Ухвала

від 13.06.2023 по справі 910/21261/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/21261/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "АП Марін",

представник позивача - Решодько І.М, адвокат (ордер від 02.06.2023 № 1285738),

відповідач - акціонерне товариство "Українська залізниця",

представник відповідача - Косик С.І., адвокат (довіреність від 03.02.2023 б/н),

розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця"

на рішення господарського суду міста Києва від 31.08.2022 (головуючий суддя Босий В.П.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2023 (головуючий Ткаченко Б.О., судді: Гаврилюк О.М., Буравльов С.І.)

у справі № 910/21261/21

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АП Марін" (далі- Товариство)

до акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі- Залізниця)

про зобов`язання вчинити дії.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулось до суду з позовом до Залізниці про зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку з припиненням дії додатку 1-8 до договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 19.06.2020 Залізницею безпідставно були списані з Товариства штрафні санкції за не реалізацію погодженого обсягу перевезень, внаслідок чого Товариством заявлено вимогу про зобов`язання Залізниці внести зміни до особового рахунку Товариства № 8373060 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 6 505 324,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.08.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2023, позовні вимоги задоволено. Зобов`язано Залізницю внести зміни до особового рахунку Товариства № 8373060 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 6 505 324,00 грн, які були безпідставно списані як неустойка за нереалізацію погодженого обсягу перевезень.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що застосування до Товариства відповідальності, передбаченої умовами додатку 1-8 до договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, дія якого (додатку 1-8) була припинена в порядку умов договору, є безпідставним і таким, що призвело до порушення прав Товариства.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Залізниця звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги), посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та на те, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які ухвалені в інших справах у подібних правовідносинах, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

- ухвалюючи оскаржувані рішення, суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 31.05.2021 у справі № 917/265/18, від 05.07.2019 у справі № 916/1684/18, від 01.08.2022 у справі № 910/16784/20, від 23.07.2019 у справі № 910/13249/17, від 17.12.2019 у справі № 916/547/19, від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16, від 24.11.2021 у справі № 924/232/18 щодо застосуванням положень статей 634, 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); статей 42, 44, 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України); статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у подібних правовідносинах;

- судами не досліджено зібрані у справі докази.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 12.06.2023 № 29.3-02/1326 у зв`язку з запланованою відпусткою судді Селіваненка В.П. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/21261/21, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкова Т.М.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження з огляду на таке.

За приписами пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Залізниця у касаційній скарзі посилається на те, що ухвалюючи оскаржувані рішення, суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 31.05.2021 у справі № 917/265/18, від 05.07.2019 у справі № 916/1684/18, від 01.08.2022 у справі № 910/16784/20, від 23.07.2019 у справі № 910/13249/17, від 17.12.2019 у справі № 916/547/19, від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16, від 24.11.2021 у справі № 924/232/18 щодо застосуванням положень статей 634, 651 ЦК України; статей 42, 44, 188 ГК України; статті 75 ГПК України у подібних правовідносинах.

Так, у справах:

- № 917/265/18 Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд до апеляційного суду, виходив з того, що відхилення судом апеляційної інстанції додатку № 1 до договору № 2302/К/1 про відступлення прав вимоги 31.08.2020 лише, посилаючись на те, що його було укладено у простій письмовій формі, без з`ясування правової природи відповідного додатку та надання оцінки його оригіналу, є передчасним. Так, зі змісту оскаржуваної постанови не вбачається, що судом апеляційної інстанції було надано належну оцінку додатку № 1 до договору № 2302/К/1 про відступлення прав вимоги 31.08.2020, зокрема, не витребувано оригінал такого додатку, не здійснено його огляд у судовому засіданні, зокрема, на предмет оформлення вказаного додатку у спосіб, що унеможливлює його роз`єднання без порушення цілісності, із зазначенням кількості прошитих аркушів з проставленням підпису та печатки нотаріуса на звороті. Водночас обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення;

- № 916/1684/18 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що за загальним правилом, встановленим як господарським, так і цивільним чинним законодавством, зміна та розірвання господарських та цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору). Згідно з частинами першою і третьою статті 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. З огляду на наведене Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що за загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому статтею 188 ГК України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором. Попередніми судовими інстанціями встановлено, що пунктами 7.3 укладених Договорів № ВКС-1463 і № ВКС-1420 сторони визначили випадки припинення дії цих договорів: закінчення терміну, на який їх укладено, та за ініціативою однієї із сторін (сторона, яка виступає з ініціативою про припинення дії договору, повинна письмово повідомити про це іншу сторону за два місяці). Водночас зазначений пункт 7.3 Договорів № ВКС-1463 і № ВКС-1420 не містить ані підстав розірвання договору чи припинення ним дії (за виключенням закінчення строку, на який він був укладений), ані посилання на можливість вчинення певних дій в односторонньому порядку, ані положень щодо можливості відхилення від загального порядку розірвання господарських договорів, встановленого статтею 188 ГК України. У свою чергу, ініціатива однієї зі сторін договору щодо припинення його дії без отримання згоди на це іншої сторони в контексті наведених положень законодавства не тягне за собою таких правових наслідків, як дострокове припинення дії договору. Із встановлених судами обставин вбачається, що ФОП Котов С.М. у відповідь на ініціативу Міністерства щодо припинення дії договорів згоди на це не надавав, а Міністерство з приводу розірвання згаданих договорів (припинення ними дії) у визначеному законом порядку до суду не зверталося. За таких обставин Касаційний господарський суд вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій стосовно того, що Договори № ВКС-1463 і № ВКС-1420 як на час розгляду справи судом першої інстанції, так і на час апеляційного перегляду справи не були припиненими в зв`язку з їх розірванням в односторонньому порядку за ініціативою Міністерства відповідно до пунктів 7.3 цих Договорів. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. При цьому положення статті 391 ЦК України підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору. Оскільки Договори № ВКС-1463 і № ВКС-1420 на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій не були припиненими у зв`язку з їх розірванням в односторонньому порядку з ініціативи Міністерства, тобто згідно з пунктами 7.1 цих Договорів останні були чинними до 31.05.2019 включно, і між сторонами існували договірні правовідносини, то це виключало можливість застосування обраного позивачем способу захисту порушеного права у вигляді усунення перешкод у здійсненні Міністерством права користування згаданими торговельними місцями. При цьому Міністерство в позовних заявах просить суд зобов`язати відповідача та будь-яких інших третіх осіб усунути перешкоди в користуванні торговельними місцями шляхом їх звільнення від розміщених на них 20-футових контейнерів (шляхом демонтажу). З цього приводу суди попередніх інстанцій також правильно зазначили, що така позовна вимога поширена на осіб, яких не визначено, не конкретизовано та яких не зазначено позивачем як відповідачів за його позовом, що не відповідає положенням чинного ГПК України, а тому позов у цій частині не є належним та ефективним способом захисту прав Міністерства;

- № 910/16784/20 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, виходив з того, що у разі здійснення підприємницької діяльності особа (у даному випадку, позивач) має усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Отже, фактично позивач здійснюючи господарську діяльність приймає як сприятливі наслідки такої господарської діяльності так і несприятливі, а тому, підписуючи договір позивач має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій. Незважаючи на зазначене суди встановлюючи наявність всіх чотирьох умов необхідних для розірвання договору, відповідно до частини другої статті 652 ЦК України, зазначили про те, що істотна зміна обставин відбулась зважаючи на дії відповідача, які завдають шкоди майновим інтересам позивача, а відтак ця обставина не може вважатись ризиком, який несе сторона позивача. Вказаним висновком суди фактично порушили баланс інтересів сторін та відповідно принцип стабільності та виконуваності господарського договору. Зважаючи на вищезазначене, суди не дослідили належним чином всіх умов договору перевезення, не встановили всіх обставин справи та неправильно застосували положення як частини другої статті 652 ЦК України, так і положень статті 634 ЦК України, проаналізувавши положення якої можна узагальнити, що право на розірвання договорів приєднання суттєво обмежене частиною третьою статті 634 ЦК України, відносно тих осіб, які приєдналися до договору приєднання у зв`язку із здійсненням ними підприємницької діяльності, особа, що здійснює підприємницьку діяльність і приєдналась до договору укладеного в порядку статті 634 ЦК України, може розірвати такий договір з підстав, передбачених частиною другою статті 634 ЦК України, лише за умови, якщо вона не знала і не могла знати, на яких умовах вона до нього приєднується. У зв`язку з чим, суди попередніх інстанцій припустилися передчасних висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову;

- № 910/13249/17 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, виходив з того, що Верховний Суд, передаючи справу на новий розгляд, у своїй постанові від 17.07.2018 зазначив, що судами попередніх інстанцій не враховано положення статей 42, 44 ГК України. Так, відповідно до статей 42, 44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі принципів комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій. При новому розгляді справи суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що із суті договору купівлі-продажу цінних паперів від 15.09.2015 №6026-ДД/2015, Меморандуму, попереднього договору чи звичаїв ділового обороту, що можуть бути застосовані до даних правовідносин, не випливає, що позивач несе відповідальність за відмову Фондом державного майна України погодити відчуження корпоративних прав ТОВ "Тримоб". Позивач, як заінтересована сторона, не може впливати на дії Фонду державного майна України, а отже не може нести ризик зміни такої істотної обставини. З матеріалів справи вбачається, що позивач та ТОВ "ЕСУ" зробили все залежне від них, щоб отримати згоду Фонду державного майна України на відчуження корпоративних прав ТОВ "Тримоб". Разом з тим такий висновок судів попередніх інстанцій є необґрунтованим, оскільки ними не враховано, що позивач при здійсненні своєї господарської діяльності, укладаючи спірний договір приймав на себе певні економічні ризики, в тому числі ризик неможливості виконання зобов`язань за договором. Підсумовуючи викладене, оскільки порушення договору шляхом невиконання обов`язку з оплати цінних паперів за договором купівлі-продажу цінних паперів не є такою зміною обставин, передбачення якої могло б примусити сторони не укладати договір, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій не звернувши уваги на наведене, неправильно застосували статтю 652 ЦК України та безпідставно дійшли висновку про наявність істотної зміни обставин та наявність правових підстав для розірвання договору у зв`язку з цим. При цьому оскільки відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги про розірвання договору, інші вимоги, які є похідними, також не підлягають задоволенню;

- № 916/547/19 Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою рішення суду першої інстанції змінено, викладено мотивувальну частину у редакції постанови суду апеляційної інстанції, зазначив, що виконавець істотно порушив пункти 7.4, 7.5 договору, оскільки він не може завершити передбачені договором роботи протягом тривалого часу, тому наявні підстави для розірвання договору відповідно до вимог статті 651 ЦК України. При цьому суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин статті 652 ЦК України як підстави для розірвання договору, оскільки відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. При цьому зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Закон пов`язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю всіх чотирьох умов, передбачених частиною другою статті 652 ЦК України, при істотній зміні обставин. Водночас, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції в якості істотних змін обставин вказав введення в дію 18.12.2017 Закону України "Про оцінку впливу на довкілля", частиною першою статті 3 якого передбачено, що здійснення оцінки впливу на довкілля є обов`язковим у процесі прийняття рішень про провадження планованої діяльності, визначеної частинами другою і третьою цієї статті. Така планована діяльність підлягає оцінці впливу на довкілля до прийняття рішення про провадження планованої діяльності. Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 3 Закону України "Про оцінку впливу на довкілля" проведення прибережних робіт з метою усунення ерозії та будівельних робіт на морі, які призводять до зміни морського узбережжя, зокрема будівництво основних гідротехнічних споруд відноситься до Другої категорії видів планованої діяльності та об`єктів, які можуть мати значний вплив на довкілля та підлягають оцінці впливу на довкілля. Без підготовленого звіту з оцінки впливу на довкілля (зміст якого визначено частиною другою статті 6 вказаного Закону) отримання висновку з оцінки впливу на довкілля є неможливим, адже згідно з частиною третьою статті 9 такого Закону при підготовці висновку з оцінки впливу на довкілля уповноважений територіальний орган розглядає та бере до уваги саме звіт з оцінки впливу на довкілля. Судом першої інстанції зазначено, що в момент укладення договору управління та товариство виходили з того, що перелік робіт, визначений у кошторисі (додаток № 1 до Договору), є достатнім для розробки проєкту ?Укріплення Бердянської коси", адже підготовка звіту з оцінки впливу на довкілля та отримання висновку з оцінки впливу на довкілля не передбачалося. Сторони не мали можливості передбачити зміни у законодавстві, які, по суті, призвели до необхідності збільшення обсягів робіт за Договором, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що вказані обставини не можуть бути усунуті Замовником у рамках укладеного договору, в межах передбачених на його фінансування коштів, та управління зобов`язане витратити додаткові кошти на підготовку виконавцем звіту з оцінки впливу на довкілля та отримання висновку оцінки впливу на довкілля, що, у свою чергу, позбавить замовника можливості отримати розроблену проєктно-кошторисну документацію на тих умовах, на які він розраховував при укладенні договору, адже ціна договору буде значно збільшена, що призведе до порушення співвідношення майнових інтересів сторін за Договором. Однак судом апеляційної інстанції встановлено, що у даному випадку зміна законодавства носить загальний характер та у повній мірі стосується обох договірних сторін, а тому й не може бути підставою для розірвання договору на користь однієї з них, оскільки суд першої інстанції врахував лише майнові інтереси замовника, не взявши до уваги інтереси виконавця і, як наслідок, не визначив їх співвідношення шляхом комплексного аналізу об`єктивних критеріїв, що не може свідчити про наявність третьої умови для розірвання договору у зв`язку з істотною зміною обставин (частина друга статті 652 ЦК України). Крім того, четвертою необхідною умовою, передбаченою згаданою нормою ЦК України, є те, що із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Випадки ускладнення у виконанні договору не можуть мати місце, якщо потерпіла сторона прийняла на себе ризик зміни обставин. Прийняття на себе ризику зміни обставин не обов`язково повинно бути прямо відображено у договорі, такий висновок може слідувати із самого характеру та змісту зобов`язання. Виявлення необхідності проведення додаткових робіт за договором не може бути підставою для розірвання договору на підставі частини другої статті 652 ЦК України, оскільки сторони могли б усунути зазначені обставини шляхом укладення додаткових угод на виконання додаткових робіт. Також судом апеляційної інстанції встановлено, що договір укладено 24.07.2008, а зміни у законодавстві, а саме введення в дію Закону України ?Про оцінку впливу на довкілля?, відбулися 18.12.2017, тобто з 2008 року по 2017 рік і минуло майже 10 років. Проте за 10 років роботи, обумовлені договором, могли бути виконані підрядником на підставі норм чинного на той час законодавства. Водночас у пункті 1.2 договору сторони погодили, що вказана у договорі ціна є динамічною і підлягає коригуванню у разі зміни об`єму робіт згідно з ДБН за згодою Замовника, про що сторони укладають додаткову угоду. Тобто при укладенні Договору та визначенні його умов сторони передбачили можливість коригування витрат при його виконанні. Судом апеляційної інстанції також встановлено, що, враховуючи виникнення обставин, пов`язаних зі зміною законодавства, Управління ініціювало укладення додаткової угоди № 10, тому апеляційний суд дійшов висновку, що Управлінням не доведено в ході судового розгляду належними засобами доказування істотну зміну обставин у розумінні статті 652 ЦК України, якими сторони керувалися при укладенні Договору, та не доведено наявність одночасно усіх чотирьох умов, встановлених статтею 652 ЦК України, одночасне існування яких є підставою для розірвання договору, тобто відсутність підстав для застосування частини другої статті 652 ЦК України до спірних правовідносин. Також Касаційний господарський суд зазначив, що постанова суду апеляційної інстанції в частині висновків щодо відсутності підстав для застосування частини другої статті 652 ЦК України до спірних правовідносин у касаційному порядку не оскаржувалась;

- № 910/8482/18 Верховний Суд у межах справи про банкрутство, скасовуючи постанову апеляційного суду, змінюючи мотивувальну частину ухвали суду першої інстанції та залишаючи в силі резолютивну частину ухвали, зазначив, що у спірних правовідносинах спірна нерухомість була описана державним виконавцем за актом від 14.07.2016 і передана на відповідальне зберігання тертій особі - Поліхович А.О., а згодом примусово продана на спірних електронних торгах без будь-якої участі ПрАТ ?Сіріус-Буд?. При цьому визнання недійсними результатів торгів (аукціону) на виконання рішення суду про грошове стягнення є підставою для витребування власником майна від добросовісного набувача за статтею 388 ЦК України, оскільки продане на таких торгах (аукціоні) майно вважається таким, що вибуло від власника поза його волею іншим шляхом - шляхом проведення публічних торгів іншою особою на виконання судового рішення про стягнення коштів. Посилання відповідачів на те, що ПрАТ «Сіріус-Буд» насправді висловило свою волю на продаж спірного майна шляхом (1) укладення договору іпотеки, при чому товариство не могло не погоджуватися з можливим майбутнім продажем предмета іпотеки, (2) неоспорювання за власною ініціативою оцінки майна та результатів торгів, є непереконливими. Вираження волі власника на вибуття майна з його володіння в розумінні положень частини першої статті 388 ЦК України має бути конкретним і стосуватися чітко визначеної ситуації такого вибуття. Не можна виразити таку волю авансом, на майбутнє, без визначення конкретної ситуації, на всі випадки життя. Тим більше не можна виразити таку волю шляхом укладення договору іпотеки, який за своєю правовою конструкцією не передбачає позбавлення іпотекодавця володіння предметом іпотеки (абзац третій статті 1, стаття 9 Закону України ?Про іпотеку?). Не можна вважати вираженням волі власника на вибуття спірного майна з його володіння також і пасивну поведінку власника щодо підготовки та проведення спірних торгів, адже відповідно до частини третьої статті 205 ЦК України воля особи може виражатися її мовчанням лише у випадках, встановлених договором або законом. Недійсність результатів торгів свідчить про те, що процедура виконання судового рішення юридично не відбулася, а тому проведені з порушенням закону торги в процедурі виконання судового рішення не дають набувачу права посилатися на абсолютну заборону віндикації, встановлену частиною другою статті 388 ЦК України. Крім того, спірні електронні торги було проведено на виконання рішення третейського суду, яке не може вважатися судовим рішенням у розумінні частини другої статті 388 ЦК України, адже вимагає для своєї дієвості додаткової легітимації з боку державного суду шляхом видачі виконавчого документа, який сам по собі також судовим рішенням не є. Ліквідатор ПрАТ "Сіріус-Буд" не тільки неодноразово заперечував проти доводів відповідачів про пропуск ним позовної давності по заявлених вимогах, а й обґрунтовував поважність причин такого пропуску, якщо судами позовна давність все ж таки буде визнана пропущеною. Оцінюючи поважність причин пропуску строку позовної давності при зверненні ПрАТ ?Сіріус-Буд» з цим позовом, колегія суддів врахувала очевидний фраудаторний характер оспорюваних торгів (у тому числі поведінку з боку органів управління боржника до порушення провадження у справі про банкрутство), виявлення ознак такої фраудаторності протягом тривалого часу, включаючи період досудового розслідування у кримінальному провадженні від 03.07.2020 №42020100000000263, саме в межах якого протягом 2020 та 2021 років і було виявлено значну частину доказів фраудаторності спірних торгів (висновки експертів від 21.12.2020 та від 27.01.2021), відсутність до 14.08.2019 зовнішнього незалежного управління ПрАТ ?Сіріус-Буд?, яке було фактично встановлене лише з дати визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. Усі ці обставини, повно і правильно встановлені судами попередніх інстанцій, дають підстави вважати, що причини пропуску ПрАТ "Сіріус-Буд" строку позовної давності як щодо вимоги про визнання недійсними результатів спірних торгів, так і щодо віндикаційної вимоги, можуть бути визнані поважними. Що стосується ухвали суду першої інстанції, то з урахуванням фактичних обставин, повно встановлених у цій справі, помилкове застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства та норм ЦК України про позовну давність не призвело до ухвалення ним помилкового по суті рішення. Така помилка суду першої інстанції не вплинула та не ставить під сумнів результат розгляду цієї справи, оскільки не впливає на законність та обґрунтованість ухваленого рішення, яке прийнято по суті правильно. Скасування судового рішення з підстав наявності відповідної помилки було б відступом від принципу правової визначеності та проявом надмірного формалізму та правового пуризму;

- № 48/340 Велика Палата Верховного Суду, задовольняючи заяву Всеукраїнського громадського благодійного фонду ?Батьківська турбота? про перегляд судових рішень, рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, виходила з того, що укладаючи договір щодо спірного майна, ВГБФ ?Батьківська турбота? покладався на судове рішення в іншій справі. А тому ВГБФ ?Батьківська турбота? є добросовісним набувачем, який у силу приписів статті 330 ЦК України набув право власності на набуте за спірним договором майно, бо не знав і не міг знати, що Укрпрофоздоровниця не є власником майна і не має права ним розпоряджатися. Санаторій передано в управління профспілкам власником - державою на виконання постанови № 606. Отже, спірне майно не було загублено власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею. Судами попередніх інстанцій не встановлено наявності такого суспільного інтересу у потребі держави у спірному майні, який би дозволяв дійти висновку про наявність підстав у втручання у майнові права ВГБФ ?Батьківська турбота? як добросовісного набувача спірного нерухомого майна. Таким чином, відповідно до статті 388 ЦК України держава не вправі витребувати спірне майно від ВГБФ ?Батьківська турбота?, який як добросовісний набувач набув на нього права власника. Тому в задоволенні віндикаційної вимоги слід відмовити. Обґрунтовуючи вимогу про визнання права власності держави в особі Фонду держмайна на спірне майно, прокурор посилався на статтю 392 ЦК України, відповідно до якої власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Водночас, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані. Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, майно незаконно було передане Укрпрофоздоровниці, а від Укрпрофоздоровниці - ВГБФ ?Батьківська турбота?. Тобто позивач вважає порушеним право власності держави, і таке порушення пов`язане з позбавленням володіння через ланцюг передач майна, а інтерес позивача полягає в поверненні державі майна з чужого незаконного (на думку позивача) володіння. Належним способом захисту такого права й інтересу є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, і така вимога позивачем була пред`явлена. Водночас у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Позовна вимога прокурора про визнання недійсним договору № 8000109/2002-24 щодо відчуження спірного майна обґрунтована останнім з посиланням на положення законодавства, яке визначає підстави та правові наслідки недійсності правочину. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, унормованого положеннями законодавства, яке визначає підстави та правові наслідки недійсності правочину. Норми щодо реституції не можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. При цьому первісний правочин, а саме передання спірного майна Федерацією до статутного фонду Укрпрофоздоровниці, визнано Вищим арбітражним судом України законним. Тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав як для задоволення вимоги про визнання права власності держави, так і вимоги про визнання недійсним договору № 8000109/2002-24 щодо відчуження спірного майна;

- № 917/1345/17 Велика Палата Верховного Суду, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення з учасників товариства коштів, отриманих без достатньої правової підстави, зазначила, що доводи скаржника про те, що обставини, встановлені у постанові Вищого господарського суду України від 30.10.2017 у справі № 922/646/17, є преюдиціальними відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, не заслуговують на увагу, оскільки за приписами цієї норми обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, якщо у ній беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено ці обставини. У той час як склад учасників справи № 917/1345/17 і справи № 922/646/17 є різним;

- № 922/2391/16 Верховний Суд у межах справи про банкрутство, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, погодився з висновком суду про те, що господарським судом першої інстанції при розгляді даної справи та постановленні оскаржуваної ухвали не було прийнято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть даного спору, свідчить про не з`ясування судом всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Договір застави у судовому порядку оскаржений не був. Посилання місцевого господарського суду на встановлені рішенням господарського суду Харківської області від 01.10.2010 у справі №27/369-09 обставини щодо припинення та погашення додаткових зобов`язань, укладених у забезпечення кредитного договору, зокрема договору застави рухомого майна від 18.12.2007 № 07/059/303/06-КЛТ, у зв`язку з тим, що боржник, як юридична особа припинив свою діяльність, суд другої інстанції визнав безпідставними та такими, що не узгоджуються з правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду України від 10.02.2016 у справі №6-216цс14, від 10.02.2016 у справі №6-84цс15, від 06.07.2016 у справі № 3-578гс164. Укладаючи договір застави, заставодавець бере на себе всі ризики, пов`язані з невиконанням зобов`язання боржником (у межах вартості предмета застави), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із відповідного Єдиного державного реєстру. Оскільки покладення цих ризиків на особу, яка видала забезпечення, відбулося за договором, укладеним заставодавцем саме із кредитором, то всі узяті ризики слід покладати на особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника, отже, сам факт ліквідації боржника за основним договором із внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором, яка не була погашена у процедурі ліквідації, не є підставою для припинення договору застави, укладеного на забезпечення виконання боржником основного зобов`язання, та звільнення заставодавця від відповідальності перед кредитором. Судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки наявному у матеріалах справи витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 18.09.2017 № 53449390, який було додано банком до заяви з грошовими вимогами до боржника із якого вбачається, що застава майна боржника, а саме: виробничого обладнання в кількості 375 одиниць, згідно з додатком № 1 до договору застави від 18.12.2007 № 07/059/303/06-КТЛ (у редакції від 24.04.2008), який є його невід`ємною частиною . Заставна вартість - 2 067 362,63грн є дійсною, обтяжувачем зазначено ПАТ "Дельта Банк", на підставі договору купівлі- продажу права вимоги;

- № 924/232/18 Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд до апеляційного суду, виходив з того, що пославшись на здійснення оцінки доказів в їх сукупності (договір поставки молока № 3, термін дії якого визначений до 31.12.2017, протокол погодження договірної ціни від 23.08.2017 № 12, товарно-транспортні накладні, спеціалізовані товарні накладні за вересень 2017 року, приймальну квитанцію на закупівлю молока від 30.09.2017, акт звірки розрахунків станом на 30.09.2017, видаткову накладну від 30.09.2017 № 425), а також зазначивши про врахування приписів статті 79 ГПК України щодо вірогідності доказів, апеляційний суд дійшов висновку про те, що СВК "Перший національний виробничий кооператив" здійснював поставки молока на користь ДП "Старокостянтинівський молочний завод" за договором від 31.01.2017 № 3 у вересні 2017 року на суму 4 767 465,30 грн (товар кількістю 616400 кг). Водночас, дійшовши вказаного висновку, суд апеляційної інстанції належним чином не досліджував та не надавав відповідної правової оцінки поданим сторонами доказам та доводам. При цьому, з постанови апеляційного суду не вбачається також, чи оглядав суд оригінали наявних у справі доказів. Так, як вбачається з оскаржуваної постанови, висновок суду апеляційної інстанції про доведеність позивачем факту поставки відповідачу молока у вересні 2017 року саме за Договором №3 мотивований посиланням на видаткову накладну від 30.09.2017 № 425 на суму 4 767 465,30 грн, яка не підписана відповідачем; приймальну квитанцію на закупівлю молока від 30.09.2017 на суму 13 884 452,40 грн, яка не містить посилань на договір поставки молока від 31.01.2017 №3; акт звірки розрахунків станом на 30.09.2017, підписаним від імені ДП "Старокостянтинівський молочний завод" іншою особою, аніж тією, що зазначена в преамбулі акта. Розглядаючи спір у частині поставок молока у жовтні та листопаді 2017 року на виконання договору № 3, пославшись на здійснення оцінки доказів в їх сукупності (товарно-транспортні накладні, спеціалізовані товарні накладні, видаткові накладні від 31.10.2017 № 714 та від 30.11.2017 № 798, приймальні квитанції на закупівлю молока від 31.10.2017 та 30.11.2017, оборотно-сальдові відомості за жовтень та листопад 2017 року, протокол погодження договірної ціни №12 від 23.08.2017), апеляційний суд встановив, що матеріалами справи підтверджено постачання молока позивачем для відповідача у жовтні-листопаді 2017 року на виконання договору № 3 в обсягах, які відповідають зазначеним у видаткових накладних № 714 та № 798, однак за цінами згідно з протоколом погодження договірної ціни від 23.08.2017 № 12. При цьому вбачається, що суд апеляційної інстанції свій висновок про доведений факт поставки молока позивачем на користь відповідача у спірний період за договором № 3 мотивував посиланням на видаткові накладні від 31.10.2017 № 714 на суму 1 697 984,88 грн (загалом 199 921 кг, з яких 198 667 кг по ціні 8,52 з ПДВ, 1 254 кг по ціні 4,26 грн з ПДВ) та від 30.11.2017 № 798 на суму 82 192,44 грн. (9 647 кг по 8,52 грн з ПДВ), які не містять підпису і печатки відповідача, а також на приймальні квитанції на закупівлю молока від 31.10.2017 та 30.11.2017, в яких відображена кількість прийнятого молока в обсягах більших, порівняно з тими, що вказані у видаткових накладних за жовтень-листопад 2017 року та які не містять посилань на договір поставки молока від 31.01.2017 № 3. Водночас, встановивши, що факт поставки товару у відповідних об`ємах протягом вересня-листопада 2017 року підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними та квитанціями про їх реєстрацію, апеляційний господарський суд не дослідив зазначені докази і не надав оцінки доводам відповідача про те, що податкові накладні за вересень-листопад 2017 року не можуть підтверджувати реальність господарських операцій по договору поставки молока від 31.01.2017 №3, оскільки операції по реєстрації податкових накладних проводяться виключно позивачем, без будь-якої участі відповідача, та складені на підставі видаткових накладних від 30.09.2017 № 425, від 31.10.2017 № 714, від 31.10.2017 № 631, від 30.11.2017 № 798, які не були підписані ДП "Старокостянтинівський молочний завод". До того ж, судом апеляційної інстанції не було враховано, що лише первинні документи можуть підтверджувати факт здійснення господарської операції, яка відображається в бухгалтерському обліку підприємства. При цьому податкові накладні не є первинними бухгалтерськими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Матеріали справи свідчать про те, що в порушення норм права, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки аргументам відповідача з урахуванням конкретних обставин справи, не навів правове обґрунтування відхилення поданих відповідачем доказів та належним чином не застосував такий стандарт доказування як "вірогідність доказів". Крім того, апеляційний суд не надав оцінку посиланням відповідача на наявність інших договорів поставки, а тому правових підстав для розгляду приймальних квитанцій як доказів поставки молока за договором № 3 не має. Без належної правової оцінки суд апеляційної інстанції залишив і заперечення відповідача стосовно прийняття актів звірки розрахунків та оборотно-сальдових відомостей, копії яких було долучено до матеріалів справи, в якості належних доказів постачання товару у вересні-листопаді 2017 року за договором №3. При цьому апеляційний суд не звернув увагу, що наявні у справі акти звірки розрахунків складені лише за період з квітня по вересень 2017 року, а позовні вимоги заявлені за період з лютого по листопад 2017 року. Разом з тим, судом апеляційної інстанції не було належним чином досліджено рух активів (реальність господарських операцій). Як вбачається з матеріалів справи, факт здійснення господарської операції за договором № 3, за змістом пункту 4.3 цього договору має підтверджуватись оригіналами первинних документів (товарно-транспортна накладна, ветеринарне свідоцтво (Ф-2) державної установи ветеринарної медицини не пізніше 3-го числа звітного місяця на всю кількість продукції, а не податковими деклараціями, які підтверджують лише порядок оподаткування цієї операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції. Наведене вище дає підстави вважати, що встановлені апеляційним судом обставини та здійснені висновки не свідчать про доведеність позивачем факту постачання товару належними, допустимими та вірогідними доказами, які переконливо б свідчили про фактичні обставини поставки позивачем товару відповідачу у спірний період з вересня по листопад 2017 року саме за договором № 3 та реальність здійснення господарських операцій. У даному випадку, суд апеляційної інстанції хоча і послався на врахування вимог статті 79 ГПК України щодо вірогідності доказів, фактично здійснив вибіркову оцінку доказів, що не відповідає приписам процесуального законодавства. У контексті зазначеного висновку є передчасним як відхилення апеляційним судом доводів відповідача про припинення 01.10.2017 дії договору № 3 з підстав непідписання відповідачем протоколів погодження договірної ціни від 24.09.2017 № 13 та від 24.10.2017 № 14, так і висновок суду щодо наявності у ТОВ "Органік Сідс" на підставі договору цесії від 26.09.2018 №26/09/2018-2 права вимоги за зобов`язаннями ДП "Старокостянтинівський молочний завод" щодо здійснення оплати за поставлену молочну продукцію за період з лютого по листопад 2017 року. Належне ж з`ясування підстав поставки молочної продукції на користь відповідача (за договором № 3 або поза межами дії цього договору) з огляду на умови договору цесії від 26.09.2018 №26/09/2018-2 має значення при вирішенні питання про стягнення з відповідача суми боргу за поставку молока саме на користь ТОВ "Органік Сідс". У зв`язку з зазначеним, колегія суддів дійшла висновку, що недоліки у вирішенні спору, яких припустився апеляційний господарський суд, свідчать про те, що ним не здійснено належного апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, а відтак, зроблено передчасні висновки за результатом розгляду у даній справі позовних вимог про стягнення з ДП "Старокостянтинівський молочний завод" заборгованості за договором поставки молока від 31.01.2017 № 3 у сумі 8 849 836 грн.

При цьому у даній справі № 910/21261/21 судами встановлено, що 31.05.2020 Залізницею було оприлюднено на веб-сайті http://uz-cargo.com договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 25.02.2020 у редакції, яка вводиться в дію 01.07.2020.

Відповідно до пункту 1.1 договору його предметом є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги.

Згідно з пунктом 1.5 договору Договір є публічним договором, за яким перевізник бере на себе обов`язок здійснювати надання послуг, пов`язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За умовами пункту 1.7 договору він укладається шляхом надання перевізником пропозиції укласти договір (оферти) і прийняття в цілому пропозиції (акцепту) другою стороною. Приймаючи пропозицію укласти договір друга сторона засвідчує, що ознайомилась та згодна з усіма умовами договору.

Відповідно до пункту 1.10 договору він є укладеним з дня надання замовнику перевізником інформаційного повідомлення про укладення договору, але не раніше дня введення його в дію відповідно до пункту 12.1 договору.

Розділами 2-12 договору визначено ціну, права та обов`язки сторін, вартість послуг, порядок проведення розрахунків, відповідальність сторін, обставини непереборної сили, вирішення спірних питань, додаткові умови, строк дії договору тощо.

За умовами підпункту 2.3.3 та 2.3.4 договору обов`язком перевізника є відкриття для проведення розрахунків і обліку сплачених сум для замовника особового рахунку з наданням коду платника, а також присвоєння замовнику коду вантажовідправника/вантажоодержувача. Надані коди зазначаються перевізником в Інформаційному повідомленні про укладення договору в порядку визначеному в пункті 1.9 договору. Ведення обліку попередньої оплати, нарахованих і сплачених сум за здійснені перевезення і надані послуги, пов`язані з перевезенням вантажу та надання замовнику відповідних розрахункових документів в електронній формі. Паперові копії таких документів надаються за зверненням замовника за цінами встановленими в додатку 1-1 до договору через станцію або через один з підрозділів філії "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" Залізниці, що вказано у такому зверненні замовника. В разі оформлення первинних документів із зауваженнями, їх паперові копії надаються замовнику безоплатно.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 договору розмір провізних платежів за перевезення вантажу у вагонах замовника та вагонах залізниць інших держав, додаткових зборів, пов`язаних з перевезенням, розраховується за ставками і тарифами, які визначаються у відповідності до умов Збірника тарифів.

Умовами пунктів 4.1, 4.2 договору передбачено, що розрахунки за договором здійснюються через філію "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" Залізниці. Оплата послуг відповідно до договору здійснюється у національній валюті України на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання перевізника, вказаний в розділі 14 договору.

Відповідно до пункту 4.4 договору по мірі виконання перевезень та надання послуг, перевізником відображається в особовому рахунку використання замовником коштів за добу для оплати: провізних платежів за перевезення, зазначених в накладних; суми додаткових зборів та додаткових послуг за вільними тарифами; плати за використання власних вагонів перевізника за межами України, що відображається в щодобових інформаційних повідомленнях; штрафів на підставі відповідних перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами (контейнерами), інформаційних повідомлень, тощо; пені. Виписки з особового рахунку відображають облік коштів, перерахованих та витрачених замовником на виконання договору.

Згідно з пунктом 9.4 договору зміни (доповнення) до договору перевізник здійснює шляхом викладення в новій редакції договору в цілому або окремих його частин та їх оприлюднення на веб-сайті http://uz-cargo.com/, з накладенням КЕП. Зміни до договору, в тому числі ставки плати, коефіцієнти та інші умови платежів вступають в дію через 30 календарних днів від дня їх оприлюднення або пізніше, якщо це вказано в повідомленні про оприлюднення. Зміни до договору, які зменшують розмір провізних платежів, ставок, коефіцієнтів та інших розрахункових величин також можуть вступати в дію раніше ніж 30 календарних днів від дня їх оприлюднення. Зміни до договору поширюються на всіх осіб, що приєдналися до договору. В окремих випадках, за заявою замовника допускається вступ в дію змін до договору раніше, ніж визначено вище. Якщо замовник не згоден з внесеними перевізником змінами, він має право ініціювати внесення змін до договору в порядку передбаченому п. 9.3 договору або з власної ініціативи припинити дію договору у відносинах з ним. Замовлення та/або отримання послуг та/або їх оплата за договором засвідчує повну згоду замовника з договором та змінами до нього.

Пунктом 12.2 договору передбачено, що договір або його окремі умови щодо певних послуг припиняється: за згодою сторін; за ініціативи однієї з сторін. Ініціатива перевізника про припинення договору має бути мотивованою; з підстав визначених законодавством.

Відповідно до пункту 12.3 договору з ініціативи однієї зі сторін договір вважається припиненим (розірваним) у відносинах з нею через 20 днів з моменту направлення протилежній стороні відповідного повідомлення, але не раніше завершення всіх послуг, яке розпочато і не завершено, в частині таких послуг.

Згідно з пунктом 12.4 договору дію додаткових умов до договору може бути припинено в односторонньому порядку шляхом направлення однією стороною іншій стороні повідомлення про їх припинення. У такому випадку дія відповідного додатку вважається припиненою через 10 днів з дня направлення відповідного інформаційного повідомлення стороною, що ініціювала припинення.

Пунктом 13 договору визначено, що невід`ємною частиною договору є додатки, а саме: 1-1 "Ставки плати за додаткові послуги, пов`язані з перевезенням вантажів що надаються за вільними тарифами", 1-2 "Ставки плат, коефіцієнти та умови платежів", 1-3 "Умови організації перевезення вантажів на власних транспортерах перевізника, проїзду бригад супроводження великовагових транспортерів та вагонів для проїзду цих бригад", 1-4 "Умови накопичення вагонів", 1-5 "Умови продажу послуг з використання вагонів АТ "Укрзалізниця" із застосуванням ЕТС "ProZorro.Продажі", 1-6 "Умови при здійсненні замовником публічної (державної закупівлі) послуг", 1-7 "Умови надання послуги подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням", 2-1 - 2-11, та інші додатки, оприлюднені перевізником.

За умовами пункту 13.1 договору у випадку, якщо додатками до договору визначені умови інші ніж в основному тексті договору, такі умови додатків мають переважну силу над умовами основного тексту договору.

Товариство 19.06.2020 направило Залізниці в електронній формі заяву про прийняття в цілому пропозиції (акцепт) укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 19.06.2020 № 39882242/2020-0001 та отримало відповідно до пункту 1.10 договору від Залізниці інформаційне повідомлення від 19.06.2020 №40-39882242/2020-0001 про укладення Договору та присвоєння кодів: відправника/одержувача: 0622; платника: 8373060, який використовується як номер договору, і відкриття особового рахунку з ідентичним номером.

Отже, Товариством та Залізницею укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 8373060 (далі - Договір), який діє з 01.07.2020.

Залізниця, у рамках укладеного договору, запровадила нову/додаткову послугу, а саме перевезення вантажів з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника, за посиланням http://uz-cargo.com/news.html#n201102, та розпочав приймання замовлень вантажовідправників на отримання даної послуги, про що було розміщено інформацію на офіційному веб-сайті Залізниці.

Товариство 25.06.2020 відповідно до Договору подало замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами № 39882242/2020-00003: початок періоду замовлення: 07.2020; завершення періоду замовлення: 03.2021; кількість місяців: 9; тип рухомого складу: зерновози; щомісячна кількість рухомого складу: 200.

Залізницею 02.07.2020 розглянуто та погоджено замовлення Товариства від 25.06.2020 № 39882242/2020-00003 про надання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами: початок періоду замовлення: 07.2020; завершення періоду замовлення: 03.2021; кількість місяців: 9; тип рухомого складу: зерновози; щомісячна кількість рухомого складу: 94; нормативна кількість діб: 7; ставка плати за використання вагону перевізника: 682,00 грн, що підтверджується повідомленням про погодження замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами від 02.07.2020 № УЗ-39882242/2020-00004.

Залізницею 21.07.2020 оприлюднено нову редакцію договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом та повідомлено, що змінами, які вступають в дію 21.08.2020, проіндексовано розмір ставок плати за додаткові послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, що надаються за вільними тарифами (додаток 1-1 до Договору) і доповнено договір умовами надання послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника (додатки 1-8, 2-12 - 2-16), які є невід`ємною частиною Договору.

Попередньо умови перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника були викладені в додатковій угоді від 19.06.2020 № 3 до договору про надання послуг від 15.02.2018 № 10545/ПЗЗ-2018.

Відповідно до пункту 2.1 додатку 1-8 перевізник надає замовнику послуги з перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника (узгоджена щомісячна кількість вагонів визначеного роду рухомого складу протягом узгодженого сторонами строку надання послуги), надалі в цьому додатку до договору - послуга. Замовник здійснює оплату такої послуги відповідно до умов цього додатку до договору.

Згідно з пунктом 2.2 додатку 1-8 сторони домовились, що у випадку надання такої послуги, до відповідних відносин застосовуватимуться спеціальні умови цього додатку до договору, які матимуть пріоритет над умовами договору. Умови договору, не визначені цим додатком до договору, застосовуватимуться в частині, що не суперечить цьому додатку до договору.

Пунктом 4.1 додатку 1-8 передбачено, що замовник має право надати перевізнику замовлення послуги до дати, вказаної в оголошенні. Скасувати подане замовлення до дати закінчення подання замовлень, визначеної в оголошенні, без нарахування та сплати неустойки. Відмовитись від погодженого замовлення (скасувати замовлення), повідомивши про таке перевізника шляхом направлення йому повідомлення про скасування замовлення (за формою відповідно до додатку 2-15 до договору) не пізніше ніж за три робочих дні до дати скасування замовлення в порядку, визначеному цим додатком до договору, при цьому замовник зобов`язаний сплатити неустойку за весь невиконаний строк та обсяг перевезень, зазначений у погодженому замовленні, передбачену в розділі 7 цього додатку до договору. Відмовитись від погодженого замовлення (скасувати замовлення) у випадку незгоди замовника з зменшенням перевізником обсягу перевезень (кількості вагонів) при погодженні замовлення, повідомивши про таке перевізника протягом двох робочих днів від дня отримання повідомлення про погодження замовлення, шляхом направлення перевізнику повідомлення про скасування замовлення (за формою відповідно до додатку 2-15 до Договору) без сплати неустойки. У разі ненадання такої відмови протягом встановлено в цьому пункті строку, замовлення вважається погодженим сторонами.

Відповідно до пункту 4.2 додатку 1-8 замовник зобов`язаний у строки, передбачені Правилами планування перевезень вантажів, надати через Систему планування перевезень щомісячне замовлення на перевезення та заявку на подачу порожніх вагонів, та узгодити їх з причетними організаціями (одержувачем, експедитором, портом та іншими причетними). Здійснювати навантаження власних вагонів перевізника відповідно до замовлення та погоджених перевізником заявок. Сплатити неустойку відповідно до розділу 7 цього додатку до договору у випадку відмови замовника від своєчасно поданих та технічно придатних для використання вагонів або скасування вантажовідправником погодженого замовлення, а також у випадку навантаження і відправки меншої кількості вагонів перевізника, ніж визначено в погодженому замовленні.

Згідно з пунктом 7.2 додатку 1-8 замовник, у разі невиконання погодженого замовлення в цілому або у випадку навантаження і відправки поданих перевізником під навантаження вагонів у кількості меншій ніж визначено в погодженому замовленні щомісячно, сплачує неустойку в розмірі, який розраховується за наведеною у додатку 1-8 формулою.

Пунктом 7.3 додатку 1-8 передбачено, що у разі наявності на особовому рахунку замовника достатньої суми коштів для сплати неустойки, сплата неустойки замовником здійснюється шляхом списання перевізником грошових коштів з особового рахунку замовника в останній календарний день кожного місяця із сум грошових коштів, перерахованих замовником для виконання грошового зобов`язання за договором, та факт списання такої неустойки відображається перевізником в інформаційному повідомленні в особовому рахунку замовника і підтверджується зведеною відомістю. У разі відсутності на особовому рахунку замовника достатньої кількості сум грошових коштів для сплати неустойки, неустойку має бути сплачено замовником не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним, шляхом внесення грошових коштів на особовий рахунок замовника для виконання грошового зобов`язання за договором.

Відповідно до пункту 8.1 додатку 1-8 умови цього додатку до договору з дня його оприлюднення застосовуються до відносин, які виникли між сторонами за укладеними раніше договорами про надання послуг з додатковими угодами до них про перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника, за їх наявності.

Товариство 25.08.2020 відповідно до Договору подало замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами №39882242/2020-00078: початок періоду замовлення: 09.2020; завершення періоду замовлення: 08.2021; кількість місяців: 12; тип рухомого складу: зерновози; щомісячна кількість рухомого складу: 250.

Залізницею 27.08.2020 розглянуто та погоджено замовлення Товариства від 25.08.2020 №39882242/2020-00078 про надання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами: початок періоду замовлення: 09.2020; завершення періоду замовлення: 08.2021; кількість місяців: 12; тип рухомого складу: зерновози; щомісячна кількість рухомого складу: 166; нормативна кількість діб: 7; ставка плати за використання вагону перевізника: 584,00 грн., що підтверджується Повідомленням про погодження замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами від 27.08.2020 року № УЗ-39882242/2020-00079.

Залізницею 19.10.2020 оприлюднено нову редакцію договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом та повідомлено, що змінами, які вступають в дію з 20.10.2020, знижено ставки плати за надані послуги.

У зв`язку з цим, 20.10.2020 Залізниця направила Товариству повідомлення №УЗ-39882242/2020-00098 про зміну умов погодженого замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами до раніше направленого повідомлення від 25.06.2020 № 39882242/2020-00003, а саме про зниження ставки плати за використання вагону перевізника на період з 20.10.2020 до 18.11.2020 у розмірі 650,00 грн для перевезення у зерновозах, вагонах для перевезення борошна умовного типу 972.

Отже, на момент подання замовлень позивачем на отримання даної послуги базова ставка плати за використання вагону-зерновозу перевізника становила 1136,00 грн/добу без ПДВ, а ставка плати за використання вагону-зерновозу перевізника згідно з послугою перевезення з узгодженими строками та обсягами за дванадцять місяців становила 584 грн/добу без ПДВ та 682,00 грн/добу (650 грн з 20.10.2020) без ПДВ за дев`ять місяців.

Судами встановлено, що як зазначає Товариство, такі умови надавали можливість йому, як замовнику послуги, взяти на себе зобов`язання по здійсненню замовленої кількості відправлень щомісяця, протягом року та виконувати їх, адже позивач мав цінову (конкурентну) перевагу перед тими вантажовідправниками, які не укладали із Залізницею додатку № 1-8 до Договору i планують разове використання вагону за ставкою 1136,00 грн/добу без ПДВ.

При цьому 04.09.2020 на офіційному сайті Залізниці оприлюднено нову редакцію договору про надання послуг з організації перевезень вантажів залізничним транспортом із оновленими (зміненими) ставками плати, коефіцієнтами та умовними платежами за використання власних вагонів перевізника (додаток № 1-2 до договору), яким було введено поетапне зниження базової загальної ставки за використання вагону-зерновозу перевізника за наступним графіком з 05.09.2020 - 800,00 грн за одиницю без ПДВ, з 06.10.2020 - 900,00 грн за одиницю без ПДВ та з 05.11.2020 - 1000,00 грн за одиницю, без ПДВ.

На офіційному сайті Залізниці 19.10.2020 розміщено повідомлення про повторну зміну базової загальної ставки за використання вагону-зерновозу перевізника, а саме з 20.10.2020 по 18.11.2020 - 650,00 грн/добу без ПДВ, з 19.11.2020 - 1000,00 грн/добу без ПДВ.

У зв`язку з тим, що зменшення базової ставки плати за використання вагону-зерновозу відбулось вже після того, як Товариством було замовлено у Залізниці послугу довгострокових вагонів на інших цінових умовах, що повністю нівелювало доцільність та економічну обґрунтованість здійснених замовлень і призвело до неможливості повного виконання своїх зобов`язань Товариством через відмову вантажоодержувачів від приймання вагонів та погодження планів, останній надіслав Залізниці лист від 03.11.2020 № 578 про розірвання укладеного додатку 1-8 та замовлень від 25.06.2020, від 25.08.2020 за згодою сторін шляхом укладення відповідної додаткової угоди без застосування до замовника штрафних санкцій.

У відповідь на лист Товариства, Залізниця у листі від 12.11.2020 № ЦТЛ-19/1764 повідомила, що невиконання замовлення не є масовим явищем, а умови припинення послуги з замовниками встановлені у підпункті 4.1.3 додатку 1-8 до Договору.

Рішенням (13.11.2020) правління Залізниці продовжено термін дії до 31.12.2020 (включно) ставок плати за використання власних вагонів перевізника (Спл) у вантажному та порожньому рейсах по території України та за межами України, а саме з 20.10.2020 - 650,00 грн/добу без ПДВ, з 01.01.2021 - 1 000,00 грн/добу без ПДВ.

На сайті філії Центр транспортної логістики Залізниці http://uz-cargo.com/ 10.12.2020 було опубліковано інформацію щодо продажів із застосуванням ЕТС "ProZorro.Продажі" послуг з використання вагонів власності перевізника за методом покрокового зниження стартової ціни ("Голландський аукціон") на зерновози, вагон для перевезення муки умовного типу 972 - 533,00 грн/вагон на добу (без ПДВ). При цьому перегляд ставки на перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами не відбувався.

З огляду на викладене, 16.12.2020 на підставі пункту 12.4 Договору Товариство надіслало відповідачу повідомлення № 627/2 про припинення додаткових умов, визначених у додатку 1-8 до Договору, в якому повідомило Залізницю про припинення дії додаткових умов, визначених у додатку 1-8 з 31.12.2020 та зазначило, що з вказаної дати припиняються всі зобов`язання за додатком 1-8, у тому числі зобов`язання замовника щодо навантаження власних вагонів перевізника відповідно до замовлення, а також втрачають силу умови щодо відповідальності сторін, передбачені розділом 7 додатку 1-8.

У той же час, у січні, квітні, травні, червні, липні та серпні 2021 року Залізницею в односторонньому порядку списувалась неустойка за не реалізацію Товариством погодженого обсягу перевезень на загальну суму 6 505 324,00 грн, нараховану на підставі пунктів 7.2, 7.3 додатку 1-8.

Судами попередніх інстанцій також було встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2021 у справі №910/3468/21, яке не було оскаржено в апеляційному порядку та набрало законної сили, встановлено, що враховуючи, що Товариство скористалось своїм правом на припинення в односторонньому порядку дії додаткових умов до Договору, які викладені у формі додатку 1-8 до Договору, направивши Залізниці 16.12.2020 відповідне інформаційне повідомлення, дія додаткових умов, викладених у додатку 1-8, є припиненою у встановлений умовами пункту 12.4 Договору строк.

Отже, суди дійшли висновку, що обставини припинення дії додаткових умов, викладених у додатку 1-8, у встановлений пунктом 12.4 Договору строк (а саме, через 10 днів з дня направлення повідомлення від 16.12.2020), які було встановлено у судовому рішенні у справі №910/3468/21, є преюдиційними та повторному доведенню не підлягають.

Водночас після припинення дії додатку 1-8 до Договору Залізницею в односторонньому порядку списувалася з особового рахунку Товариства неустойка за не реалізацію ним погодженого обсягу перевезень, яка була передбачена як штрафна санкція згідно з умовами пункту 7.2 вказаного додатку.

Зокрема, Залізницею було списано: у січні 2021 року - 1 127 364,00 грн; у квітні 2021 року - 2 933 336,00 грн; у травні 2021 року - 678 608,00 грн; у червні 2021 року - 678 608,00 грн; у липні 2021 року - 678 608,00 грн; у серпні 2021 року - 408 800,00 грн, а всього на загальну суму 6 505 324,00 грн.

З огляду на викладене, суди дійшли висновку про необхідність задоволення позовних вимог про зобов`язання Залізниці внести зміни до особового рахунку Товариства № 8373060 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 6 505 324,00 грн, які були безпідставно списані як неустойка за нереалізацію погодженого обсягу перевезень.

Враховуючи викладене та порівнюючи зміст правовідносин (права й обов`язки сторін спору) згідно з відповідним правовим регулюванням, Суд дійшов висновку, що правовідносини у таких справах не є подібними.

Що ж до визначення подібності правовідносин у справах, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Стосовно доводів скаржника про те, що суд не дослідив зібрані у справі докази, колегія суддів зазначає, що обов`язковою умовою для застосування пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. При цьому у даній справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судового рішення згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу є необґрунтованими.

Таким чином, Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, оскільки зазначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження.

Водночас касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Керуючись статтею 234 та пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В :

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення господарського суду міста Києва від 31.08.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2023 у справі № 910/21261/21.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова