Рішення

від 31.05.2023 по справі 910/346/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.05.2023Справа № 910/346/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/346/23

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (Україна, 04053, м. Київ, пров. Несторівський, буд. 3-5; ідентифікаційний код: 00135390)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-виробнича компанія "Конструкторське бюро пожежних та спеціальних машин" (Україна, 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 21; ідентифікаційний код: 37632442)

про стягнення 2 157 081,36 грн та розірвання договору

Представники сторін:

від позивача: Майдан А.В., довіреність № 01/01/07-1375/д від 30.12.2022;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-виробнича компанія "Конструкторське бюро пожежних та спеціальних машин" (далі - відповідач), в якій просить суд:

- стягнути з відповідача 2 157 081,36 грн, з яких 1 456 200,00 грн заборгованості, 479 499,06 грн інфляційних втрат, 75 762,30 грн 3% річних та 145 620,00 грн штрафних санкцій;

- розірвати Договір № 09/03/1196-МТР купівлі-продажу від 12.10.2020, укладений між ПАТ "Укрнафта" та ТОВ "Проектно-виробнича компанія "Конструкторське бюро пожежних та спеціальних машин".

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором № 09/03/1196-МТР купівлі-продажу від 12.10.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2023 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.

14.02.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/346/23, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.04.2023.

У підготовче засідання 05.04.2023 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання відповідач був повідомлений належним чином, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 05.04.2023 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 03.05.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2023, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, відповідача було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/346/23 призначено на 03.05.2023.

27.04.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про долучення документів.

У підготовче засідання 03.05.2023 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання відповідач був повідомлений належним чином, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 03.05.2023 судом було долучено до матеріалів справи заяву позивача про долучення документів. Присутнім представником позивача надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.05.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.05.2023.

У судове засідання 31.05.2023 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась.

Представник позивача надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

У судовому засіданні 31.05.2023 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

12.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Проектно-виробнича компанія "Конструкторське бюро пожежних та спеціальних машин" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" (покупець) було укладено Договір №09/03/1196-МТР купівлі-продажу (далі - Договір), згідно з пунктом 1.1 якого продавець зобов`язався передати продукцію у власність покупця, а покупець прийняти товар та сплатити за нього відповідну грошову суму.

Асортимент, кількість, якість, вартість та інші характеристики товару визначені в Додатках до цього Договору, які є невід`ємною частиною цього Договору (п. 1.2 Договору).

Пунктом 3.2 Договору визначено, що оплата вартості товару здійснюється на умовах, визначених Додатками, після отримання покупцем примірника, належним чином підписаного сторонами оригіналу Договору.

Відповідно до п. 5.1 Договору продавець зобов`язується передати покупцю товар у строк та на умовах, визначених цим Договором та відповідними Додатками до цього Договору.

У Додатку 1 до Договору сторони узгодили поставку такого товару: "Автомобіль спеціальний - лабораторія дослідження свердловин ЛСГ-10" у кількості 2 шт., загальною вартістю 5 824 800,00 грн з ПДВ.

У пункті 2 Додатку 1 до Договору визначено умови оплати, а саме передоплата у розмірі 25%, решта по факту поставки всього товару протягом 30 календарних днів.

Поставка всього товару здійснюється протягом 157 календарних днів з моменту отримання від покупця 25% попередньої оплати (підп. 3.1 пункту 3 Додатку 1 до Договору).

Відповідно до п. 11.1 Договору він набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє протягом 1 року, але у будь-якому разі до повного виконання взаємних зобов`язань сторонами.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору ним було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 1 456 200,00 грн в якості попередньої оплати, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 13878-П20 від 27.10.2020, натомість відповідач, у порушення взятих на себе зобов`язань за Договором, не поставив визначений у Додатку 1 до Договору товар.

З метою досудового врегулювання спору, позивач звертався до відповідача з листом №01/01/09/03/12-02/01/1078 від 13.04.2021, у якому просив повідомити про намір виконати умови Договору, та у подальшому з листом № 01/01/09/03/12-02/01/1321 від 30.04.2021, у якому просив повернути попередню оплату в розмірі 1 456 200,00 грн, а також сплатити штраф у сумі 582 480,00 грн.

Докази вручення зазначених листів відповідачу, як і докази їх розгляду останнім в матеріалах справи відсутні.

З огляду на невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, позивач звернувся з даним позовом до суду та просить стягнути з відповідача на свою користь 2 157 081,36 грн, з яких 1 456 200,00 грн заборгованості, 479 499,06 грн інфляційних втрат, 75 762,30 грн 3% річних та 145 620,00 грн штрафних санкцій, а також розірвати Договір № 09/03/1196-МТР купівлі-продажу від 12.10.2020.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу (поставки), який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт перерахування позивачем в якості попередньої оплати товару на рахунок відповідача грошових коштів у сумі 1 456 200,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 13878-П20 від 27.10.2020.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Приписами статті 664 Цивільного кодексу України визначено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

За умовами підп. 3.1 пункту 3 Додатку 1 до Договору відповідач зобов`язався поставити позивачу товар протягом 157 календарних днів з моменту отримання від покупця попередньої оплати в розмірі 25%.

Отже граничним днем виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару, обумовленого у Додатку 1 до Договору, було 02.04.2021.

У матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про виконання відповідачем зобов`язання з поставки зазначеного в Додатку 1 до Договору товару.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, припис частини другої статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 909/524/18.

Суд звертає увагу, що положення ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, як і будь-які інші правові норми, що регулюють спірні правовідносини, не передбачають обов`язку покупця додатково погоджувати строк повернення суми попередньої оплати за товар, натомість саме недотримання строку поставки товару є підставою виникнення у покупця права вимагати у постачальника передання товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

Матеріали справи також не містять доказів на підтвердження повернення відповідачем суми попередньої оплати.

З огляду на викладене, позовна вимога про стягнення з відповідача суми попередньої оплати в розмірі 1 456 200,00 грн визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 479 499,06 грн інфляційних втрат, 75 762,30 грн 3% річних та 145 620,00 грн штрафу.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з пунктом 6.9 Договору за порушення строку постачання товару, його приналежностей та/або документів, що його стосуються, у тому числі викликане виявленням нестачі товару або постачанням товару, який не відповідає якості та комплектності, що обумовило необхідність заміни або додаткового постачання товару у порядку, визначеному п. 5.12, п. 5.13 Договору, продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 5%, а в разі прострочення термінів поставки на 30 і більше календарних днів у розмірі 10% вартості товару не поставленого вчасно.

Судом встановлено, що відповідачем прострочено виконання зобов`язання щодо поставки товару на понад 30 календарних днів, що зумовлює для нього настання правових наслідків у вигляді сплати штрафу в розмірі 10% від вартості не поставленого товару.

Отже обґрунтованим та таким, що підлягає стягненню з відповідача є штраф в загальному розмірі 145 620,00 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що Договором не визначено термін повернення попередньої оплати у випадку невиконання продавцем зобов`язання щодо поставки товару, до визначення моменту виникнення грошового зобов`язання підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідно до яких якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пред`явлення вимоги має бути вчинено кредитором в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до боржника. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги кредитором, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом, як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Матеріали справи містять належним чином засвідчені копії листа №01/01/09/03/12-02/01/1078 від 13.04.2021, у якому позивач просив відповідача повідомити про намір виконати умови Договору, та листа № 01/01/09/03/12-02/01/1321 від 30.04.2021, у якому позивач просив повернути попередню оплату в розмірі 1 456 200,00 грн, а також сплатити штраф у сумі 582 480,00 грн. Водночас докази вручення зазначених листів відповідачу в матеріалах справи відсутні.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні докази пред`явлення позивачем вимоги відповідачу в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, а відтак відсутні підстави стверджувати, що грошове зобов`язання відповідача щодо повернення позивачу суми попередньої оплати в розмірі 1 456 200,00 грн станом на момент пред`явлення позову було простроченим, що свідчить про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат.

Також позивачем заявлено вимогу про розірвання Договору № 09/03/1196-МТР купівлі-продажу від 12.10.2020.

За приписом статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом враховано правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 911/1442/19, відповідно до якого розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.

Так, у пункті 11.1 Договору визначено, що він набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє протягом 1 року, але у будь-якому разі - до повного виконання взаємних зобов`язань сторонами.

У постанові Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 910/16750/18 викладено правову позицію, відповідно до якої закінчення строку договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, що прямо передбачено частиною четвертою статті 631 Цивільного кодексу України. Проте поняття "строк дії договору" та "строк виконання зобов`язання" не є тотожними.

Натомість в даному випадку, з огляду на зміст пункту 11.1, Договір, у випадку перевищення річного строку на який його було укладено, зберігає чинність до повного виконання сторонами взаємних договірних зобов`язань, тобто станом на поточну дату строк дії Договору не закінчився.

За загальним правилом, визначеним у частині 1 статті 651 Цивільного кодексу України, розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже про розірвання договору в порядку частини першої статті 651 Цивільного кодексу України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законом).

Разом з тим законодавець передбачив випадки, коли розгляд питання про розірвання договору передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін. При цьому на розгляд суду можуть передаватися вимоги про розірвання договору не з будь-яких підстав, а у випадках, передбачених законом або договором.

Підставами для розірвання договору, передбаченими законом, є:

- істотне порушення договору його стороною (частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України);

- істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (стаття 652 Цивільного кодексу України);

- інші випадки, встановлені договором або законом (частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України).

Правовими підставами позовної вимоги про розірвання Договору позивач визначив статтю 651 Цивільного кодексу України та послався як на підставу для його розірвання на істотне порушення відповідачем умов Договору.

Відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним вважається таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Оцінка істотності порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом.

Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина сторони, що припустилася порушення договору, (як суб`єктивний чинник) не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.

Надаючи оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір. Проте йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Тобто суди повинні встановити, чи є насправді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №912/354/20.

Тривале невиконання відповідачем зобов`язання з поставки товару за Договором істотно порушує зазначений Договір та права позивача, внаслідок чого позивач значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при його укладенні.

Відтак суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги щодо розірвання Договору, оскільки невиконання відповідачем свого зобов`язання з поставки обумовленого сторонами та визначеного у Додатку 1 до Договору товару є істотним порушенням його умов, внаслідок чого позивач не може використати результати Договору.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову в частині розірвання Договору, а також стягнення з відповідача на користь позивача 1 456 200,00 грн заборгованості та 145 620,00 грн штрафу.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 26 711,30 грн. Решта сплаченого судового збору в розмірі 8 328,92 грн залишається за позивачем.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Розірвати Договір № 09/03/1196-МТР купівлі-продажу від 12.10.2020, укладений між Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проектно-виробнича компанія "Конструкторське бюро пожежних та спеціальних машин".

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-виробнича компанія "Конструкторське бюро пожежних та спеціальних машин" (Україна, 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 21; ідентифікаційний код: 37632442) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (Україна, 04053, м. Київ, пров. Несторівський, буд. 3-5; ідентифікаційний код: 00135390) заборгованість в розмірі 1 456 200 (один мільйон чотириста п`ятдесят шість тисяч двісті) грн 00 коп., штраф в розмірі 145 620 (сто сорок п`ять тисяч шістсот двадцять) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 26 711 (двадцять шість тисяч сімсот одинадцять) грн 30 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 8 328,92 грн покласти на позивача.

6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 09.06.2023

Суддя О.В. Нечай