Постанова

від 15.06.2023 по справі 320/3171/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/3171/23 Головуючий у І інстанції - Брагіна О.Є.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2023 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2023 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у м. Києві до Приватного акціонерного товариства «Орії» про стягнення податкового боргу, -

ВСТАНОВИЛА:

Головне управління ДПС у м. Києві звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Орії», в якій просило стягнути кошти платника податків ПРАТ «Орії» з усіх рахунків відкритих в банках, що обслуговують такого платника на суму податкового боргу у розмірі 18 227,53 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2023 року позовну заяву Головного управління ДПС у м. Києві до Приватного акціонерного товариства «Орії» про стягнення податкового боргу повернуто Позивачу.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2023 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В апеляційній скарзі Головне управління ДПС у м. Києві не погоджується з ухвалою суду першої інстанції, та посилається на порушення останнім норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Зокрема, Головне управління ДПС у м. Києві вказує на те, що повноваження підписанта позовної заяви підтверджуються витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого чітко вбачається право підписанта в порядку самопредставництва ГУ ДПС у м. Києві на представлення цього органу в суді, проте, суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву, вдався до застосування надмірного формалізму.

Таким чином, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для повернення позовної заяви на підставі п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС України.

Відзиву Відповідача на апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з ч. 2 ст. 312 КАС України, якою, зокрема, передбачено, що апеляційна скарга на ухвалу суду про повернення позовної заяви розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву виходив з того, що адміністративний позов від імені Головного управління ДПС у м. Києві підписано Воєводою І.А., а її повноваження підтверджуються відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте, до позовної заяви Позивачем не надано жодного документа (як-от статуту, положення, трудового договору (контракту), посадової інструкції), який би засвідчував можливість підписанта діяти від імені Головного управління ДПС в м. Києві за правилами самопредставництва останнього, як і немає підтвердження того, що підписант є адвокатом. Зважаючи на те, що позовну заяву підписала і подала до суду особа, яка не має на те відповідних повноважень, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність передбачених п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС України підстав для повернення цієї позовної заяви. Надана на підтвердження повноважень Воєводи І.А. діяти від імені заявника роздруківка витягу з ЄДР не відповідає жодним визначеним законом критеріям для підтвердження права керівника чи представника юридичної особи на участь у розгляді справи, в тому числі і шляхом підписання заяви. Таким чином, за висновками суду першої інстанції, представлені Воєводою І.А. документи не дають їй права на підписання позовної заяви від імені ГУ ДПС у м. Києві.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його необґрунтованим з огляду на таке.

Як вбачається з позовної заяви та апеляційної скарги, вони підписані представником ГУ ДПС у м. Києві - Воєводою Інною Анатоліївною.

Частиною 2 ст. 160 КАС України визначено, що позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

В позовній заяві зазначено, що Воєвода І.А., яка підписала позовну заяву Головного управління ДПС у м. Києві, діє саме в порядку самопредставництва відповідно до ст. 55 КАС України.

Згідно з ч. 3 ст. 55 КАС України юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.

Відповідно до п. 15 п. 5 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 227, ДПС з метою організації своєї діяльності забезпечує самопредставництво ДПС та її територіальних органів у судах через Голову ДПС, а також без окремого доручення Голови ДПС через його заступників та державних службовців самостійних структурних підрозділів апарату ДПС та її територіальних органів відповідно до положень про такі підрозділи, які забезпечують самопредставництво інтересів ДПС та її територіальних органів в судах без окремого доручення Голови ДПС.

Частиною 1 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» передбачено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі також - Єдиний державний реєстр) створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Перелік відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб визначений у ч. 3 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

Згідно з п. 8 ч. 3 ст. 9 вказаного Закону такі відомості включають у себе відомості про осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, визначений у ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Таким чином, виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є належним доказом, який підтверджує повноваження Воєводи І.А як особи, що має право брати участь у розгляді справи від імені Головного управління ДПС у м. Києві, зокрема й підписувати позовну заяву.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції посилався на положення п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС України, згідно з якими позовна заява повертається Позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Отже, для повернення позовної заяви з посиланням на п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС України суд першої інстанції повинен був встановити, що позовну заяву Головного управління ДПС у м. Києві підписано особою, яка не має права її підписувати, тобто встановити, що внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про Воєводу І.А. не відповідають дійсності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 826/5500/18 дійшла висновку, що повернення заяв (скарг) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) ставить під загрозу дотримання завдань адміністративного судочинства, закріплених у ч. 1 ст. 2 КАС України, а також дотримання учасниками справи строків звернення до суду та оскарження судових рішень.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що у разі виникнення обґрунтованих сумнівів у достовірності внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про Воєводу І.А. як особу, наділену повноваженнями діяти від імені Головного управління ДПС у м. Києві в порядку самопредставництва, суд першої інстанції не був позбавлений процесуальної можливості витребувати документи, передбачені ч. 3 ст. 59 КАС України та п. 15 п. 5 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 227.

Крім того, Верховним Судом у постанові від 28 листопада 2022 року у справі № 380/8841/20 зазначено, що відповідно до статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року («Bellet v. France», заява № 23805/94, § 36)).

Крім того, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України).

У рішенні від 26 липня 2007 року у справі «Walchli v. France» (заява № 35787/03) ЄСПЛ звертав увагу на те, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.

Також ЄСПЛ зазначив, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», № 47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі "Kutic v. Croatia", заява № 48778/99, пункт 25).

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).

На підставі вищенаведеного, колегія суддів у даній адміністративній справі вважає неправомірним висновок суду першої інстанції про необхідність повернення позовної заяви, оскільки оскаржувана ухвала постановлена внаслідок порушення норм процесуального права та надмірного формалізму.

Відповідно до положень ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Розглянувши доводи Головного управління ДПС у м. Києві, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що допущені порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання, та є підставою для скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи для продовження розгляду до Київського окружного адміністративного суду.

Керуючись статтями 241, 242, 243, 308, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329, 331, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - задовольнити.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2023 року - скасувати, а справу направити до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

О.М. Оксененко