Постанова

від 31.05.2023 по справі 908/3168/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 908/3168/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючого, Могил С. К., Рогач Л. І.,

секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково виробнича фірма "Енергосистеми" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.01.2023 (колегія суддів: Дармін М.О., Антонік С. Г., Чус О. В.) та рішення Господарського суду Запорізької області від 03.08.2022 (суддя Левкут В. В.)

у справі за позовом заступника керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя в інтересах держави, в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Міністерства освіти і науки України до відповідачів: 1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково виробнича фірма "Енергосистеми", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, - Державного навчального закладу "Запорізький професійний ліцей автотранспорту", про визнання недійсним договору оренди та повернення державного нерухомого майна,

за участю представників:

прокурора - Красножон О. М.,

відповідача - 1 - Сивоконь А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У листопаді 2021 року заступник керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя (далі - Прокурор) в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Міністерства освіти і науки України (далі - Міносвіти) звернувся до суду з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі - РВ ФДМУ) і Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково виробнича фірма "Енергосистеми" (далі - ТОВ "НВФ "Енергосистеми"), в якому просив визнати недійсним договір оренди від 21.05.2012 № 2952/д державного нерухомого майна - вбудованих у перший поверх нежитлових приміщень гуртожитку (літ. А-5, приміщення 5 частини приміщення з № 1 по 13 включно) загальною площею 123 кв. м, розташованих за адресою: м. Запоріжжя, вул. Зої Космодем`янської, 10, укладений між відповідачами, та зобов`язати ТОВ "НВФ "Енергосистеми" повернути це нерухоме майно Міносвіти в особі балансоутримувача - Державного навчального закладу "Запорізький професійний ліцей автотранспорту" (далі - Ліцей).

2. На обґрунтування позовних вимог Прокурор послався на те, що оспорюваний договір оренди укладений з порушенням вимог частини п`ятої статті 63 Закону України "Про освіту" та пункту 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, які поширюються на загальноосвітні навчальні заклади I, I-II, I-III ступенів, спеціалізовані школи I, II, III ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, що проектуються, будуються, реконструюються та ті, що існують, незалежно від типу, форми власності і підпорядкування, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 № 6. Тобто Прокурор указав на незаконну передачу в оренду приміщень державного навчального закладу для здійснення діяльності, що не пов`язана з навчально-виховним процесом.

3. Право на звернення з цим позовом Прокурор обґрунтовував тим, що після повідомлення Прокурором Міносвіти, якому як власнику підпорядкований Ліцей, позивач не вжив жодних заходів щодо захисту в судовому порядку інтересів держави. Тому порушення інтересів держави полягає у незаконному, нецільовому використанні приміщення навчально-виховного комплексу не за його цільовим призначенням.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

4. 21.05.2012 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області як орендодавець (згодом реорганізоване у Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях) і ТОВ "НВФ "Енергосистеми" як орендар з метою розміщення останнього, який здійснює проектні, проектно-вишукувальні, проектно-конструкторські роботи, уклали договір № 2952/д оренди названого вище державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі Ліцею.

5. У пункті 2.2 цього договору міститься умова про те, що передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на нього, власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди, який спочатку був до 20.05.2013, а потім продовжений 18.05.2021.

6. Відповідно до інформації, яка міститься у витязі з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності ТОВ "НВФ "Енергосистеми" є: 35.14 Торгівля електроенергією (основний), 43.21 Електромонтажні роботи, 46.51 Оптова торгівля комп`ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням, 46.52 Оптова торгівля електронним і телекомунікаційним устаткуванням, деталями до нього, 95.11 Ремонт комп`ютерів і периферійного устаткування, 58.29 Видання іншого програмного забезпечення; 62.01 Комп`ютерне програмування, 62.02 Консультування з питань інформатизації, 63.11 Оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов`язана з ними діяльність, 71.12 Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах.

7. Згідно з технічним паспортом, виготовленим Товариством з обмеженою відповідальністю "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації", первинне призначення переданих в оренду приміщень - кімнати гуртожитку. Незважаючи на встановлені Законами України "Про освіту" і "Про вищу освіту" заборони щодо перепрофілювання або використання об`єктів закладів освіти і науки не за призначенням, на цей час змінено призначення приміщень з кімнат, в яких повинні проживати особи, які здобувають освіту в навчальному закладі, на офісні приміщення.

8. Тому Прокурор вважає, що передача в оренду ТОВ "НВФ "Енергосистеми" для здійснення проектних, проектно-вишукувальних, проектно-конструкторських робіт приміщень незаконна, оскільки не пов`язана з навчальним процесом.

9. У лютому 2022 року представник відповідача - 1 у наданих до суду першої інстанції поясненнях заявив клопотання про застосування наслідків пропуску Прокурором позовної давності, оскільки названий вище договір укладено 21.05.2012, а з цим позовом Прокурор звернувся у листопаді 2021 року, при цьому звернувши увагу на те, що перебіг позовної давності почався з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався орган державної влади, який надав згоду на укладання спірного договору, - Міносвіти.

10. Прокурор зі свого боку заперечив проти задоволення цього клопотання з посиланням на те, що цей позов є негаторним і до нього не застосовується позовна давність.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

11. 03.08.2022 Господарський суд Запорізької області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.01.2023, про задоволення позову.

12. Суди встановили факт невідповідності оспорюваного Прокурором договору вищевказаним приписам закону, оскільки орендоване приміщення на момент укладення договору перебувало на балансі Ліцею, було об`єктом освіти і відповідно до статті 63 Закону України "Про освіту" не могло використовуватися не за призначенням, тоді як могло передаватися в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним процесом. Поряд з цим суди зазначили, що заявлену відповідачем - 1 позовну вимогу про повернення майна слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця майна, і не застосували у зв`язку з цим її наслідки.

Короткий зміст касаційної скарги

13. ТОВ "НВФ "Енергосистеми" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування цих судових рішень та ухвалити нове - про відмову у позові.

14. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах у питанні застосування статей 256, 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

15. Скаржник наполягає на пропуску позовної давності, яка не застосована судами до позовної вимоги про визнання недійсним договору, тоді як суди сформулювали такий висновок лише стосовно позовної вимоги про повернення майна.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

16. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, погоджуючись із правовою позицією судів про невідповідність спірного договору вимогам чинного законодавства та звертаючи увагу суду на те, що до негаторного позову позовна давність не застосовується, тоді як заявлені Прокурором позовні вимоги про визнання недійсним договору та повернення майна є елементами юридичного механізму захисту, спрямованого на досягнення реального результату у вигляді усунення перешкод законному власнику у користуванні та розпорядженні майном.

Позиція Верховного Суду

17. Спір у цій справі стосується наявності чи відсутності підстав для захисту прав та інтересів держави, що порушуються використанням приміщення навчально-виховного комплексу не за його цільовим призначенням всупереч законодавчій забороні.

18. Частиною другою статті 18 Закону України "Про освіту" у редакції, чинній на час укладення спірного договору оренди, визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

19. Система освіти складається з навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Структура освіти включає, зокрема, дошкільну освіту, загальну середню освіту (статті 28, 29 цього ж Закону).

20. Фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання (частини перша та четверта статті 61 цього Закону).

21. Матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством (частина перша статті 63 цього Закону).

22. Пунктом 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 № 63, передбачено, що здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов`язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

23. Отже, виходячи з цих правових положень як додаткові джерела фінансування навчальні заклади законом передбачається можливість залучати, у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Проте надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

24. У цій справі суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що передані в оренду ТОВ "НВФ "Енергосистеми", господарська діяльність якого пов`язана у тому числі зі здійсненням проектних, проектно-вишукувальних і проектно-конструкторських робіт, приміщення використовуються не за освітніми цілями, що не узгоджується з метою функціонування навчального закладу і заборонено законом. Тому, установивши, що оспорюваний договір укладений з порушенням вимог частини п`ятої статті 63 Закону України "Про освіту" та пункту 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 № 63, правильно указали на те, що він підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України, як такий, що суперечить актам цивільного законодавства, а спірні приміщення слід повернути орендодавцю.

25. Натомість, ТОВ "НВФ "Енергосистеми" у касаційній скарзі наполягає на пропуску позовної давності, яка не застосована судами до позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди, тоді як суди обмежилися лише відсутністю підстав для застосування позовної давності за позовною вимогою про повернення майна, аргументуючи свій висновок тим, що цей позов є негаторним і до нього позовна давність не застосовується.

26. Утім, слід зазначити, що суди загалом дійшли правильного висновку про невідповідність спірного договору закону, але колегія суддів звертає увагу на те, що за доводами ТОВ "НВФ "Енергосистеми", задовольняючи позовну вимогу про визнання недійсним договору оренди, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося клопотання саме РВ ФДМУ про застосування наслідків спливу позовної давності стосовно цієї позовної вимоги.

27. У частині другій статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

28. За змістом статті 53 ГПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

29. У постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 Велика Палата Верховного Суду констатувала таке: "у разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20.11.2018, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 915/478/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27.02.2019, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області).

Зазначене не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13.11.2019 у справі № 826/3115/17.

Разом з тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18)".

30. Колегія суддів враховує ці висновки Великої Палати Верховного Суду, зважаючи на те, що у цій справі прокурор пред`явив вимоги про визнання недійсним договору оренди і повернення майна, подавши позов в інтересах Міносвіти, тобто фактичним позивачем у цій справі є держава. Разом з тим, цей позов звернений до РВ ФДМУ і відповідачем за ним також є держава. Отже, у частині вимог, звернених до РВ ФДМУ, є позовом держави до неї самої. Водночас за змістом статті 45 ГПК України позивач і відповідач не можуть збігатись, бо у суб`єкта права не може бути спору з самим собою. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору (постанова ВП ВС від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 7.7). За загальним правилом один орган державної влади не може звертатися з позовом до іншого органу, бо це означатиме позов держави до неї самої (постанова ВП ВС від 13.11.2019 у справі № 826/3115/17 (провадження № 11-892апп19, пункт 35)).

31. Тому вимоги у цій справі щодо захисту прав та інтересів держави у спірних правовідносинах фактично спрямовані до ТОВ "НВФ "Енергосистеми", яке, як становили суди, використовує приміщення навчально-виховного комплексу не за його цільовим призначенням всупереч законодавчій забороні.

32. Строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) ЦК України визначає як позовну давність (стаття 256 ЦК України).

33. Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

34. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до частини першої статті 261 цього ж Кодексу починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

35. За змістом частини першої статті 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Такий правовий висновок наведено, зокрема у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 902/538/14.

36. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя, четверта статті 267 ЦК України).

37. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 зазначила, що: «якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та у справі № 469/1203/15-ц). Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог».

38. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 наведено правовий висновок про те, що: «і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Для цілей застосування частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в процесі є такі її учасники як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог». Аналогічні за змістом висновки містяться й у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 391/1217/14-ц.

39. Як вже зазначала судова колегія, позовні вимоги у цій справі щодо захисту прав та інтересів держави у спірних правовідносинах спрямовані до ТОВ "НВФ "Енергосистеми".

40. Натомість у справі відсутні докази заявлення ТОВ "НВФ "Енергосистеми" про застосування позовної давності за спрямованими до нього вимогами, адже за матеріалами справи про це клопотало лише РВ ФДМУ; не містить відповідних доводів і касаційна скарга. Тому доводами касаційної скарги не спростовано висновків судів щодо наявності правових підстав для задоволення позову та не доведено неправильного застосування судами норм матеріального і процесуального права як необхідних передумов для скасування оскаржуваних судових рішень з урахуванням мотивів, наведених у цій постанові.

41. З огляду на наведене, здійснюючи перегляд судових рішень у межах доводів касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 300 ГПК України, судові рішення слід змінити в їх мотивувальних частинах з підстав, викладених у цій постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

42. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

43. Відповідно до частин першої, четвертої статті 311 цього ж Кодексу суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Судові витрати

44. Унаслідок зміни лише мотивувальних частин судових рішень у цій справі та залишення без змін їх резолютивних частин судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково виробнича фірма "Енергосистеми" задовольнити частково.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.01.2023 та рішення Господарського суду Запорізької області від 03.08.2022 у справі № 908/3168/21 змінити в їх мотивувальних частинах, виклавши їх в редакції цієї постанови.

3. У решті постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.01.2023 та рішення Господарського суду Запорізької області від 03.08.2022 у справі № 908/3168/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя С. К. Могил

Суддя Л. І. Рогач