Рішення

від 08.06.2023 по справі 920/472/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.06.2023м. СумиСправа № 920/472/23

Господарський суд Сумської області у складі:

судді Резніченко О.Ю.,

розглянув без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом: Виробничо-комерційного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Торгсервіс»

до відповідача: Фізичної особи підприємця Яцентюк Тетяни Анатоліївни

про стягнення 11272 грн 59 коп.

Стислий виклад позицій сторін по справі, заяви та клопотання сторін. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Позивач звернувся з позовом в якому просить суд стягнути з відповідача 11272 грн 59 коп. заборгованості по договору №358 від 01.09.2021, з яких: 1762 грн 80 коп. основного боргу, 556 грн 53 коп. інфляційних збитків, 994 грн 99 коп. пені, 78 грн 17 коп. 3% річних, 440 грн 70 коп. штрафу 25%, 4755 грн 39 коп. штрафу 0,5%, а також 2684 грн 00 коп. витрат зі плати судового збору.

Судом встановлено, що позивачем помилково до суми позову було включено серед іншого і суму витрат зі сплати судового збору в розмірі 2684 грн 00 коп.

Таким чином, суд вважає вірною суму позову 8588 грн 58 коп., з яких 1762 грн 80 коп. основного боргу, 556 грн 53 коп. інфляційних збитків, 994 грн 99 коп. пені, 78 грн 17 коп. 3% річних, 440 грн 70 коп. штрафу 25%, 4755 грн 39 коп. штрафу 0,5%.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що між сторонами було укладено договір поставки. Позивач поставив відповідачу товар, а відповідач прийняв без заперечень товар, проте оплату не здійснив, що є порушенням п. 4.1. та 4.2. Договору. Тому зазначене є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача боргу, пені, штрафу та інфляційних збитків.

Ухвалою суду від 08.05.2023 було відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу без проведення судового засідання.

Ухвала про відкриття провадження відповідачем не отримана, поштовий конверт повернуто на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Судом перевірено інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та встановлено, що ухвала суду була надіслана на адресу реєстрації фізичної особи - підприємця, яка зазначена в реєстрі, а отже відповідач повідомлений належним чином про відкриття провадження у справі.

Відповідач відзив на позовну заяву до суду не надав, а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

01 вересня 2021 р. між ВКП ТОВ «Торгсервіс» (Постачальник) і ФОП Яцентюк Тетяною Анатоліївною (Покупець) був укладений договір поставки №358 (далі за текстом «Договір»). Вищезазначений факт підтверджується копією Договору (а.с.9).

Сторонами суду не надано доказів, що Договір визнавався недійсним у судовому порядку, а тому Договір підлягав обов`язковому виконанню сторонами.

Відповідно до п. 1. Договору позивач зобов`язується передавати у власність відповідачу товар у строки та на умовах, передбачених даним Договором, а відповідач зобов`язується в термін та на умовах, передбачених цим Договором, приймати такий товар, оплачувати його вартість, повертати тару.

Найменування товару, його кількість, ціна та загальна вартість зазначається у товарно-транспортних накладних, які складаються сторонами при прийманні-передачі кожної партії товару і є невід`ємною частиною цього Договору (п. 1.1).

Згідно з умовами п. 2.3. Договору право власності на товар та ризик випадкової загибелі чи пошкодження товару, інші види відповідальності за нього переходять до відповідача з моменту передачі позивачем товару відповідачу, що засвідчується підписанням відповідних товарно-супровідних документів.

Товар вважається переданим позивачем і прийнятим відповідачем за кількістю і якістю згідно з підписаними сторонами накладними (п. 2.5. Договору).

Відповідно до п. 4.1. Договору передбачено, що оплата кожної партії товару здійснюється відповідачем шляхом перерахування 100% її вартості на розрахунковий рахунок позивача, або шляхом внесення готівки в касу Постачальника, за винятком взяття покупцем товару під реалізацію (п. 2.8. Договору).

Пунктом 4.2. Договору передбачено, що відстрочка оплати за кожну окрему партію товару становить 7 календарних днів з моменту поставки товару, але в будь-якому разі до наступної поставки товару.

Позивач зазначає, що на виконання умов Договору 21.10.2021 передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 599 грн 00 коп., 18.11.2021 передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1163 грн 00 коп., що підтверджується видатковими накладними №SU-0027504, № SU-0030192 (а.с. 10,11), проте оплата у строки, визначені у договорі відповідачем не проведена.

В порядку досудового врегулювання спору за адресою реєстрації відповідача позивачем було надіслано Претензію № 010/юр від 06.02.2023 року щодо сплати заборгованості в розмірі 1762 грн 80 коп., яку відповідач не отримав, заборгованість не сплатив.

Таким чином, станом на 01.05.2023 (дата складення позову) заборгованість відповідача за отриманий товар складає 1762 грн 80 коп., що підтверджується видатковими накладними №SU-0027504 від 21.10.2021, № SU-0030192 від 18.11.2021 (а.с. 10, 11).

Заборгованість у розмірі 1762 грн 80 коп. відповідачем не сплачена, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано доводів позивача. Тому вказані вище обставини є такими, що встановлені судом на підставі належних та допустимих доказів, які надані позивачем.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Щодо вимоги про стягнення основного боргу

Згідно з ст. 526, ст. 530 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Враховуючи встановлений судом факт невиконання відповідачем грошового зобов`язання перед позивачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 1762 грн 80 коп. основного боргу є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення 556 грн 53 коп. інфляційних втрат, 78 грн 17 коп. - 3% річних, 994 грн 99 коп. пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 440 грн 70 коп. штрафу та 4755 грн 39 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами (ст. 536, 692 ЦК України).

Перевіривши розрахунки вищезазначених сум, які викладені у позові, суд не погоджується із визначенням позивачем дати початку нарахування штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Також ч. 1, ч.2 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Умовами Договору, а саме п. 4.2. Договору встановлено, що відстрочка оплати за кожну окрему партію товару становить 7 календарних днів з моменту поставки товару, але в будь-якому разі до наступної поставки товару. Тому про строчка відповідача настає з восьмого дня після поставки товару, тобто по видатковій накладній №SU-0027504 від 21.10.2021 прострочка настає з 29.10.2021, а по видатковій накладній № SU-0030192 від 18.11.2021 прострочка настає з 26.11.2021.

Судом зроблено з урахуванням вищезазначеного перерахунок заявлених до стягнення сум штрафних санкцій.

Щодо вимоги про стягнення інфляційних збитків та 3% річних.

Право на стягнення інфляційних збитків та 3 % річних встановлене ст. 625 ЦК України, якою передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому на суму боргу 599 грн 80 коп. підлягають нарахуванню інфляційні збитки за період з 29.10.2021 по 31.03.2023 в розмірі 193 грн 55 коп.; на суму боргу 1163 грн 00 коп. підлягають нарахуванню інфляційні збитки за період з 26.11.2021 по 31.03.2023 в розмірі 363 грн 09 коп., а всього 556 грн 53 коп.

На суму боргу 599 грн 80 коп. підлягають нарахуванню 3% річних за період з 29.10.2021 по 01.05.2023 в розмірі 27 грн 11 коп.; на суму боргу 1163 грн 00 коп. підлягають нарахуванню 3% річних за період з 26.11.2021 по 01.05.2023 в розмірі 49 грн 90 коп., а всього 77 грн 01 коп.

У стягненні 01 грн 16 коп - 3% річних суд відмовляє за необґрунтованістю.

Щодо вимоги про стягнення пені.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Сторонами у п. 6.1. Договору визначено, що за кожен день прострочення оплати товару покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім цього, відповідно до п. 9.6. Договору сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов`язань за даним договором не припиняється строком, визначеним п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, і здійснюється до моменту повного розрахунку, а строк позовної давності щодо стягнення таких санкцій, відповідно до положень ст. 259 Цивільного кодексу України, продовжується до трьох років.

Тому правомірним є нарахування пені на суму 599 грн 80 коп. за період з 29.10.2021 по 01.05.2023 у розмірі 273 грн 61 коп., та на суму 1163 грн 00 коп. за період з 26.11.2021 по 01.05.2023 у розмірі 530 грн 52 коп., а всього 988 грн 43 коп.

У стягненні 06 грн 56 коп. суд відмовляє за необґрунтованістю.

Щодо вимоги про стягнення штрафу.

Позивач просить суд стягнути 440 грн 70 коп. штрафу, який нараховано відповідно до п. 6.4. Договору, згідно з яким за порушення терміну розрахунків за отриману продукцію покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 25% від неперерахованої суми.

Згідно зі ст.ст. 230, 231 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», а право визначити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Право позивача на стягнення з відповідача штрафу передбачене діючим законодавством України та умовами п. 6.4. Договору, судом встановлено факт порушення грошового зобов`язання з боку відповідача, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 440 грн 70 коп. штрафу є обґрунтованими та правомірними.

Щодо вимоги про стягнення процентів за користування чужими коштами

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 4755 грн 39 коп. процентів за користування чужими коштами, нарахованих у відповідності до п. 6.5. Договору, яким передбачено, що у випадку порушення п. 4.2. Договору відповідач сплачує позивачу за кожний день користування чужими коштами 0,5% від суми несвоєчасно оплаченого товару (п. 2 ст. 536 та п.3 ст. 692 ЦК України).

За приписами ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 3 ст. 692 ЦК України визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №906/778/18 від 22.08.2019, термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Проценти річних, про які йдеться у частині 2 статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 ЦК України. Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге, - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами.

Отже, передбачені ст. 536 ЦК України, ст. 692 ЦК України проценти виступають способом захисту прав та інтересів продавця, який передавши товар покупцю на умовах відстрочки оплати, набув статусу кредитора до моменту отримання оплати за переданий товар.

Як визначено судом, період прострочення відповідача настав: по видатковій накладній №SU-0027504 від 21.10.2021 - з 29.10.2021; по видатковій накладній № SU-0030192 від 18.11.2021 - з 26.11.2021.

Тому стягнення процентів за ст. 536 ЦК України буде правомірним:

- по видатковій накладній №SU-0027504 від 21.10.2021 - з 29.10.2021 по 28.10.2021 на суму боргу 599 грн 80 коп., що складає 20 грн 99 коп.;

- по видатковій накладній № SU-0030192 від 18.11.2021 - з 19.11.2021 по 25.11.2021 на суму боргу 1163 грн 00 коп., що складає 40 грн 70 коп.

Тому суд задовольняє вимоги у частині стягнення процентів за користування чужими коштами в розмірі 61 грн 69 коп., а у частині стягнення 4693 грн 70 коп. суд відмовляє за необґрунтованістю.

Розподіл судових витрат між сторонам.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги судом задоволено частково, витрати зі сплати судового збору в розмірі 1214 грн 80 коп. покладаються на відповідача, 1469 грн 20 коп. покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.123, 126, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов Виробничо-комерційного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Торгсервіс» до відповідача: Фізичної особи-підприємця Яцентюк Тетяни Анатоліївни про стягнення 8588 грн 58 коп. задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Яцентюк Тетяни Анатоліївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Виробничо-комерційного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Торгсервіс» (вул. Кооперативна, буд. 4, м. Кролевець, Сумська область, 41300, код ЄДРПОУ 30033501) 1762 грн 80 коп. основного боргу, 556 грн 63 коп. інфляційних збитків, 77 грн 01 коп.- 3% річних, 988 грн 43 коп. пені, 440 грн 70 коп. штрафу, 61 грн 69 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами, 1214 грн 80 коп. витрат по сплаті судового збору.

3.У позові в частині стягнення 01 грн 16 коп. 3% річних, 06 грн 56 коп. пені, 4693 грн 70 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами відмовити.

4. Судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1469 грн 20 коп. покласти на позивача Виробничо-комерційне підприємство товариство з обмеженою відповідальністю «Торгсервіс».

5. Видати Виробничо-комерційному підприємству товариству з обмеженою відповідальністю «Торгсервіс» наказ після набрання рішенням законної сили.

6.Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7.Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повні реквізити сторін зазначені у п. 2 резолютивної частини даного рішення.

Повне судове рішення складено 12.06.2023.

СуддяО.Ю. Резніченко