Рішення

від 15.06.2023 по справі 903/385/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 червня 2023 року справа № 903/385/23

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича,

за присутності в засіданні суду представника КП "Луцька міська дитяча поліклініка" адвоката Солтисюка А.П. (Ордер на надання правничої (правової) допомоги АС №1060620 від 16.05.2023р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Комунального підприємства "Луцька міська дитяча поліклініка", м. Луцьк

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Хавіна Юрія Миколайовича, м. Луцьк

про розірвання договору оренди та стягнення 25 905,96 грн.,

встановив: 14 квітня 2023 року на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява від 10.04.2023р. №01-09/172 Комунального підприємства "Луцька міська дитяча поліклініка" про розірвання укладеного 09.11.2021р. з підприємцем Хавіним Юрієм Миколайовичем договору №508 оренди нежитлового приміщення площею 3,9 кв.м. у м. Луцьку по вул. В`ячеслава Чорновола, 1, та стягнення 25 905,96 грн. заборгованості по сплаті орендних платежів, котра виникла відповідно до означеної угоди за період оренди нежитлового приміщення у період з лютого 2022 року по 01.03.2023р. Сплачена сума судового збору за подання позову до суду становила 5 368 грн.

Ухвалою від 19.04.2023р. за позовом було відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи в підготовчому судовому засіданні призначено на 18.05.2023р., запропоновано сторонам вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

З підстав "адресат відсутній за вказаною адресою", направлена підприємцю Хавіну Ю.М. ухвала від 19.04.2023р. про відкриття провадження у справі, була повернута до суду без вручення адресату.

Поруч з цим, 18.05.2023р. до суду від відповідача поступило клопотання від 17.05.2023р. із додатком (медичний висновок від 15.05.2023р. №М8К9-92ЕЕ-Е7В4-6НК6) про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю Хавіна Ю.М.

Відтак судом констатується усвідомлення відповідача про обставин перебування в провадженні господарського суду відповідної справи за участю підприємця Хавіна Ю.М.

В даному аспекті судом зауважується, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989р. у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Олександр Шевченко проти України", заява №8371/02, п. 27, рішення від 26.04.2007р., та "Трух проти України" (ухвала), заява №50966/99 від 14.10.2003р.)

Відображеною в протоколі підготовчого засідання від 18.05.2023р. ухвалою (постановлена за участю представника позивача), судом, приймаючи до уваги заявлене відповідачем клопотання, було відкладено підготовче судове засідання у справі на 01.06.2023р., встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Про означену процесуальну дію відповідача було повідомлено ухвалою від 18.05.2023р., направленою на поштову та електронну адреси підприємця Хавіна Ю.М.

Відображеною в протоколі підготовчого засідання від 01.06.2023р. ухвалою (постановлена за участю представника позивача), було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.06.2023р. про що повідомлено відповідача ухвалою від 01.06.2023р., направленою на поштову та електронну адреси підприємця Хавіна Ю.М.

Означена ухвала була повернута до суду без вручення адресату 12.06.2023р. з підстав "Адресат відсутній за вказаною адресою".

У визначений ухвалою від 01.06.2023р. день та час в засідання суду з`явився представник позивача, котрий, з посиланнями на обставини, викладені у позовній заяві, та докази, долучені до матеріалів справи, пред`явлені до відповідача позовні вимоги підтримав, просив суд задоволити позов, розірвати укладений між сторонами договір оренди та стягнути з відповідача суму існуючої за угодою заборгованості, понесені позивачем судові витрати віднести відшкодуванням на підприємця Хавіна Ю.М.

Відповідач, не дивлячись на створені судом для цього відповідні умови, своїм правом на участь в судовому розгляді не скористався, причини особистої неявки чи неявки в засідання суду свого представника суд не повідомив. Також відповідачем не було використано можливості висловити свої доводи та заперечення стосовно обставин справи, надати відзив чи пояснення стосовно позову, повідомити усі відомі йому обставини та подати усі можливі докази.

Судом встановлено, що станом на день подання позову до суду, дати відкриття провадження у справі та на час проведення судового засідання (15.06.2023р.) відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (відповідь №113940 від 15.06.2023р.), Хавін Юрій Миколайович (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований в якості суб`єкта підприємницької діяльності 19.04.2010р., адреса місцезнаходження: м. Луцьк, вул. Стефаника, 16, в стані припинення діяльності чи у процесі провадження у справі про банкрутство не перебуває.

Відтак, судом засвідчується на вжитті всіх необхідних заходів щодо належного повідомлення сторони у справі про дату, час та місце розгляду справи за його участі в якості відповідача.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання кореспонденції (ухвали від 01.06.2023р.) відповідачем та повернення останньої до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою" є наслідками діяння (бездіяльності) відповідача щодо її належного отримання, тобто його власною волею (умисне неотримання судової повістки). Відтак, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи судом належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов`язки, а відповідач, натомість, проявив протиправну процесуальну бездіяльність.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. За таких обставин відповідач вважається належним чином повідомленим про час та місце судових засідань.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Судом враховується, що ухвалою від 01.06.2023р. явка в судове засідання представників сторін, зокрема, відповідача обов`язковою не визнавалась.

Згідно ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд зауважує, що сторони зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній не позбавлений можливості здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами.

Згідно ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Суд приймає до уваги правову позицію, викладену, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №800/547/17(П/9901/87/18), Верховного Суду від 27.11.2019р. у справі №913/879/17, від 21.05.2020р. у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020р. у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021р. у справі №911/3142/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.05.2023р. №755/17944/18, відповідно до котрої, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Beles and others v. the Czech Republic (Белеш та інші проти Чеської Республіки), §49).

У свою чергу, Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Зокрема, "право на публічний розгляд", передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає право на "усне слухання". І це право було б позбавлене смислу, якби сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана до суду таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.

Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його цивільних прав та обов`язків. Порушенням права на справедливий суд визнавався судовий розгляд без повідомлення особи за її відомим місцем проживання (пункт 97 та інші рішення у справі "Schmidt v. Latvia" від 27 квітня 2017 року). У §87 у справі "Салов проти України" (заява № 65518/01) Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу. Більш того, принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15.05.2008р. у справі "Надточій проти України" (заява №7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Узагальнюючи означене, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За означених обставин, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що сторони, зокрема, відповідач, відповідно до законодавства, належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась, учасники справи мали достатньо часу для реалізації своїх процесуальних прав, зокрема, і на подання будь-яких пояснень чи інших заяв по суті справи, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, суд вважає, що спір належить вирішити по суті у відсутності відповідача чи його представника за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права, а також з огляду на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про підставність пред`явлених позовних вимог, наявність підстав для їх задоволення. Викладена позиція суду пов`язана з наступними обставинами:

В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст. 67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст. 179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, відповідно до ст. 204 ЦК України, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно ст. 629 ЦК України, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 09 листопада 2021 року між Комунальним підприємством "Луцька міська дитяча поліклініка" (Орендодавець) та підприємцем Хавіним Юрієм Миколайовичем (Орендар) було укладено договір оренди нежитлових приміщень №508, згідно з умовами якого Орендодавець (на підставі протоколу проведення електронного аукціону від 26.10.2021р. №LLP-001-UA-20211001-49371, затвердженого наказом відділу управління майном міської комунальної власності від 08.11.2021р. №38/34-24) передає, а Орендар приймає в оренду нежитлове приміщення за адресою: м. Луцьк, вул. В`ячеслава Чорновола, 1, що знаходиться на балансі КП "Луцька міська дитяча поліклініка", загальною площею 3,9 кв. м., вартість майна 4 513,19 грн.

Пунктом 1.3.1 договору оренди від 09.11.2021р. визначено, що приміщення, що передається в оренду відповідно до цього договору, буде використовуватися для розміщення торговельного об`єкта з продажу продовольчих та непродовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи.

Згідно п.п. 2.1.-2.3. договору №508, вступ орендаря у користування приміщенням настає одночасно із підписанням договору оренди нежитлового приміщення.

Передача приміщення в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це приміщення. Власником орендованого приміщення залишається Луцька міська рада, а орендар користується ним протягом строку оренди. Амортизаційні відрахування на орендоване приміщення залишаються у розпорядженні орендаря і використовуються ним виключно на відновлення орендованих основних фондів. Поліпшення приміщення, здійснені за рахунок цих відрахувань, є власністю орендодавця.

Суд зазначає, що факт передачі майна в оренду засвідчується підписаним між сторонами договором оренди від 09.11.2021р. №508 та скріпленим відтиском печатки позивача, відповідачем не спростований та не заперечений.

Пунктами 3.1.-3.3., 3.6. договору оренди №508 узгоджено, що орендна плата за угодою визначена за наслідками проведення аукціону (протокол проведення електронного аукціону від 26.10.2021р. №LLP-001-UA-20211001-49371) і за один місяць (жовтень 2021 року) становить 1 667,58 грн., в тому числі, ПДВ - 277,93 грн.

До орендної плати не включені амортизаційні відрахування, платежі за комунальні послуги (теплопостачання, водопостачання, каналізація, електропостачання, газопостачання, прибирання території), інші платежі за утримання будівлі та приміщень спільного користування в належному стані, а також земельний податок. Орендна плата за кожний наступний місяць, вказаний в п 3.1. цього договору, розраховується з урахуванням нового значення індексу інфляції, що визначається щомісячно Державною службою статистики України.

Орендна плата вноситься в грошовій формі до останнього числа розрахункового місяця у відповідності з отриманими рахунками.

Відповідно до п. 4.1. договору №508, орендодавець зобов`язується: передати в оренду вільне приміщення згідно з розділом 1 цього договору; розраховувати орендну плату за кожен місяць з урахуванням індексу інфляції, що визначається щомісячно Державною службою статистики України, у відповідності з п. 3.2. договору.

Відповідно до п. 4.2. договору №508, орендар зобов`язується, зокрема:

- використовувати орендований об`єкт за його призначенням і для діяльності, передбаченої цим договором;

- своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату та інші платежі до останнього числа розрахункового місяця;

- після 10-го числа кожного розрахункового місяця отримувати у орендодавця на руки рахунок орендної плати за розрахунковий місяць з врахуванням індексу інфляції та перерахувати її відповідно до п. 3.6 цього договору. В разі неотримання рахунку орендар повинен самостійно здійснити розрахунок орендної плати з врахуванням індексу інфляції.

Згідно приписів ч. 1 ст. 284 ГК України, істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України).

Судом встановлено, що в даному випадку на виконання умов та з врахуванням п. 2.1 угоди (вступ орендаря у користування приміщення настає одночасно із підписанням договору оренди нежитлового приміщення) договору оренди від 09.11.2021р. №508 відповідачу було надано і останнім прийнято у строкове платне користування приміщення, визначене угодою.

Проте, підприємець Хавін Ю.М. взяті на себе згідно договору оренди від 09.11.2021р. №508 зобов`язання в частині проведення з позивачем розрахунків по сплаті орендних платежів (у строки, порядку та розмірах, визначених угодою) не виконав, орендні платежі, а також платежі, пов`язані із спожитими комунальними послугами (теплопостачання, водопостачання, каналізація, електропостачання, газопостачання, прибирання території) не сплатив у зв`язку з чим за період оренди нерухомого майна з 01.02.2022р. по 01.03.2023р. заборгував 25 905,96 грн.

До матеріалів позовної заяви позивачем долучено рахунки на оплату №30/0 від 14.02.2022р. на суму 2 117,33 грн., №26 від 17.03.2022р. на суму 1 958,77 грн., №75 від 18.04.2022р. на суму 1 835,09 грн., №103 від 12.05.2022р. на суму 1 891,98 грн., №131 від 14.06.2022р. на суму 1 943,06 грн., №157 від 14.07.2022р. на суму 2 003,30 грн., №232 від 11.10.2022р. на суму 6 135,12 грн., №271 від 16.11.2022р. на суму 2 130,23 грн., №303 від 13.12.2022р. на суму 2 145,14 грн., №15 від 12.01.2023р. на суму 2 160,16 грн., №57 від 17.02.2023р. на суму 2 177,44 грн., пред`явлені КП "Луцька міська дитяча поліклініка" підприємцю Хавіну Ю.М. за період з 01.02.2022р. по 28.02.2023р. для сплати визначених угодою від 09.11.2021р. №508 орендних платежів та по оплаті наданих послуг (компенсація комунальних витрат).

Долучені позивачем до матеріалів справи також поштові документи в підтвердження направлення відповідних рахунків орендарю.

Як встановлено судом та вбачається з договору оренди від 09.11.2021р. №508, відповідачу встановлювався строк сплати орендних платежів до останнього числа розрахункового місяця у відповідності з отриманими рахунками. При цьому, судом приймається до уваги положення пункту 4.2. договору оренди №508 відповідно до котрого, орендар зобов`язується, зокрема, після 10-го числа кожного розрахункового місяця отримувати у орендодавця на руки рахунок орендної плати за розрахунковий місяць з врахуванням індексу інфляції та перерахувати її відповідно до п. 3.6 цього договору, в разі неотримання рахунку орендар повинен самостійно здійснити розрахунок орендної плати з врахуванням індексу інфляції.

З метою досудового врегулювання господарського спору щодо неналежного виконання підприємцем Хавіним Ю.М. своїх зобов`язань за договором оренди від 09.11.2021р. №508 в частині сплати орендних платежів за період лютого-жовтня місяців 2022 року, позивачем 26.10.2022р. було направлено на адресу відповідача претензію від 26.10.2022р. №496/09.8 про сплату орендних платежів, котра залишилась без відповіді і належного реагування.

Доказами направлення вимоги виступає поштова накладна від 26.10.2022р №4302002089255, опис вкладення у цінний лист від 26.10.2022р., витяг з офіційного сайту АТ "Укрпошта" про вручення визначеної вимоги підприємцю-відповідачу 29.11.2022р.

Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості.

Відповідно до ст. 144 ГК України, майнові права та майнові обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно ст.ст. 759, 762 ЦК України, ст.ст. 283, 286 ГК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Судом встановлено, що в даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між останніми договір оренди від 09.11.2021р. №508 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний чи змінений не був.

Відповідно до ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 202 ГК України, ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору оренди нежитлових приміщень від 09.11.2021р. №508, передачу позивачем на виконання його умов відповідачу в оренду нерухомого майна, прийняття та використання приміщення підприємцем Хавіним Ю.М. та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд дійшов висновку про підставність пред`явленого позивачем до відповідача позову в частині стягнення заборгованості по сплаті орендних платежів та компенсаційних витрат (вартість комунальних послуг) в сумі 25 905,96 грн.

Сума заборгованості 25 905,96 грн., на переконання суду, повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, у встановленому порядку не була спростована чи заперечена відповідачем, хоча, як вже засвідчувалось судом, боржнику для цього було створено відповідні умови та надавався час.

Щодо позовних вимог КП "Луцька міська дитяча поліклініка" про розірвання укладеного із підприємцем Хавіним Ю.М. договору оренди нежитлових приміщень №508 від 09.11.2021р., суд зазначає наступне:

Загальні підстави для зміни або розірвання договору визначені статтями 651, 652 ЦК України і за загальним правилом, викладеним в частинах перших цих статей, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміна або розірвання договору за рішенням суду допускається: 1) у разі істотного порушення умов договору (ч. 2 ст. 651 ЦК України); 2) у зв`язку з істотною зміною обставин (ч. 4 ст. 652 ЦК України); 3) в інших випадках встановлених законом (ч. 2 ст. 651 ЦК України); 4) у випадках, встановлених договором (ч. 2 ст. 651 ЦК України).

Згідно із ч. 3 ст. 91 ГК України, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 782 ЦК України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд.

Розділом 9 договору оренди від 09.11.2021р. визначено, що угоду укладено строком на 5 років, остання діє з 09.11.2021р. по 30.09.2026р. включно. Строк оренди за цим договором починається з дати підписання договору та акта приймання-передачі і закінчується датою припинення цієї угоди (п. 9.1)

Зміна умов договору чи його розірвання проводиться за згодою сторін. Договір підлягає достроковому розірванню у випадку, зокрема, наявності заборгованості з орендної плати більше трьох місяців (п.п. 9.2, 9.3, п.п. 9.3.5)

Ці норми ЦК України та ГК України узгоджуються з приписами ч. 2 ст. 651 ЦК України згідно з якою, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як встановлено судом та не заперечено відповідачем, підприємець Хавін Ю.М. не сплачував орендну плату, а також плату за спожитими комунальними послугами (теплопостачання, водопостачання, каналізація, електропостачання, газопостачання, прибирання території) з 01.02.2022р. по 28.02.2023р., заборгувавши позивачу 25 905,96 грн., що, на переконання суду, свідчить про систематичну несплату орендної плати.

Порушення строків внесення орендної плати з боку відповідача носить системний та довготривалий характер, що, на думку суду, є істотним порушенням договору в розумінні ст.ст. 651, 782 ЦК України, а тому, є підставою для розірвання такого договору.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.

Що стосується істотності порушень умов договору, то в цій частині суд нагадує мету укладення договору найму нерухомого майна. Наймодавець, вступаючи в договірні відносини, розраховує, зокрема, на належне і своєчасне виконання умов договору оренди, в тому числі, в частині внесення орендної плати. Суттєве порушення фінансової дисципліни наймачем очевидно є істотним порушенням та підставою для розірвання такого договору в судовому порядку.

Судом в аспекті даної частини вимог позивача наголошується, що у випадку розірвання договору у судовому порядку, договір є розірваним з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи здійснені висновки про підставність позову, доведення спору до суду з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов`язані з розглядом справи (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому відповідно до ст. 129 ГПК України повністю за рахунок підприємця Хавіна Ю.М.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Укладений 09 листопада 2021 року між Комунальним підприємством "Луцька міська дитяча поліклініка" (м. Луцьк, вул. В`ячеслава Чорновола, 1, код ЄДРПОУ 04543022) та фізичною особою-підприємцем Хавіним Юрієм Миколайовичем ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) договір №508 оренди нежитлового приміщення площею 3,9 кв.м. у м. Луцьку по вул. В`ячеслава Чорновола, 1, розірвати.

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця Хавіна Юрія Миколайовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Луцька міська дитяча поліклініка" (м. Луцьк, вул. В`ячеслава Чорновола, 1, код ЄДРПОУ 04543022) 25 905,96 грн. заборгованості та 5 368 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

4. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З врахуванням положень ст.ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення

складено 16.06.2023р.

Суддя В. А. Войціховський

рішення направити:

- КП "Луцька міська дитяча поліклініка" (kzdp.lutsk@gmail.com);

- підприємцю Хавіну Ю.М. ( АДРЕСА_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ).