Рішення

від 30.05.2023 по справі 461/4259/18

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №461/4259/18

Провадження №2/461/75/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2023 року м.Львів

Галицький районний суд м.Львова у складі:

головуючого судді Зубачик Н.Б.,

секретаря судових засідань Гель І.В.,

за участю:

представника відповідача ОСОБА_1 ,

представника третьої особи Заяць Б.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дорошенка 25» до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору - Львівської міськоїради, Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про витребування майна та визнання права власності -

в с т а н о в и в:

ОСББ «Дорошенка 25», в інтересах якого діє адвокат Станько Т.Р., звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 в якому просить витребувати від відповідача на користь ОСББ нежитлові приміщення, загальною площею 52,2 кв.м під індексами 19-1 площею 11,3 кв.м, 19-2 площею 29,5 кв.м, 19-3 площею 11,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визнати право власності на зазначені приміщення за ОСББ «Дорошенка 25».

В обґрунтування позову покликається на те, що рішенням Галицького районного суду м.Львова від 04.03.2013 задоволено позов ОСОБА_3 до Відділу приватизації державного житлового фонду Галицького району м.Львова, визнано за ОСОБА_3 право власності на нежитлові приміщення, площею 52,2 кв.м, які знаходяться в будинку АДРЕСА_1 позначені на поверховому плані ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 22.02.2001 індексами 19-1 площею 11,3 кв.м, 19-2 площею 29,5 кв.м, 19-3 площею 11,4 кв.м, зобов`язано РС ЛМУЮ зареєструвати за ОСОБА_3 право власності на дані нежитлові приміщення. В подальшому, на підставі вказаного рішення за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності та відчужено це приміщення ОСОБА_4 , яка в свою чергу теж відчужила вказане приміщення ОСОБА_5 , який на момент подання позову до суду являється фактичним власником спірного приміщення. Представник позивача стверджує, що вищезазначені вказані правочини було здійснені з метою приховання обставин протиправної приватизації спірного приміщення. Представник повідомив, що 17.05.2018 постановою Апеляційного суду Львівської області рішення Галицького районного суду м.Львова від 04.03.2013 у справі №461/1781/13 скасовано та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 . Представник зазначив, що спірні нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 є спільною власністю співвласників будинку АДРЕСА_1 , оскільки, станом на момент, коли ці приміщення вибули з права власності та володіння співвласників будинку на підставі рішення Галицького районного суду м.Львова від 04.03.2013, право спільної власності на спірні приміщення у співвласників будинку вже було. Представник вважає, що майно підлягає витребуванню у власність ОСББ «Дорошенка 25», яке діє в інтересах та на захист прав співвласників багатоквартирного будинку.

Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 30.07.2018 позов Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дорошенка 25» до ОСОБА_2 , за участю третьої особи Львівської міської ради, про витребування майна та визнання права власності задоволено, витребувано від ОСОБА_2 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дорошенка 25» нежитлове приміщення загальною площею 52,2 кв.м під індексами 19-1 площею 11,3 кв.м, 19-2 площею 29,5 кв.м, 19-3 площею 11,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визнано за Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Дорошенка 25» право власності на нежитлове приміщення загальною площею 52,2 кв.м, під індексами 19-1 площею11,3 кв.м, 19-2 площею 29,5 кв.м, 19-3 площею 11,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою колегії суддів Львівського апеляційного суду від 27.01.2020 апеляційні скарги Львівської міської ради та ОСОБА_2 задоволено, рішення Галицького районного суду м.Львова від 30.07.2018 скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовуОб`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дорошенка 25»до ОСОБА_2 , третя особа Львівська міська рада про витребування майна та визнання права власності на нежитлові приміщення загальною площею 52,2 кв.м під індексами 19-1 площею 11,3 кв.м, 19-2 площею 29,5 кв.м, 19-3 площею 11,4 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 відмовлено.

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.07.2021 касаційну скаргу Об?єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дорошенка 25» задоволено частково, рішення Галицького районного суду міста Львова від 30 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 січня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 26.07.2021 справу передано на розгляд судді Зубачик Н.Б.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 27 липня 2021 року відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 14 вересня 2021 року клопотання представника відповідача ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження задоволено, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 02 грудня 2021року у задоволенні клопотання представника третьої особи Шевченко М. про зупинення провадження у цивільній справі за позовомОб`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дорошенка 25»до ОСОБА_2 , за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Львівської міської ради про витребування майна та визнання права власності відмовлено.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 14 грудня 2021 року залучено до участі у справі Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку львівської міської ради в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Окрім того, ухвалою суду від 14 грудня 2021 року за клопотанням представника позивача у даній справі призначено судову будівельно-технічну експертизу та зупинено провадження.

Постановою колегії суддів Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 14 грудня 2021 року про призначення судової експертизи залишено без змін.

31.03.2023 від Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз до Галицького районного суду м.Львова повернулись матеріали цивільної справи №461/4259/18, без проведення судової будівельно-технічної експертизи, у зв`язку з не сплатою рахунку вартості проведення експертизи та ненаданням додаткових матеріалів.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 03 квітня 2023 року відновлено провадження у справі.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 11 травня 2023 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, однак про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи телефонограмою та довідкою про доставку електронного листа.

Представник відповідача Блонський М.А. в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи - Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради Заяць Б.Р. в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи Львівської міської ради Шевченко М. в судове засідання не з`явилася, однак подала клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з її зайнятість в іншому судовому засіданні.

Розглянувши клопотання ОСОБА_6 про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні такого, оскільки дата судового засідання була заздалегідь погодженою з учасниками справи, зокрема з представником Львівської міської ради, що підтверджується телефонограмою від 16.05.2023.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача та представника Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду та вирішення по суті, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.1ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу Українивизначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.1ст.16 Цивільного кодексу Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини 1, 2статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.

Судом встановлено, щорішенням Галицького районного суду міста Львовавід 04 березня 2013 року у справі № 461/1781/13-ц за позовом ОСОБА_3 до Відділу приватизації державного житлового фонду Галицького району міста Львова, реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції про визнання права власності на нежитлові приміщення, визнано за ОСОБА_3 право власності на нежитлові приміщення площею 52,2 кв. м, які знаходяться у будинку АДРЕСА_1 та позначені на поверховому плані ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 22 січня 2001 року індексами 19-1 площею 11,3 кв. м, 19-2 площею 29,5 кв. м та 19-3 площею 11,4 кв. м, та зобов?язано реєстраційну службу Львівського міського управління юстиції зареєструвати за ОСОБА_3 право власності на нежитлові приміщення площею 52,2 кв.м, які знаходяться у будинку АДРЕСА_1 та позначені на поверховому плані ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 22 січня 2001 року індексами 19-1 площею 11,3 кв. м, 19-2 площею 29,5 кв. м та 19-3 площею 11,4 кв.м /Т.1, а.с.12-13/.

11 травня 2013 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на спірні нежитлові приміщення.

На підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 17 січня 2014 року ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 придбала нежитлове приміщення загальною площею 52,2 кв. м під індексами 19-1 площею 11,3 кв. м, 19-2 площею 29,5 кв. м та 19-3 площею 11,4 кв. м, яке розташоване на АДРЕСА_1 .1, а.с.14-15/.

31 липня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_2 придбав нежитлове приміщення загальною площею 52,2 кв. м під індексами 19-1 площею 11,3 кв. м, 19-2 площею 29,5 кв. м та 19-3 площею 11,4 кв. м, що розташоване на АДРЕСА_1 .1, а.с.16-17/.

Згідно з рішенням зборів співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 від 01 липня 2016 року створено та зареєстровано у встановленому законом порядку ОСББ «Дорошенка 25».

Постановою Львівського апеляційного суду від 17 травня 2018 року у справі №461/1781/13-ц рішення Галицького районного суду міста Львова від 04 березня 2013 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні позову /Т.1, а.с.22-25/.

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтями 317 і 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першоюстатті 388 ЦК України.

Відповідно до частини першоїстатті 388 ЦК Україниякщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першоїстатті 216 ЦК Українине може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями387та388 ЦК України.

Право власника згідно з частиною першоюстатті 388 ЦК Українина витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Й однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першоїстатті 388 ЦК України).

За змістомстатті 388 ЦК Українимайно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Підставою звернення до суду із позовом ОСББ «Дорошенка 25» зазначало, що нежитлове приміщеннязагальною площею 52,2 кв. м під індексами 19-1 площею 11,3 кв. м, 19-2 площею 29,5 кв. м та 19-3 площею 11,4 кв. м, розташоване на АДРЕСА_1 , вибуло із спільної власності співвласників багатоквартирного житлового будинку на підставі рішення Галицького районного суду міста Львова від 04 березня 2013 року, яке у подальшому постановою Львівського апеляційного суду від 17 травня 2018 року скасовано.

Відповідно до частини першоїстатті 358 ЦК Україниправо спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Згідно зістаттею 369 ЦК Україниспіввласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Устатті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено поняття допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, нежилих приміщень та загального майна.

Так допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення); загальне майно - частина допоміжних приміщень житлового комплексу, що можуть використовуватися згідно з їх призначенням на умовах, визначених у статуті об`єднання (кладові, гаражі, в тому числі підземні, майстерні тощо); нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Тобто в різних випадках одне і те ж приміщення може відноситись до житлового фонду і мати статус допоміжного або бути самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, у зв`язку з чим у власників квартир право власності на такі приміщення не виникає.

Устатті 19 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»у редакції чинній, на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що спільне майно співвласників багатоквартирного будинку складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку. Неподільне майно не підлягає відчуженню.

Згідно з частиною другоюстатті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Відповідно до висновків, викладених уРішенні Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004(справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним документом - свідоцтвом про право власності на квартиру. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Всі суб`єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, у тому числі з питань улаштування мансард, надбудови поверхів та іншого.

Згідно з висновками, викладеними уРішенні Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011(справа за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду») за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям «мешканці» треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення.

Статтею 19 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що спільне майно власників квартир складається з неподільного і загального майна. Неподільне майно перебуває у їх спільній сумісній власності і не підлягає відчуженню, загальне майно - у спільній частковій власності.

Аналіз зазначених норм права та рішень Конституційного Суду України, свідчить про те, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Положеннямистатті 382 ЦК Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що власникам квартири у дво- або багатоквартирномужитловому будинкуналежатьна праві спільної сумісної власності приміщення загального користування,опорні конструкціїбудинку,механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири,яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі,якіпризначенідлязабезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19) вказала, що для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Відповідно достатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першоюстатті 77 ЦПК Українипередбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другоюстатті 78 ЦПК Україниобставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина другастатті 80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, шостастатті 81 ЦПК України).

Відповідно достатті 103 ЦПК Українисуд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу. При призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. Суд з урахуванням обставин справи має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза). Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом. Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов`язаний мотивувати таке відхилення або зміну. Питання, які ставляться експерту, і його висновок щодо них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта. Призначений судом експерт невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Згідно з частинами третьою та четвертоюстатті 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Способами забезпечення судом доказів є, зокрема, призначення експертизи (частини перша та другастатті 116 ЦПК України).

З висновку експерта Товариства з обмеженої відповідальністю ГАЛ СВІТ Грінько О.І. №037/21 від 31 серпня 2021 року вбачається, що за заявою ОСОБА_2 проведено будівельно технічну експертизу та встановлено, що приміщення 19-1 19-3 є нежитловими приміщеннями будівлі літ. «А-1» по АДРЕСА_1 , а не допоміжними приміщеннями сусідніх житлових будинків /Т.2, а.с.99-110/.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи спірні приміщення починаючи з 1993 року перебували в оренді в державного підприємства геодезії, картографії та кадастру в Західному регіоні «Західгеодезкартографія», що підтверджується договором оренди нежитлових приміщень, відтак такі приміщення не могли були допоміжними /т.2, а.с.92-95/.

Слід зазначити, що призначена судом будівельно-технічна експертиза не була проведена у зв`язку з не сплатою позивачем рахунку вартості проведення експертизи та ненаданням додаткових матеріалів.

Відтак, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, спірне нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення загальною площею 52,2 кв. м під індексами 19-1 площею 11,3 кв. м, 19-2 площею 29,5 кв. м та 19-3 площею 11,4 кв. м, розташоване на АДРЕСА_1 , є допоміжним приміщенням багатоквартирного житлового будинку, яке призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців та належить до власності всіх співвласників багатоквартирного житлового будинку.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які покликається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на належних, допустимих і достовірних доказах, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дорошенка 25» до ОСОБА_2 про витребування майна та визнання права власності не підлягають задоволенню.

Відповідно дост.141 ЦПК України, судові витрати, у зв`язку із відмовою у задоволенні позову необхідно залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 215, 216, 316-319, 321, 328, 330, 386, 387, 388 ЦК України, ст.ст. 2, 3, 4, 12, 13, 15, 16, 19, 76, 77, 81, 92, 141, 258, 259, 263, 265, 273, 353, 354ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дорошенка 25» до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору - Львівської міськоїради, Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про витребування майна та визнання права власності - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дорошенка 25», ЄДРПОУ 40617293, 79000, м.Львів, вул.Дорошенка 25.

Відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 .

Третя особа: Львівська міська рада, 79000, м.Львів, пл. Ринок 1.

Третя особа:Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, ЄДРПОУ 25558625, адреса: 79008, м.Львів, пл. Галицька, 15.

Повний текст рішення суду виготовлено 09.06.2023.

Суддя Зубачик Н.Б.