Рішення

від 30.05.2023 по справі 910/14980/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.05.2023Справа № 910/14980/22

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БУД-МИР"</a>;

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛІАНТ БУД";

про стягнення 2 093 290,45 грн.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Рябий І.П.

Представники:

Від позивача: Єфімова Т.В., адвокат, довіреність від 22.12.2022;

Від відповідача: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БУД-МИР"</a> звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛІАНТ БУД" 1 344 765,48 грн - заборгованість за договором, 450 588,54 грн штрафних санкцій та 297 936,43 грн інфляційне збільшення.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань на підставі договору підряду № 10-01-2022 від 10.01.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/14980/22, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.03.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу № 910/14980/22 до судового розгляду по суті на 25.04.2023.

У судовому засіданні 25.04.2023 оголошено перерву до 30.05.2023.

Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 30.05.2023 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

У судове засідання 30.05.2023 представник відповідача не з`явився, відзив на позовну заяву не надав, про причини неявки суд не повідомив, ухвали суду надсилалися відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, яка зазначена у відомостях з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 50-Б, літ. В, офіс 35, проте з указаної адреси поштові відправлення повернулися з відміткою оператора поштового зв`язку про причини повернення - "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно з частиною 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Згідно з частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 910/14980/22 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Судом, враховано, що в силу вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пунктом 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою суду від 30.01.2023, не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представників відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

30.05.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

10.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "БУД-МИР" (далі також - позивач, підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕЛІАНТ БУД" (далі також - відповідач, генеральний підрядник) укладено договір підряду № 10-01-2022 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним в Україні законодавством, підрядник зобов`язуються виконати комплекс робіт з виготовлення та монтажу елементів металоконструкцій на об?єкті: "Будівництво багатоповерхових житлових будинків з обертами торгівельно-офісно-розважального та соціально-побутового призначення між вул. Бориса Гмирі та вул. Колекторною у Дарницькому районі м. Києва, ІІІ черга будівництва. Блок соціально-побутового обслуговування з вбудованими приміщеннями магазину (продовольчих та непродовольчих товарів, поз. 62 по ГП) за адресою: м. Київ, вул. Гмирі, буд. 16, корп. 62", у відповідності до проекту наданого генеральним підрядинком, у нежитловій будівлі, магазину продовольчих та непродовольчих товарів, за адресою: м. Київ, вул. Гмирі, будинок 16, корпус 62 (далі - об?єкт). відповідно до ціни договору, а генеральний підрядник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик, передати необхідну документацію, та прийняти виконані належним чином роботи на об`єкті й оплатити їх.

Згідно з п. 1.2. договору, склад, перелік та обсяги робіт, що доручаються для виконання підрядникові, визначені проектом, цим договором та договірною ціною №1 (додаток 1). Деякі роботи можуть виконуватися поза місцем розташування об`єкта, якщо це прямо передбачено у додатках до договору.

У п. 2.1. договори сторони погодили, що вартість робіт за цим договором становить 1 344 765,48 гри (один мільйон триста сорок чотири тисячі сімсот шістдесят п`ять гривень 48 копійок), в тому числі ПДВ 20% 224 127,58 грн (двісті двадцять чотири тисячі сто двадцять сім гривень 58 копійок).

Пунктом 2.2. договору визначено, що авансування виконаних робіт проводиться генеральним підрядником протягом 5 (п`яти) банківських днів від дати підписання даного Договору, в розмірі 50 % від вартості робіт визначених в п.2.1. даного договору.

За змістом п. 2.3. договору, оплата вартості виконаних робіт проводиться генеральним підрядником не пізніше 10 (десяти) банківських днів з дня підписання сторонами акту викопаних робіт.

У відповідності до п. 3.8. договору, підписання (погодження) сторонами акту свідчить про те, що відповідні роботи повністю та остаточно завершені підрядником, виконані на належному рівні якості. При цьому підписання таких актів не може бути підставою для відмови підрядником у задоволенні будь-яких претензій генеральний підрядник у зв`язку з недоліками робіт чи використаних матеріалів, якщо такі недоліки не могли бути виявлені у процесі приймання робіт.

Додатком № 1 до договору погоджено договірну ціну № 1, яка склала 1 344 765,48 грн.

Додатком № 2 до договору встановлено, що строк виконання робіт становить 20 календарних днів.

Як визначено у п. 10.1. договору, договір вважається укладеним та набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками сторін, і діє до повного виконання сторонами своїх обов`язків за цим договором.

Позивач вказує, що ним повністю виконані вказані у договорі роботи вартість яких склала 1 344 765,48 грн, однак відповідачем не виконано свого грошового зобов`язання у строки, визначені договором, у зв`язку з чим за Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕЛІАНТ БУД" обліковується заборгованість у розмірі 1 344 765,48 грн.

Позивач також зазначає, що претензією № 11 від 18.11.2022 звертався до відповідача з вимогою про сплату вказаної заборгованості, однак відповіді на вказану претензію відповідач не надав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення договору підряду № 10-01-2022 від 10.02.2022 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Судом встановлено, що позивачем виконано усі зазначені в договорі та додатку № 2 до нього роботи, що підтверджується актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт від 04.02.2022, який підписаний сторонами та скріплених своїми печатками.

Пунктом 3.8. договору визначено, що оплата вартості вказаних робіт здійснюється протягом не більше ніж 10 банківських днів з моменту підписання акту виконаних робіт, тобто не пізніше 18.02.2022.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, відповідач, у строк встановлений договором, оплати за виконані позивачем роботи не здійснив.

Претензією № 11 від 18.11.2022 звертався до відповідача з вимогою про сплату заборгованості у розмірі 1 344 765,48 грн, однак відповіді на вказану претензію відповідач не надав.

Отже, зобов`язання в частині сплати грошових коштів у розмірі 1 344 765,48 грн відповідачем не виконано, доказів протилежного до суду не надано.

А відтак, з огляду на наведене, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Таким чином, враховуючи неналежне виконання відповідачем свого зобов`язань щодо оплати виконаних позивачем робіт, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з останнього грошових коштів у розмірі 1 344 765,48 грн.

Позивач за прострочення строків оплати за виконані роботи, нарахував та просить стягнути з відповідача 297 936,43 грн інфляційних втрат.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019, у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019, у справі №910/21564/16 від 10.07.2019.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов`язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню, а саме, у розмірі 297 936,43 грн, відповідно за визначений позивачем період.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 450 588,54 грн.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.4. договору передбачено, що за несвоєчасне виконання генеральним підрядником зобов`язань з оплати робіт, генеральний підрядник оплачує на користь підрядника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який вона нараховується, від несплаченої суми, за кожний день прострочення.

Отже судом встановлено, що при укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення строку зобов`язання щодо оплати вартості виконаних, необхідних для виконання робіт.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Дослідивши та перевіривши надані позивачем розрахунки суми пені , господарський суд дійшов висновку, що вони є обґрунтованими, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 450 588,54 грн пені підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що власного контррозрахунку позовних вимог відповідачем до суду не надано.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді у судових засіданнях всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛІАНТ БУД" (01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 50-Б, літ. В, оф. 35 ідентифікаційний код 38907627) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БУД-МИР"</a> (04060, м. Київ, вул. Максима Берлінського, буд. 20, оф. 3, ідентифікаційний код 40219545) 1 344 765 (один мільйон триста сорок чотири тисячі сімсот шістдесят п`ять) грн 48 коп. заборгованості, 297 936 (двісті дев`яносто сім тисяч дев`ятсот тридцять шість) грн 43 коп. інфляційних втрат, 450 588 (чотириста п`ятдесят тисяч п`ятсот вісімдесят вісім) грн 54 коп. пені та 31 399 (тридцять одна тисяча триста дев`яносто дев`ять) грн 37 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 09.06.2023.

Суддя О.В. Мандриченко