Рішення

від 12.06.2023 по справі 903/479/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 червня 2023 року справа №903/479/23

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича та за відсутності представників сторін у зв`язку з їх неявкою в судове засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Іскофіта", м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Чікен Трейд", м. Луцьк

про стягнення 90 703,79 грн.,

встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю "Іскофіта", із засвідченням понесених судових витрат на суму сплаченого судового збору 2 684 грн., очікуваних судових витратах по оплаті наданої професійної правничої допомоги на суму 10 000 грн., обґрунтовуючи позовні вимоги неналежним виконанням зобов`язань щодо оплати переданих у власність покупця відповідно до умов укладеного договору поставки №364 від 28.11.2022р. згідно видаткової накладної №15 від 16.01.2023р. товарно-матеріальних цінностей, звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Чікен Трейд" 90 703,79 грн., в тому числі, 77 800 грн. суми основної заборгованості, 10 550,96 грн. пені, 1 719,77 грн. інфляційних нарахувань та 633,06 грн. трьох відсотків річних.

Ухвалою від 16.05.2023р. за позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 12.06.2023р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

У визначений судом день та час позивач уповноваженого представника в судове засідання не направив.

Відповідач, не дивлячись на створені судом для цього відповідні умови та надані строки, своїм правом на участь в судовому розгляді не скористався, відзиву на позов не подав, причини неявки свого представника в судове засідання суд не повідомив, хоча про день на час розгляду справи в суді повідомлявся належним чином.

Судом засвідчується, що ухвалу від 16.05.2023р. про відкриття провадження у справі та призначення справи до судового розгляду було направлено рекомендованою кореспонденцією на юридичну адресу ТОВ "Чікен Трейд": м. Луцьк, вул. Ковельська, 2. Однак, ухвала була повернута до суду без вручення адресату з підстав: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Судом встановлено, що станом на день подання позову до суду, дати відкриття провадження у справі та на час проведення судового засідання (16.06.2023р.) відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ "Чікен Трейд" з кодом ЄДРПОУ 44893502 зареєстроване в якості юридичної особи за адресою: м. Луцьк, вул. Ковельська, 2, в стані припинення юридичної особи чи у процесі провадження у справі про банкрутство не перебуває.

Відтак судом засвідчується на вжитті всіх необхідних заходів щодо належного повідомлення сторони у справі про дату, час та місце розгляду справи за його участі в якості відповідача.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання кореспонденції суду (ухвали від 16.04.2023р.) відповідачем та повернення останньої до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою" є наслідками діяння (бездіяльності) відповідача щодо її належного отримання, тобто його власною волею (умисне неотримання судової повістки). Відтак, відповідач вважається повідомленим про відкриття провадження у справі належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов`язки, а відповідач, натомість, проявив протиправну процесуальну бездіяльність.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. За таких обставин відповідач вважається належним чином повідомленим про час та місце судових засідань.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Судом враховується, що ухвалою від 16.05.2023р. явка в судове засідання представників сторін обов`язковою не визнавалась.

Згідно з приписами ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд зауважує, що сторони зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній не позбавлений можливості здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами.

В даному аспекті судом також наголошується, що згідно ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №800/547/17(П/9901/87/18), Верховного Суду від 27.11.2019р. у справі №913/879/17, від 21.05.2020р. у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020р. у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021р. у справі №911/3142/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.05.2023р. №755/17944/18, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Beles and others v. the Czech Republic (Белеш та інші проти Чеської Республіки), §49).

У свою чергу, Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Зокрема, "право на публічний розгляд", передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає право на "усне слухання". І це право було б позбавлене смислу, якби сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана до суду таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.

Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його цивільних прав та обов`язків. Порушенням права на справедливий суд визнавався судовий розгляд без повідомлення особи за її відомим місцем проживання (пункт 97 та інші рішення у справі "Schmidt v. Latvia" від 27 квітня 2017 року). У §87 у справі "Салов проти України" (заява № 65518/01) Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу. Більш того, принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15.05.2008р. у справі "Надточій проти України" (заява №7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Узагальнюючи означене, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За таких обставин, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що сторони, зокрема, відповідач, відповідно до законодавства, належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась, учасники справи мали достатньо часу для реалізації своїх процесуальних прав, зокрема, і на подання будь-яких пояснень чи інших заяв по суті справи, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, суд вважає, що спір належить вирішити по суті у відсутності представників сторін за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права, а також з огляду на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов наступних висновків:

В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст. 179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому судом також засвідчується, що статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину відповідно до котрої, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Як унормовано ст. 629 ЦК України, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 28 листопада 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Іскофіта" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Чікен Трейд" (Покупець) було укладено договір поставки №364 згідно з умовами котрого постачальник зобов`язується поставити (передати) у власність покупця товар, вказаний в заявці, специфікації, рахунках-фактурах та видаткових накладних, які є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язується прийняти цей товар і своєчасно та в повній мірі здійснити його оплату.

Відповідно до п. 1.1., 1.2. договору від 28.11.2022р. №364 сторони погодили, що будуть укладати специфікації на поставку партій товару в яких зазначається найменування, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю товару, загальна кількість, місце та умови поставки товару порядок. вару, порядок розрахунків, термін поставки товару та ін. Найменування, асортимент, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставні за цим договором, ціна за одиницю товару, визначаються в рахунках-фактурах та видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно п.п. 2.1., 2.2. договору №364, поставка товару здійснюється за рахунок постачальника за допомогою кур`єрських служб доставок. Конкретна адреса місця доставки зазначається в заявках. Одночасно з товаром постачальник зобов`язується передати покупцю документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром, а саме: видаткова накладна; рахунок-фактура; якісне посвідчення. Цей перелік документів є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Пунктами 3.1.-3.7. договору від 28.11.2022р. сторони погодили, що поставка здійснюється партіями. Під партією слід розуміти ту кількість товару, яка визначена у специфікації та видатковій накладній. Поставка партії товару здійснюється у випадку надання відстрочки на оплату партії товару, протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту досягнення домовленостей про поставку товару між сторонами договору, про що буде свідчити виставлений постачальником рахунок-фактура без урахування знижки на товар. Місце поставки, кількість товару, ціна та вартість кожної партії поставки товару може узгоджуватися сторонами на підставі заявки покупця. Заявка надсилається покупцем на адресу постачальника не пізніше ніж за 5 (п`ять) робочих днів до дата поставки партії товару за допомогою поштового зв`язку на адресу постачальника, вказану в цьому договорі або засобами факсимільного зв`язку на телефон/факс постачальника. Постачальник повідомляє покупця про час і місце, коли товар буде наданий у розпорядження останнього. Повідомлення надається шляхом телефонного чи факсимільного зв`язку. Датою поставки товару є дата, вказана у видатковій накладній. Факт отримання партії товару покупцем, а також документів, передбачених п. 2.2. даного договору, засвідчується підписом та печаткою покупця на видатковій накладній. Покупець зобов`язаний надати постачальнику довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей, якою уповноважує певну особу на отримання товару.

На виконання умов означеної угоди позивачем у січні 2023 року згідно видаткової накладної №15 від 16.01.2023р. було поставлено, а ТОВ "Чікен Трейд" прийнято, товарів вартістю 92 800 грн.

Відповідно до ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. (з наступними змінами та доповненнями), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після їх закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах несе власник або уповноважений орган, який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Судом встановлено, що видаткова накладна на поставку ТОВ "Іскофіта" товарно-матеріальних цінностей ТОВ "Чікен Трейд" підписана уповноваженими представниками сторін, скріплена відтисками печаток господарюючих суб`єктів, містить в собі всі визначені чинним законодавством обов`язкові реквізити, в повному об`ємі відображає зміст та обсяги здійсненої сторонами на її підставі, згідно умов підписаного договору від 28.11.2022р. №364 господарської операції.

Пунктами 6.1.-6.5. договору від 28.11.2022р. №364 визначено, що постачальник поставляє товар покупцю за цінами, що визначені у специфікації, рахунку-фактурі, які погоджені з покупцем та зазначені у видатковій накладній постачальника. Ціна на товар встановлюється в національній валюті України. Оплата вартості партії товару проводиться покупцем шляхом перерахування безготівкових коштів на поточний рахунок постачальника. Загальна ціна договору складається з суми вартості всіх партій товару, поставлених постачальником протягом строку дії даного договору.

Оплата партій товару, що поставляється за ним договором, може здійснюватися: у розмірі 100% передоплати; протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту поставки партії товару.

За таких обставин та з врахуванням перебігу 14 календарних днів з дати поставки, суд вважає, що оплата товарів поставлених згідно видаткової накладної №15 від 16.01.2023р. на суму 92 800 грн. ТОВ "Чікен Трейд" мала бути здійсненою впродовж періоду з 17.01.2023р. по 30.01.2023р. включно, заборгованість по оплаті виникає з 31.01.2023р.

Проте, ТОВ "Чікен Трейд" взяті на себе згідно договору поставки від 28.11.2022р. №364 зобов`язання в частині проведення з ТОВ "Іскофіта" повних розрахунків по оплаті поставленого товару (у порядку, строки та розмірах, визначених угодою) не виконало, їх вартість не оплатило у зв`язку з чим заборгувало постачальнику 77 800 грн.

Судом досліджено, що сума заборгованості 77 800 грн. включає в себе загальну вартість товарів 92 800 грн., відпущених на виконання умов договору від 28.11.2022р. №364, за мінусом проведеного авансового платежу на суму 15 000 грн. (платіжна інструкція від 11.01.2023р. №238).

З метою досудового врегулювання господарського спору щодо неналежного виконання ТОВ "Чікен Трейд" своїх зобов`язань за договором поставки від 28.11.2022р. №364, позивачем 26.04.2023р. на адресу ТОВ "Чікен Трейд" було направлено претензію за №21/04 від 21.04.2023р. з вимогою проведення боржником належних розрахунків по оплаті товарів та погашення існуючої заборгованості в сумі 77 800 грн. Зазначену вимогу було залишено боржником без відповіді та належного реагування.

Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до суду з позовом про примусове стягнення суми існуючого боргу. При цьому до розміру пред`явлених позовних вимог позивачем було включено вимоги щодо стягнення на його користь з відповідача 10 550,96 грн. пені, 1 719,77 грн. інфляційних та 633,06 грн. трьох відсотків річних.

Відповідно до ст. ст. 174, 181 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно положень ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Суд встановив, що в даному випадку, відносини між ТОВ "Іскофіта" та ТОВ "Чікен Трейд" носять договірний характер, укладений між ними договір поставки від 28.11.2022р. №364 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний чи змінений не був.

Відповідно до ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з положеннями ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору поставки від 28.11.2022р. №364, відпуск позивачем на виконання його умов відповідачу товарів, їх отримання ТОВ "Чікен Трейд" та не проведення при цьому всіх належних розрахунків, суд дійшов висновку про підставність пред`явленого позивачем до відповідача позову в частині стягнення заборгованості 77 800 грн. Сума заборгованості повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, у встановленому порядку не була спростована чи заперечена відповідачем.

Згідно із ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

У відповідності до ст.ст. 230, 231 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В даному випадку, п. 7.1. договору від 28.11.2022р. №364 встановлено, що у разі прострочення грошового зобов`язання за цим договором покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання за весь період прострочки. Положення ч. 6 ст. 232 ГК України у даному випадку не застосовуються.

Враховуючи викладені положення договору та наявний факт прострочення відповідачем оплати отриманих товарів, позивачем при зверненні до суду з позовом про стягнення суми основної заборгованості було включено до ціни позову вимоги щодо стягнення з боржника 10 550,96 грн. пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за період з 31.01.2023р. по 09.05.2023р.

Договір поставки від 28.11.2022р. №364 недійсним чи зміненим, зокрема, в частині п. 7.1. не визнавався. На момент звернення до суду з позовом відповідач зобов`язання щодо оплати поставленого товару не виконав, тому сплата пені є його договірним зобов`язанням.

Розглянувши позовні вимоги ТОВ "Іскофіта" щодо стягнення з відповідача 10 550,96 грн. пені, перевіривши методику її нарахування, суд встановив, що вказану санкцію позивачем нараховано з врахуванням умов укладеного між сторонами договору в частині порядку та строків здійснення обов`язкових платежів, дати виникнення тієї чи іншої суми боргу. Наведені позивачем розрахунки суми пені, а відтак і відповідні вимоги, судом визнаються арифметично вірними та обґрунтованими.

У відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд відзначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з наданими розрахунками, позивачем, відповідно до ст. 625 ЦК України, було нараховано відповідачу 1 719,77 грн. інфляційних за період з 31.01.2023р. по 09.05.2023р. та 633,06 грн. трьох відсотків річних за період з 01.02.2023р. по 31.03.2023р.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення сум інфляційних та процентів річних, перевіривши методику та періоди їх нарахування, суд вважає, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення у визначених позивачем розмірах.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи здійснені висновки про підставність позову, доведення спору до суду з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов`язані з розглядом справи (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому відповідно до ст. 129 ГПК України повністю за рахунок ТОВ "Чікен Трейд".

При цьому питання відшкодування позивачу за рахунок відповідача витрат, пов`язаних із оплатою наданої професійної правової допомоги, судом при ухваленні рішення у справі не вирішується, зокрема, з огляду на обставину за котрої ТОВ "Іскофіта" окрім зазначення у позовній заяві орієнтовного очікуваного розміру відповідних витрат (на суму 10 000 грн.), у порядку та строки, що визначені положеннями ГПК України, будь-яких доказів понесення відповідних витрат на ту чи іншу суму надано суду не було.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Чікен Трейд" (м. Луцьк, вул. Ковельська, 2, код ЄДРПОУ 44893502) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Іскофіта" (м. Київ, пров. Охтирський, 7, код ЄДРПОУ 41790774) 77 800 грн. суми основної заборгованості, 10 550,96 грн. пені, 1 719,77 грн. інфляційних втрат, 633,06 грн. трьох відсотків річних, а всього 90 703,79 грн., а також 2 684 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

3. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення

складено 13.06.2023р.

Суддя В. А. Войціховський

рішення направити:

- Товариству з обмеженою відповідальністю "Іскофіта" (ІНФОРМАЦІЯ_2);

- Товариству з обмеженою відповідальністю "Чікен Трейд" (м. Луцьк, вул. Ковельська, 2; ІНФОРМАЦІЯ_1).