Рішення

від 09.06.2023 по справі 320/707/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2023 року Київ№ 320/707/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову відпустку за період з 2014 по 2021 рік;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку за період з 2014 по 2021 рік.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час звільнення з військової служби відповідач не виплатив йому грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як батьку-одинаку, що самостійно виховує двох дітей-інвалідів з 2014 по 2021 роки, внаслідок чого порушив його права, гарантовані Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про відпустки» та Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ухвали від 07.02.2022 (суддя Терлецька О.О.) судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

На підставі розпорядження керівника апарату Київського окружного адміністративного суду від 29.06.2022 № 82-р/ка було проведено повторний автоматизований розподіл вказаної справи з підстав, зазначених у ньому.

Внаслідок автоматизованого розподілу 30.06.2022 матеріали справи були передані для розгляду судді Шевченко А.В.

Відповідно до ухвали суду від 06.07.2022 цю справу прийнято до провадження та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом (частина друга статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України).

Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, за результатом вивчення змісту якого судом установлено, що відповідач позов не визнав, у задоволення позовних вимог просив відмовити. Зазначено, що у позивача відсутнє право на отримання спірної компенсації в силу вимог частин сімнадцятої-дев`ятнадцятої статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та наділений адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом серії НОМЕР_2 .

10.09.2021 наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України № 542 звільнено у запас підполковника ОСОБА_1 старшого інженера служби організації експлуатації озброєння та військової техніки озброєння логістики у зв`язку із закінченням строку контракту.

Як убачається з Витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.09.2021 № 241, додаткова відпустка, як військовослужбовцю, що має трьох дітей за період з 2014 по 30 вересня 2021 року позивачу не надавалась.

У позивача знаходяться на утриманні двоє дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла дружина позивача та мати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , про що Виконавчим комітетом Калинівської селищної ради Васильківського району Київської області видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 .

Крім того, діти ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 являються дітьми-інвалідами, що підтверджується копією посвідчення Серії НОМЕР_4 та серії НОМЕР_5 .

10.09.2021 позивачем на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 було подано рапорт від 10.09.2021 про виплату компенсації за невикористані відпустки на дітей, як батьку-одинаку, що самостійно виховує двох дітей-інвалідів із 2014 по 2021 роки.

У листі від 30.09.2021 відповідач повідомив позивача, що на цей час роз`яснення щодо порядку виплати компенсації за цей вид відпусток відсутній.

Не погоджуючись із діями відповідача щодо відмови у здійсненні нарахування та виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку за період з 2014 по 2021 рік, позивач звернулася з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив із такого.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Спеціальним законом, що здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби є Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок та військову службу» (надалі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частина шоста вказаної статті Закону № 2232-XII визначає види військової служби, до якої, зокрема, віднесено військову службу за контрактом.

У відповідності до частини третьої статті 24 Закону № 2232-XII, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статей 1-2 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законам.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі, якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про відпустки», одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

Судом установлено, що у позивача наявні декілька підстав для надання щорічної додаткової відпустки, передбаченої статтею 19 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки».

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 5 розділу XXXI Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 № 200 (далі - Наказ № 200) передбачено, що у рік звільнення військовослужбовців зі служби, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.

Згідно з пунктом 10 цього розділу грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.

За приписами пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За статтею 1 Закону № 3543-XII, особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, у статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних із метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 № 1126-VI, оголошено проведення часткової мобілізації.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У відповідності до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із частиною другою статті 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції чинній на момент виникнення спірний правовідносин), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Під час судового розгляду справи встановлено, що позивач у період проходження військової служби з 2014 по 2021 роки не використав додаткову відпустку, передбачену статей 19 Закону України «Про відпустки», як батько-одинак, що виховує без матері двох дітей з інвалідністю, компенсація за невикористану додаткову відпустку йому не виплачена у рік звільнення.

Відповідно до встановлених судом обставин, у період проходження позивачем служби у військовій частині тривав особливий період, протягом якого додаткові відпустки не надаються. Втім, суд зазначає, що приписами чинного законодавства не обмежено право військовослужбовця на отримання у рік звільнення грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби, у тому числі в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Суд уважає, що припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) отримання особою грошової компенсації за невикористані дні відпустки.

Вирішуючи спір по суті у справі № Пз/9901/4/19 Верховний Суд у рішенні від 16.05.2019 зазначив, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткової соціальної відпустки. Однак, Законом № 2011-ХІІ не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Водночас у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Отже припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права.

При вирішенні спору Верховний Суд дійшов висновку про те, що у випадку звільнення військовослужбовців із військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки.

Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Отже під час звільнення позивача відповідач протиправно не нарахував та не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані за період служби 2014-2021 років дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 19 Закону України «Про відпустки», як одинокому батьку, що виховує без матері двох дітей з інвалідністю.

Ураховуючи наведене, суд доходить висновку, що заявлені позивачем вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як батьку-одинаку, що самостійно виховує двох дітей з інвалідністю по 17 днів за кожен рік служби за 2014-2021 роки та зобов`язання її нарахувати та виплатити підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності його дій (бездіяльності) в частині ненарахування та невиплати позивачу спірної грошової компенсації.

Натомість, позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не були спростовані відповідачем.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду жодних належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своїх дій (бездіяльності).

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно статті 5 Закону України «Про судовий збір», питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2014-2021 роки.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_6 ; місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_7 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 19 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» по 17 днів за кожен рік служби за період із 2014 по 2021 роки.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Шевченко А.В.