Рішення

від 31.05.2023 по справі 902/78/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"31" травня 2023 р.Cправа № 902/78/23

Господарський суд Вінницької області у складі судді - Маслія І.В., при секретарі судового засідання Марущак А.О.

За участю представників сторін:

позивача Слободяний О.Є., ордер серії А.В. №1057463 від 14.04.2023;

відповідача не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали справи

за позовом: Козятинського міського споживчого товариства (вул. Незалежності, 54, м.Козятин, Хмільницького р-ну, Вінницької обл., 22100)

до: Фізичної особи-підприємець Данилюк Олени Сергіївни ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 36415,85 грн.

ВСТАНОВИВ :

Козятинське міське споживче товариство звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Фізичної особи-підприємець Данилюк Олени Сергіївни про стягнення 36415,85 грн. заборгованості по орендній платі.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору здачі в операційну оренду основних засобів №22 від 01.02.2021, в частині сплати орендних та комунальних платежів за орендоване приміщення.

Ухвалою суду від 18.01.2023 відкрито провадження у справі № 902/78/23 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами (без проведення судового засідання).

В подальшому суд, розглянувши матеріали справи з метою прийняття рішення, встановив про відсутність у матеріалах справи доказів належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 20.03.2023 перейдено до розгляду справи №902/78/23 за правилами загального позовного провадження, продовжено строк підготовчого провадження по справі на 30 днів та призначено підготовче засідання на 17.04.2023.

На визначену судом дату в судове засідання 17.04.2023 з`явився представник позивача.

За наслідками судового засідання, суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу для судового розгляду по суті на 03.05.2023 о 14:30 год. Крім того, оскільки відповідач не одержує ухвали суду за адресою визначеною в ЄДРЮОФОПтаФГ, судом розміщено оголошення на веб-порталі судової влади (сайт Господарського суду Вінницької області) про розгляд зазначеної справи, в якій відповідачем є Фізична особа-підприємець Данилюк Олена Сергіївна.

Враховуючи неявку у судове засідання представника відповідача, суд ухвалою від 17.04.2023 повідомив останнього про дату, час та місце наступного судового засідання у порядку визначеному ст. 120, 121 ГПК України.

На визначену судом дату в судове засідання 03.05.2023 з`явився представник позивача.

За наслідками судового засідання, суд протокольною ухвалою відклав розгляд справи по суті на 31.05.2023 о 11:00 год. Крім того, оскільки відповідач не одержує ухвали суду за адресою визначеною в ЄДРЮОФОПтаФГ, суд постановив направити ухвалу про повідомлення на адресу орендованого приміщення та розмістити оголошення на веб-порталі судової влади (сайт Господарського суду Вінницької області) про розгляд зазначеної справи, в якій відповідачем є Фізична особа-підприємець Данилюк Олена Сергіївна.

Враховуючи неявку у судове засідання представника відповідача, суд ухвалою від 05.05.2023 повідомив останнього про дату, час та місце наступного судового засідання у порядку визначеному ст. 120, 121 ГПК України.

На визначену судом дату в судове засідання з`явились представник позивача.

Відповідач правом участі свого представника в судовому засіданні не скористався, про дату час та місце розгляду справи повідомлявся ухвалами суду які надсилались на адресу відповідача зазначену у витязі з ЄДР та на адресу орендованого приміщення, конверти з ухвалами повернуто до суду з відмітками відділення поштового зв`язку "адресат відсутній за вказаною адресою".

Листом Міністерства юстиції України від 06.08.2014 р. № 404-0-2-14/8.1 «Щодо визначення терміну місцезнаходження юридичної особи» повідомлено, що згідно зі статтею 17 Закону в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (далі ЄДР) щодо юридичної особи мають міститися відомості, зокрема, про місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до частини першої вищезазначеної статті Закону відомості про юридичну особу включаються до ЄДР шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору. Форми реєстраційних карток, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 14 січня 2011 року № 3178/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19 жовтня 2011 року за № 1207/19945, містять поля для зазначення відомостей про місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до статті 1 Закону місцезнаходження юридичної особи адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Водночас статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку. Слід враховувати, що норми чинного законодавства оперують поняттями місцезнаходження юридичної особи і не містять визначень щодо фактичної чи юридичної адреси юридичної особи. Законом України від 3 березня 2005 року № 2452 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України внесені зміни до статті 88 Цивільного кодексу України, частин другої та четвертої статті 57 Господарського кодексу України, які передбачають виключення відомостей про місцезнаходження юридичної особи із переліку відомостей, що мають обов`язково міститися в установчих документах юридичної особи. При цьому частиною першою статті 88 Цивільного кодексу України передбачено, що у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом. Вимоги до змісту статуту господарського товариства встановлені статтею 4 Закону України Про господарські товариства, відповідно до положень якої відомості про місцезнаходження товариства мають міститися в установчих документах. Водночас частиною третьою статті 8 Закону встановлено, що установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несуть засновники (учасники) юридичної особи. Відповідно до частини першої статті 27 Закону однією з підстав для відмови у проведенні державної реєстрації, які застосовуються і при державній реєстрації змін до установчих документів, є, зокрема, невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону.

Ураховуючи вищевикладене, у разі відсутності в установчих документах товариства відомостей про його місцезнаходження державний реєстратор відмовляє у проведенні державної реєстрації юридичної особи (змін до установчих документів) на підставі невідповідності установчих документів вимогам частини третьої статті 8 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Відповідно до ч.3,7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 910/15442/17.

Крім того, судом було розміщено оголошення на веб-порталі судової влади (сайт Господарського суду Вінницької області) про розгляд зазначеної справи, в якій відповідачем є Фізична особа-підприємець Данилюк Олена Сергіївна.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).

До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, ч.2 ст.178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст.13,74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 31.05.2023 судом долучено вступну та резолютивну частину рішення до матеріалів справи без її проголошення, зв`язку з неявкою у судове засідання представників сторін.

Розглянувши матеріали справи заслухавши представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

01.02.2021 між Козятинським міським споживчим товариством (позивач, в договорі Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Данилюк Оленою Сергіївною (відповідач, в договорі Орендар) було укладено Договір №22 здачі в операційну оренду основних засобів (далі Договір), відповідно до п. 1.1. якого Орендодавець передає, а орендар приймає в операційну оренду основні засоби - буфет с. Пузирки, який розташований за адресою с. Пузирки. вул. Центральна, 16, загальною площею 99,6 кв.м.

Основні засоби в операційну оренду передаються для ведення підприємницької діяльності (п. 1.2. Договору).

Вступ Орендаря у користування орендованими основними засобами настає одночасно із підписанням сторонами Договору та акту приймання- передачі. Передача основних засобів в операційну оренду не спричиняє передачу Орендареві права власності на це майно. Власником орендованих основних засобів залишається Орендодавець, а Орендар користується ними протягом строку оренди, без права на приватизацію (п. 2.1 та п. 2.2. Договору).

Повернення основних засобів з операційної оренди здійснюється за актом приймання - передачі основних засобів з операційної оренди. Основні засоби вважаються поверненими Орендодавцю з операційної оренди з часу підписання сторонами акту приймання - передачі основних засобів з операційної оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованих основних засобів або їх загибель, він зобов`язаний відшкодувати Орендодавцю всі збитки пов`язані з їх відновленням за кошторисом Орендодавця, а у разі неможливості відновлення - Орендар зобов`язаний відшкодувати вартість аналогічних основних засобів за ринковою ціною на дату складання дефектного акту (п. 2.3. та п. 2.4. Договору).

Орендна плата визначається у розмірі 2000,00 гривень за місяць з урахуванням ПДВ. Розмір орендної плати переглядається негайно на вимогу однієї із сторін у випадках зміни податкового законодавства, амортизаційних відрахувань тощо (п. 3.1. та п. 3.2. Договору).

Орендар зобов`язується, зокрема використовувати орендовані основні засоби у цілях та за умовами визначеними цим Договором; своєчасно, не пізніше 25 числа поточного місяця і в повному обсязі сплачувати Орендодавцю плату, а оплату комунальних послуг, електроенергії та інших платежів здійснювати у 3-х денний строк після отримання рахунка Орендодавця (п. 4.1. Договору).

Цей Договір діє з 01 лютого 2021 року до 31 грудня 2021 року в частині обов`язків по розрахунках у разі невиконання їх Орендарем та нанесенні збитків Орендодавцю - до повного проведення розрахунків та відшкодування збитків (п. 6.1. Договору).

У випадках відсутності заперечень Орендодавця та Орендаря про припинення Договору протягом одного місяця до його закінчення, він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені Договором (п. 6.5. Договору).

Між сторонами 01.02.2021 року підписано АКТ приймання-передачі основних засобів в операційну оренду, відповідно до якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду частину приміщення буфету с. Пузирки площею 99,6 кв.м., який розташований за адресою: с. Пузирки, вул. Центральна, 16. Приміщення, яке передається в операційну оренду є в належному технічному стані, відповідає санітарним і протипожежним нормам, не має механічних пошкоджень. З моменту підписання сторонами цього договору вказане приміщення є об`єктом оренди. Цей акт є невід`ємною частиною договору оренди №22 від 01.02.2021 р. (п.1 4 Акту).

Як зазначено позивачем в позовній заяві, Орендодавець належним чином виконав свої договірні зобов`язання в частині передання об`єкта оренди орендарю, а відповідач неналежним чином не виконує свої зобов`язання з оплати орендної плати та комунальних послуг. Згідно виставлених орендодавцем рахунків за період з 01.02.2021 по 01.09.2022 відповідач повинен був сплатити орендну плату у загальній сумі 38 000,00 грн. та сплатити витрати за спожиту електроенергію в сумі 21 286,83 грн., а всього 59 286,83 грн. Фактично за цей період відповідачем всього було сплачено лише 24 010,50 грн., з яких 1 139,52 грн. - оплата комунальних послуг по с. Титусівка, де відповідач Данилюк О.С. раніше орендувала магазин, тобто на виконання договору оренди відповідачем сплачено лише 22 870,98 грн. Сума боргу відповідача згідно з договором оренди станом на 01.09.2022 становить 36 415,85 грн. Крім того, в платіжних документах відповідачем не були розмежовані суми орендної плати та оплати комунальних послуг. Зі сплачених відповідачем коштів позивач зарахувало у відшкодування витрат на електроенергію суму 14856,82 грн. Кошти у сумі 6014,16 грн. було зараховано на погашення боргу по орендній платі.

11.10.2022 позивачем направлено на адресу ФОП Данилюк О.С. претензію № 37 з вимогою виконати свої зобов`язання за договором №22 від 01.02.2021 та перерахувати на рахунок позивача суму існуючої заборгованості в розмірі 36 415,85 грн. Претензія отримана відповідачем 15.11.2022, що вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, проте залишена останнім без відповіді та задоволення.

Дані обставини стали підставою звернення позивача до суду про стягнення заборгованості в розмірі 36 415,85 грн.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір оренди є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що сторонами до Договору здачі в оперативну оренду основних засобів №22 від 01.02.2021 складено та підписано Акт приймання-передачі основних засобів в оперативну оренду згідно умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду частину приміщення буфету с. Пузирки площею 99,6 кв.м., який розташований за адресою с. Пузирки, вул. Центральна 16.

В силу ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Згідно ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Як вбачається з п. 6.1. та п. 6.5. укладеного між сторонами Договору оренди, цей Договір діє з 01 лютого 2021 року до 31 грудня 2021 року в частині обов`язків по розрахунках у разі невиконання їх Орендарем та нанесенні збитків Орендодавцю - до повного проведення розрахунків та відшкодування збитків. У випадках відсутності заперечень Орендодавця та Орендаря про припинення Договору протягом одного місяця до його закінчення, він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені Договором.

Крім того, п. 2.3. Договору визначено, що повернення основних засобів з операційної оренди здійснюється за актом приймання - передачі основних засобів з операційної оренди.

В матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем орендованого майна як передбачено договором за актом приймання-передачі.

Частиною 3 ст. 285 ГК України визначено, що орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до п. 1, 2 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 4.1. Договору Орендар зобов`язується, зокрема своєчасно, не пізніше 25 числа поточного місяця і в повному обсязі сплачувати Орендодавцю плату, а оплату комунальних послуг, електроенергії та інших платежів здійснювати у 3-х денний строк після отримання рахунка Орендодавця. А в п.3.1 Договору сторони визначили, що Орендна плата визначається у розмірі 2000,00 гривень за місяць з урахуванням ПДВ.

В матеріалах справи наявні рахунки-фактури в яких позивачем зазначалась орендна плата та спожиті відповідачем комунальні послуги за період з лютого 2021 по серпень 2022 на загальну суму 59286,83 грн (а.с. 25-47).

Відповідач за вказаний період розрахувався частково на загальну суму 24 010,50 грн, що підтверджується наявними в справі платіжними дорученнями (а.с.48-60).

При цьому, як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем в позовній заяві, відповідачем в платіжних документах не були розмежовані орендна плата та оплата комунальних послуг. Зі сплачених відповідачем коштів позивач зарахував 1139,52 грн. оплати комунальних послуг по с. Титусівка, де відповідач раніше орендував магазин, а решту оплачених коштів в сумі 22 870,98 грн зараховано у відшкодування витрат на електроенергію в сумі 14856.82 грн та на погашення боргу по орендній платі в сумі 6014,16 грн. за Договором оренди №22 від 01.02.2021

Як зазначалось вище, сторонами в договорі визначено, що орендна плата сплачується до 25 числа поточного місяця, а оплату комунальних послуг у 3-х денний строк після отримання рахунка Орендодавця.

Матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем виставлених позивачем рахунків-фактури за період з лютого 2021 по серпень 2022 року, однак як вбачається з платіжних доручень, часткові оплати проводились відповідачем та в призначені платежу останнім зазначались номера рахунків та їх дати які відповідають номерам і датам рахунків виставлених позивачем та наявних в матеріалах справи, зокрема платіжним дорученням №9634661SB від 23.07.2021 (а.с.49) відповідачем сплачено 1500,00 грн за рахунком №141 від 24.06.2021 на суму 2306,40 грн (а.с. 29).

Судом встановлено, що у всіх наявних в справі платіжних дорученнях відповідач в призначенні платежу вказував рахунки-фактури, що виставлялись позивачем і наявні в матеріалах справи, однак в деяких рахунках відповідачем зазначалось за оренду та комунальні послуги без їх розмежування.

З огляду на це позивач зараховував дані оплати на власний розсуд.

Крім того у частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд наголошує щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Господарський суд відзначає, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

З огляду на викладене, на переконання суду, зазначення відповідачем в призначеннях платежу номери та дати рахунків-фактури виставлених позивачем є більш вірогідним фактом одержання цих рахунків відповідачем, тому з огляду на умови договору та наявні в справі докази заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди №22 від 01.02.2021 підлягає задоволенню, як доведена та не спростована відповідачем.

У зв`язку із задоволенням позову витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 7, 8, 10-15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76-80, 86, 91, 113, 118, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 252, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємець Данилюк Олени Сергіївни ( АДРЕСА_1 , ін. код НОМЕР_1 ) на користь Козятинського міського споживчого товариства (вул. Незалежності, 54, м. Козятин, Хмільницького р-ну, Вінницької обл., 22100, код ЄДРПОУ 01740615) 36 415,85 грн заборгованості за договором оренди №22 від 01.02.2021 та 2 684,00 грн - відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст. 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 09 червня 2023 р.

Суддя Ігор МАСЛІЙ

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Незалежності, 54, м.Козятин, Хмільницького р-н, Вінницької обл., 22100)

3 - відповідачу (вул.Червона, 36, с.Непедівка, Козятинський р-н, Вінницької обл., 22123)