Постанова

від 13.06.2023 по справі 457/48/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 457/48/23 Головуючий у 1 інстанції: Грицьків В.Т.

Провадження № 22-ц/811/293/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Зеліско-Чемерис К.Р.

з участю представника боржника Сологуба С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Сологуба Сергія Анатолійовича на ухвалу Трускавецького міського суду Львівської області від 13 січня 2023 року в складі судді Грицьківа В.Т. у справі за поданням державного виконавця Трускавецького відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України,-

встановив:

У січні 2023 року державний виконавець Трускавецького відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Васьків Р.М. звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 .

Подання обґрунтоване тим, що на примусовому виконанні у Трускавецькому відділі державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває ВП №63279377 з примусового виконання постанови № 49438742, виданої 05.10.2017.

Виконавцем на адресу боржника надсилались виклики щодо явки до виконавця для надання пояснень щодо причин невиконання постанови, однак ОСОБА_1 на виклики не з`явився, про причини неявки не повідомив виконавця. Постанова до теперішнього часу не виконана, а боржник ухиляється від її виконання, не вживає заходів щодо її виконання за рахунок належного йому майна і доходів, тому державний виконавець просить суд задовольнити подання.

Оскаржуваною ухвалою Трускавецького міського суду Львівської області від 13 січня 2023 року подання державного виконавця Трускавецького відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиціїпро тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України - задоволено.

Тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 до виконання зобов"язань покладених на нього постановою № ВП49438742, виданої 05.10.2017 року про стягнення з нього в користь держави в особі Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) виведеного виконавчого збору в розмірі 608617,64 грн.

Ухвалу суду оскаржив представник ОСОБА_1 - Сологуб С.А. , з ухвалою не погоджується, у зв`язку з неповним з`ясуванням та недоведеністю обставин, які мають значення для справи.

В апеляційній скарзі зазначає, що ОСОБА_1 не був повідомлений належним чином про те, що на примусовому виконанні у Трускавецькому ВДВС у Дрогобицькому районі Львівської області перебуває виконавче провадження № 63279377 з примусового виконання постанови № ВП49438742, виданої 05.10.2017 про стягнення виконавчого збору у сумі 608617,64 грн., постанова про відкриття виконавчого провадження та інші документи йому не надходили.

Звертає увагу, що постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції не врахував, що державний виконавець не вжив заходів по встановленню місця проживання боржника.

Так, згідно витягу з реєстру територіальної громади, місцем проживання ОСОБА_1 з 31.10.2008 є АДРЕСА_1

Відтак, ОСОБА_1 не мав можливості отримати постанову про відкриття виконавчого провадження, виклики та інші документи, які надсилалися йому державним виконавцем у м. Трускавці.

Вважає, що у поданні відсутнє обґрунтування наявності фактів ухилення боржника від виконання своїх обов`язків, при цьому, у матеріалах виконавчого провадження наявна інформація про те, що ОСОБА_1 у період з 12.10.2020 по 20.01.2023 не перетинав державного кордону.

Зазначає, що виконавче провадження, у межах якого направлено подання, здійснюється не на підставі рішення суду, а на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, винесеного іншим виконавцем.

Стверджує, що ОСОБА_1 не вчинив жодних дій, які б свідчили про ухилення від виконання рішень за виконавчим провадженням, при цьому він не має об`єктивної можливості самостійно виконати виконавчий документ у зв`язку з відсутністю грошових коштів та майна, яке можливо реалізувати.

Виконавчий документ, для забезпечення виконання якого було застосоване обмеження, це постанова про стягнення виконавчого збору, винесена у межах виконавчого провадження № 49438742 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 5801 про звернення стягнення на земельну ділянку, яка належить боржнику.

Тобто, вимога про стягнення виконавчого збору фактично є похідною від основної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно у разі реалізації предмету іпотеки можуть бути задоволені вимоги по виконавчому збору.

Також зазначає, що державний виконавець у поданні та суд в оскаржуваній ухвалі не зазначають, яким чином застосоване обмеження сприятиме виконанню рішення.

Зазначає, що ОСОБА_1 є керівником АТ «Бердичівський завод енергозберігаючих будівельних матеріалів».

Покликається на практику Європейського суду з прав людини у контексті обмеження свободи пересування.

Просить скасувати ухвалу Трускавецького міського суду Львівської області від 13 січня 2023 року, у задоволенні подання відмовити.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).

В судовому засіданні представник боржника Сологуб С.А. апеляційну скаргу підтримав, в обґрунтування надав пояснення, аналогічні доводам скарги.

Інші учасники справи в судове засідання не прибули, не повідомили суд про причину неявки.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника боржника Сологуба С.А. на підтримку доводів скарги, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст.12 ЦПК України).

Відповідно до приписів частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на розгляд своєї справи у суді, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Постановляючи оскаржувану ухвалу та задовольняючи подання державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон боржника ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 відомо про існування постанови № ВП49438742, виданої 05.10.2017 про стягнення з нього у дохід держави в особі Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) виконавчого збору в розмірі 608617,64 грн, однак на виклики державного виконавця Кисиличин Б.Б. не з"являється, за місцем проживання відсутній, а постанова не виконана до цього часу, тому є підстави вважати, що боржник ОСОБА_1 ухиляється від виконання рішення суду.

Судом встановлені такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

На примусовому виконанні у Трускавецькому відділі державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження №63279377 з примусового виконання постанови № ВП49438742, виданої 05.10.2017 про стягнення з ОСОБА_1 в користь держави в особі Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) виведеного виконавчого збору в розмірі 608617,64 грн.

12.10.2020 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 63279377 на підставі постанови про стягнення виконавчого збору №49438742 від 05.10.2017 (а.с. 5-8).

При цьому, у листі начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області зазначена адреса боржника ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_2 .

Цього ж дня державний виконавець склав виклик № 18.12-43/Д2-63279377/14445 та зобов`язав ОСОБА_1 з`явитися до виконавця на 20.10.2020, надати відповідні документи (а.с. 9).

Виклик був надісланий ОСОБА_1 , однак повернувся без вручення адресату, за закінченням терміну зберігання (а.с. 10).

Також 12.10.2020 державний виконавець виніс постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (а.с. 18).

15.10.2020 державний виконавець виніс постанову про арешт майна боржника, відомості про що внесені до відповідних державних реєстрів (а.с. 39).

Крім цього, 20.10.2020, 29.01.2021, 18.09.2021 та 15.08.2022 державним виконавцем винесено постанови про арешт коштів боржника (а.с. 22, 27, 37).

Також, з матеріалів справи вбачається, що виконавець неодноразово надсилав виклики на адресу боржника щодо явки до виконавця для надання пояснень щодо причин невиконання постанови та вимоги, копії яких знаходяться у матеріалах справи, однак такі залишилися без виконання зі сторони боржника.

Більше того, виклики поверталися без вручення, тобто боржник не з"являвся у поштове відділення для отримання викликів, про що свідчать довідки про причини повернення поштового відправлення, які знаходяться в матеріалах справи (а.с. 10, 29 зворот).

30.08.2022 державний виконавець склав акт про вихід за місцем проживання боржника за адресою: АДРЕСА_2 , згідно якого двері в квартирі були зачиненні, на стукіт ніхто не відчиняв (а.с. 46).

Крім цього, судом встановлено, що з ОСОБА_1 здійснювалися стягнення при примусовому виконанні постанови № ВП49438742, виданої 05.10.2017 року, що підтверджується розпорядженням № 63279377 від 15.12.2020 та № 63279377 від 26.03.2021, які знаходяться в матеріалах справи (а.с. 33-34).

Також, державний виконавець з метою примусового виконання судового рішення з`ясовував майновий стан боржника.

Так, згідно відповідей на запити державного виконавця відповідними органами повідомлено, що ОСОБА_1 пенсії не отримує, в органах, як платник податків не числиться, відсутні транспортні засоби (а.с. 24-25).

При цьому, у ОСОБА_1 наявний банківський рахунок у АТ «Універсалбанк», однак станом на 27.10.2020 залишок на рахунку дорівнює нулю (а.с. 32).

Разом з цим, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на 19.12.2020 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер 3210600000:00:056:1208, площею 1,4855 га, однак така має ряд обтяжень та квартири АДРЕСА_2 , яка теж обтяжена, оскільки передана в іпотеку (а.с. 51-55).

Колегія суддів виходить з того, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно із ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Так, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має, зокрема, право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів (п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону).

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

Положеннями ст. 6 цього Закону встановлено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, зокрема, він ухиляється від виконання зобовязань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

В свою чергу, порядок вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України визначено у ст. 441 ЦПК України, відповідно до якої питання про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення.

Отже, задоволення подання виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання.

У зв`язку з цим, з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання у повному обсязі чи частково.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично невиконання таких може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Іншими словами, ухиленням від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням, є будь-які свідомі умисні діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини.

Законом України «Про виконавче провадження» встановлено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого првадження. Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та у повному обсязі вчинення виконавчих дій. У зв`язку із цим у разі доведення факту зловживання процесуальними правами чи невиконання обов`язків, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», під час здійснення виконавчого провадження, зазначене може бути підставою для відповідного реагування виконавця, зокрема, звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України згідно з нормами ЦПК України та статті 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Скориставшись наданими йому законом повноваженнями, державний виконавець Трускавецького відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Васьків Р.М. звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження ОСОБА_1 як боржника у праві виїзду за межі України до виконання останнім своїх зобов`язань, покладених на нього постановою № ВП 49438742 від 05.10.2017 (а.с. 3-4).

У поданні виконавець стверджує, що на виклики до виконавця боржник не з`являвся, пояснень не надав, про причини не повідомив. У межах проведених заходів примусового виконання рішення, скеровано запити у реєструючі органи, проведено перевірку майнового стану боржника, однак зобов`язання боржник не виконує.

В свою чергу, права і обов`язки сторін та інших учасників виконавчого провадження визначені статтею 19 ЗУ «Про виконавче провадження».

У частині 5 статті 19 цього Закону вказано, що боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення , допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій , за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України, повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини, своєчасно з`являтися на вимогу виконавця, надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Так, відповідно до ст. 28 Закону копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням.

При цьому, боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Враховуючи наведене, усі доводи апеляційної скарги стосовно того, що постанова про відкриття виконавчого провадження та інші документи виконавчого провадження боржнику не надходили чи останній не був повідомлений про виконавче провадження, колегія суддів до уваги не приймає.

В свою чергу, на виклики державного виконавця з`явитися до виконавця, боржник ОСОБА_1 не прибув, достовірні відомості про майно, місце роботи та склад сім`ї, а також пояснення за фактами невиконання вимог виконавчого документа та вимог виконавця, не надав, тобто не виконав покладені на нього Законом України «Про виконавче провадження» обов`язки, що не може трактуватися чи свідчити про щось інше ніж про ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань.

Більше того, у матеріалах справи, у тому числі апеляційної скарги відсутні докази того, що боржник ОСОБА_1 вчиняє будь-які дії, спрямовані на виконання ним своїх зобов`язань, зокрема з часу подання апеляційної скарг на ухвалу суду першої інстанції, а саме з січня 2023 року, коли останній точно знав про відповідні правовідносини та їх наслідки (тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон).

Фактично, на заперечення доводів подання державного виконавця та відповідних висновків місцевого суду, апелянт не надав жодного доказу на спростування таких по суті, основним аргументом зазначивши виключно неповідомлення боржника про виконавче провадження та недоведеня факту ухилення від виконання зобов`язань та умислу на таке.

Поряд з цим, як свідчать матеріали справи, постанова № ВП49438742, видана 05.10.2017 про стягнення виконавчого збору у сумі 608617,64 грн. тривалий час не виконується, виконавче провадження триває.

Зважаючи на те, що боржник достовірно обізнаний із правовідносинами які склалися, у тому числі понад шість місяців з часу подання апеляційної скарги, однак жодних дій, які визначені, як обов`язкові за ЗУ «Про виконавче провадження», не вчиняє, колегія суддів приходить переконання, що встановлені обставини справи свідчать про те, що боржник ОСОБА_1 свідомо ухиляється від виконання своїх зобов"язань, оскільки не виконує своїх обов"язків, передбачених ЗУ "Про виконавче провадження".

Свобода пересування гарантована ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до положень ч.2 якої кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. Разом з тим, ч.3 вказаної статті передбачено, що на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У справі «Гочев проти Болгарії» (рішення від 26 листопада 2009 року) ЄСПЛ підсумував принципи, з урахуванням яких має відбуватися оцінка правомірності вжиття заходів щодо обмеження свободи пересування особи у зв`язку з неоплаченими боргами, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має грунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч.3 ст.2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, бути пропорційним меті його застосування, тобто знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом.

При цьому у п.49 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів. Аналогічні висновки викладені у рішеннія ЄСПЛ від 13 листопада 2003 року у справі «Напияло проти Хорватії» п.п.78-82).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (справа «Луордо проти Італії» п.96, справа «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» п.35, справа «Рінер проти Болгарії» п.121).

Отже, ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції дозволяє втручатися у здійснення особою права на свободу вільного пересування лише у відповідності із законом і в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб, якщо таке втручання було пропорційним.

Тобто для втручання у право боржника на свободу вільного пересування необхідно дотриматися розумного балансу між правами боржника щодо його вільного пересування та правами стягувача на остаточне виконання судового рішення і його правами на борг як на його майно.

У даному випадку, з урахуванням встановлених обставин, втручання у право боржника ОСОБА_1 на свободу вільного пересування очевидно та поза всяким розумним сумнівом є таким, що здійснюється відповідно до закону, тобто у відповідності із п.19 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 441 ЦПК України, та з метою захисту прав та інтересів стягувача держави в особі Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ).

Крім цього, таке втручання є пропорційним переслідуваній меті, оскільки як вище вказувалося, наявні докази про свідоме (умисне) ухилення боржника від виконння своїх зобов`язань повністю або частково за наявності такої можливості та протягом тривалого часу, а саме із 2020 року.

Також із 24 лютого 2022 року у зв`язку із військовою агресією російської федерації відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану. На період дії правового режиму воєнного стану чоловікам - громадянам України віком від 18 до 60 років, а також жінкам віськовозобов`язаним обмежено виїзд за межі України, крім військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу.

Разом з цим, боржник ОСОБА_1 1974 року народження, не надав доказів, що він не підлягає призову на військову службу, а відтак обмеження щодо виїзду за межі України на період дії воєнного стану стосуються і боржника.

Відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону (у тому числі постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору), зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги про те, що виконавчий документ, для забезпечення виконання якого було застосоване обмеження, є постановою про стягнення виконавчого збору, яка винесена у межах виконавчого провадження № 49438742 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 5801 про звернення стягнення на земельну ділянку, яка належить боржнику та є похідною вимогою від основної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, відтак у разі реалізації предмету іпотеки можуть бути задоволені вимоги по виконавчому збору, висновків суду не спростовують, оскільки жодним чином не спростовують правового статусу відповідної постанови, як виконавчого документа.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про задоволення подання державного виконавця про обмеження боржника у праві виїзду за межі України, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстави для її задоволення відсутні.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, 372, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381, 382, 383 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сологуба Сергія Анатолійовича - залишити без задоволення.

Ухвалу Трускавецького міського суду Львівської області від 13 січня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складений 14 червня 2023 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк