Постанова

від 29.05.2023 по справі 922/1976/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2023 року м. Харків Справа №922/1976/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.,

за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,

за участю представників:

Прокуратури Харківської області (в режимі відеоконференції) - Кадацька Д.М., посвідчення №072726 від 01.03.2023 року;

першого позивача - Бринчак М.П., посвідчення водія НОМЕР_1 , наказ №04-06/78-к від 29.10.2021 року, Положення про відділ;

другого позивача - Костін О.О., довіреність №05-25/566 від 27.04.2023 року;

першого відповідача - Горобинська Н.М., посвідчення №2455 дійсне до 31.12.2025 року;

другого відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу першого відповідача - Харківської міської ради (вх.№831Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 24.03.2023 року у справі №922/1976/22,

за позовом Керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова,

в інтересах держави, в особі: 1. Харківської обласної (військової) державної адміністрації, м.Харків,

2. Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації, м.Харків,

до 1. Харківської міської ради, м.Харків,

2. Фізичної особи-підприємця Кожанова Вячеслава Сергійовича, м.Харків,

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення,-

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Харківської області звернувся Керівник Київської окружної прокуратури м.Харкова в інтересах держави в особі Харківської обласної (військової) державної адміністрації, Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації з позовною заявою до Харківської міської ради, фізичної особи-підприємця Кожанова Вячеслава Сергійовича, в якій просив суд:

- визнати незаконним та скасувати пункт 7 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам» від 16.10.2019 року №1765/19;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 31.07.2020 року №51/20, укладений між Харківською міською радою та Фізичною особою-підприємцем Кожановим Вячеславом Сергійовичем, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бінус О.О. і зареєстрований в реєстрі за №600.

- зобов`язати Фізичну особу-підприємця Кожанова Вячеслава Сергійовича (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) повернути у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 23912956) земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:01:011:0038, площею 0,0265 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3.

- судові витрати по справі покласти на відповідачів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що передача Харківською міською радою у власність фізичній особі-підприємцю Кожанову Вячеславу Сергійовичу спірної земельної ділянки відбувалась з порушенням вимог земельного та пам`яткоохоронного законодавства.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.03.2023 року у справі №922/1976/22 (повний текст складено 03.04.2023 року, суддя Жельне С.Ч.) визнано незаконним та скасовано пункт 7 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам» від 16.10.2019 року №1765/19.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 31.07.2020 року №51/20, укладений між Харківською міською радою (Україна, 61003, Харківська обл., місто Харків, майдан Конституції, будинок 7, ідентифікаційний код особи 04059243) та Фізичною особою-підприємцем Кожановим Вячеславом Сергійовичем ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бінус О.О. і зареєстрований в реєстрі за №600.

Зобов`язано фізичну особу-підприємця Кожанова Вячеслава Сергійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) повернути у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Україна, 61002, вул. Сумська, 64, м.Харків, код ЄДРПОУ 23912956) земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:01:011:0038, площею 0,0265 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3.

Стягнуто з Харківської міської ради (Україна, 61003, Харківська обл., місто Харків, майдан Конституції, будинок 7, ідентифікаційний код особи 04059243) на користь Харківської обласної прокуратури (Україна, 61001, Харківська обл., місто Харків, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 4, ідентифікаційний код особи 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України, код 820172, рахунок UА178201720343160001 000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) 3721,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця Кожанова Вячеслава Сергійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Харківської обласної прокуратури (Україна, 61001, Харківська обл., місто Харків, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 4, ідентифікаційний код особи 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України, код 820172, рахунок UА178201720343160001 000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) 3721,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

Перший відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Господарського суду Харківської області від 24.03.2023 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Судові витрати за подання апеляційної скарги скаржник просить відшкодувати з прокуратури.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з неправильним застосуванням судом першої інстанції ч.2, ч.5, ч.7 ст. 47 Закону України «Про землеустрій», ст. 19, ч.1 ст. 20, ст.ст. 53, 54, 83, 91, 96, 122, 128, ч. 3 ст. 186 Земельного кодексу України, ст.ст. 2, 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та порушенням ст.ст. 2, 11, 13, 14, 74, 76-79, 86, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник вказує, що:

- судом першої інстанції не надано правової оцінки факту тривалого порушення позивачами вимог законодавства по не встановленню відповідно до законодавства меж пам`ятки Поселення Харків;

- органи охорони культурної спадщини, зокрема позивачі у цій справі, не є відповідно до закону органами, які володіють інформацією про місце розташування, опис меж, площу, координати поворотних точок меж, дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі, категорію земель, вид використання земельної ділянки пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків, тобто про розташування пам`ятки Поселення Харків на місцевості. Вказане твердження також підтверджується листом Департаменту культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації від 09.09.2022 року, відповідно до якого у зв`язку з тим, що доступ до Публічної кадастрової карти, що є частиною програмного забезпечення Державного земельного кадастру, було припинено, Департамент культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації не має можливості встановити належність земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:01:011:0038 (площею 0,0265 га) по відношенню до меж пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків (охоронний номер 8828-Ха);

- відповідно до паспорту пам`ятки Поселення Харків, власник та користувач даного об`єкта культурної спадщини - не визначені, зони охорони пам`ятки - не визначені, науково-проектна документація на час ухвалення спірного рішення відсутня, паспорт та облікова картка містять лише стислий опис меж території об`єкта. Вказані документи відповідно до вимог земельного законодавства України не є офіційними джерелами визначення меж об`єктів історико-культурного призначення. Таким чином, на думку скаржника, прокурором та позивачами не доведено факт знаходження на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 6310136600:01:011:0038 пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків.

- судом першої інстанції не встановлено та залишено без правової оцінки такі фактичні обставини справи як: 1) Харківська міська рада не володіла інформацією про розміщення на території міста пам`ятки місцевого значення Поселення Харків на час виникнення спірних відносин; 2) реєстрація спірної земельної ділянки була здійснена державним органом - Управлінням Держземагенства у м.Харкові Харківської області за категорією земель, видом використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (цільовим призначенням), наявними в Державному земельному кадастрі; 3) Харківська міська рада не здійснювала зміну цільового призначення спірної земельної ділянки.

Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що відповідно до державного реєстру речових прав на нерухоме майно за Кожановим В.С. було зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ. «Е-3» площею 511,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_3 дата державної реєстрації 14.11.2012 року. З того часу Кожанов В.С. відкрито і безперервно користується спірною земельною ділянкою без будь-яких обмежень та є добросовісним набувачем земельної ділянки, на якій розташоване належне йому нерухоме майно, жодних фактів зловживань з його боку спрямованих на протиправне заволодіння земельною ділянкою, прокурор не довів. Земельна ділянка нерухомого пам`ятника місцевого значення Поселення Харків до цього часу не сформована. З листопада 2013 року по цей час позивачі мали достатньо часу для впорядкування відповідного статусу земельної ділянки пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків, проте, належних заходів не вжили. Кожанов Вячеслав Сергійович є добросовісним набувачем, в діях якого відсутні ознаки правопорушення або протиправності.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.05.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою першого відповідача на рішення Господарського суду Харківської області від 24.03.2023 року у справі №922/1976/22. Встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду відзиви на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі; справу призначено до розгляду в судове засідання на 29.05.2023 року і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/1976/22.

11.05.2023 року матеріали справи №922/1976/22 надійшли до суду апеляційної інстанції.

17.05.2023 року від позивачів надійшли письмові пояснення (вх.№5582 ел.8911), в яких проти позиції апелянта заперечують і вказують, що згодні з рішенням господарського суду першої інстанції, вважають його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просять оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Від Харківської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.5936 від 25.05.2023 року), в якому зазначає, що вважає оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а підстави для його скасування і відмови в позові відсутні.

Учасники справи про час та місце судового засідання повідомлялись шляхом направлення на їх поштові адреси та на електронні адреси, що наявні у матеріалах справи (повідомлені учасниками справи шляхом зазначення у документах, які надавались до суду) копії ухвали суду від 17.01.2023 року.

Згідно із Законом України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення (включаючи ухвали суду господарського суду про відкриття провадження у справі) є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання (ст. 2). Для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень; суд вносить до Реєстру всі судові рішення, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту (ст. 3). Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ст. 4).

Ухвала суду у даній справі була розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що підтверджується даними вказаного Реєстру, який є відкритим.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було вчинено всі належні та допустимі заходи направленні на повідомлення учасників справи про час та місце судового засідання.

Натомість представник другого відповідача у судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив. При цьому матеріали справи свідчать, що другий відповідач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення.

В ухвалі від 04.05.2023 року суд доводив до відома учасників справи, що нез`явлення у судове засідання апеляційної інстанції (особисто чи представників) належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті.

Таким чином суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності другого відповідача.

У судовому засіданні 29.05.2023 року представник першого відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні. Представник прокуратури та представник другого відповідача проти позиції апелянта заперечували з підстав викладених у відзивах, які містяться у матеріалах справи.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзивах, на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, рішенням Харківської міської ради від 27.02.2013 року №1041/13 «Про надання дозволу на проведення оцінки земельних ділянок юридичним та фізичним особам України» фізичній особі-підприємцю Кожанову Вячеславу Сергійовичу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель територіальної громади м.Харкова площею, орієнтовно, 0,0255 га по АДРЕСА_3 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «Е-3» (офісна будівля).

У подальшому, згідно з пунктом 7 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам» від 16.10.2019 року №1765/19 фізичній особі-підприємцю Кожанову Вячеславу Сергійовичу вирішено продати земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови площею 0,0265 га з кадастровим номером 6310136600:01:011:0038 по АДРЕСА_3 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «Е-3» (офісна будівля).

За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 31.07.2020 року №51/20, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бінус О.О. за №600, вказана земельна ділянка продана Харківською міською радою фізичній особі-підприємцю Кожанову Вячеславу Сергійовичу.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на час пред`явлення позову власником земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:01:011:0038 є ФОП Кожанов В.С. (запис про право власності №37575934 від 31.07.2020 року, внесений приватним нотаріусом ХМНО Бінус О.О). Як підставу для державної реєстрації в Реєстрі вказано договір купівлі-продажу земельної ділянки №51/20 від 31.07.2020 року.

Згідно інформації Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації від 10.06.2021 року земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:01:011:0038 по АДРЕСА_3 розташована в межах пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків. Крім того, як вбачається з відповіді, Департаментом відповідно до ст. 186-1 Земельного кодексу України не погоджувався проект землеустрою вказаної земельної ділянки.

Статтею 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної власності або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з частиною 1 статті 127 Земельного кодексу України, органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або передають їх у користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 128 Земельного кодексу України, продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти,, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки (частина 2 статті 128 Земельного кодексу України).

Орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови (частина 3 статті 128 Земельного кодексу України).

Згідно з частиною 5 статті 128 Земельного кодексу України, підставою для відмови в продажу земельної ділянки є: а) неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки; б) виявлення недостовірних відомостей у проданих документах; в) якщо щодо суб`єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або припинення його діяльності; г) встановлена цим Кодексом заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність; ґ) відмова від укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Згідно з пунктом "д" частини 1 статті 19 Земельного кодексу України, однією з категорій земель є землі історико-культурного призначення.

Відповідно до статті 53 Земельного кодексу України, до земель історико- культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Згідно зі статтею 54 Земельного кодексу України, землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Водночас, пам`яткоохоронне законодавство містить заборону щодо передачу у приватну власність земель, на яких розташовані пам`ятки археології.

Так, відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю.

Згідно з частиною 7 статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону археологічної спадщини», пам`ятка археології - археологічний об`єкт національного або місцевого значення, занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Пам`ятка культурної спадщини - це об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (абзац 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Згідно з частиною 1 статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

При встановленні підстав для віднесення конкретної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення суди мають враховувати, у тому числі, паспорт пам`ятки (у т.ч. пам`ятки археології) (висновок наведено у постанові Верховного Суду від 23.09.2020р. у справі №734/535/15-ц)

Судом встановлено, що розташування на земельній ділянці з кадастровим номером 6310136600:01:011:0038 пам`ятки археології Поселення Харків підтверджується інформацією Департаменту культури і туризму Харківської облдержадміністрації від 10.06.2021 року, паспортом та обліковою карткою пам`ятки (з картою-схемою розміщення Поселення Харків).

У підрозділі 2.3.1 «Межі території пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків» Науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичного ареалу м.Харків, доступної за посиланням: http:www.spadschina.kh.ua/iaop-kharkiv.html, вказано, що оскільки пам`ятка археології «Поселення «Харків» розташована в історичному середмісті м.Харків і її територія є частиною міської інфраструктури, охоронна зона для пам`ятки не визначалася.

Пам`ятка археології місцевого значення Поселення Харків, в межі якої потрапляє спірна земельна ділянка, занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури України від 28.11.2013 року №1224, охоронний номер пам`ятки 8828-Ха.

Відповідно частини 1 статті 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 16 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що інформування про об`єкти культурної спадщини, занесені до Реєстру, провадиться шляхом: публікації Реєстру та внесених до нього змін; надання інформації, що міститься в Реєстрі, у відповідь на запит на інформацію; встановлення охоронних дощок, охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на пам`ятках або в межах їхніх територій незалежно від форм власності.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини забезпечує публікацію Реєстру та внесених до нього змін у спеціалізованому періодичному виданні та на своєму офіційному веб-сайті.

Відомості про занесення пам`ятки археології Поселення Харків до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наявні на офіційному веб-сайті Міністерства культури та інформаційної політики за посиланням: https://mkip.gov.ua/content/derzhavniy-reestr-neruhomih-pamyatok-ukraini.html.

Вказана інформація також розміщена на офіційному веб - сайті Обласного комунального закладу «Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини», створеному на підставі розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації від 25.11.2003 року №414 (http://www.spadschina.kh.ua/assets/files/Reestri/%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B6%D1%80%D0%B5%D1%94%D1%81%D1%82%D1%80%20%D0%BD%D0%B0%2014.09.2020%20%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%80.pdf).

Крім того, у підрозділі 2.3.1 «Межі території пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків» Науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичного ареалу м.Харків, доступної за посиланням: http://www.spadschina.kh.ua/assets/images/iaop_kharkiv/%D0%9D%D0%9F%D0%94%20%D0%BE%D1%85%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D1%96%20%D0%B7%D0%BE%D0%BD%D0%B8%20%D0%A5%D0%B0%D1%80%D0%BA%D1%96%D0%B2%202.pdf, вказано, що оскільки пам`ятка археології «Поселення Харків» розташована в історичному середмісті м.Харків і її територія є частиною міської інфраструктури, охоронна зона для пам`ятки не визначалася.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 22.05.2019 року у справі №751/1776/17, перебування земельної ділянки в межах пам`ятки археології виключає можливість її перебування у приватній власності.

Умовою належності земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:01:011:0038 до категорії земель історико-культурного призначення є розташування на ній об`єкта, визначеного статями 53, 54 Земельного кодексу України, статтею 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», а саме: пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків.

Спірна земельна ділянка розташована в Центральному історичному ареалі м. Харків та в межах пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків, отже вказаний об`єкт відноситься до історико-культурної спадщини міста Харкова.

При цьому, неприведення цільового призначення цієї земельної ділянки у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній пам`ятки, а не рішенням органу місцевого самоврядування (подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 року у справі №813/4701/16).

Судова колегія також зазначає, що законодавством встановлений дозвільний порядок використання земель історико-культурного призначення.

Зокрема, зі змісту статей 91, 96 Земельного кодексу України вбачається, що виходячи з принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням, на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню.

Частиною 3 статті 186-1 Земельного кодексу України передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території земель історико-культурного призначення, пам`яток культурної спадщини місцевого значення, їх охоронних зон, в історичних ареалах населених місць та інших землях історико-культурного призначення, крім випадків, зазначених в абзаці третьому цієї частини, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони культурної спадщини, відповідним структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони культурної спадщини.

Згідно з частиною 3 статті 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини», з метою захисту об`єктів археології, у тому числі тих, що можуть бути виявлені, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених Земельним кодексом України, погоджуються органами охорони культурної спадщини. Аналогічна норма міститься в абзаці шостому статті 7 Закону України «Про охорону археологічної спадщини».

Не погодження передачі земельної ділянки історико-культурного призначення у приватну власність з органами охорони культурної спадщини є підставою для визнання недійсним відповідного рішення органу місцевого самоврядування.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.11.2019 року у справі №728/1905/16-ц, від 22.05.2019 року у справі №751/1776/17.

Спірна земельна ділянка була передана Харківською міською радою ФОП Кожанову В.С., за кодом КВЦПЗ - 03.15 «для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови», тобто не за видами цільового призначення, передбаченими для земель історико-культурного призначення (коди 08.01-08.04 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Держкомзему від 23.07.2010 року №548).

При цьому, Харківською міською радою не було враховано, що зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України, в силу приписів частини 7 статті 20 Земельного кодексу України.

Разом з тим, згідно наявного в матеріалах справи листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 28.07.2021 року, Кабінетом Міністрів України не приймалось рішень стосовно зміни цільового призначення спірної земельної ділянки.

Крім того, згідно з частиною 5 статті 122 Земельного кодексу України передача земельних ділянок із земель державної власності на території обласної державної адміністрації у межах міст обласного значення належить до повноважень обласної державної адміністрації.

Проте, матеріали справи не містять доказів на підтвердження тих обставин, що Харківською обласною державною адміністрацією було надано відповідне погодження Харківській міській раді.

Враховуючи встановлені вище обставини, судова колегія вважає, що пункт 7 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам» від 16.10.2019 року №1765/19, на підставі якого другому відповідачу передано у власність спірну земельну ділянку, не відповідає вимогам ст.ст. 19, 20, 53, 54, 83, 91, 96, 122, 128, 186-1 Земельного Кодексу України, ст.ст. 1, 17, 18, 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ст.ст. 1, 7 Закону України «Про охорону археологічної спадщини».

Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 Цивільного кодексу України).

За приписами частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Частинами першою, третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Визнання угоди недійсною є одним зі способів захисту прав на земельні ділянки (пункт 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, пункт "в" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України).

Оскільки спірна земельна ділянка згідно з вимогами законодавства не може передаватись у приватну власність, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 31.07.2020 року, укладений між першим та другим відповідачами, суперечить інтересам держави та порушує вимоги ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України, чч. 1, 7 ст. 17, ч. 1 ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ч. 4 ст. 83, ч.5 ст.122 Земельного кодексу України.

Судова колегія також враховує правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 22.01.2021 року у справі №922/623/20, відповідно до якої повернення у власність територіальної громади майна, незаконно відчуженого органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб.

Отже, в даному випадку позбавлення другого відповідача земельної ділянки не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності, оскільки спірна земельна ділянка була отримана другим відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими та законними висновки суду першої інстанції про задоволення в повному обсязі позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункт 7 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам» від 16.10.2019 року №1765/19, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.07.2020 року №51/20, укладеного між Харківською міською радою та фізичною особою-підприємцем Кожановим Вячеславом Сергійовичем, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бінус О.О. і зареєстрованого в реєстрі за №600; зобов`язання фізичної особи-підприємця Кожанова Вячеслава Сергійовича (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) повернути у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 23912956) земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:01:011:0038, площею 0,0265 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3.

Щодо заяви першого відповідача про застосування строків позовної давності до позовних вимог керівника Київської окружної прокуратури м.Харкова, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 цього Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі статтею 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і має застосовуватися до вимог зі спорів, що виникають у цивільних правовідносинах, визначених у частині першій статті 1 Цивільного кодексу України.

Звертаючись до суду з відповідним позовом прокурор зазначав, що зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Тобто прокурор вважав, що він звернувся до суду з негаторним позовом з огляду на характер спірних правовідносин, а відтак, такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Судова колегія зазначає, що до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби (стаття 53 Земельного кодексу України).

За змістом частини першої статті 54 Земельного кодексу України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до пункту г) частини 4 статті 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з частинами першою-другою, шостою статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством. Землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Тобто, заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам`ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця. Відтак зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.10.2022р. у справі №557/303/21, постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018р. у справі №504/2864/13-ц, від 04.07.2018р. у справі №653/1096/16-ц.

Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:01:011:0038, за адресою: АДРЕСА_3, була передана Харківською міською радою у власність ФОП Кожанова В.С. всупереч вимог статей 19, 20, 53, 54, 83, 91, 96,122, 128, 186-1 Земельного Кодексу України, статей 1, 17, 18, 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», статей 1, 7 Закону України «Про охорону археологічної спадщини».

У даному випадку спірна земельна ділянка історико-культурного призначення також обмежена в цивільному обороті, а саме тому зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, що має історико-культурну цінність, треба розглядати як не пов`язане з позбавлення володіння порушення права власності держави.

З огляду на зазначене, приймаючи до уваги, що прокурором було заявлено негаторний позов, не витребування спірної земельної ділянки, а про її повернення законному власнику - державі в особі Харківської обласної державної адміністрації, колегія суддів вважає, що в даному випадку позовна давність до спірних правовідносин не застосовується.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом по даній справі всупереч приписів ст. 73, 74, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних, допустимих і достатніх у розрізі вірогідності доказів на підтвердження своєї позиції по справі.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів звертає увагу, що оскаржене рішення є вмотивованим, а місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Хаджинастасиу проти Греції»).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга першого відповідача - Харківської міської ради не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 24.03.2023 року у справі №922/1976/22 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 126, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 24.03.2023 року у справі №922/1976/22 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 08 червня 2023 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук