Рішення

від 31.05.2023 по справі 273/2394/21

БАРАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Баранівський районний суд Житомирської області

Справа № 273/2394/21

Провадження № 2/273/45/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повне)

31 травня 2023 року Баранівський районний суд Житомирської області в складі: головуючого судді - Васильчук О. В. присекретарі судовихзасідань Муравській М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Баранівка за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 ,адвоката КрижоваМаксима Олександровича до відповідачів Відділу освітиБаранівської міськоїради,Першотравенського ліцеюБаранівської міськоїради,Баранівської міськоїради про поновленняна роботіта виплатусереднього заробіткуза часвимушеного прогулу

В С Т А Н О В И Л А :

Представник позивача ОСОБА_1 .адвокат КрижовМ.О., звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить: скасувати наказ № 137-К від 05.11.2021 року, прийнятий директором Першотравенського ліцею Баранівської міської ради Житомирської області про відсторонення ОСОБА_1 від роботи та поновити на роботі з 08.11.2021 року. Зобов`язати відділ освіти Баранівської міської ради, Першотравенський ліцей Баранівської міської ради нарахувати та виплатити їй заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 08.11.2021 року по день її фактичного допущення до роботи, а також стягнути з відділу освіти Баранівської міської ради, Першотравенського ліцею Баранівської міської ради на її користь понесені витрати на правову допомогу.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 , працює вчителем математики у Першотравенському ліцеї Баранівської міської ради. Наказом директора Першотравенського ліцею Баранівської міської ради від 05.11.2021 року № 137-К її відсторонено від роботи. Підставою для відсторонення від роботи у вказаному наказі зазначено «повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від СОVID-19 ОСОБА_2 від 28.10.2021 року». Також у наказі зазначено, що директор при винесенні його керувався ст. 46 КЗпП, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року № 1645-ІІІ, наказом МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництва та організацій , працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.11.2021 року № 2153, п. 46-1 Постанови КМУ від 09.12.2020 року № 1236.

Вважає, що вказаний наказ підлягає скасуванню як незаконний, з огляду на наступне.

Факт відмови або ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення фіксується актом, складеним лікарем, у присутності двох свідків, а, оскільки, згідно норм закону, відсторонення від роботи працівника можливо за умови ухилення або відмови від обов`язкового профілактичного щеплення, зазначений акт є належним доказом такої відмови або ухилення. У випадку про відсторонення позивачки від роботи такий акт відсутній.

Крім того, Перелік профілактичних щеплень, зазначених в календарі профілактичних щеплень, є вичерпним. Згадування про щеплення проти хвороби СОVID-19 у ньому відсутні рівно як і обов`язок вакцинуватися від цієї хвороби будь-яких працівників сфери освіти. Таким чином, враховуючи вищевикладене, посилання на ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» рівно як і на наказ № 2153 в оскаржуваному наказі № 137-К є безпідставним, оскільки вони не узгоджуються із наказом № 595 щодо обов`язковості профілактичних щеплень відносно окремих категорій працівників від хвороби СОVID-19. Також відповідно до ст. 12 Закону, у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Наразі таке рішення в Україні не приймалося. Крім того, наразі відсутні докази того, що невакциновані громадяни несуть загрозу зараження або поширення ними зазначеної хвороби.

Згідно наказу директора Першотравенського ліцею № 74 від 29.10.2021 року , починаючи з 01.11.2021 року освітній процес переведено з очної форми на навчання з використанням технологій дистанційного навчання на денній формі здобуття освіти, і вже 08.11.2021 року позивачку відсторонили від роботи. При цьому, не було надано жодного пояснення щодо зниження ризиків зараження працівника або поширення ним інфекції при відстороненні від роботи під час дистанційного навчання.

Тому представник позивача вважає, що оскаржуваний наказ містить явні ознаки дискримінації, а посилання в оскаржуваному наказі на Постанову КМУ від 09.12.2020 року є незаконним, оскільки вказана постанова обмежує конституційні права громадян, а таке обмеження можливо виключно на підставі закону в умовах воєнного чи надзвичайного стану, які наразі в Україні не запроваджені, а відповідні закони не прийняті.

Відсторонення відроботи можливо виключноу випадках,що передбаченізаконодавством,а самест.46КЗПП. У вказаній статті такої підстави для відсторонення від роботи, як відмова виконувати розпорядження державного органу або відмова від щеплення від СОVID-19 /відмова надати інформацію стосовно такого щеплення не передбачена.

Відповідно до оскаржуваного наказу на період відсторонення позивачки від роботи її незаконно позбавлено заробітної плати. Згідно ч. 3 ст. 32 КЗПП у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Про позбавлення позивачки заробітної плати взагалі на період відсторонення її не було повідомлено завчасно у відповідності до вимог вищевказаної статті . Жодним законом не передбачено припинення виплати заробітної плати працівникові освіти в разі його відсторонення від виконання посадових обов`язків.

Таким чином оскаржуваний наказ є безпідставним, оскільки винесений на підставі «повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення» із застосуванням норм закону, які в даному випадку застосуванню не підлягають, з грубим порушенням основних прав і свобод людини і громадянина, зазначених в Конституції України.

Ухвалою Баранівськогорайонного судуЖитомирської областівід 30.11.2021року відкрито загальне позовне провадження у справі, надано відповідачам строк для подання відзиву, роз`яснено учасникам справи права та наслідки невчинення ними відповідних процесуальних дій, справу призначено до підготовчого засідання, в яке викликано учасників справи ( а.с. 19 20).

29.12.2021 року до суду надійшов відзив від відповідача відділу освіти Баранівської міської ради голови комісії з реорганізації Олени Бортнік. В обгрунтування відзиву вказано, що у позивача і відповідача досі тривають трудові відносини, адже відсторонення не є звільненням, а тому позовні вимоги щодо поновлення на роботі вважають безпідставними. Також зазначає, що позивач не виконувала роботу, яка є підставою для виплати заробітної плати, що свідчить про відсутність законодавчої підстави для заявлення вимоги про виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.

04.01.2022 року до суду надійшов відзив відповідача директора Петршотравенського ліцею Баранівської міської ради, згідно якого він вважає позов безпідставним з тих підстав, що позивач не була звільнена з роботи, а лише відсторонена, а так як позивач не виконувала свою роботу, то має підстав для виплати їй заробітної плати. .

Відповідач Баранівська міська рада правом на відзив не скористалася.

Позивач ОСОБА_1 правом відповіді на відзив не скористалася.

Ухвалою Баранівського районного суду Житомирської області від 11.01.2022 року підготовче провадження по справі закрито, справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Баранівського районного суду Житомирської області від 31 травня 2023 року клопотання представника позивача адвоката Крижова М.О. про відмову від позову в частині позовних вимог щодо поновлення на роботі задоволено.

Прийнято відмову від позову в частині поновлення на роботі та в цій частині провадження у справі закрито.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Крижов М.О. не з`явилися, позивач ОСОБА_1 , направила до суду заяву, в якій просила слухати справу у її відсутність, зменшені позовні вимоги задовільнити, адвокат Крижов М.О. на електронну адресу суду направив заяву про понесені судові витрати по справі на професійну правничу допомогу та копію Акту виконаних робіт № 1 від 17.03.2023 року.

Представник відповідача гуманітарного відділу Баранівської міської ради в судове засідання не з`явився і не повідомив причин своєї неявки, про час і місце розгляду справи повідомлений належно, будь-яких заяв від відповідача не надходило.

Представник відповідача Першотравенського ліцею в судове засідання не з`явився і не повідомив причин своєї неявки, про час і місце розгляду справи повідомлений належно, будь-яких заяв від відповідача не надходило.

Представник Баранівської міської ради в судове засідання не з`явився і не повідомив причин своєї неявки, про час і місце розгляду справи повідомлений належно, будь-яких заяв від відповідача не надходило.

Суд вважає, що судове засідання можливо провести без участі сторін, на підставі наявних у справі доказів, без фіксації судового засідання технічними засобами, що буде відповідати вимогам ч.2 ст.247 ЦПК України.

Судом встановлено,що 28.10.2021року ОСОБА_1 повідомлено про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 згіднонаказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153з роз`ясненнями надання документів, які підтверджують наявність профілактичного щеплення або ж довідки про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань до проведених профілактичних щеплень, та роз`яснено наслідки їх ненадання.

02.11.2021 року ОСОБА_1 направила керівнику Першотравенського ліцею заяву про відмову надати інформацію про наявність профілактичного щеплення від СОVID-19 чи про наявність протипоказань.

Наказом директора Першотравенського ліцею Баранівської міської ради від 05.11.2021 року №137-К ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності документу, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти СОVID-19 або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID -19 без збереження заробітної плати, з яким ОСОБА_1 ознайомилася.

Згідно із ч.1 ст. 3 КЗпП Українизаконодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП Українивизначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю Українита інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Крім того, за змістом пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного життя. Поняття приватного життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру. Тому обмеження, накладені, зокрема, на доступ до трудової діяльності, впливають на приватне життя людини та є втручанням у право на повагу до такого життя. З огляду на вказане спірні правовідносини, пов`язані з оцінкою правомірності відсторонення позивачки, підпадають під дію статті 8 Конвенції.

Критерії правомірного втручання держави у право на повагу до приватного життя людини викладені в пункті 2 статті 8 Конвенції, відповідно до якого органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

З огляду на цей припис критеріями сумісності заходу втручання у право на повагу до приватного життя з гарантіями статті 8 Конвенції є такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, який відповідає вимогам до якості (доступність, чіткість і зрозумілість, передбачуваність застосування з метою уникнення ризику свавілля); 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає саме зі змісту пункту 2 вказаної статті; 3) чи є відповідний захід нагально потрібним і пропорційним цій меті (необхідним у демократичному суспільстві), тобто, чи є він у ситуації конкретної людини найменш обтяжливим засобом, що дозволяє досягнути визначеної в пункті 2 статті 8 мети. Втручання становитиме порушення гарантій статті 8 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.

Медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику та лікування у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами (абзац п`ятий частини першої статті 3 Закону України № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII)у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За змістом пункту «б» частини першої статті 10 Закону №2801-XII громадяни зобов`язані у передбачених законодавством випадках робити щеплення. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України (друге речення частини другої статті 30 цього Закону).

Медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов`язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров`ю пацієнта. Медичне втручання, пов`язане з ризиком для здоров`я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров`я пацієнта іншими методами неможливе (частини перша та друга статті 42 Закону № 2801-XII).

Статтею 284 ЦК Українипередбачено, що надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Статтею 43 Закону №2801-XII визначено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта.

Частиною шостою статті 12 Закону№1645-ІІІтакож передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.

Разом з тим, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України). За змістом частини другої цієї статті держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта вказаної статті).

Частиною першоюстатті 46 КЗпП Українипередбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України(статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV «Перехідні положення»). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України(рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третійстатті 21 КЗпП Українищодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України,декрети і постанови Кабінету Міністрів України,прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Констиуції Україниі законів України.

У рішенні№ 10-р/2020від 28серпня 2020року усправі №1-14/2020(230/20)законституційним поданнямВерховного СудуВелика ПалатаКонституційного СудуУкраїни зазначила,що «обмеженняконституційних праві свободлюдини ігромадянина єможливим увипадках,визначених КонституцієюУкраїни.Таке обмеженняможе встановлюватисявиключно законом-актом,ухваленим ВерховноюРадою Українияк єдиниморганом законодавчоївлади вУкраїні.Встановлення такогообмеження підзаконнимактом суперечить статтям1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України » (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК Україниякщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цьогоКодексуабо іншому закону, застосовуються відповідні положення цьогоКодексуабо іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону № 2801-XII громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон № 1645-ІІІвизначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Застаттею 1 Закону № 1645-ІІІпротиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Законувизначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою cтатті 12 Закону №1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань(речення перше частини шостоїстатті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженимпостановою КМУ від 25.03.2015 року № 267(в редакції постанови КМУ від 24.01.2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04.10.2021 року № 2153затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказом МОЗ від 01.11.2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік № 2153 було доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких у Перелік увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83.

Наказом МОЗ від 30.11.2021 року № 2664 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», , який набрав чинності 31 січня 2022 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 7-9, згідно з якими до Переліку увійшли працівники органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій.

Наказом МОЗ від 25.02.2022 року № 380, , який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»з подальшими змінами.

Постановою КМУ від 20.10.2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другоїстатті 12 Закону України № 1645-ІІІта частини третьоїстатті 5 ЗУ «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 ЗУ «Про оплату праці»та частини третьоїстатті 5 ЗУ «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постановою КМУ від 26.03.2022 року № 372внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану:

- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;

- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;

- пункт 41-6 постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку №2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

Разом з тим, згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами.

З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих наCOVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженогонаказом МОЗ від 16.09.2011 року №595.

Отже, Перелік №2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 року у справі №130/3548/21 зазначила, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку №2153, але йоцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: -кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Однак в даному випадку відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку. Разом з тим, суд враховує вказані обставини, а також звертає увагу, що наказом директора Першотравенського ліцею від 29.10.2021 року № 74 , освітній процес учнів 5 11 класів ліцею було переведено з 01.11.2021 року з очної форми на навчання з використанням технологій дистанційного навчання на денній формі здобуття освіти.

Тобто, суд враховує те, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагальнонеобхідним і пропорційним такій меті).

Окрім того, з 10.03.2022 року право позивача на працю у повній мірі відновлено відповідачем та позивачку допущено до роботи.

Виходячи із наведеного, суд приходить до висновку про обгрунтованість доводів позивача ОСОБА_1 щодо незаконності наказу № 137-К від 05.11.2021 року директора Першотравенського ліцею Баранівської міської ради Житомирської області про відсторонення її від роботи, а тому такий підлягає скасуванню.

При вирішенні питання про стягнення належної ОСОБА_1 заробітної плати за час відсторонення її від роботи суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, згідно яких, середній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці.

Як визначено в частині першої статті 94 КЗпП Українизаробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Судом було встановлено, що в період з 08 листопада 2021 року по 9 березня 2022 року включно позивачу призупинено виплату заробітної плати.

Оскільки судом встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов і в частині стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року в справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19) зроблено висновок, що: «у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не частини невиплаченої заробітної плати».

Аналогічні висновки містяться у роз`ясненні Пленуму Верховного Суду України у пункті 10постанови від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», у якій зазначено, якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпПУкраїни роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Положення статті 235 КЗпП Українивстановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

У випадках стягнення на користь працівників середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи середній заробіток визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарних місяці роботи.

Оскільки право позивача на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене Першотравенським ліцеєм шляхом видання незаконного наказу від 05 листопада 2021 року №137-к про відсторонення від роботи, то в даному випадку ефективним способом порушеного права із врахуванням редакції заявлених позивачкою вимог, буде зобов`язання відповідача (гуманітарний відділ Баранівської міської ради, який проводить нарахування та виплату заробітної плати) нарахувати та виплатити позивачці заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи.

Згідно з п.5 Постанови КМУ «Про затвердження порядку обчислення середньорї заробітної плати» № 100 від , зі змінами, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п.8 вищезазначеної Постанови, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів(годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

За наведених вище обставин, заявлені до Баранівської міської ради вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень частини першої та третьої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позову , то з відповідача, підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в розмірі1816 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу адвоката , то суд зазначає наступне.

Представництво інтересів позивача за її позовом здійснював адвокат Крижов М.О., що підтверджено копією

Статтею 270 ЦПК Українипередбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст. 133 ЦПК України).

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Так, згідно ч.2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч.2 ст. 137 ЦПК України) .

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1ст. 141 ЦПК України).

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).

Разом із тим, відповідно до частини восьмої ст. 141 ЦПК Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановляється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Представник позивача адвокат Крижов М.О. подав таку заяву з доказами 31.05.2023 року на електронну адресу суду.

Враховуючи вищевикладене, підлягають стягненню понесені позивачкою витрати по сплаті судового збору та на правничу допомогу, підтверджені документально.

При цьому суд вважає, що ці витрати слід покласти на Першотравенський ліцей, оскільки саме видання незаконного наказу призвело до порушення прав позивачки.

На підставівикладеного,згідно ст.ст.3,27,43,49,Конституції України, ст.ст.46,94КЗпП України,ЗУ «Основизаконодавства Українипро охоронуздоров`я»,ЗУ «Прозабезпечення санітарногота епідемічногоблагополуччя населення»,ЗУ «Прозахист населеннявід інфекційниххвороб»,постановою КМУвід 09.12.2020року №1236зі змінами, наказом Міністерстваохорони здоров`яУкраїни від04.10.2021року №2153«Про затвердженняПереліку професій,виробництв таорганізацій,працівники якихпідлягають обов`язковимпрофілактичним щепленнямпроти гостроїреспіраторної хворобиCOVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2»,керуючись ст.ст.4-13,76-81,89,141,258,259,263 268,273,354,355ЦПК України,суд , -

ВИРІШИВ:

Позов представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Крижова Максима Олександровича до відповідачів Відділу освітиБаранівської міськоїради,Першотравенського ліцеюБаранівської міськоїради,Баранівської міськоїради про скасуваннянаказу провідсторонення тавиплату середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу задовольнити.

Визнати незаконним наказ №137-К від 05.11.2021 року директора Першотравенського ліцею Баранівської міської ради Житомирської області про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

Зобов`язати гуманітарний відділ Баранівської міської радинарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час відсторонення від роботи, починаючи з 08.11.2021 року по 9 березня 2022 року включно.

Стягнути Першотравенського ліцею Баранівської міської ради Житомирської області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1816 грн. та 8000 грн. витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Житомирського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: О.В. Васильчук