Постанова

від 31.05.2023 по справі 370/2400/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 370/2400/21 Головуючий у суді першої інстанції - Косенко А.В.

Номер провадження № 22-ц/824/4862/2023 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Владімірової О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Макарівського районного суду Київської області від 06 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Спортивний клуб «Юніор» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ГО «Спортивний клуб «Юніор» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви (а.с. 18-22, т. 1), просила суд поновити її на роботі; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 43 682, 90 грн.; стягнути компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 01 червня 2017 року по 21 грудня 2020 року в розмірі 12 967, 32 грн.; стягнути з відповідача витрати на професійну допомогу в розмірі 5 000 грн.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 01 червня 2017 року відповідно до наказу № 14 від 31 травня 2017 року, її було призначено на посаду фахівця 2-ї категорії (тренера з гімнастики) до Громадської організації «Спортивний клуб «Юніор».

Та 31 грудня 2020 року наказом № 30 її було звільнено з займаної посади згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників).

Позивач вказувала, що роботодавцем при звільненні було порушено порядок звільнення працівників за рішенням роботодавця, а саме: не було видано копії наказу про звільнення та належним чином оформленої трудової книжки, не було проведено повного розрахунку - не виплачено заробітну плату за грудень 2020 року, не виплачено вихідної допомоги, не виплачено компенсації за невикористану відпустку за 2017 - 2020 роки.

Про факт свого звільнення вона дізналась лише в січні 2021 року коли була недоотримана належна їй заробітна плата. У зв`язку з цим, остання зателефонувала голові ГО «СК «Юніор» ОСОБА_3 , який повідомив, що її звільнено з роботи у зв`язку зі скороченням штату.

Позивачка вважає, що звільнення на підставі п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України є незаконним, тому була вимушена звернутись до суду з даним позовом.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 06 грудня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що зазначеним судовим рішенням ОСОБА_1 було позбавлено права на поновлення на роботі, а також на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації за невикористану відпустку.

Апелянт вказує, що суд залишив без належної оцінки обставини, на які вона посилалась при розгляді справи та які викладені у позовній заяві, а саме, що вона не була своєчасно та належним чином повідомлена про звільнення із займаної посади у зв`язку із скороченням чисельності штату, що суперечить нормам матеріального права, а в основу оскаржуваного рішення покладено лише твердження відповідача, без належних доказів.

Так, представник ОСОБА_2 наголошує на тому, що ОСОБА_1 не було належним чином та у строк повідомлено про звільнення, їй не запропонували інші вакантні посади, не видали копію наказу про звільнення та трудову книжку в день звільнення, а також не було проведено повного розрахунку та не виплачено заробітну плату, вихідну допомогу, компенсацію за невикористану відпустку в день звільнення.

Крім того, апелянт вказує, що через вісім місяців після звільнення відповідач направив ОСОБА_1 лист з проханням надати банківські реквізити рахунку для здійснення перерахунку всіх відповідних виплат у зв`язку зі звільненням та повідомлено про необхідність з`явитись до відповідача для отримання трудової книжки, чим фактично підтвердив факт порушення ним вимог трудового законодавства. А в матеріалах справи відсутні підтвердження, що відповідач вживав заходів з метою здійснення розрахунків та відповідних виплат у зв`язку із звільненням.

Судом не встановлено підстав звільнення позивача, а твердження суду що позовна вимога про поновлення на роботі не підлягає задоволенню, оскільки не надано доказів на підтвердження таких вимог є безпідставною, оскільки таке не відповідає дійсним обставинам справи. Відтак і похідна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як похідна вимога від вимоги про поновлення на роботі, також відхилена судом неправомірно.

Враховуючи викладене в апеляційній скарзі, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

27 лютого 2023 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від ГО «Спортивний клуб «Юніор», у якому відповідач звертає увагу, що позивачем було порушено тримісячний строк на звернення до суду відповідно до норм ст. 233 КЗпП України. При цьому, строки, що передбачені ч. 2 ст. 233 КЗпП України не поширюються на вимоги щодо поновлення на роботі, вихідну допомогу при звільнення та середній заробіток за час вимушеного прогулу, а стосуються лише належної працівнику заробітної плати.

У відзиві відповідач вказує, що про необхідність ознайомитись із наказом від 02 листопада 2020 року №25 «Про попередження про звільнення» ОСОБА_1 була повідомлена, однак відмовилась від його підписання, про що складено акт від 02 листопада 2020 року. Також перебуваючи на роботі 31 грудня 2020 року ОСОБА_1 з наказом про її звільнення ознайомлюватись відмовилась, про що складено акт від 31 грудня 2020 року.

Крім того, в подальшому роботодавець повідомляв ОСОБА_1 про звільнення листами, однак вона ніяким чином не реагувала на повідомлення та починаючи з 01 січня 2021 року ОСОБА_1 на роботу не з`являлась, оскільки знала про своє звільнення, а тому й підстави для виплати заробітної плати за січень 2021 року відсутні. Вказане жодним чином не спростовано в апеляційній скарзі.

Також зазначено, що станом на день звільнення позивача у зв`язку з відсутністю вакантних посад, передбачених штатним розписом відповідача на перше півріччя 2021 року неможливо було перевести її на іншу посаду.

Таким чином, у відзиві відповідач просить залишити без задоволення вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 , а оскаржуване рішення - без змін.

При апеляційному розгляді справи представник апелянта ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про задоволення позову з підстав, зазначених в позовній заяві та мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Представник відповідача ГО «Спортивний клуб «Юніор» Ганенко Р.А., заперечив щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити її без задоволення, оскільки доводи, на які посилається апелянт, не спростовують обставин, які були встановлені судом при розгляді справи та висновків, викладених у рішенні суду. Вважає рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального права та з дотримання норм процесуального законодавства, просив залишити його без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції при розгляді вказаної справи встановив, що 01 червня 2017 року відповідно до наказу № 14 від 31.05.2017 року, ОСОБА_1 було призначено на посаду фахівця 2-ї категорії (тренера з гімнастики) до Громадської організації «Спортивний клуб «Юніор», що підтверджується копією запису у трудовій книжці позивачки (а.с. 5).

02 листопада 2020 року головою Громадської організації «Спортивний клуб «Юніор» було видано наказ № 25 «Про попередження про звільнення», підставою для видачі вказаного наказу зазначено припинення співпраці СК «Юніор» з Макарівською селищною радою з 01 січня 2021 року та припинення фінансування (а.с. 44).

Суд також вказав, що про необхідність ознайомитися з вказаним вище наказом ОСОБА_1 була повідомлена, проте відмовилась від його підписання, про що складено Акт від 02 листопада 2020 року. В подальшому, ГО «СК «Юніор» неодноразово повідомляло ОСОБА_1 про звільнення, що підтверджується листами № 88 від 02 листопада 2020 року та № 92 від 28 грудня 2020 року.

31 грудня 2020 року головою СК «Юніор» видано наказ №30 «Про звільнення працівників» згідно до пункту 1 якого ОСОБА_1 - фахівця 1 категорії (тренера) звільнено із займаної посади в зв`язку з скороченням чисельності (штату) відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (а.с. 48). Цього ж дня складено Акт про те, що ОСОБА_1 відмовилась ознайомлюватись з Наказом ГО «СК «Юніор» від 31 грудня 2020 року № 30 про її звільнення (а.с. 49).

Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що підставою для звільнення позивача було впровадження ГО «СК «Юніор» оптимізації чисельності персоналу, підвищення ефективності управління відповідача та у зв`язку із закінченням бюджетного року та припиненням фінансування заходів з реалізації Програми з розвитку фізичної культури та спорту (Наказ від 02.11.2020 року № 25), згідно з якими посада, на якій працювала ОСОБА_1 - підлягає скороченню.

Доходячи вказаного висновку суд зазначив, що ОСОБА_1 було належним чином попереджено про майбутнє звільнення відповідно до наказу від 02 листопада 2020 року, про свідчить акт від 02 листопада 2020 року, а після звільнення остання відмовилася підписувати наказ про звільнення про що складено акт від 31 грудня 2020 року.

З врахуванням обставин справи, суд першої інстанції дійшов висновку про дотримання роботодавцем процедури звільнення у зв`язку з чим визнав не обґрунтованими вимоги позивачки про поновлення на роботі та відсутністю у зв`язку з цим підстав для стягнення середньомісячного заробітку на її користь.

Апеляційний суд не погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову не відповідає з огляду на наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини четвертої статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Близький за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, провадження № 11-431асі18.

В зазначених постановах Верховного Суду містяться правові висновки, відповідно до яких судам вказано, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19, провадження № 61-13999св20, від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20, провадження № 61-6288св21, від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19, провадження № 61-7098св21, від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19, провадження № 61-10299св21, від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20, провадження № 61-7496св21, та інших.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У справі, яка переглядається апеляційним судом, вбачається, що керівник відповідача у справі Громадська організація «Спортивний клуб «Юніор» Богдюк О.В., видаючи 31 грудня 2020 року наказ №30 про звільнення ОСОБА_1 із посади фахівця 1 категорії (тренера) із підстав, передбачених п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України вважав вимоги трудового законодавства дотриманими, зокрема в частині належного попередження працівника про майбутнє звільнення. Суд першої інстанції погодився із вказаними висновками відповідача.

Разом із тим, із матеріалів справи вбачається, що видаючи 02 листопада 2020 року наказ №25 «Про попередження про звільнення працівників» голова СК «Юніор» не вказав правову підставу звільнення, визначену Кодексом законів про працю України (п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України).

Позивачка, звертаючись до суду із вказаним позовом, обґрунтовувала його тим, що її ніхто не попереджав про наявність наказу від 02 листопада 2020 року про майбутнє звільнення і акт складений відповідачем про нібито відмову в підписанні вказаного документу не відповідає дійсним обставинам справи.

Суд першої інстанції, розглядаючи вказаний спір погодився із обставинами, викладеними у вказаному акті, не дивлячись на те, що позивач заперечував даний факт.

При цьому судом не враховано, що хоч матеріали і містять копію листа про направлення вказаного повідомленні від 02 листопада 2020 року на адресу позивача - в АДРЕСА_1 , однак належним відомостей щодо відправлення його відповідач суду не надав.

Аналогічні обставини направлення позивачці і повторного повідомлення від 28 грудня 2020 року ( а.с. 47) та від 16 січня 2021 року (а.с. 50,51) в яких відсутній належний відтиск поштового відділення про прийняття зазначених документів працівником поштового зв`язку.

В матеріалах справи міститься належним чином оформлене відправлення від 01 листопада 2021 року (а.с. 52,53), тобто після звернення позивачки до суду із вказаним позовом.

Належних та допустимих доказів дотримання відповідачем процедури звільнення позивачки у справі до суду подано не було, а посилання суду на те, що відповідачем такі повідомлення направлялися позивачу, проте ним ігнорувалися спростовується відсутністю таких.

Посилання суду на наявність в матеріалах справи Актів про відмову ОСОБА_1 ознайомлюватися із наказами про попередження про звільнення та про звільнення на думку колегії суддів є помилковим, оскільки позивачка проти цього заперечувала, а відповідач не заявляв клопотання про допит в якості свідків - осіб, які зазначені у вище вказаних актах.

Помилковими на думку колегія суддів є висновок суду першої інстанції про неможливість проведення із позивачкою належного розрахунку при звільненні, так як ОСОБА_1 не надавалися реквізити банківських рахунків для зарахування відповідних коштів ( відпускних), оскільки відповідач мав дані рахунки позивачки і відповідно зараховував на них заробітну плату позивача.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

З матеріалів справи вбачається, що 02 листопада 2020 року головою Громадської організації «Спортивний клуб «Юніор» було видано наказ № 25 «Про попередження про звільнення», підставою для видачі вказаного наказу зазначено припинення співпраці СК «Юніор» з Макарівською селищною радою з 01 січня 2021 року та припинення фінансування (а.с. 44).

31 грудня 2020 року головою СК «Юніор» видано наказ №30 «Про звільнення працівників» згідно до пункту 1 якого ОСОБА_1 - фахівця 1 категорії (тренера) звільнено із займаної посади в зв`язку з скороченням чисельності (штату) відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (а.с. 48).

Таким чином, відповідач по справі не дотримався вимог статті 49-2 КЗпП України та не попередив ОСОБА_1 про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці.

На підставі викладеного колегія суддів доходить висновку про те, що рішення суду першої інстанції ухвалено на не повно з`ясованих матеріалах справи, тому дане рішення підлягає скасуванню із ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Так, враховуючи, що звільнення позивачки проведено без дотримання положень ст. 40, 492 КЗпП України, тому позов ОСОБА_1 в частині поновлення її на посаді фахівця 2-ї категорії (тренера з гімнастики) з 01 січня 2021 року підлягає задоволенню.

Крім того, колегія суддів вважає, що частковому задоволенню підлягає і позовна вимоги щодо стягнення із ГО СТ «Юніор» на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах за один рік, оскільки зазначені вимоги відповідають положенню ч.2 ст. 235 КЗпП України.

Визначаючи розмір вказаного заробітку колегія суддів враховує вимоги ст.235 ч.2 КЗпП України, а також ті обставини що відповідач ні на запит представника позивача (а.с.11), ні на пропозицію апеляційного суду (а.с. 155) не надав розмір середньо денного заробітку позивачка, тому вказаний розмір суд апеляційної інстанції вираховує відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Так, згідно наданої СК «Юніор» довідки №70 від 02 серпня 2021 року ( а.с.7-8) позивачка працювала у жовтні та листопаді 2020 року повний робочий час і за цей період відпрацювала 43 робочих дні та отримала 10 653,55 грн (без врахування відпускних 1554,45), тому середньоденний заробіток позивачки становить 247,76 грн. (10653,55/43).

Час вимушеного прогулу складає дин рік з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, що становить 251 робочий день, відповідно і розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу становитиме 62 187,76 грн ( 251 х 247,76).

Визначаючи саме вказаний період суд бере до уваги обставини даної справи, а саме той факт, що позивачка отримала копію наказу про звільнення лише у серпні 2021 року за запитом адвоката та відповідно і звернулася до суду із вказаним позовом 06 жовтня 2021 року.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною 2 статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наданим доказам, судом порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Щодо вимог в частині стягнення коштів за невикористану відпустку, то колегія суддів доходить висновку про відмову у задоволенні вимог в цій частині у зв`язку із тим, що позивачка у справі підлягає поновленню на роботі, тому вона в змозі використати в подальшому не використану нею відпустку.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка у справі звільнена від сплати судового збору як при подачі позову, так і при подачі апеляційної скарги в порядку, визначеному п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», у зв`язку з чим зазначені судові витрати повинні бути покладені на відповідача у справі пропорційно до суми задоволених позовних вимог.

Відповідно з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог та складає 4540 грн., з яких 1816 грн, судового збору що підлягали сплаті до суду першої інстанції ( дві вимоги по 908 грн) та 2724 грн ( 1816 х 150%) грн, за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст. 36, 492, 233, 235 Кодексу законів про працю України, ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 06 грудня 2022 року скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді фахівця 2-ї категорії (тренера з гімнастики) в Громадській організації «Спортивний клуб «Юніор» з 01 січня 2021 року.

Стягнути з Громадської організації «Спортивний клуб «Юніор» (юр. адреса 08001 смт. Макарів Бучанського району Київської області, вул. Б.Хмельницького, буд. 21 код ЄДРПОУ 40801156) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 62 187,76 грн.

В задоволенні решти частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Громадської організації «Спортивний клуб «Юніор» (юр. адреса 08001 смт. Макарів Бучанського району Київської області, вул. Б. Хмельницького, буд. 21 код ЄДРПОУ 40801156) в дохід держави судовий збір у розмірі 4540 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв