Рішення від 16.05.2023 по справі 757/15884/21-ц

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/15884/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2023 року Печерський районний суд м. Києва у складі: головуючого - судді Остапчук Т.В.

при секретарі судового засідання Ковалівській В.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ боргових зобов`язань подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

В березні 2021р. позивачка звернулась до суду з позовом про поділ боргових зобов`язань подружжя.В обґрунтування позову вказала, що з 5.10.2003 року по 15.08.2018 року перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі. У період шлюбу сторонами була придбана трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 загальною вартістю 1 025 500 гривень 00 коп. При цьому 20% суми вартості квартири - 205 100 гривень 00 коп. було сплачено за рахунок спільних коштів подружжя, а на решту коштів - 80% або 820 400 грн. 00 коп. подружжя взяло кредит. Так, для купівлі житла нею було укладено кредитний договір № 101.8-01/174 із ПАТ «ВТБ Банк», у забезпечення якого між відповідачем і банком укладено договір поруки № 101.8-02/140 від 05 жовтня 2011 р. В березні 2018р. відповідач звернувся до суду з позовом про поділ майна. Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 19.08.2020р. визнано квартиру спільною власністю подружжя , за відповідачем визнано право власності на частину квартири.Однак вказаним рішенням суду при поділі майна подружжя не було враховано боргові зобов`язання за кредитним договором, які вона погасила за свої особисті кошти після фактичного припинення шлюбних відносин та ведення спільного господарства. Таким чином, враховуючи, що нею одноособово виконано зобов`язання за кредитним договором, за яким кошти одержані на придбання спільного з відповідачем майна, але спільні зобов`язання сторін розподілені не були, просить стягнути із відповідача на її користь 184 128,29 грн., тобто 1/2 частину від суми сплаченого кредиту, частину понесених витрат на оплату нотаріальних послуг за припинення заборони відчуження та запису про іпотеку у розмірі 2000грн. Представник позивача просила розглядати справу в відсутність, позов підтримала, просила задовольнити, стягнути судові витрати. Представник відповідача 15.07.2021р. направив до суду відзив на позовні заяву , Проти позову заперечує, вказував , що фактично припинили разом проживати з квітня 2015р. , але до серпня 2017р. сплачував кошти на погашення кредиту в розмірі 97985 грн. Позивачка почала сплачувати з 20.11.2017р. За період з листопада 2017р. по березень 2018р. позивачкою пропущений строк позовної давності . З квітня 2018р. по вересень 2020р. позивачкою сплачено 77 861 грн.56 коп. Просить зарахувати зустрічні однорідні вимоги , а саме зарахувавши зобов`язання ОСОБА_1 у сумі 48992грн.50 коп. в рахунок погашення зобов`язання ОСОБА_2 на суму 38930грн.78 коп. Вимоги про стягнення коштів щодо дострокового припинення зобов`язання вважає безпідставними , оскільки позивачка прийняла самостійне рішення не поставивши його до відома про припинення зобов`язань за кредитним договором. В судове засідання повторно не з`явився, про час розгляду справи повідомлявся, судом визнано можливим розгляд справи в його відсутність, враховуючи тривалість розгляду справи та наявність достатніх доказів. Представник відповідача в судове засідання не з`явися, про час розгляду повідомлений. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з`явилися в судове засідання без поважних причин. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ. Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»). За таких правових підстав, судом визнано за можливе розглядати справу за відсутності відповідача на підставі доказів, наявних в матеріалах справи, та за погодженням з представником позивача. Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 2.04.2021р. відкрито провадження в порядку загального. Представник позивача 19.08.21р. подав суду відповідь на відзив.Вказував , що відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України строки позовної давності були зупинені, відповідачем не надано доказів сплаченого кредиту з квітня 2015р. по серпень 2017р.. кредит достроково був погашений в інтересах сім`ї. Ухвалою суду від 15.09.2021 року витребувано у ПАТ «ВТБ Банк» документи, які посвідчують виконання майнових зобов`язань за кредитним договором №101.8-01/174 укладеним між ОСОБА_3 та ПАТ «ВТБ Банк» 05 жовтня 2011 року, а саме належним чином завірені копії заяв на переказ готівки за період 2015-2017 роки. Ухвалою суду від 16.02.2022 року відмовлено в задоволенні заяви позивача про забезпеченні позову. Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 7.12.22р. призначено судове засідання. Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та дійшов таких висновків. Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя. До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. Разом з тим, при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя. Судом встановлено, що з 05 жовтня 2003 року сторони перебували у шлюбі . Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 серпня 2018 року шлюб між сторонами розірвано. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 серпня 2020 року поділено між сторонами майно, що є спільною сумісною власністю шляхом визнанн права власності за кожним на 1 / 2 частину трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Судом встановлено , що квартира сторонами була придбана на підставі кредитного договору № 101.8-01/174 від 5 жовтня 2011 року із ПАТ «ВТБ Банк», відповідно до п. 3 якого ціна кредиту становить 820 400 грн. зі строком повернення кредиту до 5 жовтня 2033 року. Для забезпечення виконання зобов`язань відповідно до п. 3.7 п. 3 кредитного договору між відповідачем та банком було укладено договір поруки № 101.8-02/140 від 05 жовтня 2011 р., п 1.1 якого визначено, що поручитель поручається перед банком за виконання позичальником (позивачкою ) зобов`язань, що виникли на підставі кредитного договору . Відповідно до п. 2.1. п. 2 договору сторони договору визначають, що у випадку порушення позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, поручитель і позичальник несуть солідарну відповідальність перед банком у повному обсязі зобов`язань позичальника за кредитним договором, включаючи повернення кредиту, сплату нарахованих процентів за користування кредитом, комісій, неустойки (пені, штрафів) та відшкодування збитків, пов`язаних з порушенням виконання зобов`язань позичальником за кредитним договором. Підпункт 2.2. надає поручителю право самому виконувати зобов`язання за кредитним договором. Таким чином, рішенням суду від 19 серпня 2020 року здійснено поділ в рівних частках майна позивача та відповідачки. Однак рішенням суду при поділі майна подружжя не було враховано боргові зобов`язання за кредитним договором № 101.8-01/174 від 5 жовтня 2011 для придбання квартири . Між ТОВ ФК`Фінлайн» та позивачкою 19.11.2020р. було укладено договір про припинення зобов`язання за кредитним договором № 101.8-01/174 від 5 жовтня 2011р. Згідно п.3.1. загальний залишок заборгованості 230 400,94 грн. , кредитором здійснено аналювання залишку боргу за кредитним договором в розмірі 59 904,24 грн. Позивачкою сплачено 19.11.2020р. заборгованість за кредитним договором в розмірі 170496,70 грн. в повному обсязі. Відповідно до п.13.1 Договору від 19.11.2020р. ст..164,2.17 Податкового Кодексу України позивачкою було сплачено 11681,32 грн.( податок з доходу фізичних осіб 10782,76грн. та військовий збір у розмірі 898,56 грн.) В зв`язку з повним виконання зобов`язань була припинена іпотека № 37395315 та знято заборону на нерухоме майно, згідно довідки-рахунку від 20.11.2020р. позивачкою були сплачені послуги приватного нотаріуса в розмірі 4000 грн. Твердження відповідача , що позивачкою в листопаді 2020р. самостійно прийнято рішення щодо дострокового припинення зобов`язання, погодила всі умови такого припинення, прийнявши на себе зобов`язання, договір не укладався в інтересах сім`ї, в зв`язку з цим сплачені кошти, суд вважає безпідставним , оскільки відповідач є власником частини квартири, поручителем за кредитним договором . Позивачка діяла в інтересах спільного майна подружжя, відповідачем договір не оспорювався. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України). Статтею 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Це означає, що дружина та чоловік незалежно від припинення шлюбу мають рівні права та обов`язки щодо спільно нажитого у шлюбі майна, оскільки розірвання шлюбу не звільняє подружжя від зобов`язань за кредитом. Борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї, враховуються при поділі майна (пункти 23,24 Пленум Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»). Внаслідок придбання подружжям квартири в кредит боргові зобов`язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той з подружжя, який підписав договір. Отже, при вирішенні спору про порядок виконання колишнім подружжям зобов`язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо питання про поділ цих зобов`язань не було зі згоди кредитора вирішене при поділі спільного майна цього подружжя, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном. Якщо один із колишнього подружжя в повному обсязі виконав зобов`язання, то він у порядку частини першої статті 544 ЦК України має право на зворотну вимогу (регрес) до іншого з подружжя у відповідній частині. Виконання кредитних зобов`язань, які виникли у обох з подружжя, за рахунок коштів одного з них (у тому числі і частково) може бути підставою для вимог до іншого подружжя, в тому числі і за правилами статті 544 ЦК. Так, відповідно до ст. 544 ЦК України, боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов`язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці. Зазначена компенсація може бути стягнута лише у разі погашення за особисті кошти кредитної заборгованості, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеним у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16 та постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 712/6574/16-ц (провадження № 61-17824св18). Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частин першої та другої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказів на спростування позовних вимог , зокрема щодо сплати позивачем боргових зобов`язань за кредитним договором за період квітень 2015р., січень 2017р. по липень2017р. , відповідачем не надано. Крім того в матеріалах справи наявні ксерокопії квитанції на погашення кредиту відповідачем з травня 2015р. по грудень 2016р. Посилання у відповіді на відзив на те, що відповідачем не було надано доказів на підтвердження того, що він здійснював погашення кредиту з травня 2015р. по грудень 2016р. на суму 70485 грн. суд відхиляє, оскільки позивачкою не спростовано доводу щодо сплати ним особисто кредиту, та не надано жодного доказу на підтвердження того, що кредит за даний період сплачувався нею, тоді як відповідно до положень статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства. Крім того на квитанціях про оплату стоїть підпис відповідача , що позивачкою не заперечувалось. Посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності за період погашення кредиту з листопада 2017р. по березень 2018р. , суд вважає безпідставними, оскільки його перебіг розпочався з дня, коли рішенням було встановлено, що квартира , яка придбана за кредитні кошти, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Рішення у справі про поділ майна подружжя ухвалено 19 серпня 2020 року, а з позовом у даній справі позивачка звернулася до суду в березні 2021 року, тому строк позовної давності не пропущено. У зв`язку з цим суд не вбачає підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, про що заявляв відповідач . Щодо заяви відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог. Зарахування, передбачене ст. 601 ЦКУ, здійснюється за наявності наступних умов: 1) вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов`язань, між двома особами, де кредитор одного зобов`язання є боржником іншого. Те саме повинно бути і з боржником; 2) вимоги мають бути однорідними, тобто в обох зобов`язаннях повинні бути речі одного роду; 3) необхідно, щоб за обома вимогами настав строк виконання, оскільки не можна пред`явити до зарахування вимоги за таким зобов`язанням, яке не підлягає виконанню. Основною умовою для можливості припинення зобов`язання шляхом зустрічного зарахування є дійсність та безспірність вимог, тобто такі вимоги повинні існувати на момент зарахування та між сторонами не має бути спору відносно характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання та розміру. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін за одночасної наявності трьох умов: вимога про зарахування є зустрічною; вимога є однорідною; строк виконання за зустрічною вимогою або настав, або невстановлений договором, або визначений моментом пред`явлення вимоги. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог у випадках, встановлених договором або законом. Такі висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 24.01.2018 у справі №908/3039/16, від 05.04.2018 у справі №910/13205/17, від 25.04.2018 у справі №910/6781/17, від 25.07.2018 у справі № 916/4933/15, від 22.08.2018 у справі №910/21652/17, від 11.09.2018 у справі №910/21648/17, від 11.10.2018 у справі №910/23246/17 (в даній постанові застосовано термін "прозорість вимог"), від 13.11.2018 у справі №914/163/14, від 02.04.2019 у справі № 918/539/18. Тому заяву відповідача суд вважає безпідставною, оскільки не існує зобов`язання ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 . Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Таким чином, з часу припинення шлюбних відносин квітня 2015р. і до повного погашення кредитних зобов`язань позивачем сплачено 301771,58 грн.(368256,57 -70485+4) Отже, 1/2 частки сплачених платежів, яка є борговим зобов`язанням відповідача, становить 150885,79 грн . Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , на відшкодування 1/2 частини виконаного зобов`язання за кредитним договором № 101.8-01/174 від 5 жовтня 2011 р. в розмірі 150885,79 грн . Позов підлягає задоволенню частково. Згідно зі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог за підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 1508,85 грн. Керуючись ст.544 ЦК України, ст. 12, 13, 19, 81, 137, 141, 263-265, 267, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ боргових зобов`язань подружжя задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 150885,79 грн., судовий збір в розмірі 1508,85 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_1

відповідач: ОСОБА_2 : адреса для реєстрації: АДРЕСА_1 ,

Дата складання повного тексту рішення 09.06.2023

Суддя Остапчук Т.В.