Рішення

від 25.05.2023 по справі 438/1242/20

БОРИСЛАВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 438/1242/20

Провадження 2/438/33/2023

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25 травня 2023 року Бориславський міський суд Львівської області у складі:

головуючогосуддіСлиша А.Т.,

за участі секретаря судових засідань Валькович Г.К.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бориславі у порядку загального провадження цивільну справу за позовом Релігійної організації «Релігійна громада Української Греко-Католицької Церкви парафії Вознесіння Господнього у м.Бориславі Львівської області до Бориславської міської ради Львівської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання права власності,

в с т а н о в и в :

22 вересня 2020 року до Бориславського міського суду надійшла позовна заява Релігійної організації «Релігійна громада Української Греко-Католицької Церкви парафії Вознесіння Господнього у м.Бориславі Львівської області до Бориславської міської ради Львівської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання права власності за Релігійною організацією «Релігійна громада Української Греко-Католицької Церкви парафії Вознесіння Господнього у м. Бориславі Львівської області» на квартиру АДРЕСА_1 загальної площею 90,0 кв.м., житловою 63,9 кв.м. про визнання права власності.

Позовні вимоги мотивовані добросовісністю заволодіння позивачем спірною квартирою та безперервним, вільним користуванням, ремонтом та утриманням позивачем цієї квартири протягом більше двадцяти років (з 1992 року), що, на думку позивача, є достатньою підставою для визнання за ним права власності на це майно за набувальною давністю.

В обґрунтування позову посилається на те, що будинок АДРЕСА_2 (раніше АДРЕСА_3 до 1990 року) був збудований в 1910 році громадою Української Греко-Католицької церкви в місії Бориславі на Потоці і належав їй до 1946 року як плебанія. Після репресій над церквою будинок був націоналізований і заселений мешканцями. В 1990 році, коли Українська Греко-Католицька церква (далі УГКЦ) вийшла з підпілля, Релігійна громада стала клопотати перед Бориславською міською радою про повернення плебанії, - будинку АДРЕСА_2 , який раніше належав їй на правах особистої власності і був націоналізований.

Ухвалою Бориславської міської ради від 27 травня 1993 року за № 176 було вирішено, що будівлі, які належать церквам в м. Бориславі та будинки, які належали репресованим, визнати такими, що не підлягають приватизації в 1993 році.

У 1992 році Релігійна громада зверталася до виконавчого комітету Бориславської міської ради щодо повернення їй квартири АДРЕСА_1 - плебанії. Бориславською міською радою було визнано, що квартира АДРЕСА_1 є плебанією, то на підставі цього звернення громадською комісією по житлових питаннях протокол № 9 від 26.05.1992р.; протокол № 10 від 09.06.1992р.; та протокол № 11 від 18.06.1992р. було прийнято рішення, яке затверджено виконавчим комітетом Бориславської міської ради від 18.06.1992 року № 260, яким відселено з церковної плебанії сім`ї гр. ОСОБА_7 , яка складалася із шести чоловік, тобто з квартири АДРЕСА_1 , та за ними закріпити дві квартири: квартиру АДРЕСА_4 , яка складається з трьох житлових кімнат, житловою площею 41.01кв.м. та квартиру АДРЕСА_5 .

Квартира АДРЕСА_1 - плебанія була знята з балансу ЖЕКу № 3, і передана Релігійній громаді, тому особовий рахунок з 1992 року не відкривався. 27 грудня 1991 року парохом ОСОБА_8 було призначено керівником релігійної громади УГКЦ в м. Бориславі Львівської області священнослужителя - отця ОСОБА_9 , який поселився в квартирі АДРЕСА_1 із своєю сім`єю в складі 4-х чоловік: дружина ОСОБА_4 , дочка - ОСОБА_2 та син - ОСОБА_6 .

Бориславська міська рада повернула Релігійній громаді УГКЦ в місті Бориславі «Вознесіння Господнього» квартиру АДРЕСА_1 , оскільки ця спірна квартира - є культовою спорудою, яка підлягала поверненню у власність Релігійної громади відповідно до ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». За згоди і дозволу Релігійної громади у вищезгаданій квартирі проживала сім`я отця ОСОБА_10 .

26 січня 1999 року виконавчим комітетом Бориславської міської ради на підставі заяви пароха церкви «Вознесіння Господнього» в м. Бориславі отця Григорія Поворозника від 30 грудня 1998 року було прийняв рішення № 34, пунктом 9 якого дозволено Бориславському міському відділу управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області прописати громадян: ОСОБА_11 в складі сім`ї 4 - чоловік в квартирі АДРЕСА_1 .

За весь час проживання сім`я отця ОСОБА_10 , починаючи з 1992 року і до 2019 року Релігійна громада здійснювала оплату за спожиті комунальні послуги, за утримання квартири АДРЕСА_1 та за її капітальний ремонт, з внесків парафіян, про що зазначалося у касовій книзі, хоча самі квитанції по оплаті за комунальні послуги приходили на прізвище ОСОБА_12 на підставі його реєстрації у квартирі.

Крім того, оскільки будинок АДРЕСА_2 побудований у 1910 році, тому потребував значних витрат для його відновлення, ремонту, здійснення реконструкції, оскільки як вище згадувалося у рішеннях виконавчого комітету, ця плебанія була без комунальних послуг. Релігійною громадою повністю було відремонтовано плебанію, проведено водопостачання та водовідведення, влаштовано індивідуальне опалення, фасад будинку облаштовано з використанням сучасних технологій для ізоляції від атмосферного впливу, здійснено ремонт усіх кімнат та приміщень, замінено всі підлоги, виготовлено під замовлення всі нові дерев`яні двері у всіх кімнатах, замінено вхідні двері, і всі вікна, виконано декоративну штукатурку фасаду плебанії, стелі у кімнатах - із гіпсокартону, добудовано ванну кімнату та кухню, в яких встановлено керамічну плитку, ванну, керамічний умивальник із тумбочкою, замінені всі крани, водопровідні труби, придбано електроприлади, лампи, люстри, мебельні комплекти у всі кімнати, придбані водопровідні труби всі із нержавіючої сталі, замінено покрівлю. Релігійна громада, повністю за кошт, отриманий з пожертв парафіян утримувала згадану квартиру, а відповідно й сім`ю отця ОСОБА_10 , оскільки між ОСОБА_13 громадою та її керівником було встановлено, що на час служіння громаді, Релігійна громада забезпечує належним житлом та матеріальним забезпеченням отця ОСОБА_14 та його сім`ю.

ІНФОРМАЦІЯ_1 отець ОСОБА_15 помер і Релігійна громада звернулася до Бориславської міської ради щодо приватизації плебанії, але 29 липня 2019 року за № 3-47/4/ останньою було надано відповідь, що плебанія - квартира АДРЕСА_1 належить громаді міста. Проте, Релігійну громаду складає громада міста.

З моменту фактичного повернення плебанії - квартири АДРЕСА_1 у власність Релігійній громаді, остання з 1992 року по теперішній час володіла, користувалася, даною квартирою, повністю утримувала її, відремонтувала та вклала в її розбудову значні кошти, що свідчить про наявність достатніх підстав для визнання за релігійною громадою УГКЦ в м. Бориславі Львівської області право власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Порушення права Релігійної громади полягає у тому, що відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 не бажають звільняти квартиру АДРЕСА_1 , яка по праву належить Релігійній громаді і призначена для проживання священнослужителів і у даному випадку для проживання отця ОСОБА_16 , який призначений 17 червня 2019 року адміністратором парафії ОСОБА_17 деканату замість отця ОСОБА_10 .

У свою чергу Бориславська міська рада вчиняє дії стосовно можливого оформлення права комунальної власності на квартиру АДРЕСА_1 за територіальною громадою міста, що також є в порушення прав Релігійної громади.

Підставою визнання права власності за набувальною давністю, на думку позивача, є відсутність документальної передачі спірного майна у власність Релігійної громади. У той же час, Релігійна громада після відселення Бориславською міською радою мешканців, починаючи з 1992 року добросовісно та відкрито володіє квартирою АДРЕСА_1 , яка знаходиться на території Бориславської міської ради і згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на квартиру АДРЕСА_1 не зареєстровано право власності, оскільки в момент заволодіння не знає про неправомірність заволодіння майном, на яке не претендують інші особи і це майно отримано за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Володіння згаданою квартирою є безперервним, оскільки не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю, а набувальна давність не переривається внаслідок здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі, в даному випадку - отцю ОСОБА_18 та його сім`ї на час служіння першим Релігійній громаді.

Ухвалою судді від 23 жовтня 2020 року відкрито провадження у вказаній справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Відповідач Бориславська міська рада Львівської області не погоджуючись з позовом подав до суду відзив на позов від 13 листопада 2020 року, просять у задоволенні позовних вимог відмовити. Вважають позовні вимоги не обґрунтованими, також відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України відсутніми.

У відзиві зазначено, що рішенням виконавчого комітету від 26 січня 1999 року №34 було дозволено прописати Бориславському міському відділу Управління МВС України прописати ОСОБА_11 у складі сім`ї 4 чоловік у квартирі АДРЕСА_1 (чотири кімнати і кухня, без комунальних послуг). На цей час даний житловий будинок належав до житлового фонду Бориславської міської ради та перебував на балансі ДКП «ЖЕК №3».

04 жовтня 2019 року Бориславською міською радою прийнято рішення за №2098 про списання з балансу ДКП «ЖЕК №3» багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 . Розпорядженням міського голови від 04 жовтня 2019 року за №259-р затверджено відповідний акт списання.

Виконавчим комітетом Бориславської міської ради управителем багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 призначено приватне підприємство «Борислав комфорт» (договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком від 13 вересня 2019 року №188).

Відтак, наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності.

Крім цього,у відзивах від 16 листопада 2020 року відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 позовні вимоги заперечили, зазначивши, що з 1992 року по 1999 рік без реєстрації місця проживання та з 1999 року з і теперішній час з реєстрацією місця проживання їхня сім`я - сім`я священника ОСОБА_19 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 проживають у спірній квартирі, квартиру фактично утримував о. ОСОБА_15 та його дружина, доглядали за квартирою, здійснювали відповідні будівельні та ремонтні роботи, оскільки на день заселення у квартиру вона фактично була у непридатному для проживання стані, без будь-яких комунальних вигод (квартиру вселилися у 1992 році). Володіти та користувалися безперервно, відкрито та добросовісно квартирою АДРЕСА_1 .

З інвентарної справи по будинку АДРЕСА_2 вбачається, що станом на 1952 рік згідно оціночного акту будинок АДРЕСА_3 (на даний час Церковна) належить Церковному комітету. Вказана обставина підтверджується генпланом. Рік побудови будинку -1915.

Листом №3-11/169 від 09 лютого 1999 року виконкому Бориславської міської ради за підписом міського голови знята з балансу ЖЕК №3.

Відповідно до рішенням виконавчого комітету Бориславської міської ради 21.01.1999 року за №34, яким дозволено Бориславському MB УМВСУ у Львівській області прописати ОСОБА_11 в складі сім`ї 4 чоловік в квартиру АДРЕСА_1 , яка складалася з 4-х кімнат і кухні. В вказаному рішенні зазначено, що сім`я ОСОБА_12 проживає в даній квартир, без прописки з 1992 року.

За власні кошти сім`ї квартиру було переобладнано під нормальні санітарно-побутові умови проживання, облаштовано санвузол, коридори, до квартири було підведено воду, опалення. При цьому загальна площа квартири залишилася незмінною. У квартирі зроблено ремонт - поміняно двері, підлоги, зроблена побілка. Цією квартирою володіють та користуюся вже більше двадцяти років.

Вказана квартира не має власника, що підтверджується письмовими доказами, а саме довідкою № 2196 від 19.11.2019 року, яка видана КП ЛОР «Дрогобицьке ЕО», згідно якої дані про реєстрацію квартири АДРЕСА_1 станом на 31 грудня 2012 року - відсутні та витягом з єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою суду від 02 липня 2021 року закрито підготовче судове засідання, справу призназначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просить їх задоволити, зіславшись на обставини викладені у позовній заяві.

Представник відповідача Бориславська міська рада Львівської області Тахтарова О.Б. подала заяву про розгляд справи без участі їхнього представника, при розгляді справи покладаються на думку суду.

Представник відповідача ОСОБА_3 заперечила проти задоволення позовних вимог позивача, зіславшись на обставини викладені у відзиві, просить суд відмовити у їх задоволенні.

Відповідачі: ОСОБА_6 та ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилися , були повідомлені належним чином.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 надали суду показання про те, що на прохання керівника релігійної громади отця ОСОБА_14 ( ОСОБА_11 ) проводили ремонт спірного житла, оплачували комунальні послуги за рахунок релігійної громади, зокрема з коштів отриманих з пожертв парафіян.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, допитавши свідків, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. ч. 1,2ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Частина 3ст. 12 ЦПК Українипередбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. (ч.1-4ст. 77 ЦПК України).

Частина 1ст. 81 ЦПК Українипередбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч.6ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей15,16 Цивільного кодексу України, а також ч. 4ст. 344 Цивільного кодексу України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_4 разом із членами сім`ї, ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживають за адресою АДРЕСА_6 з 1992 року. ОСОБА_4 зареєстрована як член сім`ї ОСОБА_11 за даною адресою 25 лютого 1999 року на підставі рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області від 26 січня 1999 року №34 . Цим рішенням також підтверджено факт проживання без прописки із 1999 року.

Рішенням Бориславської міської ради Львівської області за №2098 від 04 жовтня 2019 року, було проведено процедура списання будинків, в тому числі будинку за адресою АДРЕСА_2 в якому проживає позивач, з балансу комунальних підприємств відповідно до постанови КМ України від 20 квітня 2016 року №301 «Про затвердження Порядку списання з балансу багатоквартирних будинків» (а.с.48,49) та передано на технічну документацію будинків управителям.

Розпорядженням органу приватизації житла виконавчого комітету Бориславської міської ради №10062 від 24 жовтня 2019 року фактично було відмовлено позивачу ОСОБА_4 на підставі заяви останньої від 24 вересня 2019 року у приватизації спірного житла у зв`язку із відсутністю ордеру у заявника на спірне житло.

Зазначені обставини встановлені рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 12 січня 2021 року у справі за №438/1373/19, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді даної справи, у якій беруть участь особа (відповідачі), щодо якої встановлені ці обставини.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується учасниками справи у спірному житлі, зокрема у квартирі АДРЕСА_1 , з 1992 року по даний час проживають відповідачі у справі ОСОБА_4 разом ізчленами сім`ї, ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (дружина, син, донька з неповнолітньою онукою покійного священнослужителя отця ОСОБА_14 ). Ще за життя о. Григорія Поворозника, у спірній квартирі було зроблено ремонт, облаштовано санвузол, коридори, підведено воду, опалення.

Предметом позову у даній справі є позовні вимоги Релігійної організації «Релігійна громада Української Греко-Католицької церкви парафії Вознесіння Господнього у м. Бориславі» про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за набувальною давністю у відповідності до статті 344 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги мотивовані добросовісністю заволодіння позивачем спірною квартирою та безперервним, вільним користуванням, ремонтом та утриманням позивачем цієї квартири протягом більше двадцяти років (з 1992 року), що, на думку позивача, є достатньою підставою для визнання за ним права власності на це майно за набувальною давністю.

Відповідно ст. 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За нормоюст. 344 ЦК Україниособа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

У відповідності до вказаної статті володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна (наприклад, покупець, купуючи річ у продавця, не знав, що той не мав права її продавати, а обставини купівлі-продажу не давали підстав для сумніву в правомірності такого правочину). В разі виникнення спору встановити характер володіння (добросовісне й недобросовісне) має тільки суд з урахуванням обставин справи, з якої виникло володіння чужою річчю. Разом з тим, фактичне володіння вважається правомірним, якщо інше не випливає з закону або не встановлено рішенням.

Володіння (ст. 397 Цивільного кодексу України) має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним, але це не означає, що володілець зобов`язаний спеціально інформувати оточуючих про своє володіння річчю.

Володіння має бути безперервним протягом визначених законом строків (для нерухомого майна протягом 10 років, а для рухомого майна - 5 років).

Згідно роз`яснень, які містяться в п.п. 9, 11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 за №5, при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч.3ст. 344 ЦК України).

Враховуючи положення ст.ст.335та344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (ст. 214 ЦПК).

Таким чином, умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставіст. 344 ЦК Україниє: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду.

Крім цього, за змістом ч. 1ст. 344 ЦК Українидобросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі №910/17274/17. Так, у своїй постанові від 14.05.2019 у вказаній справі Верховний Суд зазначив, що аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно достатті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже в цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьоїстатті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина другастатті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений уЦивільному кодексі Українистрок, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Відповідно, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Твердження позивача про те, що спірна квартира за АДРЕСА_1 , який був збудований в 1910 році громадою Української Греко-Католицької церкви в м.Бориславі на Потоці та належав останній до 1946 року та повинна бути повернута як культова споруда у власність Релігійній організації «Релігійна громада Української Греко-Католицької Церкви парафії Вознесіння Господнього у м.Бориславі Львівської області відповідно до ст.17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», надалі Закон, судом не приймається, оскільки до введення в дію вищезазначеного нормативного акту майно церковних і релігійних громад було визнано державною власністю на підставі ст.366 Адміністративного кодексу Української РСР 1927 року.

Втрата Адміністративним кодексом Української РСР 1927 року чинності (відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР № 807-ХІ від 21.08.1985 «Про визнання деяких законодавчих актів Української РСР такими, що втратили чинність у зв`язку з введенням у дію Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення») на час виникнення спірних правовідносин сторін у справі не усуває юридичних наслідків виконання приписів цього Кодексу в період чинності. Це стосується, зокрема, і наслідків припису статті 366 названого законодавчого акту про визнання культових будівель і майна державною власністю.

Державні органи мають право володіти, користуватися і розпоряджатися цими будівлями і майном, а також вчиняти щодо цих майнових об`єктів будь-які дії, що не суперечать закону, тому в судів немає підстав для задоволення позовних вимог релігійних організацій до відповідних державних органів про: знання права власності на культові будівлі і майно або про зобов`язання цих органів передати зазначені будівлі і майно власність або в користування, оскільки інше рішення порушує право державної власності, виходячи із змісту: чинного законодавства.

Наведеним вище спростовуються доводи позивачі про відсутність власника спірного майна та про наявність підстав для віднесення спірного майна до безхазяйного, а також доводи про добросовісність заволодіння майном, що виключає наявність правових підстав для визнання за позивачем власності на спірне майно за набувальною давністю.

Крім цього, рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 12 січня 2021 року у справі за №438/1373/19, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді даної справи, у якій беруть участь особа (відповідачі), щодо якої встановлені ці обставини, встановлено що спірна квартира належить комунальній власності.

Враховуючи вищенаведене та проаналізувавши викладені у позовній заяві обставини, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих та доведених підстав для задоволення позовних вимог.

Стаття 12 ЦПК Українипередбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справимають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно дост.263ЦПК України, судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі вищевикладеного, виходячи з принципів правової визначеності та рівності прав усіх учасників цивільно-правових відносин, закріплених в частині 1статті 1 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, щопозовнівимогидо задоволеннінепідлягають.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покласти на позивача, у зв`язку із повною відмовою у задоволенні позовних вимог.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог Релігійної організації «Релігійна громада Української Греко-Католицької Церкви парафії Вознесіння Господнього у м.Бориславі Львівської області до Бориславської міської ради Львівської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання права власності в порядку набувальної давності - відмовити.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 05 червня 2023 року.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: Релігійна організація «Релігійна громада Української Греко-Католицької Церкви парафії Вознесіння Господнього у м. Бориславі» , місцезнаходження: 82300, Львівська область, м. Борислав, вул. Церковна,1, єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 26256808.

Відповідачі:

Бориславська міська рада Львівської області, місцезнаходження: 82300, Львівська область, м. Борислав,вул. Шевченка, 42, єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 2618298;

ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ;

ОСОБА_2 ,місце проживання: АДРЕСА_7 ,реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий.

ОСОБА_5 ,місце проживання: АДРЕСА_7 ,реєстраційний номер облікової картки платника податківневідомий.

ОСОБА_6 ,місце проживання: АДРЕСА_7 ,реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Головуючий суддя А.Т.Слиш