Рішення

від 14.06.2023 по справі 308/2775/23

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/2775/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2023 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючогосуддіХамник М.М.

за участі секретаря судового засіданняІвашко Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ужгородської міської ради, третя особа ОСББ «Достоєвського 20» про визнання права користування житловою квартирою за адресою АДРЕСА_1 ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бойко Б.Б., звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з позовом до виконавчого комітету Ужгородської міської ради, третя особа ОСББ «Достоєвського 20» про визнання права користування житловою квартирою за адресою АДРЕСА_1 .

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що після одруження з ОСОБА_2 з 2003 року проживає у вказаній квартирі без реєстрації місця проживання. Вищевказана квартира перебуває у власності територіальної громади міста Ужгорода (комунальна власність) та є неприватизованою.

Згідно рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 20.05.2015 року за №160 було надано дозвіл на укладення договору найму ОСОБА_3 у зв`язку зі смертю основного квартиронаймача - її матері ОСОБА_4 .

Після смерті ОСОБА_3 продовжує проживати у вказаній квартирі, яка є його єдиним житлом.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просить визнати за ним право користування житлом - квартирою за адресою АДРЕСА_1 , як за членом сім`ї наймача цього житла ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 27 лютого 2023 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

У відзиві на позовну заяву виконавчий комітет Ужгородської міської ради вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення, зокрема, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 20.05.2015 року № 160 «Про укладення договорів найму» п.п. 1.1 п. 1 вирішено укласти договір найму з гр. ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2 , що складається з 2-х кімнат житловою площею 27, 10 кв. м. у зв`язку із смертю основного квартиронаймача гр. ОСОБА_4 . Однак, в матеріалах справи відсутній укладений договір найму відповідного жилого приміщення між наймодавцем, житлово-експлуатаційною організацією і наймачем гр. ОСОБА_3 .

Відповідно до п. 11 Постанови № 2 від 12.04.1985 року Пленуму Верховного суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз`яснено, що на ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). Разом із тим, аналіз змісту статті 65 ЖК УРСР у системному зв`язку з іншими нормами права дає підстави для висновку, що за особою не може бути визнано право користування житловим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання (право користування) в іншому житловому приміщенні.

З огляду на наведене, позивач міг обрати собі інше місце постійного проживання. Докази щодо відсутності іншого нерухомого майна чи іншого житлового приміщення позивачем не надано. Крім того, відповідно до копії паспорта гр. ОСОБА_1 у нього наявне в користуванні житлове приміщення за адресою АДРЕСА_3 , в якому він зареєстрований.

Позивач в дане судове засідання не з`явився, разом з тим його представник подав клопотання про розгляд справи без їх участі. Позовні вимоги підтримує, просить такі задоволити в повному обсязі. Також подав довідку Костринської сільської ради від 05.06.2023 №288 про те, що ОСОБА_1 не проживає за зареєстрованим місцем проживання.

Відповідач в дане судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Третя особа ОСББ «Достоєвського 20» подало заяву про розгляд справи без їх участі. Факт проживання ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_2 підтверджує відповідною довідкою.

Допитані в попередньому судовому засіданні свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вказали, що знають позивача - ОСОБА_1 , оскільки він є їхнім сусідом. З часу укладення шлюбу позивачем з ОСОБА_2 вони проживали в квартирі за адресою АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_3 позивач залишився проживати у вказаній квартирі, оскільки іншого житла немає.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи її розгляд здійснюється без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України.

Заслухавши думку учасників справи, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 10 листопада 2003 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 , виданим виконкомом Вишківської сільської ради Великоберезнянського району Закарпатської області, про що зроблено актовий запис №2.

З показів свідків установлено, що з моменту укладення шлюбу подружжя проживало у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до акту № 1 від 23.01.2023 року про встановлення факту проживання складеного головою ОСББ «Достоєвського 20» ОСОБА_7 , встановлено що протягом останніх п`яти років ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 проживає за адресою АДРЕСА_1 . На підставі даного акту ОСББ була видана довідка №2 про те, що протягом останніх п`яти років ОСОБА_1 проживає у згаданій квартирі без реєстрації.

Згідно довідки №123/13-06 від 18.01.2023 року виданої Відділом реєстрації місця Ужгородської міської ради встановлено, що у вказаній квартирі зареєстрована тільки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Після смерті дружини ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про що зроблено актовий запис №82, позивач залишився проживати у квартирі.

Вищевказана квартира перебуває у власності територіальної громади міста Ужгорода (комунальна власність) та є неприватизованою, що підтверджується довідкою КП «АПБ» м.Ужгород, за № 37, від 19.01.2023 року.

Згідно рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 20.05.2015 року за №160 надано дозвіл на укладення договору найму ОСОБА_3 у зв`язку зі смертю основного квартиронаймача її матері ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_2 , що складається з 2-х кімнат житловою площею 27,10 кв.м., однак такий не було укладено.

Вказана квартира є єдиним житлом позивача, що підтверджується довідкою з реєстру речових прав від 22.02.2023 №5003646848888, згідно якого у позивача відсутнє будь-яке нерухоме майно.

Згідно довідки Костринської сільської ради №288 від 05.06.2023 ОСОБА_1 за адресою місця реєстрації: АДРЕСА_3 не проживає.

Як убачається із заяви про реєстрацію місця проживання від 12.02.2019 року ОСОБА_3 , мала намір зареєструвати місце проживання позивача в АДРЕСА_1 , однак це зробити не змогла через відсутність у неї укладеного договору найму відповідно до рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 20.05.2015 року за №160.

Як стверджує позивач, укласти договір найму квартири ОСОБА_3 не змогла через вже наявні у неї на той час проблеми зі здоров`ям.

Вказані документи хоча і не мають самостійного доказового значення, разом з тим дають суду підстави дійти висновку, що позивач вселився до квартири із дотриманням встановленого законом порядку у якості члена сім`ї наймача (на той час) житлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , за його згоди.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.

Принцип пропорційності у розумінні Європейського суду з прав людини полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Статтею 61 ЖК УРСРвстановлено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем, житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

За змістом статті 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК Української РСР).

Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони в цьому жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19 грудня 2019 року у справі № 201/9899/17, яка відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

На підставі наведених норм права та встановлених фактичних обставин справи суд дійшов висновку, що позивач надав суду належні і допустимі докази на підтвердження того, що він вселився до квартири АДРЕСА_2 із дотриманням встановленого законом порядку у якості члена сім`ї основного квартиронаймача, спочатку ОСОБА_4 , яка померла, ІНФОРМАЦІЯ_5 , а згодом її доньки ОСОБА_3 і проживав по день її смерті та залишається проживати за вказаною адресою і на даний час. Обставини тривалого проживання, позивача за вказаною адресою підтверджуються письмовими доказами та показаннями допитаних в судовому засіданні свідків.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач набув права користування спірною квартирою нарівні з наймачем, оскільки був вселений як член сім`ї померлого наймача. Захистити своє право у позасудовому порядку позивач позбавлений можливості, оскільки у зв`язку з відсутністю укладеного договору найму з попереднім квартиронаймачем та відсутністю реєстрації відповідач позивача за вказаною адресою відповідач відмовляється визнавати його квартиронаймачем.

Отже, право позивача порушене і підлягає захисту шляхом визнання на ним права користування житлом - квартири АДРЕСА_2 , як за членом сім`ї наймача цього житла ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та права на реєстрацію місця проживання за вказаною адресою.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено в повному обсязі, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ужгородської міської ради, третя особа ОСББ «Достоєвського 20» про визнання права користування житловою квартирою за адресою АДРЕСА_1 , задоволити.

Визнати за ОСОБА_1 право користування житлом у квартирі АДРЕСА_2 та право на реєстрацію місця проживання за вказаною адресою.

Стягнути з виконавчого комітету Ужгородської міської ради на користь ОСОБА_1 суму 1073 (одну тисячу сімдесят три гривні) 60коп. судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_4 .

Відповідач: виконавчий комітет Ужгородської міської ради, 88000, код ЄДРПОУ 33868924, м.Ужгород, пл.Поштова, 3.

Повне рішення складено 14 червня 2023 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду

Закарпатської області М.М.Хамник