статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Суд апеляційної інстанції правильно послався на відповідну практику Верховного Суду України та Верховного Суду щодо самостійності прийняття рішень підприємством про зміну структури та чисельності штату працівників.

Крім того, шляхом дослідження всіх наданих сторонами доказів, апеляційним судом було встановлено, що після попередження позивача про наступне звільнення, починаючи з 23 червня 2021 року, відповідач повідомляв його про всі вакантні посади, включно до дня звільнення. Законодавством не передбачено терміну, протягом якого роботодавець повинен очікувати згоду вивільненого працівника на запропоновану йому посаду. Тому, відповідач правильно виходив із того, що 27 серпня 2021 року позивач не погодився на посаду заступника генерального директора з фінансів та економіки.

Верховний Суд відхиляє посилання заявника на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, оскільки висновки апеляційного суду у цій справі їм не суперечать, а в наведених заявником постановах були встановлені різні фактичні обставини.

Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України»).

Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на те, що суд апеляційної інстанції не забезпечив належного дослідження обставин справи, доказів та не відповів на всі аргументи позовної заяви, тому його судове рішення не можна вважати обґрунтованим, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції встановив обставини справи у достатньому обсязі для ухвалення правильного по суті, законного та обґрунтованого судового рішення, відповівши на всі суттєві доводи та заперечення сторін.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

При цьому, колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

При цьому, колегія суддів не знаходить підстав для закриття касаційного провадження згідно із заявою НІЕЗ «Переяслав» на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки обставини цієї справи є подібними до наведених заявником справ Верховного Суду, проте доказування є різним.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість його судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець С. Ф. Хопта