Постанова

від 29.05.2023 по справі 465/5327/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 465/5327/21 Головуючий у 1 інстанції: Кузь В.Я.

Провадження № 22-ц/811/2963/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.

секретаря: Цьони С.Ю.

з участю: представника позивача - адвоката Вершиніна А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Франківського районного суду м. Львова від 05 травня 2022 року та додаткове рішення Франківського суду м. Львова від 13.05.2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду, -

в с т а н о в и в:

В липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду та судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що він, позивач, перебував у трудових відносинах з відповідачем з 1998 року. Наказом №217/ос від 30.06.2017 був переведений на посаду начальника відділу автоматизації бухгалтерського обліку Філії "Проектно-конструкторське технологічне Бюро інформаційних технологій" Акціонерного товариства "Українська залізниця". Згідно наказу № 38 від 27.05.2019 позивача звільнено за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 28 вересня 2020 року у справі №465/3681/19 позов позивача до Акціонерного Товариства «Українська залізниця» Філія «Проектно-конструкторське технологічне Бюро інформаційних технологій» про визнання незаконним притягнення до дисциплінарної відповідальності, скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, поновлення на роботі - задоволено частково, визнано незаконним та скасовано наказ Акціонерного Товариства Українська залізниця Філія Проектно-конструкторське технологічне Бюро інформаційних технологій № 37 від 24.05.2019 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності", визнано незаконним та скасовано наказ Акціонерного Товариства Українська залізниця Філія Проектно-конструкторське технологічне Бюро інформаційних технологій № 38 від 27.05.2019 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності та наказ (розпорядження) № 36/ос від 28.05.2019 про припинення трудового договору (контракту)", зобов`язано Акціонерне Товариство Українська залізниця Філія Проектно-конструкторське технологічне Бюро інформаційних технологій негайно поновити позивача на роботі, стягнено з Акціонерного Товариства Українська залізниця Філія Проектно-конструкторське технологічне Бюро інформаційних технологій на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 259 066,08 грн., моральну шкоду в сумі 10 000 гривень, судові витрати в сумі 19 300 грн.

Постановою Львівського апеляційного суду від 02 березня 2021 року у справі №465/3681/19 рішення Франківського районного суду м. Львова від 28 вересня 2020 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позов задоволено частково, визнано незаконним та скасовано Наказ Акціонерного Товариства Українська залізниця Філія Проектно-конструкторське технологічне Бюро інформаційних технологій № 37 від 24.05.2019 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальност", визнано незаконним та скасовано Наказ Акціонерного Товариства Українська залізниця Філія Проектно-конструкторське технологічне Бюро інформаційних технологій № 38 від 27.05.2019 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" та наказ (розпорядження) № 36/ос від 28.05.2019 про припинення трудового договору (контракту)", поновлено його, позивача, на посаді начальника відділу автоматизації бухгалтерського обліку з 29.05.2019р., стягунуто з Акціонерного Товариства Українська залізниця Філія Проектно-конструкторське технологічне Бюро інформаційних технологій на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 247256,80 грн., моральну шкоду в сумі 3 000 гривень, судові витрати в сумі 15 000 грн.

Зазначав, що незважаючи на рішення суду та неодноразові звернення до відповідача щодо їх виконання, наказ про поновлення позивача на роботі видано лише 27.05.2021р. за №96/ос, а з його змістом позивача ознайомлено 14.06.2021р. та внесено відповідний запис щодо поновлення у трудову книжку позивача. Враховуючи ситуацію, що склалася він, позивач, не мав бажання продовжувати працювати в АТ "Львівська залізниця", тому ним подано відповідну заяву про звільнення і 14.06.2021р. сторонами оформлено його звільнення за згодою сторін.

Відповідач в порушення вимог частини сьомої статті 235 КЗпП України, а також принципу обов`язковості судового рішення, виконав рішення Франківського районного суду м. Львова у справі №465/3681/19 від 28 вересня 2020 року про поновлення позивача на роботі лише 27.05.2021р.

Невиконання відповідачем протягом тривалого часу рішення Франківського районного суду м. Львова у справі №465/3681/19 від 28 вересня 2020 року про поновлення його, позивача, на роботі має наслідком застосування приписів статті 236 КЗпП України про стягнення з відповідача на його, позивача, користь середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, а саме за період з 29.09.2020р. по 26.05.2021р. включно. Відтак, просить стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час невиконання рішення суду в сумі 121 045,12 грн.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 05 травня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" Філії «Проектно - конструкторське технологічне Бюро інформаційних технологій» Акціонерного товариства « Українська Залізниця» про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду та судових витрат, задоволено.

Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" Філія «Проектно - конструкторське технологічне Бюро інформаційних технологій» Акціонерного товариства « Українська Залізниця», код ЄДРПОУ: 40081310, м. Київ, 135, вулиця Жилянська, 97 на користь ОСОБА_1 РНОКПП : НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 середній заробіток за час невиконання рішення суду в сумі 121 045 (сто двадцять одну тисячу) грн.. 12 коп.

Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" Філія «Проектно - конструкторське технологічне Бюро інформаційних технологій» Акціонерного товариства « Українська Залізниця», код ЄДРПОУ: 40081310, м. Київ, 135, вулиця Жилянська, 97 на користь ОСОБА_1 РНОКПП : НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 1210 (одну тисячу двісті десять) грн.. 45 коп.

Додатковим рішенням Франківського суду м. Львова від 13.05.2022 року заяву позивача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі №465/5327/21 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" Філії «Проектно - конструкторське технологічне Бюро інформаційних технологій» Акціонерного товариства « Українська Залізниця» про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду та судових витрат - задоволено.

Ухвалено в цивільній справі №465/5327/21 додаткове рішення.

Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" Філія «Проектно - конструкторське технологічне Бюро інформаційних технологій» Акціонерного товариства « Українська Залізниця», код ЄДРПОУ: 40081310, м. Київ, 135, вулиця Жилянська, 97 на користь ОСОБА_1 РНОКПП : НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 (сім тисяч) гривень 00 коп.

Рішення та додаткове рішення суду оскаржило Акціонерне товариство «Українська залізниця».

В апеляційній скарзі зазначають, що оскаржувані рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та неповним з`ясуванням усіх обставин справи. Зокрема покликається на те, що як було встановлено Львівським апеляційним судом та зазначено у Постанові від 02.03.2020 р., відповідач не був присутній при проголошенні Франківським районним судом 28.09.2020 р. рішення, не був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи. Зважаючи на викладені обставини, відповідачу не було відомо про таке рішення, а отже виконати це рішення відповідно до вимог чинного законодавства негайно, після його проголошення, не мав об`єктивної змоги.

Що стосується додаткового рішення, то покликаються на те, що позивач не надав суду доказів щодо фактичного понесення ним витрат на правову допомогу в сумі 7000 грн.

Просять рішення та додаткове рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити задоволенні позову та заяві про стягнення витрат на правову допомогу.

Заслухавши суддю - доповідача, представника позивача - адвоката Вершиніна А.Г., на заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що Акціонерне товариство «Українська залізниця» не виконали свого обов`язку щодо негайного виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, отже допустили затримку виконання судового рішення про поновлення на роботі і, відповідно, мають нести відповідальність, встановлену ст. 236 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.

Матеріалами справи та судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем з 16.09.1998 року. Наказом №217/ос від 30.06.2017 року позивач переведений на посаду начальника відділу автоматизації бухгалтерського обліку Філії "Проектно-конструкторське технологічне Бюро інформаційних технологій" Акціонерного товариства "Українська залізниця".

Наказом №38 від 27.05.2019 р.позивача звільнено з роботи за п.3 ст.40 КЗпП України, з підстав систематичного невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку філії, посадової інструкції.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 28 вересня 2020 року у цивільній справі №465/3681/19 позов ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства «Українська залізниця» Філія «Проектно-конструкторське технологічне Бюро інформаційних технологій», про визнання незаконним притягнення до дисциплінарної відповідальності, скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, поновлення на роботі задоволено частково, визнано незаконним та скасовано накази Акціонерного Товариства "Українська залізниця" Філія "Проектно-конструкторське технологічне Бюро інформаційних технологій" № 37 від 24.05.2019 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності", № 38 від 27.05.2019 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" та наказ (розпорядження) № 36/ос від 28.05.2019 про припинення трудового договору (контракту)", зобов`язано Акціонерне Товариство "Українська залізниця" Філія "Проектно-конструкторське технологічне Бюро інформаційних технологій" негайно поновити ОСОБА_1 на роботі, стягнено з Акціонерного Товариства "Українська залізниця" Філія "Проектно-конструкторське технологічне Бюро інформаційних технологій" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 259066,08 грн., моральну шкоду в сумі 10 000 гривень, судові витрати в сумі 19 300 грн., в решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 02 березня 2021 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» Філія «Проектно-конструкторське технологічне Бюро інформаційних технологій» задоволено частково, рішення Франківського районного суду м. Львова від 28 вересня 2020 року скасовано. Ухвалено нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства «Українська залізниця» Філія «Проектно-конструкторське технологічне Бюро інформаційних технологій», про визнання незаконним притягнення до дисциплінарної відповідальності, скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, поновлення на роботі задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано Наказ Акціонерного Товариства "Українська залізниця" Філія "Проектно-конструкторське технологічне Бюро інформаційних технологій" № 37 від 24.05.2019 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності", наказ № 38 від 27.05.2019 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" та Наказ (розпорядження) № 36/ос від 28.05.2019 про припинення трудового договору (контракту)", поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу автоматизації бухгалтерського обліку з 29.05.2019. Стягнено з Акціонерного Товариства "Українська залізниця" Філія "Проектно-конструкторське технологічне Бюро інформаційних технологій" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 247 256,80 грн., моральну шкоду в сумі 3 000 гривень, судові витрати в сумі 15 000 грн., в решті позовних вимог відмовлено.

Згідно п. 2 наказу філії "Проектно - конструкторське технологічне бюро інформаційних технологій" Акціонерного Товариства "Українська залізниця" від 27.05.2021р. №96/ос., ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу автоматизації бухгалтерського обліку з 29.05.2019р. з посадовим окладом 10 430 грн. Підставою, згідно наказу, є постанова Львівського апеляційного суду від 02.03.2021р. у справі №465/3681/19.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до приписів ст.ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

За змістом ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частина 6 ст. 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Згідно з приписами ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Обов`язковість рішення суду віднесено до основних засад судочинства (п. 9 ст. 129 Конституції України).

Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Статтею 236 КЗпП України визначено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Як роз`яснив Пленум ВСУ у своїй постанові «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Законодавцем передбачено обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача поновлено на роботі лише через півтора року, а саме 27 травня 2021 року, тобто в порушення вимог законодавства України.

Відповідачем не надано суду належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів того, що невиконання судового рішення про поновлення на роботі сталося з вини самого працівника. Також матеріали справи не містять відомостей, які б свідчили про неможливість виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що невиконання відповідачем протягом тривалого часу судового рішення про поновлення позивача на роботі має наслідком застосування положень ст. 236 КЗпП України, а саме, стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

Як роз`яснено у п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року, № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі складає 164 робочих днів, а саме з 29.09.2020 року року, до дня видачі наказу про поновлення на роботу 26.05.2021 року.

Зважаючи на встановлені обставини справи колегія суддів погоджується з висновком суду про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 29.09.2020 року по 26.05.2021 року, що складає 164 робочі дні, у розмірі 121 045, 12 грн.

Крім того, поновлення на роботі - це повернення працівника в попередній стан, який існував до його незаконного звільнення, а тому правовими наслідками поновлення на роботі працівника є надання йому попередньої роботи (посади), з тими ж функціональними обов`язками, які мали місце до звільнення. Обов`язком боржника є не лише видання наказу (розпорядження) про поновлення працівника на роботі, а й фактичний допуск поновленого працівника до виконання попередніх обов`язків.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акту органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18) зазначив, що КЗпП України не містить поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження». Так, згідно з цією статтею рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто, створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов`язків».

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18).

Суд першої інстанції вірно врахував, що стороною відповідача не надано доказів того, що рішення Франківського районного суду м. Львова від 28.09.2020 року про поновлення позивача на роботі відповідачем виконано чи того, що відповідачем вчинялись будь-які дії, спрямовані на виконання вищевказаного рішення.

Безпідставними є покликання апелянта на те, що їм не було відомо про прийняте рішення суду про поновлення на роботі, а отже виконати це рішення відповідно до вимог чинного законодавства негайно, після його проголошення, не мав об`єктивної змоги, оскільки отримавши 12.11.2020 року копію рішення суду від 28.09.2020 року, відповідач не вчиняв дій щодо його виконання.

Що стосується додаткового рішення суду, то слід вказати наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог частин 1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частинами 1-3 статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Сума судових витрат підтверджена документами, що містяться в матеріалах цивільної справи, а саме: оригіналом договору про надання правничої допомоги від 14.06.2021 року, актом про надання правничої допомоги від 05.05.2022 року з детальним описом робіт.

Крім того, в акті про надання правничої допомоги від 05.05.2022 року погоджено, що за надану правничу допомогу позивач сплачує адвокату гонорар у сумі 7000 грн. протягом 30 днів з дати підписання даного акту.

Так, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що вказано у ч. 6 ст. 137 ЦПК України.

З вище викладено вбачається, що суд вправі зменшувати розмір витрат на правову допомогу, але лише в разі подання іншою стороною клопотання про їх не співмірність. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29 березня 2018 року (справа № 907/357/16).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги обставини справи, норми права, наявні в матеріалах справи докази щодо підтвердження витрат на правничу допомогу, керуючись нормами ст. 141 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги щодо скасування додаткового рішення суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції з врахуванням співмірності, розумності, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви та стягнення судових витрат.

З вищевикладеного вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного додаткового рішення не допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, висновки суду стосуються лише питання стягнення судових витрат за надання правничої допомоги адвокатом, які не були вирішені судом при ухваленні рішення по суті розглянутих позовних вимог, а тому суд стягнув судові витрати з позивача на користь відповідача додатковим рішенням.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Суд з дотриманням норм процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.

Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення та додаткове рішення залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 374 ч. 1 п.1, 375, 381 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення.

рішення Франківського районного суду м. Львова від 05 травня 2022 року та додаткове рішення Франківського суду м. Львова від 13 травня 2022 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 07.06.2023 року.

Головуючий: Ванівський О.М.

Судді: Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.