Постанова

від 07.06.2023 по справі 916/3704/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 916/3704/20 (916/4693/15)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Картере В.І., Погребняка В.Я.

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.

за участю представника Публічного акціонерного товариства "Чорноморська транспортна компанія" - Кобелєва О.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк"

на рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2021

та постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 14.12.2021

у справі № 916/3704/20 (916/4693/15)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" (нова назва - Акціонерне товариство "Міжнародний резервний банк")

до відповідача Приватного акціонерного товариства "Футбольний клуб "Чорноморець"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Блек Сі Ріелті Груп" (нова назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрбудспецтех");

2) Публічного акціонерного товариства "Ринок Малиновський";

3) Публічного акціонерного товариства "Туристично-виробнича фірма "Чорне море";

4) Публічного акціонерного товариства "Чорноморська транспортна компанія";

5) Товариства з обмеженою відповідальністю "Група управління бізнесом"

про стягнення 6 597 738,53 доларів США та 46 608 814,15 грн

у межах справи № 916/3704/20

про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Футбольний клуб "Чорноморець"

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство "Сбербанк" (далі - АТ "Сбербанк", позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Футбольний клуб "Чорноморець" (далі - ПрАТ "ФК "Чорноморець", відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 43 371 675,85 дол. США та 46 608 814,15 грн, з яких: 36 773 937,32 дол. США -заборгованість за кредитною лінією; 6 597 738,53 дол. США проценти за користування кредитною лінією, нараховані за період з 15.07.2014 по 02.11.2015; 16 637 067,93 грн - пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією, нарахована за період з 31.12.2014 по 30.06.2015; 29 971 746,22 грн - пеня за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитною лінією, нарахована за період з 31.12.2014 по 30.06.2015.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за укладеним з позивачем договором про відкриття кредитної лінії № 14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011 (далі - Кредитний договір).

У грудні 2015 року ПрАТ "ФК "Чорноморець" звернулося до господарського суду із зустрічним позовом до АТ "Сбербанк" про внесення змін до Кредитного договору в запропонованій ним редакції.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.02.2016, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2018, первісний позов задоволено частково; стягнуто з ПрАТ "ФК "Чорноморець" на користь АТ "Сбербанк" 36 773 937, 32 дол. США заборгованості за тілом кредиту, що у гривневому еквіваленті на день прийняття рішення становить 951 613 775,00 грн., 5 578 283, 28 дол. США процентів за користування кредитом з 15.07.2014 по 02.11.2015, що станом на день прийняття рішення становить 144 350 908, 88 грн; пеню за прострочення сплати процентів та кредиту у розмірі 20 000 000 грн та 182 700,00 грн судового збору; в решті первісного позову відмовлено; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 касаційну скаргу ПрАТ "ФК "Чорноморець" задоволено частково та постановлено:

"Змінити мотивувальні частини рішення Господарського суду Одеської області від 09.02.2016 та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 у справі № 916/4693/15 в частині позовних вимог про стягнення 36 773 937,32 дол. США заборгованості за кредитною лінією шляхом їх викладення в редакції цієї постанови. Змінити резолютивну частину рішення Господарського суду Одеської області від 09.02.2016, залишену без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2018, у справі №916/4693/15 в частині задоволення позову про стягнення 36 773 937,32 дол. США заборгованості за тілом кредиту, що у гривневому еквіваленті станом на день ухвалення рішення становило 951613,775 грн, та викласти її у наступній редакції: "Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Футбольний клуб "Чорноморець" на користь Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" 36 773 937,32 дол. США заборгованості за кредитом, 148 016,10 грн. судового збору.

Рішення Господарського суду Одеської області від 09.02.2016 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 у справі №916/4693/15 скасувати в частині позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитною лінією, пені за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитною лінією та за прострочення сплати відсотків за користування кредитною лінією та стягнення 34 683,90 грн. судового збору. Справу № 916/4693/15 в частині позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитною лінією, пені за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитною лінією та за прострочення сплати відсотків за користування кредитною лінією передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області. У решті рішення Господарського суду Одеської області від 09.02.2016 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 у справі № 916/4693/15 залишити без змін."

Таким чином, предметом нового судового розгляду були позовні вимоги про стягнення:

6 597 738,53 дол. США процентів за користування кредитною лінією, нарахованих за період з 15.07.2014 по 02.11.2015;

46 608 814,15 грн пені, з яких: 16 637 067,93 грн - пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією, нарахованої за період з 31.12.2014р. по 30.06.2015; 29 971 746,22 грн - пені за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитною лінією, нарахованої за період з 31.12.2014 по 30.06.2015.

Поряд з цим, ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.01.2021 у справі № 916/3704/20, серед іншого, відкрито провадження у справі про банкрутство ПрАТ "ФК "Чорноморець".

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.01.2021 прийнято справу № 916/4693/15 до провадження новим складом суду для її розгляду в межах справи № 916/3704/20 про банкрутство ПрАТ "ФК "Чорноморець" у порядку статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.05.2021 у справі №916/3704/20 (916/4693/15):

- провадження у справі в частині стягнення частини процентів за користування кредитом в сумі 4 156 357, 70 доларів США закрито;

- позов задоволено частково; стягнуто з ПрАТ "ФК "Чорноморець" на користь АТ "Сбербанк" пеню за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитною лінією за період з 03.02.2015 по 30.06.2015 в сумі 12 389 883,96 грн, пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією за період з 03.02.2015 по 30.06.2015 в сумі 7 557 889,86 грн та судовий збір в сумі 34 683,90 грн; всього 19 982 457, 72 грн;

- у решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду щодо відмови у стягненні частини процентів за користування кредитом мотивовано помилковим визначенням періоду, а відтак, і розміру їх нарахування. За власним розрахунком суду першої інстанції, сума процентів за користування кредитом за період з 15.07.2014 по 08.07.2015 включно складає 4 156 357,70 доларів США. Водночас встановивши, що зазначений розмір відсотків входить в суму відсотків, які є погашеними за рахунок предмету іпотеки, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в цій частині на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з огляду на відсутність предмету спору.

У частині стягнення пені місцевий господарський суд, оцінивши у порядку статей 86,104 ГПК України висновки судово-економічної експертизи №3267/3268 від 07.09.2016 (з додатком від 19.10.2019), визнав обґрунтованим нарахування та обчислення пені за період з 03.02.2015 по 30.06.2015 за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією на суму 15 115 779,72 грн та за прострочення сплати загальної заборгованості на суму 24 779 767,93 грн.

Судом враховано, що застосування надмірних санкцій до ПрАТ "ФК "Чорноморець" може значно ускладнити діяльність цього підприємства, а також взято до уваги факт відкриття ухвалою від 11.01.2021 провадження у справі №916/3704/20 про банкрутство ПрАТ "ФК "Чорноморець" та встановлення судом ознак його неплатоспроможності. Тож, виходячи з збалансованості інтересів обох сторін та керуючись приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини першої статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суд першої інстанції вирішив за правомірне зменшити нараховані позивачем штрафні санкції у виді пені до 7 557 889,86 грн (за прострочення сплати процентів за користування кредитом) та до 12 389 883,96 грн (за прострочення сплати загальної заборгованості).

Постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 апеляційну скаргу АТ "Сбербанк" залишено без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2021 у справі залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог АТ "Сбербанк" саме у зазначеному розмірі, ураховуючи: (1) період нарахування відсотків за користування кредитом та їх погашення за рахунок предмету іпотеки, (2) погоджений умовами договору (договорів про внесення змін) період нарахування пені, (3) необхідність зменшення нарахованих штрафних санкцій (пені) та дискрецію суду у вирішенні цього питання.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Акціонерне товариство "Міжнародний резервний банк" (стара назва АТ "Сбербанк"; далі - АТ "МР банк", скаржник) подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2021 та постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 у справі скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржник вказав обставини, визначені пунктами 1, 2, 3 та 4 частини другої статті 287 ГПК України, що полягають у такому:

- не врахуванні судами попередніх інстанцій правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №5017/1987/2012, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16;

- не застосуванні судами правової позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеної у постановах від 16.01.2019 у справах №373/2054/16-ц, №464/3790/16-ц;

- залишенні поза увагою правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, відповідно до пункту 123 якої нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів;

- необхідності відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду про застосування норм права щодо відсутності у кредитодавця права нараховувати передбачені договором проценти протягом усього фактичного строку користування кредитом, викладених у постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц, від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц, від 10.04.2019 у справі №461/10610/13-ц, від 03.07.2019 у справі №1519/2-3165/11, від 23.10.2019 у справі №723/304/16-ц, від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, оскільки такі (висновки) є помилковими, необґрунтованими, неефективними та незбалансованими;

- відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 1056-1 ЦК України, з урахуванням змісту частини другої статті 1054 цього Кодексу та суті кредитного договору, в кредитних правовідносинах в частині підстав, умов та права нараховувати передбачені договором проценти в межах строку кредитування чи після його завершення; співвідношення та конкуренції положень статті 1056-1 та статей 1048, 1050 ЦК України; можливості застосування статей 1048, 1050 ЦК України при наявності спеціальної норми щодо нарахування процентів за договорами кредитування (статті 1056-1 ЦК України);

- порушенні норм процесуального права (статтей 75, 76, 79 ГПК України) внаслідок неврахування преюдиційних обставин, установлених у рішенні Господарського суду Одеської області від 25.03.2019 у справі №916/1031/16, ухвалі Господарського суду Одеської області від 11.03.2019 у справі №916/3200/17, ухвалі Господарського суд Одеської області від 11.12.2017 у справі №916/1950/16, рішенні Господарського суду Одеської області від 15.01.2019 у справі №916/4525/15;

- порушенні судами попередніх інстанцій норм процесуального права у питанні зменшення суми пені.

Скаржником додатково подано пояснення, що містять посилання на висновки Конституційного Суду України у рішенні № 6-р(II)/2022 від 22.06.2022 у справі № 3-188/2020(455/20), за якими приписи частини другої статті 625, першого речення частини першої статті 1050 та частини першої статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (частина перша статті 622 Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов`язань за договором у натурі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Учасники справи не скористались своїм процесуальним правом щодо подання відзиву на касаційні скарги, що, відповідно до положень частини третьої статті 295 ГПК України, не перешкоджає перегляду судових рішень у касаційному порядку.

Водночас, відповідачем подано до суду письмові пояснення, за змістом яких ПрАТ "ФК "Чорноморець" заперечує проти доводів касаційної скарги, вказує, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду вмотивовано прийняті на підставі вказівок Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 18.09.2020 у цій справі, та з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень статей 625 та 1048 ЦК України, наведених у постановах від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, від 28.03.2018 у справі №444/9519/12.

Стверджує про те, що за результатом розгляду справи №910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від своїх висновків, викладених у вищенаведених постановах.

Касаційне провадження

11.01.2022 до касаційного суду надійшла касаційна скарга АТ "МР банк".

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Ткаченко Н.Г., Жуков С.В., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 11.01.2022.

Ухвалою Верховного Суду від 31.01.2022 касаційну скаргу АТ "МР банк" залишено без руху; надано скаржнику строк для усунення недоліків.

На виконання вимог зазначеної ухвали до касаційного суду 16.02.2022 надійшло клопотання про усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 01.04.2022, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "МР банк" на рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2021 та постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 у справі №916/3704/20(916/4693/15), призначено її до розгляду на 01.06.2022 о 11:00 год.

Ухвалою Верховного Суду від 23.05.2022 задоволено клопотання АТ "МР банк" про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалами Верховного Суду від 01.06.2022 та 15.06.2022 оголошувалась перерва у судовому засіданні у справі з розгляду касаційної скарги АТ "МР банк", востаннє - до 13.07.2022 о 11:45 год.

У зв`язку із відпусткою судді Ткаченко Н.Г., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Жуков С.В., Банасько О.О., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.07.2022.

Ухвалами Верховного Суду від 13.07.2022 та 27.07.2022 оголошувалась перерва у судовому засіданні у справі з розгляду касаційної скарги АТ "МР банк", востаннє - до 10.08.2022 о 11:45 год.

У зв`язку із відпусткою судді Банаська О.О., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Жуков С.В., Ткаченко Н.Г., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2022.

Ухвалою Верховного Суду від 04.08.2022 задоволено заяву Публічного акціонерного товариства "Чорноморська транспортна компанія" (далі ПАТ "Чорноморська транспортна компанія") про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Верховного Суду від 10.08.2022 зупинено касаційне провадження у справі № 916/3704/20(916/4693/15), відкрите за касаційною скаргою АТ "МР банк" на рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2021 та постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 14.12.2021, до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/4518/16, виготовлення та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.

Ухвала суду мотивована тим, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29.06.2022 передав справу № 910/4518/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, визначених положеннями частини п`ятої статті 302 ГПК України, та з урахуванням різного підходу щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, які виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, що за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, свідченням чого є висновки про застосування норм права, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 та у постанові від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, а також беручи до уваги тлумачення Конституційним Судом України припису першого речення частини першої статті 1050 ЦК України. При цьому правовідносини у справах № 910/4518/16 та № 916/3704/20 (916/4693/15) є подібними, оскільки стосуються питання порядку та строку нарахування процентів за користування кредитом.

За результатом касаційного перегляду справи №910/4518/16 Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову від 05.04.2023, повний текст якої було оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 19.04.2023.

У зв`язку із закінчення терміну повноважень судді Ткаченко Н.Г., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Картере В.І., Жуков С.В., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.04.2023.

Ухвалою Верховного Суду від 27.04.2023 поновлено касаційне провадження у справі №916/3704/20(916/4693/15) за касаційною скаргою АТ "МР банк"; призначено її до розгляду на 24.05.2023 року о 10:45 год.

Ухвалою Верховного Суду від 22.05.2023 задоволено заяву ПАТ "Чорноморська транспортна компанія" про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Верховного Суду від 24.05.2023 оголошено перерву у судовому засіданні у справі з розгляду касаційної скарги АТ "МР банк" до 07.06.2023 о 11:30 год.

У зв`язку із відпусткою судді Жукова С.В., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Картере В.І., Погребняк В.Я., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2023.

У судовому засіданні 07.06.2023 взяв участь у режимі відеоконференції представник ПАТ "Чорноморська транспортна компанія", який надав пояснення у справі. Інші учасники справи явку повноважних представників не забезпечили, про час та дату судового засідання були повідомлені належним чином.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання з розгляду касаційної скарги не є обов`язковою за законом і не визнавалася такою судом, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників учасників судового процесу, які не з`явилися.

Установлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

15.07.2011 між Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії" (Банк), правонаступником якого є АТ "Сбербанк" (нова назва - АТ "МР банк"), та ПрАТ "ФК "Чорноморець" (Позичальник) було укладено Кредитний договір (договір про відкриття кредитної лінії № 14-В/11/44/ЮО), який було викладено у новій редакції згідно із договором про внесення змін №6 від 26.04.2013.

Згідно умов Кредитного договору у зазначеній його редакції:

- Банк відкриває Позичальнику невідновлювальну кредитну лінію в доларах США, що надалі іменується "кредитна лінія", та на підставі додаткових угод до цього Договору окремими частинами (траншами) надає Позичальнику кредитні кошти (надалі - Кредит) у порядку і на умовах, визначених цим Договором. Позичальник, у свою чергу, зобов`язується використати Кредит на цілі, зазначені у пункті 1.5 цього Договору, своєчасно та у повному обсязі сплачувати Банку проценти за користування Кредитом, а також повернути Банку Кредит у терміни, встановлені цим Договором та/або додатковими угодами до цього Договору, та виконати інші умови цього Договору (пункт 1.1 з урахуванням договору про внесення змін №11 від 31.03.2014);

- пунктом 1.2 сторонами було визначено ліміт кредитної лінії (графік погашення кредиту);

- останній день дії Кредитної лінії 30.06.2018 (пункт 1.4);

- Кредит надається для фінансування витрат, пов`язаних з проведенням реконструкції центрального стадіону Чорноморець, за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/20 та поповнення обігових коштів (пункт 1.5);

- Позичальник зобов`язується сплачувати Банку за користування кредитом проценти у розмірі, передбаченому договором/відповідною додатковою угодою. Проценти нараховуються на загальну суму заборгованості за кредитною лінією в валюті заборгованості (пункт 6.1);

- нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку 360 днів у році - для кредиту, наданого Позичальнику в іноземній валюті, та фактичної кількості днів у році для кредиту, наданого Позичальнику в національній валюті. Нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі. День повернення кредиту не враховується при нарахуванні процентів (пункт 6.2);

- проценти, нараховані відповідно до п.п. 6.1. - 6.2. цього договору, Позичальник зобов`язаний сплачувати щомісяця не пізніше трьох робочих днів, наступних за днем закінчення періоду. При цьому під періодом сторони в цій ст.6 договору розуміють кожний з періодів, який починається з того числа місяця, в якому був укладений цей договір (реквізит договору дата, вказаний в верхньому правому куті на першій сторінці договору), і закінчуються в день, що передує такому числу наступного (відповідного) місяця (т.ч. проценти за кредитом за такий день нараховуються (пункт 6.3);

- проценти, нараховані за період, в якому відповідно до пункту 1.4. цього договору Позичальник зобов`язаний повністю повернути кредит банку, повинні бути сплачені не пізніше дня, передбаченого для повернення кредиту (пункт 6.4);

- Позичальник зобов`язується здійснювати часткове повернення кредиту, наданого в межах встановленого ліміту кредитної лінії, таким чином, щоб загальна заборгованість за кредитною лінією не перевищувала відповідного розміру ліміту кредитної лінії, визначеного в п. 1.2 цього договору, станом на відповідну дату, з якої ліміт кредитної лінії зменшується (пункт 8.1 в редакції договору про внесення змін №11 від 31.03.2014);

- Банк має право в односторонньому порядку вимагати від Позичальника дострокового повернення повної суми заборгованості за цим договором, зокрема, у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником будь-якого із своїх зобов`язань, передбачених цим договором, а також по іншим договорам (в т.ч., але не виключно по кредитним договорам, договорам про відкриття кредитних ліній) і/або договорам поруки і/або договорам про надання банківських гарантій/ контр гарантій /акредитивів тощо, які укладені або будуть укладені протягом дії цього договору між Позичальником і Банком, а також по платіжним зобов`язанням перед Банком та/або третіми особами по оплаті векселів, погашенню облігацій, виплаті купонного доходу, інших фінансових зобов`язань, тощо, у сумі, що перевищу 5% (п`ять процентів) від балансової вартості активів Позичальника у відповідності з бухгалтерською звітністю на останню звітну дату), які виникли (можуть виникнути) протягом строку дії цього Договору) (підпункт д) пункту 8.3);

- у разі, якщо Банк використовує своє право щодо вимоги в односторонньому порядку дострокового повернення повної суми заборгованості за цим договором, то він зобов`язаний в письмовій формі повідомити про це Позичальника, із зазначенням у відповідній вимозі повної суми заборгованості, а Позичальник зобов`язаний здійснити усі платежі за цим договором на користь Банку (при цьому строкові платежі проценти, комісії, пені тощо повинні бути сплачені з урахуванням строку , що минув з дати, на яку Банк здійснив розрахунок заборгованості за цим договором і по дату повернення повної суми заборгованості за цим договором) в строк не пізніше 10 робочих днів з дня відправлення Банком такого повідомлення (вимоги) (абзац перший пункту 8.4).

За результатом аналізу наведених умов суди виснували про укладення між сторонами кредитного договору в порядку статті 1054 ЦК України.

Суди встановили, що позивач свої зобов`язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, видавши відповідачу в межах ліміту кредитної лінії кредитні кошти у розмірі 45 968 758,67 доларів США, що підтверджується наявними в матеріалах справи меморіальними ордерами. Відповідачем повернуто кредит лише частково на суму 9 194 821.35 доларів США, що підтверджується наявними в матеріалами справи платіжними дорученнями.

Таким чином, непогашена сума кредиту станом на день розгляду справи становить 36 773 937,32 доларів США, яка була стягнута з відповідача на користь позивача постановою Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у цій справі.

Щодо вимог про стягнення відсотків за користування кредитом

Судами з`ясовано, що не заперечувалося сторонами при судовому розгляді, останнє погашення тіла кредиту було здійснено відповідачем 29.01.2015. Доказів подальшої сплати коштів та зниження ліміту кредитної лінії відповідно до пункту 1.2 Кредитного договору матеріали справи не містять, що однозначно свідчить про наявність відповідного порушення умов цього Договору.

23.06.2015 за вих. № 5828/5/28-2 позивачем на підставі пункту 8.3 Кредитного договору на адресу ПрАТ "ФК "Чорноморець" було направлено повідомлення-вимогу про дострокове повернення повної суми заборгованості за Кредитним договором.

У вказаній вимозі позивач вимагав від відповідача сплатити наявну заборгованість у розмірі 41 116 207, 69 доларів США та 41 787 909,68 грн, а також зауважував, що строкові платежі - проценти, комісійні винагороди, пені тощо повинні бути сплачені з урахуванням строку, що минув з дати, на яку Банк здійснив розрахунок заборгованості за кредитним договором і по дату повернення повної суми заборгованості за кредитним договором в строк не пізніше 10 робочих днів з дня відправлення цієї вимоги повідомлення.

Про факт відправлення повідомлення-вимоги та розрахунку заборгованості, доданого до повідомлення, свідчить наявний в матеріалах справи опис вкладення в цінний лист від 23.06.2015 та фіскальний чек за № 0644 від 23.06.2015.

У повідомленні-вимозі №5528/5/28-2 було встановлено, що зобов`язання ПрАТ "ФК "Чорноморець" з погашення кредиту повинно бути здійснено в строк не пізніше 10 (десяти) робочих днів з дня відправлення Банком такого повідомлення (вимоги).

Керуючись положеннями статей 251-253 ЦК України, строк на виконання ПрАТ "ФК "Чорноморець" вимоги Банку про дострокове повернення заборгованості за Кредитом розпочав перебіг 24.06.2015 (на наступний день після відправлення Банком повідомлення - вимоги №5828/5/28-2).

За правилами обчислення строків, встановлених статтями 251-254 ЦК України, ураховуючи положення про п`ятиденний робочий тиждень та правила перенесення вихідних днів (стаття 52 та частина третя статті 67 Кодексу законів про працю України відповідно), останнім 10-ти денним робочим днем добровільного виконання ПрАТ "ФК "Чорноморець" вимоги АТ "Сбербанк" за повідомленням-вимогою №5828/5/28-2 є 08.07.2015 (останній день строку).

Відповідно до статті 253 ЦК України саме з 09.07.2015 (на наступний день після 08.07.2015) АТ "Сбербанк" набуло право вимоги із боржника - ПрАТ "ФК "Чорноморець" щодо сплати повної суми заборгованості за кредитом.

Таким чином, АТ "Сбербанк" скористувалося своїм правом дострокової вимоги виконання ПрАТ "ФК "Чорноморець" зобов`язань за Кредитним договором відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та пункту 8.3 Кредитного договору.

Відтак останнім днем нарахування процентів за користування кредитною лінією є 08.07.2015.

У матеріалах справи міститься наданий позивачем розрахунок заборгованості до повідомлення-вимоги №5828/5/28-2 від 26.06.2015 та розрахунок заборгованості за Кредитним договором із вказівкою розміру процентів. Окрім того, в матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості за Кредитним договором станом на 10.11.2020, у тому числі і розрахунок процентів, доданий до пояснень з урахуванням постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 18.09.2020 у цій справі.

Відповідно до цих розрахунків, позивачем до 24.09.2014 застосовується фіксована процентна ставка 11 % річних, а з 25.09.2014 застосовується змінювана процентна ставка, мінімальний розмір якої 12% річних. За період з 11.02.2015 по 13.03.2015 Банком застосовується процентна ставка у розмірі 14 % річних, а з 14.03.2015 - процентна ставка у розмірі 16%.

За розрахунком позивача, доданим до позовної заяви, розмір відсотків за користування кредитною лінією на 03.11.2015 складає 6 597 738,53 доларів США, відповідні нарахування були здійсненні за період з 15.07.2014 по 02.11.2015.

У свою чергу, відповідачем було надано суду розрахунок процентів за користування кредитною лінією у письмових поясненнях з урахуванням правової позиції Верховного суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.09.2020 у цій справі, за яким сума процентів складає 4 156 357,70 дол. США.

Для перевірки наданих сторонами розрахунків суди з`ясували, що за умовами Кредитного договору в частині врегулювання відсоткової ставки за користування Кредитом:

- тип процентної ставки, яка застосовується в цьому Договорі: з дати укладення цього Договору і до дати, коли розмір загальної заборгованості позичальника за кредитним договором буде дорівнювати розміру ліміту, зазначеному у п.1.2 Кредитного договору, діє змінювана процентна ставка; з дати наступної за датою, коли розмір загальної заборгованості позичальника за Кредитним договором буде дорівнювати розміру ліміту, зазначеному у п.1.2 кредитного договору, на протязі 12 місяців діє фіксована процентна ставка; з дати спливу терміну дії фіксованої процентної ставки і до закінчення кредитного договору дії змінювана процентна ставка (пункт 1.3 в редакції договору про внесення змін №7 від 28.08.2013);

- розмір фіксованої процентної ставки за користування Кредитом, наданим в доларах США, складає: 11 % (одинадцять відсотків) річних (підпункт 1.3.1 пункту 1.3 в редакції договору про внесення змін №7 від 28.08.2013);.

- мінімальний розмір змінюваної процентної ставки встановлюється в розмірі: за користування Кредитом, наданим в доларах США - 12 % (дванадцять процентів) річних (підпункт 1.3.6 пункту 1.3 в редакції договору про внесення змін №7 від 28.08.2013);

- нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку 360 днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в іноземній валюті (згідно з пунктом 6.2 в редакції договору про внесення змін №6 від 26.04.2013);

- у разі, якщо розмір змінюваної процентної ставки за користування кредитом на дату укладання цього договору є нижче мінімального розміру змінюваної процентної ставки (п.1.3.6. Договору), та/або, якщо протягом дії цього договору розмір змінюваної процентної ставки у випадку її зміни на умовах та в порядку, передбаченому цим договором, стане нижче мінімального розміру змінюваної процентної ставки, то з дня (дати), в якому відбулось зазначене зниження й до наступного перегляду базової процентної ставки, застосовується мінімальний розмір змінюваної процентної ставки (п.1.3.6) за користування Кредитом наданим у відповідній валюті (підпункт 1.3.6 пункту 1.3 в редакції договору про внесення змін №7 від 28.08.2013);

- сторони погоджують, що зміна розміру змінюваної процентної ставки внаслідок її перегляду на умовах та в порядку, зазначеному в цьому пункті 1.3 Договору, відбувається автоматично і не потребує укладення між сторонами будь-якої додаткової угоди/договору про внесення змін до цього договору. Про зміну змінюваної процентної ставки, Банк письмово повідомляє Позичальника із зазначенням дати, з якої змінюється змінювана процентна ставка за користування кредитом, але в будь-якому випадку не пізніше ніж за 15 календарних днів до застосування нового розміру змінюваної процентної ставки за користування кредитом. Сторони погодили, що під належним чином зробленим письмовим повідомленням Банком Позичальника про зміну змінюваної процентної ставки за цим договором, сторони вважають повідомлення (з інформацією про новий розмір процентної ставки), зроблене шляхом використання будь-якого методу повідомлення, передбаченого п. 11.9 цього договору (підпункт 1.3.6 пункту 1.3 в редакції договору про внесення змін №7 від 28.08.2013);

З розрахунку судами встановлено, що по 24.09.2014 Банком застосовувалася фіксована процентна ставка - 11% річних, з 25.09.2014 - змінювана процентна ставка, мінімальний розмір якої було погоджено сторонами на рівні 12% річних (п.1.3.6 Кредитного договору), за період з 11.02.2015 по 13.03.2015 - процентна ставка 14%, а починаючи з 14.03.2015 - 16%.

Обґрунтовуючи перше підвищення, позивач посилався на недотримання відповідачем обов`язку надання документів для складання акту звірки за січень 2015 року, відповідальність за що, на думку позивача, передбачена пунктом 6 додатку №1 до договору в редакції від 15.07.2011.

Судами спростовано твердження про чинність вказаного пункту через з`ясування обставин того, що договором про внесення змін № 6 від 26.04.2013 викладено Кредитний договір у новій редакції разом із додатком № 1, який є його невід`ємною частиною. При цьому, обов`язок складання акту звірки передбачено пунктом 2.1 додатку №1 в редакції договору №6, а відповідальність у вигляді підвищення процентної ставки на 2% встановлена пунктом 6.6 Кредитного договору в редакції договору про внесення змін №12 від 30.04.2014. Натомість, зазначений пункт договору у чинній редакції не містить відповідальності за порушення обов`язку складання акту звірки.

Крім того, суди встановили, що в матеріалах справи не міститься доказів повідомлення позичальника про зміну змінюваної процентної ставки за 15 календарних днів до її застосування як то передбачено пунктом 1.3.9 Кредитного договору.

Наступне підвищення було обґрунтовано тим, що відповідач зобов`язувався у термін до 31.12.2014 надати Банку документи, що підтверджують право оренди Товариства з обмеженою відповідальністю "Блек Сі Ріелті Груп" земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. 27, на якій розташована нежитлова будівля літ "А" (1 черга) загальною площею 5281,7 кв.м. з нежитловим приміщенням торгівельного комплексу, що надані банком в іпотеку відповідно до Іпотечного договору від 15.07.2011, однак відповідні дії не були вчиненні.

Суди встановили, що нарахування цих штрафних санкцій (підвищення ставки) Банком поставлено в залежність від обставин, за які Позичальник не відповідає, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Блек Сі Ріелті Груп" є самостійною юридичною особою, що суперечить приписам статті 61 Конституції України стосовно індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

Крім того, пунктом 4 договору про внесення змін № 14 від 30.12.2014 до Кредитного договору сторони домовилися в пункті 2.11 додатку № 1 до Кредитного договору цифри та слова "до 31 грудня 2014р." замінити на цифри та слова "до 30 червня 2015р. "

Повідомлення про зміну змінюваної процентної ставки за користування кредитом у відповідності до умов Кредитного договору мало бути здійснено Банком в будь-якому випадку не пізніше ніж за 15 календарних днів до застосування нового розміру змінюваної процентної ставки за користування кредитом. Проте повідомлення від 27.02.2015 були доставлені відповідачу лише 10.03.2015 та 11.03.2015.

Окрім того, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 у цій справі колегія суддів погодилася з висновком судів попередніх інстанцій про безпідставність розрахунку відсотків за підвищеними ставками: з 11.02.2015 за ставкою 14% та з 14.03.2015 за ставкою 16%, додатково зазначивши, що ці висновки судів відповідачем в касаційній скарзі не оспорюються, іншими учасниками справи не заперечуються.

З урахуванням зазначеного, суди встановили, що Банк безпідставно провів розрахунок відсотків за підвищеними ставками з 11.02.2015 у розмірі 14% та з 14.03.2015 - 16%, з огляду на відсутність визначених Кредитним договором підстав для такого підвищення.

Відтак судами в цілому з`ясовано, що розрахунок суми процентів за користування кредитною лінією слід здійснювати за період з 15.07.2014 по 08.07.2015 включно, при чому у період з 15.07.2014 по 24.09.2014 за ставкою 11 %річних, а з 25.09.2014 по 08.07.2015 за ставкою 12 % річних. Сума кредитних коштів, на яку слід нараховувати проценти, становить 36 972 429,72 доларів США.

Здійснивши власний розрахунок, суди встановили, що сума процентів за користування кредитною лінією за період з 15.07.2014 по 08.07.2015 включно складає 4 156 357,70 доларів США.

Поряд з цим, з`ясовано, що Господарським судом Одеської області прийнято рішення від 17.07.2017 у справі №916/4591/15 (набрало законної сили 31.07.2017) про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Туристично-виробнича фірма "Чорне море" на користь АТ "Сбербанк" заборгованості на підставі Кредитного договору та Договору поруки від 26.04.2013 у розмірі 42352 220,60 доларів США та 45 773 758,97 грн, з яких: 36 773 937,32 доларів США загальної заборгованості за кредитною лінією, 5 578 283,28 доларів США процентів за користування кредитною лінією, що нараховані за період з 15.07.2014 по 02.11.2015, 15 802 012,75 грн пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією, 29 971 746,22 грн пені за прострочення сплати заборгованості за кредитною лінією. На виконання зазначеного рішення видано відповідний наказ. У процедурі виконавчого провадження у відповідності до частини сьомої статті 51 Закону України "Про виконавче провадження" та частини першої статті 49 Закону України "Про іпотеку" АТ "Сбербанк" скористалося своїм правом та в рахунок часткового погашення за Кредитним договором прийняв у власність предмети іпотеки, про що свідчать акти державного виконавця про реалізацію предметів іпотеки №551224343/18; 55124343/18 від 19.01.2018 та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24.01.2018. Так, 19.01.2018 предмети іпотеки було придбано у власність банком, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та оприбутковано на баланс банку шляхом заліку забезпечених вимог в рахунок ціни майна за відповідною вартістю та частково погашено заборгованість ПрАТ "ФК "Чорноморець" перед АТ "Сбербанк" за Кредитним договором в загальній сумі 456 036 000,00 грн (15 846 972,03 доларів США), в тому числі: 5 578 283,28 доларів США - проценти (що нараховані за період з 15.07.2014 по 02.11.2015); 10 268 688,75 доларів США - основна сума боргу (тіло кредиту). Про ці обставини позивач повідомив відповідача у листі від 25.01.2018 №1240/5/28-3.

Ураховуючи наведене та встановлену положенням пункту 9.4 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін №6 від 26.04.2013) черговість погашення заборгованості за рахунок предмету іпотеки, суди встановили, що заборгованість за відсотками за користування кредитною лінією за період з 15.07.2014 по 08.07.2015, включно у сумі 4 156 357,70 доларів США, є погашеною.

Щодо вимог про стягнення пені

Суди встановили, що порушення позичальником умов Кредитного договору щодо своєчасної сплати суми кредиту та процентів за користування кредитними коштами тягне за собою обов`язок позичальника сплатити кредитору пеню.

Згідно пункту 10.1 Кредитного договору, за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за цим договором Позичальник зобов`язаний сплачувати Банку у відповідності до вимог чинного законодавства України пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який стягується пеня від простроченої суми за кожен день прострочення: а) за прострочення строку/ів сплати повернення кредиту/частини кредиту; б) за прострочення строку/ів сплати процентів за користування кредитом, які визначені ст. 6 цього договору; в) за прострочення строку/ів сплати процентів за користування кредиту, наданого Позичальникові в національній валюті. Для розрахунку пені приймається 360 днів у році - для кредиту, наданого Позичальнику в іноземній валюті та, фактично, кількості днів у році - для кредиту, наданого Позичальникові в національній валюті.

Нарахування пені, яка передбачена цим договором, починається з першого дня прострочення виконання зобов`язання, зазначеного в п. 10.1 цього договору, і припиняється в момент виконання Позичальником зобов`язання, за несвоєчасне виконання якого така пеня була застосована до Позичальника. При цьому останнім днем нарахування пені є день фактичного погашення заборгованості, в зв`язку з виникненням якої нараховувалась пеня. Пеня, зазначена в п. 10.1 цього Договору, повинна сплачуватись банку в строк не пізніше наступного робочого дня з дня її накладення/нарахування (пункт 10.2 Кредитного договору).

Вирішуючи питання щодо правомірності стягнення пені, судами оцінено договір №14 від 30.12.2014 на предмет його чинності, оскільки від дати втрати ним чинності безпосередньо залежить період нарахування пені за порушення грошового зобов`язання.

Так, 30.12.2014 між сторонами було укладено черговий договір про внесення змін № 14 до Кредитного договору, згідно якого:

- сторони домовились доповнити пункт 6.3 статті 6 "Проценти за користування кредитом" Кредитного договору підпунктом 6.3.1 наступного змісту: "6.3.1 Проценти нараховані за період з 15.07.2014 року по 14.03.2015 року підлягають сплаті в строк до 01.04.2015." (пункт 2);

- сторони домовились доповнити статтю 7 "Контроль за фінансовим станом і діяльністю Позичальника" Кредитного договору пунктом 7.8 наступного змісту: "7.8 Починаючи з 01.01.2015 року Позичальник зобов`язаний забезпечити щомісячні надходження орендних/суборендних платежів за договорами, майнові права на отримання виручки за якими передані в заставу Банку згідно підпунктами „н" - „у" п. 2.1. Кредитного договору, у сумі не меншій ніж 8 895 432,20 (вісім мільйонів вісімсот дев`яносто п`ять тисяч чотириста тридцять дві) гривні 20 копійок." (пункт 3);

- цей Договір про зміни №14 укладений із скасувальною обставиною відповідно до ст. 212 ЦК України, в зв`язку з чим умови, викладені в цьому Договорі про зміни №14, втрачають чинність в разі невиконання Позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених пп. 1,3,5,8,9 цього Договору про зміни (пункт 13).

Суди встановили, що скасувальна обставина мала місце 31.01.2015, однак, враховуючи норми частини п`ятої статті 254 ЦК України (якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день), останнім днем строку виконання зобов`язання було 02.02.2015, а договір №14 втратив чинність, відповідно, 03.02.2015.

З наведеного суди встановили необґрунтованість нарахування пені за несплату процентів та недотримання графіку погашення кредиту, встановленого договором №12 до 03.02.2015, адже до втрати чинності договору про внесення змін №14 від 30.12.2014, строк сплати процентів, нарахованих за період з 15.07.2014 по 14.03.2015, припадав на 01.04.2015. Договір №14 втратив чинність 03.02.2015, а тому й умови підпункту 6.3.1. пункту 6.3. Кредитного договору про відстрочення сплати процентів, що нараховані за період з 15.07.2014 по 14.03.2015, втратили чинність 03.02.2015.

Сторони у договорі (пункт 10.2), користуючись наданим нормами частини шостою статті 232 ГК України правом, по іншому врегулювали період нарахування пені, не обмежуючи його 6 місяцями.

Таким чином, судами встановлено, що пеня підлягає нараховуванню у строк з 03.02.2015 до 30.06.2015 (кінцева дата нарахування пені, визначена самим позивачем).

З огляджу на вищевизначений строк нарахування пені та висновки судової-експертизи № 3267/3268 від 07.09.2016 (з додатком від 19.10.2019), судами встановлено, що пеня за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитною лінією ("тіло кредиту") за період з 03.02.2015 по 30.06.2015 складає 24 779 767,93 грн; пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією за період з 03.02.2015 по 30.06.2015 складає 15 115 779,72 грн.

Поряд з цим, суди з`ясували, що стягнення з відповідача пені у вищезазначеній сумі, з урахуванням істотного збільшення подвійної облікової ставки НБУ та відповідного істотного збільшення розміру відповідальності боржника, спотворить дійсне правове призначення неустойки, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання, стягнення штрафних санкцій перетвориться на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором, що не відповідає вимогам справедливості, добросовісності та розумності.

Наведене свідчить про те, що нарахована позивачем неустойка у зазначеному розмірі не відповідає наслідкам порушення відповідачем зобов`язань за договором, адже позивачем не було підтверджено, окрім наявності невиконаних зобов`язань за кредитним договором, понесення ним інших збитків.

Крім того, застосування надмірних санкцій до ПрАТ "ФК "Чорноморець" може значно ускладнити діяльність цього підприємства, виходячи із показників, доданих відповідачем до матеріалів справи. При цьому на момент розгляду справи у суді першої інстанції було відкрито провадження у справі №916/3704/20 про банкрутство ПрАТ "ФК "Чорноморець" ухвалою господарського суду від 11.01.2021 та встановлено судом ознаки неплатоспроможності боржника.

Керуючись викладеними вище обставинами, приймаючи до уваги причини виникнення заборгованості, а також те, що наявність будь-яких збитків, викликаних простроченням відповідача, позивачем не доведена та подібні вимоги ним не заявлялися, а також з урахуванням того, що таке стягнення може вплинути негативно на здійснення господарської діяльності підприємства, перешкоджати відновленню його платоспроможності (господарським судом підприємство визнано неплатоспроможним та відкрито провадження у справі про банкрутство), враховуючи інтереси обох сторін, колегія суддів апеляційного суду погодилася з судом першої інстанції та вважала, що у цьому випадку наявні виключні обставини, які дозволяють зменшити пеню.

Установлені обставини та необхідність збалансованості інтересів обох сторін послугували зменшенню судами в порядку частини третьої статті 551 ЦК України, частини першої статті 233 ГК України нарахованих позивачем штрафних санкцій у вигляді пені на 50%.

Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи в межах підстав оскарження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Предметом нового розгляду у цій справі були позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитом та в частині стягнення пені (за прострочення сплати процентів та окремо за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитною лінією).

Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.09.2020, серед іншого, зазначив таке:

- висновки судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом не відповідають висновкам Верховного Суду (правовій позиції щодо застосування частини першої статті 1050 та статі 625 ЦК України у їх взаємозв`язку, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16);

- суди не надали належну правову оцінку повідомленню-вимозі Банку №5828/5/28-2 від 23.06.2015, надісланому Позичальнику, у відповідності до зазначених вище правових висновків Великої Палати Верховного Суду, не встановили як змінилися умови виконання основного зобов`язання Позичальника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом за зазначеним повідомленням-вимогою Банку, зокрема як змінилися строк дії кредитної лінії, термін повернення кредиту, строк дії договору, у який строк та до якого терміну Позичальник мав виконати свої зобов`язання з повернення повної суми заборгованості за Кредитним договором за цим повідомленням-вимогою та чи закінчився та якщо закінчився, то коли, строк кредитування, тобто строк протягом якого Позичальник законно користувався позиченими коштами та мав сплачувати відсотки за користування кредитом відповідно до умов Кредитного договору та частини першої статті 1048 ЦК України, а з якого моменту розпочав свій перебіг строк протиправного користування Позичальником кредитними грошовими коштами, яке підпадає під дію положень статті 625 ЦК України;

- суди не перевірили належним чином наданий позивачем суду розрахунок відсотків за користування кредитом, не перевірили правильність періоду нарахованого та заявленого позивачем до стягнення розміру процентів за користування кредитними коштами відповідно до зазначених вище висновків Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 1050 та статі 625 ЦК України у їх взаємозв`язку, не з`ясували чи відповідає проведений позивачем розрахунок відсотків за користування кредитом зазначеним нормам матеріального права;

- об`єднана палата Касаційного господарського суду вважає передчасними висновки судів в частині позовних вимог про стягнення пені, нарахованої за прострочення сплати процентів за користування кредитної лінією, оскільки суди не дослідили належним чином період, за який, та зокрема до якого терміну, підлягає нарахуванню пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією з урахуванням правових висновків Верховного Суду про можливість нарахування відсотків за користування кредитом лише до закінчення терміну кредитування. Разом з цим оскільки заявлений до стягнення розмір пені за прострочення виконання зобов`язань з повернення кредиту та зі сплати відсотків за користування кредитом був зменшений судами попередніх інстанцій сукупно за обома зобов`язаннями, без поділу їх на окремі вимоги, суд касаційної інстанції вважає за доцільне скасувати оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог про стягнення пені, нарахованої як за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією, так і за прострочення виконання зобов`язань з повернення кредиту з передачею справи в цій частині на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Ураховуючи наведені норми та вказівки Верховного Суду за новим розглядом справи суд першої інстанції, висновки якого повністю підтримав апеляційний господарський суд, керувався таким.

Відповідно до частин першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що у разі якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Частиною першої статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Водночас, за частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Аналогічні висновки щодо застосування статей 625 та 1048 ЦК України у їх взаємозв`язку викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16.

Наведені вище (у описовій частині цієї постанови) фактичні обставини свідчать про те, що за новим розглядом справи судами попередніх інстанцій враховано, що пред`явлення АТ "Сбербанк" вимоги про дострокове виконання зобов`язань за Кредитним договором в порядку частини другої статті 1050 ЦК України мало наслідком припинення права останнього нараховувати передбачені цим Договором відсотки за користування кредитом після настання терміну повернення, який зазначений у відповідному повідомленні-вимозі.

Ураховуючи зазначене, суди визнали обґрунтованим нарахування відсотків за правомірне користування кредитними коштами за період з 15.07.2014 до 08.07.2015 дати останнього 10-ти денного робочого дня добровільного виконання ПрАТ "ФК "Чорноморець" вимоги АТ "Сбербанк" (№5828/5/28-2) про дострокове виконання зобов`язань.

Також судами перевірено правомірність розрахунку відсотків за користування кредитом у частині застосування Банком процентних ставок у відповідності до умов Кредитного договору з урахуванням внесених змін до нього.

Установивши період нарахування заявлених до стягнення відсотків за користування кредитом та їх розмір, суди попередніх інстанцій визначили й розмір пені за прострочення сплати цих відсотків та, окремо, пені за прострочення виконання зобов`язань з повернення кредиту.

Верховний Суд вважає, що покладені в основу оскаржуваних судових рішень висновки судів першої та апеляційної інстанцій за результатом нового розгляду справи загалом узгоджуються з наведеними у постанові від 18.09.2020 (якою ця справа направлялась на новий розгляд) вказівками Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у тому числі щодо необхідності урахування правових позицій Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень статей 625 та 1048 ЦК України, викладених у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16.

Тобто, доводи скаржника, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, не знаходять свого підтвердження.

Крім того, висновки судів попередніх інстанцій у повній мірі відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16, у якій досліджувалось питання різного підходу щодо визначення періоду нарахування процентів за користування кредитом, застосованого (підходу) у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 та від 18.01.2022 у справі №910/17048/17.

Так, у вказаній постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16, касаційне провадження до розгляду якої зупинялось у цій справі №916/3704/20(916/4693/15), Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 зазначила про відсутність підстав для відступу від наведених висновків, викладених раніше у її постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові також зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за "користування кредитом", так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя) (пункт 117 постанови).

Крім того, викладений в пункті 123 постанови від 18.01.2022 у справі №910/17048/17 висновок в частині твердження, що: "нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів", Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 уточнила таким: "у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором" (пункт 141 постанови).

За змістом пунктів 142-145 цієї ж постанови зазначено, що наведене у Рішенні Конституційного Суду України від 22.06.2022 у справі № 3-188/2020(455/20) обґрунтування (що приписи частини другої статті 625 ЦК України, першого речення частини першої статті 1050 ЦК України та частини першої статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (частина перша статті 622 цього Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов`язань за договором у натурі) збігається з висновками Великої Палати Верховного Суду. Саме тому, що приписи частини другої статті 625 та частини першої статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом відносини, які не є взаємовиключними, кредитор після прострочення повернення кредиту може вимагати як сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання (які нараховуються за статтею 625 ЦК України як наслідок неправомірної поведінки боржника), так і сплати кредиту та процентів за наданий кредит, нарахованих до настання строку повернення кредиту (які нараховуються за статтею 1048 ЦК України як наслідок правомірної поведінки сторін).

Вказане свідчить про послідовну та сталу правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статей 625 та 1048 ЦК України у питанні можливості нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування, зокрема й після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове його погашення.

Наведеним також спростовуються посилання скаржника на Рішення Конституційного Суду України від 22.06.2022 у справі № 3-188/2020(455/20), обґрунтування якого, за висновками Великої Палати Верховного Суду (пункт 143 постанови від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16), збігається з її правовою позицією щодо застосування вказаних правових норм.

Колегія судів касаційного суду акцентує, що за змістом статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

З огляду на зазначене та те, що Велика Палата Верховного Суду вкотре підтримала свою правову позицію у питанні нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування, суд касаційної інстанції за розглядом цієї справи не вбачає підстав для відступу від висновків Верховного Суду щодо застосування норм права щодо відсутності у кредитодавця права нараховувати передбачені договором проценти протягом усього фактичного строку користування кредитом, викладеного у постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц, від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц, від 10.04.2019 у справі №461/10610/13-ц, від 03.07.2019 у справі №1519/2-3165/11, від 23.10.2019 у справі №723/304/16-ц, від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц.

Таким чином, касаційний суд відхиляє доводи скаржника про необхідність відступу від наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду, як і аргументи про їх помилковість, необґрунтованість, неефективність та незбалансованість.

При цьому суд повторно акцентує, що провадження у цій справі зупинялось до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/4518/16, у якій досліджувалось питання необхідності відступу від власних правових висновків про застосування норм права, з якими не погоджується скаржник. Водночас сама лише незгода скаржника з позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду в своїх постановах, не підтверджує наявності підстав для повторного направлення справи до Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від власної сформованої сталої позиції.

Посилання скаржника на правовий висновок, викладений в пункті 123 постанови від 18.01.2022 у справі №910/17048/17, Верховний Суд вважає неприйнятним, оскільки, як зазначено вище, така правова позиція є неактуальною, внаслідок уточнення, відповідно до пункту 141 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16.

Аргументи скаржника щодо порушення судами попередніх судових інстанцій вимог статті 75 ГПК України внаслідок неврахування преюдиційних обставин, установлених у судових рішеннях у справах №916/1031/16, №916/3200/17, №916/1950/16, №916/4525/15, судом не приймаються до уваги, оскільки скаржник посилається саме на правову оцінку судів у перелічених справах щодо можливості нарахування процентів після направлення вимоги про дострокове погашення кредиту, яка (оцінка) згідно вимог частини сьомої статті 75 ГПК України не є обов`язковою для господарського суду у розгляді іншої справи. Крім того, така правова оцінка суперечить обов`язковим для врахування правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у вище перелічених постановах.

Щодо аргументів скаржника про відсутність висновку Верховного Суду про застосування положень статті 1056-1 ЦК України з урахуванням змісту частини другої статті 1054 цього Кодексу та суті кредитного договору, співвідношення та конкуренції положень статті 1056-1 та статей 1048, 1050 ЦК України колегія судді враховує таке.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин правильно застосовано зазначені в оскаржуваних судових рішеннях норми матеріального права (статті 1048, 1050 ЦК України), що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах. Натомість, скаржником не доведено необхідності застосування положень статті 1056-1 ЦК України у питанні нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування з огляду на підстави виникнення цього спору та встановлені судами фактичні обставини справи щодо пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд зазначає про недоведеність скаржником необхідності надання висновку Верховного Суду в цій справі та неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права. Отже, вищевказані доводи скаржника про наявність передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження є необґрунтованими, а наявність такої виключної підстави для касаційного перегляду судового рішення є недоведеною.

Не вбачає колегія суддів і підстав вважати, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій не було враховано висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постановах від 16.01.2019 у справах №373/2054/16-ц, №464/3790/16-ц, адже зміст таких висновків повністю узгоджується із здійсненим судами правозастосуванням.

Касаційний суд також відхиляє з підстав необґрунтованості аргументи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права у питанні зменшення суми пені, що пояснюється таким.

Частина третя статті 551 ЦК України передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Згідно вимог частини другої цієї статті у разі, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Поряд з цим, досліджуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру штрафних санкцій, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 висловила правову позицію щодо застосування норм статей 233 ГК України та 625 ЦК України, які носять універсальний характер, та дійшла висновку, що суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Тобто, таке право (на зменшення розміру, зокрема, неустойки, у т.ч. пені, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності) перебуває у межах дискреції суду (судового розсуду).

За змістом оскаржуваних судових рішень у цій справі, суди попередніх інстанцій встановили наявність істотних обставин та необхідність урахування інтересів боржника, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, з огляду на що, керуючись дискреційними повноваженнями, дійшли висновку про зменшення суми пені на 50 %, що узгоджується з вимогами частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.

Верховний Суд зауважує, що закон не наводить переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення у розумінні частини третьої статті 551 ЦК України), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Ураховуючи вищезазначене та прийняті до уваги судами попередніх інстанцій обставини, що мають істотне значення, Верховний Суд не вбачає порушення судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні питання зменшення належних до сплати штрафних санкцій (пені) за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

За таких обставин, доводи скаржника в цій частині не знайшли свого підтвердження, тому вони відхиляються колегією суддів як такі, що спрямовані на переоцінку доказів та встановлення інших фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України.

Ураховуючи вищезазначене у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що за повторним розглядом справи та з врахуванням вказівок, що містились у постанові Верховного Суду від 18.09.2020 у цій справі, суди попередніх інстанцій всебічно, повно і об`єктивно з`ясували всі обставини, які мали значення для правильного вирішення спору, застосували норми матеріального права у відповідності до сталої правової позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеної у мотивувальній частині цієї постанови.

Верховним Судом не встановлено порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які є підставою для обов`язкового скасування оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги оскаржувані судові рішення у справі, Верховний Суд не встановив порушення та невірного застосування норм права, на які посилався скаржник.

На підставі викладеного та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги АТ "МР банк" та необхідність залишення рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2021 та постанови Південно-Західного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 у цій справі без змін.

Розподіл судових витрат

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2021 та постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 у справі № 916/3704/20 (916/4693/15) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді В.І. Картере

В.Я. Погребняк