Рішення

від 12.09.2022 по справі 160/9789/22

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2022 року Справа № 160/9789/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кадникової Г.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю АЛЬФА ДИСТРИБ`ЮЦІЯ про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі позивач) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю АЛЬФА ДИСТРИБ`ЮЦІЯ (далі ТОВ АЛЬФА ДИСТРИБ`ЮЦІЯ, відповідач) на користь держави в особі позивача суму адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік у розмірі 342'604грн.15коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем не виконано норматив по працевлаштуванню осіб з інвалідністю та самостійно не сплачено адміністративно-господарські санкції, у зв`язку з чим, за ним рахується заборгованість з адміністративно-господарських санкцій у розмірі 342 604грн. 15коп.

Ухвалою суду від 13.07.2022р. позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином, засобами електронного зв`язку на адресу електронної пошти, зазначену у позові та безпосередньо відповідачем у звіті за 2021р., копія якого додана до позовної заяви.

Копія позову з додатками направлена відповідачу позивачем засобами поштового зв`язку.

Відповідач правом подачі відзиву не скористався.

Відповідно до ч.2 ст.175, ч.8 ст.262 КАС України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "АЛЬФА ДИСТРИБ`ЮЦІЯ" перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Відповідачем подано до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік за формою № 10-ПОІ, за яким середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 144 особи, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 1 особа, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - 6 осіб, середньорічна заробітна плата штатного працівника 68 520грн. 83коп.

Відповідно до розрахунку суми позову, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 342 604грн. 15коп.

Враховуючи те, що відповідач не виконав нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в кількості 5 робочих місць та не сплатив адміністративно-господарські санкції в сумі 342 604грн. 15коп., позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», Закону України «Про зайнятість населення».

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Статтею 7 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначено, що законодавство про соціальну захищеність осіб з інвалідністю в Україні складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.

Згідно ст.17 цього Закону метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю.

Відповідно ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб у кількості одного робочого місця.

Частиною 1 статті 20 цього Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Згідно ч.4 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Частиною першою статті 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Згідно ч.1 ст.239 Господарського кодексу України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції, як зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону №875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, за що передбачені адміністративно-господарські санкції, регламентовано главою 24 Господарського кодексу України «Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин».

Так, відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту ч.2 ст.218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції, так і за порушення правил здійснення господарської діяльності, за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема: за порушення правил здійснення господарської діяльності, тобто від адміністративно-господарських санкцій, якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Тому, визначальним є факт того, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом ст.18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» пошук підходящої роботи для особи з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України від 05.07.2012 року №5067-VІ «Про зайнятість населення» (набрав чинності з 01 січня 2013 року) роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Суд звертає увагу, що обов`язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України від 01 березня 1991 року №803-XII «Про зайнятість населення», який втратив чинність 01.01.2013 року, а тому до спірних правовідносин не застосовується.

Отже, з 01 січня 2013 року періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом.

Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 «Деякі питання реалізації норм Законів України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та "Про зайнятість населення", визначає процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю відділенням Фонду соціального захисту інвалідів та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю - базовому центру зайнятості.

Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013 року, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, затверджено форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії).

Пунктами 3 та 5 Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» встановлено, що форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Отже, періодичність подачі звітності за формою №3-ПН законом не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок щодо звітування своєчасно та в повному обсязі. Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив один із залежних від нього, передбачений законодавством, захід для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто дію для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №806/1368/17.

Крім того суд зазначає, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 статті 18 Закону від 21.03.1991 №875-XII.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 22.06.2022 по справі №826/11977/18.

Однак судом встановлено, що Дніпропетровський обласний центр зайнятості листом від 28.04.2022 року №12/19-898 повідомив Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів про те, що відповідач протягом 2021 року подавав до центру зайнятості інформацію про попит на робочу силу за формою №3-ПН для працевлаштування осіб, які мають інвалідність в серпні 2021 року за посадою «мерчендайзер» в кількості 3-х робочих місць.

Таким чином, враховуючи надану Дніпропетровським обласним центром зайнятості інформації, суд приходить до висновку, що відповідачем було створено 3 робочі місця для працевлаштування особи з інвалідністю.

Проте, відповідно до вимог ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю щодо відповідача становить 6 осіб.

Відповідач доказів про створення ще 2 робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в кількості відповідно до вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", як і доказів направлення на адресу базового центру зайнятості звітності за формою 3-ПН ні за звітний період 2021 рік, ні в минулому періоді з подальшим підтвердженням актуальності до суду не надав.

З огляду на вищевикладене, а також враховуючи, що відповідачем до центру зайнятості не було подано звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на 5 робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, суд приходить до висновку про невиконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць, у повному обсязі, відповідно до нормативів встановлених статтею 19 та неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем не були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2021 році в повному обсязі. Тобто, створено 1 робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю замість 6.

Враховуючи зазначене, заявлена сума до стягнення адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування особи з інвалідністю у кількості 5 робочих місць є обґрунтованою у розмірі 342 604грн. 15коп.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до ТОВ АЛЬФА ДИСТРИБ`ЮЦІЯ про стягнення адміністративно-господарських санкцій є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини другої ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

За таких обставин, беручи до уваги відсутність витрат суб`єкта владних повноважень пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, підстав для стягнення з відповідача судових витрат немає.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 257, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю АЛЬФА ДИСТРИБ`ЮЦІЯ про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АЛЬФА ДИСТРИБ`ЮЦІЯ (код ЄДРПОУ 44321905, 49083, м.Дніпро, пр.Слобожанський, буд.35, оф. 608) на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 25005978, 49000, м. Дніпро, вул. Старокозацька, 52) суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік у розмірі 342'604грн. 15коп. (триста сорок дві тисячі шістсот чотири гривень 15коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Г. В.Кадникова