Постанова

від 12.06.2023 по справі 904/4283/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2023 року м.Дніпро Справа № 904/4283/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Антоніка С.Г., Березкіної О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2023 (суддя Юзіков С.Г., м. Дніпро, повний текст якого підписаний 10.02.2023) у справі №904/4283/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Алмаз Мотор, ЛТД", м.Дніпро

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Дніпро

про стягнення інфляційних витрат, 3 % річних та збитків за договором від 13.10.2021 №ПР/НА-21535/НЮ

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Алмаз Мотор, ЛТД" (позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Відповідач) про стягнення 381 491,40 грн. - індексу інфляції, 33 233,06 грн. - 3% річних, 99 299,20 грн. - збитків, 7 710,35 грн. - судового збору, 65 000,00 грн. - витрат на правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням Відповідачем Договору № ПР/НА-21535/НЮ від 13.10.2021 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2023 позов задоволено частково.

Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Алмаз Мотор, ЛТД" 381 491,40 грн. індексу інфляції, 935,75 грн. 0,1 % річних, 5 736,40 грн. судового збору.

У решті позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням у задоволеній частині вимог, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", в якій, з посиланням на порушення при його ухваленні норм матеріального і процесуального права, нез`ясування обставин справи, просить рішення в оскаржуваній частині скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги умови п.6.3 договору, в якому, він вважає, сторонами не узгоджений конкретний строк оплати товару, а міститься умова, що така оплата у будь-якому випадку може відбутися не менше 45 банківських днів з дати реєстрації постачальником податкової накладної. Оскільки у даному випадку позивач зареєстрував податкові накладні 18.01.2022 та 10.02.2022, відповідач мав право не здійснювати оплату до 22.03.2022 та до 14.04.2023 (включно).

Вважає, що оскільки конкретна дата виконання зобов`язання з оплати в договорі не визначена, Позивачу слід було керуватися положеннями статті 530 ЦК України щодо необхідності направлення вимоги про здійснення оплати, проте, в матеріалах справи, така вимога відсутня.

Також зазначає, що судом першої інстанції при вирішенні спору не було взято до уваги, що з 20.04.2022 сторонами було погоджено інший строк оплати товару відповідно до графіку погашення заборгованості, зазначеного у довідці вих. №127 від 20.04.2020, яка була надана разом із відзивом на позовну заяву.

Згідно зазначеної довідки ТОВ фірма «Алмаз Мотор, ЛТД» погодила реструктуризацію наявної заборгованості, що існувала за договором №ПР/НА-21535/НЮ від 13.10.2021, шляхом її погашення протягом чотирьох місяців: квітень 2022 в розмірі 25% від загальної суми заборгованості, що дорівнює 941 775,00 грн.; травень 2022 в розмірі 25% від загальної суми заборгованості, що дорівнює 941 775,00 грн.; червень 2022 в розмірі 25% від загальної суми заборгованості, що дорівнює 941 775,00 грн.; липень 2022 в розмірі 25% від загальної суми заборгованості, що дорівнює 941 775,00 грн.

Відповідач на виконання вимог, щодо реструктуризації боргу здійснив оплату у травні на суму 313 925,00 грн., у червні 2022 року на суму 313 925,00 грн., у липні 2022 на суму 313 925,00 грн., у серпні 2022 року на суму 313 925,00 грн. Тобто, на момент звернення Позивача до суду з позовом борг за договором був сплачений у повному обсязі.

Стверджує, що у даному випадку реструктуризація заборгованості за договором ПР/НА-21535/НЮ від 13.10.2021 не може вважатися істотною зміною умов договору в розумінні ст. 638 ЦК України та 180 ГК України, а отже, не потребує укладення додаткової угоди.

Наголошує, що аналізуючи в сукупності умови Договору, зокрема п.12.5, наведені акти прийому-передачі, видаткові накладні, платіжні документи Відповідача, листування сторін щодо розстрочки оплати за поставлений товар, суд дійшов висновку, що сторони складанням відповідних документів, направлених на виконання Договору, змінили його умови в частині строку дії договору й строку поставки, так як п.12.5 Договору не має точного визначення складання яких саме письмових документів можуть змінюватися умови договору і які саме умови. Проте, суд не взяв до уваги те, що, погоджуючи в письмовому вигляді реструктуризацію заборгованості за Договором, Сторони також і дійшли згоди щодо зміни умов Договору в частині здійснення оплати за поставлений товар.

Таким чином, суд першої інстанції неоднозначно підійшов до вирішення питання внесення змін до умов договору, взявши до уваги, що Сторони змінили його умови в частині строку дії договору й строку поставки, і не зважаючи на погодження в письмовому вигляді реструктуризації боргу за вказаним Договором.

Апелянт вважає, що з урахуванням реструктуризації заборгованості за вказаним Договором, що підтверджується платіжними дорученнями про оплату вартості автомобілів, ним не було допущене прострочення виконання зобов`язання, а тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційний та відсотків річних не підлягають задоволенню.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечив, рішення вважає законним і обґрунтованим, а скаргу безпідставною, зазначає, що факт закінчення строку дії двостороннього договору, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін цього договору і не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання нею свого обов`язку; тому, навіть після закінчення дії договору, невиконані стороною зобов`язання за ним залишаються чинними для такої сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов`язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов`язання. З урахуванням наведеного, Позивач вважає, що посилання Відповідача на закінчення терміну договору, як на підставу для відмови у позові є необґрунтованими та такими, що не відповідають позиції Верховного Суду та нормам чинного законодавства.

Також, Позивач звертає увагу суду апеляційної інстанції й на той факт, що вказана позиція Відповідача не відповідає позиції Відповідача у іншій справі, а саме № 904/9740/21, у якій останній, заявляючи позовні вимоги про зобов`язання поставити та передати товар та стягнення пені, посилався зокрема на обов`язок виконання Позивачем умов договору поставки.

Крім того, Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив суд апеляційної інстанції при ухваленні рішення у справі, вирішити питання про стягнення з Відповідача на користь Позивача грошових коштів на правову допомогу, зокрема 65 000,00 гривень (за першу інстанцію) та 45 000,00 гривень (за розгляд справи у суді апеляційної інстанції).

Вказану заяву обґрунтовує тим, що під час розгляду справи у суді першої інстанції, представником Позивача було заявлено до стягнення із Відповідача на користь Позивача судові витрати, в тому числі вартості на професійну правничу допомогу у розмірі 65 000,00 гривень та на підтвердження відповідної вартості Позивачем надано до суду копію договору про надання правової допомоги. При цьому, позивач зауважив, що встановлені у договорі ціни щодо вартості правової допомоги не можуть в даному випадку підтверджуватися актом про надання послуг, враховуючи той факт, що підписання акту є суто формальною дією та не несе в собі жодного доказового значення.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.03.2023 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Дармін М.О., Березкіна О.В.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 03.03.2023 здійснено запит матеріалів справи №904/4283/22 із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

08.03.2023 матеріали справи №904/4283/22 надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.03.2023 (суддя - доповідач Іванов О.Г.) апеляційну скаргу відповідача залишено без руху через неподання останнім доказів сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі (8604,61 грн), та доказів направлення скарги позивачу листом з описом вкладення на його вірну адресу. Скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

Вказану ухвалу отримано апелянтом 14.03.2023 згідно рекомендованого повідомлення №4900099622836, відтак, недоліки скарги мали бути усунені ним до 24.03.2023.

16.03.2023 на адресу суду від скаржника, на виконання вимог ухвали від 09.03.2023, засобами електронного зв`язку надійшла заява про усунення недоліків скарги, до якої додано платіжне доручення №1986 від 09.03.2023 про сплату 8604,60 грн. судового збору. Втім, другий недолік скарги, а саме, - докази направлення скарги позивачу листом з описом вкладення на його вірну адресу, не надано.

22.03.2023 на адресу суду від скаржника, на виконання вимог ухвали від 09.03.2023, засобами електронного зв`язку надійшла заява про усунення недоліків скарги, до якої додано повторно копію платіжного доручення №1986 від 09.03.2023 про сплату 8604,60 грн. судового збору, а також докази направлення скарги позивачу листом з описом вкладення.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2023 у справі №904/4283/22; з урахуванням суми спору, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) сторін; сторонам наданий час на подачу відзиву, заяв, клопотань. Також, з огляду на безпідставність.

12.05.2023 до суду апеляційної інстанції надійшла відповідь на відзив у якій апелянт наголосив, що Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що посилання Відповідача на закінчення терміну договору, як на підставу для відмови у позові є необґрунтованими та такими, що не відповідають позиції Верховного Суду та нормам чинного законодавства, в той же час, скаржник в апеляційній скарзі посилався на довідку згідно якої, ТОВ фірма «Алмаз Мотор, ЛТД» погодила реструктуризацію наявної заборгованості, що існувала за договором №ПР/НА-21535/НЮ від 13.10.2021, шляхом її погашення протягом чотирьох місяців, тобто були внесені зміни до умов договору в частині розрахунку боргу за Договором. При цьому, Відповідач на виконання вимог, щодо реструктуризації боргу здійснив оплату у травні на суму 313 925,00 грн., у червні 2022 року на суму 313 925,00 грн., у липні 2022 на суму 313 925,00 грн., у серпні 2022 року на суму 313 925,00 грн. Тобто, на момент звернення Позивача до суду з позовом борг за договором був сплачений у повному обсязі.

Звертає увагу суду, що за загальним правилом, реструктуризація заборгованості є зміною умов існуючого зобов`язання шляхом зміни умов оплати, строків оплат, графіку, виду платежів тощо.

У даному випадку звертається до висновків, наведених у постанові від 22 червня 2021 Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у справі №906/698/20.

З посиланням на ст.641 ЦК України свій лист від 11.04.2022 за №НЗЕ-5-3/91 вважає пропозицією на зміну умов договору, а лист позивача від 20.04.2022 за №127, по своїй суті, відповіддю на пропозицію, оскільки такий містить конкретні умови та строки, що пропонуються. Відтак, зазначає, що сторони фактично змінили порядок та строки сплати заборгованості за договором ПР/НА-21535/НЮ від 13.10.2021.

Стосовно відшкодування витрат вартості на професійну правничу допомогу у розмірі 65 000,00 грн. за першу інстанцію та 45 000,00 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції зазначає, що відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів.

При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.

У спрощеному позовному провадженні до правовідносин сторін підлягає застосуванню інша вимога частини 8 статті 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому, Верховний Суд дотримується позиції, що згідно зі статтею 124 ГПК України особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були понесені (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 916/24/18).

Зокрема, апелянт вказує, що рішення суду першої інстанції у справі ухвалено 10 лютого 2023, заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу до суду першої інстанції не подавались (останнім днем подання заяви про розподіл судових витрат є 15.02.2023). Таким чином, вимоги Позивача в суді апеляційної інстанції про відшкодування витрат вартості на професійну правничу допомогу у розмірі 65 000, 00 грн. за першу інстанцію є безпідставною.

Що стосується відшкодування витрат вартості на професійну правничу допомогу у розмірі 45 000,00 грн. за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, апелянт вказує, що такий розмір витрат є неспіврозмірним із ринковими цінами за даний вид послуг. При цьому спір не є складним, позиція позивача наведена у відзиві є незмінною від документів, що готувались у суді першої інстанції, а їх підготовку здійснював той же адвокат, що не потребувало додаткового часу для вивчення документів.

Також зауважив, що в даному випадку Позивач, стверджуючи про такі витрати, повинен був, подати попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат та надати відповідні докази, однак згідно відзиву на апеляційну скаргу Позивачем до суду апеляційної інстанції було направлено Договір №01/22 від 17.01.2022 про надання правничої допомоги, проте на адресу Скаржника (Відповідача) Позивач не направляв, що підтверджується поштовим описом від 14.04.2023.

Отже, невиконання Позивачем процесуального обов`язку щодо подання попереднього розрахунку судових витрат та направлення Договору №01/22 від 17.01.2022 про надання правничої допомоги порушило принцип змагальності та завадило стороні спору (Відповідачу) належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.

Позивач зазначає, що у разі, якщо суд прийде до висновку про стягнення витрат з Відповідача за розгляд справи у суді апеляційної інстанції просить зменшити розмір з 45 000,00 грн. до 2000,00 грн.

Оскільки глава 1 розділу ІV Господарського процесуального кодексу України не містить такого виду заяви по суті спору як відповідь на відзив на апеляційну скаргу, то колегія суддів вважає подану відповідачем відповідь на відзив на апеляційну скаргу додатковими поясненнями до апеляційної скарги та запереченням щодо задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу (в частині витрат в суді першої інстанції) і клопотанням про зменшення витрат на правничу допомогу (в суді апеляційної інстанції).

Розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

13.10.2021 сторони уклали Договір № ПР/НА-21535/НЮ (далі Договір), за п. 1.1. якого предметом Договору є поставка Постачальником (Позивачем) Покупцю (Відповідачеві) Мікроавтобус 8 місць: Мікроавтобус - 4 шт. код ДК 021-2015-34115200-8, код ДК 021-2015-34110000-1 Легкові автомобілі (далі - Товар) згідно зі Специфікацією № 1 (Додаток № 1 до Договору).

Рік виготовлення - 2021.

Відповідно до п. 4.1. Договору поставка товару здійснюється Постачальником протягом 30 календарних днів з моменту отримання письмової рознарядки від Покупця про готовність приймання товару, але не пізніше 29.12.2021 у разі надання розпорядки після 17.11.2021.

Товар повинен бути поставлений Постачальником після одержання рознарядки від Покупця про готовність до прийому товару (датою отримання розпорядки вважається дата отримання розпорядки Постачальником особисто або дата, зазначена в поштовому повідомленні про одержання рознарядки) до 29.12.2021 (п. 4.4. Договору).

Загальна сума Договору складає 5 022 800,00 грн. (п`ять мільйонів двадцять дві тисячі вісімсот грн. 00 коп.) з урахуванням ПДВ 20 % - 837 133,33 грн. (п. 5.2. Договору в редакції додаткової угоди № 1 від 27.10.2021).

Постачальник передає у власність Покупцю товар, а Покупець оплачує товар визначений в асортименті, кількості та обсягу за цінами, які зазначені у Специфікації (Додаток № 1), що додається до Договору про закупівлю і є його невід`ємною частиною, на умовах поставки на склад Покупця DDP (п. 6.1. Договору).

Розрахунок за поставлений товар здійснюється таким чином: 100% перерахуванням грошових коштів на поточний рахунок Постачальника (п. 6.2. Договору).

Відповідно до п. 6.3. Договору оплата за поставлений товар здійснюється Покупцем по факту постачання товару на підставі підписаних актів прийому-передачі товару на 45-й банківський день з дати реєстрації податкової накладної в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. На підтвердження реєстрації Постачальник протягом 3 банківських днів з дати реєстрації податкової накладної в Єдиному державному реєстрі податкових накладних направляє квитанцію про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному державному реєстрі податкових накладних на електронну адресу Покупця, яка вказана в Договорі в розділі "Реквізити сторін".

Якщо Постачальник не зареєстрував, несвоєчасно зареєстрував або зареєстрував з помилками податкову/і накладну/і, незалежно від причин такої не реєстрації, несвоєчасної реєстрації чи реєстрації податкової/их накладної/их з помилками, строк для оплати за отримані Покупцем товари починає свій перебіг з дня реєстрації Постачальником податкової/их накладної/их в системи електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстрації коректної податкової/их накладної/их.

Застосування до Постачальника зазначеного штрафу не залежить від того, чи пов`язані вказані порушення (не реєстрація, несвоєчасна реєстрація, реєстрація з помилками) з зупиненням реєстрації такої/их податкової/их накладної/их чи розрахунку коригування.

Оплата за кожну партію поставленого товару по даному Договору проводиться Покупцем при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої відповідно до вимог чинного законодавства України (п. 6.4. Договору).

Підтвердженням про одержання товару Покупцем є підписана видаткова накладна, акт прийому-передачі товару та вручення товарно-транспортної накладної, оформлених належним чином (п. 7.5. Договору).

Сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань по даному Договору у відповідності з чинним законодавством України та умовами даного Договору (п. 10. 1. Договору).

Сторони відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України встановили, що розмір відповідальності Покупця за прострочення виконання грошового зобов`язання за цим Договором становить 0,1 (нуль цілих одна десята) відсотків річних від простроченої суми грошових зобов`язань за цим Договором (п. 10.2. Договору).

Умови даного Договору мають однакову зобов`язувану силу для сторін та можуть бути змінені за взаємною згодою з обов`язковим складанням письмового документу (п.12.5. Договору).

Термін дії Договору - з моменту його підписання сторонами і до 31 грудня 2021 року, а в частині розрахунків - до повного виконання (п. 14.1. Договору).

З посиланням на Договір, Позивач поставив Відповідачеві товар на загальну суму 3 767 100,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 590 від 18.01.2022 на суму 1 255 700,00 грн., № 589 від 18.01.2022 на суму 1 255 700,00 грн. та Актами прийому-передачі товару до Договору від 18.01.2022 (2 шт., на два автомобілі) та від 10.02.2022 на суму 1 255 700,00 грн.

Позивач задекларував дані поставки, що підтверджується податковими накладними № 541 від 18.01.2022, № 540 від 18.01.2022, № 380 від 10.02.2022.

Відповідач направив Позивачеві листа № НЗЕ-5-3/91 від 11.04.2022, в якому зазначив, що за Договором № ПР/НА-21535/НЮ від 13.10.2021 в СП "Адміністративно-господарська служба" станом на 01.03.2022 обліковується заборгованість в сумі 2 511 400,00 грн., яка виникла 18.01.2022, строк оплати на 22.03.2022 та в сумі 1 255 700,00 грн., яка виникла 10.02.2022, строком оплати на 13.04.2022. У зв`язку з настанням форс-мажорних обставин, Відповідач просить розглянути можливість реструктуризації наявної заборгованості, що виникла станом на 01.03.2022, шляхом її погашення в розмірі не більше 25 % загальної суми щомісячно.

На зазначений лист Позивач надав довідку № 127 від 20.04.2022, відповідно до якої ТОВ фірма "Алмаз Мотор, ЛТД" надає згоду на реструктуризацію наявної заборгованості, що існує станом на 01.03.2022, шляхом її погашення протягом чотирьох місяців (квітень - липень 2022 року по 941 775,00 грн.).

Матеріали справи містять докази оплати відповідачем товару на загальну суму 1 255 700,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 4712956 від 06.05.2022 на суму 313 925,00 грн., № 4778011 від 08.06.2022 на суму 313 925,00 грн., № 5380 від 12.07.2022 на суму 313 925,00 грн., № 85598 від 29.08.2022 на суму 313 925,00 грн.

В той же час, у позові позивач зазначає, що відповідач розрахувався за поставлений товар у повному обсязі (втім, з порушенням строку оплати товару), сплативши за нього: 06.05.2022 - 941 775,00 грн, 09.06.2022 - 941 775,00 грн, 12.07.2022 - 941 775,00 грн, 29.08.2022 - 941 775,00 грн. Доказів оплати товару на повну суму суду разом з позовом не надав, але сума основної заборгованості не є предметом позовних вимог.

30.09.2022 Позивач направив Відповідачеві претензію за Договором № ПР/НА-21535/НЮ від 13.10.2021, у якій вимагав, у зв`язку з порушенням строків оплати за поставлений товар, сплатити 381 491,40 грн. - інфляційних втрат, 33 233,06 грн. - 3 % річних, 99 299,20 грн. - збитків.

На прострочений борг Відповідача, за період з 06.03.2022 по 28.08.2022 Позивач нарахував індекс інфляції - 381 491,40 грн., 3% річних - 33 233,06 грн. та збитки - 99 299,20 грн.

Всі нарахування проводилися окремо за кожним актом.

Наведені обставини стали причиною звернення Позивача з відповідним позовом до господарського суду та є предметом спору у даній справі.

Задовольняючи позовні вимоги частково, господарський суд, з урахуванням аналізу умов Договору, зокрема, п. 12.5, доданих до справи актів прийому-передачі, видаткових накладних, платіжних документів Відповідача, листування сторін щодо розстрочки оплати за поставлений товар, дійшов висновку, що сторони складанням відповідних документів, направлених на виконання Договору, змінили його умови в частині строку дії договору й строку поставки, так як п. 12.5 Договору не має точного визначення складанням яких саме письмових документів можуть змінюватися умови договору і які саме умови.

Відтак, з урахуванням умов п.6.3 договору, визначив, що оплата товару поставленого 18.01.2022 мала відбутись у строк до 22.03.2022, а поставленого 10.02.2022 - 13.04.2022, про що зазначив і сам відповідач у своєму листі № НЗЕ-5-3/91 від 11.04.2022.

Таким чином, судом визначено, що розрахунок індексу інфляції за період з 06.03.2022 по 28.08.2022 проведено позивачем правильно, тому задоволенню підлягає сума інфляційних втрат у розмірі 381 491,40 грн.

Щодо нарахування 3% річних, суд взяв до уваги умови п. 10.2. Договору, яким сторони змінили, визначену ст.625 ЦК України ставку річних з 3% до 0,1 (нуль цілих одна десята) відсотків річних від простроченої суми грошових зобов`язань за цим Договором.

Звідси, за перерахунком суду 0,1 % річних з простроченої суми за період з 06.03.2022 по 28.08.2022 становлять 935,75 грн., які і задоволені судом.

Щодо стягнення 99 299,20 грн збитків, то суд зазначив, що позивачем не надано до матеріалів справи доказів (кредитного договору, доказів прострочки кредитних платежів, сплати процентів за кредитним договором чи інш.), які б підтверджували завдання Відповідачем таких збитків.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів констатує, що рішення господарського суду оскаржується апелянтом лише у задоволеній частині вимог щодо стягненні інфляційних втрат у розмірі 381 491,40грн. і 935,75 грн. 0,1% річних.

Оскільки рішення суду в частині відмови у стягненні збитків в сумі 99 299,20 грн. заявником апеляційної скарги не оскаржується, тобто не є вимогою апеляційної скарги, тому суд апеляційної інстанції законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині не перевіряє.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Колегія суддів лише частково погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позову в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 381 491,40 грн та відсотків річних в сумі 935,75 грн., з наступних мотивів.

Виходячи з предмета та підстав заявленого позивачем позову та відповідних заперечень відповідача, предметом доказування у цій справі є, зокрема, факт поставки товару, факт настання/ненастання строку оплати поставленого товару, строк дії договору, визначення поставки як договірної/позадоговірної, належне/неналежне виконання відповідачем обов`язків з оплати товару, наявність/відсутність підстав для стягнення інфляційних втрат та відсотків річних та правильність здійсненого позивачем розрахунку заявлених до стягнення сум.

Як правильно встановлено господарським судом, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Правовідносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Таким чином, відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі Договору поставки товару, є господарськими зобов`язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ч.1 ст.212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Так, відповідно до умов п.6.3 договору оплата за поставлений товар здійснюється Покупцем по факту постачання товару на підставі підписаних актів прийому-передачі товару на 45-й банківський день з дати реєстрації податкової накладної в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. На підтвердження реєстрації Постачальник протягом 3 банківських днів з дати реєстрації податкової накладної в Єдиному державному реєстрі податкових накладних направляє квитанцію про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному державному реєстрі податкових накладних на електронну адресу Покупця, яка вказана в Договорі в розділі "Реквізити сторін".

Якщо Постачальник не зареєстрував, несвоєчасно зареєстрував або зареєстрував з помилками податкову/і накладну/і, незалежно від причин такої не реєстрації, несвоєчасної реєстрації чи реєстрації податкової/их накладної/их з помилками, строк для оплати за отримані Покупцем товари починає свій перебіг з дня реєстрації Постачальником податкової/их накладної/их в системи електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстрації коректної податкової/их накладної/их.

Застосування до Постачальника зазначеного штрафу не залежить від того, чи пов`язані вказані порушення (не реєстрація, несвоєчасна реєстрація, реєстрація з помилками) з зупиненням реєстрації такої/их податкової/их накладної/их чи розрахунку коригування.

Оплата за кожну партію поставленого товару по даному Договору проводиться Покупцем при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої відповідно до вимог чинного законодавства України (п. 6.4. Договору).

Таким чином, сторони у п.п.6.3, 6.4 договору передбачили як відкладальну обставину оплати товару, пов`язану з реєстрацією податкової накладної, так і визначили, що така оплата проводиться з відстроченням платежу - на 45-й банківський день.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України регламентовано, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням наведених норм відхиляються доводи апеляційної скарги про невизначення сторонами строку оплати (оскільки такий чітко визначений - оплата проводиться на 45-й банківський день з дати реєстрації податкової накладної) та відсутності у матеріалах справи пред`явленої в порядку ст.530 ЦК України вимоги.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов договору позивачем поставлений товар (автомобілі) на загальну суму 3 767 100,00 грн: два автомобілі 18.01.2022 вартістю 2 511 400,00 грн та один автомобіль 10.02.2022 вартістю 1 255 700,00 грн., та одночасно зареєстровані податкові накладні, відповідно, № 541 від 18.01.2022, № 540 від 18.01.2022, № 380 від 10.02.2022.

Слід наголосити, що договір закінчив свою дію 31.12.2021, а тому поставка відбулась з порушенням строків, визначених договором.

З огляду на посилання у документах на поставку (видаткових накладних, актах приймання товару) на договір №ПР/НА-21535/НЮ від 13.10.2021, судом першої інстанції обґрунтовано віднесено цю поставку до договірної. В той же час, судом першої інстанції здійснений невірний висновок щодо внесення до договору змін в частині строку поставки товару та строку дії договору, відповідно до наявної у справі документації (актів, накладних, листування).

По-перше, чинним законодавством України не передбачено внесення змін до припиненого договору.

При цьому, в даному випадку слід розрізняти припинення строку дії договору та припинення зобов`язання, яке відбувається виконанням проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

По-друге, обставини здійснення поставки позивачем з порушенням строку виконання зобов`язання встановлено у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2022 у справі №904/9740/21, предметом у якій було зобов`язання ТОВ фірма «Алмаз Мотор, ЛТД» поставити Акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" товар на загальну суму 3 767 100,00 грн. та стягнення пені у розмірі 67 807,80 грн. за порушення зобов`язання з поставки і за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Алмаз Мотор, ЛТД" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання укладеною додаткової угоди № 2 до Договору від 13.10.2021 № ПР/НА-21535/НЮ в частині продовження терміну дії договору до 28.02.2022 і ціни договору.

Зазначеним рішенням, яке набрало законної сили, закрито провадження у частині зобов`язання відповідача (ТОВ фірма «Алмаз Мотор, ЛТД») вчинити дії (поставити автомобілі), оскільки це зобов`язання ним виконано 18.01.2022 і 10.02.2022 під час розгляду справи, та стягнуто пеню у розмірі 67 807,80 грн. за порушення строків виконання зобов`язання з поставки автомобілів. У задоволенні зустрічного позову відмовлено з посиланням на ст.631 ЦК України і ст.180 ГК України, оскільки внесення змін до договору, строк дії якого закінчився, є неможливим.

Таким чином, суд першої інстанції у цій справі (904/4283/22) дійшов невірного висновку про продовження строку дії договору №ПР/НА-21535/НЮ від 13.10.2021 та строку поставки товару та не взяв до уваги преюдиціальні обставини, встановлені у іншій господарській справі за участі цих же сторін.

Слід наголосити, що у матеріалах справи міститься адресований позивачу лист відповідача № НЗЕ-5-3/91 від 11.04.2022, в якому він зазначив, що за Договором № ПР/НА-21535/НЮ від 13.10.2021 в СП "Адміністративно-господарська служба" станом на 01.03.2022 обліковується заборгованість в сумі 2 511 400,00 грн., яка виникла 18.01.2022, строк оплати на 22.03.2022 та в сумі 1 255 700,00 грн., яка виникла 10.02.2022, строком оплати на 13.04.2022. У зв`язку з настанням форс-мажорних обставин, Відповідач просить розглянути можливість реструктуризації наявної заборгованості, що виникла станом на 01.03.2022, шляхом її погашення в розмірі не більше 25 % загальної суми щомісячно.

На зазначений лист Позивач надав довідку № 127 від 20.04.2022, відповідно до якої ТОВ фірма "Алмаз Мотор, ЛТД" надає згоду на реструктуризацію наявної заборгованості, що існує станом на 01.03.2022, шляхом її погашення протягом чотирьох місяців (квітень - липень 2022 року по 941 775,00 грн.).

Колегія суддів звертає увагу, що реструктуризація заборгованості за своєю суттю є процедурою, яка передбачає комплекс заходів щодо боржника, який наразі неспроможний погасити наявну заборгованість перед кредитором, створення сприятливих умов шляхом зміни способу та порядку виконання його зобов`язань для погашення ним такої заборгованості перед кредитором.

Відтак, у наведеному листуванні відповідач повністю визнав наявну заборгованість та запропонував позивачу (у позасудовому порядку) змінити спосіб і порядок виконання свого зобов`язання, з яким погодився позивач у листі від 21.04.2022 №127, навівши строки виконання зобов`язання і визначивши суму до виконання.

Статтями 202, 203, 207 ЦК України унормовано, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В свою чергу, за приписами ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно зі ст.641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Статтею 642 ЦК України регламентовано, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Згідно зі статтею 627 ЦК України та статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За статтею 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Колегія суддів зазначає, що хоча між позивачем і відповідачем не укладений двосторонній договір про реструктуризацію заборгованості за договором №ПР/НА-21535/НЮ від 13.10.2021 у формі єдиного документа, наведене листування можливо вважати таким договором, оскільки позивач листом від 20.04.2022 акцептував пропозицію (оферту) відповідача щодо розстрочення наявної заборгованості. Дане листування містить всі істотні умови договору реструктуризації, зокрема правочин, за яким виникла заборгованість, визначена сума заборгованості, встановлені нові строки виконання зобов`язання і визначені частки виконання зобов`язання.

За доводами сторін погашення заборгованості відбулось у повному обсязі згідно домовленості сторін.

З огляду на наведене, з 20.04.2022 між сторонами існує новий правочин щодо реструктуризації заборгованості за договором №ПР/НА-21535/НЮ від 13.10.2021 в сумі 3 767 100 грн. та визначені нові строки її оплати частками по 941 775 грн. протягом 4 місяців, а відтак, нарахування згідно зі ст.625 ЦК України можливі з моменту прострочення зобов`язання з оплати за видатковими і податковими накладними від 18.01.2022, від 10.02.2022 лише до 20.04.2022 (тобто, до укладення між сторонами договору реструктуризації шляхом листування і визначення ним нових строків оплати заборгованості).

Таким чином, нарахування інфляційних втрат і відсотків річних позивачем за загальний період з 06.03.2022 по 28.08.2022 є безпідставним.

Більш того, колегія суддів зазначає, що ні сторони, ні суд першої інстанції не звернули уваги на п.6.3 договору №ПР/НА-21535/НЮ від 13.10.2021, відповідного до якого зобов`язання з оплати поставленого товару наступає по факту поставленого товару на 45-й банківський день з моменту реєстрації податкової накладної.

Банківський день - це період робочого часу банку, протягом якого проводяться розрахункові операції з клієнтами банку і позначаються (датуються) цим числом.

До банківського дня не включаються вихідні та святкові дні.

Відповідно до ч.6 ст.3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-IX від 15 березня 2022 у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53 (тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів), частини першої статті 65, частин третьої - п`ятої статті 67 та статей 71-73 (святкові і неробочі дні) Кодексу законів про працю України.

Поняття «банківський день» скасовано відповідно до повідомлення НБУ від 01.04.2023, згідно з яким з 1 квітня 2023 року запрацювало нове покоління Системи електронних платежів Національного банку України (СЕП), тому система функціонує на базі міжнародного стандарту ISO 20022 та доступна для проведення міжбанківських платежів 24 години на добу 7 днів на тиждень, що передбачає цілодобове виконання міжбанківських платіжних операцій без призупинення роботи системи та миттєвий перехід від поточного до наступного календарного дня.

З урахуванням наведеного, за поставкою, яка відбулась 18.01.2022, відповідно, зареєстровані податкові накладні 18.01.2022, строк оплати настав 23.03.2022 (на 45 банківський день; з виключенням вихідних днів та 08.03.2022, як святкового - до прийняття 15.03.2022 Закону №2136-ІХ), а прострочення виконання зобов`язання наступило з 24.03.2022.

Так само, за поставкою, що відбулась 10.02.2022 (реєстрація податкової накладної 10.02.2022) строк оплати товару настав 15.04.2022, апрострочення наступило з 16.04.2022.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

З огляду на те, що час прострочення відповідачем зобов`язання в частині оплати за поставлений позивачем товар 10.02.2022 склав 4 дні (з 16.04.2022 по 20.04.2022 (прийняття позивачем пропозиції відповідача щодо реструктуризації боргу)), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Звідси, інфляційні нарахування можливо здійснити за поставкою, що відбулась 18.01.2022 на суму 2 511 400,00 грн. за період прострочення з 24.03.2022 по 20.04.2022 (прийняття позивачем пропозиції відповідача щодо реструктуризації боргу). Сума інфляційних втрат, що підлягає задоволенню становить 77 853,40 грн.

Відтак, із заявлених 381491,40 грн інфляційних втрат задоволенню підлягають позовні вимоги у розмірі 77 853,40 грн., в решті вимог щодо стягнення інфляційних втрат слід відмовити.

Стосовно відсотків річних, то згідно з умовами п.10.2 договору сторони змінили розмір відсотків річних та із передбаченого ст.625 ЦК України розміру 3% визначили його у розмірі 0,1%, що не заборонено законом.

Таким чином, з урахуванням визначеного сторонами розміру річних (0,1%) задоволенню підлягають позовні вимоги в сумі 199,53 грн, зокрема:

- на заборгованість в сумі 2 511 400,00 грн, що утворилась за поставкою товару 18.01.2022, з огляду на період прострочення з 24.03.2022 по 20.04.2022, обґрунтованим є нарахування відсотків річних в сумі 185,77 грн;

- на заборгованість в сумі 1 255 700,00 грн, що утворилась за поставкою від 10.02.2022, з огляду на період прострочення з 16.04.2022 по 20.04.2022, обґрунтованим є нарахування відсотків річних в сумі 13,76 грн.

А тому, позовні вимоги в частині стягнення відсотків річних слід задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 199,53 грн. відсотків річних, із 33 233,06 грн. заявлених.

Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повістю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, нез`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права; зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Нез`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення господарським судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права є підставою для частково задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області у цій справі в оскаржуваній частині та ухваленні в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

У даному випадку пропорція задоволення позовних вимог становить: на користь позивача - 15,18%, на користь відповідача - 84,82%.

Під час розгляду апеляційної скарги у відзиві на апеляційну скаргу представником позивача заявлено заяву про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Алмаз Мотор, ЛТД" 65000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та 45000,00 грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Колегія суддів вважає цю заяву такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

За приписами п.12 ч.3 ст.2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення.

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З урахуванням вищезазначених вимог закону, при визначені розміру правничої допомоги Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 27.01.2022 у справі №910/6360/20, від 17.01.2023 у справі №911/1388/16).

Також у п.п.50-52 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №911/1512/13 суд зазначив, що вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, Верховний Суд вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.

Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

Відповідно до частини 4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вже зазначалось вище, у даному випадку пропорція задоволення позовних вимог становить: на користь позивача - 15,18%, на користь відповідача - 84,82%.

Частинами 1 та 2 ст. 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

За приписами частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеної у постанові від 27.06.2018 по справі №826/1216/16 (провадження 11-562ас18) склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Колегія суддів, також враховує правову позицію, викладену у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, за якою витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною /третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).

Колегія суддів зазначає, що апелянтом слушно зауважено, що Верховний Суд дотримується позиції, відповідно до якої за статтею 124 ГПК України особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були понесені (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 916/24/18).

Так, у першій заяві по суті справи (позові) позивачем наголошено про витрати на правничу допомогу, зокрема в суді першої інстанції в розмірі 65 000 грн., наголошено на тому, що такі докази будуть подані у встановлений законом строк.

Разом з відповіддю на відзив, 02.02.2023, позивачем суду першої інстанції поданий тільки договір про надання правничої (правової) допомоги №01/22 від 17.01.2022, інших додатків не надано.

Рішення суду першої інстанції у справі ухвалено 10 лютого 2023, заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу до суду першої інстанції не подавались (останнім днем подання заяви про розподіл судових витрат є 15.02.2023), як позивачем суду першої інстанції не була направлена заява про ухвалення додаткового рішення (в разі невирішення питання про судові витрати).

Таким чином, вимоги Позивача в суді апеляційної інстанції про відшкодування вартості витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 65 000, 00 грн. за першу інстанцію є безпідставними і не підлягають задоволенню.

Щодо витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, то, як вже зазначалось, позивачем заявлено у першій заяві по суті справи (позовній заяві) про витрати на правничу допомогу, також на необхідності розподілу судових витрат в суді апеляційної інстанції в розмірі 45000 грн. представником позивача заявлено у відзиві на апеляційну скаргу.

На підтвердження понесених витрат на послуги адвоката позивач надав договір про надання правничої (правової) допомоги №01/22 від 17.01.2022.

При цьому, підписаний обома сторонами екземпляр договору надано суду першої інстанції (а.с.86-87), а суду апеляційної інстанції надано копію договору, яка не містить підпису адвоката Погорілого А.М. (а.с.145-146).

Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю Погорілого А.М. серії ДП № 4513 від 04.10.2019, ордер, яким ТОВ фірма «Алмаз Мотор, ЛТД» уповноважила на представництво його інтересів адвокатом Погорілим А.М. у господарських судах всіх інстанцій, були надані суду першої інстанції разом з позовом.

Так, згідно з п.1.1 договору про надання правничої допомоги № 01/22 від 17.01.2022 Клієнт доручає Адвокату надання правничої (правової) допомоги у вигляді консультацій з правових питань, представництва та захисту прав та законних інтересів Клієнта у будь-яких органах, правоохоронних органах усіх рівнів та підвідомчості, у т. ч. органах Національної поліції України, Національному антикорупційному бюро, органах прокуратури, страхових компаніях, СБУ, у судах всіх інстанцій та підвідомчості у цивільних, господарських та адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, здійснювати представництво та/або захист Клієнта (в залежності від статусу останнього) у трудових відносинах, з земельних питань, кримінальних провадженнях на усіх його стадіях та під час проведення слідчих дій, цивільних, адміністративних справах, з усіма правами, наданими КПК України, ЦП К України, ГПК України, КАС України, КУпАП, Земельного кодексу України та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з п.1.2 договору для виконання доручення Клієнт надає Адвокату право вести від імені Клієнта переговори, брати участь у кримінальних та судових провадженнях, що стосуються інтересів Клієнта, приймати участь під час проведення слідчих дій, в тому числі обшуків, допитів, які прямо чи опосередковано стосуються Клієнта, брати участь у судових засіданнях, складати необхідні документи, запити тощо, подавати, витребовувати матеріали, необхідні заяви, одержувати довідки та інші офіційні документи в будь-яких компетентних органах, а також виконувати будь-які інші дії, необхідні для виконання доручення Клієнта, та користуватись іншими правами, передбаченими чинним законодавством України.

Пунктом 4.1. Договору було передбачено, що вартість послуг Адвоката, в тому числі розмір та порядок обчислення гонорару, визначаються за домовленістю між Клієнтом та Адвокатом та оплачуються Клієнтом передоплатою (авансування) або по фактичному виконанню Адвокатам доручення Клієнта шляхом перерахування Клієнтам безготівкових грошових коштів на поточний рахунок Адвоката або готівкою. Строк оплати по фактичному виконанню Сторони встановлюють в Актах наданих послуг.

У пунктах 4.2, 4.3 договору Сторони домовились про те, що вартість послуг з правничої допомоги включає в себе претензійну роботу до пред 'явлення позову до суду, ведення перемовин, складання позову по інших процесуальних Документів, участь у судових засіданнях під час розгляду справи та становить наступний розмір:

у суді першої інстанції - 50 000,00 (п`ятдесят тисяч) гривень;

у суді апеляційної інстанції - 25 000,00 (двадцять п 'ять тисяч) гривень;

у суді касаційної інстанції -25 000,00 (Двадцять п`ять тисяч) гривень.

Сторони погодили, що гонорар Адвоката у разі задоволення позову або залишення рішення про задоволення позову без змін становить наступний розмір:

у суді першої інстанції - 15 000,00 (п`ятнадцять тисяч) гривень;

у суді апеляційної інстанції - 20 000,00 (Двадцять тисяч) гривень;

у суді касаційної інстанції - 25 000,00 (Двадцять п`ять тисяч) гривень.

Згідно з п.5.1 договору дія Договору припиняється його належним виконанням.

Строку його дії умови договору не містять.

Відтак, умовами передбачений фіксований розмір гонорару адвоката.

Оскільки за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України.

За умовами договору №01/22 витрати на правничу допомогу оплачуються клієнтом або (1) передплатою (авансуванням), або (2) по фактичному виконанню адвокатом доручення клієнта, при цьому строк оплати по фактичному виконанню сторони встановлюють у актах наданих послуг.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що до заяви про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, крім повторно наданого договору на правничу допомогу, доказів авансової оплати таких послуг позивачем не надано, як не надано акту наданих послуг, який є первинним документом за договорами надання послуг та підтверджує обсяг наданих послуг і виконаних робіт.

З цих підстав відхиляються доводи позивача, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, що встановлені у договорі ціни щодо вартості правової допомоги не можуть в даному випадку підтверджуватися актом про надання послуг, враховуючи той факт, що підписання акту є суто формальною дією та не несе в собі жодного доказового значення.

Так, акт не підтверджує ціну договору, як вказує позивач, яка у даному випадку визначена у фіксованому розмірі, а підтверджує обсяг наданих послуг і виконаних робіт, що імперативно передбачено ст.126 ГПК України.

Крім того, позивачем не надано детального опису робіт, вчинених за договором, на стадії розгляду справи в суді апеляційної інстанції, необхідність надання якого визначена також ст.126 ГПК України.

Стосовно змісту детального опису робіт, Велика Палати Верховного Суду у пунктах 139-147 постанови від 22.11.2022 у справі №922/1964/21 зазначила наступне:

«Так, частина третя статті 126 ГПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду виснує, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Статтею 126 ГПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.»

При цьому, слід зазначити, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.11.2021 у справі №910/4317/21 наведене наступне: «Частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України хоча і містить положення про те, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, проте ця норма не передбачає (не конкретизує), що такий детальний опис робіт (наданих послуг) має бути оформлений окремим документом.

Зміст цієї норми може тлумачитися розширено, зокрема як те, що детальний опис робіт (наданих послуг) може міститися як в окремо оформленому документі, поданому стороною до суду, так і в інших наданих стороною доказах. Подання стороною доказів, що містять у собі детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, є таким, що відповідає положенням частин другої та третьої статті 126 та частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за змістом яких сторони мають подати суду докази в підтвердження факту понесення судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру.

Наведене підтверджується численною усталеною практикою Верховного Суду, згідно з якою детальний опис робіт (наданих послуг) як окремий документ до суду не подавався, а Верховний Суд брав до уваги те, що такий детальний опис робіт (наданих послуг) міститься в інших наданих стороною доказах та визнавав достатніми надані стороною докази в їх сукупності (серед яких був відсутній детальний опис робіт (наданих послуг) як окремий документ) на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу (постанови та додаткові постанови Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 910/18954/17, від 16 червня 2021 року у справі 3 904/1672/19, від 18 червня 2020 року у справі № 873/91/19, від 25 листопада 2020 року у справі № 911/1006/19, від 07 липня 2020 року у справі № 914/1002/19, від 07 грудня 2020 року у справі № 910/11361/19 та інші).»

Таким чином, з урахуванням дискреційних повноважень суду, з огляду на те, що:

- позивачем не надано жодного доказу фактичного понесення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції (оплати його авансом);

- відсутності акту приймання-передачі наданих послуг, який підтверджує їх обсяг і вартість за фактом надання послуги;

- відсутності детального опису робіт, що позбавило іншу сторону заперечувати розмір і обґрунтованість цих витрат;

- а також, що іншій стороні спору (відповідачу, апелянту) такі докази разом з відзивом не надсилались, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 14.04.2023 та є порушенням вимог ст.80 ГПК України,

колегія суддів вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обсяг і вартість наданих послуг, у зв`язку з чим в задоволенні заяви ТОВ фірма «Алмаз Мотор, ЛТД» про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 45 000 грн. слід відмовити.

Хоча загальна ціна позову становить 514 023,66 грн., втім, не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у зв`язку з чим відповідно до ст. 287 ГПК України судові рішення у даній справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 123, 126, 129, 269, 275, 277, 282-284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2023 у справі №904/4283/22 - задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2023 у справі №904/4283/22 - скасувати у задоволеній частині вимог.

В цій частині прийняти нове рішення, яким стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Алмаз Мотор, ЛТД" 77853,40 грн. інфляційних втрат, 199,53 грн. 0,1% річних, 1170,43 грн. судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення 99 299,20 грн. збитків - рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2023 у справі №904/4283/22 - залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Алмаз Мотор, ЛТД" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" 7298,43 грн. витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги.

Видачу відповідних наказів, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

У задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Алмаз Мотор, ЛТД» адвоката Погорілого А.М. про стягнення витрат на правничу допомогу (в суді першої та апеляційної інстанції) - відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 12.06.2023.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя О.В. Березкіна

Суддя С.Г. Антонік