Рішення

від 12.06.2023 по справі 910/3825/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.06.2023Справа № 910/3825/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маккон"

до Приватного підприємства "Нічний експрес"

про стягнення 31 686,15 грн.,

Без виклику (повідомлення) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Маккон" (далі - позивач, Товариство) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Нічний експрес" (далі - відповідач, Підприємство) про стягнення 31 686,15 грн. попередньої оплати за договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 14.03.2014 року № 17498.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.03.2023 року вказану позовну заяву було залишено без руху та встановлено Товариству строк для усунення її недоліків.

31.03.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства від 22.03.2023 року № 75/01-23 про усунення недоліків позовної заяви.

Враховуючи наведене, ухвалою господарського суду міста Києва від 05.04.2023 року відкрито провадження у справі № 910/3825/23 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) представників сторін. Крім того, цією ухвалою відповідачу було встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення копії даної ухвали.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копія ухвали від 05.04.2023 року про відкриття провадження у справі № 910/3825/23 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві, а також вказану на час подання позову в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03087, місто Київ, вулиця Уманська, будинок 6 Ф, що підтверджується поштовим повідомленням з трек-номером 0105494196774. Крім того, копія ухвали суду про відкриття провадження у цій справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на поштову адресу Підприємства, зазначену в позовній заяві, а саме: а/с 137, м. Київ, 03049, що підтверджується поштовим повідомленням з трек-номером 0105494196766.

Судом встановлено, що обидва вищевказані поштові відправлення були отримані уповноваженим представником відповідача 11.04.2023 року.

За умовами пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 05.04.2023 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

14.03.2014 року між Підприємством (перевізник) та Товариством (замовник) було укладено договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 17498 (далі - Договір), за умовами якого замовник (відправник або одержувач) передає (отримує), а перевізник приймає для забезпечення перевезення на території України вантажі, кількісні та якісні характеристики яких, а також маршрут доставки, відомості про одержувача та таке інше, вказуються у заявках (вантажних деклараціях) на кожне перевезення.

Означений правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб`єктів господарювання.

За умовами пункту 3.1 наведеного Договору оплата послуг перевізника здійснюється у відповідності до тарифів перевізника на умовах передплати. У залежності від співвідношення ваги та об`єму вантажу, перевізник обирає більше із значень за об`єм або за вагу вантажу у відповідності до тарифів, що діють на момент відправлення.

Відповідно до пункту 4.1 Договору останній вважається виконаним при отриманні вантажу одержувачем, при поверненні вантажу замовнику, а також при переході права власності на вантаж до перевізника відповідно до пункту 2.8 даного Договору.

Згідно з пунктом 4.2 цієї угоди у зв`язку з тим, що перевізник надає послуги, які мають ритмічний характер, замовнику виписується зведений акт-реєстр наданих послуг та податкова накладна з періодичністю один раз на місяць в останній день місяця.

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що останній діє один рік з моменту підписання і подовжується автоматично, якщо за 30 днів до закінчення терміну дії Договору він не був розірваний згідно з діючим законодавством.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач у порядку пункту 3.1 цієї угоди згідно з платіжними дорученнями від 06.07.2021 року № 4688 на суму 50 947,38 грн., від 06.08.2021 року № 4791 на суму 53 112,18 грн., від 07.10.2021 року № 4977 на суму 60 084,43 грн., від 05.11.2021 року № 5077 на суму 34 929,83 грн. та від 06.12.2021 року № 5156 на суму 38 595,41 грн. перерахував на користь Підприємства передоплату за послуги перевезення у загальному розмірі 237 669,23 грн. Слід зазначити, що станом на 30.06.2021 року в Товариства також існувала переплата за укладеним з відповідачем Договором на суму 53 544,56 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією підписаного уповноваженими представниками сторін та скріпленого відбитками їх печаток акту звірки взаємних розрахунків за Договором станом на 1 півріччя 2021 року.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за вказаним правочином також свідчить відсутність з боку перевізника претензій та повідомлень про порушення замовником умов цієї угоди.

У той же час з матеріалів справи вбачається, що відповідач взяті на себе за Договором зобов`язання з надання послуг перевезення вантажів на території України на суму здійсненої Товариством передоплати (з урахуванням наявного на 1 півріччя 2021 року боргу) виконав лише частково, надавши позивачеві протягом липня-грудня 2021 року послуги на загальну суму лише 259 527,64 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, у тому числі: актами-реєстрами наданих послуг, оборотно-сальдовою відомістю Товариства за липень-грудень 2021 року, карткою рахунку позивача за цей період.

Враховуючи наведене, Підприємством не було надало позивачу транспортних послуг за Договором на суму сплаченої Товариством попередньої оплати у розмірі 31 686,15 грн. ((237 669,23 грн. + 53 544,56 грн.) - 259 527,64 грн.). Оплачені позивачем грошові кошти у вищевказаній сумі залишилися у розпорядженні відповідача та на час звернення Товариства до суду з наведеним позовом повернуті останньому не були.

Разом із тим, Товариство вказувало, що у грудні 2021 року Підприємство на своєму веб-сайті повідомило про припинення діяльності з надання послуг з перевезення, у зв`язку з чим, позивач фактично позбавлений можливості надалі користуватися послугами відповідача, за які було внесено вищезазначену невикористану перевізником передоплату на суму 31 686,15 грн.

Зважаючи на викладене, Товариство зверталося до Підприємства з вимогами, зокрема, від 20.04.2022 року № 90/01-22 та від 09.02.2023 року № 30/01-23 про повернення означеної суми грошових коштів. Докази направлення вищевказаних претензій на адресу перевізника наявні у матеріалах справи.

Проте наведені претензії замовника були залишені Підприємством без відповіді та задоволення.

Враховуючи наведене, Товариство вирішило звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором перевезення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Згідно зі статтею 914 Цивільного кодексу України перевізник і власник (володілець) вантажу в разі необхідності здійснення систематичних перевезень можуть укласти довгостроковий договір. За довгостроковим договором перевізник зобов`язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу - передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. У довгостроковому договорі перевезення вантажу встановлюються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення.

За частиною 1 статті 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Як було зазначено вище, з огляду на повідомлення відповідачем у грудні 2021 року про припинення ним діяльності з надання послуг з перевезення, а також зважаючи, що попередньо оплачені замовником грошові кошти за надання таких послуг за Договором у сумі 31 686,15 грн. не були використані Підприємством та залишилися у його розпорядженні, Товариство зверталося до перевізника із вимогами, зокрема, від 20.04.2022 року № 90/01-22 (отримана відповідачем 28.04.2022 року) та від 09.02.2023 року № 30/01-23 (отримана відповідачем 11.02.2023 року) про повернення означеної суми грошових коштів.

Однак після направлення позивачем та отримання Підприємством вищевказаних претензій відповідач у добровільному порядку не повернув Товариству фактично переплачені останнім кошти в сумі 31 686,15 грн. Докази, які свідчать про повернення позивачу спірної суми грошових коштів станом на час розгляду судом даного спору, в матеріалах справи відсутні.

Разом із тим, у матеріалах справи наявна копія підписаного уповноваженими представниками сторін та скріпленого відбитками печаток цих юридичних осіб акту звіряння розрахунків станом на 14.03.2023 року, в якому Підприємство фактично визнало, що звірене сальдо за розрахунками між сторонами становить 31 686,15 грн. на користь Товариства.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Крім того, відповідно до положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Водночас якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена.

Враховуючи те, що загальна сума боргу відповідача, яка складає 31 686,15 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, у тому числі підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленим відбитками їх печаток актом звіряння розрахунків (станом на 14.03.2023 року), і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, а також не надав доказів належного надання ним обумовлених між сторонами послуг за Договором на цю суму, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства до відповідача про стягнення вказаної суми грошових коштів, у зв`язку з чим означений позов підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем.

Враховуючи наведене, позовні вимоги Товариства підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Нічний експрес" (03087, місто Київ, вулиця Уманська, будинок 6; код ЄДРПОУ 31511336) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маккон" (03057, місто Київ, вулиця Антона Цедіка, будинок 12; код ЄДРПОУ 38505899) 31 686 (тридцять одну тисячу шістсот вісімдесят шість) грн. 15 коп. основного боргу, а також 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. В силу приписів частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 12.06.2023 року.

Суддя В.С. Ломака