Рішення

від 08.06.2023 по справі 389/3110/22

ЗНАМ’ЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08.06.2023

ЄУН 389/3110/22

Провадження №2/389/631/22

Рішення

іменем України

08 червня 2023 року Знам`янський міськрайонний суд

Кіровоградської області

у складі: головуючого судді Савельєвої О.В.,

за участю секретаря судового засідання Іванової В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні залу суду в місті Знам`янка Кіровоградської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БОЙКО-ТРАНС» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,

з участю: представників позивача ОСОБА_2 та адвоката Явтушенко О.А., представника відповідача адвоката Урсаленка О.М.,

встановив:

ТОВ «БОЙКО-ТРАНС» 29.12.2022 звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 в порядку регресу кошти в розмірі 90000 грн., сплачених в рахунок відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач з 23.06.2018 до 11.12.2018 перебував у трудових відносинах з ТОВ «БОЙКО-ТРАНС» на посаді водія та з ним було укладено договір про повну матеріальну відповідальність. Близько 21 год. 20 хв. 06.09.2018 в м.Дніпро по вул.Марії Лисиченко,12Б, біля автозаправки «ОККО» сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «DAF», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом «Chereau», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля марки «Lexus», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 , а результаті чого останньому завдано шкоду у зв`язку з пошкодженням його автомобіля. В свою чергу, автомобіль марки «DAF» з напівпричепом «Chereau» на момент дорожньо-транспортної пригоди перебував у користуванні ТОВ «БОЙКО-ТРАНС» на умовах оренди.

Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 12.10.2018 у справі №199/7290/18 ОСОБА_1 визнано винуватим у вказаній дорожньо-транспортній пригоді та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП у вигляді штрафу. Надалі, водій пошкодженого транспортного засобу - ОСОБА_3 звернувся до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 , ТОВ «БОЙКО-ТРАНС», треті особи: ОСОБА_1 , ПрАТ «Київський страховий дім» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (справа №201/8077/19). За результатами розгляду справи, ухвалою суду від 14.07.2022 затверджено мирову угоду, на виконання якої ТОВ «БОЙКО-ТРАНС» відшкодувало ОСОБА_3 завдану шкоду в розмірі 90000 грн., оскільки ОСОБА_1 на час дорожньо-транспортної пригоди перебував з ними у трудових відносинах. Таким чином, у позивача виникло право зворотної вимоги (регресу) до винної особи - відповідача у розмірі виплаченого відшкодування.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні пред`явлені позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що відшкодування шкоди потерпілій у ДТП особі повинно було бути сплачено страховою компанією, а не ТОВ «БОЙКО-ТРАНС», а тому пред`явлені ними вимоги є безпідставними.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч.1 ст.13 ЦПК України).

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Судом встановлено, що згідно з наказом директора ТОВ «БОЙКО-ТРАНС» Бойко Г.Г. від 22.06.2018 №13, ОСОБА_1 з 23.06.2018прийнятий нароботу дозазначеного товариствана посадуводія,а відповіднодонаказу від 11.12.2018 №14 звільнений з 11.12.2018 за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України.

Згідно з посадовою інструкцією водія, водія-експедитора, затвердженою 01.01.2018, та з якою відповідач ознайомлений 23.06.2018, водій, водій-експедитора відноситься до категорії виконавців, з ним підписується договір матеріальної відповідальності (п.п.1, 4 розділу 1). Завданнями та обов`язками водія, зокрема, є дотримання Правил дорожнього руху (п.4 розділу 2); здійснення доставки вантажів в максимально короткий термін, використовуючи для цього оптимальний маршрут переміщення (п.6 розділу 2); несення повної матеріальної відповідальності за забезпечення схоронності довірених товариством матеріальних цінностей, а також за завдання шкоди майну третіх осіб, що стало наслідком невиконання та/або неналежного виконання своїх зобов`язань з вини працівника (п.15 розділу 2). Водій несе відповідальність за вчинення матеріальної шкоди у повному обсязі (п.2 розділу 4).

Між ТОВ «БОЙКО-ТРАНС» та відповідачем 23.06.2018 укладено договір про повну матеріальну відповідальність працівника, згідно з яким відповідач бере на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення схоронності довірених підприємством матеріальних цінностей, а також за завдання шкодимайну третіх осіб, що стало наслідком невиконання та/або неналежного виконання своїх зобов`язань за цим договором, тобто з вини працівника (п.1). У випадку незабезпечення з вини працівника схоронності довірених йому матеріальних цінностей, останній зобов`язаний відшкодувати підприємству вартість зіпсованих або тих, яких не вистачає, матеріальних цінностей. У випадку відшкодування підприємством шкоди, завданої працівником майну третіх осіб, працівник зобов`язується відшкодувати підприємству понесені останнім витрати у повному обсязі (в тому числі витрати на відшкодування моральної шкоди) (п.3).

Відповідно до договору оренди автомобілів від 13.05.2018, ОСОБА_2 передала у користування (оренду) ТОВ «БОЙКО-ТРАНС» автомобіль марки DAF, XF 95.430, VIN-код НОМЕР_4 , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та напівпричеп «Chereau», VIN-код НОМЕР_5 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Постановою Амур-Нижньодніпровськогорайонного судум.Дніпропетровськавід 12.10.2018 у справі №199/7190/18 (провадження №3/199/2823/18) ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, за те, що він 06.09.2018 о 21 год. 20 хв. в районі будинку 12Б по вул.Марії Лисиченко у м.Дніпро керував автомобілем «DAF», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом «Chereau», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , та порушивши вимоги п.п.10.1, 13.1 Правил дорожнього руху, під час руху при зміні напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не дотримався безпечного бокового інтервалу, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем «Lexus», державний реєстраційний номер НОМЕР_6 під керуванням ОСОБА_3 , в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Зазначене судове рішення в апеляційному порядку не оскаржувалося та набрало законної сили 23.10.2018.

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Потерпіла у ДТП особа ОСОБА_3 11.07.2019 звернувся до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 , ТОВ «Бойко-Транс», треті особи ОСОБА_1 , ПрАТ «Київський страховий дім», про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (справа № 201/8077/19, провадження № 2/201/2819/2019), що встановлено судом шляхом безпосереднього доступу до даних ЄДРСР.

За результатами розгляду справи, ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 14.07.2022 затверджено мирову угоду, укладену між сторонами 23.06.2022, відповідно до якої, зокрема, відповідач - ТОВ «БОЙКО-ТРАНС» відшкодовує позивачу ОСОБА_3 матеріальну та моральну шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини третьої особи ОСОБА_1 , який на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди перебував у трудових правовідносинах з ТОВ «БОЙКО-ТРАНС». Сторони дійшли взаємної згоди про розмір шкоди, який у відповідності до п.1 цієї мирової угоди підлягає відшкодуванню позивачу відповідачем - ТОВ «БОЙКО-ТРАНС», а саме 90000 грн. Підписанням цієї мирової угоди позивач ОСОБА_3 підтверджує отримання ним від відповідача - ТОВ «БОЙКО-ТРАНС» обумовленої п.2 цієї мирової угоди суми відшкодування у повному обсязі, та належне виконання відповідачем - ТОВ «БОЙКО-ТРАНС» умов цієї мирової угоди. Сторони дійшли взаємної згоди про те, що відповідач - ТОВ «БОЙКО-ТРАНС» у відповідності до ч.1 ст.1191 ЦК України має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи - ОСОБА_1 , у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Копія розписки від 23.06.2022 підтверджує, що ТОВ «БОЙКО-ТРАНС» до укладання вказаної мирової угоди, дійсно сплатило ОСОБА_3 90000 грн. в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою.

Відповідно до вимог ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Звертаючись з даним позовом, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 в порядку регресу кошти в розмірі 90000 грн., сплачених в рахунок відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Так, відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 1 ст.1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Отже, шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Разом з тим, згідно з ч.1 ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Оскільки відповідач на момент події дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої було завдано матеріальної шкоди, перебував з позивачем у трудових відносинах, застосуванню підлягають спеціальні норми КЗпП України.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «БОЙКО-ТРАНС» та відповідачем 23.06.2018 укладено договір про повну матеріальну відповідальність.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права та законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, що така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю працівника).

Відповідно до ст.132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Випадки повної матеріальної відповідальності визначені ст.134 КЗпП України.

Згідно з п.1 ч.1 ст.134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до ст.135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Перелік вказаних посад і робіт, а також типовий договір про повну матеріальну відповідальність має бути затверджений в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Проте чинною наразі є постанова Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28.12.1977 №447/24, якою затверджено Перелік посад і робіт, що заміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою чи організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на зберігання, продаж (відпуск), перевезення або застосування у процесі виробництва.

У листі Міністерства праці та соціальної політики України від 27.05.2008 №146/06/186-88 зазначено, що наявність посади або роботи в Переліку посад, і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, не дає підстави для укладення договору про повну матеріальну відповідальність, якщо у змісті трудової функції працівника відсутні перелічені обов`язки.

Таким чином договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність може укладатися за наявності одночасно двох умов: 1) наявність посади, яку працівник займає, або роботи, що він виконує, у загальному Переліку №447/24; 2) виконання обов`язків згідно із посадою, виконання роботи за фахом має бути безпосередньо пов`язане зі збереженням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням чи застосуванням в процесі виробництва довірених працівникам цінностей.

Розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п.1 ст.134 КЗпП України), суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі ст.135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

При вирішенні трудових спорів про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками, тягар доведення підстав для відшкодування такої шкоди покладається повною мірою на позивача (власника, роботодавця).

Отже, саме позивач (власник, роботодавець) повинен довести підстави матеріальної відповідальності працівника за завдану шкоду, зокрема, наявність вини та винних дій працівника, розмір завданої шкоди. Водночас позивач (власник, роботодавець) несе ризики настання негативних наслідків, пов`язаних із недоведеністю цих підстав.

Близькі за змістом правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 30.01.2018 у справі №739/1930/15-ц, та від 22.01.2020 у справі №287/354/14-ц.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач був прийнятий на роботу на посаду водія. Відповідно до п.6 Посадової інструкції на відповідача покладено обов`язок щодо здійснення доставки вантажів. Відтак, дана посада входить до Переліку №447/24 - роботи з приймання й обробки для доставки (супроводу) вантажу, багажу, поштових відправлень та інших матеріальних і грошових цінностей, їх доставки (супроводу), видачі (здачі), а тому відповідач належить до категорії працівників, з якими згідно зі ст.135-1 КЗпП України може бути укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

Разом з тим, сам по собі факт укладання з працівником договору про повну матеріальну відповідальність не є підставою для покладання матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди за п.1 ч.1 ст.134 КЗпП України. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №686/12599/17, яка на підставі ч.4 ст.263 ЦПК України підлягає врахуванню судом.

З пунктів1,2,3договору проповну матеріальнувідповідальність від23.06.2018,укладеного міжТОВ «БОЙКО-ТРАНС»та відповідачемвбачається,що останній взяв на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення схоронності довірених підприємством матеріальних цінностей, а також за завдання шкодимайну третіх осіб, що стало наслідком невиконання та/або неналежного виконання своїх зобов`язань за цим Договором, тобто з вини працівника.

Договором передбачені такі зобов`язання відповідача, як: дбайливо ставитися до переданих йому матеріальних цінностей; вживати заходи для запобігання завдання шкоди переданим йому матеріальним цінностям; виконувати усі встановлені правила приймання, зберігання, використання, супроводження, експедиювання, обліку матеріальних цінностей, довірених йому підприємством; своєчасно повідомляти керівництво підприємства про всі обставини, що загрожують забезпеченню схоронності довірених йому цінностей.

У випадку незабезпечення з вини працівника схоронності довірених йому матеріальних цінностей, останній зобов`язаний відшкодувати підприємству вартість зіпсованих або тих, яких не вистачає, матеріальних цінностей. У випадку відшкодування підприємством шкоди, завданої працівником майну третіх осіб, працівник зобов`язується відшкодувати підприємству понесені останнім витрати у повному обсязі (в тому числі витрати на відшкодування моральної шкоди).

Зі змісту позовної заяви ТОВ «БОЙКО-ТРАНС» вбачається, що позивачем заявлені вимоги про стягнення в порядку регресу шкоди, яка завдана з вини відповідача третій особі, а саме ОСОБА_3 та полягає у пошкодженні внаслідок дорожньо-транспортної пригоди належного останньому на праві власності автомобіля марки «Lexus», державний реєстраційний номер НОМЕР_6 .

Натомість завданашкода непов`язана іззабезпеченням ОСОБА_1 збереження ввіренихйому ТОВ«БОЙКО-ТРАНС»матеріальних цінностей,а також завданням шкодимайну третіхосіб,що сталонаслідком саменевиконання та/абоненалежного виконаннязазначених вищезобов`язань заДоговоромпро повну матеріальну відповідальність. Позивач помилково ототожнив відповідальність за ввірені матеріальні цінності з відповідальністю за пошкодження майна третіх осіб внаслідок дорожньо-транспортної пригоди при виконанні трудових обов`язків водія.

Таким чином, відсутні правові підстави для повної матеріальної відповідальності відповідача.

Разом з тим, аналіз викладених вище норм чинного законодавства України та обставин справи, дає суду підстави для висновку про те, що при вирішенні спору між сторонами застосуванню підлягають положення ст.132 КЗпП України, оскільки відповідач як працівник, який на момент вчинення ДТП перебував у трудових відносинах з позивачем, повинен нести матеріальну відповідальність в межах середнього місячного заробітку на підставі ч.1 ст.132 КЗпП України.

Суд зазначає, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 та від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 зроблено правовий висновок про те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Посилання позивача у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню в цій справі, не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки суд при вирішенні справи враховує підставу (обґрунтування) та предмет позовних вимог.

Підставою позову є фактичні обставини, що наведені в заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Таким чином, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).

Відповідно до ч.1 ст.132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Як роз`яснено в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 29.12.1992 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», при матеріальній відповідальності в межах середнього місячного заробітку він визначається відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 Порядку обчислення середньої заробітної плати, а саме виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують вирішенню судом справи про відшкодування шкоди, або за фактично відпрацьований час, якщо працівник пропрацював менше двох місяців, а в разі коли працівник останні місяці перед вирішенням справи не працював або справа вирішується після його звільнення виходячи з виплат за попередні два місяці роботи на даному підприємстві (в установі, організації).

Оскільки відповідач звільнений з роботи 11.12.2018, позивачем відшкодовано ОСОБА_3 завдану шкоду 23.06.2022, тому суд вважає, що середній місячний заробіток відповідача слід обчислювати виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, що передують його звільненню.

Як вбачається з довідки про доходи №1 від 06.03.2023, заробітна плата відповідача становила у жовтні 2018 в розмірі 3723 грн., у листопаді 2018 року в розмірі 3 796 грн. 64 коп.

Таким чином, середній місячний заробіток відповідача на посаді водія складав 3759 грн. 82 коп. (3723 + 3796,64 = 7519,64 : 2 = 3 759,82).

З огляду на встановлені обставини та враховуючи, що в даному випадку відповідач несе обмежену відповідальність в розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 103 грн. 71 коп.

Керуючись ст.ст.130, 132, 134, 135-1 КЗпП України, ст.ст.1166, 1172, 1187, 1191 ЦК України, ст.ст.4,13,76,81,82,141,263-265, 268, 273, 274-279 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БОЙКО-ТРАНС» в порядку регресу матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в межах середнього місячного заробітку в розмірі 3759 (три тисячі сімсот п`ятдесят дев`ять) грн. 82 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БОЙКО-ТРАНС» судовий збір у розмірі 103 (сто три) грн. 71 коп.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «БОЙКО-ТРАНС», місце знаходження: вул.Дзержинського,33«в» кв.35, м.Дніпро, 49027, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 39989061.

Відповідач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 .

Повний текст рішення суду складено 09.06.2023.

Суддя Знам`янського міськрайонного суду

Кіровоградської області О.В. Савельєва