Рішення

від 05.06.2023 по справі 908/1045/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/129/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.06.2023 Справа № 908/1045/23

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової Світлани Сергіївни, при секретарі судового засідання Камаєвій О.М., розглянувши матеріали справи

за позовом: Першого заступника керівника Василівської окружної прокуратури Запорізької області (69050 м. Запоріжжя, вул. Космічна, 118 А) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська область) (69035 м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 72-А, код ЄДРПОУ 43877338)

до відповідача: Комунального підприємства "Водоканал" Кам`янсько-Дніпровської міської ради Василівського району Запорізької області (71304 Запорізька область, Василівський район, м. Кам`янка-Дніпровська, пр. 9 травня, 21, код ЄДРПОУ 37692873)

про стягнення 21 577 грн 68 коп.

за участю

представника прокуратури: Селезньова Т.В., посв. № 075592 від 01.03.2023

представника позивача: Сеньків І.М., витяг, посв. № 000203 від 07.07.2022

представник відповідача: не прибув

СУТЬ СПОРУ:

Перший заступник керівника Василівської окружної прокуратури Запорізької області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська область) про стягнення з Комунального підприємства "Водоканал" Кам`янсько-Дніпровської міської ради Василівського району Запорізької області 21 577 грн 68 коп. збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, внаслідок самовільного використання водних ресурсів при відсутності дозвільних документів.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.03.2023, справу № 908/1045/23 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 05.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1045/23, присвоєно справі номер провадження 27/129/23.

Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження на 04.05.2023.

Ухвалою суду від 04.05.2023 розгляд справи відкладався на 05.06.2023.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз`яснено учасникам справи їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

Представники прокуратури та позивача в судовому засіданні 05.06.2023 підтримали позовні вимоги на підставах, викладених у позовній заяві. Просили суд задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача 21 577 грн 68 коп. збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, внаслідок самовільного використання водних ресурсів при відсутності дозвільних документів.

Відповідач у судове засідання жодного разу не з`явився, про причини неявки суд не повідомляв. Клопотань про розгляд справи за відсутності відповідача або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило, письмового відзиву не надано. Про дату, час та місце проведення судового засідання відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином шляхом направлення на електронну адресу відповідача: kamvodokanal@meta.ua та ухвали суду були розміщені на офіційному веб-порталі судової влади України - Господарського суду Запорізької області в мережі Інтернет за веб-адресою: https://zp.arbitr.gov.ua/sud5009.

Відповідно до ч. 2 ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», учасники справи, остання відома адреса місця проживання (перебування) чи місцезнаходження яких знаходиться на тимчасово окупованій території і які не мають офіційної електронної адреси, повідомляються про ухвалення відповідного судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-норталі судової влади з посиланням на веб-адресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень або шляхом розміщення тексту відповідного судового рішення на офіційному веб-порталі судової влади України, з урахуванням вимог, визначених Законом України "Про доступ до судових рішень", у разі обмеження доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень.

З моменту розміщення такої інформації вважається, що особа отримала судове рішення.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною "права на суд", адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.

Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України "": //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України "Про доступ до судових рішень" № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Місцезнаходженням відповідача є: Запорізька область, Пологівський район, м. Молочанськ, що є тимчасово окупованою територією, на якій тимчасово не функціонує відділення АТ Укрпошта, тому відповідач був повідомлений про час та місце розгляду справи через сайт Господарського суду Запорізької області та електронну адресу.

Згідно з ч. 1 ст. 12-1 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.

З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

З огляду на викладене, повідомлення відповідача через оголошення на сайті Господарського суду Запорізької області та електронну адресу відповідача з дотриманням встановлених строків вважається належним повідомленням відповідача про час та місце розгляду справи.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов`язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідачів до суду не надійшло.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами, за відсутністю відповідача.

Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, вислухавши прокурора та позивача, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення прокурора та представника позивача, суд

УСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених цим Законом. Згідно з частиною третьою статті 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Враховуючи, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 зазначено, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, тому прокурор у кожному конкретному випадку з посиланням на законодавство самостійно визначає, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначають з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Аналіз вказаної статті Закону дає підстави дійти до висновку, що «інтереси держави» (як загальне поняття) являють собою комплекс прав та законних інтересів як в цілому держави України (або народу України), так і інтереси окремої територіальної громади певної місцевості (жителі певного населеного пункту або декількох населених пунктів).

Правовий висновок щодо застосування ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Так, за п. 76-77 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Згідно із п. 80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18 невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Нездійснення позивачем протягом тривалого часу захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не звернення до суду із відповідним позовом протягом тривалого часу після звернення до відповідача, надає право прокурору на звернення до суду даним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07.04.2020 № 230, до повноважень Держекоінспекції належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону лісів; пред`явлення претензій про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; вжиття в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах.

Згідно із Положенням про Державну екологічну інспекцію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Державна екологічна інспекція Південного округу (Запорізька та Херсонська області), відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію Південного округу (Запорізька та Херсонська області), затвердженого наказом Держекоінспекції України від 01.06.2021 № 256, в межах своїх повноважень забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів.

Відповідно до п. 5 ч. 2 розділу II цього Положення Держекоінспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.

Частинами 10, 11 розділу II Положення передбачено, що Держекоінспекція розраховує розмір збитків, шкоди, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, виступає позивачем та відповідачем у судах, тощо.

Таким чином, Держекоінспекція уповноважена державою здійснювати відповідні функції щодо вжиття заходів на стягнення шкоди, яка завдана незаконною порубкою лісових насаджень.

З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді Василівською окружною прокуратурою Запорізької області до Держекоінспекції Південного округу скеровано лист від 09.02.2023 № 51/1-400 вих-23 щодо надання інформації про відшкодування завданої; шкоди, вжитті з цього приводу заходи реагування.

Держекоінспекцією Південного округу листом від 24.02.2023 № 590/10-12/06/2-34 повідомлено, що шкода КП «Водоканал» добровільно не відшкодовувалась, заходи реагування на її стягнення інспекцією не вживались.

Опрацюванням Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що Державною екологічною інспекцією Південного округу (Запорізька та Херсонська області) позов до КП «Водоканал» не подавався.

Отже, з 22.10.2021 (дата завершення перевірки) по теперішній час Держекоінспекцією Південного округу не здійснено достатніх заходів спрямованих на захист інтересів держави щодо стягнення з КП «Водоканал» у судовому порядку збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, окрім як скерування 11.01.2022 претензії.

Слід також зазначити, що сам факт не звернення до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що Держекоінспекція неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави у цій сф`ері та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Зазначене свідчить про неналежне здійснення Держекоінспекцією Південного округу захисту інтересів держави і відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру)! є підставою для вжиття заходів представницького характеру органами прокуратури шляхом пред`явлення позову про стягнення збитків, заподіяних навколишньому природному середовищу внаслідок самовільного водокористування.

Доказами наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави є документи, які долучені до цього позову.

Таким чином, у спірних правовідносинах прокурором у повному обсязі виконано процесуальний обов`язок, передбачений ст. 53 ГПК України та положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

У період з 07.10.2021 по 22.10.2021 Держекоінспекцією Південного округу на підставі ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст.ст. 6, 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», Положення про Державну екологічну інспекцію Південного округу (Запорізька та Херсонська області), наказу Держекоінспекції Південного округу від 06.10.2021 № 1271-06/2-22, направлення від 07.10.2021 № 778-06/1-15 здійснено позаплановий захід державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів комунальним підприємством «Водоканал» Кам`янсько-Дніпровської міської ради Василівського району Запорізької області (код ЄДРПОУ 37692873) (далі - КП «Водоканал»).

За результатами проведення заходу державного нагляду (контролю) складено Акт від 22.10.2021 № 06/01-14/7, у якому зафіксовані виявленні порушення вимог законодавства. Акт підписаний директором КП «Водоканал» Чебукіним К.О. без зауважень, примірник акту отриманий ним же 22.10.2021.

Перевіркою встановлено, що у період з 01.01.2020 по 04.02.2020 КП «Водоканал» здійснювало забір води з підземних водоносних горизонтів: артезіанських свердловин № 1А, № 2А, № 4А, № 1010-ВІ № 1011-В, без дозволу на спеціальне водокористування, що є порушенням ст.ст. 44, 49 Водного кодексу України.

Згідно з довідкою КП «Водоканал» від 21.10.2021 № 02/302 з 01.01.2020 по 04.02.2020 підприємством здійснено забір води у розмірі 17 046 м3.

Враховуючи виявленні порушення, директора КП «Водоканал» Чебукіна К.О. притягнуто до адміністративної відповідальності за виявленні правопорушення, що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення від 20.10.2021 № 003317 та постановою про адміністративне правопорушення від 20.10.2021 № 557/03/2-08. Адміністративний штраф сплачений директором КП «Водоканал» Чебукіним К.О. добровільно, що підтверджується квитанцією від 25.10.2021.

Внаслідок неправомірних дій КП «Водоканал», а саме самовільним використанням водних ресурсів за відсутності спеціального дозволу, державі заподіяна шкода у вигляді збитків на загальну суму 21 577, 68 грн., яка розрахована згідно з Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 20.07.2009 № 389 (далі -Методика).

Цією Методикою (п. 1.2) встановлено порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, у тому числі, у разі самовільного використання водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування).

Вказана Методика застосовується державними інспекторами України з охорони навколишнього природного середовища при розрахунку розмірів збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, які виявлені за результатами державного контролю за додержанням вимог суб`єктами господарювання природоохоронного законодавства (п. 1.4).

Згідно із пунктами 9.1, 9.2 Методики розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води), здійснюється за формулою: 3 сам = 5хWхТар (грн.), (23), де W - об`єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води); Тар - розмір, аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання води, встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення (для поверхневих, підземних, шахтних, кар`єрних та дренажних вод - грн/100 куб.м., води для потреб гідроенергетики та рибництва - грн/10000 куб.м., води, яка входить до складу напоїв, - грн/куб.м.). Фактичний об`єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води) визначається на основі даних: первинної документації, статистичної звітності, ліміту забору та використання води, індивідуальних норм водоспоживання та водовідведення або довідки фізичної особи - підприємця або юридичної особи за підписом керівництва, завіреної печаткою (за наявності).

Фактичний об`єм води, що використовувалась самовільно без дозвільних документів, визначено на підставі наданих Відповідачем довідок підприємства за відповідні періоди.

Держекоінспекцією Південного округу на адресу КП «Водоканал» 11.01.2022 скеровано претензію № 139/10-14/06/2-34 про відшкодування збитків, заподіяних державі порушенням вимог природоохоронного законодавства, яка залишена підприємством без реагування.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 66 Конституції України кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Статтями 149, 151 Господарського кодексу України Передбачено, що суб`єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб`єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 3 Водного кодексу України підземні води та

джерела належать до водного фонду України.

Згідно з положеннями статей 46, 48 Водного кодексу України водокористування може бути загальним або спеціальним. Спеціальне водокористування - це збір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне врдокористування здійснюється фізичними та юридичними особами для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування здійснюється лише на підставі дозволу (п. 9 ч. 1 ст. 44, ч. 1 ст. 49 Водного кодексу України).

КП «Водоканал» в ході перевірки наданий дозвіл на спеціальне

водокористування строком дії з 05.02.2020 по 05.02.2023 № 21/ЗП/49д-20,

виданий Державним агентством водних ресурсів України, попередній дозвіл на

спеціальне водокористування № 1189/Зап з терміном дії з 02.06.2017 по

31.12.2019. |

Відповідно до інформації сектору територіального органу Державного агентства водних ресурсів України у Запорізькій області від 15.03.2023 вих. № 47/ЗП/21-23 до сектору 02.01.2020 через Центр надання адміністративних послуг надійшла заява та відповідні документи від КП «Водоканал» Кам`янсько-Дніпровської міської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області, підприємству було відмовлено у видачу дозволу листом від 24.01.2020 № 35/ЗП721-20. Рішення про відмову у видачі дозволу прийняте у зв`язку з виявленням у пакеті документів, наданих водокористувачем, недостовірних відомостей.

Сектором територіального органу Державного агентства; водних ресурсів України у Запорізькій області виданий дозвіл на спеціальне водокористування підприємству від 06.02.2020 № 21/ЗП/49д-20 на заяву та відповідні документи для отримання дозволу від 30.01.2020.

Таким чином, перша заява надійшла до Сектору територіального органу Державного агентства водних ресурсів України у Запорізькій області вже після закінчення дії дозволу на спеціальне водокористування з неповним пакетом документів.

Отже, у період з 01.01.2020 по 04.02.2020 Дозвіл на спеціальне водокористування у відповідача був відсутній.

КП «Водоканал», як суб`єкт господарювання, що здійснює господарську діяльність у: тому числі із водокористування, не забезпечив отримання спеціального дозволу на водокористування в період з 01.01.2020 по 04.02.2020 та допустив самовільне водокористування/використання водних ресурсів за цей період при відсутності спеціального Дозволу, чим заподіяно матеріальну шкоду державі.

Згідно з ч. 1 ст. 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до ч. 4 ст. 68 цього ж Закону підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Згідно зі ст. 69 цього ж Закону шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Таким чином, відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди втілено в статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи а також шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи, вина завдавача шкоди, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковою для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Згідно з п. 1.6 роз`яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання вирішення спорів, пов`язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього середовища» від 27.06.2001 № 02-5/744 вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника.

Отже, позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного суду від 20.12.2018 у справі № 924/12/18, від 07.06.2019 у справі № 914/1960/17, від 09.08.2018 у справі № 909/976/17, від 20.12.2018 у справі № 909/1193/17, від 22.07.2019 у справі № 909/374/18 та інших при вирішенні спорів про стягнення з постійних лісокористувачів шкоди, заподіяної самовільною порубкою дерев.

Відповідач, у свою чергу, для звільнення від відповідальності має довести відсутність своєї вини.

Обставинами справи встановлено наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для застосування такої міри відповідальності як відшкодування шкоди, а саме:

- протиправність поведінки в діях відповідача, яка полягає у порушенні правових норм ст. ст. 44, 49 Водного кодексу України та ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»;

- наслідком діяльності відповідача, що пов`язана із спеціальним водокористуванням за відсутності спеціального дозволу, Закон визначає спричинення шкоди (збитків) державі. Тобто, доведенню підлягає лише факт відсутності дозволу (підстава для відповідальності) на спеціальне водокористування - з моменту початку його роботи (момент початку правопорушення), внаслідок чого здійснено незаконний забір води з підземних водоносних горизонтів, до моменту закінчення правопорушення;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав, а шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки. Відповідач, здійснюючи господарську діяльність без одержання дозволу на спеціальне водокористування, спричинив державі збитки (причинно-наслідковий зв`язок);

- вина відповідача полягає у здійсненні господарської діяльності із спеціального водокористування без одержання дозволу на спеціальне водокористування.

Таким чином, на підставі наведених вище норм водного, цивільного законодавства відповідач зобов`язаний відшкодувати державі заподіяні збитки в розмірі 21 577 грн 68 коп.

Відповідно до ст.ст. 13, 14, 16 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського і|іароду. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією [Конституцією, а забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов`язком держави.

Слід зазначити, що на загальнодержавному рівні екологічну безпеку визначено як невід`ємну складову національної безпеки.

Так, Стратегіями національної безпеки України, затвердженими Указами Президента України від 26.06.2015 № 287/2015 та від 14.09.2020 №392/2020 пріоритетами екологічної безпеки держави встановлено збереження природних екосистем, підтримка їх цілісності та функцій життєзабезпечення; створення ефективної системи моніторингу довкілля; ресурсозбереження, забезпечення збалансованого природокористування; зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, забезпечення контролю джерел забруднення атмосферного повітря, поверхневих і: підземних вод, зниження рівня забруднення та відтворення родючості ґрунтів; очистка територій від промислових і побутових відходів.

Радою національної безпеки і оборони України також неодноразово приймалися відповідні рішення з питань, пов`язаних із викликами та загрозами національній безпеці України у сфері забезпечення водної безпеки держави, а саме у зв`язку з високим рівнім ризиків для водних об`єктів, які зумовлені значним забрудненням та виснаженістю та інше. Зокрема, рішення Ради «Про виклики і загрози національній безпеці України в екологічній сфері та першочергові заходи щодо їх нейтралізації» від 23.03.2021, «Про стан водних ресурсів в Україні» від 13.08.2021 тощо.

Вода - синонім життя, його невід`ємна частина. її якість та кількісні запаси безпосередньо пов`язані зі станом навколишнього середовища.

Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу, є обмеженими та уразливими природними об`єктами.

Загальні запаси води на нашій планеті обмежені, а запаси питної води з кожним роком зменшуються. За запасами води, доступними для використання, Україна належить до малозабезпечених країн.

За Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 5) державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси. !

Водним кодексом України передбачено, що усі води (водні об`єкти) на території України є національним надбанням Українського народу, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.

Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об`єктами.

В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб існує необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.

Усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд до якого належать підземні води та джерела (ст. З ВК України). Крім того, підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання віднесені до водних об`єктів загальнодержавного значення (ст. 5 ВК України).

Згідно із вимогами ст. ст. 66, 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно дотримуватись Конституції України та законів України, не заподіювати шкоду природі, відшкодовувати завдані ним збитки.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах встановлених законодавством України.

Крім іншого, стаття 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачає відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Статтею 47 цього Закону визначено, що для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються Державний, Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони; навколишнього природного середовища. '

Відповідно до п. 7 ч. З ст. 29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є, зокрема, 30 % грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської ті іншої діяльності. Крім того, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, зокрема, 70 % грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в; тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) - 50 %, обласних бюджетів та бюджету АРК - 20 %; бюджетів міст Києва та Севастополя - 70%.

Кошти місцевих, Автономної Республіки Крим і Державного фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватися тільки для фінансового забезпечення здійснення природоохоронних заходів, включаючи заходи для зниження забруднення навколишнього природного середовища та дотримання екологічних нормативів і нормативів екологічної безпеки, для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров`я населення. '

Ненадходження цих коштів до державного та місцевого бюджетів, перешкоджає державі у здійсненні нею зобов`язань щодо відновлення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки держави.

Контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів полягає в забезпеченні додержання усіма юридичними та фізичними особами вимог водного законодавства. Такий контроль здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, іншими державними органами відповідно до законодавства України (статті 18, 19 Водного кодексу України).

Державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (ст. 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Відповідно до Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07.04.2022 № 230, Держекоінспекція в області здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону, раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів.

Згідно з Положенням, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 19.10.2020 № 378, Держекоінспекція Південного округу наділена повноваженнями щодо звернення до суду з відповідними позовами про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції.

Відповідно до п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Пунктом 5 мотивувальної частини цього рішення зазначено, що поняття «Орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган державної влади чи місцевого самоврядування, на який покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах.

Таким чином, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, зазначених в позовній заяві, є Державна екологічна інспекція Південного округу (Запорізька та Херсонська області).

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Прокурор та позивач надали докази в підтвердження наявності заборгованості. Відповідач не спростував доводи прокурора та позивача, не надав доказів відшкодування шкоди або обґрунтованих заперечень проти позову.

Таким чином, оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи, суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги.

В порядку ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Першого заступника керівника Василівської окружної прокуратури Запорізької області, м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська область), м. Запоріжжя до Комунального підприємства "Водоканал" Кам`янсько-Дніпровської міської ради Василівського району Запорізької області, Запорізька область, Василівський район, м. Кам`янка-Дніпровська задовольнити.

Стягнути з Комунального підприємства "Водоканал" Кам`янсько-Дніпровської міської ради Василівського району Запорізької області (71304 Запорізька область, Василівський район, м. Кам`янка-Дніпровська, пр. 9 травня, 21, код ЄДРПОУ 37692873) на користь держави збитки, завдані порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, внаслідок самовільного використання водний ресурсів при відсутності дозвільних документів в сумі 21 577 (двадцять одна тисяча п`ятсот сімдесят сім) грн 65 коп. на користь Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області) (вул. Незалежної України, 72-А, м. Запоріжжя, 69035, код ЄДРПОУ 43877338), зарахувавши кошти на розрахунковий рахунок: UA898999980333119331000008395 у Казначействі України, Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області/ Кам`янсько-Дніпровська міська територіальна громада/ 24062100, код бюджетної класифікації - 24062100.

Стягнути з Комунального підприємства "Водоканал" Кам`янсько-Дніпровської міської ради Василівського району Запорізької області (71304 Запорізька область, Василівський район, м. Кам`янка-Дніпровська, пр. 9 травня, 21, код ЄДРПОУ 37692873) на користь Запорізької обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02909973, адреса вул. Матросова, 29а, місто Запоріжжя, 69005, розрахунковий рахунок: UА438201720343180001000000271, відкритий в державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800) кошти, витрачені у 2023 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 09.06.2023.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.