Рішення

від 08.06.2023 по справі 303/2939/23

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 303/2939/23

2/303/458/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2023 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі головуючого судді Заболотного А.М.

секретар судового засідання Вагерич О.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торкретсервіс» про стягнення шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТзОВ «Торкретсервіс» про стягнення шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 27000,00 грн. Позов обґрунтовує тим, що 28.06.2022 року о 14 год. 20 хв. на площі Кирила і Мефодія, 37 в м. Мукачево сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «NISSAN TIIDA», номерний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 , та автомобіля марки «HYUNDAI ACCENT», номерний знак НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 . Постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.08.2022 року ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Вказаною постановою було встановлено факт отримання механічних пошкоджень автомобілем позивача, як потерпілого від дорожньо-транспортної пригоди, так і вину ОСОБА_2 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди. Також в позові ОСОБА_1 вказує на те, що автомобіль марки «NISSAN TIIDA», яким керував ОСОБА_2 , належить ТзОВ «Торкретсервіс». При цьому автомобіль марки «NISSAN TIIDA» застрахований не був у зв`язку з чим йому було відмовлено у виплаті страхового відшкодування. Таким чином, позивач вважає, що саме власник автомобіля марки «NISSAN TIIDA» ТзОВ «Торкретсервіс» має відповідати за завдану дорожньо-транспортною пригодою шкоду у зв`язку з чим просить суд стягнути з ТзОВ «Торкретсервіс» 27000,00 грн. майнової шкоди та вирішити питання судових витрат.

Ухвалою суду від 06.04.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, визначено у такий строк та черговість подання заяв по суті справи.

29.05.2023 року до суду надійшла заява від представника позивача, адвоката Баняс В.В., в якій представник просить суд стягнути судові витрати з відповідача, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Відповідач, у встановлений ухвалою суду про відкриття провадження строк, відзиву на позовну заяву не подав.

Так як учасники справи заперечень щодо можливості судового розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін не висловили, тому з урахуванням положень ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглянув справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Суд, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 28.06.2022 року о 14 год. 20 хв. на площі Кирила і Мефодія, 37 в м. Мукачево водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «NISSAN TIIDA», номерний знак НОМЕР_1 , не був уважний, не стежив за дорожньою обстановкою, не дотримався безпечного бокового інтервалу та допустив зіткнення з транспортними засобами, зокрема, і з автомобілем марки «HYUNDAI ACCENT», номерний знак НОМЕР_2 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 на праві власності належить ОСОБА_1 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди належний ОСОБА_1 автомобіль марки «HYUNDAI ACCENT», номерний знак НОМЕР_2 , отримав механічні пошкодження.

Постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.08.2022 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850,00 грн. При цьому суд встановив, що ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом марки «NISSAN TIIDA», номерний знак НОМЕР_1 , не був уважний, не стежив за дорожньою обстановкою, не дотримався безпечного бокового інтервалу у зв`язку з чим порушив вимоги п.п. 2.3.б., 13.1. Правил дорожнього руху в результаті чого допустив з транспортними засобами, зокрема, і з автомобілем марки «HYUNDAI ACCENT», номерний знак НОМЕР_2 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, яка визначає підстави звільнення від доказування, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивнимиі об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

З огляду на викладене та відповідно до положення ч. 6 ст. 82 ЦПК України суд не піддає сумніву та доказуванню обставини, встановлені постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.08.2022 року, яка не оскаржувалася та набрала законної сили.

Таким чином, наявність вини в діях ОСОБА_2 у скоєні дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 28.06.2022 року, додатковому доказуванню не підлягає.

Крім того, судом також встановлено, що транспортний засіб марки «NISSAN TIIDA», номерний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 , належить ТзОВ «Торкретсервіс». Вказане стверджується листом Територіального сервісного центру МВС № 2142 від 21.02.2023 року та обліковою карткою № 56489550 від 23.03.2012 року.

Станом на момент дорожньо-транспортної пригоди майнові інтереси ОСОБА_1 були застраховані у ПрАТ СК «Перша» на підставі договору добровільного комплексного страхування автовласника за програмою «Максимальний захист» № ЕР/208144643-мзб від 14.02.2022 року.

Відповідно до листа ПрАТ СК «Перша» від 08.09.2022 року № 399 ОСОБА_1 відмовлено у виплаті страхового відшкодування у зв`язку з тим, що відносно транспортного засобу марки «NISSAN TIIDA», номерний знак НОМЕР_1 , станом на час настання події не було укладено договору (полісу) обов`язкового страхування. Також позивачу запропоновано звернутись до МТСБУ для отримання виплати з централізованих страхових резервних фондів МТСБУ.

Згідно з листом МТСБУ № 3-01б/743 від 05.01.2023 року «Про відмову у відшкодування шкоди» ОСОБА_1 відмовлено у виплаті страхового відшкодування у зв`язку з тим, що ним не виконано вимогу п. 33.3 ст. 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а саме не збережено пошкоджений транспортний засіб у такому стані, в якому він знаходився після дорожньо-транспортної пригоди, та не надано можливість працівнику МТСБУ зафіксувати отримані пошкодження.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у ст. 16 ЦК України.

За змістом п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту порушеного права є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен встановити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Предметом судового розгляду у цій справі є вимога позивача про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 27000,00 грн. При цьому особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, позивачем визначено ТзОВ «Торкретсервіс» у зв`язку з тим, як обґрунтовує позивач свою позицію, що ОСОБА_2 є засновником, бенефеціаром та представником ТзОВ «Торкретсервіс», а тому саме ця юридична особа має відповідати за дії ОСОБА_2 як її працівника.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України визначено, що реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зроблено висновок, що аналіз норм статей 1172 та 1187 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Таким чином для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої ст. 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків). Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків слід розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 року у справі №355/1394/16-ц. Схожі за змістом висновки зроблені і у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 року у справі № 640/4185/15-ц, від 05.05.2018 року у справі № 910/14685/17.

У зв`язку з цим судом встановлено наступне. Так, на підтвердження наявності трудових (службових) відносин між ОСОБА_2 та ТзОВ «Торкретсервіс» позивачем представлено суду витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТзОВ «Торкретсервіс». З витягу судом встановлено, що у відомостях серед засновників та кінцевих бенефеціарів товариства зазначено, зокрема, ОСОБА_2 . Також ОСОБА_2 зазначений як представник юридичної особи.

Таким чином судом встановлено, що відповідач як юридична особа створена в організаційно-правовій формі товариства з обмеженою відповідальністю, одним із його засновників та відповідно кінцевим бенефеціаром є ОСОБА_2 .

З метою встановлення правових підстав для покладення відповідальності за дії ОСОБА_2 в межах цього спору на ТзОВ «Торкретсервіс» судом вказується на таке.

Так, працівником є фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі та організації незалежно від форми власності та виду діяльності або у фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

У п. 2 рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) зазначено, що згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95 ратифікованої Україною 30.06.1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону, як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові необхідно розуміти усі виплати на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

У рішенні Конституційного суду України від 12.01.2010 року № 1-рп/2010 (справа № 1-2/2010) зазначено, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Таким чином, можна зробити висновок, що відносини, які виникають між юридичною особою та її засновником (бенефеціаром) є корпоративними. Вказане свідчить про те, що ОСОБА_2 не є працівником ТзОВ «Торкретсервіс» та не перебуває з ним у трудових (службових) відносинах. Крім того, жодних доказів про те, що ОСОБА_2 отримує заробітну плату у ТзОВ «Торкретсервіс», наявності в нього запису у трудовій книжці про працевлаштування у ТзОВ «Торкретсервіс» чи будь-яких інших доказів на підтвердження трудових (службових) відносин суду не представлено. Інформацію в протоколі про адміністративне правопорушення від 29.06.2022 та в постанові Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.08.2022 року про те, що ОСОБА_2 працює на посаді головного інженера в ТзОВ «Торкретсервіс» суд оцінює критично, так як вказані документи не є тими доказами (документами), яким встановлюється та підтверджується факт працевлаштування особи.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У ст. 80 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Окремо суд вважає за необхідне врахувати і таке. 22.05.2023 року, а згодом 24.05.2023 року до суду надійшли фактично ідентичні за змістом заяви, підписані бухгалтером ТзОВ «Торкретсервіс» ОСОБА_3 . В цих заявах бухгалтер ТзОВ «Торкретсервіс» ОСОБА_3 повідомляє суд про смерть одного із засновників товариства ОСОБА_2 , а тому вважає, що провадження і цій справі з цих підстав слід зупинити.

Даючи відповідь на вказані заяви, суд враховує те, що відповідно до актуальної на час розгляду справи інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТзОВ «Торкретсервіс» не перебуває в стані припинення. При цьому встановлено, що директором (керівником) ТзОВ «Торкретсервіс» є ОСОБА_4 .

Відтак слід прийти до наступних висновків. По-перше, діяти від імені ТзОВ «Торкретсервіс», відповідача у цій страві, має право директор (керівник) чи інша уповноважена на це особа. В свою чергу доказів уповноваження бухгалтера ОСОБА_3 на представництво інтересів ТзОВ «Торкретсервіс» суду не представлено, що свідчить про відсутність процесуальних повноважень у ОСОБА_3 на звернення до суду з такими заявами в межах розгляду цієї справи. По-друге, смерть одного із засновників юридичної особи в силу вимог ст.ст. 251, 252 ЦПК України не визначено серед підстав для зупинення провадження у справі. Відтак вказана в заявах ОСОБА_3 інформація врахована та жодним чином не впливає на вирішення цього спору.

З врахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними, а також в їх сукупності достатніми доказами факт перебування ОСОБА_2 саме у трудових (службових) відносинах з ТзОВ «Торкретсервіс», що, в свою чергу, вказує на відсутність правових підстав для покладення на ТзОВ «Торкретсервіс» обов`язку відшкодувати шкоду, завдану ОСОБА_2 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, на підставі ч. 1 ст. 1172 ЦК України, в силу чого в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 263-265, 279, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 15, 22, 1166, 1167, 1172, 1187, 1191, 1192 ЦК України, суд,-

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торкретсервіс» про стягнення шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ).

Відповідач: ТзОВ «Торкретсервіс» (89600, вул. Соборна, 12/1А, м. Мукачево, Закарпатська область, ЄДРПОУ 37713353).

Суддя А.М.Заболотний