Постанова

від 31.05.2023 по справі 947/281/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1552/23

Справа № 947/281/21

Головуючий у першій інстанції Маломуж А. І.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.05.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого - Громіка Р.Д.,

суддів - Сегеди С.М., Дришлюка А.І.,

за участю секретаря - Триколіч І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 червня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною власністю та визнання права власності на 1/2 частку в спільному сумісному майні,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

04 січня 2021 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила суд визнати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаної квартири.

Позов обґрунтований тим, що під час шлюбу сторін за спільні кошти подружжя було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Правовстановлюючі документи на вказану квартиру у 2007 році відповідачем оформлені на себе. Посилаючись на те, що квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, позивач просить визнати квартиру спільною сумісною власністю та здійснити поділ квартири шляхом визнання за нею права власності на 1/2 її частину.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22 червня 2021 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною власністю та визнання права власності на 1/2 частку в спільному сумісному майні задоволено повністю. Визнано квартиру АДРЕСА_2 - спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 . Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 4241 грн. 10 коп.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи та дійшов помилкових висновків про задоволення позову, оскільки внески на спірну квартиру були виплачені ще у 1991 році.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Фактичні обставини справи.

На підставі матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 10 жовтня 1998 року, що підтверджується Свідоцтвом про одруження, виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Приморської райадміністрації виконкому Одеської міськради, актовий запис № 516.

У період шлюбу за відповідачем було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 , яка в цілому складається з двох жилих кімнат; жилою площею 30,4 кв.м., загальною площею 55,4 кв.м., яка відображається в паспорті від 22.03.2007 року.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно до ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Так, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на те, що сторони набули право спільної сумісної власності на спірну квартиру в 2007 році після повної сплати пайових внесків за квартиру на підставі довідки ЖБК "Приморський-24" від 21.04.2007 року № 134, яка відсутня в архівних матеріалах БТІ, проте стала підставою для видачі свідоцтва про право власності на квартиру. Належних доказів протилежного відповідачем суду не надано. Довідка від 18.11.1991 року №18 судом першої інстанції не прийнята як належний доказ, та з даного приводу прийнято рішення про винесення окремої ухвали, оскільки в матеріалах справи містяться 2 копії вищевказаних довідок, які візуально різняться між собою, та, окрім того в ході пояснень суду відповідач спочатку стверджував, що він виплатив у повному обсязі пай особисто, та надавав протилежні пояснення, що пай виплатила його матір за час життя, проте документи зникли. Також в ході судових пояснень відповідач пояснив, що у спадщину після смерті матері він не вступав, та посилання про те, що йому квартира була подарована матір`ю не підтверджено договорами дарування. На питання суду про наявність оригіналу довідки про виплату паю відповідач пояснив, що він її не має, оскільки втратив.

Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на таке.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843 цс 17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс 18.

Застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності є:

1) час набуття такого майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття);

3) мета придбання майна (постанова Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року №6-2333цс15).

Відповідно до частин першої, третьої статті 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Правовідносини з набуття у власність квартири у будівельному кооперативі, а також щодо виникнення права спільної сумісної власності подружжя врегульовані загальними нормами - статтями 60, 70 Сімейного Кодексу України (далі - СК України), а також спеціальними нормами, зокрема Житловим Кодексом УРСР (стаття 146), Законом України «Про власність» (статті 15-17), пунктом 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР № 186 від 30 квітня 1985 року.

Зазначеними нормами права встановлено, що член житлового, житлово?будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Поділ квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу між членом кооперативу і його дружиною допускається в разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя.

При розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, слід враховувати, що до повної сплати пайового внеску за квартиру суд вирішує питання про право власності на частку в паєнагромадженні, а після завершення сплати - про право на частку в праві власності на квартиру залежно від належної особі частки у паєнагромадженні.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди мають встановити факти створення (придбання) особами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясувати час придбання тощо, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону України «Про власність», який був чинним на момент повного внесення пайових внесків ОСОБА_1 , член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Таким чином, належність квартири у будинку ЖБК до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом внесення подружжям паю в ЖБК під час шлюбу. Критеріями, які дозволяють надати квартирі в ЖБК режиму спільного сумісного майна подружжя є також внесення паю: 1) у період сумісного проживання; 2) за рахунок спільних коштів.

Тільки у разі встановлення вказаних фактів і визначення критеріїв до спірної квартири можуть бути застосовані норми права щодо спільного сумісного майна подружжя.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2020 року у справі № 703/3090/17 (провадження № 61-12473св19).

На підставі матеріалів справи апеляційним судом встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_2 була отримана матір`ю відповідача ( ОСОБА_3 ) у 1990 році шляхом обміну житловими площами з ОСОБА_4 , що підтверджується наступними доказами:

- ордером Виконавчого комітету Приморської районної Ради народних депутатів від 07.09.1988 року, виданого ОСОБА_4 на вселення у квартиру разом із сім`єю (а.с. 53);

- довідкою Бюро обміну житловими приміщеннями від 28.11.1990р., виданої ОСОБА_4 , члену ЖБК «Приморський-24», про дозвіл на обмін житлової площі з ОСОБА_3 (а.с. 54).

Надалі, 12 червня 1991 року мати відповідача - ОСОБА_3 помирає, а сам ОСОБА_1 стає власником квартири, виплачуючи останній пайовий внесок.

Апеляційним судом витребувано належним чином завірену копію довідки Житлово-будівельного товариства «Приморський-24» від 21 квітня 2007 року №134, а також інформацію стосовно будь-яких відомостей щодо сплати (зокрема: період сплати; сума сплати; повнота сплати) пайового внеску ОСОБА_1 щодо кв. АДРЕСА_2 ?; чи здійснювалась оплата пайових внесків щодо кв. АДРЕСА_2 після 10 жовтня 1998 року, якщо так, то в якому розмірі?

28 квітня 2023 року від ЖБК «Приморський-24» надійшла відповідь та надано належним чином завірену довідку від 21 квітня 2007 року №134, з якої вбачається, що ОСОБА_1 є власником ізольованої квартири АДРЕСА_3 , є пайщиком ЖБК «Приморський-24». 13 червня 1991 року громадянин виплатив пайовий внесок і накопичення у сумі 11 956 рублів.

Також ЖБК «Приморський-24» надав належним чином завірену довідку №11 від 18 листопада 1991 року про те, що 13 червня 1991 року ОСОБА_1 виплатив пайовий внесок і накопичення у сумі 11 956 рублів.

Таким чином, ОСОБА_1 виплатив пайовий внесок за квартиру 13 червня 1991 року, тобто до реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у 1998 року, а тому вказану спірну квартиру не можна вважати спільним майном подружжя.

У судовому засіданні у суді апеляційної інстанції сторона позивача наголошувала на тому, що ОСОБА_1 не міг виплатити самостійно пайовий внесок, так як не був повнолітнім. Однак апеляційний суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , а пайовий внесок був виплачений 13 червня 1991 року, тобто після досягнення відповідачем повноліття.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим є підстави для скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 червня 2021 скасувати.

Постановити у справі нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною власністю та визнання права власності на 1/2 частку в спільному сумісному майні.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 09 червня 2023 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: С.М. Сегеда

А.І. Дришлюк