Постанова

від 24.05.2023 по справі 733/1065/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 травня 2023 року

м. Київ

справа № 733/1065/21

провадження № 61-9626св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат»,

відповідачі: Фермерське господарство «Павленко Агро», ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 01 грудня 2021 року в складі судді Вовченка А. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року в складі колегії суддів: Євстафіїва О. К., Скрипки А. А., Шарапової О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» (далі - ТОВ АПК «Магнат») звернулося до суду з позовом до Фермерського господарства «Павленко Агро» (далі - ФГ «Павленко Агро»), ОСОБА_1 про визнання переважного права на укладення договору оренди земельної ділянки, переведення прав та обов`язків орендаря за договором оренди, визнання права власності на посіви, насадження та вироблену продукцію.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 07 травня 2020 року між Ічнянською міською радою Чернігівської області та ТОВ АПК «Магнат» укладений договір оренди земельної ділянки (невитребувані земельні частки) з кадастровим номером 7421784000:04:000:0281, площею 2,5145 га, яка розташована на території Дорогинської сільської ради Ічнянського району Чернігівської області,строком на 25 років.

За умовами договору орендна плата вноситься орендарем щомісяця, до 30 числа кожного місяця, в рівних частинах на поточний рахунок орендодавця у грошові формі в розмірі 8 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що встановлюється на рік протягом дії цього договору.

17 серпня 2020 року ОСОБА_1 на підставі рішення Ічнянської міської ради від 24 липня 2020 року зареєструвала право власності на вказану земельну ділянку, а 14 вересня 2020 року уклала договір оренди землі з ФГ «Павленко Агро» строком на 7 років, який зареєстрований 08 грудня 2020 року.

Про факт реєстрації права власності на спірну земельну ділянку та укладення договору оренди від 14 вересня 2020 року позивачу стало відомо лише 22 квітня 2021 року з повідомлення ФГ «Павленко Агро», яке надійшло на адресу підприємства, тобто на момент завершення посівної роботи, в результаті чого ТОВ АПК «Магнат» понесло витрати на дискування, сівбу, внесення органічних та мінеральних добрив, засобів захисту рослин тощо.

Посилалося на те, що спірна земельна ділянка знаходиться в масиві поля № 408, яке вже тривалий час на підставі договорів оренди обробляється ТОВ АПК «Магнат» та в користуванні якого знаходиться понад 75 % земельних ділянок цього поля, а тому, на переконання позивача, відповідно до частини четвертої статті 37-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ТОВ АПК «Магнат» є особою, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення.

З урахуванням договору оренди земельної ділянки від 07 травня 2020 року ТОВ АПК «Магнат» є належним землекористувачем спірної земельної ділянки

і в силу положень пункту «б» частини першої статті 95 ЗК України має право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, а також на вироблену продукцію. Відповідно до вимог частини четвертої статті 8-2 Закону України «Про оренду землі» вважає, що ТОВ АПК «Магнат» має переважне право на укладення договору оренди земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 .

Посилаючись на наведене, ТОВ АПК «Магнат» просило суд:

- визнати за ним переважне право на укладення з ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7421784000:04:000:0281 площею 2,5145 га, розташованої на території Ічнянської міської ради Прилуцького району Чернігівської області, і у зв`язку з цим перевести права та обов`язки орендаря за договором оренди від 14 вересня 2020 року цієї ділянки, номер запису про державну реєстрацію на його підставі іншого речового права 39680265 від 08 грудня 2020 року, з ФГ «Павленко Агро» на ТОВ АПК «Магнат»;

- визнати за ТОВ АПК «Магнат» право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію, вирощену товариством на вказаній земельній ділянці.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 01 грудня 2021 року в задоволенні позову ТОВ АПК «Магнат» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дія договору оренди земельної ділянки від 07 травня 2020 року, укладеного між Ічнянською міською радою та ТОВ АПК «Магнат», припинена на підставі пункту 11.2 договору, а саме у зв`язку з витребуванням паю його власником, а тому у позивача відсутнє суб`єктивне право чи інтерес, що підлягають захисту.

ТОВ АПК «Магнат» і ОСОБА_1 не досягли згоди щодо укладення договору оренди спірної ділянки, а тому позивач втратив своє переважне право на його укладення. Укладаючи договір оренди земельної ділянки, що має статус невитребуваної частки (паю), ТОВ АПК «Магнат» повинно було усвідомлювати ризик припинення права її оренди у будь-який момент, а тому мало контролювати статус цієї ділянки, у тому числі з метою своєчасного припинення орендних взаємовідносин та недопущення ситуації, що склалася (проведення посівних робіт та неможливість збору врожаю).

Позивачем не доведено законності засівання ним спірної земельної ділянки сільськогосподарськими культурами та не надано доказів понесення витрат, про які йдеться у позовній заяві. Посіяний ТОВ АПК «Магнат» урожай на спірній земельній ділянці на час розгляду справи зібрано.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року апеляційну скаргу ТОВ АПК «Магнат» задоволено частково. Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 01 грудня 2021 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову, апеляційний суд відмовив у його задоволенні з мотивів, наведених у цій постанові. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження заявлених ним позовних вимог, а саме, що перелічені у списку земельних ділянок масиву поля № 408 земельні ділянки, зокрема і земельна ділянка ОСОБА_1 з кадастровим номером 7421784000:04:000:0281, розташовані у масиві земель сільськогосподарського призначення на території Ічнянської міської ради Прилуцького району Чернігівської області. Надана копія цього списку земельних ділянок масиву поля № 408 є недопустимим доказом, оскільки наведені у ньому відомості документально не підтверджено.

У ході розгляду справи не встановлено, що право власності ТОВ АПК «Магнат» на посіви та вироблену сільськогосподарську продукцію на спірній земельній ділянці, про які йдеться у позовній заяві і які, як встановлено місцевим судом, зібрано ТОВ АПК «Магнат», оспорюється відповідачами. Крім того, у справі не встановлено, що посіви та вироблена сільськогосподарська продукція, про які йдеться, припинили своє існування.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

29 вересня 2022 року ТОВ АПК «Магнат», засобами поштового зв`язку, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 01 грудня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року у цій справі, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає про неврахування судами в оскаржуваних судових рішеннях висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 910/2388/20 та від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20.

Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо визнання переважного права за частиною четвертою статті 37 ЗК України та частинами третьою, четвертою статті 8-2 Закону України «Про оренду землі» у подібних правовідносинах.

На обґрунтування касаційної скарги товариство також зазначило, що у матеріалах справи міститься достатня кількість доказів, яка свідчить про те що ТОВ АПК «Магнат» у масиві земель (поле № 408), у якому знаходиться і земельна ділянка під кадастровим номером 7421784000:04:000:0281 орендує понад 75 % відсотків земельних ділянок масиву, причому понад 10 років, а отже, в силу приписів абзацу другого пункту 4 статті 37-1 ЗК України, є особою, якій належить право користування істотною частиною земель сільськогосподарського призначення.

ТОВ АПК «Магнат», як особа, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, за законом має беззаперечне переважне право на оренду неорендованих земельних ділянок у такому масиві при передачі їх власниками в оренду.

Суди попередніх інстанцій погодилися з відмовою у позовній вимозі про визнання переважного права на оренду відповідної земельної ділянки та відмовили,

як у похідній вимозі, у вимозі про переведення прав і обов`язків орендаря за орендним правочином між відповідачами, при цьому не мотивуючи таку відмову.

У частині вирішення зазначеної позовної вимоги суди безпідставно не врахували правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 01 червня 2021 року у справі № 910/2388/20 та від 25 січня 2022 року

у справі № 143/591/20.

Заявник наголошує, що у правовідносинах, які виникли між сторонами у справі, в наведеному контексті її обставин, за конструкцією частини четвертої статті 37-1 ЗК України та частин третьої, четвертої статті 8-2 Закону України «Про оренду землі» не передбачено спеціального способу захисту, отже, є прогалина, і позивач міг обирати найбільш ефективний спосіб захисту відповідно до частини другої статті 16 ЦК України.

Таким найбільш ефективним способом захисту і є переведення прав орендаря, що узгоджується із пунктом 6 частини другої статті 16 ЦК України (зміна правовідношення), тобто переведення прав і обов`язків орендаря за договором оренди.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У грудні 2022 року ФГ «Павленко Агро» та ОСОБА_1 , в інтересах яких діє адвокат Дуденок О. О., подали до Верховного Суду відзив, у якому заперечували проти доводів касаційної скарги ТОВ «Магнат» та просили залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

У грудні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження колегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що 07 травня 2020 року між Ічнянською міською радою Чернігівської області та ТОВ АПК «Магнат» укладено договір оренди землі строком на 25 років (невитребувані земельні частки), предметом якого є земельна ділянка площею 2,5145 га з кадастровим номером 7421784000:04:000:0281, яка розташована на

території Дорогинської сільської ради Ічнянського району Чернігівської області. Нормативна грошова оцінка цієї земельної ділянки на дату укладення договору становить 49 114,56 грн.

За умовами договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі

та в розмірі 8 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що

встановлюється на рік. Орендна плата вноситься щомісяця - до 30 числа кожного місяця в рівних частинах на поточний рахунок орендодавця (а. с. 36-37).

У пункті 11.5 договору оренди земельної ділянки від 07 травня 2020 року сторони передбачили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, реорганізація юридичної особи - орендаря, є підставами для зміни або розірвання договору.

У пункті 3.1 обумовлено, що договір укладено терміном на 25 років, з

урахуванням ротації культур, або до моменту отримання не витребуваних земельних часток (паїв) їх власниками.

Вказаний договір зареєстрований 07 травня 2020 року державним реєстратором Ічнянської районної державної адміністрації, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а. с. 39).

За списком земельних ділянок масиву поля № 408 орендарем земельної ділянки площею 2,5145 га з кадастровим номером 7421784000:04:000:0281, належної ОСОБА_1 , є ФГ «Павленко Агро» (а. с. 44).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, 17 серпня 2020 року ОСОБА_1 зареєстровано права власності на земельну ділянку площею 2,5145 га з кадастровим номером 7421784000:04:000:0281 на підставі рішення Ічнянської міської ради Чернігівської області від 24 липня 2020 року (а. с. 29).

14 вересня 2020 року між ОСОБА_1 , як власником земельної ділянки

з кадастровим номером 7421784000:04:000:0281, та ФГ «Павленко Агро» укладено договір оренди земельної ділянки строком на 7 років (а. с. 157-160). Державна реєстрація речового права на земельну ділянку здійснена 08 грудня 2020 року (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а. с. 29). Набута у власність ОСОБА_1 земельна ділянка мала статус невитребуваних земельних паїв, яку їй виділено з єдиного земельного масиву.

Предметом договору оренди земельної ділянки від 07 травня 2020 року, укладеного між ТОВ АПК «Магнат» та Ічнянською міською радою Чернігівської області, була земельна ділянка, як невитребувана земельна частка (пай). Після набуття права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку її статус змінився.

Листом-повідомленням від 02 червня 2021 року, направленим ОСОБА_1 та ФГ «Павленко Агро», ТОВ АПК «Магнат» висловило намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди земельної ділянки на тих самих умовах, що були укладені з ФГ «Павленко Агро» (а. с. 30).

У відповіді від 13 липня 2021 року на вказаний лист ОСОБА_1 зазначила, що на момент укладення договору оренди земельної ділянки з ФГ «Павленко Агро» їй не було відомо, у кого в користуванні перебуває масив земель, до складу якого входила належна їй земельна ділянка. ТОВ АПК «Магнат» не зверталося до неї, як до власника земельної ділянки, з пропозицією укласти договір оренди, тобто не вчинило жодної дії щодо реалізації свого переважного права на укладення договору оренди. Чинне законодавство не передбачає права особи, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, звертатися з вимогами щодо розірвання укладеного раніше договору оренди земельної ділянки (а. с. 32).

Вказані обставини не заперечувались сторонами під час розгляду справи.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд доходить висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати, зокрема, з договорів та інших правочинів (стаття 11 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж

права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

До загальних засад цивільного законодавства належить свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).

З аналізу змісту пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України можна дійти висновку, що свобода договору має декілька складових, зокрема, свобода укладання договору, вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Частиною другою статті 792 ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України «Про оренду землі». Тобто до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме спеціальні норми ЗК України та Закону України «Про оренду землі».

Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України, статті 1 Закону України «Про оренду землі», право оренди земельної ділянки - це строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, засноване на договорі.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар

зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Зміст прав та обов`язків, що виникають в орендодавця та орендаря земельної ділянки, порядок їх реалізації та виконання опосередковуються договором оренди землі. Зокрема, на підставі договору в орендодавця виникає обов`язок передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а в орендаря - обов`язок використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства та сплачувати орендну плату в порядку і розмірі, встановленому договором або законом.

Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина перша статті 15 Закону).

За змістом статті 19 Закону України «Про оренду землі», строк дії договору оренди землі як істотна умова договору визначається за згодою сторін, але не може

перевищувати 50 років.

Закінчення строку дії договору оренди землі спричиняє усталені та законодавчо визначені наслідки, зокрема припиняються права та обов`язки, що випливають із договору, за винятком тих, які продовжують існувати після закінчення договірних відносин.

Власник земельної ділянки вправі користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою після закінчення договору оренди за правилами статті 317 ЦК України, укладати договори оренди з іншими орендарями на власний розсуд.

У постанові Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № 181/599/19 (провадження № 61-17135св20)зазначено, що у пункті 34 договору оренди земельної ділянки від 08 грудня 2014 року сторони передбачили, що дія договору оренди припиняється у разі витребування паю його власником. У цьому випадку

цей договір припиняється, а орендар і власник паю за власним бажанням можуть укласти між собою договір оренди земельної ділянки. Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що набута у власність ОСОБА_1 спірна земельна ділянка мала статус невитребуваних земельних паїв, її було виділено в натурі з єдиного земельного масиву. Таким чином, предмет договору оренди земельної ділянки від 08 грудня 2014 року, земельна частка (пай), укладеного між ПСП «Мрія» та Межівською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області, змінився, оскільки пай зазначався в умовних кадастрових гектарах і вказував на наявність речових, а не майнових прав, що спростовує доводи касаційної скарги у відповідній частині. Крім того, такий договір укладався не з ОСОБА_1, яка стала власником земельної ділянки.

У зазначеній постанові Верховний Суд також погодився з висновком судів про те, що договір оренди земельної ділянки від 08 грудня 2014 року припинено на підставі пункту 34, за умовами якого договір припиняє свою дію у разі витребування паю його власником. Орендар і власник паю за власним бажанням можуть укласти між собою договір оренди земельної ділянки, при цьому на зазначені правовідносини не поширюється правило переважного права на оренду. Оспорюваний позивачем договір оренди земельної ділянки від 04 квітня 2019 року укладався ОСОБА_1 з ФГ «Птиця А. П.» щодо конкретної земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер, та належної орендодавцю на праві власності, тобто щодо зовсім іншого нерухомого майна, яке не є тотожним з тим, відносно якого 08 грудня 2014 року був укладений договір оренди земельної ділянки між ПСП «Мрія» та Межівською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області. Доводи касаційної скарги про те, що оформлення права власності на земельну ділянку дію раніше укладеного її власниками договору оренди земельних паїв автоматично не припиняє, а такі договори підлягають переукладанню, є безпідставними, оскільки пунктом 34 договору оренди земельної ділянки від 08 грудня 2014 року, укладеного між позивачем та Межівською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області, передбачено припинення його дії у разі витребування паю його власником».

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові

від 05 грудня 2022 року (справа № 233/4580/20, провадження № 61-12524сво21) зазначив, що, вирішуючи спори щодо переукладення або розірвання договору оренди земельної частки (паю), суди мають ураховувати, що зміна правового режиму земельної частки (паю) та зміна юридичного статусу власника сертифіката на право на земельну частку (пай) не мають наслідком автоматичне припинення раніше укладеного договору оренди земельної частки (паю), крім випадків, коли сторони передбачили це у договорі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19; провадження № 14-65цс20).

У справі, яка переглядається, установлено, що за умовами пункту 3.1 договору оренди землі, укладеного 07 травня 2020 року між Ічнянською міською радою Чернігівської області та ТОВ АПК «Магнат», в оренду товариству було передано земельну ділянку площею 2,5145 га (невитребувана земельна частка (пай)) строком на 25 років, до моменту отримання невитребуваних земельних часток (паїв) їх власниками, а пунктом 11.5 договору сторони передбачили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, реорганізація юридичної особи-орендаря є підставами для зміни або розірвання договору.

Набута у власність ОСОБА_1 спірна земельна ділянка мала статус невитребуваних земельних часток (паїв), її було виділено в натурі з єдиного земельного масиву.

Предмет договору оренди земельної ділянки (невитребувана земельна ділянка) від 07 травня 2020 року, укладеного між ТОВ АПК «Магнат» та Ічнянською міською радою Чернігівської області, змінився, оскільки спірна земельна ділянка належала до невитребуваних земельних часток (паїв), а не майнових прав. Крім того, пунктами 3.1, 11.5 вказаного договору оренди земельної ділянки передбачено припинення його дії у разі витребування паю його власником.

Орендар і власник паю за власним бажанням можуть укласти між собою договір оренди земельної ділянки, при цьому на зазначені правовідносини не

поширюється правило переважного права на оренду.

Договір оренди земельної ділянки від 14 вересня 2020 року укладено між

ОСОБА_1 та ФГ «Павленко Агро» щодо конкретної земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер та яка належить орендодавцю на праві власності, тобто щодо індивідуально визначеного нерухомого майна, яке не є тотожним з тим, стосовно якого 07 травня 2020 року був укладений договір оренди земельної ділянки між ТОВ АПК «Магнат» та Ічнянською міською радою Чернігівської області.

Установивши, що дія договору оренди земельної ділянки від 07 травня 2020 року, укладеного між ТОВ АПК «Магнат» та Ічнянською міською радою Чернігівської області, припинена у зв`язку із витребуванням паю його власником на підставі пунктів 3.1, 11.5 договору оренди земельної ділянки від 07 травня 2020 року, а у позивача відсутнє суб`єктивне право чи інтерес, що підлягають захисту, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання переважного права на укладення договору оренди земельної ділянки, переведення прав та обов`язків орендаря за договором оренди.

Подібні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду

від 19 травня 2021 року у справі № 181/598/19 (провадження № 61-10997св20), від 19 березня 2023 року у справі № 733/1064/21 (провадження № 61-7132св22).

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції з наведеним власних мотивів відмови у задоволенні позову в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання переважного права на укладення договору оренди земельної ділянки, переведення прав та обов`язків орендаря за договором оренди, не дослідив усі наявні у справі докази у їх сукупності, в результаті чого дійшов помилкового висновку про зміну рішення суду першої інстанції з підстав не доведення позивачем розташування спірної земельної ділянки на території Ічнянської міської ради Прилуцького району Чернігівської області у зазначеній частині.

Водночас, переглядаючи судові рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання за ТОВ АПК «Магнат» права власності на посіви і насадження сільськогосподарських культур, на вироблену продукцію, вирощену підприємством на спірній земельній ділянці, Верховний Суд погоджується з висновками судів про відмову в задоволенні вказаних вимог з огляду на те, що позивачем не доведено, що таке право оспорюється відповідачем, а посіви та вироблена сільськогосподарська продукція припинили своє існування. Доводи касаційної скарги заявника висновків судів у цій частині не спростовують.

Водночас колегія суддів зауважує, що доводи касаційної скарги про неврахування судами в оскаржуваних судових рішеннях висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 910/2388/20 та від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

У постанові від 01 червня 2021 року у справі № 910/2388/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків про те, що учасник товариства має переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, що продається третій особі, якщо інше не передбачено корпоративним договором, стороною якого є такий учасник. Статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників. Якщо статутом товариства з обмеженою відповідальністю не встановлено інший порядок реалізації переважного права учасників товариства, розподілу відчужуваної частки (частини частки) між іншими учасниками товариства, відмови від реалізації переважного права учасників товариства, то відчуження частки товариства здійснюється з дотриманням порядку, визначеного у статтях 20, 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Продаж учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки з порушенням переважного права іншого учасника (учасників) товариства не зумовлює недійсність відповідного правочину. Наслідком такого порушення є право учасника (учасників) вимагати в судовому порядку переведення на нього (на них) прав та обов`язків покупця частки на підставі частини п`ятої статті 20 вказаного Закону.

У постанові від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (провадження № 14-72цс21) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що якщо первинний орендар має право на укладення договору оренди (додаткової угоди до неї), то наявні два різні порушення прав первинного орендаря: з боку орендодавця (який відмовляється укладати додаткову угоду до договору оренди) та з боку наступного орендаря (який незаконно заволодів майном - правом оренди - шляхом реєстрації цього права). Тому належним способам захисту прав первинного орендаря відповідають дві позовні вимоги - про спонукання до укладення додаткової угоди (тобто про визнання такої угоди укладеної) та про визнання відсутнім права оренди наступного орендаря.

На момент укладення та державної реєстрації права оренди, а саме договору оренди від 20 січня 2020 року з новим орендодавцем, був чинним договір, укладений позивачем та орендодавцем у 2009 році щодо тієї самої земельної ділянки, строк дії якого не закінчився, і той факт, що цей договір в установленому договором чи законом порядку розірваний, є неукладеним, нікчемним або визнаний недійсним судом, не підтверджено. З огляду на це, належним способом захисту переважного права орендаря є вимога про визнання укладеною додаткової угоди до договору 2009 року, а не переведення на нього прав та обов`язків орендаря за новим договором.

Натомість, у справі, яка переглядається, дія договору оренди земельної ділянки від 07 травня 2020 року, укладеного між Ічнянською міською радою та ТОВ АПК «Магнат», припинена у зв`язку з витребуванням паю його власником.

Тобто висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях у цій справі та сформульовані висновки у справах, наведених заявником як приклад неоднакового застосування норм матеріального права, стосуються різних фактичних обставин, а тому не є подібними. Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень норм матеріального права у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо визнання переважного права за частиною четвертою статті 37-1 ЗК України та частинами третьою, четвертою статті 8-2 Закону України «Про оренду землі» у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу, оскільки ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди не викладали висновків з приводу застосування вказаних норм матеріального права та не надавали їм правової оцінки з огляду на характер спірних правовідносин.

Як встановлено судом дія договору оренди земельної ділянки від 07 травня 2020 року, укладеного між Ічнянською міською радою та ТОВ АПК «Магнат», припинена у зв`язку з витребуванням паю його власником ОСОБА_1 , з якою ТОВ АПК «Магнат» не досягло згоди щодо укладення договору оренди спірної ділянки, внаслідок чого втратило своє переважне право на його укладення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає вимогам закону.

Оскільки апеляційний суд помилково змінив рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання переважного права на укладення договору оренди земельної ділянки, переведення прав та обов`язків орендаря за договором оренди, яке відповідає вимогам закону, то постанова апеляційного суду в зазначеній частині підлягає скасуванню із залишенням у силі у цій частині рішення суду першої інстанції.

Щодо вирішення позовних вимог ТОВ АК «Магнат» до ФГ «Павленко Агро», ОСОБА_1 про визнання права власності на посіви, насадження сільськогосподарських культур та вироблену продукцію, то рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині підлягають залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки за наслідками перегляду судових рішень результат розгляду справи залишився незмінним, а саме ТОВ АПК «Магнат» відмовлено в задоволенні заявлених ним позовних вимог, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 410, 400, 409, 413, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» задовольнити частково.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року в частині зміни мотивів щодо відмови в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» до Фермерського господарства «Павленко Агро», ОСОБА_1 про визнання переважного права на укладення договору оренди земельної ділянки, переведення прав та обов`язків орендаря за договором оренди скасувати, рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 01 грудня 2021 року в цій частині залишити в силі.

Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 01 грудня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року в частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» до Фермерського господарства «Павленко Агро», ОСОБА_1 про визнання права власності на посіви, насадження сільськогосподарських культур та вироблену продукцію залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук