Рішення

від 15.06.2023 по справі 922/1264/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/1264/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька аграрна компанія», Волинська область, Луцький район, село Радомишль, доТовариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика харчування», Харківська область, Дергачівський район, селище міського типу Солоницівка, простягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Луцька аграрна компанія», звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика харчування», про стягнення коштів за договором поставки товару № ХФЛ-1308/21 від 13 серпня 2021 року у загальному розмірі 144 075,20 грн., з них: 62 298,80 грн. основна заборгованість за договором, 25 326,99 грн. пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, 18 689,64 грн. штраф за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, 15 487,47 грн. інфляційні нарахування на суму заборгованості, 22 272,30 грн. 36% річних.

07 квітня 2023 року, ухвалою господарського суду Харківської області, залишено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька аграрна компанія» без руху. Надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви - п`ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до суду документи, що підтверджують повноваження Чуба М.В. засвідчувати копії додатків до позову. 19 квітня 2023 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька аграрна компанія» до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/1264/23. Розгляд справи № 922/1264/23 вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачеві, згідно статті 251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено строк п`ятнадцять днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов.

Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався, як вбачається з трекінгу відправлення за номером 6102272264693, ухвала суду від 19 квітня 2023 року є повернутою за датою 28.04.2023 року з причиною: «адресат відсутній за вказаною адресою». Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі. Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру (стаття 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"). Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", місцезнаходження юридичної особи належить до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Як унормовано частиною 1, 2, 4 статті 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах. Таким чином, відомості про місцезнаходження відповідача, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є офіційним та достовірним підтвердженням зазначеної інформації.

Враховуючи наведене вище, господарський суд вважає, що не отримання відповідачем кореспонденції, яку господарський суд з дотриманням вимог процесуального закону надіслав за належною адресою, є обставиною, яка зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. На підставі викладеного, відповідач несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі. Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, починається обрахунок визначеного судом процесуального строку на подання відповідачем відзиву на позов.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк до 15.05.2023 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

ОПИС ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА, ЩО ОПИСАНА У ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ.

Як зазначено у позовній заяві, позивачем, на підставі договору поставки товару № ХФЛ-1308/21 від 13 серпня 2021 року, укладеного із відповідачем (надалі «Договір»), здійснені поставки товару в асортименті згідно із умовами зазначеного Договору. У жовтні 2021 року та січні-лютому 2022 року позивачем були здійснені поставки товару на суму 77 965,20 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними. Відповідно до п. 4.1. Договору, розрахунок за кожну поставлену партію Товару здійснюється покупцем протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати виписки видаткової накладної постачальником. Як вказує позивач, відповідач частково здійснив оплату за поставлений товар в сумі 15 666,40 грн. за видатковою накладною № 214805 від 29.10.2021 року, що підтверджується платіжною інструкцією № 157 від 10.11.2021 року. Інших грошових коштів на виконання умов Договору та погашення заборгованості за отриманий товар по наведеним накладним від відповідача на момент подання позову не надходило. Таким чином, позивач зазначає, що на момент подання позову заборгованість відповідача за отриманий товар по наведеним накладним згідно із умовами Договору складає 62 298,80 грн.

Також, позивач прохає про стягнення пені у розмірі 25 326,99 грн., штрафу у розмірі 18 689,64 грн., інфляційних втрат у розмірі 15 487,47 грн. та 36% річних у розмірі 22 272,30 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ОСНОВНОЇ СУМИ БОРГУ.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи, 13 серпня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Луцька аграрна компанія» (постачальник за Договором, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фабрика харчування» (покупець за Договором, відповідач) укладено договір поставки № ХФЛ-1308/21.

Як вбачається зі змісту умов укладеного сторонами Договору, він за своєю правовою природою є договором поставки, тому окрім загальних положень Цивільного кодексу України щодо зобов`язань, правовідносини між сторонами мають бути врегульовані нормами глави 54 «Купівля-продаж» Цивільного кодексу України та параграфом 3 глави 54 «Поставка» Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов`язується передавати у власність покупцю товар (зокрема, але не виключно продукцію виробництва ТОВ «Луцька аграрна компанія»: м`ясо бройлера, субпродукти та інші продукти) в асортименті, кількості по цінах, встановлених у видаткових накладних у відповідності до узгоджених сторонами замовлень, в покупець зобов`язується прийняти Товар та оплатити його вартість. Відповідно до п. 1.2. Договору Товар передається покупцю частинами (партіями). Під партією товару сторони розуміють Товар, зазначений в окремій видатковій накладній. Відповідно до п. 1.4. Договору асортимент, кількість та ціна Товару погоджуються сторонами при формуванні замовлення та визначаються у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною Договору. Відповідно до п. 4.1. Договору розрахунок за кожну поставлену партію Товару здійснюється покупцем протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати виписки видаткової накладної постачальником.

Згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем долучено до матеріалів справи наступні документи на підтвердження здійснення поставки за Договором: 1) видаткова накладна № 214805 від 29 жовтня 2021 року на суму 15 566,40 грн. та товарно-транспортна накладна № Р214805 від 29 жовтня 2021 року щодо перевезення товару за цією видатковою накладною; 2) видаткова накладна № 8653 від 25 січня 2022 року на суму 8 952,00 грн. та товарно-транспортна накладна № Р8653 від 25 січня 2022 року щодо перевезення товару за цією видатковою накладною; 3) видаткова накладна № 10142 від 28 січня 2022 року на суму 8 952,00 грн. та товарно-транспортна накладна № Р10142 від 28 січня 2022 року щодо перевезення товару за цією видатковою накладною; 4) видаткова накладна № 11505 від 01 лютого 2022 року на суму 8 952,00 грн. та товарно-транспортна накладна № Р11505 від 01 лютого 2022 року щодо перевезення товару за цією видатковою накладною; 5) видаткова накладна № 13097 від 04 лютого 2022 року на суму 6 714,00 грн. та товарно-транспортна накладна № Р13097 від 04 лютого 2022 року щодо перевезення товару за цією видатковою накладною; 6) видаткова накладна № 17853 від 15 лютого 2022 року на суму 11 088,00 грн. та товарно-транспортна накладна № Р17853 від 15 лютого 2022 року щодо перевезення товару за цією видатковою накладною; 7) видаткова накладна № 19497 від 18 лютого 2022 року на суму 8 870,40 грн. та товарно-транспортна накладна № Р19497 від 18 лютого 2022 року щодо перевезення товару за цією видатковою накладною; 8) видаткова накладна № 21112 від 22 лютого 2022 року на суму 8 870,40 грн. та товарно-транспортна накладна № Р21112 від 22 лютого 2022 року щодо перевезення товару за цією видатковою накладною.

Судом встановлено, що загальна сума поставленого товару відповідно до вищевказаних видаткових накладних складає 77 965,20 грн. Позивачем представлено до суду платіжну інструкцію № 157 від 10 листопада 2021 року на суму 15 666,40 грн. з якої вбачається, що відповідач сплатив грошові кошти за видатковою накладною № 214805 від 29.10.2021 року.

Таким чином, на підставі п. 4.1. Договору, суд зазначає, що загальна сума заборгованості за вищевказаними видатковими накладними складає 62 298,80 грн., з урахуванням проведеної оплати за видатковою накладною № 214805 від 29.10.2021 року.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 62 298,80 грн. за Договором підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати.

ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ З ВІДПОВІДАЧА ПЕНІ ТА ШТРАФУ.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України). Одним із видів господарських санкцій, згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України). Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 7.4. Договору у випадку прострочення оплати за товар покупець зобов`язаний сплатити постачальнику штрафну неустойку (пеню) в розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочки до моменту повного розрахунку за товар. В разі прострочення дати оплати вартості товару покупець, крім пені, сплачує постачальнику штраф в розмірі 30% (тридцяти відсотків) від вартості неоплаченого товару.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі № 910/18557/20 зазначено наступне:

«Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».

Здійснивши перевірку суми нарахованої позивачем пені, суд прийшов до висновку, що вона здійснено арифметично вірно, а отже підлягає задоволенню в повному обсязі, а саме у сумі 25 326,99 грн. Іншого розрахунку до суду відповідачем не було представлено. Окремо суд вказує, що розмір нарахованої пені не перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Враховуючи, що відповідачем не було сплачено заборгованість, то наявні підстави для застосування штрафу відповідно до п. 7.4. Договору. Перевіривши його розрахунок, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині та відповідно стягнення 30% штрафу у розмірі 18 689,64 грн.

ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ З ВІДПОВІДАЧА 3% РІЧНИХ ТА ІНФЛЯЦІЙНИХ ВТРАТ.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, договором може бути передбачено інший розмір річних. Відповідно до п. 7.5. Договору покупець, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь прострочення, а також 36% річних від простроченої суми.

Позивачем заявлено до стягнення 15 487,47 грн. інфляційних втрат та 22 272,30 грн. 36% річних.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі №910/18557/20 зазначено наступне:

«Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».

Здійснивши перевірку суми нарахованих інфляційних втрат, суд прийшов до висновку, що вони здійснено арифметично вірно, а отже підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме: 15 487,47 грн.

Водночас, під час перевірки суми 36% річних, суд дійшов до висновку про наявність помилки у позивача під час здійснення обрахунку річних за видатковою накладною № 11505 від 01.02.2022 року. Позивачем визначена сума 36% річних за цей період у розмірі 3 201,05 грн. Однак, правильна сума 36% за цей період складає 2 163,20 грн. У зв`язку з цим, загальна сума 36% річних, що підлягає стягненню, складає 21 234,45 грн., проти 22 272,30 грн., що визначено позивачем.

Таким чином, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька аграрна компанія» задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика харчування» (62370, Харківська область, Дергачівський район, селище міського типу Солоницівка, вулиця Пушкіна, будинок 10, квартира 54; код ЄДРПОУ: 44274887) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька аграрна компанія» (45664, Волинська область, Луцький район, село Радомишль, вулиця Лесі Українки, будинок 35Е; код ЄДРПОУ: 39910709) заборгованість за договором поставки № ХФЛ-1308/21 від 13.08.2021 року в сумі 62 298,80 грн., пеню за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань в сумі 25 326,99 грн., штраф за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань в сумі 18 689,64 грн., інфляційні втрати в сумі 15 487,47 грн., 36 відсотки річних в сумі 21 234,45 грн. та судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 2 664,67 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "15" червня 2023 р.

СуддяН.В. Калініченко