Рішення

від 16.05.2023 по справі 910/13975/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.05.2023Справа № 910/13975/22

За позовом Приватного акціонерного товариства "ЗЕРНОПРОДУКТ МХП";

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агророзквіт"</a>;

про стягнення 7 376 348,90 грн.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Рябий І.П.

Представники:

Від позивача: Лавренюк Л.П., адвокат, довіреність № б/н від 25.07.2019;

Від відповідача: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "ЗЕРНОПРОДУКТ МХП" звернулося з позовом до Господарського суду міста Києва, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агророзквіт"</a> суму основного боргу 7 281 391,33 грн, штраф у розмірі 29 125,57 грн та 30% річних у розмірі 65 832,00.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань на підставі договору поставки № 04/06/18-МХП від 04.06.2018 з врахуванням протоколу розбіжностей № 1 від 04.06.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/13975/22, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28.02.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2023 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу № 910/13975/22 до судового розгляду по суті на 18.04.2023.

У судовому засіданні 18.04.2023 судом було оголошено перерву до 16.05.2023.

Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 16.05.2023 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

У судове засідання 16.05.2023 представник відповідача не з`явився, відзив на позовну заяву не надав, про причини неявки суд не повідомив, ухвали суду надсилалися відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, яка зазначена у відомостях з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 44-Б, поверх 2, проте з указаної адреси поштові відправлення повернулися з відміткою оператора поштового зв`язку про причини повернення - "за закінченням терміну зберігання".

Згідно з частиною 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Згідно з частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 910/13975/22 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Судом, враховано, що в силу вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пунктом 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою суду від 30.01.2023, не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представників відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

16.05.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між філією "Рідний край" Приватного акціонерного товариства "ЗЕРНОПРОДУКТ МХП" (далі - позивач, МХП) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агророзквіт" (далі - відповідач, контрагент) виникли господарські відносини на підставі договору поставки №04/06/18-MXI від 04.06.2018 (далі - договір) з врахуванням протоколу розбіжностей №l від 04.06.2018.

Відповідно до п.1.2 договору, невід`ємними частинами договору, які визначають зобов`язання сторін та регулюють його окремі положення є:

1.2.1. Додаток № l - умови, застосовані до договорів, укладених між МХП та контрагентом, в яких МХП виступає платником за виконані контрагентом зобов`язання і які обов`язкові до виконання сторонами договору. Дані умови опубліковані у газеті "Урядовий кур`єр", розміщені на сторінці офіційного сайту MXП https://www.mhp.com.ua/uk partners/yurydychna-informatsiyya та діють у відповідності до вказаних у них положень;

1.2.2. Додаток №2, який визначає предмет договору та його характеристики, вимоги до товару та поставки, строки поставки, порядок приймання та оплати товару;

1.2.3. Додаток №3 - специфікація/специфікації, що містять найменування (вид товару), вартість, кількість, одиницю виміру, термін, умови та місце поставки, та ін.;

1.2.4. Додаток №4 - технічні параметри, які містять додаткові вимоги щодо товару або умови його поставки, приймання-передачі. Укладається за необхідності деталізації товару, вказаного у додатку № 2, 3.

Згідно до п. 2.1. договору, порядок та умови оплати товару зазначено в додатках до договору. Ціна на товар зазначається в кожному додатку № 3 та видаткових накладних на кожну партію поставки товару окремо.

За змістом п. 5.1. договору, контрагент здійснює поставку товару згідно умов, передбачених у додатку № 3 до даного договору із визначеними умовами поставки згідно додатку № 2 до даного договору. У випадку не встановлення сторонами строку поставки товару, такий строк складає 10 (десять) днів з моменту підписання додатку №3 до даного договору.

Як вказує позивач, на виконання умов договору, сторонами було укладено специфікацію № 54 від 11.02.2022 на поставку добрива на загальну суму 29 125 565, 32 грн, відповідно до п. 6 якої, відповідач взяв на себе зобов`язання щодо поставки товару у строк до 31.03.2022.

Позивач зазначає, що на виконання п. 8 вказаної специфікації, платіжним дорученням № 3182340035 від 18.02.2022 ним було перераховано на користь відповідача 25 % від вартості товару, що складає 7 281 391,33 грн, однак відповідач у строк, встановлений специфікацією, поставку товару не здійснив.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 14/05-21 від 05.05.2021, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що на виконання умов договору, сторонами погоджено та підписано специфікацію № 54 від 11.02.2022, найменування товару - добриво калій хлористий у кількості 1 578,72 т. загальною вартістю 29 125 656,32 грн.

Відповідно до п. 6 вказаної специфікації, строк поставки товару до 31.03.2022.

На виконання п. 8 специфікації № 54 від 11.02.2022, позивач, платіжним дорученням № 3182340035 від 18.02.2022, перерахував на користь відповідача 25 % від вартості товару, що складає 7 281 391,33 грн.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За змістом статті 662 Цивільного кодексу України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агророзквіт"</a> у вказаний у п. 6 специфікації № 54 від 11.02.2022 строк поставку товару не здійснив. Доказів протилежного до суду не надано.

Вказане також підтверджується актом звірки взаєморозрахунків від 29.03.2022, який підписаний сторонами та відповідно до якого заборгованість відповідача за договором складає 7 281 391,33 грн.

Таким чином на момент розгляду спору, відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження поставки ним товару позивачу на суму 7 281 391,33 грн, як і доказів, які свідчать про повернення ним позивачеві означеної суми грошових коштів у добровільному порядку.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту цієї норми вбачається, що договором на покупця може покладатися обов`язок здійснення попередньої оплати товару, тобто оплати до його передання продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути оплачено повну вартість товару або її частину. Розмір попередньої оплати та строки її оплати встановлюються договором.

Непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю.

У постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 909/524/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Як вбачається з матеріалів справи, вимогою № б/н від 16.11.2022 позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення попередньої оплати у розмірі 7 281 391,33 грн.

Отже, враховуючи те, що загальна сума грошового зобов`язання відповідача, яка складає 7 281 391,33 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про сплату вказаних грошових коштів на користь позивача, або належні докази поставки ним чи іншою особою за його замовленням позивачу погодженого сторонами товару, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Приватного акціонерного товариства "ЗЕРНОПРОДУКТ МХП" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агророзквіт"</a> про стягнення попередньої оплати у розмірі 7 281 391,33 грн.

Частина 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки грошові кошти позивачеві не повернув, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Позивач за прострочення строків повернення грошових коштів, нарахував та просить стягнути з відповідача 65 832,00 грн 30 % річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом п.1.2 договору, невід`ємними частинами договору, які визначають зобов`язання сторін та регулюють його окремі положення є, зокрема, додаток № l - умови, застосовані до договорів, укладених між МХП та контрагентом, в яких МХП виступає платником за виконані контрагентом зобов`язання (далі - Умови) і які обов`язкові до виконання сторонами договору. Дані умови опубліковані у газеті "Урядовий кур`єр", розміщені на сторінці офіційного сайту MXП https://www.mhp.com.ua/uk partners/yurydychna-informatsiyya та діють у відповідності до вказаних у них положень.

Як вбачається з п. 3.2. Умов, за умови дострокового припинення договору, відмови від виконання зобов`язання у випадках, передбачених законом чи даним договором, виявлення неякісного товару/робіт/послуг протягом гарантійних термінів, інших випадках, що призвели до появи надміру сплачених коштів по договору, контрагент зобов`язаний здійснити повернення сплачених МХП грошових коштів, в т.ч. по неприйнятих зобов`язаннях, протягом 5 банківських днів з моменту отримання письмової вимоги МХП про це. У випадку неповернення грошових коштів у встановлений даним пунктом строк, контрагент також зобов`язаний у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України сплатити МХП 30 % річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Отже, при укладанні договору сторони визначили інший розмір процентів за прострочення виконання зобов`язання, а саме 30% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Здійснивши перерахунок 30 % річних, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов`язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення 30 % річних підлягають задоволенню, а саме, у розмірі 65 832,00 грн 30 % річних, відповідно за визначений позивачем період.

Також позивач нарахував та просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 29 125,57 грн.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6. 2. договору, у разі неналежного виконання зобов`язань, передбачених договором, контрагент за кожне зобов`язання, виконане не належним чином, зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 0,1% від загальної вартості додатку до договору, в якому вказано зобов`язання, що виконане неналежним чином. У разі прострочення належного виконання зобов`язання більше ніж на 10 (десять) календарних днів, Контрагент зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 1% від загальної вартості додатку до договору, в якому вказано зобов`язання, що виконане неналежним чином, та з 11 календарного дня МХП має право відмовитися від договору, що не звільняє контрагента від необхідності оплати штрафних санкцій.

Отже, при укладанні договору сторони визначили відповідальність за прострочення строків виготовлення та передачі товару замовнику.

Дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок суми штрафу, господарський суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 29 125,57 грн підлягає задоволенню.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача у зв`язку з задоволенням позову.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агророзквіт"</a> (01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 44Б, поверх 2, ідентифікаційний код 40628970) на користь Приватного акціонерного товариства "ЗЕРНОПРОДУКТ МХП" (08800, Київська обл., Обухівський р-н., м. Миронівка, вул. Елеваторна, 1, ідентифікаційний код 32547211) 7 281 391 (сім мільйонів двісті вісімдесят одна тисяча триста дев`яносто одна) грн 33 коп. попередньої оплати, 29 125 (двадцять дев`ять тисяч сто двадцять п`ять) грн 57 коп. штрафу, 65 832 (шістдесят п`ять тисяч вісімсот тридцять дві) грн 00 коп. 30 % річних та 110 645 (сто десять тисяч шістсот сорок п`ять) грн 25 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 08.06.2023.

Суддя О.В. Мандриченко