Постанова

від 12.06.2023 по справі 640/9132/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/9132/20 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко Н.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О.,

Грибан І.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2022 року по справі за адміністративним позовом Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

Закрите акціонерне товариство «Українська будівельна компанія» (позивач, ЗАТ «Українська будівельна компанія») звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 00462615050103 від 11.01.2020 в частині донарахованих податкових зобов`язань з податку на прибуток у розмірі 351367,00 грн та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 175684,00 грн; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0013900504 від 19.12.2019; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0013890504 від 19.12.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що формуючи висновок про нереальність господарських операцій з контрагентом позивача, фіскальний орган керувався доказами, які не можуть складати основу акту перевірки. У свою чергу, реальність згаданих операцій підтверджується належними первинними документами, з огляду на що, оскаржувані ППР є протиправними та підлягають скасуванню.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2022 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 00462615050103 від 11.01.2020 в частині нарахування податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 351367,00 (триста п`ятдесят одна тисяча триста шістдесят сім) гривень та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 175684 (сто сімдесят п`ять тисяч шістсот вісімдесят чотири) гривні; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0013900504 від 19.12.2019; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0013890504 від 19.12.2019.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідачем (далі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій, зазначаючи про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано неможливістю здійснення господарських операцій у зв`язку з відсутністю матеріально-технічної можливості надання послуг, кваліфікованого персоналу, що засвідчує недійсність (неможливість) формування ним відповідного активу та доказує фіктивність послуги та нереальність здійснення операції.

Відповідно до частини 2 статті 309 КАС України у виняткових випадках та з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може продовжити строк розгляду справи, про що постановляє ухвалу.

Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.

З огляду на перебування членів колегії у відпустці та вищезазначені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що існує необхідність продовження строку розгляду даної справи на розумний строк.

Відзиву на апеляційну скаргу позивачем не подано.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що співробітниками ГУ ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ЗАТ «Українська будівельна компанія», за результатами якої складено акт від 21.11.2019.

У висновках до акту, що стосується предмета спору, зазначено про порушення п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200. п. 201.1 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження задекларованого податку на додану вартість за лютий 2018 року в сумі 225 933,00 грн та завищення від`ємного значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту на загальну суму 164475,00 грн (а. с. 98).

На підставі висновків контролюючим органом прийнято податкові повідомлення -рішення :

№ 0013900504 від 19.12.2019, яким зменшено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) кредиту на 164475,00 грн (а. с. 117).

№ 0013890504 від 19.12.2019, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 225 933,00 грн та застосовано штрафну санкцію в розмірі 112966,00 грн (а. с. 119).

У подальшому ГУ ДПС у м. Києві проведено іншу, документальну планову виїзну перевірку ЗАТ «Українська будівельна компанія», результати якої викладено в акті від 17.12.2019.

Перевіркою встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст.135 ПК України, п. 6, п. 7 П(С)БО 16 «Витрати», що призвело до заниження податку на прибуток на суму 471 367,00 грн, в тому числі за 2018 на суму 351 367 гривень, за 3 квартали 2019 на суму 120 000 гривень (а. с. 51).

За результатами згаданих висновків, на адресу позивача направлено ППР № 00462615050103 від 11.01.2020, яким збільшено податкове зобов`язання з ППП на 471 367,00 грн та застосована штрафна санкція в розмірі 235684,00 грн (а. с. 63).

В межах предмета даного спору, позивачем оскаржується податкове зобов`язання, нараховане за 2018 рік у сумі 351367,00 грн та відповідний розмір штрафу.

Висновки Актів перевірки, в частинах, що стосуються оскаржуваних ППР, гуртуються на висновку про нереальність господарських операцій з ТОВ «Агро Строй» у 2018 році.

Даний висновок аналогічний для обох актів перевірки та ґрунтується на наступному:

«СУФР ГУ ДПС у м. Києві листом від 22.04.2019 № 3276/26-15-21-30 направлено пояснення свідка гр. ОСОБА_1 , що був директором, головним бухгалтером та засновником (на момент здійснення операцій з ЗАТ «УКРАЇНСЬКА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ») ТОВ «АГРО СТРОЙ».

Під час допиту ОСОБА_1 повідомив, що підприємства ТОВ «АГРО СТРОЙ» йому не знайоме, рахунки в банківських установах, установчі документи, податкову звітність, податкові накладні він особисто не підписував та не відправляв, чим займаються вищезазначені підприємства та де фактично веде свою господарську діяльність йому не відомо. Про те, що він був керівником ТОВ «АГРО СТРОЙ» у період з моменту відкриття по сьогоднішній день він дізнався від співробітників податкової міліції.

Вищенаведені операції ТОВ «АГРО СТРОЙ» неможливо підтвердити оскільки директором, головним бухгалтером та засновником підприємства надано пояснення про непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності підприємств, що свідчить про нереальність господарських операцій.

Враховуючи вищенаведене, перевіркою взаємовідносин ЗАТ «УКРАЇНСЬКА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ» з ТОВ «АГРО СТРОЙ» встановлено:

- дефектність наданих ЗАТ «УКРАЇНСЬКА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ» до перевірки первинних документів щодо проведених господарських операцій із ТОВ «АГРО СТРОЙ», оскільки не можливо встановити кому належить підпис на документах, наявність пояснення гр. ОСОБА_1 , який повідомив, що підприємство зареєстровано без його відома та участі та без мети зайняття фінансово-господарською діяльністю;

- невідповідність змісту операцій, зафіксованих у документах, обставинам синовію неможливості виконання ТОВ «АГРО СТРОЙ» оформлених господарських операцій у зв`язку з відсутністю:

необхідних умов для здійснення господарських операцій (відсутність основних фондів, земельних ділянок, транспортних засобів, виробничих потужностей, виробничих запасів тощо;

трудових ресурсів, які б могли забезпечити виконання зазначеного в первинних документах обсягу операцій.

Таким, чином, у зв`язку з дефектністю зазначених документів, складених з порушенням вимог чинного законодавства, щодо складання первинних документів, такі документи не мають юридичної сили первинних документів.» (а.с. 33- 34 та 92- 93).

За висновком контролюючого органу, оскільки згадані господарські операції слід визнати нереальними, позивач протиправно задекларував витрати у розмірі 1 925 038,39 грн, що призвело до заниження ППП на 351 367,00 грн, а також безпідставно сформував податковий кредит на суму 390 408,00 грн, що призвело до завищення від`ємного значення ПДВ на 164 475,00 грн та заниження ПДВ на 225 933,00 грн.

Не погоджуючись зі згаданими ППР ЗАТ «Українська будівельна компанія» звернулось з позовною заявою.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції зазначав, що посилання ГУ ДПС у м. Києві на нереальність господарських операцій із ТОВ «Агро Строй» не підтверджується наявними у матеріалах справи документами, а доводи акту перевірки є лише припущеннями. Зауважено, що витрати в розмірі 1 952 038,39 грн, задекларовані позивачем за наслідком здійснення нереальних операцій із ТОВ «Агро Строй» правомірно віднесені до складу витрат, натомість, вплинули на об`єкт оподаткування, отже ППР № 00462615050103 від 11.01.2020, яким збільшено податкове зобов`язання з ППП на 471 367,00 грн та застосована штрафна санкція в розмірі 235 684,00 грн, є протиправним в частині нарахування грошового зобов`язання у розмірі 351 367,00 грн (1 952 038,39 грн * 18%). Зважаючи на не підтвердження висновків ГУ ДПС у м. Києві щодо нереальності господарський операцій з ТОВ «Агро Строй», зважаючи на наявність зареєстрованих податкових накладних, податковий кредит у розмірі 390 408,00 грн сформований правомірно, натомість, ППР № 0013900504 від 19.12.2019 та № 0013890504 від 19.12.2019 в частині зменшення від`ємного значення та нарахування грошового зобов`язання з ПДВ є протиправними також.

Оскільки ППР № 0013890504 від 19.12.2019 визнається повністю протиправним в частині нарахування грошового зобов`язання з ПДВ, застосована ним штрафна санкція не має підстав, натомість, підлягає скасуванню також.

При цьому, застосований податковим повідомленням-рішенням № 00462615050103 від 11.01.2020 штраф у розмірі 235 684,00 грн, який є 50 % донарахованого тим же ППР грошового зобов`язання з ППП у розмірі 471 367,00 грн, зважаючи на скасування такого донарахування в частині 351 367,00 грн, підлягає визнанню протиправним в частині 175 684,00 грн (50 % скасованого зобов`язання, з урахуванням округлення).

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з положеннями пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту

За правилами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

У силу приписів абзацу 1 пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

При цьому, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Поряд з цим, згідно абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Відтак, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та формування податкового кредиту з податку на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належними і допустимими первинними документами, які відображають реальність господарських операцій позивача з контрагентами, і є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Недоведеність вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності, відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентом, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи, складені за результатом таких операцій.

Згідно з висновків податкового органу, жодних зауважень до змісту первинних документів по взаємовідносинам ЗАТ «Українська будівельна компанія» із ТОВ «Агро Строй», окрім пов`язаних із особою, яка підписувала документи від імені останнього, контролюючий орган не має.

Таким чином, оскільки податковим органом не досліджувались та не оцінювались первинні документи між контрагентами спір щодо їх змісту відсутній, а тому суд не надає оцінку деталям господарських операцій, які презюмовані нереальними лише через фіктивність контрагента.

Натомість посилань апелянта на наявність пояснень директора ТОВ «Агро Строй» про непричетність до створення/ведення діяльності підприємства, колегія суддів зазначає, що протокол допиту, отриманий на стадії досудового слідства, може бути визначений як доказ лише в разі його відображення під час розгляду кримінальної справи в суді. Факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є безперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентом.

Крім того, матеріали справи містять копію нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_1 від 30.04.2019, в якій зазначено про те, що останній є керівником ТОВ «Агро Строй», власноручно підписує документи по всіх господарських операціях, зазначає про реальність діяльності товариства (а. с. 166).

Наведений доказ слід поставити у противагу доводам відповідача про наявність протоколу допиту ОСОБА_1 , в якому останній заперечує причетність до господарської діяльності.

Більш того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 дійшла висновку, що до постановлення вироку в межах кримінального провадження протокол допиту під час досудового розслідування не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею КК України у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності Позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків; чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів; так само невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Інформація, викладена в акті перевірки, про відсутність у основних постачальників ТОВ «Агро Строй», в ланцюгу поставок товарів, власних приміщень та матеріально-технічних ресурсів для виконання господарських операцій, як правильно зауважив суд першої інстанції, не може бути належним доказом таких обставин, оскільки, підприємства в праві залучати сторонні матеріально-технічні ресурси за договорами оренди, безоплатного користування (позички), а трудові - за цивільно-правовими договорами. При цьому, всі наведені податковим органом обставини, не підтверджені відповідними доказами, тобто, фактично, є припущеннями.

Колегія суддів наголошує, що нереальність господарських операцій з придбання/постачання платником податку товарів/послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами, і головне, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведені господарські операції між позивачем та контрагентом підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, беручи до уваги й те, що характер описаних операцій відповідає фактичній господарській діяльності позивача та її основним видам.

Суд наголошує, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність право платника податків на врахування витрат при визначенні оподатковуваного прибутку та право на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник мав реальні витрати у зв`язку з фактичним придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Одне тільки порушення постачальником товару (послуг) вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків-покупцем товару (послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та обліку витрат за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо протиправної податкової поведінки контрагента та про злагодженість дій між ними.

При цьому, до матеріалів справи не було додано жодного вироку суду, що набрав законної сили, яким би було встановлено причетність засновників/керівників контрагента до вчинення кримінально караного діяння, а сам факт надання пояснень чи відкриття кримінального провадження, не є самостійною підставою для визнання спірних операцій нереальними для товариства позивача. При цьому, отримання свідчень (пояснень) посадових осіб суб`єктів господарювання в процедурах податкового контролю, не є фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків господарських операцій позивача та контрагента.

Як наслідок, висновки суду першої інстанції щодо протиправності спірних податкових повідомлень-рішень від № 00462615050103 від 11.01.2020, ППР № 0013900504 від 19.12.2019 та № 0013890504 від 19.12.2019 в частині зменшення від`ємного значення та нарахування грошового зобов`язання з ПДВ є обгурнтованими та доведеними.

Апелянтом ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час перегляду рішення в суді апеляційної інстанції, не надано належних доказів, які б свідчили про наявність обставин що підтверджують недобросовісність саме позивача, як платника податків.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.

Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Частиною 1 ст. 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишаються без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2022 року -залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан