Постанова

від 13.06.2023 по справі 681/1224/22

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2023 року

м. Хмельницький

Справа № 681/1224/22

Провадження № 22-ц/4820/1156/23

Хмельницький апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В.

секретар судового засідання Дубова М.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 681/1224/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 31 березня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування права власності на частину нерухомого майна.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з апеляційною скаргою, суд

в с т а н о в и в :

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом та просив ухвалити рішення, яким визнати незаконним заволодіння чужим майном та придбання права на його господарські будівлі, шляхом обману, маніпуляцій з документами реєстрації прав на належне для нього нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав 26.06.2014 року за № 6133317; скасувати право власності ОСОБА_2 на : 1/2 цегляного сараю "В", на 1/2 цегляної літньої кухні "Г", на 1/2 кам`яного погрібу "Д", на 1/2 цегляного гаражу «Ж», на 1/2 цегляної вбиральні «Е», надати юридичну оцінку діям ОСОБА_2 .

Свої вимоги обґрунтовував тим, що згідно договору дарування від 05 вересня 2000 року ОСОБА_3 подарувала для нього частину житлового будинку по АДРЕСА_1 . На підставі зазначеного договору дарування до ОСОБА_1 перейшло у власність: частина одноповерхового дерев`яного будинку покритого шифером житлового будинку жилою площею 27,9 кв.м, яка складається з кухні - 5,9 кв.м, коридору - 2,8 кв.м, двох житлових кімнат площею - 17,0 та 10,9 кв.м, веранди - 12,2 кв.м, хліва цегляного - В, кам`яного погреба з шийкою - Г, цегляної літньої кухні - Д та частини паркану штахетного - N.

Цей будинок був побудований до 1917 року та фактично складався із двох окремих квартир, а земельна ділянка була розділена парканом з окремими виходами на вулицю. Частину вказаного житла, яка складалась з двох жилих кімнат площею 28 кв.м., та надвірних будівель: сарай, половина погреба розташованих на земельній ділянці 500 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу від 29 квітня 1956 року придбала ОСОБА_4 . Інша частина - згідно Свідоцтва про право приватної власності від 29 липня 1959 року стала належати ОСОБА_5 , після смерті котрого ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) власницею цієї частини будинку, господарських будівель, які побудовані та узаконені за ОСОБА_5 , стала його дочка ОСОБА_6 .

Названі об`єкти нерухомості розташовувались на земельній ділянці 0,142 га, що була передана останній у власність для обслуговування житлового будинку рішенням Понінківської селищної ради 22.12.1993 року. Зокрема, ОСОБА_4 було передано земельну для обслуговування 1/2 житлового будинку - 0,07 га.

Таким чином позивач стверджував, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 кожен в різний час стали власниками окремих відокремлених квартир з господарськими будівлями, мали свою приватну власність, яка розташовувалась на відокремлених земельних ділянках у вищенаведених розмірах.

Позивач вказував, що після набуття ним згідно договору дарування від 05.09.2000 року права власності на 1/2 частину житлового будинку, також отримав Державний акт на право приватної власності на землю від 14.03.2001 року, за яким до нього перейшла у власність земельна ділянка площею 0,142 га для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 , в межах якої знаходиться 1/2 частина подарованого житлового будинку, та зазначені в договорі дарування господарські будівлі.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 ЇЇ спадкоємицею була ОСОБА_7 , яка 15.02.2002 року отримала Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на належну спадкодавиці частину спірного житлового будинку з господарськими будівлями. Після смерті ОСОБА_7 - успадковане нею майно перейшло у спадок відповідачу. Так, 25.12.2014 року ОСОБА_2 отримав Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яке ґрунтувалося на записах, зроблених в Свідоцтві про право на спадщину за заповітом від 15.02.2002 року.

Оскаржуючи вказані записи ОСОБА_1 зазначав, що Свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 15.02.2002 року було складено на основі договору купівлі-продажу від 29.04.1956 року в якому зазначено, що ОСОБА_4 відчужується 1/2 частка дерев`яного жилого будинку, котра складалась з двох жилих кімнат площею 28 кв.м., та надвірних будівель: сарай, половина погреба на земельній ділянці 500 кв.м.

На початку червня 2014 року за зверненням ОСОБА_2 працівники КП Полонської районної ради "Бюро технічної інвентаризації", без присутності позивача, здійснили обміри спірного домоволодіння, виготовили для відповідача технічний паспорт, в якому не вказали наявність у ОСОБА_2 дерев`яного хліва, а включили до технічного паспорту належні для ОСОБА_1 господарські будівлі.

В свою чергу державний нотаріус Мельник Л.П., посвідчивши для ОСОБА_2 26.06.2014 року Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, надала для останнього право власності на 1/2 частину всіх належних для ОСОБА_1 господарських будівель, та на власний розсуд, без згоди позивача, без рішення суду провела поділ домоволодіння в натурі, чим грубо порушила право позивача на приватну власність. Після цього, ОСОБА_2 також без відома позивача, без рішення суду 25.06.2014 року зареєстрував в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як свою приватну власність як 1/2 частину жилого будинку так і 1/2 всіх належних ОСОБА_1 господарських будівель, а саме: сарай цегляний "В", літня кухня цегляна "Г", кам`яний погріб "Д", гараж цегляний "Ж", вбиральня цегляна "Е".

Отже, вважаючи такі дії відповідача неправомірними та з метою відновлення своїх порушених прав, ОСОБА_1 , після уточнення позовних вимог просив суд ухвалити рішення, яким задоволити його позовні вимоги та скасувати право власності ОСОБА_2 на частину вищевказаного нерухомого майна.

Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 31 березня 2023 в задоволенні вказаного позову було відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Апелянт вказує, що вирішуючи спір в повній мірі не перевірив обставини справи та неправомірні дії як відповідача, так і установ, які виготовляючи правовстановлюючі документацію допустили грубі помилки.

Так, апелянт вказує, що вирішуючи спір, суд безпідставно не взяв до уваги рішення Понінківської сільської ради № 1 від 22.12.1993 р. про передачу земельних ділянок у власність для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 , яким передано: ОСОБА_4 для обслуговування житлового будинку - 0,07 га (700 кв.м.), ОСОБА_6 передано для обслуговування житлового будинку - 0,14 га (1400 кв.м.),

Також, вказує, що КП БТІ не перевірило його документів - договір дарування, довідку - характеристику, статус, власність на земельну ділянку, його згоди та інші документи, провело Державну реєстрацію права власності для ОСОБА_2 , у зв`язку з чим, на думку апелянта, згідно з ч. 1 ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними. Таким чином незаконно було розділено належні йому будівлі по половині.

Вказує, що при обстеженні об`єктів по АДРЕСА_2 працівники Полонського КП БТІ у червні 2014 року, проводячи натурне обстеження домогосподарства відповідача, допустили помилку і до опису майна ОСОБА_2 включили будівлі, які йому не належать і навіть не розташовані на його частині ділянки.

Суд також не взяв до уваги, що в матеріалах технічної інвентаризації відсутня план-схема (абрис) розташування будівель і споруд в межах житлового будинку по АДРЕСА_2 та не вказані площі земельних ділянок.

Апелянт зазначає, що ОСОБА_2 фактично ввів в оману нотаріальну контору, яка в свою чергу також, належними чином не перевіривши документи, видала довідки, які призвели до порушення його прав. В подальшому на підставі вказаних документів було проведено будівельно-технічну експертизу, з якою апелянт не погоджується категорично.

Вирішуючи вказаний спір, суд не перевірив належним чином вказані обставини, не дав належної оцінки неправомірним діям відповідача, а також установ, які видавали правовстановлюючі документи.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

У відповідності до ст. 375 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так судом встановлено, що до 1917 року було збудовано житловий будинок, адреса якого на даний час - АДРЕСА_1 .

1/2 частина даного будинку (в тому числі сарай, половина погреба) належала ОСОБА_8 на підставі довідки Понінківської сільської ради депутатів трудящих, виданої 20.04.1956 року за № 30/680. Вказану частку домоволодіння він відчужив ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку від 29.04.1956 року. В зазначеному договорі вказано, що покупець набула 1/2 частку одноповерхового дерев`яного жилого будинку, що складає дві жилих кімнати площею 28 кв.м, і надвірні будівлі при ньому.

Інші 50% даного домоволодіння належали ОСОБА_5 - на підставі дубліката Свідоцтва про право приватної власності на домоволодіння від 28.10.1964 року.

27 червня 1985 року рішенням виконавчого комітету Понінківської селищної ради народних депутатів Полонського району Хмельницької області було узаконено кладовку розміром 380 х 262, перебудовану веранду і перебудований хлів розміром 790 х 455 по АДРЕСА_3 .

Після смерті ОСОБА_5 спадкоємцями його 1/2 частки у праві власності на вказане домоволодіння стали п`ятеро його дітей, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 25.07.1985 року. В даному свідоцтві вказано, що спадкове майно складається з 1/2 частки дерев`яного критого шифером будинку з надвірними будівлями: сараю «Б», сараю «В», літньої кухні «Г», погреба з шийкою «Д», споруди «N».

За договором дарування частини будинку від 06.09.1985 року четверо зі спадкоємців передали свої частки у праві власності п`ятій спадкоємиці - ОСОБА_6 , після чого у її власність перейшла вся 1/2 частка домоволодіння, раніше належна її батькові ОСОБА_5 .

05 вересня 2000 року ОСОБА_6 відчужила ОСОБА_1 за договором дарування належну їй 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_2 .

В п.1 вказаного договору зазначено:« ОСОБА_6 - подарувала, а ОСОБА_1 - прийняв у дар 1/2 (одну другу) частину жилого будинку номер АДРЕСА_1 .

У власність обдарованого відходить: 1/2 частина одноповерхового дерев`яного покритого шифером житлового будинку жилою площею 27,9 кв.м (двадцять сім цілих дев`ять десятих) кв.м, яка складається з кухні - 5,9 кв.м, коридору - 2,8 кв.м, двох житлових кімнат площею 17,0 та 10,9 кв.м, веранди - 12,2кв.м, хлів цегляний - В, кам`яний погріб з шийкою - Г, цегляна літня кухня - Д, 1/2 частина паркану штахетного - N».

Як вбачається з витягу з реєстру прав на нерухоме майно та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 на підставі договору дарування зареєстровано право спільної часткової власності власності на частину жилого будинку номер АДРЕСА_2 без визначення конкретних жилих і нежилих приміщень житлового будинку та господарських будівель та споруд, без зазначення окремих приміщень, які вказані у договорі дарування.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла співвласниця будинку ОСОБА_4 .

Після її смерті належну їй 1/2 частку вищевказаного домоволодіння успадкувала ОСОБА_7 . У виданому ОСОБА_7 . Свідоцтві про право на спадщину за заповітом від 15.02.2002 року зазначено, що спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається із 1/2 частини житлового будинку з відповідними господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_2 , а також що цей житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 700 кв.м і що на вказаній земельній ділянці розташовані одноповерховий, дерев`яний критий шифером будинок «А-1», хлів дерев`яний «Б», хлів цегляний «В», погріб з шийкою кам`яний «Г», літня кухня цегляна «Д».

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_7 .

Після її смерті спадщину на дане нерухоме майно прийняв її чоловік ОСОБА_2

25 червня 2014 року нотаріусом на ім`я ОСОБА_2 було видано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, за яким спадщина після смерті ОСОБА_7 складається з частини житлового будинку з відповідними господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться в смтПонінка по АДРЕСА_2 , а саме житловий будинок «А-1», хлів цегляний, погріб кам`яний, літня кухня цегляна, гараж цегляний. вбиральна цегляна.

В цей же день нотаріусом в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на частину житлового будинку «А-1», хліва цегляний, погріба кам`яний, літньої кухні цегляної, гаража цегляного, вбиральні цегляної, що знаходяться в смтПонінка по АДРЕСА_2 ,реєстраційний номер об`єкту нерухомості 393296968236, номер запису про право власності 6133317

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 15 червня 2020 року в частині відмови в позові ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 від 05 вересня 2000 року 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_2 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення:

Визнано недійсним абзац другий пункту першого договору дарування 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_2 , зареєстрований в реєстрі за №3055, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , від 05 вересня 2000 року, за яким: «У власність обдарованого відходить частини одноповерхового покритого шифером жилого будинку площею, площею 27,9 кв.м., яка складається з: кухні 5.9 кв.м, коридору 2.8 кв.м., двох житлових кімнат площею 17.0 та 10.9 кв.м., веранди 12.2 кв.м., хліва цегляного В, кам`яного погріба з шийкою Г, цегляної літньої кухні Д, 1/2 частина паркану штахетного N».

В решті рішення залишено без змін.

Цим же рішенням встановлено, що співвласниками житлового будинку з господарськими спорудами, що розташований по АДРЕСА_2 , на даний час на праві спільної часткової власності в частках по 1/2 кожен є сторони по справі: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

З даних інвентарної справи № 350 Полонського бюро технічної інвентаризації вбачається, що ні розподілу, ні виділу частки майна в натурі між співвласниками будинку номер АДРЕСА_3 у встановленому законом порядку будь-коли не проводилось.

Судом також було встановлено, що ні договору про розподіл часток між сторонами ні рішення суду про виділ майна в натурі не було і немає, а розподіл спірного будинку в натурі між його співвласникамиу відповідності до чинного законодавства проведений не був.

Згідно ст. ст. 113, 115, 118 Цивільного кодексу Української РСР в редакції 1963 року володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом.

Кожний з учасників спільної часткової власності має право вимагати виділу своєї частки з спільного майна. Якщо угоди про спосіб виділу не досягнуто, то за позовом будь-кого з учасників майно ділиться в натурі, коли це можливо без нерозмірної шкоди для його господарського призначення. В противному разі власник, що виділяється, одержує грошову компенсацію.

Якщо учасники спільної часткової власності на жилий будинок за угодою між собою встановили порядок користування відособленими приміщеннями будинку (квартирами, кімнатами) відповідно до частки кожного і така угода нотаріально посвідчена і зареєстрована у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів, то вона обов`язкова і для особи, яка згодом придбає частку в спільній власності на цей будинок.

Відповідно до ч.1 ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ч.1 ст.357 ЦК України, частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

За нормами ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Нормами ст. 364 ЦК України передбачено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Також згідно ст. 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

У відповідності до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За нормами ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як на підставу своїх позовних вимог позивач посилається на ту обставину, що після укладення з ОСОБА_6 договору дарування частини спірного будинку, він набув право власності на цегляний гараж, дозвіл на будівництво якого ОСОБА_6 отримала ще в 1987 році та який він в послідуючому добудував, цегельну вбиральну, а також отримав у власність хлів цегляний, кам`яний погріб, літню кухню, але відповідач 25 червня 2014 року незаконно зареєстрував за собою право власності на дане майно.

Однак, в обґрунтування цих своїх тверджень позивач на даний час не надав суду відповідних доказів щодо належності йому цього майна на праві особистої власності.

Так, позивачем не доведено, що спірне нерухоме майно у вигляді цегляного гаража та цегляної вбиральні було збудовано саме ним, є виключно його особистим майно та не входить до складу домоволодіння, яким на праві спільної часткової власності володіють сторони.

При цьому в договорі дарування відсутні відомості, що ОСОБА_6 володіла даним майном на праві особистої власності та подарувала його позивачу.

Що стосується іншого нерухомого майна у вигляді хліва цегляного, кам`яного погріба, літньої кухні, то згідно інвентарної справи № 350 вказане нерухоме майно входило до складу домоволодіння на праві спільної часткової власності співвласників даного домоволодіння як до укладення позивачем з ОСОБА_6 договору дарування, так і на час його укладення.

Ця обставина встановлена рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 15 червня 2020 року та постановою Хмельницького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, які набрали законної сили.

Крім цього постановою Хмельницького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 встановлено, що ОСОБА_2 встановлено, що ОСОБА_2 за Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом набув право власності на частину житлового будинку з господарськими спорудами, що розташований по АДРЕСА_2 , в тому числі і на господарські споруди у вигляді хліва цегляного, кам`яного погріба, літньої кухні.

Згідно ч. 4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже вказана обставина не підлягає доказуванню при вирішені даного спору.

Також колегія суддів звертає увагу, що відповідач ОСОБА_2 набув право власності на спірне майно на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25 червня 2014 року, в якому також визнано за ним право власності на частину цегляного гаража та цегляної вбиральні.

Однак, вказаний правочин позивачем не оспорено, він не є предметом розгляду даної справи, позивачем не заявлено позовних вимог про визнання його недійсним, а тому апеляційний суд не дає йому відповідної правової оцінки з точки зору його законності та правомірності, оскільки згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За таких обставин висновки суду про відмову в позові є обґрунтованими та законними.

Доводи апеляційної скарги з посиланням на неправомірність дій ОСОБА_2 , комунального підприємства БТІ, нотаріуса при видачі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_2 , незаконність цього Свідоцтва з вищевказаних підстав слід відхилити.

Як зазначено вище, позивачем не заявлено вимогу про визнання цього правочину недійсним і тому апеляційний суд за відсутності відповідної вимоги позивача не дає правової оцінки цьому документу.

Крім того, позивач не позбавлений можливості оспорити дійсність Свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_2 та доводити порушення своїх прав щодо свого права власності на спірне майно при встановленні в судовому порядку правомірності дій в нотаріуса при видачі даного правовстановлюючого документу в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на спірне нерухоме майно.

Не спростовують рішення суду і інші доводи апеляційної скарги.

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 31 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 1 6 червня 2023 року.

Судді А.М.Костенко

Р.С. Гринчук

Т.В. Спірідонова