Постанова

від 12.06.2023 по справі 520/27098/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2023 р. Справа № 520/27098/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2022 р. (ухвалене суддею Горшковою О.О.) по справі № 520/27098/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЬВІВБРОК"

до Головного управління ДПС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВБРОК» (в подальшому - ТОВ «ЛЬВІВБРОК») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просило: скасувати податкове повідомлення рішення № 0108621817 від 11.06.2021 р., винесене на підставі висновків акту №8477/20-40-18-17-10/38325598 від 18.05.2021 р. про результати камеральної перевірки даних, задекларованих в податковій декларації з податку на додану вартість за березень 2021 року ТОВ «ЛЬВІВБРОК», як таке що суперечить чинному законодавству.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2022 р. позов задоволено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2022 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме вимог: Податкового кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що ТОВ "ЛЬВІВБРОК" зареєстровано як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та перебуває на податковому обліку у відповідача, зареєстровано платником податку як суб`єкт господарювання.

Згідно з даними Єдиного реєстру податкових накладних у березні 2021 року ТОВ "ЛЬВІВБРОК" зареєстровано митну декларацію від 24.03.2021 р. UA209190/2021/008091 на суму 132400,95 грн.

Відповідно до податкової декларації з ПДВ за березень 2021 року від 15.04.2021 р. № 9087629935 ТОВ "ЛЬВІВБРОК" задекларовані наступні показники: рядок 1.1 (операції, що оподатковуються за основною ставкою) колонка Б - 143562 грн.; рядок 9 (усього податкових зобов`язань) - 143312 грн.; рядок 10.1 (операції, що оподатковуються за основною ставкою) колонка Б - 397 грн.; рядок 11.1 (ввезені на митну територію України товари, необоротні активи з основною ставкою) колонка Б - 186522 грн.; рядок 16 (від`ємне значення, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду) - 262355 грн.; рядок 17 (усього податкового кредиту) - 449274 грн.; рядок 21 (сума від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду) - 305962 грн.

Фахівцями контролюючого органу проведено камеральна перевірку даних, задекларованих ТОВ "ЛЬВІВБРОК" у податковій звітності з податку на додану вартість за березень 2021 року, за результатами якої складено акт № 8477/20-40-18-17-10/38325598 від 18.05.2021 р., висновками якого встановлено порушення ТОВ "ЛЬВІВБРОК" вимог п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено рядок 11.1 (ввезені на митну територію України товари, необоротні активи з основною ставкою) на суму ПДВ 54121 грн. та завищено рядок 16 (від`ємне значення, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду) на суму ПДВ 91172 грн., що призвело до завищення рядка 21 (сума від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду) на суму ПДВ 145293 грн.

На підставі висновків вищевказаного акту перевірки Головним управлінням ДПС у Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0014671817 від 15.02.2021 р. про зменшення розміру від`ємного значення ПДВ в сумі 145293 грн.

Не погоджуючись із вищевказаним податковим повідомленням-рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення необґрунтоване, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пп. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з ввезення товарів на митну територію України (пп. «в» п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).

Згідно із п. 187.8. ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов`язань з ПДВ у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.

Відповідно до п. 187.11. ст. 187 Податкового кодексу України, попередня (авансова) оплата вартості товарів, що вивозяться за межі митної території України чи ввозяться на митну територію України, не змінює значення сум податку, які відносяться до податкового кредиту або податкових зобов`язань платника податку, такого експортера або імпортера.

Згідно із п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 201.12. ст. 201 Податкового кодексу України, у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Відповідно до п. 206.1. ст. 206 Податкового кодексу України, під час ввезення товарів на митну територію України суми податку підлягають сплаті до державного бюджету платниками податку до/або на день подання митної декларації безпосередньо на єдиний казначейський рахунок, крім операцій, за якими надається звільнення (умовне звільнення) від оподаткування.

Згідно із п. 200-1.1 ст. 200-1 Податкового кодексу України, система електронного адміністрування податку на додану вартість забезпечує автоматичний облік в розрізі платників податку: суми податку, що містяться у виданих та отриманих податкових накладних та розрахунках коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних; суми податку, сплачені платниками при ввезенні товару на митну територію України; суми поповнення та залишку коштів на рахунках в системі електронного адміністрування податку на додану вартість; суми податку, на яку платники мають право зареєструвати податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; інші показники, які згідно з вимогами пункту 34 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу враховуються під час обрахунку суми податку, обчисленої за формулою, визначеною пунктом 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу.

Порядок електронного адміністрування податку на додану вартість встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 200-1.2 ст. 200-1 Податкового кодексу України, платникам податку автоматично відкриваються рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Згідно із п. 200-1.5 ст. 200-1 Податкового кодексу України кошти з електронного рахунка платника податку на додану вартість перераховуються Казначейством в автоматичному режимі виключно до: державного бюджету; на рахунок, відкритий у банку та/або органі Казначейства сільськогосподарськими підприємствами - суб`єктами спеціального режиму оподаткування, визначений статтею 209 Податкового кодексу України, для акумулювання сум податку, що нараховуються на вартість поставлених ними сільськогосподарських товарів (послуг), у порядку, передбаченому статтею 209 Податкового кодексу України; на поточний рахунок платника податку за його заявою у розмірі суми коштів, що перевищує суму задекларованих до сплати до бюджету податкових зобов`язань.

Відповідно до пунктом 200-1.6 статті 201-1 Податкового кодексу України за підсумками звітного податкового періоду, відповідно до задекларованих в податковій декларації результатів, платником проводиться розрахунок з бюджетом у порядку, визначеному статтями 200 та 209 цього Кодексу.

Кошти, зараховані на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, є коштами, які використовуються виключно у цілях, визначених пунктом 200-1.5 статті 200-1 цього Кодексу, та погашення податкового боргу з податку на додану вартість (пункт 200-1.7 статті 201-1 Податкового кодексу України).

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що врахування податку на додану вартість, сплаченого за тимчасовими митними деклараціями в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, здійснюється у автоматичному режимі протягом операційного дня, у якому було зареєстровано відповідну тимчасову митну декларацію, а коригування такої суми (збільшення або зменшення) здійснюється після реєстрації відповідної додаткової митної декларації.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що обов`язок щодо сплати ПДВ при імпорті товарів, до дня або в день подання митної декларації, зберігає свою дію, зокрема, у разі імпорту товару з оформленням тимчасової митної декларації.

Тимчасова митна декларація оформляється, якщо імпортер не має точної інформації про товари, що ввозяться, необхідної для заповнення звичайної митної декларації. Оформлення тимчасової митної декларації не звільняє імпортера від сплати або забезпечення сплати митних платежів, передбачених при випуску товарів у вільний оборот у заявленому митному режимі (ч. ч. 1, 10 ст. 260 Митного кодексу України).

Частиною 1 статті 261 Митного кодексу України встановлено, що у разі подання відповідно до статті 260 Митного кодексу тимчасової митної декларації декларант або уповноважена ним особа повинні протягом строків, визначених відповідно до Митного кодексу, подати органу доходів і зборів додаткову декларацію, яка містить точні відомості про товари, задекларовані за тимчасовою митною декларацією, що подавалися б у разі декларування цих товарів за митною декларацією, заповненою у звичайному порядку.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що статтями 258-259 Митного кодексу України визначено, що митними деклараціями є, зокрема, митна декларація, заповнена у звичайному режимі; тимчасова митна декларація, кожна з яких, у випадку її подання, має бути оформлена відповідно до вимог законодавства

У п. 201.12 ст. 201 Податкового кодексу України не вказано, яка з перелічених митних декларацій, оформлених відповідно до вимог законодавства, є виключною підставою для формування податкового кредиту.

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що сплата до бюджету податку на додану вартість за тимчасовою митною декларацією надає імпортеру право на отримання податкового кредиту (сума податку на додану вартість, сплачена при митному оформленні на підставі тимчасової митної декларації, підлягає включенню до податкового кредиту).

Судовим розглядом встановлено, що позивачем сума за митною декларацією UA209190/2021/008091 від 24.03.2021 р. за якою включено до суми податкового кредиту в розмірі 186521,75 грн до Декларації з податку на додану вартість за березень 2021 року зареєстровано у встановленому законом порядку.

Тобто, позивачем сплачено усі суми податку на додану вартість за 2021 рік за тимчасовою митною декларацією до декларування відповідного податкового кредиту.

Крім того, позивачем здійснювався імпорт товарів на територію України.

Згідно із ч. 1 ст. 74 Митного кодексу України імпорт (випуск для вільного обігу) це митний режим, відповідно до якого іноземні товари після сплати всіх митних платежів, встановлених законами України на імпорт цих товарів, та виконання усіх необхідних митних формальностей випускаються для вільного обігу на митній території України.

Таким чином, оскільки митною декларацією підтверджено сплату податку на додану вартість, то після її оформлення, платник податків має право на віднесення такої суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Судовим розглядом встановлено, що позивачем за перевіряємий період сплачено суму податку на додану вартість щодо ввезених на митну територію України товарів на підставі належним чином оформлених тимчасових митних декларацій, які підтверджують сплату податку на додану вартість, у зв`язку з чим відповідний показник був автоматично збільшений у Єдиному реєстрі податкових накладних системи електронного адміністрування податку на додану вартість на суму відповідно сплаченого податку.

Вищевказані митні декларації, які подавались позивачем прийняті та зареєстровані без зауважень контролюючого органу.

Відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, одним з принципів податкового законодавства є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

У разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків (п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України).

Згідно із висновків Європейського суду з прав людини, викладеними в рішенні від 11.04.2013 р. по справі «Вєренцов проти України», будь-які обмеження, що накладаються, мають базуватися на положеннях основного законодавства. Саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень.

Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.

Крім того, у рішенні від 07.07.2011 р. по справі «Серков проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що національне законодавство має відповідати вимозі «якості» закону, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні. Якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків платників податків і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. Отже, було порушення статті 1 Першого протоколу, оскільки державні органи обрали тлумачення національного законодавства, менш сприятливе для платників податків, що призвело до стягнення із заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

Із врахуванням вищевикладених обставин суд апеляційної інстанції погоджується висновком суду першої інстанції, що позивачем оскільки правомірно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені на підставі митної декларації, то оскаржуване податкове повідомлення-рішення необґрунтоване, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Згідно із ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2022 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 77, 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2022 р. по справі № 520/27098/21 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Любчич Я.В. П`янова