Ухвала

від 08.06.2023 по справі 683/2009/23

СТАРОКОСТЯНТИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 683/2009/23

2/683/731/2023

У Х В А Л А

08 червня 2023 року м.Старокостянтинів

Суддя Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області Луговий О.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до управління соціального захисту виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області про встановлення факту належності до членів сім`ї військовослужбовця, -

встановив:

В червні2023року адвокатКапєрова Г.А.в інтересах ОСОБА_1 звернулася всуд зпозовом до управління соціального захисту виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області про встановлення факту належності до членів сім`ї військовослужбовця.

Перевіривши позовну заяву та долучені до неї документи, приходжу до висновку, що у відкритті провадження за вказаним позовом слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах в порядку цивільного судочинства.

Згідно з ч. 5 ст. 186 ЦПК України відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

За змістом частини першої статті 1 ЦК України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільний справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

У статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до частини другою статті 2 КАС України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Відповідач у даній справі є спеціально уповноваженим суб`єктом, який уповноважений на надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України відповідно до вимог постанови КМУ №740 від 23 вересня 2015 року «Про затвердження Порядку надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України», який має на меті отримати ОСОБА_1 у разі встановлення факту належності позивача до членів сім`ї ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання обов`язків військової служби в районі проведення операції Об`єднаних сил, пов`язаних з захистом Батьківщини, недоторканості та територіальної цілісності України в селищі міського типу Південне м.Торецьк Донецької області.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 33-35 зазначеної постанови від 30.01.2020 року зазначила про таке: «33.Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. 34. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній.»

Визначаючи, чи пов`язується з встановлення зазначеного факту виникнення у позивача певних цивільних прав та обов`язків, суд застосовує положення статті 1 ЦК України. За змістом частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.

Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, підлягають вирішенню спори, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.

Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.

Вимоги ОСОБА_1 пов`язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними права та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами позивача з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.

При цьому суд враховує, що між сторонами виник спір, пов`язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження за позивачем певного соціально-правового статусу щодо виникнення у неї права на отримання статусу та посвідчення члена сім`ї загиблого, не пов`язаного з будь-якими цивільними права та обов`язками позивача, їх виникненням, існуванням та припиненням. Отже, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, а отже не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Також у спірних правовідносинах суд повинен врахувати правову мету звернення ОСОБА_1 до суду, яка полягає у підтвердженні її певного соціального статусу. Такий статус має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення.

Суд, врахувавши визначені законом завдання цивільного судочинства, визнає недопустимим ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим.

З урахуванням наведеного, вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту належності її до членів сім`ї військовослужбовця ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання обов`язків військової служби в районі проведення операції Об`єднаних сил, пов`язаних з захистом Батьківщини, недоторканості та територіальної цілісності України в селищі міського типу Південне м.Торецьк Донецької області, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Аналогічні по суті висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22.03.2023 року у справі № 290/289/22.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що позивачем заявлено вимоги, які не підлягають розгляду в порядку ЦПК України, суд вважає за необхідне, на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, відмовити у відкритті провадження у вказаній цивільній справі, роз`яснивши позивачу право звернутися із таким позовом до відповідного адміністративного суду за правилами підсудності, встановленими КАС України.

Керуючись п.1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суд, -

постановив:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області про встановлення факту належності до членів сім`ї військовослужбовця.

Роз`яснити позивачу, що вона не позбавлена права звернутися з позовною заявою в порядку адміністративного судочинства.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: